Урок "І.Франко. Драма "Украдене щастя"

10 КЛАС                                   УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА                                       

Тема: «Чи можна вкрасти те, чого нема?      (Драма людської долі за твором І. Франка «Украдене  щастя»)

Мета: формувати вміння учнів осмислювати прочитане, аналізувати характер героїв й з’ясовувати причини їх вчинків; вчити учнів висловлювати власну точку зору і обґрунтовувати її, робити висновки; сприяти формуванню    соціальної компетентності; виховувати кращі моральні  якості, бажання жити за законами народної моралі ,етики.

 

Тип уроку: комбінований.

Вид уроку: урок-вистава.

Обладнання: текст драми, реквізит: лист, перо, свіча, костюми  дійових осіб.           

 

 

 Хід уроку

І.  Етап емоційної орієнтації.

    Оголошення теми уроку: «Чи можна вкрасти те, чого нема?»

    Метод асоціацій: з чим би ви пов’язали тему уроку? (учні називають поняття, серед яких і прозвучить щастя).

Так, мова буде йти про украдене щастя героїв драми І. Франка.

ІІ.  Етап цілепокладання.

     Метод «Обери позицію».  

Драму прочитано, прошу обрати свою позицію щодо поведінки героїв твору. З правого боку розташовуються ті, що засуджують поведінку Анни і Михайла, з лівого ті, що виправдовують їх. Якщо ви не визначилися, залишайтесь на своїх місцях. Протягом уроку після всього прослуханого і побаченого ми знову застосуємо цей метод з метою визначення остаточної вашої позиції.

ІІІ. Етап проектування:

Пояснення вчителя.

Чи може уявний ланцюжок з’єднати різні століття, різні покоління? Спробуємо знайти ті частинки ланцюжка, які приведуть нас в ХІХ ст.., а герої твору «Украдене щастя» завітають до нас. Пропоную зробити це за допомогою відвідання нашого невеликого уявного «театру». То суть яких же проблем ми шукаємо у драмі кохання Анни і Михайла?

Проблемні запитання (записані або спроектовані на дошці):

- Чи потрібно дотримуватися норм і правил народної моралі?

- Чи можна бути щасливим, якщо поряд страждає близька 

    людина?             

- Чи можуть стати на дорозі людському щастю матеріальні   

    проблеми?

ІV. Етап організації виконання плану діяльності.

                Пояснення вчителя.

18 березня 1891 року Крайовий відділ Львівського сейму оголосив закритий конкурс на кращу драму. І. Франко послав на конкурс свою п’єсу «Шандар», в основу якої лягла «Пісня про шандаря», записана сестрою Ольги Рошкевич.

  На жаль, митцеві присудили третє місце. На вимогу журі автор переробив кінцівку п’єси, замінивши шандаря листоношею. У листопаді 1893 року твір був поставлений на сцені. Львів вітав Франка. У Києві перша постановка відбулася в 1894 р. П’єса «Украдене щастя» є в репертуарі Харківського драматичного театру імені Т. Г. Шевченка.

  За деякими свідченнями, саме перше кохання Франка, Ольга Рошкевич пропонувала йому відкрасти своє щастя, коли вийшла за нелюба. Слова коханої письменник вклав в уста своїх героїв.

Вистава.

V. Рефлексія.

Після споглядання вистави прошу обрати кінцеву свою позицію і обґрунтувати свій вибір.

(Ті учні, що змінили свою думку від обраної на початку уроку, пояснюють свій вибір).

VІ. Етап домашнього завдання.

Написати домашній твір:

1. Від імені автора: чому обрав таку тему драматичного твору? Що хотів показати, що мав на меті?
2. Від імені головної героїні: розкрити свої почуття, обґрунтувати вчинки.
3. Від імені сільської громади: висловити своє ставлення до Анни, Михайла і Миколи, запропонувати розв’язання проблеми.
4. Від імені сьогоднішнього молодого покоління: чи є проблематика драми актуальною, шляхи вирішення піднятих проблем, свої висновки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Урок – вистава

Дійові особи:

Автор, І. Франко

Анна, головна героїня драми

Михайло, жандарм

Олекса Бабич, Настя – сусіди

Представники молоді ХХІ ст..

 

                                Дія перша

                               Ява перша

Автор за письмовим столом, пише; горить свіча.

Автор: «Люба Олю! Ти пишеш, що можна відкрасти своє щастя, бо ти вийшла за нелюба. Хіба то можливо? Відсилаю тобі п’єсу, яку тільки що закінчив. Передай подяку сестрі, адже записане нею «Пісня про шандаря» лягла в основу мого твору. Сподіваюсь, що твір сей дасть відповідь і тобі, наступним поколінням читачів».

(запечатує листа, пише адресу: Львів. Ользі Рошкевич).

 

                                 Ява друга

     Автор і представник молоді ХХІ ст..

Юнак: Шановний Іване Яковичу! Ми з захопленням прочитали вашу драму. Дозвольте зауважити: ми, молоде покоління ХХІ століття, визнаємо, що морально-етичні проблеми, які ви порушуєте у своєму творі, досить актуальні. Адже родинно-сімейні стосунки, такі як у Анни та її братів, досить часто і зараз стають на перешкоді щастю закоханих. А проблеми шлюбної вірності і зради? Незважаючи на те, що з екранів телевізорів та різних газетних статей на нас так і сиплеться «розкута» інформація, ми маємо за орієнтир неписані правила народної моралі. Але ж ваша Анна порушує ці правила! То що ж, можна все пристосувати до певної ситуації?

Автор: Любий читачу! Шукайте відповідь у самих героїв, адже не можна винайти універсальних порад на всі випадки життя. Пам’ятайте, юначе, розумний вчиться на чужих помилках.

 

                                   Ява третя

                           Анна і Михайло.

Анна (тремтить). Михайле, пусти мене!

Жандарм. Ні, не пущу! Скажи зараз, любиш мене?

Анна (відвертаючись). Ні, ні, не люблю! Ти страшний! Не люблю!

Жандарм (грізно). Гляди мені в очі, чуєш? (Анна дивиться йому в очі). Скажи тепер, любиш мене?

Анна. Михайле! Братчику мій, не муч мене! Коли отак впираєш у мене свої очі, то мені так важко, так страшно! Сама не своя стою!

Жандарм. Дурниці! Говори, любиш мене?

Анна (ледве чутно). Люблю!

Жандарм. Ще раз скажи! Голосніше!

Анна. Люблю!

Жандарм. Пам’ятай же. І будеш моєю? Стій просто, не трясись! Знай, що від мене не втечеш! О, я не такий, щоб тебе пустити з рук! Раз мені щастя всміхнулося по тільких роках, то вже я тепер не випущу його! Зубами в нього ввіп’юся, а не випущу. Говори, будеш моєю?

Анна. Ради бога, Михайле! Не говори сього! Я шлюбна жінка! Я присягала. Гріх мені таке слухати, гріх подумати про таке!

Жандарм. А не гріх було давати мені слово, а потому вийти за другого? Не гріх украсти моє щастя?

Анна. І моє вкрадено, голубе мій! І моє серце розбито, і мене з нелюбом спаровано! З туманом отаким, що з ним ні в кут, ні в двері, що з нього люди сміються, що хіба хто не хоче, той з нього не глузує! А ти ще дорізати мене хочеш!

Жандарм. Дарма, дурне говориш! Коли се правда, що кажеш, то будь моєю! На злість тим, що нас розлучили. Наперекір тим, що вкрали наше щастя. Ми його відокрадімо, наше щастя!

Анна. Бог нас покарне, бог!

Жандарм. Не слухай того! Бог нашої муки не потребує. А трафилась нам нагода, то й пожиймо свобідно та й покоштуймо щастя.

Анна. Чи довго воно потриває?

Жандарм. Щастя ніколи довго не триває. Щастя все – день, година, одна хвилина.

Анна. А потому?

Жандарм. Потому? Мені то в голові, що потому буде! Досі бідували та мучились, і потому те саме буде. Овва, велика невидальщина. Хіба тобі страшно?

Анна (не зводячи з нього очей, ледве чутно). Ні, не страшно.

Жандарм. Так хочеш бути щасливою?

Анна (так само). Хочу.

Жандарм. Хоч би те щастя було лиш день, година, одна хвилина?

Анна (так само). Хочу.

Жандарм. Так будеш моєю?

Анна (так само). Буду.

 

                                  Дія четверта

                                       Хата Миколи

                                   Ява перша

                                         Анна сама

Анна.  (під вікном мотає пряжу на мотовило і числить нитки. Зупиняється. Зажмурює очі і задумується). Який страшний! Який грізний! А що за сила? Здається, якби хотів, то так би і роздавив мене і того… мойого…халяпу.

Поглядом одним прошиб би. І чим страшніший, чим остріше до мене говорить, тим, здається, я більше люблю його. Вся тремчу, а так і здається, що тону в нім. Роблюсь частиною його. І нема у мене тоді своєї волі, ані своєї думки, ані сили, ані застанови, нічого. Все мені тоді байдуже, все готова віддати йому, кинути в болото, коли він того схоче! Ах! (Мотає далі). Двадцять і одна, і дві, і три, і чотири. (Зав’язує пасмо.) Та й чи ж не віддала я йому все, все, що може віддати жінка любому чоловікові? Навіть душу свою, честь жіночу, свою добру славу. Ну, і що ж! Мені байдуже! Він для мене все: і світ, і люди, і честь, і присяга.

                                       Ява третя

Жандарм. Я полюбив отсю бідолаху, Анну, сироту, поштуркувану та кривдження нелюбами-братами. Ся любов була моїм одиноким, найдорожчим скарбом, вона могла би була з мене зродити доброго, порядного чоловіка.

 

                                     Ява четверта

Юнак: Тож так, не потрібні ніякі правила і закони, коли є справжнє кохання! Заради цього тільки і варто жити!

Автор: Не поспішайте, любий чоловіче. Людина – істота соціальна, вона не може жити в суспільстві, не зважаючи на його закони.

 

                                     Дія друга

                                    Ява перша

                          Входить Настя, Олекса Бабич.

Настя: Боже мій милий! Там такого світ ще не бачив. З чужим парубком заміжня жінка аж до самої церкви прийшла, а потому як сама стала, то щоби вам до образів, до вівтаря святого лицем обернулася! Де там! До нього обернулася, до нього, окаянная, молитви шепче. Жінки довкола неї повідступалися, мов від зараженої тиснуться, а вона нічого, мов і не бачить.

 Бабич. Так, сусідочко. То я й казав чоловіку її, Миколі, що люди собі кажуть, що вона дуже поганий приклад дає. А найгірше шкода господарства. Горював чоловік, весь вік робив, аж йому очі з голови лізли, мучився, терпів. Нарешті дохрапався кусника хліба, жити б та бога хвалити, на діточок надіятися, а тут на тобі! Мов пожар насновує, мов грім з ясного неба.

Настя. Тото й уся біда в тім, що в них дітей нема. Якби у неї були діти, то вона б на таке не пустилася. Скажу я слово й за неї.

Бабич. А тому не вірю. Вже як котре жінка така вдається, то ти її й ланцем до дому не прикуєш. До жінки треба братися трохи остріше. По хрупостіти на неї, погрозити, а то й ударити раз, другий. Знаєте, жінка, як коняка, любить батіг, а без нього зовсім ледащіє.

 

 

                                   Ява друга

                Настя, Бабич, дівчина ХХІ ст.., автор.

Дівчина: А ось тут, шановний авторе, ми з вами не згодні. Чи то й справді ви вважаєте так, як говорить ваш герой?

Автор: Сприймаю вашу критику, але прошу зважити на те, що не всі думки викладені у художньому творі, треба вважати притаманними мені як автору. З деякими я теж не згоден, і якщо вони вас зачепили за живе, то вони й справді гострі й болючі, а значить, варті уваги.

Дівчина. Ми вам дійсно вдячні за такий цінний твір. Моя душа постійно розривалася, коли я його читала. Жаль було й Миколу, і Михайла,  Анну. Тож я для себе зробила висновок: кожна людина заслуговує на щастя, але воно не буде справжнім, якщо робить нещасними інших людей.

Автор: Спасибі, мій юний друже! Найвище визнання для письменника – це визнання того, що досвід, накопичений багатьма поколіннями, життєва мудрість, яку зібрано по краплинам , передана вам, молодому поколінню, а ви небайдуже і обмірковано сприймаєте його.

 

                                      Кінець