Урок літератури рідного краю. "Віктор Забіла - поет-романтик ХІХ століття".

Тема уроку: Віктор Забіла – український поет-романтик

Мета: Мета уроку – формувати компетентності:

предметні (знання про літературу рідного краю, зокрема про творчість

В. Забіли, його романси; читацьку активність);

ключові (уміння вчитися: навички пізнавальної діяльності; комунікативні: навички спілкування в колективі; інформаційні: уміння самостійно знаходити потрібну інформацію та презентувати її; навички роботи з текстом ; соціальні: уміння висловлювати свою думку; загальнокультурні: загальнолюдські моральні цінності).

Обладнання: мультимедійна  презентація, збірки поезій, учнівські ілюстрації до віршів В. Забіли, фонозапис романсів «Гуде вітер вельми в полі», «Не щебечи, соловейку» 

Тип уроку: урок літератури рідного краю

                                        Перебіг уроку

І. Повідомлення теми й мети уроку. Мотивація навчальної діяльності (слайд 2,3).

ІІІ. Робота над темою уроку.

1. Презентація учнівських проектів.

• Група біографів розповідає про життєвий шлях В. Забіли.

      1 учень -  «Життєві стежки В. Забіли». Віктор Забіла – український поет-романтик ХІХ століття. Народився в сім’ї дрібного поміщика, нащадка старовинного козацько-старшинського роду.  Хлопчика спочатку навчала мати. Згодом він вступає до Ніжинської гімназії вищих наук, де навчається протягом 1822-1825 років.  У цей час там здобуває освіту  М. В. Гоголь, з яким В. Забіла сидів навіть за однією лавою. За навчання в той час потрібно було платити чималі кошти, тому  Забіла в сімнадцятилітньому  віці   залишив цей заклад, так і не закінчивши його. Як і вимагав обов’язок дворянина, був зарахований  до Київського драгунського полку. У 1825-1834 роках служить у війську. Вийшов у відставку в чині поручика.

       У 1834 році почав будувати свій хутір Вікторів (Забілин). Володів він ним  до смерті. Наприкінці життя працював начальником поштової служби в місті Борзні, жив біля своєї сестри Надії.

         Помер у Борзні 20 листопада 1869 року. Могила його зберігалася принаймні до 1905 року, пізніше була зруйнована. Справдилися слова письменника:  «Ніхто в світі не знатиме, де моя могила…»

      2 учень -  «Нещасливе кохання поета».

     Поруч із Забілиним хутором був хутір Мотронівка, що належав далеким родичам Забіли панам Білозерським. Ще навчаючись у драгунському полку, юнак під час відпустки 1832 року часто бував у маєтку сусідів. Там він і познайомився з Любою Білозерською, старшою дочкою дуже багатого пана з Мотронівки. Вона – сестра Олександри Білозерської, дружини Пантелеймона Куліша (Ганни Барвінок) та Василя Білозерського, українського громадського та літературного діяча, журналіста, фольклориста й етнографа.

     Дівчина виховувалася в полтавському інституті. Красива, висока, білява, мала ясні голубі очі. Люба на все життя запала в душу Забілі. Дівчина також покохала Віктора. Відбулися заручини й призначена дата для шлюбу. Та в цей час неподалік Мотронівки купив собі село багатий вдівець – поміщик Боголюбцев, і батько Люби силоміць віддав її за нього, порушивши своє слово. Забіла дуже болісно сприйняв цей удар, Після цього він змінився, перетворившись із веселого, дотепного молодого чоловіка на сумну людину, яка виглядала старшою за свої роки, почав пити. Він так і не одружився, залишившись однолюбом на все життя. Любов Білозерська змирилась зі своєю долею. Вона була доброю жінкою й матір’ю. Померла, простудившись. Більшість своїх віршів Забіла присвятив темі нещасливого кохання.

• Група літературознавців презентує цікаві факти про В. Забілу.

1 учень – «В. Забіла і Т. Г. Шевченко».

     Т. Шевченко довідався про Забілу від В. Штернбера, коли той восени 1838 року повернувся з Качанівки до Петербурга. 26 березня 1842 року  Т. Шевченко з Петербурга надіслав у Качанівку лист і примірники щойно віддрукованої поеми «Гайдамаки», один з яких призначався Вікторові Забілі. Підписав так: «На заочне знайомство». 21 червня 1844 року Забіла написав і відіслав своє жартівливе послання до Шевченка.

       Особисто вони познайомилися 1843 року в селі Качанівці в маєтку поміщика Тарновського, відомого мецената. Зупинившись у Качанівці в Тарновського, Тарас попросив послати гінця за В. Забілою. Віктор примчався разом із тим гінцем і не розлучався із Шевченком, скільки той перебував у Качанівці. Вони й зовні були як старший і молодший брат: приземкуваті, кароокі. Тарас перейняв від Віктора звичку складати вірші, підіграючи собі на кобзі. Тоді ж у Шевченка народилася думка видати збірку поезій Забіли під назвою «Пісні крізь сльози».  Віктор Забіла дружив з Шевченком, зустрічався з ним під час приїздів поета в Україну – у Качанівці, Мойсівці, Києві.

        Узимку 1847 року Т. Шевченко деякий час жив у В. Забіли на хуторі Кукуріківщина. Любили зимовими вечорами співати. Нині на тому місці, де відпочивали побратими, зведено альтанку, установлено відповідну меморіальну табличку  (показ  слайду 5  ).  

  Під час гостювання в Забіли Тарас намалював його портрет (зберігся в переробці) , подарував вишиту сестрою Яриною сорочку  (слайд 7). 

 Разом вони були й на весіллі в П .Куліша. За порадою Шевченка Забіла відпустив на волю своїх кріпаків, яких у нього було небагато.

      Під час арешту Т. Шевченка 1847 року були вилучені Забілині вірші. У протоколі допиту їх названо пасквільними.

      У повісті «Капітанша» Т. Шевченко із симпатією зобразив Забілу під іменем Віктора Олександровича. Ось як описує зовнішність свого приятеля Шевченко ( до речі, такий вигляд мав Забіла насправді):

« Приятель мой не отличался изящными манерами и привлекательной наружностью, но в его смуглом, изрытом оспою лице было столько веселого прямодушия, что нельзя было смотреть на него без удовольствия, особенно когда он рассказывал малороссийский анекдот или передразнивал кого-нибудь из своих соседей: самой естественной мимикой владел он в высшей степени». Не багато місця відвів Шевченко цьому персонажеві. Але, ознайомившись з повістю, у нас складається цілісне уявлення про цю самобутню людину – неабиякого письменника, вправного бандуриста, гостинного господаря, людяного пана.

        У травні 1861 року Віктор Забіла зустрів у Борзні труну з тілом Тараса,  супроводжував її до Канева, узяв участь у похованні й упорядкуванні могили Кобзаря. «Молитва про Тараса» - останній твір В. Забіли.

        2 учень – « П. Куліш і В. Забіла».

Непрості стосунки склалися в цих письменників. Зблизившись у 1840-х роках з родиною Білозерських, передусім з кириломефодіївцем Василем Михайловичем, і одружившись з Олександрою Білозерською, П. Куліш ближче знайомиться із Забілою, який доводиться родичем цій родині. В «Історичному оповіданні» Куліш залишив спогад про те, як він напередодні свого весілля перебував у  Забілиному хуторі. Увесь період 1840-х – першої половини 50-х років Кулішеві стосунки із Забілою були здебільшого рівні. Куліш пробачав Забілі чимало вад задля його артистичного таланту. Ще 1853 року Куліш просить передати Забілі «поклон», перебуваючи під враженням оповідей про «чудеса о новых его пьесах, поставленных им лично на хуторской Ваш театр». Надзвичайно високо оцінить особливий хист Забіли до перевтілення: « Між многими здібностями своїми до великих і малих річей , дивував мене він більш усього своїм комизмом, своїм юмором і вмінням поставити на сцену кожну людину, про яку оповідував так, мов її бачиш своїми очима і чуєш власними ушима…» куліш відзначав і такі благородні риси характеру Забіли, як велику щедрість до вбогих і безмірну великодушність із друзями.

     Далі простежуються стримані, а іноді й недоброзичливі стосунки між письменниками. Куліш був переконаний, що Забіла на прохання Олександри Білозерської приготував йому зілля-відворот від Марка Вовчка. Після цього Пантелеймон люто не злюбив Віктора й описав його  в повісті «Майор» як негативного персонажа, п’яничку.

     П. Куліш був на похороні В. Забіли, попрощався з письменником, щиро плакав за ним. Написав і надрукував некролог, у якому дав високу оцінку творчості Забіли.

 3 учень – «Творча спадщина Віктора Забіли».

     Віктор Забіла почав писати в середині 30-х років. Дебютував 1841 року в альманасі «Ластівка» за сприяння Є. Гребінки, оприлюднивши 3 поезії: «Голуб», «Пісня», «Повіяли вітри буйні».

      На початку 40-х невеликим накладом вийшла поетична збірка «Співи крізь сльози». ЇЇ було знайдено в 1936 році в одному примірнику (без титульної сторінки й вихідних даних) літературознавцем Є. Кирилюком у Центральній науковій бібліотеці імені В. Вернадського (демонстрація слайду 6 ).

  За життя автора побачили ще 2 видання – «До батька», « Не щебечи, соловейку». Творчий доробок поета-романтика невеликий, лише 40 поетичних творів. Однак, користувався великою популярністю. Його твори добре відомі в народі, поширювалися ще за життя письменника в рукописних збірниках. (слайд 4)

• Група мистецтвознавці – розповідають про пісенну творчість В. Забіли.

 Теорія літератури. Словникова робота . Романс  (слайд 8 )

1 учень – «Забіла і Глінка».

У липні 1838 року Віктор Забіла довгий час провів у Качанівці, де познайомився із В.  Штернбергом та композитором М. Глінкою. Штернберг намалював його найкращий портрет, а Глінка написав 2 романси  на слова Забіли: «Гуде вітер вельми в полі», «Не щебечи, соловейку». Поезії настільки запали в душу Глінки, що він відклав роботу над пушкінською «Руслан і Людмила» й не заспокоївся, поки в альтанці 

не написав романси ( слайд 9).

   Скоро весь Петербург заспівав «Гуде вітер вельми в полі». Романси  були надруковані з нотами в 1839 році й пізніше співались як народні пісні. Вони прикрашають репертуар багатьох усесвітньо відомих співаків. До своїх віршів «Не плач, дівчино», «Голуб», «Човник» та інших Забіла сам створив мелодії.

3. Прослуховування фонозапису романсів у виконанні Анатолія Солов’яненка ( у супроводі оркестру народних інструментів Українського радіо).

4. Робота з текстом «Не щебечи, соловейку».

- Виразно прочитати поезію.

- Яка тема цього вірша?

- Які художні засоби допомагають змалювати стан душі юнака?

- Чим близька ця поезія до народних пісень?

- Які народнопоетичні образи використовує автор?

- Яка основна думка поезії?

 5. Метод «Прес» (слайд 10).

- Чому Віктора Забілу називають поетом-романтиком?

ІV. Підсумки уроку.

Літературний диктант (слайд 11).

• 1. Який твір подарував Т. Шевченко В. Забілі на «заочне знайомство»?
• 2. Яку назву має збірка поезій Забіли?
• 3. Скільки поетичних творів написав поет?
• 4. Назвіть прізвище та ім'я нареченої Забіли.
• 5. Назва хутора, у якому народився поет.
• 6. Основна тема Забілиних поезій.
• 7. У якому році Т. Шевченко гостював у В. Забіли?
• 8. У якому творі Шевченко описав свого побратима?
• 9. Хто створив романси на Забілині вірші?
• 10. Де були створені ці шедеври?
• 11. Який художній твір про життя поета-романтика ви знаєте?
• 12. Де провів останні роки життя письменник?

V. Повідомлення домашнього завдання: виписати художні засоби із вірша «Гуде вітер вельми в полі» В. Забіли.