12 серпня о 18:00Вебінар: Краще раз побачити: універсальні інтернет-ресурси для унаочнення навчального матеріалу

Урок "Література рідного краю. Валентина Чепурко «Соняшникова доля»"

Про матеріал
Знайомство з поетичними творами талановитої запорізької поетеси Валентини Чепурко
Перегляд файлу

Тема: Література рідного краю. Валентина Чепурко «Соняшникова доля»

Мета:

  • Навчальна: ознайомити учнів із життєвим та творчим шляхом Валентини Чепурко; навчати визначати ідейно-художню цінність поетичних творів;
  • розвивальна: розвивати вміння виразно й вдумливо читати вірші, визначати тему, основну думку ліричних творів, знаходити та характеризувати художні образи;
  • виховна: виховувати патріотичні почуття, любов до рідного народу, нашого краю.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: портрет Валентини Чепурко, збірки книжок: «Осіння жінка», «Соняшникова доля», «Малюнок художника», альманах «Поетичне намисто Покровщини».

ХІД УРОКУ

  1. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ
  2. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ
  3. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ
  4. СПРИЙНЯТТЯ Й ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НОВОГО НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Епіграф до уроку: Слово – найтонше доторкання до серця.

                                                                       (В. Сухомлинський)

Лекція вчителя

Поетичне намисто Покровщини” » Pokrovske-news.com - МОЯ ПОКРОВЩИНАВалентина Адамівна Чепурко народилась 3 серпня 1964 року в селі Зорівка Новомиколаївського району Запорізької області. Пізніше родина переїхала в Дніпропетровську область, юна авторка закінчила вісім класів і вступила до Дніпропетровського медичного училища. Живе в смт Покровське Дніпропетровської області,  працює фельдшером екстреної медичної допомоги, має двох дітей, трьох онуків.

Поетичні твори: «Зеркало души» (2008р.), «Мой мир – это ты» (2008р.), «Осіння жінка» (2016р.), «Соняшникова доля» (2018р.). Прозова книжка «Малюнок художника» (2020р.) під псевдонімом Ядвіга Сонячна, ввійшли коротенькі оповідання-замальовки й коротенька повість-спогад її земляка – ветерана Другої світової війни. Неодноразова переможниця республіканських, міжнародних конкурсів. Вірші покладені на пісні і виконуються Петром Клименком, Ольгою Ліщук, Володимиром Козеровським, Сергієм Пилипенком, а також співавтор декількох альманахів із них «Зірка Різдва», «Натхненні рідною землею», «Поетичне намисто Покровщини».Поетеса, прозаїк, координатор Покровського клубу поетів «Ліра», бере участь у художній самодіяльності, грає в народному театрі, обожнює мандрівки, природу.

Повторення художніх засобів виразності.

  1. Художній засіб, за допомогою якого певні абстрактні поняття замінюють життєвим конкретним образом (алегорія).
  2. Неправильний порядок слів у реченні (інверсія).
  3. Це поетичний вислів, що розкриває ознаки одного явища через перенесення на них ознак другого предмета чи явища (метафора).
  4. Поетичне перебільшення (гіпербола).
  5. Художнє означення (епітет).
  6. Єдинопочаток; повторення слова або групи слів на початку декількох фраз чи строф (анафора).
  7. Зіставлення двох предметів чи явищ на основі спільності якихось ознак (порівняння).
  8.  Якщо ознаки і властивості людей або якихось живих істот перенесено на неживий предмет чи природне явище, то таку метафору називають…(персоніфікація або уособленням. Наприклад: «Ще вечір спав в очеретах…» А. Малишко).

 

 

 

 

 

 

 

8

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

У

 

 

 

 

 

 

 

1

А

Л

Е

Г

О

Р

І

Я

 

 

 

2

І

Н

В

Е

Р

С

І

Я

 

 

 

 

3

М

Е

Т

А

Ф

О

Р

А

 

 

 

 

4

Г

І

П

Е

Р

Б

О

Л

А

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Л

 

 

 

 

 

 

 

5

Е

П

І

Т

Е

Т

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Н

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6

А

Н

А

Ф

О

Р

А

7

П

О

Р

І

В

Н

Я

Н

Н

Я

 

 

 

Виразне читання віршів

 

 

Ранок у селі

Там, де зорі падають у роси,

Там, де сплять зажурені ставки,

Верби заплітали свої коси

І вплітали в них оті зірки.

 

Мерехтів посріблений серпанок,

Позирав на зморене село…

На рожевий він чекав світанок

І вдивлявсь у чисте джерело.

 

Перший півень пісню заспіває,

Розтривожить неспокійні сни –

І село ранкове оживає,

Як підсніжник ранньої весни.

 

І росою вже умились квіти,

Все заметушилось, загуло.

Як тебе я можу не любити,

Моє рідне батьківське село!?.

 

Стара груша

Там, на вуглі, з сусідського причілку

Росла вона, розкішна, хоч в літах.

Коли пиляли якось зайву гілку,

Вона здригнулась, застогнала: «Ах!»

 

Я це відчула, і мені боліло,

Бо всім вона красою заважала:

То груш багато дуже вже назріло,

То близько до сусіда йде межа.

 

Вона ж стоїть і зверхньо поглядає,

Щороку все огрядніша й густа.

На злість людську ніскільки не зважає,

А корінь аж під хату пророста.

 

Я інколи лякалася спросонку,

Як достигали й зріли ті плоди –

На дах мій щедро сипались «лимонки»…

І пахли в бджілок грушами меди.

 

Варили з груш повидла, пекли торти,

Всім вистачало – щедра в ній душа.

Під грушою – суцільні натюрморти,

Художник лиш чомусь не поспіша.

 

Стоять в садку дерева як дерева,

Вона ж – як королівна поміж них.

У літню спеку тінь ляга грушева,

А взимку в гіллі спочиває сніг.

 

Я інколи засніжить мені душу,

Холодний сніг впаде на саме дно –

Із вулиці моя старенька груша

Потиху стука у моє вікно.

 

Та якось всі супроти неї стали.

Що груш багато – в чім ї\ї вина?

Взяли і грушу без жалю зрубали,

Не встигла навіть зойкнути вона.

 

Куди й поділась саду вся чарівність?

Чергова перемога сили зла…

Нема в садку вже більше королівни.

Святкуй, людино! Ти перемогла…

 

Грушевий пень сльозами поливала:

Врятуй, душа грушева, ще хоч раз!

А восени там гілка проростала –

З причілку із сусідського якраз.

 

Зоряна казка

Вже вечір сутінки плете.

Село сховалось у тумані,

В небесно-срібнім вар’єте

Танцюють зорі у канкані.

 

Танок веселий – то для них:

Пірнають простором комети –

Такий собі небесний штрих,

Що так оспівують поети.

 

Безодня зоряна така,

І не обіймеш, не дістанеш.

А піде місяць гопака –

Не втерпиш: зіронькою станеш.

 

Село стомилось, міцно спить,

Лягає дим йому на плечі,

І горщик з кашею бурчить

В натопленій під вечір печі.

 

Село вже спить, воно не зна

(У втомі казка та чи треба?),

Що так щоночі допізна

Хтось витанцьовує на небі.

***

В ярах зітхають скам’яніло

Скелясті береги.

Ще листопадом все стелило,

А вже сніги, сніги

 

Упали ковдрою в долини,

В безлистяні садки.

А я душею й серцем лину

В римовані рядки.

 

Зима мереживо наткала,

Взялась за вишиття

І срібло-білим гаптувала

Уже моє життя.

 

Такі узори, ой, узори!

Я буду всіх не гірш.

А я вже скоро, дуже скоро

Їй подарую вірш.

 

 

Осінній ранок

Сховався туман. Десь сховався за дахом.

Тремтить в прохолоді сполохана птаха.

Та ранок навшпиньки зайде на подвір’я,

Зігріє пташину і висушить пір’я.

 

А поки ще спить і село, і криниця,

І зірка спізніла іще чепуриться,

Посріблений місяць на неї моргає,

Поки сільські півні їх не сполохають.

 

Акація віти схилила безсило,

Останні листочки із себе струсила.

А поруч їй клени наспівують оду…

А кажуть, що вірші сьогодні не в моді!

 

Десь ранок спізнілий іде із долини,

Віта – по-сільському – і клени, й калину.

Поважно й пихато сьогодні ступає,

Бо знає, що кожен на нього чекає.

 

Потягнеться, ще із спросоння, ліниво,

Схова у сорочці залатаній диво

Й відпустить на волю –

                     То спів солов’їний.

Тож доброго ранку тобі, Україно!

 

 

 

Чужий вогонь

Чужий вогонь. Вогонь чужий усюди.

Земля своя, а от вогні чужі.

Скажіть мені, ви люди чи не люди?

Бо не людського вже нема межі.

 

Землі це наша, українська, рідна.

Чужеє взяти – Боже борони!

Ми жити хочем вдома в себе гідно –

Не йти з вогнем в гіркії полини.

 

Бездонна ніч. Так страшно свищуть «Гради».

Хлоп’я сирую землю обійма.

Скажіть мені, скажіть же, Бога ради,

Невже святого в серці вже нема?

 

Тримайтесь, хлопці! Я за вас молюся.

Розсудить Бог, хто в чому був правий.

Під образами сивая матуся

Благає сина: «Повернись живий!»

 

Березень

Цілує щічки березень-бешкетник,

Регоче квітом, кличе журавлів.

І бризнув промінь на старий штахетник,

Що від зими вже мохом зеленів.

 

Пірнає радо в хмару кучеряву…

Та від зими посивіла, мабуть.

А горобці розцвірінчались жваво,

Пили з калюжі воду-каламуть.

 

Чека пташок порожнєє гніздечко,

І пнеться жук спросоння на ослін.

Накинув день на промені вуздечку –

І залунав весняний передзвін.

 

А прийде час – засяють акварелі,

Схова пелюстка першого джмеля,

І заквітують радісні оселі,

І засміється вквітчана земля.

Слово вчителя

В кожному поетичному творі відчувається любов до природи, до рідного краю, сонячне випромінювання добрих почуттів. У поезіях звучать оптимістичні мотиви, бо душа авторки відкрита для людей та використані художні засоби виразності в її поетичних творах.

Бесіда за змістом уроку

  1. Розкажіть про життєвий і творчий шлях письменниці В. Чепурко?
  2. Назвіть збірки її творів?

3.Які думки і почуття викликали у вас, читаючи поезії Валентини Адамівни Чепурко?

4. Визначте  тему та ідею поетичних творів.

5. Зачитайте художні засоби виразності, які використала поетеса.

6. Чи сподобались вам вірші? Дайте повну відповідь.

ІV.    ПІДСУМОК УРОКУ

  1. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Підготувати усне висловлювання: «Яке значення відіграють вірші у нашому суспільстві?»

 

 

docx
Додано
4 липня
Переглядів
81
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку