Урок літератури рідного краю

 

 

 

Урок української літератури.

Література рідного краю

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Клас: 8

Предмет: українська література

Тема уроку: збірка «Соната над степом»  та перекази і легенди рідного краю

Мета уроку: ознайомити учнів із творами  письменників Пологівщини про рідний край, розширювати знання про легенди та перекази рідного краю, читацький кругозір дітей; розвивати пам’ять, мислення, увагу, дослідницькі уміння учнів; виховувати  любов до   Батьківщини та повагу до її історії.

Обладнання: комп’ютер, мультимедійна дошка.

Література: 1 Новицький Я.П. Народна пам’ять про Запоріжжя. Перекази й оповідання, зібрані в Єкатеринославщині 1875-1905 р.р. – Рига: «Спрідітіс». – 1990 р.

2 Соната над степом. – Запоріжжя: Дніпровський металург. – 2007 р.

3 Супруненко П. Легенди козацького краю. -1995 р.

4 Чудновський О.В. Історія Пологівського району 1771-2001 р.р.- Пологи: «Факел». – 2001 р.

                                                      Хід уроку

І Організація класу.

ІІ Актуалізація опорних знань.

•                   Діти, ми вивчили цікаву тему «Усна народна творчість». Знайомилися з   історичними піснями,  народними думами. Про що в них розповідається? (Про минуле України)
•                   А давайте пригадаємо вивчене в  попередніх класах. Що таке легенда? Що таке переказ? У чому відмінність між ними? (Перекази – реалістичні усні оповідання про видатні події. Ці твори відзначаються більшою правдивістю змісту, художніх засобів. А в легендах для змалювання образу героя і його діяльності використовується поетичний домисел).

ІІІ Мотивація навчальної діяльності.

• Послухайте, діти,  ось таку чудову поезію:

Звідки ти взялася, Україно-ненько?                 Може, з соловейка, що на ній співає?

Може, із землиці, що така рідненька?              Може, із калини, що у полі квітне?

Може, із тополі, що в степу зростає?               А можливо, з тебе, моя мамо рідна?

•                   Як ви розумієте ці рядки? (Батьківщина – це місце, де народився, виріс,  це все, що нас оточує, що з дитинства рідне)
•                   Діти, ми з вами проживаємо в чудовій місцевості – Пологівському краї. А чи знаєте, що почав він заселятися 230 років тому? 7-го ж березня 2013 року Пологівський район відзначив 90 років від дня заснування. Наша земля славиться не тільки гарною природою, родючими полями, а й працелюбними талановитими людьми. Ось послухайте «Гімн Пологівського району», його автором є поет рідного краю Олександр Андрійович Подоляк (слайд 1).  (Звучить  пісня)
•                   І таких письменників у нас багато. У їхніх творах звучить любов до рідного краю, відображена його історія.

IV Оголошення теми і мети уроку.

•                   Отже, діти, тема нашого уроку «Збірка «Соната над степом»  та перекази і легенди рідного краю» (слайд 2). (Діти записують у зошити)
•                   Ми познайомимося з творами про рідний край літераторів Пологівщини, розширимо  знання про перекази та легенди нашого краю, полинемо у цікаве його минуле.

V Засвоєння нових знань

1.                 - Діти, вам до сьогоднішнього уроку треба було виконати попереднє завдання в групах: «літератори» - вибрати зі збірочки «Соната на степом» твори письменників Пологівщини про рідний край; «фольклористи» - записати відомі і не дуже відомі народні перекази та легенди нашого краю; «історики» - підготувати  короткі історичні довідки, пов’язані з народними переказами рідного краю, скориставшись працями Чудновського О.В., Новицького Я.П.

2.               - Колись давно-давно степи, де ми проживаємо, «були татарськими». Початок заселення нашому краю поклало будівництво Кирилівської фортеці. Її зводили за царським указом, щоб оборонятися від нападів татар. Залишки цієї будівлі і досі можна побачити в селі Семенівці (слайд 3). Але люди жили не в самій фортеці, а трохи далі на схід. Там і виникло перше поселення Пологівського району – Кінські Роздори (слайд 4). У ньому знаходиться унікальна пам’ятка старовини – Спасо-Преображенський храм, який чудом зберігся в радянські часи (слайд 5).

3. «Літератори» зачитують вірш «Кінсько-Роздорівський Спасо-Преображенській церкві – 100 років» Володимира Івановича Харченка,  (народився в Кінських Роздорах) (слайд 6):

Пливуть куполи у небесній блакиті,

Призахідне сонце сіда в вітражі.

Про що ти розказуєш вічності миті?

І з чим ти стоїш на столітній межі?

Над твоїми хрестами неслись лихоліття,

І в стінах твоїх осідала хула,

А ти ожила крізь печалі століття,

І радість твоя голуба розцвіла.

Ти будеш стояти, хоч нас вже не буде,

Ми підем у інші, далекі світи.

І треба надіятись – нас не забудуть,

Свічу перед Спасом поставлять світить.

- Визначте тему та ідею  цього твору.

4.– Багато фольклорних творів  пов’язано із селом Кінські Роздори.

     «Фольклористи» розповідають перекази, пов’язані з Кінськими Роздорами:

«Про татарську криницю»:

а) Раніше кордон із кримчаками проходив по річці Кінській. Діди розповідали, що за селом, у вибалку, раптом вирвався потік води, з кожним днем збільшувався, почав підтопляти городи, пасовища. Люди закидали ту дірку камінням, забивали вовною, поки не вгамували стихію.

б) Татарам не подобались сусіди, що поселилися на річці Кінській. Вони час від часу намагалися зробити їм якусь капость. Одного разу,  коли була велика посуха, татари забили вовною джерела у верхів’ях Кінської. Води стало менше.

5.–Дані твори - перекази чи легенди?

 «Історики» зазначають  події, які могли лягти в основу переказів:

      «Дані перекази могли зародитися від тих часів, коли цією місцевістю прокотилися руйнівні та спустошливі повені, які наробили чимало клопоту нашим предкам. Механізатори КСП імені Чапаєва зробили спробу відкрити давні криниці. Місце знаходження їх указали діди. Але так і не пощастило. Тільки струмок, що Мимриком зветься, тече тепер давнім руслом».

«Про назву Кінські Роздори»:

а) Назване село Кінські Роздори, тому що під час швидкого бігу тут «коні роздиралися».

б) «Кінські» походять від назви річки Конки, а Роздори – від того, що Конка «розідралася» на два рукави і так і проходить по селу.

в) Колись у цій місцевості відпускали солдати своїх коней у степ на пашу. А вони бігли аж у балку до Кінської. Там водилося багато диких коней, які часто приходили на водопій. От як зведуться дикі коні і свійські, як почнуть іржати та кусатися, так шерсть цілими клаптями вгору летить. У диких вона була довга, як овеча вовна. Не мирилися на цій землі коні між собою, тому і село назвали Кінськими Роздорами.

6.–Дані твори - перекази чи легенди?

 «Історики» зазначають  події, які могли лягти в основу переказів:

     «Через гористий рельєф  могли «коні роздиратися». Річка Конка саме в цій місцевості роздирається на два рукави, а нижче знову зливається в одне русло. У Кирилівській фортеці служили солдати, які могли відпускати своїх коней у степ».

7.Учні записують у зошити  назву  поезії та ім’я автора, назви  народних переказів про Кінські Роздори.

8.– Центром Пологівського району є місто Пологи. Виникло воно пізніше, ніж Кінські Роздори. Спочатку на правому березі річки Конки в 1795 році з’явилося поселення - слобода Нові Пологи. Харківський краєзнавець Пилипець В.А. випадково вийшов на назву села Новокарлівка Пологівського району Запорізької області. Це його зацікавило, бо на Полтавщині існує село з подібною назвою – Карлівка. У своїх дослідженнях вчений  зазначає, що в червні 1795 року в  Пологах-Яненках Полтавської області спалахнуло повстання  під проводом            А. Каплюка. Люди виступили проти повного їх закріпачення. Повстання було  жорстоко придушене. І в цьому ж таки 1795 році виникло  поселення Нові Пологи. Це не може бути простим збігом обставин. Чого шукали полтавчани на нових землях? Мабуть, найдорожчого – волі. «Слобода» означає «поселення вільних людей». А в пам’ять про свою колишню Батьківщину назвали його «Пологами» і церву освятили, як вдома було, Миколаївською (слайд 7).

9.«Літератори» зачитують вірш Олександра Андрійовича Подоляка (народився в місті Пологи)  «Рідне місто»:

Вранішня зоря, духмяна, чиста,                   Змалку я закоханий у тебе,

Холодком повіяла з ланів.                             Молодієш ти із року в рік.

Просипається кохане місто                           То ж рости будівлями до неба -

Під чудовий солов’їний спів.                        Рідне моє місто-трудівник.

Золотими промінцями сонце                        

Ніжно пестить вулиці твої.

Бачу я через моє віконце:

Йдуть на працю земляки мої.

- Визначте тему та ідею цього твору.

10.«Літератори» зачитують вірш Анатолія Михайловича Кулика (народився в селі Семенівка) (слайд 8) «Тобі в любові зізнаюся»:

Пологівщино! Рідний краю!                       Славних імен багато маєш,

До тебе серцем я горнусь,                           Ними пишаюсь і хвалюсь.

Тобі я душу відкриваю,                              За те, що всіх їх пам’ятаєш,

Тобі в любові зізнаюсь.                              Тобі в любові зізнаюсь.

Років минулих перегуки –                          Ланів твоїх я чую голос

Їх славою завжди горджусь.                       І в широчінь степів дивлюсь,

І, кладучи на серце руку,                            Цілую ніжно зрілий колос,

Тобі в любові зізнаюсь.                              Тобі в любові зізнаюсь.

Гудок будив мене до школи.                      Всім трударям твоїм, мій краю,

Я з ліжка босоніж схоплюсь,                      В шанобі низько поклонюсь.

З вікна вітаюся з довколом,                        Бажаю всім земного раю.

Тобі в любові зізнаюсь.                              Тобі в любові зізнаюсь.

Синам, що полягли за тебе,                        В цих почуттях, мій рідний краю,

Я світлій пам’яті схилюсь,                          Я переконаний чомусь,

І за життя під мирним небом                      Що я не перший й не останній

Тобі в любові зізнаюсь.                              Тобі в любові зізнаюсь.

В роки важкої відбудови                            Багато літ тобі, мій краю,

Хоч якнайбільше я стомлюсь,                    За тебе Богу помолюсь,

Я вірив – ти розквітнеш знову,                  Щоб був ти вічним, я бажаю,

Тобі в любові зізнаюсь.                              Тобі в любові зізнаюсь.

- Визначте тему та ідею цього твору.

11.- Окрасою нашої місцевості є річка Конка. Кочівники називали її «усі сади», бо береги густо поросли вербами (слайд 9).

12. «Літератори»  переказують образок Володимира Івановича Харченка (народився в селі Кінські Роздори) «Ллю твою воду на рани душі» (слайд 10):

     Що залишається в пам’яті від дитинства? У кожного свої спогади про маленькі світи чарівної країни. Там уже ніколи не побуваєш…

     Мене палило літнє сонце в мандрівках на далекі степові баштани, мої босі ноги колола стерня в походах по шовковицю,  по черешні в колгоспний сад, моє обличчя обвівав морозний вітер під час наших ігор у «свинку» на льодовому дзеркалі роздорівських луків. Цього на можна забути. Пам’ять легкою хмаринкою з горизонту дитинства малює світлі акварелі тих днів.

     І Конка, Конка (ну, як її забути?) плюскоте в моєму серці. Змивала її благодатна вода всі дитячі сльози, як артерія, живила вона мою душу сподіваннями на золоте майбутнє.

     Скільки води спливло з того часу, коли береги дитинства розчинилися в імлі життєвого моря?

     Вона вже не та, річка мого дитинства. У верхів’ях побудували дамби, і зникли маленькі джерельця, що живили лучні трави, і почали обсипатися береги, і замулилися поклади річкових пісків. Не одна сотня хат роздорівців та гусарців  на них збудована.

     Чогось так важко на душі. Йду росяним ранком до Конки вверх проти течії… Взяв із собою відро, щоб облитися річковою водою. Холодить босі ноги трава.

     Знайшов глибше місце. Вода тут, у верхів’ях, ще чиста, прозора. Перше відро обпікає тіло прохолодною вологою. Потім друге, третє… І якась диво-радість наповнює душу. Немовби і не було життєвих тривог. Такими здалися вони мені дріб’язковими, суєтними на березі дитинства.    

- Визначте тему та ідею цього твору.

13. Учні записують у зошити назву  твору та ім’я автора.

14.– Багато фольклорних творів  пов’язано з річкою Конкою.

«Фольклористи» розповідають перекази, пов’язані з річкою Конкою.

«Про річку Конку»:

а) Кінська в старі часи була повноводною. Від Дніпра аж до Кінських Роздор кораблі плавали. Колись жили тут козаки, а степи татарськими були. Одного разу плив по Кінській корабель. На ньому був татарський хан, віз чимало золота. Козаки дізналися, напали. Хотіли впіймати хана, але не встигли. Кинувся він у річку прямо на коні, але не на простому, а на золотому. Так і не випірнув. Пройшли великі повені, коня занесло. З тих пір  і назвали річку Конкою.

б) Схопили турки козака Федора, який стомився після довгої дороги та й заснув у степу. Хотіли вороги вивідати, скільки січовиків та які в них укріплення. Як не мучили запорожця, нічого не дізналися. Тоді вирішили підкупити золотом. Зняв паша накидку – і перед козаком постав чудовий скакун. Як живий, хоч і зроблений із щирого золота! Замислився  Федір. Не хотілося таке диво туркам віддавати. Раптом пролунало десь знайоме кінське іржання. Незабаром вірний товариш Федорів бив копитом об землю. Прошепотів йому козак на вухо останні слова – і помчав кінь до січовиків. Але коли запорожці напали на турків, не застали Федора живим. Насипали козаки йому шапками високу могилу. Хотіли поховати разом із ним і коня бойового. Але передумали: на живого скакуна інший богатир сяде. Вирішили покласти в могилу золотого. От і ходить світом переказ, що в одному з курганів козак із золотим конем похований. Де він – достеменно ніхто не знає. А тільки річку, що протікає поряд, Кінською назвали.

в) У широкій долині, біля степової річки, відбулася страшна битва козаків із турками. Запорожці перебили багато ворогів. Кров потоками потекла в річку і всю її зачервонила. Тільки невеликий загін турків встиг перебратися на лівий берег. Кинулися козаки за втікачами, але коні не хотіли заходити в річку: боялися червоної води. І тоді отаман сказав: «Нехай уже буде ця річка границею з бусурманами, тільки не нашою, а кінською. А ворогів ми в степу ще знайдемо і звідти колись їх виженемо». З тих пір і назвали річку Кінською.

г) На столицю Золотої Орди напала руська дружина. Яничари не витримали тиску, і хоробрим воїнам вдалося захопити золотого скакуна. Через деякий час турки, що наспіли, кинулися наздоганяти дружину. Розпочався бій. Руські воїни загинули. Але безцінного коня вони ще раніше сховали на дно якоїсь степової річки. Може, це Конка?

д) Біля берегів річки Конки водилося дуже багато звірів. Табунами паслися дикі коні, яких козаки називали «тарпанами». Були невеличкі, мишасті і дуже швидкі. Побачать людину - зразу ж тікають. А як нападуть вовки, стануть головами докупи, лошат позаганяють всередину, а задніми ногами відбиваються від ворогів. У степах була висока трава. Взимку випадало багато снігу. Висока трава не давала йому лягти на землю і тримала весь час на собі. Худоба, розгортаючи сніг ногами, могла пастися цілу зиму.

15.–Дані твори - перекази чи легенди?

 «Історики» зазначають  події, які могли лягти в основу переказів:

«Є відомості про те, що козаки не раз нападали на турецькі суда, топили їх, забирали золото. Часто перетягували човни, приробивши до них колеса. Знесилені мандрівкою, можливо, хворі, деякі запорожці могли осісти, загубивши cкарб. А щоб позначити місце, насипали три кургани, які і зараз є біля села Інженерного. Багато жителів нашого краю мають козацькі прізвища: Гайдук, Сердюк, Бородавка, Потій, Сулима, Корж, Жук та інші...

     Найменування нинішньої Конки нерозривно пов’язане зі словом «кінь». Може, і в глибоку давнину дикі коні випасалися в трав’янистих долинах цієї річки? Адже навіть у 1773 році зазначалося, що в Азовському степу часто трапляються їх великі стада. Всі кочівники, перебуваючи в цій місцевості, любили коней і мали їх дуже багато».

16.Учні записують у зошити назву переказів.

17.- Недалеко від сіл Семенівки та Григорівки, серед безкрайнього степу, знаходиться унікальне природне утворення – Синя (Сива) гора (слайд 11). Тут видобувають граніт.

18. «Літератори»  зачитують образок  Петра Тихоновича Банька (народився в селі Григорівка) (слайд 12) «Сива гора»:

     На нічліг тумани збираються на Сиву гору. Саме через них її так і прозвали – Сивою.  По останніх променях сонця, як по драбині, вони скочуються на самісіньке дно гранітного кар’єру і вкладаються там спати серед всякої нечисті, вужів та гадюк, підклавши під голови каміння сірувато-синього граніту з вкрапленнями слюди, ховаючись від вітрів, що за день таки добряче нам’яли їм боки. Тут вони довго не можуть заснути, зітхаючи і перекочуючись з одного каменя на другий, залишаючи мокрий слід.

     А вранці сонце виганяє їх із найглибших тріщин, і вони, звиваючись, мов змії, окутують Сиву гору пасмами білявих хмар. І тоді здається, що по небу котиться камінна брила, не сива, а золота, позолочена першими променями нового дня.

- Визначте тему та ідею цього твору.

19.- Є фольклорні твори, пов’язані із Синьою горою.

     «Фольклористи» переказують легенду «Про Синю гору»:

     Божа Мати спустилася колись із небес і благословила це місце. Правда чи вигадка? Ніхто не знає. Але відбиток маленької жіночої ніжки і зараз можна побачити на вершечку гори.

20.–Даний твір - переказ чи легенда?

     «Історики» зазначають, що цей твір – легенда, бо все, про що в ній йдеться, - поетичний домисел.

21.Учні записують у зошити назву твору, ім’я автора, назву легенди.

22.-А у Ліни Костянтинівни Червоненко є чудовий вірш про село Басань (слайд 13).

23. «Історики» зазначають, що село  було засноване вихідцями з Чернігівської губернії. Їм так сподобалася місцевість, що назвали її «Басань» - від слова «баса», що означає  краса.

24.«Літератори» зачитують вірш Ліни Костянтинівни Червоненко (народилася в селі Басань) «Басань – тендітна пані-квітка»:

Думки, думки мої – лебідки білокрилі            Гарячий день ковтає подих м’яти.

Торкнулись легкістю рожевості хмарин.        Втирає сонце прохолодь з чола.

Я вами обійму село і край мій милий,             Мене цілує мама моя й хата,

Я свою радість йому вихлюпну із рим.           Мій смуток зцілює краса села.

Басань, Басань – тендітна пані-квітка,       Таврійський степ – це вольниці колиска.

Що виросла із гордістю в степах.                     Міста і села вийшли з неї в світ.

Частина України й українка, -                           Їх об’єднала область Запорізька

Маячить в запорізьких нам краях.                   І їй сьогодні шле Басань привіт!

Пливе життя, тріпочуться вітрила,

Басань стріча гостей – в долонях хліб і сіль.

Завжди мене своїм теплом ти гріла

І зігріватимеш в морози й заметіль.

- Визначте тему та ідею цього твору.

25. Учні записують у зошити назву твору, ім’я автора.

26. Творче завдання (робота  в парах): скласти вірші-сінквейни про рідний край (слайд 14).

VI Підсумок уроку.

1.- Діти, так якій темі був присвячений сьогоднішній наш урок позакласного читання?

- З якими творами письменників Пологівщини ви познайомилися?

- Про які народні перекази і легенди нашого краю дізналися?

- Які висновки можна зробити? (Наш край багатий на талановитих людей. Цікава його минувшина, відображена в творах письменників Пологівщини,  дослідженнях науковців та народних  переказах і легендах.  Треба любити свій рідний край, шанувати його історію).

VII Домашнє завдання.

1. Намалювати ілюстрації до прочитаних на уроці творів, переказів та легенд.
2. Вивчити напам’ять «Гімн Пологівського району» Подоляка О.А.