Урок "М. Гоголь «Ніч перед Різдвом». Народні традиції і звичаї у творі та елементи фольклору. Традиційний одяг українців. Міфологічні образи."

Тема: М. Гоголь «Ніч перед Різдвом». Народні традиції і звичаї у творі та елементи фольклору.  Традиційний одяг українців. Міфологічні образи.

Урок зарубіжної літератури, 6 клас

Мета: простежити особливості зображення українських національних традицій і звичаїв у творі; дослідити використання фольклорних елементів у повісті;   познайомитися з елементами і видами традиційного одягу українців; з’ясувати роль українськиї  міфологічних образів у творі, поглибити знання про них; розкрити зв’язки М. Гоголя з Україною; розвивати комунікативні навики, вміння аналізувати художній твір; виховувати любов і повагу до рідної землі, до свого народу, до національної культури.

Тип уроку: комбінований

Обладнання та програмне забезпечення: комп’ютер, мультимедійний проєктор, підручники

Випереджувальні завдання: 3 попередньо створені групи – фольклористи, етнографи та знавці міфології  – готували відповідно повідомлення про   традиції святкування Різдва, про елементи і види традиційного одягу українців , про міфологічні образи повісті.

Хід уроку:

Гоголь оволодів моєю душею. Його «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» немов зачарували мене

                                                      О.П.Довженко

І. Організаційний момент.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності. Оголошення теми й мети уроку

1. Слово вчителя

У нас сьогодні незвичайний урок – святковий, зимовий, різдвяний. На ньому ми будемо говорити про нашого геніального земляка – Миколу Васильовича Гоголя, який показав усьому світу ще не відкриту раніше Україну, її звичаї і традиції, пісні й легенди, мальовничу природу і талановитий народ. Ми перенесемося в минуле нашого народу, згадаємо давні звичаї наших предків, відчуємо дух Різдва разом з героями повісті М.В.Гоголя «Ніч перед Різдвом»

2. Робота з епіграфом

Прочитайте, будь ласка, слова О.П.Довженко про твір. Як ви гадаєте, що  так зачарувало митця у повісті М.В.Гоголя?  Сьогодні  протягом уроку ми продовжимо роботу над видатним твором письменника і переконаємося в тому, що світ , який він зобразив у своєму творі – це дійсно чарівний світ, світ легенд українського народу

ІІІ. Актуалізація опорних знань

Вікторина.

– Давайте перевіримо, чи вдалося вам зануритися в текст повісті і виявитися спостережливими читачами. 

1.            Як називалося село, в якому жив гоголівський персонаж Вакула? (Диканька)
2.            Хто по спорідненості доводилася відьма Солоха ковалеві Вакулі? (Матір'ю)
3.            Ким по професії був Вакула з повісті «Ніч перед Різдвом»? (Ковалем)
4.            Назвіть «транспортний засіб» коваля Вакули при польоті в Петербург. (Чорт)
5.            Як звати батька Оксани в повісті Гоголя «Ніч перед Різдвом»? (Корній Чуб)
6.            Предмет домашнього ужитку, в якому зберігали добро. (Скриня)
7.            Що сховав біс в кишеню? (Місяць)             
8.            Чоловік, другим що заглянув у гості до Солохи. (Дяк)
9.            За  чим відправився Вакула до цариці? (За черевичками)
10.        Пісень, які виспівували напередодні Різдва (Колядки)
11.        Куди Солоха ховала своїх гостей? (У мішки)
12.        Що пообіцяла Оксана Вакулі, коли той дістане їй черевички? (Вийти заміж)

ІV. Опрацювання навчального матеріалу

1. Бесіда

              Що означає слово «Різдво»?

              Чи знаєте ви, що це за свято?

              Чи святкують його у ваших родинах?

              Як називають  чарівний незвичайний вечір, що буває тільки раз на рік, 24 грудня (6 січня) ?

              Скільки страв готують господині на Святвечір? Якими вони повинні бути? Яка страва є обов’язковою?

              Кому приносять вечерю діти у цей вечір?

              Що таке «колядка»? Хто такі колядники?

2. Повідомлення групи фольклористів про Різдво

Різдво Христове – одне з найвеличніших свят і чи не найбагатше за розмаїтістю народних обрядів. Починається воно 24 грудня (6 січня) святвечором, до якого родина готується протягом тижня. Увечері, коли зійде перша зоря, сідають вечеряти. Вечеря складається з 12 страв, бо у Христа було 12 апостолів. Молодь ходить колядувати, бажаючи здоров’я, врожаю, 5 достатку господарям. Першими сповісниками народження Христа були діти. Вдосвіта вони йшли до односельців віншувати, тобто вітали родичів та сусідів зі святом Різдва. Колядування – поза церковний звичай, що дійшов до нас ще з язичницьких часів, однак з часом він християнізувався. Тому колядки мають не лише релігійні, а й світські мотиви.

Улюбленою розвагою молоді в святвечір напередодні Різдва було колядування. Хлопці та дівчата ходили по селу і співали під вікнами колядки – короткі обрядові пісні з побажанням господарям будинку добра і благополуччя. Ті на сплату за побажання обдаровували колядників смачною і ситної їжею. Чим багатше частування, тим ситніше буде майбутній рік.  

(Демонструється фрагмент фільму (момент колядок) (https://www.youtube.com/watch?v=FNjC4Bvp01M&ab_channel=%D0%A1%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%B9%D0%BD%D1%8B%D0%B9%D0%BA%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D0%BB)

В Україні Різдво здавна святкували всією громадою за народними звичаями. Спираючись на це, письменник відтворив у повісті національні традиції, поєднав побутові й фантастичні елементи.

3. Словникова робота

Традиція – це досвід, звичай, погляди, смаки, норми поведінки, що сформувалися історично і передаються з покоління в покоління.

У нерозривній єдності з традиціями перебувають народні звичаї.

Звичаї – це загальноприйнятий порядок, правила, які здавна існують у громадському житті і побуті певного народу, суспільної групи, колективу.

4. Робота з зошитом

   Запис визначень у зошит

5.  Робота з текстом

– Як святкують Різдво в Диканьці? Зачитайте. Які народні звичаї описані автором?

 Виразне читання учнями уривків.

 «Мороз наче потеплів. Юрби парубків і дівчат показалися з мішками. Пісні задзвеніли і рідко під якою хатою не товпилися колядники. Дівчата і хлопці сміються, співають, жартують. Багато всякого добра наколядували: паляниці, ковбаси…». «Голосніше й голосніше лунали на вулиці пісні й крики. Парубки жартували й казилися досхочу. Часто між колядниками було чути яку-небудь веселу пісню, що її тут-таки встигли скласти хто-небудь із молодих козаків. А то раптом один із гурту замість колядки заводив щедрівку й ревів на все горло. Щедрик, ведрик! Дайте вареник, Грудочку кашки, Кільце ковбаски! Регіт винагороджував штукаря. Парубки і дівчата одні з перед одних підставляли мішки на подарунки. В одному місці парубки, зайшовши з усіх боків, оточували гурт дівчат: галас, гамір, той кидав грудкою снігу, той видирав мішок з усякою всячиною. В іншому місці дівчата ловили парубка, підставляли йому ногу, і він летів разом із мішком сторч головою на землю. Ладні були цілу ніч веселитися! І ніч як на те, так розкішно жевріла! І ще більшим здавалося світло місяця від блиску снігу.»)(Додаток А)

6.  «Асоціативне гроно».  

–  Які вам приходять на думку слова до літер, з яких складаєтся слово РІЗДВО? (Додаток Б)

7.  Робота в парах

– У своєму творі М.В Гоголь з енциклопедійною точністю змальовує народний одяг – яскраве та самобутнє культурне явище. Для цього він навіть звертається у листах до матері і просить надати точний опис національного костюма і національних прикрас з усіма деталями і назвами. Знайдіть у тексті назви елементів українського одягу і прикрас.

(Приблизні відповіді: сорочка, плахта, очіпок, свитка, шаровари, стрічки, шапка із смушок, кожушина, пояс, хустка, запаска, кобеняк, жупан, намисто, дукачі, коралі та ін).

8. Повідомлення групи етнографів про національний одяг українців

Поширеним одягом серед жінок була свита – плащеподібний одяг, пошитий із саморобного сукна. Оздоблювали її вишивкою. Високі шнуровані черевички. Плахта. Запаска. Вишита сорочка. Додатком до одягу було намисто. Носили його в будні і в свято. Оздобою голови був вінок. Це не тільки прикраса, а й оберег. «У ньому є чаклунська сила, що біль знімає й здоров’я береже». У вінок вплітали різнокольорові стрічки. Кожний колір мав свій символ. Ще голову прикрашали очіпком та хусткою. Особливо були поширені барвисті хустки.

Пркилад українського національного вбрання зображено за покликанням: https://www.tamada.lviv.ua/static/uploads/photo/photo_928/1249531748_ukrweddress-05.jpg та https://answear.ua/blog/wp-content/uploads/2023/01/1_468-2-1112x695.jpg

Чоловічий костюм Головним елементом вбрання була вишита сорочка. Носили чоловіки широкі штани, шаровари, що заправляли у халяви. Жупан і обов’язково одяг оперізувався поясом. Кінці пояса прикрашалися китицями. На голову одягали шапки з овчини або з іншого хутра.

Нами́сто або буси (від ар. búsra, пор. бісер), рідко мони́сто – прикраса з перлів, коралів, камінців та ін., яке носять на шиї. Намиста є одною з найдавніших прикрас, відомих з доби палеоліту. Кожна жінка повинна була під вишиванку одягати яскраве намисто. Існувало багато різновидів намиста. Найціннішим було те, яке складалося з цінних природних матеріалів. Найпоширенішим вважалося – намисто з коралів. Таке каміння мало багато кольорів, різний ступінь обробки. Зараз їх носять переважно жінки, але історично вони використовувалися як прикраси й чоловіками. Намисто може називатися також за матеріалом – «коралі», «бісері», «пацьорки». Один елемент намиста (перл, камінець тощо) називається намисти́на (рідше буси́на). Приклад українського намиста за покликанням: https://ua.three-snails.com/media/wysiwyg/1_4.jpg

Намисто – найстарша й найпоширеніша з жіночих нашийних прикрас на всій території України.

Намисто було різним як за матеріалом, кольором, формою, так і за способами носіння. Раніше складалося із скойок, гарних рослинних плодів,  зерен, кісточок овочів, які згодом заступили намистинки з каменю,  металу чи скла. Найбільше цінувалося намисто з дорогих природних матеріалів – коралів, бурштину, перлів, гранатів, скла, смальти.

Дорого цінувалося  гуцульське  намисто з венеційського різноколірного скла з вкрапленнями іншого кольору або золота, яке завозилося з Італії.

На Лівобережній Наддніпрянщині було поширене намисто зі «щирого» бурштину, що добувався в околицях Києва. Вважалося, що це принесе здоров'я і щастя. Частіше носили одну довгу й масивну низку бурштину в сполученні з кораловим намистом.

На Східному Поділлі розповсюджене намисто зі шліфованих річкових перлів, що мало назву «баламути».

Штучне намисто називали дурним, дутим, несправедливим. Намисто з доброго натурального каміння на початку XX століття вийшло із селянського ужитку. Його замінило скляне (не дуте) намисто фабричного виробу («пацьорки»), що поширилося в Україні з середини XIX століття. Воно було білого, блакитного, зеленого, жовтого, червоного, вишневого, чорного кольорів. Іноді на одну нитку нанизували різноколірні намистини. Намистини різного кольору також нашивалися на колан.

На Лівобережжі, срібні намистини (рифи, пугвиці) додавалися до разка коралів.

Намисто завжди було дуже важливим в строї жінок та дівчат: чим більші були намистини й чим більше разків було на шиї, тим заможнішою була їх власниця. Найбідніші повинні були мати 2–3 шнурки коралів, а найбагатші 10–15. Коралі були занизані на шовковий шнурок і розташовані в певному порядку. Спочатку надівався невеликий шнурок з малими намистинами. Далі величина шнурків та намистин поступово збільшувалася. Між коралами розташовували дукачі, які теж були меншими та більшими. В заможних міщан дукачі були завжди золоті, а в менш заможних були срібні з позолотою. Таких дукачів у заможних міщанок було від 6 до 12 штук.

Вінок – традиційний український головний убір. Звичай плести вінки  для прикраси сягає ще язичницьких, доісторичних часів, вони мали  сакральне значення – як атрибут обрядів весняного циклу й купальських  ігрищ. Поступово вінок переріс у символ обожування, символ Матері–Землі. Український вінок давно став культурним символом українського народу. Приклади українського вінка за покликанням: https://yunist.org.ua/upload/iblock/708/yunist_org_ua_ukrainskiy_vinochok.jpg,

https://yunist.org.ua/upload/medialibrary/ce0/01.jpg,

https://yunist.org.ua/upload/medialibrary/7bd/02.jpg

В Україні вінки мали сонячну символіку. Дівчина у вінку асоціювалася із сонцем, що сходить. Також це символ слави, перемоги, святості, щастя, успіху, могутності, миру, сонця, влади; цноти, молодості, дівоцтва. Плетучи вінки, дівчата співали: «Заплету віночок, заплету шовковий на щастя, на долю, на милого вроду!». Вінок є символом гідності (тому казали: «Вінок йому з голови від того не впаде»), краси («У дворі, як у віночку»).

Є різні види вінків: весільний, вінок кохання, клечальний, чернечий, вінок надії, відданості, розлуки. Вінок кохання мала право плести дівчина від 13 років і до шлюбу. А вінок відданості дівчина плела, розлучаючись з хлопцем, і дарувала йому на прощання.

Наші предки були впевнені, що українські віночки наділені великою магічною силою і вони можуть вплинути на наше майбутнє і управляти нашим сьогоденням.

Український вінок з давніх часів був обов'язковим елементом на додаток до національного українського костюма. Він вважався символом довговічної любові і нескінченності роду. Для українки вінок символізував дівочу красу і честь. Наші давні предки вважали, що навколишній світ вони сприймають саме головою і можуть на нього вплинути. Тому одягаючи різні головні убори, в тому числі й українські вінки, намагалися захистити себе від зурочення та інших чар і прокльонів людей зі «злим оком».

Також наш український вінок має надзвичайну силу, бо знімає біль і вберігає від тілесних ран і від ран душевних, а також береже силу. Згідно легенди, вінок треба було берегти, бо втрата вінка символізувала біду і великий сором.

Українські віночки залишали на горищах і на деревах, щоб уберегтися від блискавок, залишали під першим снопом для збільшення подальшого врожаю, підкладали в гнізда до квочки, клали в колиску новонародженої дитини, ховали під одяг, щоб захиститися від відьом, а ще вішали в полях і на городі. Існувало повір'я про те, що прибиті на дверях українські вінки дарують всій родині міцне здоров'я на весь рік.

Дівчата вмивалися водицею з мокрого віночка для ясної краси і міцного здоров'я. А чоловікам українські віночки давали як оберіг в тому випадку якщо вони йшли з дому на війну. Вінок, сплетений із штучних квіток і ниток часто одягали на капелюх нареченому – щоб оберігав від наврочення. В процесі плетіння вінка–оберега на любов, багатство, щастя і дітородіння в український вінок вплітали цибулю і часник, стрічки і персні, хлібне колосся та солодощі, а також особливі трави – «чарзілля».

Кожному вікові свій жіночий український вінок

Етнографи виділяють більше 70 різновидів українського вінка. Їх поділяють

на вікові, обрядові, ритуальні та магічні. Вікові віночки плели відповідно до віку дівчинки, дівчини чи жінки.

Квіти для віночка мали найважлиіше значення. Усього у вінку могло бути до 12 різних квіток, кожна з яких мала свій символ. Мак вважається не тільки квіткою мрій, але й символом родючості, краси та молодості; ромашка – символом кохання,  ніжності та вірності; соняшник – відданості й вірності; волошки у віночку –  символ людяності; ружа, мальва і півонію –  символи віри, надії, любові; м’ята – оберіг дитини та її здоров’я; материнка – символ материнської любові; лілея –  дівочі чари, чистота, цнота, дев’ясил –  корінь дев’яти сил, який зміцнює та повертає здоров’я; безсмертник – символ здоров’я, загоює виразки, і рани; цвіт вишні та яблуні – материнська відданість та любов; калина – краса та дівоча врода; хміль – гнучкість і розум; польовий дзвіночок – вдячність. 

Щоб посилити захисну силу вінка поміж квітів вплітали зілля та листя: полин – «траву над травами», буркун зілля – символ вірності, що може з’єднувати розлучене подружжя; листя дуба – символ сили. Але чи не найсильнішим оберегам вважають барвінок – символ життя та безсмертя душі людської, оберіг від злих, зілля кохання та дівочої краси, чистого шлюбу. Казали, що варто лише дівчині та юнакові з’їсти листочок барвінку, як між ними спалахне кохання. Кожна пелюстка має певне значення: перша –краса, друга – ніжність, третя – незабутність, четверта – злагода, п’ята –вірність.

В жодному разі не можна було вплітати «нечисті» рослини – папороть, вовчих ягоди, дурман та інші подібні.

Хлопців під час плетіння поблизу не мало бути.

Віночок обов’язково оздоблювали стрічками різних кольорів. Стрічки вимірювали по довжині коси, розрізали нижче коси, щоб її сховати. Найпершою по центру в’язали світло–коричневу –символ землі–годувальниці, пообіч якої жовті – символ сонця; за ними – світло–зелені й темно-зелені – краса та молодість; голубі й сині – небо і вода, що надають силу й здоров’я. Далі йшли жовтогаряча – символ хліба, фіолетова – мудрість, малинова – душевність і щирість, рожева – достаток. Білу вплітали лише тоді, коли кінці її були розшиті сріблом і золотом (на лівому – сонце, на правому – місяць).  Не вишита стрічка не пов’язувалася, це був символ пам’яті про померлих. Дівчата, що вплітали у віночок мак, підв’язували до нього червону стрічку – символ печалі й магічності.

Сирота вплітала в косу та у вінок блакитні стрічки. І люди при зустрічі обдаровували таку дівчину подарунками, хлібом, грошима, бажали їй стати щасливою й багатою. Дівчина ж у вдячність дарувала тим людям стрічку з вінка.

Гаптування. Серед різноманіття видів ручної вишивки, якими майстерно володіли з давніх давен українки, є одна, красу і багатство якої порівнювали з вранішніми променями сонця. Це гаптування, або золоте шитво – вишивка золотими, срібними та шовковими нитками.

Приклади гаптування за покликанням:

https://etnoxata.com.ua/image/catalog/stat3/10_2016/25_10/g1.jpg,  https://etnoxata.com.ua/image/cache/adaptive/catalog/stat3/10_2016/25_10/g1-650x340.jpg

В Київській Русі гаптування було відомо з ІХ століття. Залишки речей, шитих золотом та сріблом, були знайдені у Київському Софіївському соборі, в Переяславі, Галичі, Чернігові, тощо. Про цю техніку згадано в літописах, вона присутня на одязі святих у розписах храмів. Однак, як свідчать розкопки, ця вишивка має набагато більш давні коріння, використовували її ще скіфські та сарматські майстрині. Отже, без перебільшення можна стверджувати, що історія виникнення та розвитку цієї яскравої і самобутньої вишивки – одна з найдавніших.

Шапка із смушок. Сму́шок –шкура, хутро вівці, хутро новонародженого   ягняти смушково–молочних овець, забитого в перші дні після народження. Волосяний покрив таких ягнят зібраний у завитки різної форми й кольору, які на поверхні шкірки утворюють певний малюнок.

Приклад шапки із смушок за покликанням: https://images.prom.ua/1664032257_kozatska-shapka-z.jpg

Найціннішими вважаються шкірки, що мають хвилясті й бобовидні завитки, з ягнят каракульської породи овець. Особливо великим попитом користуються також сиві смушки блакитного відтінку, які одержують від сокільської породи

 овець.

За кольором, якістю волосяного покриву й розміром смушок поділяють на три сорти. Його використовують для виготовлення шапок, манто,  комірів та інших виробів з хутра.

Сви́та або сви́тка –довгополий верхній одяг з домотканого грубого сукна в Східній Європі Середньовіччя та Нового часу. Різновид жупана. Зазвичай сірого або брунатного кольору. Одяг убогих людей, селян. Свита є верхнім традиційним одягом українців.

Пла́хта –незшита поясна частина жіночого українського національного вбрання в східній, південній, Центральній Україні. З часом цей вид одягу замінили спідниці. Виготовлялася з полотнищ барвистої клітчатої вовняної тканини. Приклад плахти за покликанням: https://i.pinimg.com/564x/cc/14/47/cc1447e3ea2bfd0df12c9e37164740d2.jpg

Плахта –це полотнище довжиною до 4 метрів (довжина 3,6 метри, ширина –0,71 метри), виткане з пофарбованої вовни, завжди клітчастої («в кратки»), з більше чи менше вибагливим візерунком. А потім ще часто вишите руками, вовною чи очками в кожній кратці.

Так само як і запаска, плахта є дуже старовинною одежею. Як запаска, так і плахта були одежею нижньої частини тіла за козацьких часів, коли одяг відзначався особливою пишністю. Плахти за козацьких часів виготовляли з шовку, вишиваючи поверху золотими та срібними нитками.

Жупа́н (пол. żupan) –у XVI—XVIII століттях східно–європейський  приталений  верхній одяг східного походження. Елемент сарматської моди. Поширений серед заможного населення Речі Посполитої  (сучасної Польщі, Литви, України та Білорусі) – шляхти,  козаків,  міщан, пізніше набув поширення серед селян. Шили жупани з дорогих тканин –штофу, парчі або тонкого фабричного сукна, частіше синього або зеленого кольору. Він був приталений, з призбираною спинкою; поли, що ледве сходилися, манжети і кишені обшивалися кольоровою тканиною, тасьмою, шнурами, гарусом. Чоловічий жупан защіпався гапликами з лівої сторони. Поверх жупана одягали кунтуш. Зроблений із синього сукна й обшитий білим хутром жупан був шлюбним верхнім чоловічим і жіночим одягом.

Жупан – це типовий одяг українців козацьких часів. Жупан шився з китайки або якісного фабричного сукна. Чоловічий жупан був двох видів; один без коміра, що був кроєм подібний на свиту та інший –однобортний жупан з вузьким коміром–стійкою, подібний кроєм на чемерку. Приклад чоловічого жупана за покликанням: https://images.prom.ua/1599823179_w640_h640_muzhskoj-ukrainskij-kostyum.jpg

Поверх сорочки міщани та шляхта в давні козацькі часи носили напівжупаники з легкої тканини з рукавами або без рукавів з комірцем–стійкою на яку викладався комірець сорочки. Напівжупанчики защіпалися на грудях до пояса гапликами. Одягом, який міщани носили, виходячи з дому були жупан та капота. У давні козацькі часи замість капоти по жупані носили кунтуш, з відкидними рукавами. Кроївсься жупан з вузькою талією, яка тісно обгортала стан. Довжиною жупан міг бути до колін або довгим по кісточки. Ззаді «на клубах» жупан мав збори. Комір жупана міг бути стоячим або відложним. Підкладка в жупані могла бути лляною або нанковою. Заковраші, поли спереді, відвороти, клапани підшивалися червоним сукном. Жупан защіпався гапликами на ліву сторону, не дивлячись на те, що по обидві його сторони були невеликі шовкові ґудзички. Жупан вишивався незначно на грудях, на рукавах, ззаді по швах і на кишеннях шовковими або гарусними тесьмами. Жупан зверху міг бути підв'язаний поясом.

Жупан та кунтуш належали до шляхетського одягу, до нього шляхта носила також шовковий пояс. Український жупан мав відкидні рукава і його носили в 19 столітті, так як за козацьких часів під кунтушем. В 19 ст. жупан шили з синьої китайки, черкасину або з іншої бавовняної тканини. Носили його заможні люди без верхнього одягу. Крій його був такий самий як у свиті, тільки часом його шили однобортним. (за описом Ф. Вовка).

 Жіночий жупан був подібний кроєм до свити. Комір жіночого жупана був округлий, та обшивався чорним або темно–червоним оксамитом, а інколи бобровим хутром. Такі жіночі жупани шилися з блакитного або гранатового тонкого сукна на два вуси і оздоблювався золотим крученим шнурком або позументом, на вусах, а також на усіх швах. Відвороти на грудях обшивалися парчою або також оксамитом. Приклад жіночого жупана за покликанням: https://elka.ua/image/cache/catalog/Partners/folkstyle/woman/fs_72_1-1000x1400.webp

Галу́н, діал. гало́н, заст. ґальо́н, ґалу́нок (від фр. galon) – тасьма, або стрічка, пов'язка, обшивка, облямівка, яка вишита золотими, срібними,  канительними (мідними, олов'яними) нитками. Приклад галона за покликанням: https://www.jnsm.com.ua/ures/book/img/galon.jpg

Галун використовується в оздобленні військової і поліцейської  уніформи, мундирів, церковного одягу, в якісних обробках на текстилю,  портьєрах та в інших предметах одягу і в оздобленні меблів.

Оздоблення з галуну поширені і в традиційному святковому одягу. Словом «ґальо́нка» («ґалу́нок») називався дівочий головний убір зі смуги галуну.

9.  Слово вчителя

У ніч проти Різдва, згідно з народними повір’ями, активізується нечиста сила. Сцену викрадення зірок Гоголь запозичив із фольклорних розповідей, про що свідчить запис із «Книги всякої всячини», яку він почав створювати в станніх класах гімназії і куди записував українські народні пісні, вирази, прислів’я, приказки. Згідно записів, існує повір’я, що відьми знімають і ховають зірки. Є й історія про чорта, який пролітав крізь димар на побачення до відьми. Поширену в Україні легенду про благочестивого маляра Гоголь поєднує із сюжетами про героя слов’янської міфології – коваля, якому народна свідомість приписує зв’язок із нечистим. Висновок: В основу повісті «Ніч перед Різдвом» покладено фольклорні легенди та повір’я.

10.  Гра «Впізнай героя»

 « ….вузенька мордочка, закінчувалась, як і в наших свиней круглим п’ятачком, гострий та довгий хвіст, тонкі ноги, козляча борідка, чорний колір тіла. Йому останню ніч залишилося вештатися по білому світу та під’южувати на гріхи добрих людей. Завтра ж, тільки вдарять перші дзвони, побіжить він, підібгавши хвоста, до своєї барлоги.»

 – Хто це? (Чорт)

 «…вона мала від народження не більше сорока літ. Була ні гарна, ні погана із себе. Але ж уміла зваблювати найбільш поважних козаків. Вона кланялася всім, а кожен думав, що йому одному.»

– Хто це? (Солоха)

11. Перегляд фрагменту мультфільму «Ніч перед Різдвом» про викрадення чортом місяця (Додаток П)

12.  Повідомлення групи знавців міфології

Відьма –давня назва злих чаклунок, жінка з надприродними силами, які вона використовує на шкоду людям.  Походить від стародавнього слова «відати», тобто знати. Основними вмінням відьом в Україні вважалися: здатність до перевертництва на різних звірів; вміння відбирати молоко у корів, вовну в овець, яйця в домашньої птиці та сало у свиней; позбавляти людей урожаю та робити їх вовкулаками; насилати хвороби; псувати продукти; відьма може також керувати погодою: наслати град, посуху, тощо. Навіть наснившись, відьма може призвести до прикрощів. Головним місцем їх шабашу, згідно повір'їв, була Лиса гора.

Відьми, за народними повір’ями, спроможні літати у повітрі на мітлі, у ступі, знімати і ховати зірки.

Відьом уявляють у вигляді старих баб з розтріпаним сивим волоссям, кістлявими руками. Вирушають вони на свої темні справи вночі і через піч або камін потрапляють в оселі добрих людей.

Чорт – за народною уявою маленький, чорненький, з довгим хвостом, копитами та ріжками і обов’язково кульгавий. Ноги він поламав ще до створення світу, коли за гріхи він і вся нечисть були скинуті з неба на землю. Сорок днів і ночей летіли вони до землі, і де хто впав, там і оселився. Чорти люблять ходити один до одного в гості. Вони здатні наслати негоду, хуртовину, можуть «закружляти», «водити», «збити зі шляху» добрих людей.

Вірили, що Чорт водиться у безлюдних місцях, що живе у безоднях, в очереті, в пустелі, у пустках, руїнах і що він може перекидатися на людину, тварину і в різні речі.

    У фольклорі є й історія про чорта, який пролітав крізь димар до відьми.

13 Бесіда

   Образи нечистої сили  надзвичайно цікаві. Як в гадаєте, яку роль вони відіграють у творі?

Чорт грає дуже важливу роль у творі: за допомогою даного способу Гоголь показує, що зло, якими б здібностями воно не володіло, завжди буде покарано по заслугах.

V. Рефлексивно–оцінювальний етап.

1.  Бесіда

              Чи сподобався вам твір? Чим?

              Чи зумів М.В.Гоголь передати атмосферу Різдва і український колорит?

              Завдяки чому йому це вдалося?

              За що ми можемо подякувати автору?

2. Підсумкове слово вчителя

Минуло майже 200 років з того часу, коли був написаний твір. Багато що змінилося, дещо втратило свою значимість, щось забулось. Але так хочеться, щоб національні традиції жили і відроджувались, щоб молоде покоління пам’ятало, щоб не переривався зв'язок часу і поколінь. Ми маємо плекати в своїм серці любов до рідної землі, до нашого талановитого народу, проповідувати добро й красу, як цього нас вчить М.В.Гоголь, який любив свою неньку Україну

3.  Оцінювання  навчальної діяльності

4.  Домашнє завдання

1.          Доберіть цитати для характеристики головних героїв повісті.
2.          Намалюйте улюбленого героя повісті.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.          Ніколенко О, Конєва Т., Орлова О. Світова література: підручник для 6 класу для загальосвіт. навч. закл. - Київ: «Грамота», 2014. - 255 с.
2.          Фідкевич О. Л. УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ КОСТЮМ ЯК ЗАСІБ СИМВОЛІЗАЦІЇ В ХУДОЖНІЙ СИСТЕМІ «ВЕЧОРІВ НА ХУТОРІ ПОБЛИЗУ ДИКАНЬКИ» М. В. ГОГОЛЯ. Педагогічна думка. 2021. С. 119–123.
3.          Багатовікові традиції українського гаптування. ЕТНОХАТА. URL: https://etnoxata.com.ua/statti/vishivanki-istorija-i-suchasnist/bagatovikovi-traditsiji-ukrajinskogo-gaptuvannja/
4.          Вільна енцикорпедія Вікіпедія. Вікіпедія. URL: https://uk.wikipedia.org/ 
5.          Презентація до уроку "Ніч перед Різдвом". Традиційні образи (відьма, чорт, місяць та ін.), різдвяні символи, елементи казки". Освітній проект «На Урок» для вчителів. URL: https://naurok.com.ua/prezentaciya-do-uroku-nich-pered-rizdvom-tradiciyni-obrazi-vidma-chort-misyac-ta-in-rizdvyani-simvoli-elementi-kazki-207802.html 
6.          Український вінок як оберіг, вікові віночки та їх види. [Купити вишиванки Київ Україна]. URL: https://krestik.kiev.ua/uk/blog/ukrainskiy-vinok-yak-oberig-vikovi-vinochki-ta-ikh-vidi