Урок "М.Метерлінк як теоретик і практик «нової драми». Концепція символістського театру. Ідея одухотворення життя й відновлення втрачених зв’язків у драмі-феєрії «Синій птах»

Тема: М.Метерлінк як теоретик і практик «нової драми». Концепція символістського театру. Ідея одухотворення життя й відновлення втрачених зв’язків у драмі-феєрії «Синій птах».

Мета: ознайомити  з основними етапами творчої біографії письменника-символіста М.Метерлінка, розкрити глибокий філософський зміст п’єси, довести, що істина нескінченна, за неї треба боротися, виховувати уважне ставлення один до одного, любов до близьких і турботу за них.

Обладнання: портрет М.Метерлінка, презентація, інтелект-карта,

Форма проведення заняття: урок-віртуальна подорож з елементами дослідження.

Епіграф: Із заплющеними очима нікого не побачиш…

М.Метерлінк

Свого птаха зловити я мушу,

Та чи зможу знайти його?

О.Ніколенко

 

Хід заняття

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

• Що таке «нова драма»? Які її особливості?
• Кого із драматургів ви вчили у школі?

ІІІ. Повідомлення теми і мети заняття.

Запис теми у зошит.

ІV. Засвоєння нових знань.

 

1.Вступне слово викладача.

М.Метерлінк належав до загально визнаних експериментаторів і вважався засновником символістського театру. Він є найвидатнішим драматургом Бельгії, якого ще за життя називали «бельгійським Шекспіром».

 

2.Повідомленння про життєвий і творчий шлях М.Метерлінка.

- «Входження в образ» (учень від імені М.Метерлінка розповідає про себе).

Народився я 29 серпня 1862 року в старовинному бельгійському місті Ґенті, у заможній фламандській родині адвокатів. Батько, Полідор, тримав нотаріальну контору, а у вільний час захоплювався садівництвом (на честь мене названо один із сортів персиків). Він був людиною дуже суворою, навіть жорсткою. Моя мати, Матильда Ван ден Бош, походила із багатої і знатної сім’ї ґентських адвокатів. Це була невеликого зросту худорлява жіночка з приємним обличчям і доброю посмішкою,

вона вела господарство й дбала про дітей (у мене було ще двоє братів і сестра). З дитинства володів французькою і нідерландською мовами; із домашніми вчителями вивчав німецьку й англійську, а у 8 років уже читав Шекспіра. Найкращі дні свого життя, я провів у заміському будинку неподалік Ґента. Великий сад із фруктовими деревами, запашними квітами й батьківськими вуликами, галасливі ігри з однолітками, магічний канал Тернезен, яким з братом прогулювалися на легеньких човниках, — залишили у моїй пам’яті світлі й приємні спогади.

У 1874р. вступаю до Ґентського єзуїтського коледжу. Під час навчання захоплювався поезією, читав авангардні журнали, разом із товаришами брав участь у поетичних турнірах. У 13 років писав свої перші вірші, звичайно, у символістському дусі. Вони виходили сумними і похмурими, як і сам коледж.

У 1881р. з успіхом закінчив коледж, і хотів займатися літературою, та батьки наполягли на кар’єрі нотаріуса. Сперечатися не став, оскільки залежав від родини матеріально, і вступив на юридичний факультет Ґентського університету. Через чотири роки отримав диплом доктора права.

У 1885 році вирушив до Парижа — вдосконалювати свої знання з юриспруденції у Сорбонні. Нарешті, вирвавшись з-під батьківської опіки, отримав можливість присвятити себе улюбленій справі. За сприяння знайомого родини, письменника-символіста Жоріса Гюїсманса, у будинку якого мешкав юнак, Метерлінк близько сходиться з провідними французькими символістами. Серед них був і відомий поет Вільє де Ліль Адан, який, за зізнанням самого Метерлінка, найбільше на нього вплинув. Моріс вступає до популярного серед творчих людей товариства «Плеяда», у літературному огляді якого друкує і свої перші твори.

Після закінчення навчання повернувся у рідне місто. Деякий час працював у батьківській фірмі, та більшість адвокатських справ, які вів, провалилися. Проте на літературній ниві мені пощастило. Потайки від батька друкувався у паризьких літературних журналах, видав свою першу збірку віршів «Теплиці» (1889) і драму «Принцеса Мален» (1889).

Успіх «Принцеси Мален» закріпили символістські п’єси «Неминуча», «Сліпі» (обидві 1890), «Сім принцес» (1891), «Пелеас і Мелісанда»(1892), «Маленькі драми для маріонеток» (1894). На мою думку, ляльки краще, ніж люди, відтворюють символіку творів.

В ґентському театрі я познайомився з молодою і талановитою актрисою Жоржеттою Леблан. Ця жінка для мене стала музою. Разом із нею переїхав з Ґента до Парижа, де продовжив творити: писав передмови до символістських видань, перекладав Шекспіра, вивчав праці містиків і природознавців, розводив бджіл на пасіці біля Булонського лісу. У ці роки з’явилися природознавчі есеї «Життя бджіл» (1901) та «Розум квітів» (1907). Не покидав у цей час і драматургію: «Аріадна та Синя Борода» (1896), «Монна Ванна» (1902), «Жуазель» (1903) та ін.

У 1908 році з’являється філософська п’єса-казка «Блакитний птах». П’єса була такою популярною, що до мене звернулися читачі із проханням продовжити історію головних героїв. Тому я і написав драму «Заручини» (1918).

Слава Метерлінка сягнула зеніту, та здоров’я похитнулося. Щоб відновити душевну рівновагу, оселився у Нормандії, у середньовічному абатстві Сен-Вандрій, розташованому серед густого лісу. Активно займався спортом: брав уроки боксу, їздив на велосипеді, катався на ковзанах, опанував мотоцикл і автомобіль.

У 1911 р. було присуджено Нобелівську премію.

Коли мені виповнилося 52 роки, розпочалася Перша світова війна (1914–1918). І я прагнув записатися у військо, та через поважний вік мені було відмовлено. Щоб допомогти своїй країні, я писав патріотичні есеї, аналітичні статті, проводив антивоєнні конференції. Усі зароблені кошти віддав у фонд оборони.

Друга світова війна (1939–1945) наздогнала, коли був у Португалії. І знову виявив бажання піти до армії, та 77 років — вік ще поважніший, і мені запропонували зайнятися пропагандистською діяльністю. Переїхав до США. До Франції повернувся тільки у 1947 році. Останнім моїм твором стала книга спогадів «Блакитні бульбашки» (1948). А взагалі «У мене немає біографії».

Помер М.Метерлінк 5 травня 1949 р. в Ніцці.

Ймовірно, письменник мав на увазі, що зовнішні факти його життя є другорядними явищами, а читачі й дослідники мають цікавитися його духовними пошуками, тими зрушеннями у світогляді, які склали величну сторінку світової літератури й театру. Пропонуємо і вам долучитися до духовного світу бельгійського Шекспіра.

 

3.Символістський театр М.Метерлінка.

Ознаки символістського театру М.Метерлінка (схема).

З ім'ям письменника пов'язане народження «нового театру», де головну увагу зосереджено, на складному та прихованому душевному житті. Зовнішня дія замінена внутрішньою.

Драматург вважав, що завдання мистецтва полягало у відтворенні Невідомого, у зображенні іншого життя, яке докорінно відрізнялося від життя реального. Справжнє життя, на думку письменника, проходило поза діями та вчинками, головне у ньому — прислухатися до передчуття. Він наполягав на принциповому значенні мовчання, стверджуючи: «справжнє життя — у мовчанні».

Втілюючи принцип мовчання у своїй драматургії, Метерлінк перетворив діалог на «бесіду душ», у якій співрозмовники відповідали на невимовлені репліки. Він став батьком символістської драми, драми фатуму.

Символічні п'єси драматурга були створені на хвилі особливого інтересу до нового напряму європейського мистецтва — символізму. Саме у 80-х роках, коли з'явилася «Принцеса Мален», виник і сам термін «символісти».

Драматургія Метерлінка привернула увагу своєю незвичністю і поетичністю, примхливим і таємничим у сюжеті та загадковістю характерів.

Символістський театр драматурга — «театр смерті» — став трибуною Невідо­мого. Усім керувало Невідоме, панували «небачені», «фатальні сили, наміри, які ні­кому не відомі». Часом невідоме набувало вигляду смерті, але лише часом — пода­льша конкретизація цієї загадки неможлива. Людина — жертва Невідомого, безсила і жалюгідна істота, віддана у полон «байдужої ночі». Відповідно, «наша смерть керує нашим життям, і наше життя не має іншої мети, ніж наша смерть».

Усе символічне у «театрі смерті», усе лише натяк на Невідоме. Людина залишена наодинці із загадкою, з Невідомим. Драматичний конфлікт звужений, усі перипетії, усі можливі ускладнення зняті. «Театр смерті» був першою фазою драматургії Метерлінка.

На початку 90-х років він переглянув свою символістську концепцію. І від «теа­тру смерті» Метерлінк перейшов до «театру надії». Тож наступні п'єси Метерлінка відрізнялися від «театру мовчання». Наприклад, у п'єсі «Смерть Тентажіля» (1894) смерті протиставлене кохання. Сестри Тентажіля прагнуть визволити його з-під влади Невідомого. І це вже не статична драма — герої вступили у боротьбу з Невідомим. Тепер, на думку письменника, найважливішим стали «людство», часткою якого були «ми», а «бідність, праця без надії, злидні, голод, рабство» — це слова не Божої волі, а «наша власна справа». Письменник прагнув переробити містику, песимізм, оспівував активність, боротьбу, пізнання, а в плані естетичному подальший шлях драматурга пролягав від символізму до романтизму, від «театру смерті» до «театру надії». Найвідоміший твір цього періоду — «Синій птах».

4. Аналіз драми-феєрії „Синій птах”. (1905)

Кожна людина в якийсь момент свого життя замислюється: що ж таке щастя? Дехто знаходить відповідь, дехто — ні. Але всі ми прагнемо щастя.

Є думка, що своєю п'єсою Метерлінк дав вичерпну і водночас дуже просту відповідь: щастя поряд, треба тільки жити «з розплющеними очима». Невже все так просто? Нам потрібно розшифрувати глибокий зміст, закладений у цьому творі.

 

— Як драматург визначив жанр п'єси?

Драма-феєрія – це вистава з фантастично-казковим сюжетом, сценічними ефектами і трюками.

Жанрові можливості казки-феєрії дали змогу створити всеохоплюючу картину буття, надати творові узагальненого змісту.

 

Створивши свій художній простір і час, автор допоміг нам побувати разом з героями в Минулому, Майбутньому і Теперішньому. Модель світу, притаманна казкам, виправдовує наявність чотирьох стихій (Води, Вогню, Землі і Повітря), необхідних для повного розуміння філософського змісту. А врахувавши мотив дороги, розуміємо, що всі ми в цьому житті мандрівники у Вічності між Минулим і Майбутнім.

 

(Метерлінк дарує карту Невідомого)

 

Отже, вирушаємо на пошуки Синього птаха, а допоможе нам кольорова Карта країни Невідомого.

Додаток до карти

1. Країна Спогадів (картина III)
2. Палац Ночі (картина IV)
3. Ліс (картина II)
4. Цвинтар (картина VII)
5. Сади Земних Блаженств (картина IX)
6. Сади істинних Блаженств і Радощів (картина IX)
7. Царина Майбутнього (картина X)

 

 

Подорож до країни Невідомого

«Будь-яке мистецтво – це досвід повернення в дитинство, аби ще раз подивитися на речі ніби вперше» Метерлінк.

• Коли відбувається дія? (Напередодні Різдва, коли відбуваються дива.)
• У творі якого англійського письменника герой морально переродився в цю ніч? (Скрудж у «Різдвяній пісні в грозі» Ч.Діккенса.)

Метерлінк не випадково вибрав саме цей час, оскільки головне для нього — показати диво народження людського в людині, диво відкриття вічної Таємниці Буття.

Зовні сюжет простий: до дітей прийшла Фея, яка попросила знайти птаха щастя для своєї хворої онучки. Але за цим криється філософський зміст. Метерлінка цікавить блукання людської душі у Всесвіті, пошуки Істини. Разом з дітьми подорожують Пес, Кішка, Душі предметів, усі вони уособлюють якісь поняття. Не всі одразу погодилися йти з дітьми.

•                 Спробуйте переосмислити фразу: «...вам більш подобається жити — в футлярах, в люках і кранах, ніж іти за Синім птахом?» Чи тільки душі речей мала на разі Фея? (Людей також, бо людина за щоденними турботами не помічає істинного щастя; люди живуть у буденності і поступово перетворюються на обивателів.)
•                 Хто не побоявся вирушити в дорогу? У чому істина для Пса? Знайдіть відповідну цитату. («Людина—це все! Треба її слухати і виконувати усі її бажання. У цьому вся істина».)

 

Країна Спогадів

•                 Перше місце, куди потрапили діти — Країна Спогадів. Звернімося до кольорової карти, який колір використовує автор? Чому? («Молочно-біле, каламутне, непроникне світло і туман». Для людини все, що пов'язане зі смертю, завжди було чимось неясним, непроникним.)
•                 Кого там зустріли діти? Коли дідусь і бабуся бувають щасливі? («...коли ваша думка провідує нас —              це для нас свято...», «...ми спимо чимало, поки нас не розбудить думка кого-небудь з живих... Добре поспати, коли життя прожите!.. Але й прокидатися час від часу також приємно...»)

Мертві щасливі, коли за них моляться.

Таким чином, автор порушує проблему пам'яті, що поєднує минуле й майбутнє, говорить про спорідненість та взаємозв'язок світу живих і світу мертвих, умовність межі, що їх розділяє. Цю таємницю дітям відкрила Фея. Знайдіть її слова, ключові для розуміння цієї проблеми («Якщо вони живуть у вашій пам'яті, виходить, не померли... Люди не знають цієї таємниці... небіжчики, про котрих згадують, живуть щасливо...»)

•                 Чому почорнів синій птах із Країни Спогадів? Чи можна жити постійними згадками? (Не можна здобути щастя у надрах минулого, перетворити життя на суцільний спомин того, що відійшло.)
•                 На що перетворилися могили і що зрозуміли діти? (Кладовище перетворилося на квітник. Діти зрозуміли, що «мертвих нема», — є гармонія безсмертя, сповнена нев'янучої краси. Не випадково туман зник, залишився молочно-білий колір, колір цноти.)

 

Палац Ночі

• Куди діти помандрували далі?

•                 Що зберігає Ніч у своєму палаці? Які перестороги виникли на шляху до Таємниці Буття?
•                 Поміркуйте, які алегорії використав автор? Чому Жахи трусяться перед людиною, а чимало хвороб загинуло? (Метерлінк визнає, що людський розум може втручатися в темряву непізнаного, людина може долати опір ворожих сил. Тобто автор проголосив віру в прогрес людства.)
•                 Ніч відчинила всі двері перед героями. Крім одних, їх не схотіла відчиняти? Як це пояснила? («...ніхто ... не вертався живим...» «Тому що все, чого бояться у вас не Землі, не йде у жодне порівняння...» «безодня, якій ще ніхто не наважився дати назву».)

(Але хлопчик примусив відчинити двері і опинився у «безкінечному... казково чудовому саду — саду мрії і нічного світла...»)

—Що сталося з синіми птахами із країни мрій? Чому вони повмирали?

(Це були птахи райського саду мрій. Жити постійно у світі мрій не можна, бо не дасть відчуття щастя. Життя серед мрій приведе до забуття, а це найстрашніше, бо може відвернути реальне життя, знищити його. Можливо, саме це мала на разі Ніч, коли лякала речами, страшнішими за смерть.)

Слід згадати про колір. Як бачимо, це базальтово-чорний — колір таємничості, непізнанності. Синій Птах залишився в Палаці Ночі, яка охороняє Таємниці Буття. Отже, Буття пізнати до кінця не можна, але прагнути треба.

 

Ліс

—Яка загроза чекала героїв у Лісі? Розкрийте символічний зміст цього епізоду.

(Автор порушив вічну проблему «людина — природа». Засудив споживацький підхід людини, яка прагне панувати над фауною і флорою, і наголосив, що людина — частина природи.)

— Але Метерлінк висвітлив й інший бік проблеми. Ми, люди, іноді не можемо зупинити стихійне лихо, можемо лише, і не завжди, тільки попередити про нього.

Знайдіть слова Душі Світла, які є ключовими для розуміння ідейного змісту цього епізоду, («...в цьому світі Людина — одна супроти всіх...»)

Дух Дуба каже Тільтілю: «…ти шукаєш Синього птаха, тобто ти хочеш розгадати найбільшу Таємницю буття, Таємницю щастя, - розгадати для того, щоб Люди нас потім остаточно підкорили».

«ви боїтеся Людини.., - із гнівом говорить Дух Дуба духам інших дерев і тварин. – Навіть безпорадні , беззахисні діти навіюють вам той незрозумілий страх, який і робить нас усіх рабами Людини!»

До речі, колір Лісу жовтий, безпосередньо пов'язаний зі світлом, сяйвом. Не випадково саме Душа Світла говорить, що без неї не треба будити Природу. Отже, людина має прагнути пізнати природу, але не переходити межі в бажанні перетворитися на абсолютного монарха землі.)

 

Кладовище

На кладовищі діти мають зустрітися з потойбічним буттям – із повсталими мерцями. Однак у той час, коли захиталися хрести і піднялися могильні плити, Тільтіль і Мітіль бачать , як із розкритих могил повільно виростають «цілі снопи квітів», встає зоря. «Блищить роса, розпускаються квіти , у гілках шарудить вітер, дзижчать бджоли, прокидаються птахи і наповнюють простір …гімном Сонцю і Життю». Цвинтар перетворюється у чарівний сад! «Де ж мертві?» - питає брата Мітіль. «Мертвих немає», - відповідає хлопчик.

 

 

Сади Блаженств

Проаналізуйте розмову Тільтіля із Земним Блаженством. Чому у них не може бути Синього птаха? (Земні Блаженства символізують обивательські потреби — їсти, пити, багато спати, уникати фізичної і духовної роботи. Все це затягує людину в банальність. У результаті виникає відчуття марно прожитого життя.

-Хіба може бути Синій птах там, де цінують тільки те, що подають до столу?

Виявляється, що є й інші Блаженства, їх дуже багато, але ми не звертаємо на них уваги. Це Блаженство бути здоровими, Блаженство любити батьків, Блаженство дихати повітрям та інші.)

Зараз доречно поглянути на кольорову карту.

•                 Які кольори переважають в Гладких Блаженств? (Пурпурово-золотистий, червоний.) Що ці кольори означають? (Владу, багатство, пристрасті, все, що засліплює людей.)
•                 А що символізує рожевий колір у Садах Істинних Блаженств? (Це колір ніжності, добра, ласки. І це не випадково, адже саме тут дізнаємося, що головне — це здатність споглядати красу, кохати, мислити, завершувати працю і т.д.)

Яка ж найголовніша Радість?

Інсценівка зустрічі з великою Радістю Материнської любові.

Душа Світла. У чарівному саду під наглядом Долі живуть земні Радощі. Але серед них є найголовніша і неповторна — Радість Материнської любові. А ось і вона сама.

Радість Материнської любові. Тільтіль! І Мітіль! Чи вас я тут бачу?! Ото несподіванка! Чому ж ви не радієте? Ви не впізнаєте любові вашої матері?

Тільтіль. Так, тепер я впізнаю... Ти схожа на маму, тільки значно вродливіша...

Материнська любов. Це природно... Кожна твоя посмішка молодить мене на рік... Дома цього не видно, а тут видно все.

Мітіль (захоплено дивиться на неї). Я не знала, що моя мама може так багато вбиратися. З чого зіткана ця чудова сукня?

Материнська любов. Моє вбрання зіткано з ваших дитячих поцілунків, ласки, допомоги. Всі матері багаті, бо люблять своїх дітей, а діти люблять їх. Немає ні бідних матерів, ні некрасивих, ні старих... їхня любов є найчудовішою з усіх радостей. Коли вони сумують, досить їм поцілувати дитину, або дитині поцілувати їх — і всі сльози, що наверталися їм на очі, перетворю­ються на зорі.

Тільтіль. Ми не хочемо йти звідси, ми хочемо бути з тобою.

Материнська любов. Маленькі мої! Треба придивитися уважніше, розплющити очі. Ви прийшли сюди, щоб навчитися бачити мене, коли дивитеся на мене там, на землі. Розумієте?! У кожної дитини є одна-єдина мама, найпрекрасніша з усіх, навіть коли змучена важкою працею. Треба тільки добре знати її і вміти на неї дивитися.

Душа Світла. Не сумуйте. Ви скоро повернетеся і тоді обнімете і поцілуєте свою маму, яка стане такою щасливою!

Викладач. Ця сцена є психологічною кульмінацією твору. Материнська любов відкрила істину: треба оволодіти внутрішнім зором, жити з розплющеними очима, щоб відкрився зір душі. Метерлінка стверджує, що земне життя не поступається красою Світові Невідомого, просто більшість людей засліплена примарними цінностями.

Але у Садах Блаженств Синього Птаха немає. Серед гладких Блаженств він не може існувати, адже він «не їстивний», а серед Радощів питання про Синього птаха просто не виникає.

Герої усвідомили перевагу духовного над бездуховним, світла над темрявою. Не випадково після Садів Блаженств вони потрапили до царства Майбутнього. Тільки через духовність пролягає шлях людства до світлого майбуття.

 

Царство Майбутнього

•                 Які відкриття зробили Тільтіль і Мітіль у Царині Майбутнього? (Цей епізод — своєрідний гімн Людині. Автор стверджує, що все підвладне Часові, кожна людина приходить на землю з якоюсь місією. І знову колір підказує ідейний зміст епізоду. Блакитний — колір надії, сподівань. Автор вірить у неминучість удосконалення земного життя.)

Мандрівка закінчилася. У рідному домі героям усе здалося іншим. Як ви гадаєте, чому?

(Змінився погляд дітей на життя, відкрився зір Душі. Саме внутрішнє оновлення дарує відчуття щастя і радості.)

—Синього птаха діти не знайшли. Це поразка? Якщо ні, спробуйте довести.

(Це не поразка, вони навчилися бути щасливими на землі, саме вдома вони знайшли Синього птаха.)

—Чому домашній горлиці судилося стати Синім Птахом? Знайдіть цей епізод.

(Щоб побачити в горлиці Синього птаха, треба було відчути, що саме Життя і є щастя з його простими, але великими Радощами, одна з яких — дарувати щастя іншим. Адже дівчинка одужала.)

—У фіналі птах вирвався і полетів. Як розуміти слова: «Він потрібен нам для того, щоб стати щасливими в майбутньому».

хмарка слів

(Ми завжди шукаємо щастя. Душа людини сповнена любові до ближніх і турботи за них, а це означає, що вона невтомно трудиться.

Отже, разом ми дійшли істини: щастя завжди поряд з нами і не треба боятись шукати його.)

• Чому Синій птах не може жити в клітці?

(Не можна посадити до клітки Надію, Мрії, Щастя, Кохання, Добро, Радість, Потаємні Думки і Відкрите Серце. Тому людина постійно шукає щастя, а знайшовши – втрачає і шукає знову).

—Залишилося з'ясувати: чому саме дітям призначені головні ролі?

(Дитячі душі чисті, не заплямовані буденною житейською мудрістю, їх чекають перемоги майбутніх відкриттів. Саме ці образи стали символом людства, що прагне відкрити Таємниці Буття. А допомогти може тільки Душа Світла, символ морального прозріння, без якої неможливо знайти Синього птаха.)

 

ІV. Підсумок заняття.

Викладач: Шлях, до щастя — довгий і важкий, істина нікому не дається легко. Світ неможливо пізнати до кінця, цей процес нескінчений. Той, хто шукає і не соромиться цього — знаходить те, про що мріє.

Потрібно уміти сприймати всі ті радощі, які життя дарує щодня, нести щастя іншим, робити прекрасні вчинки.

 

Викадач читає вірш О.Ніколенко «За синім пта­хом».

Синій птах пролетів наді мною,

 

Різні люди - різні долі,

Різні вчинки і думки.

Не осуджуйте ніколи,

Різні ми - різні смаки!

Хтось вбачає щастя в грошах,

Хтось роботою живе.

Без мандрівок хтось не може,

Пізнає усе нове.

Інший мріє про кар'єру,

Славу, шану, висоту.

Хтось за істину життєву

Скромність взяв і простоту.

Одному всього достатньо,

Вдячний долі за життя,

А комусь півсвіту мало

Для щасливого буття.

В творчості один згорає,

Інший оре в полі лан.

Кожен свою справу знає,

Кожен має свій талан!

Різні ми ...окремі люди,

Різно шлях торуєм ми.

Головне, щоб ми усюди

Залишалися ЛЮДЬМИ!

Надія Красоткіна

 

V.Домашнє завдання.

Законспектувати біографію П.Коельйо, прочитати роман «Алхімік»

 

VI.Оголошення оцінок і їх мотивація.