Урок "Мужність і біль Чорнобиля"

Мета: поглибити знання учнів про Чорнобиль, про  минуле нашого народу, виховувати в учнів шану і повагу до тих, хто ціною свого життя захистив світ від радіації.

                                                 Хід заходу:

              28 років тому 26 квітня о першій годині 26 хвилин на Четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції сталася катастрофа, яка з острахом сколихнула всю планету. Чорнобиль нагадав цілому світу, що в самому серці Європи живе великий народ. Світ спочатку почув слово “Чорнобиль”, а потім таке незвичне – “Україна”. А для багатовікової історії України – Чорнобиль став ще однією трагедією в хронологї духовного і фізичного знищення нації.

          1986 рік – аварія на Чорнобильській АЕС назавжди залишиться в наших серцях вічним болеем. Наслідки аварії страшні. Це мільйони людей, які постраждали від радіації. Виведена з господарського обігу частина території України під назвою “зона відчуження” – це сільськогосподарські землі , лісові масиви та водоймища . Зона відчуження – злочинна, мертва зона, яка охоплює 2712 кв.км . Для когось це можливо і “зона відчуження ”, а для нас це Батьківщина. Це відірваний від України і змордований край Батьківщини. Це наша зона Національної трагедії. Повернімося в той страшний квітень 1986 року…

Ніхто не знає, що таке Чорнобиль –

Свідома дія це чи несвідома.

Та свідчить, що у себе ми не вдома.

Й що нікому у нас кричати:”Пробі!”

Ніхто не знає, що таке Чорнобиль.

         Чорнобиль. Це земля, стежки якої заросли травами, якими ніхто не ходить. Це слово сьогодні є символом горя, страждань, розорених людських осель.

        А 30 роки тому це було прекрасне українське містечко, як і сотні інших. Навесні все потопало в яблуневому цвіті, а влітку тут любили відпочивати кияни: збирати в лісах гриби і ягоди. Це було місто – сад . Іноді його ще називали Припять – за назвою річки, що тут протікала.

    Йшов 1971 рік, почалось будівництво АЕС. Місто швидко розбудовувалось, відкривались школи, нові садки. А які сквери, парки, квіти були тут! Наче у казці. Минали роки…

      Стояла тиха весняна ніч. Ніщо не віщувало біди. Та саме в таку погожу ніч 26 квітня 1986 року над Чорнобилем нависла страшна небезпека…

       Ті, хто не спав тієї ночі, бачили, що над одним із блоків АЕС спалахнуло дивне сяйво. Та ніхто й не міг подумати, що це і є смертельна небезпека.

        Зупинився плин мирного часу над Чорнобилем. Почалися страшні секунди, хвилини, години. Усе змішалося: страх, і гнів, і горе. Не було часу шукати винних, потрібно було рятувати живих. Адже наш народ вперше зітхнувся зі страшною ядерною енергією, яка вийшла з-під контролю.

           Жорстоку боротьбу з вогнем першими почали пожежники. Нечутна радіація косила людей. Лікарі, рятуючи потерпілих, подали разом з ними.

     Нарешті вогонь вдалося погасити. Та застався страшніший ворог для усього живого – радіація. А боротися з нею не так вже й просто.

     Коли вчені оцінили масштаби катастрофи, то дійшли висновку, що потрібно висиляти усіх із найбільш небезпечної зони – 30 км навколо станції.

      Люди назавжди покидали свої домівки. Місце, де вони народилися, виросли, все, що надбали, потрібно було покинути. Та деякі так і не змогли цього зробити і всупереч усьому, залишилися там жити.

     Метушня, сльози, розпач… Усі збиралися від’їжджати, забувши, що завтра – Великдень…

          Дехто біг до могил рідних, щоб попрощатися. У вухах кожного билися дзвони страшної Чорнобильської  біди.

І повисла тиша в хаті -

Немає тут уже жильців.

Уже не буде більше свята,

Бабуся не спече млинців.

           Вічність… Мертві села і живі кладовища. Парадокс для звичайного людського життя та норма для вічності.

        Загодили ліси і землю занедбали, поставили АЕС в верхів’ї трьох річок. То хто ж ви є – злочинці, канібали? Ударив чорний дзвін і досить балачок. В яких іще лісах ви забарложені? Що яничари ще занапастять? І мертві, і живі, і ненароджені нікого вас довіку не простять.

         Хто ж винен в цій трагедії? Одним словом не відповісти. Напевно, це нелюди, які втратили пам’ять, які стали безвідповідальними повелителями Землі.

  Звучить пісня”Зона”(або заміна).

Прилетіли птиці навесні ,

Натомили у польоті крила,

Знову чути щебет і пісні,

А тривоги втримати несила.

Чи безпечні кущі і ліси,

Чи немає для життя загрози?

Слухаю пташині голоси,

А на очі напливають сльози.

Чорнобиль…

Мертва земля…

Трагедія усього людства.

Стогін Чорнобиля

       Чуєте, люди?! Лунає над світом Стогін Чорнобиля дзвоном страшним… В муках страждають дорослі і діти, - Мертвих забути нелегко живим! Бог Наш Великий дав право всім людям – Хрест Свій Святий крізь життя пронести. Дзвони Чорнобиля стогоном будять, щоб від нещастя весь світ вберегти.

Є чорне золото, є чорний хліб,

Є чорний лебідь і лебідка чорна,

Та найчорнішим серед них усіх

Є все – таки Чорнобиль!

Є чорна хмара й чорний-чорний дим,

Година чорна і тюльпани чорні,

Та найчорнішим серед них усіх

Є все-таки Чорнобиль!

Є чорна Африка і чорний крук,

Він чорно-чорно-чорний,

Та найчорнішим серед них усіх,

Є все – таки Чорнобиль!

        Переживши Чорнобиль, ми усвідомили, що щастя – це коли можна лягти в пахучу траву, не боячись радіації; це чиста річка, у якій можна скупатися, це усміхнені дитячі обличчя.

Ще назва є, а річки вже немає,

Усохли верби , вижовкли рови

І дика качка тоскно обминає

Рудиментарні залишки барви.

…Куди ж ти ділась , річенько! Воскресни!

У берегів потріскались вуста.

Барвистих лук не знають твої весни,

І світить спина ребрами моста.

Стоять мости над мертвими річками,

Лелека зробить декілька кругів.

Очерети із чорними свічками

Ідуть уздовж колишніх берегів.

            Мертва чорнобильська земля. Мертві і спустошені села. Вони нас насторожують своїм мовчанням. Земля залишилась без своїх господарів і винні в цьому самі люди. Залишились самотні подвір’я, стара груша, стежка, хвіртка, якою безжалісно колихає вітер. Поскрипуючи, вона ніби промовляє вже ніколи сюди не прийдуть господарі,не почуєш ти їхніх веселих голосів. Тільки виє сумовита тиша і біль… Стоїть такий рідний дім, та живе в ньому тільки відлуння людських голосів.