Урок "Література рідного краю. Валентина Чепурко"

Тема: Література рідного краю. Валентина Чепурко

Мета:

• Навчальна: ознайомити учнів із життєвим та творчим шляхом Валентини Чепурко; навчати визначати ідейно-художню цінність поетичних творів;
• розвивальна: розвивати вміння виразно й вдумливо читати вірші, визначати тему, основну думку ліричних творів, знаходити та характеризувати художні образи;
• виховна: виховувати патріотичні почуття, любов до рідного народу, нашої країни.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: портрет Валентини Чепурко, збірки книжок: «Осіння жінка», «Соняшникова доля», «Малюнок художника», альманах «Поетичне намисто Покровщини».

ХІД УРОКУ

1. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ
2. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ
3. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ
4. СПРИЙНЯТТЯ Й ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НОВОГО НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Епіграф до уроку: Пливе наш потяг крізь життя,

                                  Крізь весни й заметілі

                                  У безкінечне майбуття,

                                   Як птахи білокрилі…

(В. Чепурко)

Лекція вчителя

Валентина Адамівна Чепурко народилась 3 серпня 1964 року в селі Зорівка Новомиколаївського району Запорізької області. Пізніше родина переїхала в Дніпропетровську область, юна авторка закінчила вісім класів і вступила до Дніпропетровського медичного училища. Живе в смт Покровське Дніпропетровської області,  працює фельдшером екстреної медичної допомоги, має двох дітей, трьох онуків.

Поетичні твори: «Зеркало души» (2008р.), «Мой мир – это ты» (2008р.), «Осіння жінка» (2016р.), «Соняшникова доля» (2018р.). Прозова книжка «Малюнок художника» (2020р.) під псевдонімом Ядвіга Сонячна, ввійшли коротенькі оповідання-замальовки й коротенька повість-спогад її земляка – ветерана Другої світової війни. Неодноразова переможниця республіканських, міжнародних конкурсів. Вірші покладені на пісні і виконуються Петром Клименком, Ольгою Ліщук, Володимиром Козеровським, Сергієм Пилипенком, а також співавтор декількох альманахів із них «Зірка Різдва», «Натхненні рідною землею», «Поетичне намисто Покровщини». Координатор Покровського клубу поетів «Ліра», бере участь у художній самодіяльності, грає в народному театрі, обожнює мандрівки, природу.

 

Поділити учнів на п’ять команд. Виразне читання віршів. Питання за змістом прочитаного. Питання записані на дошці.

1. Який настрій  передає цей вірш?
2. Яка тема та ідея твору?
3. Виписати із тексту художні засоби та поясніть їхню роль у поезії
4. До якого жанру належить поезія? Дайте розгорнуту відповідь.

 

Соняшникова доля

Соняхи жовтіють серед поля…

Скільки ж їх там, сонечків земних?

Розквіта моя соняшникова доля

Квітом жовтим-жовтим серед них.

 

Тут нема ні смутку, ні печалі,

Ні очей колючих ворожнеч.

Мої ночі, ночі недоспані

Спочивають поміж жовтих плеч.

 

Зачепився місяць за тополю,

Зверху жовтим оком погляда.

Світлий спокій соняшникам в полі

Подарує зірка молода.

 

Задрімає доля, ніч чи вітер,

А під ранок котиться в рядки.

З неба сонце – як з жаркої печі,

Випікає жовті колобки.

 

Ціле поле сонячних голівок,

А насіння зачорнить земля.

Серед цього сонячного дива

Прокидайся, доленько моя!

 

 ***

Ланами Покровськими, степом

Пропахла, п’янким чебрецем,

І, синь запозичивши з неба,

Весняним легким вітерцем,

 

Настояна медом і цвітом,

Дощами умивши лице,

Крокує поезія світом.

В долонях вам серце несе.

 

В душі – і тривоги неспокій,

Кохання земного краса,

І тяжко прожитії роки,

І чиста ранкова роса.

 

В ній – велич Покровського краю,

Історії славні літа.

В поезії нас поєднає

Одна Україна свята.

 

Україна незалежна

Україно! Синь безмежна

З-під волошкових очей…

В своїй волі незалежна,

Стигнеш в зареві очей

 

 

У намисті калиновім,

Вишиванці чарівній,

Сукні жовто-синій новій,

Сповнена тривог і мрій.

 

Пахнуть яблука дитинством,

Рідне поле – чебрецем,

Хліб духмяний – материнством,

Лист осінній – вітерцем.

 

Хай лунає сміх веселий,

Сяє сонце над селом,

І наповняться оселі

Миром, щастям та добром.

 

Передзвони нас розбудять,

Храм святий зустріне знов.

Помолімось разом, люди.

За дітей і за любов.

 

За батьків, за всю родину

І за радість у серцях,

Незалежну Україну

І за жовто-синій стяг.

 

Присвята

Воїнам України

З дитинства родом  вийшли ви, сини.

Вас руки мами ніжно колисали.

Ми народили вас не для війни,

Бо долю кращу дітям готували.

 

 

Рушник святковий, а на нім – пиріг,

І в сінях п’янко пахне рута-м’ята.

Чекали вас із тисячі доріг,

Гостинно двері прочинивши в хату,

 

 

А ви, неначе соколи, росли…

І вже несуть повістки військкомати.

Всі наречені сльози  пролили,

І смуток у очах ховає мати.

 

- Чекай, матусю, скоро повернусь! –

Згорьована, схилилася до тину.

Мовчав в тривозі стомлений татусь…

Бо йшов ти на війну за Україну.

 

Бої запеклі в східному краю,

І біль в очах від диму та пилюки.

Та в снах матусю бачив ти свою –

Вона до серця притискала руки.

 

Молитву щиру Богу промовля:

- Синочку, рідний, швидше повертайся!

 

 Не всі ті обіцянки зберегли.

Не всі сини лишилися живими.

Гірку горілку із сльозами пили

Згуртовані війною побратими.

 

Додому повертайтеся, сини,

Де зачекались сиві мама й тато!

Не треба тої клятої війни,

Бо в рушниках чекає біла хата,

 

А поле житнє колосом бринить,

І кличе навесні земля святая.

Хай Боже вас, синочки, боронить!

В домівки рідні завжди повертає…

 

Літечку

Вже обрій веселковим квітом,

Мов хустка шовкова, впаде.

Назустріч розкрилене

Степами медовими йде.

 

Несе полуниці й малину –

Аж сік поміж пальців поливсь.

Легкий капелюх за ялину

Зненацька крайком зачепивсь.

 

Обличчя в веснянках рудіє…

Іде собі, босе – і край.

А степ з кожним роком хмеліє,

І співом стіча його гай.

 

Радіють на березі діти,

Стривожився став від качок…

Біжу я стежками до літа,

Стелю перед ним рушничок.

Визначення переможців.

Складання асоціативного куща до слова «Україна»

 

Ми сьогодні на уроці познайомились з щирою патріоткою нашого краю Валентиною Адамівною Чепурко, яка багато творів написала для нас.

Питання на повторення в кінці уроку за біографією та творчістю поетеси.

5. ПІДСУМОК УРОКУ
6. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Написати міні-твір-роздум: «Якою в своїх віршах зображує Україну Валентина Чепурко»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сонце в долонях

Впало сонце у теплі долоні.

Я тримаю його… Обпечусь.

Ти сьогодні в моєму полоні.

Я від цілого світу зречусь.

 

Будеш ти, буду я, буде сонце,

Буде жар в неспокійних грудях.

Від роси ще вологе віконце

Відчиняє у простір нам шлях.

 

Крізь вологі степи світанкові,

У обіймах туманів густих –

Тихий зойк, як відлуння любові,

На солодких губах знов застиг.

 

Сонце десь у полях розплескалось…

В миті щастя мене обійми1

Відреклись від усіх і з’єднались:

Тільки ти, тільки я, тільки ми.

 

 

Покровщина

Краю милий, Батьківщина!

Рідна матінка-земля,

Вільна наша Україна –

Це безмежнії поля…

 

Як тебе нам не любити?

Ми ж зросли на цій землі!

Тут п’янить солодке літо

І курличуть журавлі,

 

Степ засяяв горицвітом,

Сонце розлило тепло,

Різнобарв’ям ваблять квіти

В наше ріднеє село.

 

Працьовиті наші люди

Не цураються землі.

Хай же пісня в серці буде,

Ну, а хліб – так на столі.

 

Олександрівка квітуча –

Тут садочки чепурні,

А земля (яка ж родюча!)

Кличе рано навесні.

 

Річка Вовча розлилася,

В’ються береги між трав,

З Дубків пісня полилася –

Соловейко заспівав.

А жита, що стигнуть в полі,

Колисками налились…

Як же прагнули до волі

Наші прадіди колись!

 

Потом, кров’ю окропили

Святу Землю; і для нас

Долі кращої молили,

Щоб Господь від лиха спас,

 

Підростали щоб малята,

Щоб веселці за селом

Всіми барвами сіяти,

Щоби славився добром

 

Край Покровський, край багатий,

І лунав в будинках сміх;

Щоб земля, святая матір,

Щедро годувала всіх;

 

Червоніла щоб калина,

Щоб кохав козак дівчину,

І завжди була єдина

Наша рідна Україна!