Урок літератури рідного краю "Стежками Великого Кобзаря"

Тема.      Стежками Великого Кобзаря

 

Мета: ознайомити учнів з фактами перебування Т.Г.Шевченка у нашому краї та творами письменника, які були написані під впливом перебування на Рівненщині.

   Викликати інтерес учнів до життя і творчості Кобзаря;  виховувати любов і шану до поета; прищеплювати риси національної гідності.

ХІД УРОКУ

І.  Оголошення теми і мети уроку.

 Учитель.  У нелегку і складну годину розбудови незалежної держави все частіше й частіше звертаємося до дум і помислів геніального сина нашого народу, його звитяжця і пророка , безсмертного поета Тараса Григоровича Шевченка.

У ці березневі дні   щороку відзначаємо і дату його народження, і дату з дня смерті. Сьогодні 9 березня. День народження Великого Кобзаря. На Україні є хороший звичай: вшановувати пам’ять дорогих , близьких, рідних людей. Люди ставлять в церкві свічку і моляться за душі померлих.

 Ми сьогодні з вами зробимо те ж саме.

        ( Вчитель запалює свічку, ставить біля бюста Шевченка, діти кладуть квіти).

 

ІІ.  Молитва „Отче наш”. (промовляє учениця, всі учні встають).

ІІІ.  Молитва „Отче наш, Тарасе всемогущий...” (Д.Павличко).  (Читає учень).

Учитель.

Не на шовкових пелюшках,

Не у величному палаці,

В хатині бідній він родивсь,

Серед неволі, тьми і праці.

 

І виріс він, і кобзу взяв,

І струн її торкнувсь рукою,

І пісня дивна полилась,

Повита вічною журбою.

 

( Звучить пісня „Думи мої...” Т.Шевченко).

Учитель.  У цьому році виповнюється 145 років з дня смерті Т.Шевченка. Ми підготували з вами літературно-музичну  композицію, присвячену цій даті, КВК, брей-ринг, а сьогодні поговоримо про те, що восени 1846 року Т.Шевченко відвідав наш край. Саме із подорожування Шевченка по Рівненщині пов’язано чимало значних подій, легенд, переказів. Про це мова піде на сьогоднішньому уроці, тема якого „Стежками Великого Кобзаря”.

Вже чимало уроків ми провели з вами, на яких знайомилися з життям і творчістю великого сина України – Т.Шевченка. Мені здається, що жоден із вас не був байдужим до творчості письменника, про це ви писали в творах-роздумах. Тарас – наш сучасник і буде сучасником кожному новому поколінню, бо геніальне в усі віки залишиться потрібним для людей.

Давайте ще раз припадемо спраглими вустами до живої води його думок , його життя, наберемося в нього сили і мужності.

Т.Шевченко народився в Моринцях, але сходив  вздовж і впоперек всю Україну. Побував він і в нас на Рівненщині, в нашому мальовничому Поліському краї, зустрічався з простими людьми, тут дзвеніло його закличне, палке слово, звідси він виніс задуми багатьох своїх творів.

ІV.  Бесіда з учнями.

        - У якому році закінчив Т.Шевченко Академію художеств ?

        - Куди був направлений поет на роботу ? ( Був удостоєний звання вільного художника і протягом 1845-1846р.р. мандрував по Україні. Він тоді працював художником у Київській Археологічній комісії, де разом із однодумцями опікувався збереженням пам’яток старовини, реліквій, записував унікальні зразки народної творчості).

   Учитель.  Шляхами нашого краю Т.Шевченко мандрував у жовтні 1846 року. У поемі „Варнак” він пише: „ З Кременця пішов я через село Верба в Дубно, а з Дубна на Острог, Корець і на Новоград-Волинський, на береги моєї рідної , моєї прекрасної Случі”.

Пройдемося і ми тими шляхами.

Учень 1.   Спочатку поет побував у Кам’янці-Подільському, звідти приїхав до Житомира, де повинен був полагодити деякі формальності, адже поїздка його була службовою. А з Житомира він їхав давнім волинським трактом, і на шляху Шевченка були села і міста нашої Рівненщини. Подорожній не міг не зупинитися у древньому Корці. Це тихе містечко з великими руїнами середньовічного замку князів Корецьких виглядало досить мальовничим і романтичним.

Про минувшину нагадували тут напівзанедбані руїни, які свідчили про зруйнування замку військом козацьким під проводом Богдана Хмельницького, про татарські набіги, від яких не раз потерпав колись Корець.

Учень 2.   Наступний відрізок шляху привів мандрівника до Острога. Уже на під’їзді увагу привертали великі, горді руїни колись могутнього родового гнізда князів Острозьких, які багатством і славою мірялися з самим польським королем. У Острозі Тарас Шевченко детально оглянув споруди Замкової гори і, очевидно, замалював їх. Пізніше він назвав їх „похмурими свідками минулого”.

    А найперше Остріг цікавив поета як місто давньої української культури і книжності, місто козацької і гайдамацької слави, місто, в якому зростали славні гетьмани України Северин Наливайко, Петро Сагайдачний.

    Учень 3.   Від Острога через проміжні станції Гульча й Марковичі Кобзар дістався до Дубна. У дорозі зупинявся також під Гульчею ( нині с. Гільча Здолбунівського району ), аби напитися води із джерела, яке в народі вважається чудодійним. Воно і понині є тут, неподалік шляху, відновлено над ним і капличку на честь              св. Миколая, яка існувала і в часи Шевченка.

А ще називають джерело Тарасовою криничкою. Може, це й легенда. Та з покоління в покоління передається розповідь про те, що тут зупинявся , присів біля цієї кринички Тарас Григорович Шевченко. Напився джерельної води – і пропала втома. Надав йому той цілющий струмок великої сили.

Цю подію кілька років тому образно відтворив наш земляк, художник Микола Тимчак у своїй картині „Шевченко біля джерела в селі Підлужжя на Дубенщині”.

( Ілюстрація картини демонструється).

 

    Учень 4.   Полонили Тараса Шевченка і мальовничі береги нашої Ікви, що протікає біля міста Дубно. Про красуню Ікву поет кілька разів згадує у своїх творах, зокрема у поемі „Варнак”. Перебуваючи на засланні в Кос-Аралі, якось йдучи понад Елеком, він зустрівся з старим каторжником, варнаком – учасником народного повстання на Волині. Дід був родом з-над Ікви, звідти, де побував Шевченко, мандруючи по Волині перед засланням. Настільки зворушливою і хвилюючою була ця зустріч, настільки вона розворушила споріднені душі борців-вільнодумців, що поет пише поему „Варнак”, у якій  з

                         ... „ Старий

                         Згадав свою Волинь святую

                         І волю-долю молодую...

Над Іквою було село.

У тім селі на безталання

Та на погибель виріс я.

Лихая доленька моя!...”

 

Герой поеми помстився панам за тяжку кривду і був засланий на каторгу, далеко від рідної Волині, річки Ікви, своєї домівки...

Вдруге до теми варнацтва Т.Г.Шевченко звернувся у повісті „Варнак”. І у ній бачимо конкретні вказівки на наш край: герой народився у селі на березі Случі, а боровся і лікувався од поранення на Дубенщині.

І ще одна повість Т.Шевченка, у якій згадується про перебування поета в нашому краї, це „ Прогулянка з задоволенням і не без моралі”. Особливо прикметний у ній роздум автора над історичним минулим України та її народу.

Учитель.    Багато легенд, переказів про перебування поета в нашому краї збереглося і до сьогодні.

У шістнадцятих роках ХХ ст. у селі Пирятин Дубенського району записано такий переказ:

Учень 5.    „...Давно це було. Одного разу біля пирятинського ставу по дорозі з Почаєва та Крем’янця   зупинився візок . З нього ступив на землю вже літній чоловік з обвислими вусами. Зняв свої пожитки. Тихою ходою підійшов до ставу, сполоснув руки і високе чоло. Оглянувся довкола і , помітивши розлогу вербу, сів під нею перепочити.

Перекусив цей чоловік, а потім вийняв з плескатої дерев’яної скриньки аркуш паперу і почав щось малювати вуглиною, раз у раз поглядаючи на залишки’явилися такі рядки:                  

валів старої фортеці.

Поблизу сільський хлопець пас вівці. Побачив його подорожній і запитав:

          - Як звати тебе і чиї вівці пасеш ?

          -  Звісно, панські, - відповів той.

          - І коли ми вже будемо свої пасти... – журливо похитав головою       вусатий чоловік.

А потім, показуючи поглядом земляні вали, промовив:

        - Отут кляті бусурмани Богдана тримали ( мова йде про битву під Берестечком; коли кримські татари захопили Богдана Хмельницького в полон).

Закінчив малювати, зібрав свої речі, сів на візок і поїхав десь туди, до Радзивилова.

На третій день, коли порожній візок повертався тим же шляхом, пастух запитав візника :

         - А що то за чоловік був з вами?

         -  Маляр Шевченко.

Підріс пастух і згодом багато почув про Тараса Шевченка. Все шкодував :

          -  Ех, знав би, що то він, в ноги б йому поклонився.

До самої смерті розказував він людям про свою зустріч біля ставу з Тарасом Григоровичем Шевченком”.

Учень 6.   Існує і така легенда про Т.Шевченка, про невмирущу силу його поетичного слова:

«...Вирувало полум'я. Вогненні язики здіймалися в небо вище церковних бань, а за міцними мурами, за старовинними стінами чулися передсмерні зойки, відчайдушний плач дітей, стогін матерів  і   прокляття   звірам   у   фашистських   мундирах. Той, хто відважувався перелізти через мур, падав під градом куль... Гітлерівські кати зігнали в церкву малих і старих, понад чотириста чоловік, і живцем спалювали їх. А навколо тріщали, руй-
нувалися будинки, ховаючи під собою тих, хто звів їх стіни, хто дав їм життя...

Мокію Великому вдалося вискочити з хати. Ховаючись за тином, поповз у жита. Там побачив кількох односельчан.

- Тікаймо до лісу, - сказав один з них.

І раптом пролунали слова Мокія:

• Друзі,   я  забув  в  хаті «Кобзаря»... Він згорить...
• Нащо тобі та книжка? Рятуватись   треба.   Загинемо!
• Вона мені найдорожча в світі,  — відповів коротко і поповз назад. Фашистів не було видно. Він кинувся у хату, схопив «Кобзаря», що лежав на звичному місці, і вибіг. Ступив кілька кроків до поля. І враз ніби лезом перерізало груди. Закрутилося в очах голубе липневе небо, золотисті жита, палаюча хата... Він впав горілиць, притискуючи до серця Тарасову книгу, він з нею жив і з нею помирав..."

Кажуть у Малині, що на тому місці, де загинув Мокій Великий, завжди цвітуть маки — вогняні квіти. Вони нагадують про правдолюба, звичайного трударя, який навчився читати по «Кобзареві», проніс його через панський гніт, криваву війну і з ним загинув.

Понад п'ятдесят років минуло відтоді, як гітлерівські
недолюдки спалили живцем, закатували, розстріляли більше 800 жителів села Малин. Давно розвіяв вітер попіл на згарищах, буяють на них сади і квіти, височать нові будинки... Та живуть в пам'яті народній імена загиблих, живе легендарне оповідання про Мокія Великого.

Учень 7.     Перебуваючи в Дубнівському повіті, Тарас Шевченко відвідав Козин, Радивилів, села Острів та Пляшева. Між цими селами, перед містечком Берестеч­ком у червні 1651 року відбулася велика битва військ Богдана Хмельниць­кого та польського короля Яна Казимира, відома в історії визвольної війни ук­раїнського народу як битва під Берестечком.

Козацькі загони билися у нерівнім бою проти                150-тисячного польсько-шляхетсь­кого війська. Яскравою сторінкою в історію увійшов подвиг трьохсот козаків на острові Журавлиха біля села Пляшева. 300 звитяжців, прийнявши на себе весь удар, затримали шляхту і дали змогу врятувати ко­зацьке військо від розгрому. Сміливці всі полягли смертю героя.

Немеркнучою пам'яткою славного і суворого минуло­го України є священні «Ко­зацькі могили» — нині історико-меморіальний за­повідник «Поле Берестець­кої     битви»,      в     якому зберігається копія автографа вірша Великого Кобзаря «Ой чого ти почорніло, зеленеє поле?»

  На колишнім полі бою по­бував і Тарас Григорович Шевченко. Перебуваючи на засланні в Кос-Аралі, він на­писав ліричний вірш, при­святивши його цій історичній події. Поет з глибоким співчуттям оспівує трагедію і мужність свого народу. 

 

        Читання поезії Т.Шевченка „ Ой чого ти почорніло, зеленеє поле” учнем напам’ять.

Короткий аналіз вірша.

 

V. Підсумок уроку.

  Учитель. Наші краяни свято бережуть пам’ять про великого сина України Т.Шевченка. У нашій області існує понад 25 пам’ятників Тарасові Шевченку. Приємно, що серед них є нові або оновлені останнім часом.

Геній Тараса Шевченка живе в нових і  нових поколіннях українського народу. Саме вони є спадкоємцями його духовних заповітів. А чи відчуває себе таким спадкоємцем, сильним, гордим, високодостойним кожен із нас ?

(Читання учнями віршів рівненського поета М.Тимчака, присвячених Т.Г.Шевченку („Роздуми на Чернечій”,           „ Офорт 1860 року” ).

 

Роздум на Чернечій

..............................................

Угору йдуть ....

Чернеча не маліє,

Засапані спиняються щокрок:

У того – мозолі, у того –

серце мліє,

А він,

Тарас,

чолом поміж зірок.

Віки, як байдаки, на видноколі.

Він бачить їх,

повз кручу їм плисти...

До нього

доростають

лиш тополі.

До нього іншим

важко

дорости.

 

 

Офорт 1860 року

 

Втомлено схлипує свічка

в обіймах руки,

Світло загусле

стікає по скроні Тараса .

Знову позую  хлопчині

через роки,

Через невитерту шибу

прижовклого часу.

Пальці чутливі

намацують пульс олівця,

Темрява долі задмухнути пломінь не сміє,

Чистий папір

перехоплює порух лиця...

Вірю правиці,

що схибити в правді

не вміє.

Вірую щиро,

бо вічі свої впізнаю.

Їх не вмалюєш

в промолені іконостаси.

О намалюй,

намалюй в них, прошу,

намалюй

Душу мою,

поки свічка не згасла,

Тарасе.

 

 

    Читання ученицею власного вірша, присвяченого Великому Кобзареві .

 

Грамзапис ( звучить пісня про Шевченка).

 

4. Домашнє завдання.  Що вам відомо про вшанування пам’яті Кобзаря нашими краянами ? З’ясуйте у старших людей (чи батьків), як раніше відзначали у вашому селі Шевченкові роковини, запишіть стисло цю розповідь.