ЄДНІСТЬ ВИМОГ БАТЬКІВ ТА ВЧИТЕЛІВ У СТАВЛЕННІ ДО ДИТИНИ

                Зміни, що відбуваються в нашому житті, визначають і нові вимоги до системи освіти і виховання. Формування громадянськості, працелюбності, моральності, поваги до прав і свобод людини, любові до Батьківщини, сім’ї і довкілля мають стати пріоритетними у вихованні. Постає необхідність у: створенні сприятливих умов для самореалізації та вільного розвитку особистості; подоланні відчуженості індивіда від держави; формуванні активної життєвої позиції як в громаді, так і в державі загалом; доланні упередженості та нетерпимості.

              У складний час існування нашого суспільства з особливою силою виявляється об’єднуюча роль міцної сім’ї для повноцінного виховання дітей. Сім’я – це найменша клітина нашого суспільства, в якій як у фокусі, відображається все життя нашої країни (В.О.Сухомлинський). Вона пов’язана кровними і родинними відносинами і об’єднує подружжя, дітей і батьків, що включає одночасно два, три, а іноді і чотири покоління: тато, мама, бабуся і дідусь, внуки і правнуки. Шлюб двох людей не є ще сім”єю , вона появляється і зміцнюється з народженням дітей.
Сім”я є першоосновою духовного, економічного та соціального розвитку суспільства, його природнім і найбільш стійким елементом. Ця істина підтверджується усім ходом розвитку людської цивілізації.В сім”ї найповніше зберігаються першоознаки давніх етносів та відображаються усі етапи історичного розвитку кожного народу. Разом з тим вона не є чимось абсолютно сталим, незмінним. Сім”я акумулює в собі всі найважливіші ознаки суспільних процесів, економічного та культурного розвитку і одночасно ніби випромінює їх у суспільство та взаємодіє з ним.(В.П.Кравець).

                  Міцність сім’ї, навіть за несприятливих умов, компенсує багато вад у громадському середовищі. Але сім’ї різними мікрокліматами, виховними можливостями по-різному впливають на становлення особистості дитини її соціалізацію. Від батьків дитина дізнається про багато важливих речей: що таке добро і зло, як себе вести в тій чи іншій ситуації, отримує уроки етикету, статевого виховання ( наприклад, як мати здорову дитину); вчиться провадити здоровий спосіб життя.

               Особливо впливає на нервову систему дитини, становлення її як особистості нестабільність або напруженість сімейного середовища. Деформовані сімейні; стосунки найчастіше спостерігаються у неповних сім’ях. Основною психолого-педагогічною проблемою неповної сім’ї є те, що дитині в ній важко дати цілісне і об’єктивне уявлення про чоловіків і жінок.

У плані визначення педагогічної доцільності умов виховання дитини в сім’ї особливої уваги заслуговують сім’ї з однією дитиною. Діти з таких сімей здебільшого зосереджені на собі, своїх потребах і проблемах. Розлучення батьків переважно призводить до педагогічної занедбалості і почуття безсилля в дитини, викликає у неї комплекс власної неповноцінності.

Особистий приклад батьків як головний метод сімейного виховання порівняно з усіма іншими методами і засобами має найбільший вплив як у позитивному, так і я негативному плані.

             Звичайно, актуальні проблеми сімейного виховання не вичерпуються тут. У багатьох сім’ях вони є різними. Сім’я закладає фундамент розвитку нахилі здібностей дитини, формування її моральних якостей, здоров’я і ін. Сімейні неприємності викликають у дитини невпевненість, сором’язливість, почуття неповноцінності, що відбивається на їх успішності і поведінці в школі. Позитивне середовище позитивно слушно впливає на дитину: вона активна, ініціативна, вчиться з ” інтересом, дружелюбна, готова допомагати іншим. З радістю виконує бажання батьків і вихователів.

            Основними методами морального і громадянського виховання в сім’ї називають заохочення і покарання. Коли покарання переважають над заохоченнями, це часом призводить до загальмування дитини, викликає опір дорослим, формування заниженої самооцінки. Заохочення викликає внутрішні сили дитини, допомагає розвиткові їх здібностей. Найефективнішим методом покарання М. Г. Стельмахович вважає моральне осудження, яке повинно викликати почуття сорому та розкаяння, бажання виправитися.

              Сім’я для дитини є середовищем, у якому формується особистість дитини. В залежності від атмосфери сім’ї, характеру сімейних стосунків, освітнього рівня, професії батьків, їх життєвого досвіду, знання педагогіки сімейного виховання розвиваються ті чи інші якості дитини. Саме у сім’ї формується сприймання дітьми людей, навколишньої дійсності, самих себе, досвіду сімейного життя, ставлення до як найважливішої духовної цінності, здійснюється моральне, естетичне, трудове навчання, закладаються основи політичної культури, здоров’я дитини, професійне самовизначення.

                 Духовно-моральне виховання передбачає формування в дитині високої духовності та чистої моралі і включає в себе формування внутрішнього психічного розвитку дитини – свідомості, почуттів, волі, поведінки. В основі традиційної системи духовно-морального виховання дітей в сім’ї лежить антитеза: добро-зло, правда-брехня, милосердя-жорстокість, честь-ганьба, щедрість-скупість, любов-ненависть, мужність-боягуство, радість-горе тощо. Правильне формують моральну свідомість ті батьки, які дбають, щоб їхні діти знали народну етику, тобто узвичаєні серед нашого народу норми поведінки, моральні заповіді, релігійні заповіді, мовленнєвий етикет. Морально-духовне виховання в родині здійснюється через формування загальнолюдських та національних вартостей: виховання в дитини гуманізму милосердя, доброзичливості, правдивості, чесності, високої культури поведінки; через засвоєння народної моралі, в основі якої лежать народно-педагогічні традиції народно-родинного виховання: вшанування новонародженої дитини, її батьків, бабусів, хрещених батьків, святкування в сім’ї, родинних свят, вшанування пам'яті загиблих чи померлих родичів, відзначення календарних та обрядових свят тощо. Традиційна українська родинна педагогіка об’єднує у системі духовно-морального розвиту особистості також релігійне виховання, побудоване на основі віри в Бога і сповідування християнської моралі;

- моральна підготовка дітей та молоді до подружнього життя в поєднані із статевим виховання. Народна мудрість вчить, що моральна підготовка, молоді до родинного життя найкраща така, що протікає в контексті повсякденного життя самої сім’ї, шляхом безпосереднього прикладу батьків, їх взаємин. Готовити до сімейного життя-значить допомагати підростаючій особистості усвідомити, що люди створені одне для одного. Це ще принципове значення, особливо для підліткового десяти-дванадцятирічного віку, коли в хлопців і дівчат починає проявлятися усвідомлений інтерес до протилежної статі. Дошлюбна підготовка в українському родинознавстві зводиться до створення міцної, здорової, щасливої сім’ї, що не знає чвар і розбрату, а тим більше розлучень. На думку академіка Стельмаховича, якщо в домі панує висока моральна атмосфера, то і відпадає потреба в якомусь спеціальному статевому вихованні. Бо непорушною основою формування правильних стосунків між статями виступає добре поставлене моральне виховання дітей.

            Активна громадянська позиція формується під час залучення дитини у систему оточуючого соціального середовища батьками. У процесі соціалізації в молодої особистості формується відчуття суспільної приналежності та розвивається здатність успішно виконувати свою соціальну роль.

Оскільки процес формування активної громадянської позиції в значній мірі залежить від процесу сімейного виховання, постає необхідність більш активного використання всієї соціально-культурної, освітньої бази, створеної суспільством, як цілісної системи освіти та виховання, в яку батьки повинні спрямовувати своюдитину. Саме тому, вирішення зазначеної вище проблеми, необхідно будувати на основі взаємозв’язку із реальним життям громади села з рівною часткою відповідальності всіх учасників процесу, залишаючи школі координацію і контроль за виконанням поставленої мети.

              Залучення учнів у громадське життя, сприяє розширенню їхнього світогляду, дозволяє набути практичних навичок взаємодії у соціальному середовищі. Тут вони отримують свій перший досвід прийняття самостійних рішень щодо суспільно важливих питань. За таких умов, стає можливим їх самовизначення як рівноправних членів місцевої громади.

Відтак, формування активної громадянської позиції учнів у процесі їх виховання у сімейному середовищі, передбачає створення певних соціально-педагогічних умов. Неодмінною умовою становлення активної громадянської позиції учнів, як свідчать результати педагогічної практики, є врахування педагогами і батьками вікових та індивідуальних особливостей учнів. Адже будь-який вплив на особистість, як стверджує Г. Сорока, здійснюється через її індивідуальні особливості, темперамент, своєрідність характеру, здібності, інтереси, нахили, що дозволяє вибирати найбільш ефективні шляхи взаємодії особистості з навколишнім світом. Таким чином, знання фізіологічних, психологічних та індивідуальних особливостей кожного учня, сприяє визначенню конкретних виховних завдань, вдалій побудові організації різноманітної діяльності, де б учень міг виявити свої можливості, здібності, творчий потенціал, набути почуття власної гідності та значущості, самовизначитись та самореалізуватись.

             Ось чому, важливою умовою формування громадянської позиції школярів є компетентність, тобто спеціально психолого-педагогічна підготовленість вчителя та батьків, знання та вміння, які необхідні для ефективної реалізації певного виховного процесу. Адже, як свідчать результати педагогічних досліджень, важлива роль у виховному процесі належить цим двом особам, який спрямовує свої дії на активне осмислення учнями етичних знань у відповідних поведінкових ситуаціях, на усвідомлення ними своєї соціальної сутності, на практичне закріплення духовно-моральних надбань у повсякденному житті, на вміння жити у співтоваристві з іншими, залишаючись одночасно повноцінними, вільними, відповідальними особистостями. Певна психолого-педагогічна підготовка, на думку Н. Лавриченко, передбачає здатність поставати в ролі представника інтересів і культури суспільства і водночас захисника та провідника життєвих інтересів вихованців як і батьків, так і звичайно вчителя. Окрім того, що перед вчителем постає завдання не тільки знайти ефективні форми організації виховного процесу, а й залучити до нього батьків та громадськість на правах учасників спільної діяльності. Таким чином, важливою умовою громадянського становлення учнівської молоді є партнерська взаємодія дітей, батьків, вчителів та громадськості.