Урок "Худождники-авангардисти (О. Богомазов, О. Екстер, Д. Бурлюк, К. Малевич, Ф. Кричевський, А. Петрицький, В. Баранов-Росіне та ін.). Школа монументального живопису М. Бойчука"

Мистецтво України, 11 клас (за Л. Масол)

Тема.  Худождники-авангардисти (О. Богомазов, О. Екстер,  Д. Бурлюк, К. Малевич, Ф. Кричевський, А. Петрицький, В. Баранов-Росіне та ін.). Школа монументального живопису М. Бойчука. Львівська живописна школа

Мета. Ознайомити учнів із особливостями розвитку образотворчого мистецтва поч. ХХ ст.,   з творчістю видатних  художників-авагардистів, школою монументального живопису М. Бойчука та львівською живописною школою; розкрити зміст понять «авангард», «супрематизм», «абстракціонізм»; розвивати комунікативні якості в процесі спільної роботи, уміння аналізувати художні твори, висловлювати власну думку, робити узагальнення; виховувати естетичний смак, повагу до культурних надбань українського народу.

Тип уроку. Засвоєння нових знань

Оснащення: мультимедійна презентація, відеоролики про художників.

Перебіг уроку

1. Організаційний момент.

2. Актуалізація опорних знань.

• Назвіть події,  які відбувалися на поч. ХХ ст. (історичні, політичні, економічні, культурні).

3. Повідомлення теми, мети уроку

4. Подання нового матеріалу (демонстрація мультимедійної презентації).

 Розповідь учителя  «Авангард – нове художнє явище ХХ століття»

  На розвиток укр. живопису початку ХХ ст. значний художньо – естетичний вплив мали європейські мистецькі течії. Яскравою сторінкою укр.  художньої культури став авангард початку ХХ ст., який єднав нашу культуру з європейською.  Молоді художники відмовлялися від академічних традицій, авангард набув самостійності.

      Авангардизм (авангард)  - умовний термін на означення загальних новаторських напрямів у художній культурі ХХ ст., для яких характерні прагнення докорінно оновити художню практику, пошук нових, незвичних засобів вираження форми і змісту творів.  Авангард завжди молодий, антиакадемічний, антибуржуазний. Він заперечує всілякі авторитети.  Авангард народився на зламі епох (XIX-XX ст.) і увібрав у себе біль і відчай цього часу. Він виявився аполітичним і революційним, "кусючим" і скандальним. До нього можна по-різному ставитися, але без нього неможливо уявити собі культуру XX ст.

    Мистецтво авангарду зруйнувало традиційні засади художньої творчості. Якщо стиль модерн був викликаний неприйняттям індустріалізації та урбанізації, то авангард пов'язаний з цими процесами органічно — він є прямим породженням нових ритмів життя, прискорених темпів змін, величезних, емоційних та психологічних перевантажень.

   В історії українського мистецтва 1910-1930-ті роки посідають особливе місце. Авторитетний знавець мистецтва модернізму, французький мистецтвознавець Андрій Наков у 1973 р. визначив феномен цього часу як "український авангард". Авангардне мистецтво в Україні формувалося в процесі синтезу європейського модернізму з традиціями народного мистецтва. Твори кубістів, футуристів, фовістів були представлені на виставках "Салону Іздебського" вже в 1909-1910 роках в Одесі, Києві, Херсоні, Миколаєві. Своєрідними "агентами" по імпорту передових ідей модернізму стали Олександра Екстер, Давид Бурлюк, Михайло Бойчук, Вадим Меллер. На цьому тлі в Україні виникають авангардні художні студії, об'єднання митців, новаторська сценографія. Унікальною рисою українського авангарду є численні приклади співробітництва народних майстрів і художників-авангардистів. Твори селянських майстрів, виконані за ескізами Олександри Екстер, Ніни Генке, Василя Кричевського мали успіх на виставках в Києві, Москві, Парижі.

    За 20 років існування українського авангарду сформувалися течії кубофутуризму, конструктивізму, панфутуризму, спектралізму. Виникли перші українські вищі художні заклади в Києві, Одесі, Харкові. Серед авторів теоретичних досліджень такі майстри як Олександр Богомазов і Казимир Малевич. Художній авангард отримав розгалужену структуру і набув справді державного значення. Його вплив став одним з основних джерел мистецтва нонконформізму 1960-х і відродження модернізму 1990-х років.

       У сучасному мистецтвознавстві під загальною назвою «авангардизм» об'єднано такі різні мистецькі течії, як кубізм, експресіонізм, абстракціонізм, футуризм, конструктивізм.
Виступи учнів-мистецтвознавців

                                                      Олександр Богомазов (1880-1930)

   До плеяди діячів-авангардистів української культури відносять фундатора вітчизняного кубофутуризму Олександра Богомазова, якого називають “українським Пікассо”.

  За ним закріпилась слава лідера українського і російського авангарду, автора численних полотен, що експонують у музеях і приватних колекціях Лондона, Нью-Йорка, Венеції, Цюріха, Токіо, Сан-Франциско, Загреба та інших міст. А ще не менша слава теоретика і педагога. Спадщині художника присвячені монографії і статті.

  Французький мистецтвознавець А. Наков писав про Олександра Богомазова: "Велич мистецтва Богомазова - це велич найвищої майстерності. Унікальна в певному розумінні творчість Богомазова гідна того, аби посісти одне з перших місць в історії футуризму". Ці слова сказано про художника, який не мав навіть повної середньої художньої освіти, але завдяки унікальному таланту і працездатності піднявся до рівня найвидатніших представників європейського авангарду.

  З 1908 року Богомазов робить рішучий крок у бік авангардного мистецтва: він експонує свої роботи разом з Олександрою Екстер і Бурлюком на виставці "Ланка" в Києві. Його вибір був остаточним і з цього часу художник стає одним з лідерів українського авангарду. У 1914 році Богомазов закінчив свою головну теоретичну працю "Живопис і елементи", де він дебютує як оригінальний мислитель. Загальні положення своєї теорії Богомазов ілюструє на прикладі формування національного мистецтва, зокрема українського. У 1918 році, на першому всеукраїнському з'їзді художників, Богомазов виступив з доповіддю "Основні завдання розвитку мистецтва живопису в Україні". Протягом усього творчого шляху Богомазов не припиняв викладацьку діяльність, спочатку в художніх школах, а з 1922 року в Київському художньому інституті.

   Художник і педагог залишив у спадок не лише оригінальні картини, а й не менш цікаву теорію «якісних ритмів» (трактат «Живопис і елементи»). Експерименти з ритмом збагачуються знахідками в царині колориту: живописець шукає нові співвідношення локально забарвлених кольорових плям.

                                            Олександра Екстер (1882- 1949)

 Її ім'я наприкінці ХХ століття увійшло до списку так званих "амазонок авангарду". Це було констатацією повної самодостатності як у соціальному, так і у творчому контекстах. За більш як 20 років діяльності до еміграції у Францію мисткиня стала культовою фігурою на тлі українського авангарду. Після закінчення в 1908 році Київського художнього училища, вона рішуче відмовляється від академічної манери під впливом П. Пікассо, Ж. Брака, У. Боччоні, з якими була знайома особисто. Разом з О. Богомазовим її вважають творцем українського кубофутуризму.

  Але справжньою революціонеркою Олександра Екстер була у сценографії. Вона сміливо долає канони, формулює нову концепцію сценічних декорацій, конструює запаморочливі ескізи костюмів до балетів Б. Ніжинської і постановок О. Таїрова. Окрім того, вона бере активну участь у діяльності Київського кустарного товариства, разом з подругою Н. Давидовою очолює роботу селянської артілі в селі Вербівка. У 1918 році створює в Києві художню студію, через яку пройшли десятки видатних художників-авангардистів. Стикнувшись з методами тиску на художників з боку радянської влади, Олександра Екстер у 1920-х роках емігрувала до Франції, проте її творча спадщина продовжувала надихати художників, а її учні і однодумці стали на чолі руху українського авангарду.

                                                           Давид Бурлюк (1882-1967)

  Дух бунтарства і творчого кипіння притаманний діяльності видатного авангардиста, поета і художника Давида Бурлюка. Нащадкові козаків-запорожців родом зі Слобожанщини (так він писав про своє українське походження у «Спогадах футуриста») судилося стати ідеологом модернізму. Спільність багатьох достатньо зухвалих естетичних ідей єднала футуристів - поетів і художників. Володимир Маяковський уважав Д. Бурлюка своїм «справжнім учителем». За власни­ми підрахунками художник намалював 15 тисяч картин. Їх розкидано по різних континентах, де жив і творив цей невтомний мандрівник і бунтар у мистецтві, наче підтверджуючи своє прізвище імпульсивним бурхливим характером і епатажною творчістю.

    "Україна в моїй особі має найвірнішого сина", - зізнавався в одному з листів Бурлюк. Нащадок роду козацьких писарчуків,  він до останніх днів життя залишався волелюбним бешкетником, веселим, глибоко людяним, мудрим. Його вдачею було надзвичайно тонко відчувати нові віяння в мистецтві і з пристрастю бунтаря втілювати їх у життя. Маєток Чернянка на Херсонщині, куди 1908 р. перебирається родина Бурлюків, перетворюється на "штаб" лівого мистецтва не лише в Україні, а й у масштабі цілої Російської імперії. Разом з братом Володимиром в українському степу Давид у небаченому темпі створює десятки авангардних полотен, ідучи в ногу з європейськими модерністами. Він устигає все і всюди: вступає до германського об’єднання "Синій вершник", стає одним з лідерів російських футуристів, гастролює з виставками в Україні, Росії, Японії. Навіть у часи громадянської війни Давид, якого закинуло аж на Далекий Схід, примудряється читати лекції про футуризм. "Він у строкатих штанях, з підмальованою щокою - сам собі плакат на естраді чи серед натовпу", - згадував поет Асєєв.

    У 1920-х роках, вчасно оцінивши суть більшовизму, Бурлюк емігрував до США. Але його зв’язок з батьківщиною не переривався ніколи. Він неодноразово робив спроби повернутися до мистецького життя України: остання з них була в рік його 80-річчя – 1962 року. Але комуністи пильно оберігали народ від таких, як Бурлюк. Його пропозицію привезти виставку в Київ було відхилено.

  Масштаб Давида Бурлюка подібний до стихійного явища. Свій мистецький темперамент він оцінював так: "Коли я малюю, мені здається, що я дикун, який тре сук однієї барви об другий, щоб отримати кольоровий ефект. Ефект палахкотіння"…

   У творчому доробку Давид Бурлюка тисячі робіт. Перша тема, яка завжди його цікавила — тема жінки, але лише в одній особі — його дружини Марусі. Друга тематична лінія — Україна, якою був замилуваний. Тому серед його робіт стільки квітів і натюрмортів, у кожному з яких можна впізнати деталі, пов’язані з Україною — вітряк, калину, люльку… А ще одна лінія — сюрреалізм, як пророцтво для наступних десятиліть про те, що з нами станеться і зі США. Тому ці картини варто уважно роздивлятися.

                                                          Казимир Малевич (1879-1935)

Художник-авангардист українсько-польського походження, один із засновників нових напрямків в абстрактному мистецтві — супрематизму - різновиду геометричної абстракції та кубофутуризму.   Народився в Києві. Тут він учився малювати в мистецькій школі у М. Пимоненка, а згодом певний час викладав у Київському художньому інституті.

 Шляхетний рід Малевичів принаймні з 17 століття мешкав на території Поділля, Волині, Київщини, а сам майбутній геній до 16-річного віку жив по українських селах. Свої перші враження він отримав від сільського малювання, і це залишилося з ним на все життя. Полотно "Червоний квадрат" він визначив як "реалізм селянки у двох вимірах" – червоне на білому. Свою данину враженням від селянського життя і народного мистецтва Малевич віддає у богатирських картинах початку 1910-х років. Персонажі цього циклу демонструють архетипну природу селянського світу.

    Лише чотири класи освіти і короткий період навчання приватним порядком – ось той потенціал, з яким Малевич зійшов на Олімп світового авангарду. "Я витягнув безкінечність простору зі свого мозку..." – сказав про себе майстер. Уся його творчість як живописця, скульптора, архітектора, педагога і теоретика – чиста магія. Де б він не з'являвся: у Москві, Вітебську, Петербурзі чи Києві -  його харизма підкорювала  оточення, формувала обставини. Уже за життя масштаб його творчості долає кордони, а створений ним "супрематизм" стає у ряд з найвідомішими течіями світового модернізму.

    Ка­зимир Малевич  - один із перших абстракціоністів,  основопо­ложник принципово нового мистецько­го напряму - супрематизму (лат. -  найвищий). Для цього напряму ха­рактерне поєднання найпростіших гео­метричних фігур різних кольорів і розмірів, що складають урівноважені асиметричні композиції, сповнені внутрішнього руху. Метою його були пошуки певних формальних першо­основ світобудови. Найвідоміший твір К. Малевича - знаменитий «Чорний квадрат», однак символом цього напряму і програмним твором митця вва­жають картину «Білий квадрат», в якій поєдналися універсальні, на по­гляд художника, колір і форма.

 В історії світового мистецтва немає, напевно, твору з гучнішою славою, ніж «Чорний квадрат» Казимира Малевича. Чи не найзнаменитіша після «Джоконди» картина художника-авангардиста стала своєрідною іконою абстракціонізму. Існують як мінімум 4 версії картини.

   Багатофігурні супрематичні композиції К. Малевича складаються з різнокольорових площин різних форм. Художник уважав, що мистецтво не повинно копіювати природу, з цим може впоратися фотографія, а завдання митця — створювати «новий живописний реалізм». У конструктивній єдності ліній, кольорів, об’ємів, фактур криється справжня краса безпредметного мистецтва. «Зародком усіх можливостей» К. Малевич називав квадрат — форму, вільну від будь-якого змісту. Одночасно з «Чорним квадратом» художник створив «Чорне коло» і «Чорний хрест» — три основні елементи супрематичної системи. Згодом він намалював ще два квадрати — червоний і білий. Максимально спрощеному малюнку (квадрату чи ін.) можна приписувати будь-який глибокий сенс, адже тут простір для людської фантазії безмежний.

    Незважаючи на світове визнання, численні статті й книжки про митця, К. Малевич і досі залишається одним із найзагадковіших художників. І через століття нові покоління глядачів знов і знов намагаються збагнути таємниці його начебто таких простих абстракцій.

      Завдання. Спробуйте дати власне тлумачення змісту картини «Чорний квадрат». Урахуйте «підказку» художника: «Чорне і біле — це світло і темрява, площина і безмежність...». Чому, на вашу думку, саме ця композиція стала знаковою для мистецтва XX ст.?

   У своїй творчості К. Малевич не об­межувався абстракціонізмом. Його пензлю належать цікаві фігуративні картини («Червона кіннота», «Селян­ський спас», «Автопортрет» та ін.). У них художник також шукав виразні, ефектні поєднання форми й кольору.

                                                        Федір Кричевський (1879—1947)

  На зламі століть на худ. арену вийшов видатний укр. живо­писець Федір Кричевський. Художник закінчив Московське училище живопису, скульптури та архітектури, а у 1910 р. — Петербурзьку академію мистецтв. Його картини «Наречена» та «Поховання» на біблійні сюжети надали йому право на закордонне студіювання. У «Нареченій» розкрито реальний образ, що змальований із сільської дівчини Христі Скубій, яка мешкала на Полтавщині у с. Шишках. У 1914 р. Ф. Кричевський став директором Київського художнього училища, був обраний першим ректором Української академії мистецтв (1917 — 1922) та Київського художнього інституту (1922—1941; у 1924 р. Академію перейменовано на Київський художні й інститут).

   Найвідоміші картини, написа­ні ним у ранній період творчості, - «Наречена» та «Три віки» (або «Три покоління»). Картина «Наречена» - велика багатофігурна композиція, на якій відтворено сцену вбирання моло­дої до весілля. «Три віки» - картина маленьких розмірів. На ній зображе­но обличчя трьох жінок різного віку: юної дівчини, зрілої жінки й старень­кої бабусі. Хоч обидва полотна різні за розміром, вони монументальні за своєю внутрішньою сутністю. На обох картинах відтворено цілісні, сильні, красиві натури. Відповідним є й характер живопису - вільний, силь­ний, декоративний, позбавлений зай­вих деталей.

    Ф. Кричевський і сам був такою людиною: красивою фізично і духов­но, сильною, цілісною. У своїх образах він втілював кращі риси українського національного характеру. Він ніколи не писав людей слабких, сен­тиментальних, дріб'язкових. Його ге­рої - представники нової доби: жит­тєрадісні, сильні, діяльні, масштабні й багатогранні.

   Найповніше художник виявив себе в народній темі. Розквіт творчості Ф. Кричевського припадає на 20-ті роки ХХ ст. У цей період він створив свій найвизначніший твір - триптих «Життя», присвячений філо­софському осмисленню життя в різ­них його виявах, як світлих і радіс­них, так і сумних.    Ліва частина «Кохання», центральна — «Сім'я», права — «Повернення»  розповідають про етапи життя звичайної родини (щастя родини, що ґрунтується на любові, знищує війна, з якої повертається покалічений син-солдат).

  Ліва частина «Кохання» - це те, що дає всьому початок, породжує життя. Права частина - «Повернен­ня». На ній зображено стареньких батьків, що зустрічають солдата, який повернувся додому без ноги, але з Геор­гіївським хрестом на грудях. Це - сумний, драматичний бік життя. Най­більша, центральна частина триптиха називається «Сім'я». Вона є як ком­позиційним, так і змістовим центром усього триптиха. У ній оспівано сім'ю як головну цінність людського життя, що об'єднує людей і в радості, і в го­рі, дає сили жити. Живопис цього тво­ру, побудова композиції, велика роль лінії наближають його до монумен­тального мистецтва, до фрески. І хоча Ф. Кричевський формально не нале­жав до кола бойчуківців, у триптиху «Життя» принципи їхньої творчості знайшли яскраве втілення. Серед ін­ших визначних творів митця цього пе­ріоду - портрет Т. Шевченка та «Авто­портрет у білому кожусі».

   Митець також займався оформленням театральних вистав, зокрема оформлював оперу М. Лисенка «Тарас Бульба» у Харківському театрі опери та балету. Вихованцями школи, що створив Ф. Кричевський, були українські художники: Т. Яблонська, Г. Мелехов, ін.

                                                      Анатоль Петрицький (1895-1964)

  Український живописець, графік, художник театру і книги.

Неправда, коли кажуть, що обставини сильніші за людину. Анатоль Петрицький, який виріс у сирітському притулку, яскравий приклад протилежного погляду. Уже під час навчання в Київському художньому училищі він кидав виклик буденності: епатажно одягався, порушував правила традиційного живопису.

  Неповторна індивідуальність прита­манна творам Анатолія Петрицького. Він віддав належне авангардним пошукам у мистецтві. Се­ред живописних творів митця 20-х рр. найзначнішим є полотно «Інвалі­ди», в якому з вражаючою гостротою й великою внутрішньою експресією відображено трагічні наслідки війни в долях людей. Ця картина має антиво­єнне та глибоко гуманістичне звучання. А. Петрицький - майстер пейзажного та портретного жанрів. У 20-х - на по­ч. 30-х років він створив галерею портретів діячів української культури: композитора П. Козицького, письменників М. Семенка, Я. Савченка, П. Усенка, Остапа Вишні, П. Тичини та ін. (загалом близько 150). Портрети А. Петрицького вирізняються унікаль­ною гостротою образного бачення та сміливістю формального вирішення. Згодом багатьох з його героїв було реп­ресовано, а їхні портрети спалено. Ли­ше частина з них збереглася в музейних фондах та приватних колекціях, від деяких залишилися тільки фотогра­фії. Тому ці твори мають для нас особ­ливу цінність.

   Талант Петрицького був універсальним: він потужно працював і в реалістичній манері, і як радикальний авангардист. Будучи блискучим живописцем, основну силу свого обдарування митець віддав сценографії. Хоча сам він, до речі, не відділяв одне від другого: "Я живописець, а не театральний декоратор. Я – художник театру".

   Сьогодні його "Вій" і "Сорочинський ярмарок" – класика конструктивістської сценографії, але створювалися ці постановки в надзвичайно скрутних матеріальних умовах. Проте дотепний Петрицький і тут умів пожартувати: "Дайте мені відро і мітлу, і я вам оформлю спектакль".

    А. Петрицький належить до тих художників, які здійснили переворот у театрально-декораційному мистецтві. Він створював рухомі-об'ємні декора­ції, використовував як художній еле­мент освітлювальні ефекти. Його де­корації та костюми вирізняються яскравою декоративністю та глибоким розумінням символічності, умовності театральної мови.

   Поряд з А. Петрицьким помітну роль у розвитку укр. театраль­но-декораційного мистецтва відіграли В. Меллер, О. Екстер та О. Хвостенко-Хвостов.

   Талант Петрицького було високо оцінено за кордоном. 1930 року на ХVІІ Венеціанському  бієнале особливий успіх мали роботи "Інваліди", "Відпочинок", "Людина з газетою" та портрети. "У центральному залі павільйону первує українець Анатоль Петрицький, який перевершує майже всіх своїх товаришів...", – писала одна з найсолідніших італійських газет "Пополо ді Рома". Альбом "Театральні строї Петрицького", виданий 1929 року в Харкові, придбав для своєї бібліотеки П. Пікассо. Сам же художник казав так: "У малюнку лінія повинна співати"...

                                                            В. Єрмілов (1894-1967)

    В образотворчому мистецтві та ар­хітектурі України 10-х - поч. 30-х рр. XX ст. вагоме місце посідав конструктивізм (від лат. побудова). Його прихильники - під гаслом «конструювання навколишнього сере­довища» намагалися досягти під­кресленої простоти, зверталися до імі­тації форм і методів сучасного техно­логічного процесу. Конструктивіст­ська скульптура створювалася безпо­середньо з продуктів промислового виробництва. У живопису аналогічно­го ефекту досягали використанням абстрактних форм і несподіваних фак­тур. Значного поширення конструктивізм набув у декоративно-ужитковому, театрально-декораційному мистецтві, книжковій графіці та дизайні.

   Яскравим представником укр. конструктивізму був Василь Єрмілов - талановитий майстер композиції.

 Його сміливі но­ваторські твори «Арлекін», «Портрет художника О. Почтенного», «Гітара», «Композиція з літерами» приваблю­ють довершеною гармонійністю побу­дови.
  Художник-універсал і невтомний експериментатор, який умів усе, що можна зробити за допомогою олівця й пензля. Сьогодні його ім'я стоїть в ряду всесвітньо відомих представників конструктивізму. Життя Єрмілова, як і у всіх авангардистів, що залишилися в Радянському Союзі і не загинули від сталінських репресій, поділяється на дві чітко розмежованих половини: до заборони модернізму і після. Серед масштабних робіт пізнього періоду творчості: оформлення Харківського палацу піонерів, павільйону України на виставці в Москві, Театрального музею.

                                                   Володимир Баранов-Росіне (1888-1944)

  Одним із послідовників орфізму став художник, скульптор і винахідник із України, вихованець Одеської художньої ніколи Володимир Баранов-Росіне. Експериментування в царині різних стилів і напрямів від імпресіонізму і кубізму до абстракціонізму сприяли пошуку власного живописного почерку. Згодом вони привели митця до новаторства у скульптурі й створення перших рухових композицій. Під впливом ідей синтезу мистецтв він досліджує взаємодію звуку і кольору, створює оптофон (тип піаніно), який під час програвання музики проєктував на екран багатобарвні зображення.

   Інтерактивна вправа «Навчаючи – учуся». Опрацювати інформацію про школу українських монументалістів М.Бойчука.

                               Школа монументального живопису М.Бойчука (1882-1937) 

  Одним із наймасштабніших, найва­гоміших явищ у барвистому калейдо­скопі укр. образотворчого мис­тецтва початку століття була творчість видатного українського художника Михайла Бойчука та його послідовників. Це явище дістало назву «бойчукізм», хоча сам М. Бойчук і його учні називали себе «шко­лою українських монументалістів».

  Творчі зусилля школи укр. монументалістів були спрямовані на пошуки суч. стилю вітизняного. мистецтва, який би ґрунтувався на національних традиціях і водночас пере­бував на рівні новітніх досягнень світової культури.

  Бойчуківці виконали три великі монументальні розписи Луцьких ка­зарм у Києві, санаторію поблизу Оде­си та Червонозаводського театру в Харкові -  перші в усьому радянському мистецтві значущі монументальні ансамблі. Для цих розписів характерна плакатність. У них помітні сильні впливи традицій ікони, народних картин, графіки й романтичних сподівань того часу. На жаль, багатьох видатних художників. Зокрема братів М. і Т. Бойчуків, С. Нелепинську-Бойчук, В. Седляра, І. Падалку в 30-ті рр. було репресовано за іконописний формалізм та «буржуазний націоналізм». Їхню творчість  оголосили ідей­но ворожою радянській владі,  а митців у 1937 р.  розстріляли.

   Творчі зусилля художників-монументалістів були спрямовані на втілення національних традицій. М. Бойчук започатковував новий напрям – неовізантизм, поклавши в його основу органічне поєднання традицій давньоруського іконопису з конструктивними особливостями візантійського живопису, звернення до національних джерел та авангардності художньої мови. Естетика тогочасного монументального живопису ґрунтувалася на уникненні зайвих деталей, випадкових, нехарактерних ракурсів, схематизації, простоті, силі та величі, звернення до національних джерел та авангардності художньої мови. Яку можна назвати конструктивізмом.

     Найважливішим засобом художньої мови М. Бойчука є хвилеподібні лінії, переважно рослинного походження. Застосовували природні форми. Лінії, асиметрію. Вільне планування.

Численні монументально-декоративні роботи  та фрески, станкові твори були знищені. Уявлення про них можна дістати з невеликої кількості фотографій та картин, які чудом уціліли.

   Одна з таких картин - «Біля яблу­ні» - написана Тимофієм Бойчуком (1896-1922), меншим братом М. Бойчука. В її худ. вирішенні витримано всі принципи мистецтва бойчуківців. Сюжет твору (збирання яблук) має другорядне значення. Головна ідея – єдність Усесвіту, гармонія між людиною та природою. У центрі композиції зображено яблуню, що є втіленням правічного символу - «дерева життя», основи Всесвіту. Обабіч неї - постаті жінок, які зривають яб­лука. Жінки заглиблені в себе, їхні рухи плавні та сповільнені. За ними розгортається краєвид з низьким обрі­єм, що створює враження безмежнос­ті простору. Дійство відбувається немов в іншому вимірі, підносячи уяву глядача над буденністю.

  Ідеї М. Бойчука продовжували жити у творчості його учнів, яким по­щастило вціліти, та учнів його учнів.      Це Оксана Павленко, Олексій Крав­ченко, Ярослава Музика, Микола Федюк, Олександр Довгаль, Григорій Синиця;  у діаспорі - Святослав Гординський та ін.

   Нині молоді митці, прагнучи відродження укр. мистецтва, дедалі більше цікавляться бойчукізмом.

Робота в групі. Заповнення таблиці.

Колективна презентація виконаної роботи

Львівська живописна школа

   На початок століття припадає роз­квіт творчості видатного західноукраїнського художника Івана Труша (1869-1941). Найзначніше місце в його доробку посідає пейзажний жанр. Найвідоміші пейзажі - «Луки і поля», «Самотня сосна», «Сосни», «Старі пні», «Захід сонця в лісі». Але понад усе майстра приваблювала природа Карпат, життя та звичаї їх мешканців. Цій тематиці присвячено полотна «Гагілки», «Гуцулка з дити­ною», «Трембіта», «Пралі», «Йордан на Гуцульщині», «Сільський госпо­дар». Іван Труш уславився також як портретист. Він створив серію бли­скучих портретів діячів української культури: І. Франка, В. Стефаника, М. Лисенка, Лесі Українки.

   Вагомий внесок в укр. обра­зотворче мистецтво західноукр. художниці - живописця і графіка - Олени Кульчицької (1877-1967), митця високої професійної культури.

     Багатогранною була художня творчість мисткіні: живопис, станкова графіка, книжкова ілюстрація і декоративне мистецтво. Творчості Олени Львівни властиві яскраві індивідуальні риси, які в основі своїй поєднують кращі традиції українського професійного і народного мистецтва. Її твори, сповнені великою любов`ю до рідного краю, уражають чарівним ліризмом і щирістю художньої мови.

  О. Кульчицька створила серії акварелей «Нар. ар­хітектура зах. областей Украї­ни», «Нар. одяг зах. обла­стей України», гравюри «Бідні діти», «Довбуш», ілюструвала твори М. Ко­цюбинського та І. Франка.

    У соковитих акварелях, офортах і акватинтах Кульчицької, насичених дивовижною грою сонця і прозорих тіней, у віртуозних дереворитах та ліногравюрах, немов у дзеркалі, знайшли своє відображення багатство душі і палкий темперамент художниці. Її численні гравюри й акварелі з успіхом експонувались у Варшаві, Відні, Празі, Берліні, Римі, Торонто, Гельсінкі, Чикаго.

      Головною темою творчості була при­рода в різні пори року, а також життя західноукр. селянства. Серед кращих живописних полотен худож­ниці - «Діти на леваді», «Жнива», «Діти зі свічками».

    Важливою віхою в мистецькій діяльності Кульчицької 1920-30-х років була робота у книжковій графіці. Мисткиня проілюструвала понад сімдесят дитячих книжок і байок, виданих окремими книжечками у серії “Нашим найменшим”, а також читанки та оповідання. Серйозно займалася і графікою малих форм – поштовою листівкою та книжковим знаком (екслібрисом). Поштову листівку, зокрема, вона вважала одним з найзручніших засобів популяризації мистецтва. У своїх творах-мініатюрах Олена Львівна зображувала сцени з народного побуту, народних звичаїв, створювала цікаві барвисті композиції святкових поздоровлень. Багато і плідно працювала також над ескізами килимів, народних вишивок, прикрас та інших предметів побуту, які виготовлялися в емалі, кераміці, бронзі та різних ткацьких матеріалах.

1967-го року їй було присуджено премію імені Т.Г.Шевченка.

5. Закріплення вивченого матеріалу

• Які художні напрями набули поширення на початку ХХ століття?
• Про кого з художників ви почули вперше?
• Мистецтво яких митців вас зацікавило, і чим саме?
• Назвіть твори, які вам сьогодні сподобались? Чим саме?
• Що характерно для творів цих митців?
• Яке значення для розвитку українського мистецтва мають твори художників–монументалістів?
• Розкажіть про представників львівської школи живопису.
   

Онлайн-тест за темою - https://naurok.com.ua/test/ukra-nski-hudozhniki-avangardisti-mistectvo-11-klas-pidruchnik-l-masol-635967.html

6. Висновки

    У всеєвропейському мистецькому стрибку XX ст., започаткованому Ван-Гогом, Гогеном, Сезанном, подовженому Матіссом, Пікассо зусилля українських митців непроминальні. У вселенському рухові вони не згубили родових прикмет, бо за ними стояла велика духовність української ікони, життєдайна сила селянського мистецтва,  українське бароко з його емоційним драматизмом на межі хаосу та порядку і живописністю в архітектурі, поезії, пластичних мистецтвах.

   Українські  митці прагнули відтворити на полотні красу не побаченого, а відчутого, змоделювати нову реальність за допомогою ліній, форм, кольору і площин.  І якщо й до сьогодні пересічні глядачі зі здивуванням, захопленням і гордістю споглядають їхні твори, то, безперечно, митцям це вдалося. Тож нам є чим пишатися, є про що пам’ятати та передати  у спадщину наступним поколінням.

7. Підсумок уроку. Рефлексія.

 Сьогодні на уроці

Мене здивувало …
Мене зацікавило …
Мене вразило …
Найбільші труднощі я відчув (-ла)...
Я змінив (-ла) своє ставлення до...

Я б запитав (-ла) художника про...

8. Домашнє завдання.

Творче завдання (на вибір) «Скласти діалог двох жінок» за картиною Т.Бойчука «Біля яблуні».
Порівняти композицію картини «Тайна вечеря» М.Бойчука із зарубіжними інтерпретаціями цього сюжету.

Ресурси:

Матеріал до теми «Український авангард» - http://avantgarde.org.ua/
Відео. М. Бойчук -  https://www.youtube.com/watch?v=EC5aG2hHf6k

Бойчук і “бойчукісти” – розстріляне відродження живопису - https://uain.press/blogs/v-marayev-bojchuk-bojchukisty-rozstrilyane-vidrodzhennya-zhyvopysu-560714