Урок. "Іван Котляревський. Творчість письменника — новий етап у розвитку національного самоусвідомлення. Драматург і театральний діяч"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Урок №2

Тема. Іван Котляревський. Творчість письменника — новий етап у розвитку національного самоусвідомлення. Драматург і театральний діяч.

Мета: ознайомити учнів із цікавими фактами життя та творчості І.Котляревського, його роллю в розвитку української літератури, національного самоусвідомлення; розвивати навички сприйняття інформації візуально, навички усного мовлення; виховувати почуття прекрасного, поваги до людей мистецтва.

Очікувані результати: учні знають про життя та творчість І.Котляревського; розуміють його роль у розвитку української літератури, національного самоусвідомлення; уміють будувати власне висловлювання на задану тему.

Обладнання: підручник, портрет письменника, мультимедійні презентації,  книжкова виставка різних видань творів І. Котляревського та творів про нього.

Випереджаюче завдання: підготувати мультимедійні презентації «Життя та діяльність Івана Петровича Котляревського».

Тип уроку: комбінований.

Хід уроку

                                        Епіграф уроку: (Слайд 2)

Ти, наче ясна зоряниця,

З'явився в наших небесах

І засвітив надію милу

В сумних опущених очах.

Хвала ж тобі, хвала довічна,

Ти – України вірний син!

Хвала і слава невмируща

За той щасливий твій почин!

  Олена Пчілка

І. Організаційний момент.

•   Психологічна гра «Мої очікування». Учні отримують смужки паперу, вибираючи колір за настроєм, записують свої очікування від уроку і кладуть смужку на край парти до кінця уроку.
• Актуалізація опорних знань.

• Літературна розминка. Продовжити думку. (Слайд 3)

• Нова українська література формувалася на основі…
• Основними ознаками нової української літератури можна назвати…
•  Її представниками були....
• Бурлескно-травестійному стилю характерні…

ІІ. Мотивація навчальної діяльності.

• Вступне слово вчителя.

 Біографія видатної людини — як захоплююча книга. Уявіть собі: канцелярист, військовий командир, дипломат, літератор-поет і драматург, учитель, опікун благодійних закладів — і все це гармонійно поєдналося в особі Івана Петровича Котляревського. За кожним із названих занять — ледь не детективна історія, героїчний подвиг чи невтомна праця, наснажена великим гуманізмом.

 (Слайд 4) Саме із постаттю Івана Петровича ми сьогодні на уроці познайомимось. А зробимо ми це за допомогою віртуальної екскурсії, яка не лише допоможе перегорнути сторінки життя та творчості видатної людини, але й перенесе нас у музей-садибу, що у Полтаві. Підготували вам таку екскурсію учні вашого класу. Запрошуємо їх до слова.

ІІІ. Основний зміст уроку.

•     Оголошення теми та мети уроку. Учні записують у зошит число, класна робота, тему уроку.
• Віртуальна екскурсія (мультимедійна презентація).

Дитинство І.Котляревського. Роки навчання (Слайди 5-8)

 На високій горі біля церкви Успіння Богоматері стояв невеликий  дерев’яний будинок — чи не найстаріший у місті. На сволоці однієї з трьох кімнат, за старовинним звичаєм, було вирізано: Создаси дом сей во имя Отца и Сына и Святого Духа. Амінь. Року 1705, месяца Августа 1-го». Тут, на Полтавщині, здавна жив рід Котляревських, що походив з українського старшинства й від російського уряду одержав дворянське звання. В цьому будинку 29 серпня (9 вересня за новим ст.) 1769 року народився майбутній письменник.

 Хату, як зазначається у купчій, 1751 року купив дід Котляревського — Іван, на той час диякон Успенського собору. Стара хата після смерті письменника переходила від одного господаря до іншого. Історик Л. В. Падалка, складаючи у 1917 році “Путівник по Полтаві”, згадує одного з власників — Мусія Івановича Головатинського, що придбав хату заради того, щоб зберегти цю реліквію, він охоче пускав відвідувачів до садиби.

 У будинку письменника 5 невеликих кімнат: кабінет, світлиця, вітальня, кімната економки і кухня. Кабінет містить диван, стіл, шафу з численними книжками латинською, російською, мовами, журнали та ін.

 Особливу увагу відвідувачів привертає сволок з дідівської хати, на яком старослов’янською мовою вирізано напас: “Создася дом сей во имя отца и сына и святого духа. Аминь. Року 1705, месяца августа 1”. У вітальні — стіл, посудна шафа, стільці, жардиньєрка. У кімнаті економки зберігаються меморіальні речі — ломберний столик, люстерко, комод для білизни. Світлицю прикрашають столи, канапа, шкіряні крісла, на стіні — старовинний годинник та меморіальна річ — картина невідомого фламандського художника 17 ст. “Іспанець тримає рака”, яка належала поету. Кухня заповнена речами кінця 18 — початку 19 ст.— це стіл, лава, мисник, вишивані рушники тощо

 Маєтність П. Котляревського була невелика: крім садиби мав за Ворсклою до шістдесяти десятин поля і луків та ділянку лісу. Кріпаків усього восьмеро — дві родини. Через невеликі статки батько змушений був служити канцеляристом у міському магістраті.

 З вікон старовинного будинку відкривався чудовий краєвид: поросле садами місто плавно спускалося пологим схилом до річки, що грайливо звивалася зеленими луками, за якими темніли віковічні ліси. Вразливий і чуйний до краси змалку, Івась подовгу милувався чарівними пейзажами, влітку бігав з друзями купатися і печерувати раків.

 

  З осені хлопець сидів за столом у церковноприходській школі, в якій був чи не найкращим учнем. Ґрунтовна початкова освіта стала доброю основою для здобуття знань у духовній семінарії.

 У 1780 р. І. Котляревський вступив до духовної семінарії, яка тоді була  єдиним середнім учбовим закладом у Полтаві. Умови життя семінаристів, що мешкали в гуртожитку при школі (бурсі), були надзвичайно важкими; наука була схоластична, відірвана від життя, незрозуміла учням. Пізніше сам письменник згадував ці роки так: «Худо у нас было и, не приведи Господи, как худо! Бурса просто похожа была на семьи, на артели, вечно враждовавшие между собой. Учили нас бог знает чему и учили как-нибудь».

 У семінарії І. Котляревський ґрунтовно ознайомився із творами римського поета Вергілія, яким приділялася особлива увага на уроках латинської граматики і піїтики. Тут Іван добре оволодів латинською, французькою та російською мовами, слабше польською.

 Знання мов дало йому змогу читати в оригіналі «Енеїду» Вергілія, а також її бурлескно-травестійні переробки француза Скаррона й росіянина Осипова.

 Влітку 1788 р. за наказом із Петербурга Полтавська семінарія повинна була надіслати чотирьох кращих учнів до Олександро-Невської семінарії (російське самодержавство продовжувало грабувати українські таланти). У число цих учнів увійшов також І.Котляревський, але його на той час не було в Полтаві. Він, мабуть, перебував у якомусь із сіл на підробітках, бо після смерті батька сім’я опинилася в скрутному становищі.

Останнього (богословського) класу юнак не закінчив. Може, через нестатки (навчання було платним) або тому, що не хотів стати священиком.

 Трудова діяльність Івана Петровича. Світогляд митця

(Слайди 9-10)

 Кілька років працював канцеляристом у новоросійській губернській канцелярії. Серед тодішніх чиновників, для яких здирання хабарів з кожного клієнта було звичайною, мало неузаконеною справою, Іван Петрович виділявся своєю непідкупністю і готовністю безкорисливо допомогти бідним.

 Невідомо з яких причин І. Котляревський залишив канцелярію і став домашнім учителем у поміщицьких маєтках Золотонівського повіту — в самому центрі України. Становище вчителя в панській родині було важким і малооплачуваним. Крім занять з дітьми він мусив виконувати різні роботи в господарстві, прислужувати на банкетах, розважати гостей у ролі блазня. Платили ж по 10–12 крб. на рік чи справляли якусь одежину.

 У 1896 р. Іван Петрович покинув учителювання. Причину цього вчинку точно не встановлено. Можливо, його ображало зверхнє ставлення панів до вчителя, який був у становищі слуги. Один із сучасників письменника у своїх спогадах свідчить, що вельможний поміщик не дозволив бідному дворянинові одружитися з його племінницею.

 Світогляд митця складався найперше під впливом оточення, в якому він ріс. У другій половині ХVІІІ ст. в Україні певною мірою збереглися демократичні порядки республіканської Гетьманщини. За складом характеру Іван Петрович був людиною доброю, співчутливою, ненавидів зло й неправду. Обидві ці обставини виявилися благодатним ґрунтом для сприйняття ним ідей Просвітництва. За своїм переконанням І. Котляревський був просвітителем, демократом, гуманістом. З’явившись у юнацькі роки, ці переконання не змінилися до кінця життя.

 У роки військової служби І. Котляревський вступив кадетом до Сіверського карабінерного полку, який розташувався на Полтавщині.

 І.Котляревський на військовій службі та після відставки

(Слайди 11-12)

 Під час війни з Туреччиною (1807–1808) він брав безпосередню участь у багатьох боях, зокрема відзначився винятковою хоробрістю і винахідливістю при взятті Бендер та Ізмаїла. За бойові заслуги двічі був «удостоен монаршеского благоволения», тобто письмової подяки від самого царя. І. Котляревський володів і талантом дипломата, що допомагало йому за дорученням військового уряду вмовити бунтівливих буджацьких татар добровільно піддатися під владу Росії. За це він був нагороджений орденом Анни 4-го класу. Про ретельність виконання службових обов’язків та різних доручень свідчить і те, що І. Котляревський за час служби у війську від кадета дійшов до штабс-капітана. Серед офіцерів він відзначався освіченістю і добрим стилем, а тому командир полку доручив йому вести корпусний «Журнал военных действий».

 У 1808 р. Іван Петрович вийшов у відставку в чині «капітана з мундиром». Чому він залишив військову службу, також невідомо. Можливо, тривалі походи й важкі бої підірвали здоров’я. Однак є свідчення, що його відраховано за наказом високого начальника-самодура за те, що він заступився за ошуканих солдат, які збунтувалися. При наборі їм обіцяли звільнення від кріпацтва і наділення землею, а після перемоги категорично відмовлено в цих пільгах.

 Втративши службу, яка була єдиним джерелом прибутку, Іван Петрович опинився в скрутному становищі. З «худеньким» гаманцем він подався до Петербурга шукати якої-небудь посади. Довго штовхався у передпокоях «властителів судеб», писав прошення, але все марно. На нього дивилися як на злидаря без протекції. Не раз доводилося сидіти голодному в холодній і вогкій підвальній кімнаті, яку він знімав у одної вдови. У довгі осінні петербурзькі ночі мусив економити й на світлі, бо свічки для нього були задорогі. Засвітить свічку, щоб почитати якусь книжку або дописати нові строфи до четвертої частини «Енеїди», і через дві години мусить гасити. Фризова шинель служила йому і за одяг, і за постіль. Набідувавшись у царській столиці, Котляревський повернувся до Полтави.

Іван Петрович – директор Полтавського будинку виховання дітей, наглядач богоугодних закладів (Слайди 13-14)

 У 1810 р. генерал-губернатор краю князь Бібіков запросив І.Котляревського на посаду директора Полтавського будинку виховання дітей бідних дворян. Це була своєрідна бурса при міській гімназії. У будинку жило щороку 200–250 хлопчиків, на утримання яких виділялися невеликі кошти. І. Котляревський умів по-хозяйському розпорядитися ними. Діти мали білизну, «губернські мундири», добре харчувалися. На заощаджені гроші побудовано для них лікарню й лазню, а також льодовник для зберігання продуктів; щороку в банк вкладали до п’яти тисяч карбованців. Ці гроші призначалися тим, хто закінчував гімназію і влаштовувався на службу у військо або канцелярію.

 Для позбавлених сім’ї хлопчиків Іван Петрович був батьком — суворим, вимогливим і водночас добрим, уважним, справедливим. Він відмінив фізичну кару, на бешкетників і лінькуватих впливав поясненнями, умовляннями. Організовував для дітей різні розваги: виїзди на природу, різдвяні ялинки, колядування, а також вистави невеликих п’єс, в яких і сам грав разом із вихованцями, зокрема комічні ролі. Клопотався і тим, щоб вони одержали достатні знання з різних предметів, були добре вихованими, людяними, вміли поводитися в товаристві. Вихованці його дуже любили й шанували.

 Коли в 1812 р. наполеонівські полчища сунули на Росію, І.Котляревський за дорученням генерал-губернатора їде на Харківщину організовувати новий полк. Козачий полк він сформував не за місяць, як вимагалося, а за 17 днів, за що одержав монаршу подяку. Сам Іван Петрович у боях безпосередньої участі не брав, але виконував різні воєнні доручення. По закінченні війни повернувся до Полтави і продовжував служити у Будинку. Перебуваючи в 1817 році в Полтаві, цар Олександр І відвідав Будинок. За добре ведення справ він нагородив І. Котляревського чином майора, пенсією по 500 крб. щорічно та діамантовим перснем.

 З 1827 р. І. Котляревський займає ще одну посаду — наглядача богоугодних закладів. Їх було шість: міська лікарня, богадільня для бідних і самотніх людей, будинок психічно хворих, шпиталь для породіль, будинок інвалідів, контора. Фінансувалися ці заклади також дуже скупо, однак пацієнти мали все необхідне. До Котляревського нерідко зверталися за допомогою скривджені чиновниками та поміщиками люди. Принциповий, правдивий і прямий, він часто мав гострі сутички з поліцією, судовими чиновниками й жорстокими поміщиками. Це давало змогу ще глибше пізнати їхні крутійство, здирництво, загребущість, злочинні дії, що теж стали одним із джерел життєвого матеріалу для його творчості.

 Як людина Іван Петрович був дуже симпатичним і з першого знайомства приваблював серця, з усіма тримав себе як рівний з рівними, був душею кожної компанії. Умів розумно розповісти про серйозні речі, дотепно пожартувати, доречно навести цитату з якогось твору. Розмовляв завжди українською мовою, проте легко міг перейти на російську чи французьку.

 Скарбниця І.Котляревського (Слайд 15-16)

 Іван Петрович жив скромно, по-старосвітському, вдягався небагато, але охайно, зі смаком. Єдиною розкішшю в будинку була невелика бібліотека, що складалася з латинських, французьких і російських книжок, збірок фольклору, рукописних творів Г. Сковороди та Біблії. Усе життя він постійно поповнював свої знання, тому був дуже освіченою людиною. Особливо глибоко І. Котляревський знав минуле й сучасне рідного краю. Навіть П.Бантиш-Каменський, працюючи над «Историей Малой Руси», консультувався з Котляревським.

 Незважаючи на завантаженість по службі, Іван Петрович брав активну участь у культурному житті міста. У 1816 р. він став директором полтавського театру і приділяв багато уваги поліпшенню побутових умов артистів, підвищенню їхньої майстерності, обладнанню сцени.

 У 1818 р. І. Котляревського обрано членом харківського «Товариства аматорів красного письменства», а в 1821 — почесним членом петербурзького «Вільного товариства аматорів» в російській словесності. Він жваво листувався з кількома митцями слова (Г. Квіткою-Основ’яненком та М.Гоголем).

 На початку 30-х р. письменник почав хворіти і в 1835 р. мусив залишити службу. Чуючи близький кінець, він відпустив на волю кріпаків, майно роздав родичам і знайомим, а садибу призначив своїй економці.

 Дедалі хвороба загострювалася, люті болі не стихали й на часинку, але він переносив їх мужньо, нерідко навіть жартівливо. А 10 липня 1838 р. тихо згас.

 В останню путь його проводжали всі мешканці Полтави та навколишніх сіл. Коштом близьких друзів на його могилі встановлено скромний надгробок у вигляді колони з хрестом. Тільки 1901 року в Полтаві споруджено пам’ятник: бронзове погруддя на високому постаменті: 1952 року відкрито літературно-меморіальний музей І. Котляревського в реставрованому будинку письменника в Полтаві. Т.Шевченко написав поезію, присвячену народному митцеві «На вічну пам’ять Котляревському».

• Слово вчителя.

 Художня спадщина І. Котляревського хоча й невелика за кількістю творів, але становить визначальний етап у розвитку нової української літератури, національному самоусвідомленні українців. Ще за життя письменника встановилася світова слава класика української літератури.

 Творча спадщина І. Котляревського. (учні записують у зошит)

• Поема «Енеїда».
• П’єси «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник» (водевіль).
• Ода «Пісня на новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну».
• Переклад «Євангельські роздуми, розподілені на всі дні року...» (уривки з праці Дюкела).
• Переспів вірша Сапфо «Ода Сапфо».

• Літературний диктант «Життя та творчість І. Котляревського». (Слайд 17)

1.   Кому належать слова про І. Котляревського?

Будеш, батьку, панувати,

Поки живуть люди,

Поки сонце з неба сяє,

Тебе не забудуть.

2. У якому році і де було відкрито перший пам’ятник І. Котляревському?

3.   Яку назву мав перший твір нової української літератури?

4.   У якій війні брав участь І. Котляревський?

5.   З якої причини Іван Петрович пішов у відставку?

6.   Яку посаду обіймав Іван Петрович з 1816 по 1821 роки?

7.   Де навчався І. Котляревський?

8. Чим був нагороджений І.П.Котляревський під час війни з Туреччиною?

9.   Яким за характером був Іван Петрович?

10.  Коли Котляревський завершив роботу над «Енеїдою»?

11.  Автором якого драматичного твору є І.Котляревський?

12. Чому письменник користувався великим авторитетом серед земляків?

ІV. Підсумковий етап уроку.

•     Заключне слово вчителя. Іван Петрович цікавився життям і побутом простого народу. Він мав можливість бувати на весіллях, хрестинах, різних ігрищах, забавах молоді. Переодягнений у парубоцький одяг, брав у них участь, пильно придивляючись до старожитнього способу життя українців, прислухаючись до розмов, вивчаючи звичаї, повір’я, обряди. Записував пісні, прислів’я, приказки, влучні слівця, жартівливі вислови, перекази — особливо про козацьку старовину. Добре пізнав письменник і побут, інтереси, звичаї поміщиків, чиновників, духовенства. У його пам’яті відклалися величезні запаси знань про побутове й громадське життя своїх співвітчизників, що стало невичерпним джерелом літературної творчості І.П.Котляревського. Тому його твори цікаві, повчальні, мають велике виховне значення.
• Рефлексія.
• Складання сенкану «І. Котляревський»

Котляревський.

Щирий, відвертий, гуманний.

Порушив, створив, розповсюдив.

Син України.

Новатор.

•     Робота із смужками. Перегляньте свої очікування. Поділіться зі мною тими очікуваннями, які виправдилися. Змініть ті (колір смужки теж можна змінити), які не здійснилися або які потребують корекції. Учитель підсумовує результат роботи.
• Оголошення результатів навчальної діяльності учнів.
• Домашнє завдання, інструктаж щодо його виконання (Слайд 18)

1.   Завдання для всього класу.

Вивчити теоретичний матеріал.

Прочитати «Енеїду».

Вивчити напам’ять уривок з «Енеїди» (на вибір).

2.   Індивідуальні завдання.

Створити власні ілюстрації до поеми.

3.   Творче завдання.

Скласти уявне інтерв’ю з І. Котляревським.