Урок «І ГОВОРИЛО ПОЛОТНО ПРО МУКИ, ПРО ЙОГО БУДНІ І ПРО ЙОГО СВЯТА…» (Вивчення художньої спадщини Тараса Шевченка)

Тема.  «І ГОВОРИЛО   ПОЛОТНО  ПРО МУКИ, ПРО ЙОГО БУДНІ І ПРО ЙОГО СВЯТА…» (Вивчення художньої спадщини Тараса   Шевченка)

Мета: ознайомити учнів з мистецькою спадщиною Шевченка, показати шляхи становлення його як художника; розвивати навички самостійної роботи учнів над додатковою літературою, удосконалювати вміння працювати в групах та парах; виховувати естетичні смаки, повагу   та шану до мистецьких скарбів України.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Методичне забезпечення: комп’ютер, проектор, презентація «Шевченко-художник», портрет Шевченка, репродукції Шевченкових картин, підручник.

Епіграф:  Живопис - це  поезія, яку бачать,  а поезія – це живопис, який чують.
                                                                                     Леонардо да Вінчі

 

Перебіг уроку

І. Оголошення теми. Колективне визначення мети уроку.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів.

Відомо, що поезія й живопис тісно пов’язані між собою. Італійський живописець, архітектор, скульптор епохи Відродження Леонардо

да Вінчі  казав, що «малярство – це

німа поезія, а поезія – промовисте

малярство».

1.                   Робота з епіграфом.  ( На мультимедійній дошці  - слайд з епіграфом уроку). Висловіть свої міркування з приводу прочитаного у формі стислого роздуму.

Невипадково в історії світової культури поєднання в одній особі живописця і поета трапляється досить часто. Очевидно, це доля щедро обдарованих творчих особистостей, яким тісно в межах одного виду мистецтва. До таких Богом обраних людей належить і Тарас Шевченко. Тарас Шевченко прожив повне трагізму і болю життя, хоч і спізнав і багато доброго. Душа його була на дивовижу відкрита світові. А натура до краю вразлива. Почуття справедливості, нездоланний потяг до краси брунькували в його серці з дитинства.

Шевченко не тільки борець, майстер слова, а й талановитий художник.

«Шевченко – геній багатогранний, але у вдячній пам’яті нащадків він довго жив, а може й досі живе, тільки як геніальний поет: Шевченко – поет заслонив собою Шевченка високоталановитого маляра, видатного рисувальника та дуже тонкого й високомайстерного гравера. Та значення Шевченка – маляра тільки потроху почало нащадкам висвітлюватися лише через півстоліття після його смерті, і пройде, мабуть, і друге півстоліття, поки значення його як маляра й рисувальника буде як слід висвітлене і загальноусвідомлене», -  так пише в одному з кращих досліджень мистецької спадщини Т.Г.Шевченка Дмитро Антонович.

То ж чи справді Шевченко визначний художник, чи увага до його робіт пояснюється поетичним талантом Кобзаря? Свої міркування кожен з вас може висловити в кінці уроку, прослухавши і переглянувши запропонований матеріал.

2.                   Виразне читання поезії

Автопортрет 1843 р.

…Із вічності влетів. З безсмертя виніс

Веселий повів молодечих мрій;

Припав, припав до аркуша паперу –

І радісно забігало перо

(Хвилину тому, - півтораста літ, -

Присвяту в потаємний вніс альбом

Палкої шанувальниці таланту),

Забігало перо… І зупинилось.

Замріявся… Задумався… Забувся…

Кому цей погляд генія? Кому

Глибока зосереджена увага,

Ця вперта зібраність… Цей блиск очей

Кому він має сколихнути душу?

Кому адресувати має погляд

Вітання, згоду, співчуття чи знак

Порозуміння; висловить тривогу,

Лиш не за себе – за чиєсь життя…

Можливо, і за наше… Він увесь

Так перейнявся думою своєю,

Що мовби аж наблизився до нас

З півтемряви далекої. Так ніжно

Дбайливими штрихами відгорнув

Несупокійне та в’юнке волосся,

Щоб і воно не заважало… Туш

Примусив розпливтися строго в міру,

Їй визначену, -  хай підкреслить, хай

Лиш те, що мусить про акцентувати…

Що ж із задуми вивело його –

Чи ніжний голос. Чи дзвінок, чи пісня?

У папку вкинув аркуш – і пішов

У свою долю, в каторгу, у вічність…

                                  (Роман Лубківський.)

ІІІ. Сприйняття і засвоєння нового матеріалу.

Слово вчителя. Поетична спадщина Кобзаря налічує понад 240 творів,  а живописна – близько 1200 робіт. Така значна кількість художніх творів свідчить про глибоку за­коханість у

малярство. За видатні успіхи у гравюрі Шевченкові було присвоєно звання 

академіка.

Збереглося 835 творів, що дійшли до нашого часу в оригіналах і частково у гравюрах на металі й де­реві, а також у копіях, що їх виконати художники ще за життя митця. Уявлення про мистецьку спадщину Шевченка доповнюють дані про понад 270 утраче­них і досі не знайдених робіт. Живописні іі графічні твори датуються 1830-1861 роками й територіально пов'язані з Росією, Україною і Казахстаном. За жан­рами це портрети, композиції на міфологічні, істо­ричні іі побутові теми, пейзажі, малюнки, на яких зображено історичні пам'ятки. Виконано їх у техніці олійного письма на полотні, а також аквареллю, сепією, тушшю, свинцевим олівцем і в техніці офор­та на окремих аркушах білого, кольорового й тоно­ваного паперу різних розмірів, у п'ятьох альбомах. Значну частину становлять завершені роботи, але не менш цінними для розуміння творчого шляху і творчого методу художника є його численні ескізи, етюди, начерки іі навчальні студії. Прикметно, що лише незначна частина творів має авторські підпи­си, написи і ще менша - авторські дати.

Якщо поезії Шевченка ще за життя автора стали широко відомими, то доля малярської спадщини склалася по-іншому: до 1917 року більшість творів зберігалась у приватних колекціях. Нині вся мис­тецька спадщина Шевченка зосереджена в музеях (переважно в Національному музеї Тараса Шевчен­ка). У 1961-1964 роках уперше здійснено академіч­не видання всіх художніх творів митця.

За часом виконання всі його живописні і гра­фічні твори дослідники поділяють на три періоди: від перших робіт доакадемічного часу і до заслання (1830-1847), твори років заслання (1847-1857) і роботи, виконані після повернення із заслання до смерті художника (1857-1861).

Словникова робота.  Перш ніж розглянути роботи Т.Шевченка давайте з вами проведемо словникову роботу. Запишіть у зошити значення таких слів:

Гравюра – вид графіки, в якому зображення є друкованим відбитком з малюнка, витравленого на спеціально підготовленій дошці або пластині.

Графіка – вид образотворчого мистецтва, основним зображувальним засобом якого є однотонний малюнок, виконаний на папері олівцем, пером, пензлем.

Живопис – вид образотворчого мистецтва, що зображує фарбами предмети та явища реальної дійсності.

Офорт – гравюра на міді або цинку з малюнком, протравленим кислотами, а також друкарський відбиток з такої гравюри.

Сепія – малюнок, виконаний натуральною або синтетичною коричневою фарбою, яка стійка щодо дії сонця та повітря.

Щоб оптимізувати вивчення теми, ви об’єднались  у групи, кожна з яких дістала випереджувальне завдання - підготувати повідомлення на такі теми: «Історія мистецького життя генія» «Автопортрети Шевченка», «Портрети друзів і знайомих Шевченка», «Народно-побутові сюжети на картинах Шевченка» (серія офортів "Живописна Україна")», «Шевченкові роботи періоду заслання (малюнки з Аральської експедиції; роботи, виконані в Новопетровській фортеці; серія малюнків "Притча про блудного сина")»; «Композиції на різні теми».

1 група.  Історія  мистецького життя

              Т.Г.       Шевченка.

Тарас Шевченко був не лише поетом, а й драматургом, прозаїком,   

    мислителем, істориком,  

                         

етнографом, фольклористом і художником, який залишив велику образотворчу спадщину — понад тисячу творів.

Щодня милуючись рідними краєвидами, багатством їхніх барв та звуків, дивуючись їхній різноманітності та незбагненій мінливості, спостережливий хлопчик вбирав у свою душу всю оту красу, закохувався усім серцем у рідний край. Рідна українська природа була для Тараса джерелом розуміння краси, формувала його мистецькі смаки. У незвичайно допитливої дитини все побачене викликало бажання творити.

Дуже рано виявилися у хлопця здібності до малярства. Ще змалку крейда і вуглинка були для нього неабиякою радістю. Усе ними малював стіни, лави, стіл в хаті й надворі, в себе й у гостях. Хлопець любив зображувати птахів, звірів, людей. Якось юний художник намалював п'яного дяка, за що був ним жорстоко покараний. «Цей перший деспот, на котрого я наткнувся в моєму житті, — писав Шевченко, — уселив у мене на все життя глибоку огиду і презирство до всякого насильства однієї людини над іншою».

Прагнучи стати художником, Тарас побував у трьох церковних малярів. Проте жоден з них не виявив у хлопця таланту. Останнє рішення будь-що стати малярем визріло у нього в Києві, куди він поїхав з паном. Енгельгардт бенкетував, і три дні хлопець міг робити, що сам хотів. Тарас побував на Хрещатику, оглянув Золоті ворота, Лавру, Софійський собор. Брався нишком перемальовувати. Та за три дні чи ж багато встигнеш?..

1831 року пан Енгельгардт вийшов у відставку й оселився в Петербурзі. А наступного року, зваживши, що він матиме з Шевченка більш як з дворового художника, ніж як із слуги, віддав його на чотири роки навчатися до петербурзького майстра декоративного живопису Василя Ширяєва, людини грубої й жорстокої. Разом з іншими учнями Ширяєва Шевченко розписував інтер'єри петербурзьких театрів — Большого,  Михайлівського. А вечорами відвідував рисувальні класи Товариства заохочування художників. Тут молодий Тарас знайшов товаришів, які познайомили його з викладачами Петербурзької Академії мистецтв.

У жовтні 1835 року авторитетний комітет Товариства на чолі з професором Федором Толстим розглянув малюнки Шевченка і схвально оцінив їх. Шевченко мріяв навчатися в Академії, але добре розумів, що кріпакам туди дорогу заказано.

Долею українського поета зацікавилися передові діячі російської культури — художники Олексій Венеціанов, Карл Брюллов, поет Василь Жуковський, композитор Михайло Вієльгорський.

Карл Брюллов, ознайомившись з малюнками Тараса, відчув в них міцну основу, на якій у майбутньому міг розвинутись чудовий художник, майстер неабиякого обдарування. Брюллов запросив Шевченка відвідувати свою майстерню, познайомив зі своїми друзями, однодумцями. Діячі російської культури розуміли, що в кріпацтві такий талант загине, і тому почали дії щодо викупу Шевченка з кріпацтва.

16 квітня 1838 року в будинку Вієльгорського відбувся великий концерт для друзів композитора. Зібралися тут відомі діячі культури, шанувальники музики й живопису. Після концерту розіграли портрет Василя Андрійовича Жуковського роботи Карла Брюллова. А через 6 днів, одержавши 2 500 карбованців, поміщик Енгельгардт підписав документи про звільнення Шевченка.

Шевченка прийняли до Петербурзької Академії мистецтв у клас Карла Павловича Брюллова — професора Академії.

1838-1840 роки — час, коли Шевченко багато і плідно працював як художник і поет, випереджаючи академічну програму. Крім занять із спеціальних мистецьких дисциплін, багато читав, цікавився історією своєї батьківщини, інших європейських країн. І, звичайно, писав вірші. 1840 року побачила світ його перша збірка — «Кобзар».

Уже після першого року навчання в Академії — у травні 1839 р. — Шевченко здобув срібну медаль другого ступеня за екзаменаційну роботу — рисунок з натури. Наступного року — знову срібна медаль: цього разу за складнішу композицію побутового характеру «Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці». 1841 року рада Академії присуджує 27-річному Шевченкові третю срібну медаль за акварель «Циганка-ворожка».

2 група.   Автопортрети Шевченка

У вітчизняному образотворчому мистецтві не знайти іншого видатного художника, який стільки уваги приділяв би автопортретам. Сьогодні відомо понад півсотні Шевченкових самозображень. З багатого доробку митця вони вирізняються не лише за кількістю, а й за складним психологізмом. Зібрані разом, зведені до єдиного хронологічного ряду, автопортрети утворюють своєрідний образний життєпис митця. Шевченкові "поличчя" (так художник подеколи називав свої портрети) можуть розкрити трагедію і велич його дивовижної долі, передати складну динаміку його інтелектуального та емоційного життя.

Автопортрети Шевченка різноманітні щодо можливостей дослідження й                           тлумачення. Вони передають складний душевний стан у різні, іноді                                                         переламні моменти його життя, промовисто відображають художнє буття і водночас є образними знаками основних віх реального життя поета, художника, борця.               

Перше з відомих самозображень Шевченка створене в Петербурзі у січні-лютому 1840 року. Про обставини створення портрета розповів у спогадах про Шевченка Федір Пономарьов: "Наприкінці 1830-х і на початку 1840-х років ми майже не розлучалися. Він жив на Острові, на 5-й лінії, будинок Аренста, а я - в Академії мистецтв, де мав майстерню… Ця майстерня являла собою одну кімнату з антресолями. На цих антресолях мій бідолашний Тарас перебував під час тяжкої своєї хвороби… Саме тоді він намалював олійними фарбами автопортрет". В автопортреті художник відтворив свій складний психологічний стан, в якому сучасне міцно пов'язане з минулим і разом із ним тяжіє до майбутнього.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                  Таким був Шевченко в час виходу «Кобзаря» (1840).

Новий за характером і технікою виконання автопортрет, намальований у Яготині 27-28 листопада 1843 року і подарований Рєпніній разом з рукописом поеми «Тризна», зображує Шевченка за роботою. До речі, княжна зберігала подарунок Шевченка до кінця життя. Тут виразно передане уважне сприйняття молодим художником навколишнього життя. Портрет виконано вільним, упевненим штрихом, близьким до манери рисування голкою на міді.

Автопортрет, створений у кінці серпня - на початку вересня 1845 року в містечку Потоках Канівського повіту Київської губернії і  подарований Тарановській, немовби продовжує ідею попереднього. Він гранично простий, ясний за формою. Шевченко на ньому сповнений енергії, внутрішньої сили, рішучості.

До 1845 року належить і автопортрет зі свічкою, відомий за офортом Шевченка 1860 року. В альбомі 1845-го є начерк цього твору олівцем, який дає підстави вважати, що на прохання Андрія Козачковського, як випливає зі спогадів останнього, 1845 року митець виконав саме цей автопортрет зі свічкою. 1860-го він відтворив його в техніці офорта, а оригінал 3 квітня 1860 року з дарчим написом подарував Марку Вовчку.

Кілька автопортретів митець написав на засланні. Перший, порушивши царську заборону, він намалював 1847 року в Орській фортеці, як тільки туди прибув, і 11 грудня 1847 року надіслав разом з листом Лизогубові. Це портрет у солдатському мундирі й кашкеті-безкозирці. Фактично маємо документальне зображення солдата миколаївської доби.

З автопортретів, виконаних під час перебування в Аральській експедиції (1848-1849), до пас дійшов лише один, що його художник незабаром подарував Венгжиновському   в Оренбурзі. Шевченко зобразив себе: у вбранні, яке носив в експедиції, - звичайному цивільному пальті й світлому кашкеті, на обличчі - сліди втоми від нелегких мандрів.

До цього твору близькі інші три портрети, зокрема закомпонований в овалі і відтворений у книжці Новицького «Тарас Шевченко як маляр» (Львів; Москва, 1914). Де тепер ця робота - невідомо. Доля намальованого під час Аральської експедиції автопортрета, надісланого Варварі Рєпніній 14 листопада 1849 року, також невідома. Авторство цих полотен потребує додаткового дослідження: досі не встановлено, чи це оригінали, чи копії або варіанти, виконані іншими художниками.

Від часів перебування Шевченка в Оренбурзі збереглося два автопортрети. Один із них виконано не пізніше 29 грудня 1849 року і подаровано Лазаревському. Художник намалював себе в цивільному одязі - у світлій куртці, з-під якої видно комір білої сорочки. Обличчя випромінює душевний спокій. Поет бачився собі саме таким, бо в той час жив не в жахливих умовах солдатської казарми, а на приватній квартирі серед друзів і мав змогу малювати.

Психологічно близький до цього твору автопортрет у солдатському мундирі з погонами, що його Шевченко 29 грудня 1849 року надіслав Андрієві Лизогубу. Поет тоді ще сподівався на полегшення своєї долі, чекав підвищення у званні до унтерофіцера й дозволу малювати. Та незабаром, після арешту за порушення царської заборони і майже піврічного слідства, його заслано до Новопетровського укріплення. Тут Шевченко створив нові автопортрети - вражаючої сили художні документи про сім років фізичних і моральних мук та натхненної, подвижницької творчої праці.

До цих років належить низка сюжетних, жанрових малюнків, у які митець увів автопортрети. Під час експедиції до Каратау він виконав малюнок «Шевченко серед товаришів», на якому - художник за роботою разом із Залеським і Турно. Його образ на цій картині близький до автопортрета, створеного в липні—серпні 1851 року й подарованого Зелеському. На останні роки перебування художника в Новопетровському укріпленні припадає робота «Шевченко малює товариша», де вій зобразив себе за роботою в кибитці, що її спеціально поставив для нього в саду біля укріплення Усков. На цих малюнках відтворено обстановку, в якій він тоді перебував, передано його захоплення мистецтвом.

Повертаючись із заслання, в Нижньому Новгороді Шевченко намалював два автопортрети. Перший, виконаний не пізніше 28 листопада 1857 року, автор подарував Щепкіну. Другий, створений до 4 січня 1858 року, надіслав тоді ж у дарунок Лазаревському. В обох творах постає образ сильної духом людини, яка вийшла незламною з найтяжчих випробувань. Лазаревський з подарованого йому автопортрета замовив 25 фотокопій, щоб поширювати їх серед друзів і знайомих.

Більшість автопортретів, створених у Петербурзі в останні роки життя, Шевченко виконав технікою офорта. Працюючи над ними, він часто користувався фотографіями. Перший автопортрет - у темному костюмі (створений за фотографією кінця 50-х років) - виконано не пізніше 14 березня 1860 року. Образ пройнятий глибоким ліризмом; вражає вираз очей,: якого раніше в Шевченкових автопортретах не було: у них і сум, і ніжність, і тепле співчуття.

Незабаром за фотографією, зробленою наприкінці березня 1858 року, виконано другий автопортрет - з бородою, в кожусі іі шапці, який можна датувати не пізніше як 4 квітня 1860 року. Ретельно опрацювавши обличчя й виділивши його легким штрихуванням на тлі навколо голови, Шевченко вільно в начерковій манері накреслив убрання і покладену на коліно руку, що надало образові своєрідного артистизму.

 1860 року Шевченко створив автопортрет у світлому костюмі за фотографією, яку 1859-го в Києві зробив Гудовський. Тут на обличчі митця вже помітні сліди тяжкої недуги, яка підточувала його підірване засланням здоров'я. У цьому творі відобразився також і пригнічений стан, у якому Шевченко повернувся до Петербурга після арешту в Україні влітку 1859-го.

Якщо кожний із розглянутих офортних автопортретів оприявнює певну грань Шевченкового образу, передає його душевний стан, то остання з цієї групи робіт - у шапці й кожусі - створена не пізніше 1860-го за фотографією Деньєра, зробленою 1859-го, дає узагальнений образ портретованого. Твір вражає глибиною іі цілісністю характеристики. Недаремно сучасники вважати його найвдалішим і найбільш схожим з усіх прижита них зображень Шевченка, і він здобув най ширшу популярність. Технічно портрет виконано бездоганно. Офортний штрих набув тут виняткової експресії. Штрихуванням укрито не лише тло навколо голови, а іі усе зображення; перегукуючись з енергійним штрихом, яким передано смушеву шапку й комір кожуха, воно надає портретові своєрідної суворості. На звороті за 11 днів до смерті поет написав олівцем свій останній вірш «Чи не покинуть нам, небого...» У вірші висловлюється передчуття близької смерті:

Чи не покинуть нам, небого,

Моя сусідонько убога,

Вірші нікчемні віршувать,

Та заходиться риштувать

Вози в далекую дорогу,

На той світ, друже мій, до Бога.

Офортні автопортрети Шевченка (естампи різних етапів) зберігаються в кількох музеях, більшість - у Національному музеї Тараса Шевченка. В останні роки художник працював і олійними фарбами. З чотирьох тогочасних полотен, що дійшли до нас, три - автопортрети. У них помітний вплив Рембрандта, творчістю якого Шевченко захоплювався замолоду і яку тепер, працюючи над офортами, вивчав особливо ретельно. Один з автопортретів (1859) відомий з копії, що її виконав Флавицькнй. Шевченка тут зображено з бородою. Ефект контрастного бічного освітлення, надаючи творові великої емоційної виразності, не відвертає, однак, уваги від основного - погляду митця. Крім копії Флавицького, існувала ще одна (де тепер - невідомо), яку зробив художник Жебровський. Другий автопортрет із цієї групи, виконаний не пізніше 1860 року, експоновано того ж року на виставці в Петербурзькій академії мистецтв. Він значно відрізнявся від інших автопортретів художника трактуванням образу: Шевченко намалював себе тут молодим парубком. З-під високої, зсунутої набакир смушевої шапки вибивається чуб, під свиткою біла вишивана сорочка, пов'язана червоною стрічкою. Твір близький до автопортретів Рембрандта не лише живописно-колористичним вирішенням - характерним поєднанням золотаво-брунатних тонів, виразною світлотінню, а й «маскарадом», який багато важить в образному ладі портрета. Контраст між парубочим убранням і сумним поглядом пройнятих сльозою очей фізично надламаного, передчасно постарілого Шевченка становить основний мотив твору, надає йому глибокого трагічного звучання.

Останній автопортрет, виконаний 1 лютого 1861 року, відтворює образ безнадійно хворого художника. Густий морок, з якого проступає освітлене тим же контрастним бічним світлом Шевченкове обличчя, підсилює трагізм твору.

Автопортрети Шевченка - своєрідна автобіографія, написана рукою великого майстра.

3 група. Портрети друзів і знайомих Шевченка

До цієї групи картин залічуємо зображення кон­кретних осіб, виконаних у різній техніці живопису і  графіки, яких у Шевченковій спадщині найбільше.

Вони є також найціннішими за своєю художньою якістю. Більшість із них було написано па замов­лення. І тут автор не задовольнявся лише зовніш­ньою схожістю, а прагнув відтворити образ людини, риси її характеру.

Створений на досить високому рівні ще в доакадемічний період акварельний портрет поміщика Енгельґардта (1833). Перед нами гордий чоловік, який знає собі ціну. Одягнений у коричневий фрак, з-під якого видно синій жилет, на шиї елегантно пов'язано ліловий шарф, вираз очей самозакоханий.

«Портрет невідомого» (1837) тривалий час вважа­ли зображенням українського письменника Євгена Гребінки, і лише зовсім недавно, завдяки детальному вивченню цього твору, виявилося, що така його атри­буція помилкова. Невідомого змальовано па портреті у фас, він сидить на стільці й уважно дивиться на гля­дача виразними, сумовитими очима. Перед нами ро­зумний, серйозний і водночас добрий, чуйний чо­ловік. Це перша робота художника, на якій людину зображено в сидячій позі. Згодом така композиція в його портретній творчості набуде поширення. Ціка­вою деталлю, що урізноманітнює композицію полот­на, є вишуканий жест опертої на спинку крісла руки, в якій портретований тримає чубук. Автор застосував різноманітні технічні прийоми: найдрібнішими маз­ками написано обличчя і руку, більш широкими й вільними - волосся, а ще ширшими - одяг. Усе це на­дає образові життєвої переконливості.

Серед наймайстерніших жіночих зображень цього часу - портрет Катерини Абази (1837), у яко­му вражає виняткова чарівність створеного худож­ником образу молодої жінки, граційної, із цнотли­вим виразом обличчя. Особливої привабливості об­разові падають легкі, прозорі, надзвичайно ніжні сріблясто-блакитні тони, в яких виконано твір. Ця робота засвідчила швидке зростання майстерності молодого художника.

В Україні в 1843 і 1845-1847 роках Шевченко пи­сав портрети акварельними й олійними фарбами. Особливо цікавими є портрети Маєвської і Закревської (обидва - 1843). Вони демонструють прагнен­ня автора передати шляхетні риси характеру і внутрішню чистоту жінки. У роки заслання худож­ник широко користується технікою сепії. Портрети того часу вражають поглибленим психологізмом, це, наприклад, деякі портрети Ускової (1853-1854), «Казашка Катя» (1856-1857). Сама техніка сепії відповідала прагненню митця контрастніше переда­вати освітлення.

1858 року російський актор Михайло Щепкін приїздив до Петербурга, де в родині Толстих зустрі­чався з Шевченком. Того ж року до Петербурга на га­стролі приїхав негритянський актор Айра  Олдрідж. Художник був захоплений його грою. У листі до Щепкіна від 6 грудня 1858 року він писав: «У нас тепер афри­канський актор, чудеса виробляє на сцені. Живого Шекспіра по­казує». Шевченко по­знайомився з Олдріджем у Федора Толстого. їхнє зна­йомство переросло у справжню щиру дружбу. Обидва генії потерпали від соці­альної несправедли­вості, ненавиділи гно­бителів, співчували при гнобленим. Перекладачкою під час їхньої розмови була дочка Толстих. На знак поваги і прияз­ності Шевченко нама­лював портрет свого негритянського друга.

Особливий інте­рес становлять

порт­ретні роботи Шев­ченка останнього пе­ріоду творчості. їх 41. Усе це - завершені твори, крім невеликого рисунка олівцем - портрета Герцена, що його поет намалю­вав у Щоденнику 10 грудня 1857 року, перебуваю­чи в Нижньому Новгороді. Портрети останнього періоду виконані переважно італійським олівцем і крейдою на тонованому папері й у техніці офорта, як-от портрет Клодта (1861).

Для Шевченкових полотен олівцем характерні смілива, насичена лінія й соковитий штрих. Автор малював ці твори на пароплаві під час подорожі по Волзі, потім у Нижньому Новгороді, Москві, в Укра­їні й у Петербурзі. Вони близькі до портретів, створе­них у Новопетровському укріпленні, але набагато контрастніші й виразніші щодо внутрішньої характе­ристики образів, хоча сам рисунок у них значно лаконічніший. Ціла галерея офортних автопортретів (шість), портрети віце-президента Петербурзької академії мистецтв Толстого, професорів академії Бруні та Клодта, а також історика мистецтва Горно­стаєва - визначний здобуток не лише в мистецькій спадщині Шевченка, а й у всьому тогочасному офорті.

4 група.  Народно-побутові сюжети на картинах Шевченка.

Ще в Україні Шевченко задумав створити серію офортів «Живописна Україна». У ній мав намір зманювати минуле іі сучасне українського народу, а виданням серії хотів зібрати кошти на викуп із кріпацтва своїх рідних. «Якби мені Бог поміг докінчить те, що я тепер зачав, то тойді склав би ру­ки та й у домовину. Було б з мене: не забула б Ук­раїна мене мізерного» (лист до Миколи Цертелєва від 23 вересня 1844 року). У проспекті до «Живо­писної України» вперше в українському мистецтві проголошено думку про соціальну роль образотвор­чого мистецтва, а саме видання започаткувало роз­виток офорта в українському мистецтві.

Розкриваючи задум серії, Шевченко писав: «...я хочу рисовать нашу Украйну... Я її нарисую в трьох книгах, в першій будуть види, чи то по красі своїй, чи по історії прикметні, в другій теперішній людський бит, а в третій історія... В год буде виходити 10-ть кар­тин» (лист Шевченка до Волинського від 6-7 травня 1844 року).

Шевченко планував видавати по 12 естампів що­року, але через брак грошей не зміг здійснити цей грандіозний задум, йому вдалося видати лише один альбом. Випуск «Живописної України» побачив світ у Петербурзі в листопаді 1844-го. До нього ввійшло шість офортів. Альбом «Живописна Україна» - єди­не прижиттєве окреме художнє видання митця.

На картині «У Києві» на передньому плані - кру­тий берег Дніпра, що густо поріс розкішними верба­ми, а внизу - Дніпро, димить невеличкий пароплав. На тлі природи люди: жінки одягаються після купан­ня, діти граються па березі, старенький дідусь, спер­шись на ціпок, радіє, що може погрітися на сонечку.

«Видубицький монастир у Києві» - краєвид, де па тлі світлої частини неба зображено Михай­лівську церкву Видубицького монастиря.

«Старости» - жанрова сцена. Художник відтво­рив український звичай - сватання.

«Судня рада» - жанрова сцена з життя україн­ського селянства, в якій розкрито соціальну нерівність. Сільський суд зібрався, щоб розсудити двох односельчан. Один із них без палії на перемогу, другий - у багатому одязі, стоїть гордо, впевнено.

«Дари Богданові українському народові» - істо­ричний твір, присвячений подіям Визвольної війни 1648-1654 років в Україні. Шевченко змалював прибуття до Богдана Хмельницького послів із Польщі, Туреччини, Росії. Пояснювальний текст до офорта нагадує рядки з «Історії Русів».

«Казка» (інша назва «Солдат і смерть») - сатира на миколаївську солдатчину. Автор використав тут фольклорні мотиви. У постатях солдата і смерті стверджується життєрадісність солдата, його пре­зирство до смерті.

Усі названі роботи засвідчують великий інтерес автора до життя українського народу і його побуту, до природи й історичного минулого України, про прагнення митця бути народним просвітником.

 

5 група.  Шевченкові роботи періоду заслання

Важко переживав митець царську заборону ма­лювати. Уже з перших днів заслання в листі до Андрія Лизогуба від 11 грудня 1847 року Шевченко зізнається: «Я страшно мучуся, бо мені запрещено писать и рисовать... Пришліть ящичок ваш, де є вся справа (йдеться про фарби. - ТА.), альбом чистий і хоч один пензель Щаріона. Хоч інколи подивлюся, то все-таки легше стане». Старожили Орська роз­повідані, що Шевченко малював навіть на стінах вугіллям або крейдою. Можливість малювати дала йому участь в Аральській експедиції (1848-1849). На другий день після початку експедиції він напи­сав першу акварель «Пожежа в степу» і подарував її генералові Шрейберу.

Під час подорожі експедиція побачила «(одиноке дерево» між Орськом і Раїмом. Місцеві жителі на­зивали його святим і прикрашали клаптиками кольорової матерії. Шевченко змалював це дерево, створивши картину «Джангисагач». Це дерево ав­тор згадує й у повісті «Близнецы», і в поезії «У Бо­га за дверми лежала сокира...» Тоді ж з'явилася ще низка робіт: «Укріплення Раїм» (1848), «Місячна піч на Кос-Ара.лі» (1848-1849), «Крутий берег Аральського моря» (1848-1849) та ін.

Відбуваючи заслання в Новопетровському укріп­ленні, художник теж плідно працює. Близько 10 кар­тин митець намалював на тему життя та побуту ка­захського народу, усі ці твори позначені щирим співчуттям до нього: сепії «Казахська стоянка па Кос-Аралі» (1848-1849), «Казахський хлопчик розпалює грубку» (1848-1849), «Казахський хлопчик дрімає біля грубки» (1848— 1849), «Казахи біля во­гню» (1848) та акварель «Казах на коні» (1848-1849).

Розмаїтості і соціаль­ної гостроти казахська гема набула в малюнках, виконаних у Новопетровському укріпленні під час Каратауської експедиції (1851): сепії «Тріо» (1851), «Пісня молодого казаха» (1851 1857), «Байгуші під вікном» (1855-1856). У 1851-1854 роках ху­дожник зобразив Ново-петровське укріплення з різних ракурсів: аква­рель «Новопетровське укріплення з моря», «Новопетровське укріп­лення з Хівинського шляху», «В околи­цях Новопетровського) укріплення», «Біля Новопетровського укріп­лення», «Краєвид в око­лицях Новопетровського укріплення» та ін.

У вільний час Шев­ченко зустрічався з ка­захськими дітьми, що й засвідчують мал юнки.

На сепії «Шевченко і казахський хлопчик, що грається з кішкою» (1856-1857) постать художника увиразнює його теплі почуття до маленьких друзів.

Малюнок «Щасли­вий ловець» (1856-1857) передає радість казахського хлопчика,

який спіймав кілька рибин і тут же задрімав. Він утомлений, для нього ловля риби не тільки розвага, а й доконечна життєва потреба.

Шевченко відтворив на папері нужденне життя казахських дітей. Хлопчики-жебраки на картинах «Байгуші під вікном» (1855-1856) та «Шевченко і байгуші» (1855-1857) - правдиві картини без­радісного дитинства. На першій - діти-жебраки, яким з вікна кам'яниці погрожує кулак. Хлопчик, що ди­виться у вікно, заховав свою мисочку, він не сподівається щось отримати відлюдний, котра погро­жує йому. Інше маля знесилено присіло під стіною і простягає руку до людей на вулиці, очевидно, чекаю­чи милостині від перехожих. На малюнку «Шев­ченко і байгуші» також двоє хлопчиків-жебраків (на передньому плані) і сам Шев­ченко (па задньо­му). Присутність поета на малюн­ку засвідчує його симпатію до ка­захських дітей.

У листопаді 1856 року Шевченко задумав серію з восьми малюнків під назвою «Притча про блудно­го сина». Про це він сповістив Залеського листом від 8 листопада. «Притчу» митець сха­рактеризував у щоденниковому записі від 26 червня 1857 року: «Миє кажется, что для наше­го времени и для наше­го среднего полугра­мотного сословия необ­ходима сатира, только сатира умная, благород­ная...» Перші п'ять ма­люнків показують шлях купецького сина від пи­яцтва і гри в карти до розбійництва й убивства («Програвся в карти», «У шинку», «У хліві», «На кладовищі», «Серед розбійників»). На наступних малюнках зображено жорстоку кару: «Кара колод­кою», «Кара шпіцрутенами», «У в'язниці». Усю серію Шевченко побудував за зразком євангельсь­кої притчі, через яку прагнув показати тогочасному російському суспільству, зокрема його середньому класові, всю аморальність існування, змушуючи глядачів зазирнути у власну душу іі шукати спо­собі в морального самовдосконалення.

                      6 група.  Композиції на різні теми

Особливе місце в мистецькій спадщині Шевчен­ка належить пейзажам. Художник не компонував свої пейзажі, а змальовував реальні краєвиди, які бачив перед собою. Тому в його робочих альбомах знайдемо багато начерків гілок дерев, бур'янів, хат, церков.

Серед малюнків є сільські краєвиди, на яких зображено історичні й архітектурні пам'ятки. Пей­зажі становлять майже половину мистецького до­робку Шевченка. їх виконано олівцем, аквареллю, сепією і в техніці офорта Малюнки здебільшого роз­повідають про вбоге життя Шевченкової родини й усього покріпаченого українського селянства: «Хата батьків Т.Г.Шевченка в селі Керелівці» (1843), «Се­лянське подвір'я» (1845), «Хата над водою» (1845). Чарівна природа на малюнках, як і в поезіях, слугує контрастом до важких умов життя народу. Особливо любив Шевченко зображати мальовничі околиці та куточки сіл, містечок, береги тихих степових річок, ставки, урочища тощо. Ці твори сповнені справжньої поезії, у них лагідна, мрійлива українська природа знайшла свого натхненного співця.

Цінними є картини «Циганка-ворожка» (1841), за яку художник в Академії мистецтв нагороджений срібною медаллю, і «Катерина» (олійні фарби, 1842 рік).

До появи «Катерини» не лише в українському, а й у загальноросійському мистецтві не було твору з таким гострим і злободенним соціальним сюжетом. Уперше героїнею живописного полотна стала люди­на з народу - дівчина-кріпачка, жертва панської роз­пусти, принижена іі ображена. Ця картина ввійшла до скарбниці українського побутового живопису.

Велике місце в Шевченковій творчості посідав історичний пейзаж, що зумовлено роботою худож­ника в Київській археографічній комісії, для якої він змальовував архітектурні пам'ятки й історичні місця. У цих творах висока художня майстерність поєднується з науково-документальною точністю. Це серія композицій «Києво-межигірський мона­стир» (1843), «Київ з боку Дніпра» (1843), «Дальні печери Києво-Печерської лаври» (1843), «Аскольдова могила» (1846), «Костьол у Києві» (1846) та ін.

Окрему групу становлять композиції на міфо­логічні, літературні та біблійні теми:« Благословіння дітей», «Телемак на острові Каліпсо», «Робінзон Крузо», «Самаритянка», «Мілон Кротонський», «Нарцис та німфа Ехо», «Умираючий гладіатор», усі - 1856 року), «Свята родина» (1858). їм властиве глибоке психологічне трактування образів.

Неабиякий інтерес становлять незнайдені мис­тецькі твори Шевченка, про які є тільки згадки в автобіографії, Щоденнику, листуванні, повістях, архівних документах і записах його сучасників. Че­рез тяжкі обставини життя доля мистецької спад­щини Шевченка склалася вкрай несприятливо.
 

ІV.  Підсумок уроку

«Народ шукає в геніях себе». Ці слова В.Симоненка досить точно передають сутність історичного покликання геніальної особистості: бути не лише духовним проповідником і пророком, а й дзеркалом, яке найоб'єктивніше відображає «лице і характерну поставу свого народу». У цьому сенсі Шевченко своє призначення виконав сповна не тільки літературними, а іі малярськими творами. Ознайомившись з ними, ми ще раз зримо відчули велич і багатогранність таланту генія, переконалися, що завдяки великій праці він зумів передати у словесних і живописних творах свою палку любов до народу України і тривогу за її долю.

1. Емоційно-оцінний ланцюжок.

• Яке враження на вас справили мистецькі твори Тараса Шевченка?

• Чи можна вважати їх взірцями, шедеврами світового мистецтва? Чому?

• У яких жанрах мистецтва проявив свій талант Тарас Шевченко?

• Яке значення художніх творів Шевченка для сучасного світу?

• Що нового дізналися на уроці? Чи корисною буде для вас ця інформація?

 

V. Домашнє завдання

1.  Прочитати повість Шевченка «Художник».

2. Написати твір-роздум «Що дало мені знайомство з Шевченком-художником».