Урок "Григорій Сковорода. Життя філософа, просвітителя, поета. Його християнські морально-етичні ідеали."

Про матеріал

Про матеріал

У даній методичній розробці представлено перший урок «Григорій Сковорода. Життя філософа, просвітителя, поета. Його християнські морально-етичні ідеали» із п'яти за програмою з теми «Життя і творчість Г.Сковороди» у класах з поглибленим вивченням української літератури.

Ім'я українського філософа і поета-байкаря Григорія Сковороди (1722 - 1794) займає дуже високий рейтинг серед імен знаменитих філософів. Його філософська система не тільки оригінальна, але і досить сучасна. Перед тим як безпосередньо розглядати філософські вчення Сковороди, необхідно розкрити шлях цього мудреця до філософії, адже багато з поглядів Сковороди сформовані саме протягом тривалого життєвого і філософського досвіду.

Матеріал допомагає розвивати уяву, допитливість, творчі здібності, уміння толерантно й аргументовано доводити свою думку, навички роботи в групі, вміння слухати товаришів та висвітлювати свою думку, сприяє вихованню вдумливого ставлення до слова та вміння ефективно його використовувати.

Перегляд файлу

Тема. Григорій Сковорода. Життя філософа, просвітителя, поета. Його християнські морально-етичні ідеали.

Мета: 

Формування навчально-пізнавальної компетентності

Зацікавити дев’ятикласників особою Григорія Сковороди; визначити роль окремих чинників, що впливали на формування особистості митця; допомогти учням зрозуміти морально-етичні ідеали та філософські ідеї Г.Сковороди;

Формування комунікативної та соціальної компетентностей

Розвивати вміння працювати в групі; обґрунтовувати власні відповіді, думки, міркування і висновки; висловлювати власні судження; порівнювати.

Формування самоосвітньої  компетентності

Вдосконалювати вміння користуватися довідковою літературою.

Формування   компетентності  особистісного самовдосконалення

Сприяти формуванню бажання самовдосконалення, життя за законами честі й моралі, прагнення до самопізнання та самовиховання відповідно до загальноприйнятих морально-етичних норм

Тип уроку. Урок-портрет ( вивчення нового матеріалу).

Обладнання: виставка творів Г.Сковороди, його портрет, інформаційні картки, фото Переяслав-Хмельницького та Сковородинівського музеїв Г.Сковороди, відеофільм

Методи, прийоми, форми роботи: “Промовисті предмети”, розповідь учителя, укладання таблиці “Григорій Сковорода як особистість”; робота в групах, в парах, асоціативний кущ, мікрофон

Епіграф.

Він свідомо обрав своїм   кабінетом цілий  світ,    при обміркуванні його творів присутні були і небо над головою, журавлі, лелеки, тополі, озера, ліси і тверда земля під ногами,  а головне – люди      про сковороду (Павло Тичина)                          

  Хід уроку

 І. Мотиваційний етап.

Забезпечення емоційної готовності до уроку.

Побажання хорошого настрою і успішної роботи на уроці.

ІІ. Підготовчий етап

Актуалізація суб’єктного досвіду. “Промовисті предмети”.

Учитель. У торбині, з якою він подорожував, було небагато речей: сопілка, Біблія, паляниця, кілька аркушів паперу. (Учитель демонструє ці предмети.) Що “промовляють” ці предмети про їх власника? (Відповіді учнів.)

Двадцять п’ять років мандрував дорогами України незвичайний подорожній – Григорій Сковорода. За способом життя – чернець, самітник, за способом мислення – філософ, за способом діяння – учитель, письменник, мандрівна академія.

ІІ. Цілевизначення і планування.

  На вивчення теми відводиться 5 уроків. На першому ми дізнаємося про життя Григорія Сковороди, ознайомимось із його морально - етичними ідеалами, його філософські поглядами. На  наступних вивчатимемо притчі, філософські  трактати,  вірші та байки. Крім того, нашим завданням буде вивчити кілька афоризмів. Їх ви доберете самостійно.

Оголошення теми уроку, запис епіграфа.

Самостійне визначення учнями цілей уроку.

ІІІ. Опрацювання навчального матеріалу.

Вступне слово вчителя

Ще не було Чорнух, ані Полтави.

Батий ще не збирав свою орду,

А вже слов’янство здобулось на право

Подарувати нам Сковороду.

Ніщо ніколи не проходить марно,

Ще тільки розвиднялося на світ,

Та вже дозрів отой гранітний мармур,

В який імя його вкарбовано навік

Перегляд  відеофільму  «Обличчя української історії. Григорій Сковорода» (https://youtu.be/S2EBBaC3Ulw)

На межі двох періодів історії українського письменства - давнього й нового - височить постать Григорія Савича Сковороди. Те, що залишив він нам у спадок,- це цілюще, життєдайне джерело, з якого черпатимуть наснагу ще десятки нових поколінь.

Від покоління до покоління, із уст в уста, із книжки в книжку передаються оповіді про Григорія Сковороду. В ньому завжди вражала й вражає подиву гідна цільність натури й принциповість. 

Героїня повісті Оксани Забужко "Інопланетянка" буде пильно вдивлятися в образ Сковороди, намагаючись збагнути сенс тієї повноти буття, яку вона називає "третім рівнем свободи".

Ким же він був, міркує вона: "посполитим улюбленцем, дотепником із сопілкою", чи "похмурим самітником, ніким не збагнутим "чоловіком Божим", з людської ласки годованим?.." Справді, ким він був?

Саме на це питання ми спробуємо сьогодні дати відповідь

Повідомлення учнів   (робота в групах)

Учні у ході розповіді мають визначити найважливіші чинники, які вплинули на формування світогляду Григорія Сковороди, та вдома заповнити таблицю “Григорій Сковорода як особистість”.)

 

 Дитячі роки.  Навчання в академії.                                                                                              Народився Григорій Сковорода 3 грудня (22 листопада за старим стилем) 1722 р. в сотенному містечку Чорнухи Лубенського полку (нині районний центр Полтавської області) у сім’ї малоземельного козака Сави і його дружини Пелагеї. Батьки були не дуже заможні, зате чесні, гостинні й набожні. Вони рано помітили схильність сина до наук та музики. Одного дня повів тато сина до дяка в науку. Навчався Григорій із цікавістю і навіть був на привілейованому становищі, бо дяк виявив у хлопця надзвичайної краси голос, навчив нотної грамоти, поставив першим співаком у церковному хорі, давав читати книжки і підготував до вступу в академію.                                                                                 

 Битим шляхом, пішки, Григорій дістався до Києва і став одним із наполегливих і тямущих спудеїв найвідомішої на той час вищої школи Східної Європи – Києво-Могилянської академії. А було хлопцеві тоді всього 12 років (одні науковці вважають, що Григорій Сковорода почав навчатися в академії у 1734 році, інші – у 1738). Повний курс навчання в академії становив 8 класів. В академії учителями Григорія Сковороди були Михайло Козачинський, один із найвідоміших філософів того часу; поліглот, перекладач Симеон Тодоровський; поет, філософ та богослов Георгій Кониський. Сковорода легко опановував усі академічні премудрості. Знав грецьку, латинську, польську, староєврейську, німецьку мови. Захоплювався філософськими ідеями Сократа, Діогена, Платона.                                                                

У 1741 році Григорія Сковороду відряджають до Петербурга в придворну капелу, бо він прославився чудовим басом, грою на скрипці, флейті, бандурі, цимбалах, сопілці. На власні вірші Григорій складав музику, а деякі з його пісень перейняли навіть кобзарі. Та через три роки повернувся до Києва і продовжив навчання у Києво-Могилянській академії.  

           Подорож по Європі.                                                                                 

 Закінчивши другий клас філософії, Григорій Сковорода у серпні 1745 р. разом з посольською місією генерал-майора Федора Вишневського їде до Угорщини (тут мали укласти договір про доставку токайських вин для російської цариці). Подорожуючи Європою (Польща, Німеччина, Угорщина, Австрія, Словаччина), Сковорода, як згадує його перший біограф М.Ковалинський, “намагався знайомитись найбільше з людьми, що були тоді дуже славні вченістю й знаннями”. До речі, знання багатьох мов давало йому можливість дискутувати з ученими різних країн.                                                                                                                 У жовтні 1750 р. Григорій Сковорода повернувся до Києва і незабаром став викладачем поетики в Переяславському колегіумі, де написав свій перший твір — “Рассуждение о поэзии и руководство к искусству оной”. Це був підручник поетики, але його не схвалив переяславський єпископ. Та й новий метод виховання, що полягав в індивідуальному підході до учнів, не подобався єпископу Никодиму Срібницькому. І Сковороду звільнили з посади.                                                                                        

   Домашній учитель у поміщика Томари                                                               

 Григорій Сковорода повертається у Києво-Могилянську академію, починає навчатися в класі богословія, проте повного курсу не закінчив. Як кращого спудея академії 1753 р. митрополит Тимофій Щербацький рекомендував його домашнім учителем поміщику Степанові Томарі в село Ковраї на Переяславщині. Там він прожив до 1759р., навчаючи свого вихованця — сина Степана Томари Василя. За рік пихатий виходець із греко-україно-німецького роду полковник Томара не промовив до вчителя жодного слова. А допитливий неслух Василько, навпаки, прикипів до вчителя, ловив кожне слово наставник. Та досить було Григорію одного разу спересердя й водночас простодушно зауважити під час уроку материному плеканцю, що той "мислить, як свиняча голова", — і в одну мить "найкращий учитель" зі швидкістю татарської стріли вилетів із панського маєтку. Але у змаганні панської пихатості й людської гідності переміг усе-таки молодий учитель. Не минуло й року, як гордий Томара почав розшукувати студента Сковороду, а розшукавши, вмовляв на будь-яких умовах повернутися до маєтку, до сина, який щодня плакав за вчителем. Врешті-решт Сковорода повернувся в Коврай, але вже "без договору, без умов" з паном Томарою, бо ж повернувся він до свого учня Василя, якого ще п'ять років потому учив античної мудрості, музики, поезії і людської достойності. Наука "любомудрія" виховувала юнака, водночас збагатила духовно й першого в селі Ковраї учителя.

Переяславський період (1752-1758)

Дзвінкого і прохолодного осіннього ранку молодий чоловік із саквами через плече звернув ліворуч із золотоніського шляху і попростував стежкою, висрібленою росою,  до міста, оповитого бузковим серпанком, та в якому золотими зернятками яскравіли маківки храмів, - старовинного Переяслава.

Із нехитрим скарбом – Біблію та сопілкою – мандрував юнак до Переяславського колегіуму, куди єпископ Никодим Сребницький запросив  його викладати у класі філософії та богослов’я поетику.

Звали подорожнього Григорій Сковорода.

Юнак спішив у Переяслав з окриленою душею: край славився письменством, шкільною освітою, світлою одухотвореністю, поспішав до загальної вищої школи – колегіуму, де особливо наголошувалось на вивченні латини, але бурсаки мали добре знати також старослов’янську, рідну українську, грецьку й польську мови. Так само учні студіювали арифметику й геометрію, античну й римську літератури, нотний спів. От до якого славного міста поспішав Київський студент Григорій Сковорода, який ніс у сакві разом із Біблією і сопілкою також ґрунтовну ученість Київської академії, терпкий досвід років, проведених при дворі цариці Єлизавети в Санкт-Петербурзі, магічне звучання назв європейських міст, де набирався мудрості.

Тепер у нього будуть свої спудеї (студенти)! І він їх навчатиме!

Сковорода весь вільний час любив проводити в полях і гаях. На сон залишав не більше чотирьох годин а з першими променями сонця був на ногах. У простому одязі , із сопілкою, торбою з книжками та ціпком ішов, куди хотів. Був суворим вегетаріанцем: ї тільки овочі, молоко,сир, та й то лише раз на день, на сході сонця. Але ніколи не втрачав доброго настрою, веселості й доброзичливості, за що його всі любили й шукали з ним товариства. Саме в цей час відбувалося становлення Сковороди як філософа і письменника.                                                                                     

Педагогічна діяльність                                                                                                  

 У 1759 році Сковороду запросили викладати поетику в Харківському колегіумі . Він був незвичайним учителем: писав байки, філософські трактати, викладав стародавні мови, глибоко цікавився математикою, географією, економікою. Підручника з етики не було, і Григорій Савич

написав його сам. Навчав учнів тих норм, яких дотримувався сам у житті: “учив, як жив, а жив, як навчав”.  Спудеї любили свого вчителя, радилися з ним.                                                                                                             Коли Григорію Сковороді запропонували прийняти чернецтво, він відмовився. Відмова, доноси, інтриги спричинили звільнення Григорія Сковороди з посади. До речі, спосіб життя Сковороди був по суті чернечим: він не спокушався на жодні зваби світу, жив праведно. І коли йому вкотре було запропоновано стати монахом, він відповів: «Хіба ви хочете, щоб я збільшив число фарисеїв.»                                                        

1766 року Сковороду знову запрошують викладати у Харківському колегіумі нововведений предмет – основи доброчинності. Викладач пише посібник «Вступні двері до християнської доброчинності» Через вільнодумство його знову звільняють.  60-і роки було створено першу половину байок , які пізніше ввійшли до збірки «Байки Харківські».   Усе життя складав ліричні вірші, які обєднала рукописна збірка «Сад божественних пісень». 

              Мандрівне життя.                                                                                           

 З 1769-го року Сковорода вів мандрівне життя. Посох мандруючого — це глибокий символ його духу. Він брав Біблію, флейту і відправлявся усе далі й далі. Сіра свита, чоботи про всяк випадок і кілька підшивок робіт — ось з чого складалося все його майно. Безперервна мандрівка стала єдиною справою його життя, вираженням його релігійності. Вона стала добровільним подвигом зречення від тих звичайних умов життя, що є перешкодою для внутрішнього життя духу. Бути мандрівником, відчувати себе в цьому світі мандрівника і дивитися на все навколо, як дивиться випадковий перехожий — значить залишатися байдужим до усього, що трапляється на шляху, розуміти, що усе це як з'явилося на мить, так через мить все і зникне, переконатися, що немає у світі нічого вічного й постійного, що усе тече і зникає. Йому постійно йти потрібно в невідомі далечіні, пам'ятаючи про останню мету, про рідну домівку, де чекає втомленого мандрівника спокій вічних субот!  Він не знає ніяких пристрастей, для нього нема нічого тут, а все існує там, по ту сторону майбутнього. Мандруючи фізично, Сковорода метафізично входить у себе, повертається в дім свій і знаходить свою внутрішню сутність.                                                                                 

 Поза тілом, вище тіла хотів би жити філософ, він хотів би жити трансцендентним життям, не мати ніякої власності, навіть тіла свого. Тому що той, кого гнівить вага минаючих речей, не може бути вільним і духовним.                                                                                                      Для нього головним було бути, а не мати, тому що щира досконалість людини не в тім, що вона має, а в тім, якою вона є.

 25 років подорожував цей співець-музика і вчитель-байкар дорогами Лівобережжя та Слобожанщини. Заходив у села й хутори, рідше – в міста, здебільшого на ярмарок, зупинявся у приятелів, а то й зовсім незнайомих селян, – і всюди зустрічали його як рідного, приймали як найпочеснішого гостя, бо з ним до хати входили дружня бесіда, добрий настрій, доброзичлива порада, влучний жарт.Він обрав собі за маєток “спокій, воленьку святу”, за приятеля – вбогість, за ідеал – багатство духу і чисту совість. Сенсом життя для Григорія Сковороди було наслідувати Ісуса Христа, пояснювати Біблію. Як пише М.Жулинський, філософ жив згідно з власним ученням, подаючи приклад органічної відповідності духу і слова, вчинку і вчення, являючи доброчесність, душевну гармонію, сердечний лад. Світ не

опанував його, бо він – переможець у боротьбі за себе, за людину.                             

Смерть і воскресіння                                                                             

Помер Григорій Сковорода на світанку у неділю 9 листопада (29 жовтня за старим стилем) у селі Іванівка (нині Сковородинівка) на Харківщині в маєтку знайомого поміщика А.Ковалевського. Перед смертю він заповів поховати його біля гаю і зробити на могилі напис: “Світ ловив мене, але не спіймав”.

 Про смерть Григорія Сковороди Ізмаїл Срезневський писав: “…Був прегарний день. До дідича з’їхалось багато сусідів погуляти й повеселитись. Мали також на цілі послухати Сковороди… За обідом був Сковорода незвичайно веселий і говіркий, навіть жартував, оповідав про своє минуле, про свої мандрівки… Зачаровані його красномовством, повставали всі від обіду, Сковорода щез… Він пішов у садок. Довго ходив він по перехресних стежках, зривав овочі й роздавав їх хлопчикам, що працювали в садку. Увечері пішов сам господар шукати Сковороду й застав його під гіллястою липою. Вже заходило сонце: останні його промені пробивалися крізь гущу листя. З рискалем у руці копав Сковорода яму – вузьку, довгу.                                                                    

 – Що це, друже Григорію, чим то ти зайнятий? – спитав господар, підійшовши до старого.                                                                                 

  – Пора, друже, закінчити мандрівку! – відповів Сковорода. – І так усе волосся ізлетіло з бідної голови. Пора заспокоїтися.                                               

– І, брате, дурниця! Досить жартувати, ходімо!                                             

  – Іду! Але я прохатиму тебе попереду, мій добродію, хай тут буде моя могила.                                                                                                               І пішли в хату. Сковорода недовго в ній лишився. Він пішов у свою кімнатку, перемінив білизну, помолився Богу і, підложивши під голову свої писані праці і сіру свитку, ліг, зложивши навхрест руки. Довго чекали на нього з вечерею. Сковорода не з’явився. Другого дня вранці до чаю теж, до обіду так само. Це здивувало господаря. Він насмілився увійти до Сковороди, щоб розбудити його; одначе Сковорода лежав уже холодний, закостенілий”.

Слово вчителя                                                                                        

 Чи справді так було, що Сковорода передбачив день своєї смерті, сам викопав собі могилу? Можливо. Але, мабуть, ви переконалися у тому, що це незвичайна особистість.

Вшанування памяті 

Український народ глибоко шанує пам'ять видатного філософа та письменника.

1919 р. — в Україні було відзначено 125-річчя з дня смерті Сковороди

1922 р. — 200-річчя з дня народження

1939 р. — 145-річчя з дня смерті

1942 р. — 220-річчя з дня народження

1944 р. — 150-річчя з дня смерті

1972 р. — 250-річчя з дня народження

1994 р. — 200-річчя з дня смерті

1997 р. — 275-річчя з дня народження

2002 р. — 280-річчя з дня народження

2012 р. — 290-річчя з дня народження

Ім'ям Сковороди названо:

-село Сковородинівка, Золочівського району на Харківщині

-вулиці у Києві, Харкові, Одесі, Львові, Дніпропетровську, Запоріжжі, Кіровограді, 

Чернігові, Чернівцях, Хмельницькому, Дрогобичі, Лубнах, Мелітополі, Переяслав - Переяслав-Хмельницькому, Чорнухах, Гребінці,Золотоноші та інших населених пунктах

Ім'я Григорія Савича Сковороди мають наукові та освітні заклади:

-Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України (Київ)

-Харківський національний педагогічний університет імені Григорія Сковороди

-Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди

На його честь також названо астероїд 2431 Сковорода

Пам'ятні місця і музеї Г. Сковороди

-Національний літературно-меморіальний музей Г. С. Сковороди, с. Сковородинівка Золочівського району Харківської області

-Меморіальний музей Г. С. Сковороди Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав», м. Переяслав-Хмельницький

-Чорнухинський літературно-меморіальний музей Г.Сковороди

-Історико-культурний заповідник «Батьківщина Григорія Сковороди»,

-смт Чорнухи

 Пам'ятники  Григорію Сковороді

(Київ,Переяслав-Хмельницький, Харків, Лохвиця, Чорнухи)

Григорій Сковорода на поштових марках, банкнотах, монетах

21 червня 1996 року Національний банк України випустив срібну ювілейну монету номіналом 1 000 000 карбованців з посвятою великому українському філософу і вченому XVIII століття Григорію Сковороді (1722–1794 рр.),

15 вересня 2006 року -  банкноту номіналом 500 гривень

Г.Сковорода та українська культура ХІХ-ХХІ століть

 Г.Сковорода,  справжнім символом доброї старої України, останній великий письменник доби бароко, часто відлунює в нашій подальшій традиції.

- Під добу українського Ренесансу 1920-х років Павло Тичина присвячує йому збірку "Замість сонетів і октав" та розпочинає роботу над поемою-симфонією "Сковорода", --- Микола Хвильовий називає його "великим українським філософом"

- Валер'ян Поліщук у "біографічно-ліричному" романі "Сковорода" показує філософа відважним мандрівником "у глибини духа"

- Максим Рильський у поезії "Китаїв" бачить Сковороду предтечею нового світу,

- Микола Зеров береться за переклади латиномовної сковородинської поезії

- Юрій Клен розпочинає свій шлях українського поета сонетом "Сковорода"...

- Ігор Костецький (плеяда українських "шістдесятників") називає його одним-єдиним учителем модерної України (Praeceptor Ucrainae -, людиною, що репрезентує ту українську культуру, "яка має вселюдське значення".

- Василь Барка, чиїм життєвим кредо стали слова: "Світ мене спіймав, але не вдержав", - говоритиме про Сковороду як про "найбільшого після перших отців Церкви християнського філософа світу".

- Дмитро Донцов присвятить останні дні свого життя праці над статтею "Дороговказ Григорія Сковороди нашій сучасності" (прикінцева сторінка рукопису так і залишилася в його друкарській машинці).

Додаткова інформація

 Якщо ви захочете детальніше ознайомитися з біографією Григорія Сковороди, можете прочитати історико-біографічний роман Василя Шевчука “Предтеча” чи поему Григорія Білоуса “Вогонь у камені” або подивитися художній фільм “Григорій Сковорода” (кіностудія ім. О. Довженка, режисер І.Кавалерідзе).

Які ж чинники вплинули на формування світогляду Григорія Сковороди?                                                                                           (Сімейне виховання,  навчання у Києво-Могилянській академії,  знайомство і спілкування з високоосвіченими (українськими та європейськими) сучасниками, з простим народом, самовиховання.)                                                                

 ІV. Аналіз філософських ідей Григорія Сковороди.          

Учитель. Григорія Сковороду називали “українським Сократом”. Він закликав: “Пізнай себе”. До речі, він “винайшов” своєрідну “формулу щастя”. Отож розглянемо філософські ідеї Сковороди. Можливо, знайдемо щось корисне і для себе?                                                                     

Учні отримують картки, на яких записано філософські ідеї Г.Сковороди та цитати із трактатів.

Завдання: у парах обговорити ідеї, пояснити, чи актуальні вони сьогодні, на основі поданих матеріалів укласти схему “Філософські ідеї Григорія Сковороди”.              

Вчення про дві натури і три світи.   Григорій Сковорода вважав, що існують два світи, чи дві “натури”: одна видима, матеріальна, а друга невидима, духовна, тобто Бог. “Ця невидима натура… все живе прозирає і утримує, скрізь завжди є, був і буде”.                                                                                                          Продовженням учення про дві натури є теорія про три світи : макрокосм (всесвіт), мікрокосм (людина), символічний світ (Біблія), котрий поєднує макро- і мікро-світи. Кожен із цих світів має подвійну натуру – видиму, зовнішню (матеріальну) й невидиму, приховану (духовну).           Справжня людина – це її внутрішній духовний світ із притаманними йому волею, розумом, почуттями, прагненнями, природними здібностями.                                                             

Пізнання та самопізнання.     

Провідне місце у філософській системі Г.Сковороди посідає теорія пізнання. Ідею “пізнай себе самого”, висунуту давньогрецькими філософами (Сократом, Платоном), Сковорода розвинув далі. Він вважав, що людина може пізнати обидві натури – зовнішню і внутрішню. “Якщо хочеш виміряти небо, землю і моря, – повинен спочатку виміряти себе” .                                                                                                        Самопізнання мислитель розглядає як засіб, що дає змогу людині відчути свою духовну сутність, а значить – бути щасливою.                                                                                             Вчення про “сродну працю” (природні схильності людини).                                                                               Г. Сковорода прославляв працю як джерело достатку й радості, вважав, що будь-яка праця принесе задоволення, якщо вона “сродна”, якщо людина любить її і вкладає в неї душу. “Неспорідненість важча від будь-якого неробства” .                                                          

Філософія серця.    

 “Втікай од слави, обіймай самотність, люби бідність, цінуй скромність, дружи з терплячістю, оселися зі смиренням укупі – оце тобі проміння божественного серця” . Саме серце для Сковороди є джерелом думок і бажань, тому його постійно треба тримати в чистоті.         

 Вчення про щастя.  

 На думку Григорія Сковороди, людина тілесна – нещаслива, людина духовна – вільна і щаслива. Аби бути щасливою, людина має пізнати себе, вибрати “сродну працю”, розвинути свої здібності шляхом освіти, дружити з людьми, близькими за інтересами і переконаннями.    

   Озвучення результатів роботи у парах.

V. Рефлексивно-оцінювальний етап.

Створення асоціативного куща  ( психологічний портрет Сковороди)                                                                              

 

  кмітливий          вмілий    дружелюбний

  креативний            витривалий      рішучий дотепний

  культурний            вчитель           розумний допитливий

         

  

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                     

співчутливий, скромний                  альтруїст

         С       К      О       В      О      Р      О      Д       А               аскет, артист

серйозний, стриманий                  активний

 

    

  обдарований       обєктивний         освічений

  обачний       оптиміст

Мікрофон                                                                                                  

   - Як ви розумієте слова Г.Сковороди, які він заповів написати на своїй могилі: “Світ ловив мене, та не спіймав”? (Можна порівняти відповіді учнів із думкою М.Жулинського, що Сковорода не стільки тікав від світу, скільки прагнув відсторонитись від його мерзот, тілесних зваб, намагався заглибитися в себе).  

Заключне слово вчителя (проблема вибору життєвого шляху - побажання словами Г.Сковороди)

«Шукаємо щастя по країнах, століттях, а воно скрізь і завжди з нами: як риба у воді, так і ми в ньому; і воно біля нас шукає нас самих. Нема його ніде від того, що воно скрізь. Воно схоже до сонячного сяйва – відхили лише вхід у душу свою».

 VІ. Домашнє завдання.

Опрацювати статтю в підручнику

Заповнити таблицю “Григорій Сковорода як особистість”.  

Прочитати притчі Г.Сковороди “(на вибір).  Зробити ілюстрації до притч        

 

 

 

 

Робоча сторінка

Тема. Григорій Сковорода. Життя філософа, просвітителя, поета. Його християнські морально-етичні ідеали.     

     

 

1.Дитячі роки. Навчання в колегіумі.

2.Подорож по Європі.

3.Педагогічна діяльність.     

4.Мандрівне життя.

5.Смерть і воскресіння.

6.Філософські ідеї Григорія Сковороди.              

Вчення про дві натури і три світи.                                                                                           Григорій Сковорода вважав, що існують два світи, чи дві “натури”: одна видима, матеріальна, а друга невидима, духовна, тобто Бог. “Ця невидима натура… все живе прозирає і утримує, скрізь завжди є, був і буде”.                                                                                                          Продовженням учення про дві натури є теорія про три світи : макрокосм (всесвіт), мікрокосм (людина), символічний світ (Біблія), котрий поєднує макро- і мікро-світи. Кожен із цих світів має подвійну натуру – видиму, зовнішню (матеріальну) й невидиму, приховану (духовну).  Справжня людина – це її внутрішній духовний світ із притаманними йому волею, розумом, почуттями, прагненнями, природними здібностями.                                                           

Пізнання та самопізнання.                                                                                                       Провідне місце у філософській системі Г.Сковороди посідає теорія пізнання. Ідею “пізнай себе самого”, висунуту давньогрецькими філософами (Сократом, Платоном), Сковорода розвинув далі. Він вважав, що людина може пізнати обидві натури – зовнішню і внутрішню. “Якщо хочеш виміряти небо, землю і моря, – повинен спочатку виміряти себе” . Самопізнання мислитель розглядає як засіб, що дає змогу людині відчути свою духовну сутність, а значить – бути щасливою.                                                                                             Вчення про “сродну працю” (природні схильності людини).                                                                               Г. Сковорода прославляв працю як джерело достатку й радості, вважав, що будь-яка праця принесе задоволення, якщо вона “сродна”, якщо людина любить її і вкладає в неї душу. “Неспорідненість важча від будь-якого неробства” .                                                          

Філософія серця.                                                                                                                       “Втікай од слави, обіймай самотність, люби бідність, цінуй скромність, дружи з терплячістю, оселися зі смиренням укупі – оце тобі проміння божественного серця” . Саме серце для Сковороди є джерелом думок і бажань, тому його постійно треба тримати в чистоті.           

Вчення про щастя.                                                                                                                        На думку Григорія Сковороди, людина тілесна – нещаслива, людина духовна – вільна і щаслива. Аби бути щасливою, людина має пізнати себе, вибрати “сродну працю”, розвинути свої здібності шляхом освіти, дружити з людьми, близькими за інтересами і переконаннями.  

 

Притча Бруно Ферреро «Таємниця щастя».

Один юнак спитав наймудрішого старця, у чому криється таємниця щастя. Мудрець порадив хлопцеві, аби той обійшов палац і за дві години повернувся.

«Прошу тільки, - промовив мудрець, вручаючи йому ложечку, у яку налив дві краплі оливи, - під час мандрівки тримай ложечку так, щоб олива не вилилась».

Минуло дві години і юнак повернувся. Мудрець спитав: «Чи бачив ти гобелени у їдальні? Чи бачив чудові сади? Чи зауважив старовинні пергаменти?»

Хлопець зніяковіло признався, що нічого не побачив. Його турбувало лише, аби не пролити оливу.

«Повернися і роздивися усі чуда мого світу», - промовив мудрець.

Юнак узяв ложечку і знову подався на оглядини. На цей раз він пильно розглядав усі витвори мистецтва, а також сади, гори і квіти. Хлопчина повернувся до мудреця і докладно описав усе, що бачив.

«А де поділися дві краплі оливи, які я тобі вручив?» - спитав мудрець.

Глянувши на ложечку, юнак побачив, що вона порожня.

«Єдина порада, яку можу дати, - промовив мудрець. - Таємниця щастя полягає у тому, щоб помічати усі чуда світу і водночас уберегти дві крапельки оливи в ложці».

Я вважаю, , що щасливим може бути тільки той народ, в якого щаслива кожна особа.

         Поради філософа Г.Сковороди. 

Шукаймо щастя на своїй землі, а не за морями. Повне щастя найперше не в досягненні якогось результату, а в самому процесі за покликанням. Людина не може бути щасливою, якщо діє всупереч природі. Пізнання природи – це пізнання Бога. Від природи, як матері, легесенько доспіває наука. Сокола навчили швидко літати, але не черепаху. Орла в одну мить навчили дивитись на сонце й забавлятися, але не сову. Всяке діло доспіває, коли природа керує, серце тоді насичується, коли освічується. Тільки не перешкоджай природі.

Я ходив по світу, пізнаючи життя. Мене називають філософом, а життя – це і є сама філософія. Мене запитують, чи щасливий я. Так, бо жив у гармонії з собою, моя доля і творчість не роздільні, жодного разу я не зрадив своїм ідеалам, тому «світ ловив мене, та не впіймав ». У спокої думок, у радуванні серця, оживленні душі – ось надра щастя.

     

doc
Додано
4 липня 2018
Переглядів
1347
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку