Урок літератури рідного краю для 10 класу "В.Міняйло. "Посланець до живих" - показ горя і страждань, величі й патріотизму українського народу",

Урок літератури рідного краю для 10 класу

Тема. В.Міняйло. «Посланець до  живих» - показ горя і страждань, величі й патріотизму українського народу

Мета. Розкрити перед учнями трагізм долі українського народу в роки Другої світової війни  на території України; навчати учнів розуміти ідейно-художній зміст твору, удосконалювати вміння і навички  працювати над художньо-естетичним змістом твору; розвивати образне мислення і зв’язне мовлення; виховувати  повагу до історичного минулого нашого народу, почуття національної гідності

Тип уроку: інтегрований урок (література, історія), засвоєння нового матеріалу.

Обладнання: портрет В. Міняйла, виставка творів письменника, книги-трилогії «Посланець до живих» , «Кров мого сина», «Останній рубіж»,  ілюстрації до твору, виконані учнями

Проведення навчального заняття спрямоване на формування в учнів знань про: творчість В.Міняйла; особливості світобачення письменника; історію написання роману «Посланець до живих»; тему, ідею, особливості композиції, сюжет твору та його місце у творчому  доробку В.Міняйла; зміст понять «роман», «трилогія»; засоби творення та характеристики образів; формування вмінь :давати загальну характеристику світобачення В.Міняйла; визначати значення творчості письменника для розвитку української літератури; пояснити назву твору «Посланець до живих»; характеризувати образи роману; аргументовано доводити власні думки

Тип уроку: комбінований

Хід уроку

І. Оголошення теми, мети уроку.

Визначення цілей уроку ( учні формують цілі самостійно, при потребі вчитель коректує, доповнює).

ІІ. Актуалізація досвіду. Мотивація навчальної діяльності.

• Що ви знаєте про історію Білої Церкви в роки Другої світової війни?
• Що знаєте з розповідей рідних про наше місто в окупаційний період?
• Які твори письменників Білоцерківщини про війну ви знаєте?

ІІІ. Вступне слово вчителя.

  Віктор Міняйло з того покоління, через долю якого смерчем пронеслася війна, страшна і довга, що вимагала відваги не на один день, що навчила ненавидіти і любити. Війна ще чіткіше розмежувала для двадцятирічного юнака добро і зло, навчила за зовні добродушним сміхом розпізнавати черствість і жорстокість, а за суворістю – щирість і доброту. Те, що довелося пізнати йому тоді на окупованій території, залишилося навіки в пам’яті, щоб згодом ожити в трилогії про воєнне лихоліття – романах «Посланець до живих», «Кров мого сина», «Останній рубіж».

Учень: Віктор Олександрович Міняйло — один із найвидатніших українських прозаїків другої половини ХХ—початку ХХІ століть. Витоками його творчості є життя рідного народу, якому минуле століття послало небачені за жорстокістю і трагізмом випробування: Перша світова війна, революція і громадянська війна, голод 1920—1921 років, розкуркулення і колективізація, Голодомор-геноцид 1932—1933 років, практично повне фізичне знищення Українського Відродження протягом розстрільних 1934—1938 років, Друга світова війна, голод 1947-го, безперервні недолугі експерименти правлячої компартійної верхівки над власним народом — все це, пережите й самим письменником, стало сюжетами його оповідань, повістей та романів.
   Одержавши 1939 року під час служби в Червоній Армії інвалідність, Віктор Міняйло тяжкохворим залишився на тимчасово окупованій гітлерівцями території. Цього було достатньо для десятирічних переслідувань, унаслідок чого у повоєнні роки письменник не мав змоги реалізувати свій величезний літературний талант і працював слюсарем, геодезистом-розвідувачем, економістом, учителем. Дійти до читача зміг лише 1960 року, і перша ж його книга “Перо жар-птиці” здобула величезну популярність та засвідчила, що в українську літературу прийшов майстер першої величини. З-під пера В. Міняйла виходять талановиті книги оповідань і повістей: “Блакитна мрія” (1963), “Людське ім’я” (1964), “Дзеркальний короп” (1968), “Молоді літа Олександра Сокола” (1961, 1984), “Дивовижні пригоди Баби Яги, Івасика Телесика та фотографа Диньки” (1989, 2004); романів “Посланець до живих” (1966, 1973, російською мовою 1970, 1975), “Кров мого сина” (1969, 1976, 1986, російською мовою 1974, 1975), “Зорі й оселедці” (1972, 1979, російською мовою 1978), “На ясні зорі” (1975, 1979, російською мовою 1978), “Останній рубіж” (“По цей бік правди”) (1983, 1985, російською мовою 1987), Вибрані твори в 2-х томах (1989), роман “Вічний Іван” (2001, 2003, 2004), книга притч “Шпаргалки Езопа” (2004), романи “По цей бік правди” (2009), “Вічний Iван. Шпаргалка Езопа” (вибрані твори, 2011).
У 1984 р. за роман “Останній рубіж” Віктор Міняйло удостоєний літературної премії — імені Андрія Головка, а 1996 року за роман “Вічний Іван” відзначений найвищою літературною премією України — Національною імені Тараса Шевченка. Він також є лауреатом літературно-мистецької премії імені Івана Нечуя-Левицького.
Учень: Після перших вдалих проб пера гумориста в 60-х роках В.Міняйло знайшов себе в іншому жанрі – в 1968 році вийшов його роман «Посланець до живих», в якому автор оголив корені справжнього патріотизму. Тому що автор зумів видобути з виру тривожних буднів окупованого фашистами села такі характери, зобразити такі колізії життя, до яких багато хто з його колег не насмілювався й наблизитись. Тому критика і тогочасна партійна еліта реагувала глухим несприйняттям написаного В.Міняйлом. Це ж треба, партизанський командир – прохідна фігура, а дезертир – мало не герой.

   Відкриваючи сьогодні «білі плями історії», з впевненістю можна сказати, що роман В.Міняйла  «Посланець до живих» є самою Правдою життя і боротьби українського народу на окупованій території.

IV. Робота над змістом твору

- Назвіть епізоди величі й патріотизму українського народу в романі.

- Які сцени у творі вас вразили?

- Яка сюжетна основа роману? (Доля жителів села Заріччя під час німецької окупації, яка стала суворим випробуванням для всіх зарічан).

-Які центральні події зображені в романі? Яка тема твору? (Центральні події – трагічні будні народу під ярмом фашистської окупації).

- Який момент у творі є кульмінаційним? (Жорстока розправа фашистських зайд над мирними жителями за вбивство Копитенком німецького офіцера Нірмана).

- Як розподіляються образи в романі? (Майже за принципом класицизму, полярно: патріоти України і завойовники та зрадники).

- Ми визначили групування головних персонажів. А який образ центральний? ( В.Міняйло вивів центральний образ – український народ під час окупації).

Учитель: Окупація була величезним випробуванням людських душ на стійкість, совісність, доброту. Висвітлюючи долі своїх персонажів, письменник ґрунтовно досліджує їх у драматичних ситуаціях. Недарма критика називає В.Міняйла  соціальним психологом, бо в його творчості переважає не подієвість, а людська натура як головний чинник тих подій. Автора насамперед цікавить людина в становленні, людина як особа, що приходить до критичного погляду на саму себе.

   Одним з головних персонажів-патріотів рідної землі є Оксана Василівна Пастушенко.

• Що її хвилювало над усе на початку твору, заради кого вона віддала б і своє життя? (Сини, невістки, онук).
• За що Ксенія Василівна зненавиділа і прокляла німців, відчувши біль всіх жінок і матерів? (Тому що вони, молоді і вродливі, прийшли на українську землю вбивати інших молодих і вродливих, вони прийшли на чужу землю відібрати в народу найдорожче – землю і свободу).
• Як ви розумієте слова: « Не перехвалюйте, люди, материнське серце, воно може бути і жорстоким»?
• Чому Іван Павлович Чорний, командир партизанського загону, довірився Ксенії Василівні Пастушенко? Знайдіть відповідні рядки в тексті.
• Яка подія ствердила в душі Ксенії Василівни Пастушенко бажання боротися з ворогами усіма силами? Знайдіть відповідні рядки в тексті.
• Чому тітка Ксенія рятує, ризикуючи власним життям і життям своєї родини, пораненого солдата? Наскільки для неї це було важливо? (Вона повинна врятувати його будь-що – «своїм вчинком жінка кидала виклик мерзенному світові підлоти і ненависті: він житиме, а ви здохнете!»)
• Якою ціною було врятовано життя Григорія Колонського? Перекажіть епізод. Чи можна вважати вчинок сім’ї Пастушенків подвигом?
• На противагу Оксані Василівні, невістці Валі, які відчувають ненависть до ворогів і бажання боротися з ворогом, навіть життя віддати боротьбі, Еллочка вражає своєю легковажністю, обмеженістю. Війна для неї не лихо, а певний дискомфорт. Через свою легковажність вона потрапляє в пастку: або робота перекладачем в жандармерії, або насильне відправлення до Києва в «клуб» для офіцерів і солдат.
• Який вчинок Елли змінив думку про неї її близьких?
• Як ви розумієте вислів: «Того ранку було врятовано двох»?
• В романі В.Міняйло також показав, як до боротьби з ворогом береться енергійна молодь. Андрій Пастушенко, вражений героїчною смертю сержанта Степана Ошуркова, вирішує створити організацію для боротьби з окупантами і називає її ім’ям загиблого героя.

Андрій знаходить однодумця Митю Морозова, з яким разом вирішують, що німця треба бити так, «щоб земля горіла під ногами».

• Як хлопці вирішили боротися з ворогом? Що їм вдалося зробити?
• За що зневажав, уникав зустрічі з Мариною Андрій? Чи згодні ви з думкою Андрія, що всіх людей можна поділити на дві категорії: героїв і зрадників?
• Які душевні муки переживає Марина Корзун? Хто їй допомагає не впасти у відчай, а докласти всіх зусиль для боротьби з окупантами? (Головна причина душевних мук і страждань Марини -  це розуміння того, що твій батько – староста, а це те ж саме, що зрадник).
• Чому відпустили німці Данила Корзуна з полону?
• Що його пригнічувало, коли він повернувся з полону? (Фатум зрадництва давить на свідомість і вчинки Корзуна. Надломленому духовно, йому важко жити по життю. Розгубленість і безнадія володіють ним. Але поступово він одужує, хоч і боляче реагує на зневагу односельців, зокрема Андрія, якого Корзун врятував, і своєї дочки Марини, яка навіть пішла з дому. Данило Корзун поступово пробуджується для боротьби).
• Згадайте епізоди, в яких староста, ризикуючи життям, допомагає людям, тим самим вносить свою часточку в боротьбу з ворогами.
• Як ви вважаєте, звільняючи військовополонених з таборів, рятуючи парашутиста-десантника, чи розраховував в той момент Корзун на їхню вдячність, що це колись «згодиться», як це вважав капітан Риндя?
• Як поводить себе Корзун на партизанському судді? Чому він пішов до партизан? Сховатися чи боротися?

У творі є персонажі – «люди науки» - наївні в прагненні «розчинитися» в роботі, яка поза політикою. Це лікар Євген Вікторович і вчитель Валентин Петрович Зарічний.

• Хто допомагає вчителю відчути свої сили і знайти своє місце в боротьбі з окупантами? Як допомагав вчитель партизанам?
• Як ви розумієте вислів: «Я навчилася од вас стояти вище власної образи»?
• Чому навчив лікар Євген Вікторович Марину?
• Знайдіть в тексті слова, якими він пояснює, чому лікує поранених, видає довідки саботажникам, допомагає комуністам, хоч має на них особисту образу. («Бо мені…буде дуже приємно, коли машина поневолення мого народу дасть задній хід!», «А народ для мене святий, і без нього життя мені немає…»)

Окупація стала суворим випробуванням для всіх зарічан. І якщо лікар Євген Вікторович заховав свою образу на радянську владу і став боротися з ворогами, бо для нього головне в житті – це рідний народ, то були й такі, які свої образи, ненависть до нового ладу до пори до часу затаювали, тепер же вона вихлюпувалася назовні.

• Назвіть цих персонажів. (Пані Льокайська, Віктор Горох, Омелько Порфирович Семченко, Свирид Сахно, інженер Царик).
• Як  ставиться до них автор?
• Яке прізвисько він дав пані Льокайській?
• Яке походження має прізвище Льокайська? Що автор хоче цим сказати?
• Що стало причиною вибуху протесту у покірного Демида Панасюка, що він спалив власну хату і побив свою жінку. Чи співчуває автор Панасюку? Що автор хоче цим епізодом показати? (Неминучу розплату із зрадниками).
• Чому зрадник Горох убив Івана Рутена, поліцая, а потім себе?
• Як ви розумієте фразу «…у зрадника один кінець»?
• Як до зрадників ставилися окупанти?
• Яку категорію людей автор ставить поряд із зрадниками? Як він їх називає? (Обиватель).
• Що головне для обивателя?
• Як він ставиться до окупаційної влади? ( Обиватель за будь-якої влади, будь-яких обставин знаходить свою вигоду. Він виносить глечик з молоком німцям – «може, не чіпатимуть», «мліє від солодкого страху, коли німці фотографують цю сцену, хвалять нову владу, що пообіцяла половину урожаю – «гоце власть». Але байдужість, обивательське підлабузництво приводять його до загибелі: своїми руками носив солому в хату, де згорів разом з односельцями).

І зовсім незвичайним постає в романі видатного майстра, нашого земляка Віктора Міняйла, образ Олекси Копитенка.

• Як він ставиться до окупаційної влади?
• Після яких подій О.Копитенко починає розуміти, прозрівати, що він – робоча худоба, завойовник сприймає його саме так, нічого іншого в ньому не бачить. Олексі стає зрозуміла справжня ціна фашистської пропаганди.
• Чому він вирішив піти в партизани?
• Чому не прийняли першого разу?
• Які «подвиги» здійснював Олекса, повернувшись в село?
• Що стало причиною раптового прозріння Олекси : «чи то хміль його так розібрав, чи й справді щось сколихнуло душу»? Як ви гадаєте?
• На що згоден Олекса, щоб «змити з себе прокляте тавро дезертира»? В чому він звинувачує селян, яких ведуть у ліс рубати дерева? («Дайте їм у зуби…Ідуть, як барани на різницю…»)
• Що пообіцяв собі в той момент? («край!...Не туди, Олексо, ти ішов…»)
• Як Олекса дав вихід своєму гніву?
• Як ви гадаєте, протест Олекси стихійний чи закономірний? (Олекса Копитенко – яскравий національний тип, такий собі гайдамака, який пройшов шлях еволюції від дезертира, який відмежовувався фразою «я - ні туди, ні сюди», - до «страшної сили», спрямованої проти фашистської окупації. Довгий шлях прозрівання Копитенка закономірний. Письменник мав на меті показати, що в тих умовах залишатися байдужим до народної долі і жити лише для себе неможливо. А участь у всенародній боротьбі підносить людину на найвищий щабель духовності.

       На жаль, вибух протесту Олекси Копитенка коштував Заріччю непоправно дорого: село, а з ним і всіх його жителів разом з дружиною і дітьми Копитенка німці спалили.)

• Чому роман має назву «Посланець до живих»?
• Яка ідея твору?

V. Рефлексія навчальної діяльності.

VI. Підсумок уроку

       Найстрашніші випадки наруги гітлерівців над українським народом, над молодістю, над жіноцтвом – то вияв звірячої тоталітарної системи фашизму. Осмислення цієї трагедії перейняте пекучим болем митця. Його біль і гнів, плач і ненависть, любов і порада – це заклики до вибуху нового вогню – боротьби за визволення уярмленого, але нескореного народу.

        Посланець до живих понесе за собою «крик, від якого не знають і досі спокою живі, підніме народ, вкаже дорогу до перемоги. Він стверджує: народ безсмертний, він все пам’ятає, тому що «народ не забуває».

       VII. Домашнє завдання.

Творча робота «Над чим мене примусив замислитися роман В.Міняйла    "Посланець до живих"?»