Урок "Мені болять русинських воїв рани..." "Слово про похід Ігорів" - давньоруська пам'ятка, перлина українського ліро-епосу"

«Мені болять русинських воїв рани…»

«Слово про Ігорів похід» - давньоруська пам’ятка, перлина українського ліро-епосу

Інтегрований урок української літератури, історії України, зарубіжної літератури, мистецтва учительки

Поповецького ЗЗСО І-ІІІ ступенів

Копайгородської селищної ради

Галини Пилипенко

Тема.  «Мені болять русинських воїв рани…»

 «Слово про Ігорів похід» - давньоруська пам’ятка, перлина українського ліро-епосу. Історична основа твору. Особливості композиції.

Мета уроку: ознайомити школярів із давньоруською перлиною українського ліро-епосу, з’ясувати історичну основу твору, ідейно-тематичне спрямування, жанр, своєрідність композиції; розглянути питання авторства твору; розвивати увагу, спостережливість, культуру зв’язного мовлення, вміння грамотно викладати свої думки, виважено обгрунтовувати їх, викликати в учнів гордість за славне минуле рідного краю, високий рівень давньої культури; прищеплювати повагу до творців героїчного епосу.

Формувати ключові компетентності:

спілкування державною мовою: володіти всіма видами мовленнєвої діяльності;

інформаційну: застосовувати інформаційно-комунікативні технології, аналізувати літературні та історичні явища;

комунікаційну: формувати мовленнєву компетентність особистості, вміти доводити власну позицію;

уміння навчатися впродовж життя: здатність до пошуку та засвоєння нових знань, набуття нових вмінь і навичок, уміння визначати навчальні цілі та способи їх досягнення;

соціальну і громадянську: уміння працювати з іншими на результат; усвідомлювати важливість збереження звичаїв і традицій українців;

загальнокультурну грамотність: глибоке розуміння власної ідентичності.

Формувати предметні компетентності:

Знати відомості про історичну основу твору, його ідейно-тематичне спрямування. визначати композиційні елементи твору, висловлювати власні думки та обгрунтовувати їх; зіставляти специфіку розкриття теми в різних видах мистецтва.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.

Форма проведення уроку: урок-подорож.

Обладнання: видання поеми різних років, ілюстрації до «Слова…», аудіозапис музичної композиції Миколи Лисенка «Плач Ярославни».

Методи, прийоми і форми роботи: «Лови помилку», учнівські повідомлення, «Репортаж з місця події», «літературознавчі пазли», робота в парах, метод «ПРЕС»,

Епіграф:      Тепер я знаю – всі ми родом звідти, з пісень і болю давніх русичів

М. Ткач

Перебіг уроку

Мотивація навчальної діяльності учнів.

Забезпечення емоційної готовності учнів до уроку.

Учитель. Візьмімося за руки, відчуймо свою єдність і силу, готовність завжди прийти одне одному на допомогу.

Актуалізація опорних знань.

Учитель. Сьогодні ми з допомогою машини часу подорожуємо у дивовижний світ «Слова о полку Ігоревім». Але для того, щоб розпочати подорож, перевірмо, чи готові ми до неї.

Гра «Лови помилку»

1. Ігор так характеризує своїх воїнів: «А мої ті куряни – воїни вправні: під трубами сповиті, під шоломами злеліяні, кінцем списа згодовані… » (Всеволод).
2. Святослав вважав: «Лучче ж би потятим бути, аніж полоненим бути». (Ігор).
3. Битва з половцями відбулася на Дону. (на Каялі).
4. Ігор «мутен сон бачив в Києві на горах». (Святослав).
5. Ярослав Осмомисл «зронив злоте слово, з сльозами змішане». (Святослав).
6. У Новгороді-Сіверському вранці плакала Ярославна. (У Путивлі).
7. У своєму плачі Ярославна зверталася до місяця і степу. (До вітру, сонця і Дніпра).
8. Половців «хоробрі серця в жорстокім харалузі сковані, а в одвазі загартовані». (Ігоря і Всеволода).
9. На другий день «упали стяги Ігореві». (на третій).
10.  Коб’як «хотів напитися шоломом з Дону». (Ігор).
11.  Автор називає Ігоря буй-туром. (Всеволода).
12.  У вступі до поеми автор згадує співця Митусу. (Бояна).

Оголошення теми й мети уроку.

Опрацювання навчального матеріалу.

Учнівські повідомлення.

Зупинка «Історична». Група «істориків». Історична основа твору.

І учень. Неспокійне ХІІ століття – це постійні міжусобні війни між руськими князями. Боротьба за землю, за київський престол розхитала могутність держави настільки, що кочові племена систематично нападали на слов’янські землі, захоплюючи в неволю людей, грабуючи й нищачи все на своєму шляху. Траплялося навіть, що дехто з князів укладав спілку з жорстокими кочівниками проти власних братів – такою нестримною була жадоба влади. Найчастіше руська земля страждала від нападів половців.

ІІ учень. Половці – середньовічна народність тюркської групи. Прийшли вони зі степів Казахстану. Велика територія від Тянь-Шаню до Дунаю, на якій кочували половці, в 11-15 ст. називалися Дешт-і Кипчак, або Половецька земля. Половці вели кочовий спосіб життя (щоб кочувати одній сім’ї необхідно було мати табун з 25 коней, а також вівці, кози тощо), здійснювали грабіжницькі напади на сусідів, брали участь у міжусобних війнах, які вели руські князі. З 1055 року постійно нападали на Русь. Володимир Мономах разом з іншими князями здійснив 3 походи проти половців, завдавши їм відчутної поразки. Половецькі орди відступили за Волгу. Але вже на початку 12 ст. вони повністю освоїли причорноморські та приазовські степи. У ІІ половині 12 ст. хан Кончак об’єднав значну частину половців у єдину державу. Давньоруський літописець пише про Кончака як про могутнього богатиря. Його стійбище знаходилось на березі річки Тора в середній течії Сіверського Дінця. Тут у полоні перебував новгород-сіверський князь Ігор Святославович. На початку 1220-х років половці зазнали численних поразок від монголо-татар, а 1223 року остаточно були розбиті на річці Калка. Деякі половецькі роди відкочували на територію Угорського королівства, інші – у Єгипет. Більша частина половців залишилася в степах Причорномор’я, увійшла до складу Золотої Орди та згодом асимілювалась.

ІІІ учень. Ігор Святославович – новгород-сіверський князь і князь чернігівський, нащадок Ярослава Мудрого, син чернігівського князя Святослава Ольговича. Був одружений із дочкою галицького князя Ярослава Осмомисла Єфросинією Ярославною. 1174 р. розбив орди половецьких ханів Кончака і Коб’яка під Переяславом. Після смерті брата Олега княжив у Новгороді-Сіверському. Брав участь у міжусобній боротьбі за великокнязівський престол. 1183р. здійснив вдалий похід проти половців. Коли у 1184 році київський князь Святослав об’єднав сили кількох інших князів і розбив наголову половецьке військо, Ігор участі в поході не брав. Можливо, він не зумів вчасно дістатися до місця загального збору, а може, не хотів псувати стосунки із ханом Кончаком, бо збирався одружити з його дочкою свого сина Володимира. Мабуть, щоб змити із себе тавро зрадника, Ігор Святославович, взявши з собою сина Володимира – путивльського князя, брата Всеволода – курського князя та племінника Святослава Ольговича – рильського князя, рушив у 1185р. в похід на половців, який закінчився  повною поразкою. Майже рік Ігор перебував у полоні у свого свата Кончака. Ставилися до князя добре. Він мав слуг, ходив на полювання, для нього навіть викликали православного священика. Але коли стало відомо, що половці збираються знищити своїх полонених, Ігор Святославович  з допомогою хрещеного половця Лавора (у «Слові…» його названо Овлуром) утік. Кочівникам не вдалося їх наздогнати. Загнавши коней, втікачі 11 днів ішли пішки, добираючись до Новгород-Сіверського князівства. Ярославна таки дочекалася свого князя, але зовсім скоро померла - в 1187 р. У цьому ж році з полону повернувся син Ігоря Володимир із дружиною – дочкою хана Кончака –  і маленьким сином.  

І учень. В основі твору – відомий в історії похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославовича проти половців у 1185 році. Збереглося два літописних оповідання про цю подію: одне в Іпатіївському списку, друге – в Лаврентіївському.

«Репортаж з місця події». Сьогодні 23 квітня 1185 р.  По битій дорозі, що підсохла під теплими вітрами і дужим весняним сонцем, риплять вози, наладовані військовими припасами. Тягнеться піша рать простих, «чорних» людей. Попереду їде кіннота на чолі з князями. Майорять бойові стяги. Це рушило в похід проти давніх і підступних ворогів Русі – половців – військо новгород-сіверського князя Ігоря Святославовича, його сина Володимира і племінника Святослава Ольговича. Полки вже дійшли до верхів’я Дінця. І раптом серед білого дня настала пітьма, в небі замерехтіли зорі. По війську пройшла тривога. Сонячне затемнення віщувало поразку. Але відчайдушний Ігор не повірив у знамення і рушив далі. Полки переправилися через Донець і дійшли до річки Осколу, там об’єдналися із раттю брата Ігоревого – князя Всеволода – і рушили до річки Сальниці.

26 квітня, п’ятниця. Із-за ріки Сюурлія виринула швидка половецька кіннота. Полки русичів рушили на степовиків. Була здобута блискуча перемога, захоплена багата здобич. Князь Ігор пропонував повертатися додому ще вночі, але Святослав Ольгович переконав його переночувати в степу, адже і коні, і воїни були знесиленими після бою.

Суботній ранок 27 квітня не віщував нічого доброго. Військо русичів оточене з усіх боків численними загонами кочівників. Розпочалася кривава битва, яка не вщухала ні вдень, ні вночі. Русичі билися дуже хоробро, та сили були нерівними. Ігоря поранили в руку. Недільний ранок 27 квітня. Найманий полк ковуїв почав утікати. Ковуї – це кочівники, наймані воїни, яких послав з Ігорем чернігівський князь Ярослав. Ігор кинувся за ними, намагаючись зупинити. Він зняв шолом, щоб ковуї побачили князя і повернулися. Але Ігоря, який від’їхав від свого війська, помітили половці. Вони оточили князя. Хоробро бився Ігор Святославович, незважаючи на поранення, та ворогів було надто багато, і князя захопили в полон.

Світанок 29 квітня. Дружина князя Ігоря розгромлена. З усього війська врятувалося втечею тільки 15 воїнів. Усі князі потрапили в полон. Племінник Ігоря Святослав Ольгович у полоні загинув. Загинув і п’ятирічний син Ігоря – тоді брали в походи навіть таких малих дітей.

І учень. «Слово…» виникло по свіжих слідах подій, очевидно, наприкінці 1187 чи на початку 1188 р., адже в ньому говориться, як про живого, про галицького князя Ярослава Осмомисла, що помер 1 жовтня 1187 р.

Зупинка «Літературознавча». Група «літературознавців».

Відкриття «Слова…» Дорогоцінний рукопис зберігався в бібліотеці Свято-Ярославського монастиря в місті Ярославлі. Коли монастир було закрито, матеріальна скрута примусила його настоятеля архімандрита Іоля продати частину давніх рукописів. Так відомий бібліофіл і колекціонер граф Олексій Мусін-Пушкін придбав великий збірник рукописних творів, де під номером 323 значилося «Слово о полку Ігоревім». Особливості орфографії ХV- ХVІ ст. свідчили про те, що це не оригінал, а список, тобто копія твору, написаного кілька століть тому. Спочатку відкриття чомусь трималося в таємниці. Потім про це стало відомо в літературних колах. Рукопис захотіла придбати Катерина ІІ, але Мусін-Пушкін подарував цариці точну копію тексту. У 1800 році колекціонер разом із відомими філологами О. Малиновським, М. Бантиш-Каменським та істориком М. Карамзіним видали 1200 примірників «Слова…». Окрім оригінального тексту та паралельного перекладу на російську мову, тут було опубліковано коментар та примітки до твору. На жаль, у 1812 році під час війни з Наполеоном згорів палац Мусіна-Пушкіна, а в ньому і рукописний збірник, і більша частина видання «Слова…». Збереглася копія, подарована Катерині ІІ, та трохи більше 50 книг першого видання 1800 року.

Авторство «Слова…» Спеціалісти багатьох країн світу впродовж століть намагаються встановити, хто міг написати поему. Існує безліч версій, але жодна з них не підтверджена.

Сучасний письменник Володимир Малик так пише про автора «Слова…» в романі «Черлені щити»: « … за столом схилився над аркушем життям умудрений, літами усріблений муж, книжник, громадянин, якого далекі нащадки через багато-багато століть назвуть геніальним поетом… Славута! Назвемо співця так. Назвемо цим прекрасним прадавнім словом, поки щасливий випадок не відкриє нам його справжнє наймення».

Один із дослідників «Слова…» доводить, що початок твору – це акровірш, в якому прочитується ім’я автора – Ананій. Інший вважає автором поеми половчанина Овлура (Лавора). За ще однією версією, поему написав сам князь Ігор. Серед можливих авторів називають дружину Ігоря Єфросинію Ярославну, її рідного брата Володимира Ярославовича, київського боярина Петра Борисовича, чернігівського воєводу Біловода Просовича, книжників Софонія Рязанця або Тимофія Галичанина, галицького співця Митусу, невідомого літописця князя Святослава. На думку вченого Михайла Максимовича, у співці Ігоря вгадується не тільки його сучасник, але й учасник того нещасливого походу на річку Каялу, адже всі подробиці свідчать, що вона написана під живим враженням безпосередніх подій того часу, співцем, який добре знав тодішню Русь. Літературознавець Михайло Возняк, навпаки, вважає, що автор не міг бути учасником нещасливого походу, бо «Слово», на його думку, дуже скупо оповідає факти з історії походу. Безсумнівним є лише твердження визначного дослідника української культури Івана Огієнка: «Автор «Слова про похід Ігорів» був великим українським патріотом».

«Слово…» і європейський героїчний епос. У різних народів однакові уявлення про честь і гідність, любов і зраду, звитяжність і підступність. І уславлюють національні літератури однакових героїв – сильних, мужніх, відданих своїй вітчизні, чесних і благородних.

Зокрема, «Слово…» перегукується з іспанським епосом – «Піснею про мого Сіда». Цей відомий герой іспанського народу уславився війнами проти маврів, так європейці називали корінне населення Північної Африки, яке намагалося завоювати Іспанію. Сід – особа історична. Руй (Родріго) Діас де Бівар був начальником військ у короля Кастилії Санчо ІІ. Основні риси Сіда – твердий характер, розсудливість, демократизм, талант полководця і державного діяча сприяли його популярності серед народу, тому його називають «мій Сід», додаючи – «у добрий час народжений». Сід засуджує міжусобну ворожнечу, для нього батьківщина – це вся Іспанія, яку він хоче бачити вільною і єдиною.

Вершиною французького національного епосу є поема «Пісня про Роланда». Сюжет поеми має історичну основу. У 778 році Карл Великий на прохання одного мусульманського володаря вдерся в Іспанію. Похід був невдалим. Карл змушений був повернутися на Батьківщину. У Піренеях на вузькій гірській дорозі ар’єргард французів був розбитий місцевими басками. Цю подію народна свідомість перетворила в епосі в картину кривавої битви французького війська з маврами-загарбниками та з усім мусульманським світом. Пафос подвигу в ім’я національної незалежності батьківщини протиставлений феодальному егоїзмові та зрадництву. Ця патріотична ідея споріднює старофранцузьку «Пісню про Роланда» зі «Словом о полку Ігоревім». Головний герой вважає, що краще смерть у бою, ніж безчестя, своєю безрозсудною відвагою він дуже схожий на князя Ігоря. Вірна наречена Роланда Альда нагадує Ярославну, вона не хоче жити після смерті коханого.

Найвизначнішою пам’яткою німецького середньовічного епосу є «Пісня про Нібелунгів». Нібелунги – це казкові істоти, діти туману, охоронці скарбу. Головне в «Пісні…» – мотив помсти, криваві чвари між родичами, пожадливість до золота, коштовностей. Ці чвари нагадують міжусобні війни у «Слові…». Світові віроломства протиставляється образ народного героя – Зіфріда. Це не історична особа, а героїзований казковий персонаж. Він безстрашно вступає у бій із драконом, здобуває скарби Нібелунгів. Його вірність друзям, великодушність вносять у поему віру у непереможність добра, правди і справедливості. Чимало уваги в поемі приділено лицарському поняттю честі, подружньої любові та вірності. На відміну від німецької «Пісні», в епосі французького, іспанського та українського народів провідною є тема об’єднання та захисту батьківщини від зовнішнього ворога.

•          Порівняйте образи князя Ігоря та Роланда.

Зупинка «Мистецька». Група «мистецтвознавців». «Слово…» в музиці та в живописі.

Про величезну популярність «Слова про Ігорів похід» свідчить той факт, що багато відомих композиторів та художників черпали в ньому наснагу, пристрасть та натхнення. Видатний український композитор Микола Віталійович Лисенко, твори якого стали основою українського оперного мистецтва, написав музичну композицію «Плач Ярославни», де зумів блискуче передати всепереможну силу кохання, вірності і патріотизму княгині. Особиста трагедія Ярославни переростає у трагедію всього народу.

•          Послухайте уривок. Що саме в характері героїні допомагає зрозуміти музика?

У місті Переяславі у 1993 році споруджено пам’ятник на честь автора «Слова…»

Серед живописців, що ілюстрували цей витвір людського генія, такі всесвітньо відомі художники, як Василь Касіян, Георгій Нарбут, Віктор Васнецов, Олена Кульчицька, Володимир Фаворський та багато інших.

Георгій Іванович Нарбут – неперевершений український графік-віртуоз, один із найкращих в Європі ілюстраторів художньої літератури. Малювати вмів і правою, і лівою рукою однаково неповторно. Він став ректором Академії мистецтв, про створення якої мріяв ще Тарас Шевченко. На жаль, невблаганна хвороба дуже рано обірвала життя видатного митця: Нарбут помер у 34 роки. 

Василь Іванович Лопата – народний художник України, лауреат Шевченківської премії. Він створив портрети видатних українців, пейзажі, орнаменти, під його рукою оживали герої Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Миколи Гоголя, Ліни Костенко. Роботи Василя Лопати зберігаються в Бібліотеці Конгресу США, в музеї у канадському місті Торонто, у Третяковській галереї, у приватних колекціях поціновувачів живопису більшості європейських країн.

Олена Кульчицька – український живописець і графік, лауреат Шевченківської премії, знавець творчості західноєвропейських митців. Створювала акварелі, офорти, гравюри, ілюстрації до творів М. Коцюбинського, І. Франка. У Львові відкрито меморіальний музей художниці.

•          Чи допомогли вам художники глибше зрозуміти твір?
•          Чи відповідають ілюстрації вашим уявленням про героїв цього твору?

Теорія літератури. Ліро-епіка – проміжний літературний рід, у якому поєднані властивості епічних і ліричних творів, наявний розгорнутий сюжет із системою образів (як в епосі), але присутній і автор, який висловлює свої думки, почуття, оцінює зображуване (як у ліриці).

Зупинка «Дослідницька». Робота в парах. Довести, що «Слово…» має ознаки лірики і епосу.

Зупинка «Ігрова». Композиція «Слова про Ігорів похід». «Літературні пазли». Скласти пазли.

Зупинка «Дискусійна». Метод «ПРЕС». Прокоментуйте, підтвердьте або спростуйте твердження:

Проблема єдності держави, порушена у «Слові…», є актуальною і нині.

Рефлексія.

Що вам сподобалося чи не сподобалося на уроці? Що запам’яталося?

Домашнє завдання. Схарактеризуйте образи Ігоря, Всеволода, Святослава і Ярославни, випишіть цитати.

Індивідуальне: підготуйте повідомлення про переклади і переспіви «Слова…»