Урок на тему: "Богдан Хмельницький: людина і політик"

 

 

 

 

 

Мета. Використовуючи опорні знання учнів, а також опрацьовану історичну (наукову і науково-популярну, художню літератури), також матеріал з ук­раїнської літератури, образотворчого мистецтва, розкрити велич видатного сина українського народу Богдана Хмельницького, виховувати в учнів по­вагу до великих осіб української історії, почуття патріотизму, національної гідності, розвивати роботу учнів зі скла­дання історичних портретів.

Обладнання. Карта «Визвольна вій­на українського народу під проводом Б. Хмельницького», альбом «Гетьмани України», репродукція картин Т. Шев­ченка «Дари в Чигирині», М. Івасюка «В'їзд Богдана Хмельницького в Київ у 1649 р.», портрет Б. Хмельницького із гравюри Гондіуса, виставка літератури «Богдан Хмельницький» В. Смолія, В. Степанкова, «Богдан Хмельницький» І. Крип'якевича, «Богдан Хмельниць­кий» В. Замлинського, трилогія М. Старицького «Богдан Хмельницький», ди­логія «Я, Богдан» П. Загребельного, «Спалах у темряві» середина XVII ст., «Бої Хмельницького» Ю. Тис-Крохмалюка, «Рубікон Хмельницького» Ю. Ко­сача, ілюстрації до теми, «Два гетьма­ни» Т. Хоткевича, листівки, альбом «Відомості з історії козацтва».

 

                                                                        Епіграф.

                                                   «Будь славен вовік, - о му­же ізбранне,

                                                               вольності отче, - герою Богдане».

                                                                                             Г. Сковорода

Хід уроку

І. Організація класу до уроку.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

• Історична вікторина

1.     Коли в історії вперше згадуються українські козаки? (кінець 15 ст., 1489р.)
2.     Де знаходилась козацька січ (за Дніпровими порогами)
3.     Хто був першим козацьким гетьманом (Дмитро Вишневецький)
4.     Яка історична назва українського і російського степів Межиріччя Дністра і Дону, де 14-16ст. збиралися втікачі й ставали козаками? (Дике поле)
5.     Кого на Січі називали джурою? (майбутнього козака)
6.     Що означає слово "козак"? (вільна людина)
7.     Як називалися козацькі човни? (чайки)
8.     Як козаки голили собі голову? (залишали чуб на "оселедець")
9.     Атрибут влади гетьмана. (булава)
10.  Бойовий прапор козаків (корогва)
11.  Як називали людей, що мандрували Україною, співаючи пісні та думи? (кобзарі)
12.  Назвіть ім'я української полонянки, яка стала дружиною турецького султана Сулеймана Пишного (Роксолана – Настя Лісовська)
13.  На якому острові зародилася перша Січ? (Хортиця)
14.  Козаки називали Січ матір'ю, а Великий Луг… (батьком)
15.  Ім'я української поетеси, співачки часів козацтва  (Маруся Чурай)
16. Які клейноди вважалися у козаків найбільшою святинею? (корогви)

 

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

Історія  всіх народів має свої доленосні повороти. Для французів — доба краху Бастилії та наполеонівських війн (1789—1815), для іспанців — Реконкіста та Великі географічні відкриття XIV—XV століть, для німців — доба Бісмарка та об’єднання Німеччини (1871), для американців — “Бостонське чаювання” та ухвалення Конституції (1773—1793). Що ж було історичним “рубіконом” для України? Жодна подія, жодний народний вчинок і жодний національний герой не залишив такого яскравого сліду в українській історичній пам’яті, як гетьман    Богдан Хмельницький.

ІV. Повідомлення теми та мети уроку

Сьогодні ми постараємось створити образ людини, полководця, державного і політичного діяча, якому немає рівних у нашій історії. Нікого не любили, не хвалили - і не кляли і за­суджували так в Україні, як його. Ка­жуть, що тільки до великих людей бу­ла велика любов і велика ненависть. Безперечно, такою людиною був сла­ветний гетьман України - Богдан Хмельницький.

V. Виклад нового матеріалу.

Перед вами найбільш достовірний портрет гетьмана з гравюри гданського майстра В. Гондіуса. Найбільш дос­товірний портрет гетьмана залишив ве­неціанський посол А. Віміна, що в 1650 р. вів переговори з Б. Хмельницьким у Чигирині.

Посол. «По походженню своєму він син шляхтича, який був вигнаний і поз­бавлений дворянського звання. Зросту він скоріше високого, ніж середнього, широкої кості і міцної будови. Розмова його і спосіб управління показують, що він мас тверезе мислення і гнучкий ро­зум. У поведінці він сумирний і прос­тий, чим притягує до себе любов воїнів, але з іншої сторони, він тримає їх у дисципліні суворими покараннями. Всім, хто входить у його кімнату, він тисне руку і всіх запрошує сідати,   якщо вони козаки».

Вчитель.   Особисті риси Б. Хмель­ницького ми з'ясуємо пізніше. Зараз час розглянути формування його світогляду.

Біограф. Народився Богдан, по хреще­ному батькові - Зіновій у місті Чиги­рині 27 грудня 1595 року. Дитинство та юність минали на хуторі Суботів серед простого народу. Він розмовляв виключ­но українською мовою, в тому числі з польськими панами. Відома розказана Хмельницьким польському послу народ­на байка про господаря і вужа, чудово переказана І. Франком у поемі «На Святоюрській горі», де в алегоричній формі вказано основну причину війни ук­раїнського народу проти Польщі. (Чи­тає уривок з поеми). Хмельницький вчився в якійсь українській школі, пев­но, в київській, про що свідчать панографи за його підписами. Потім в єзуїтській колегії у Львові, де освоїв польську і латинську мови, якими во­лодів вільно. Потім його бачимо на За­порожжі, звідки у 1618 р. у війську Са­гайдачного вирушив у похід на Москву на виручку королевичу Владиславу. У цьому поході він заслужив шаблю за хоробрість. Згодом в одному з листів російських документів московський цар Олексій Михайлович говорив, що ця «шабля ганьбить Богдана».

Історик . У 1620 році у битві з турками (на цецорських полях) батько   Хмельницького загинув, а сам Богдан потрапив у турецький полон.

У полоні він перебував недовго. Відомо, що вже у 1621 році, коли Сагайдачний бив турків під Хотином, Б.Хмельницький очолював морський похід і розбив великий турецький флот. Майже такий самий вдалий похід він здійснює і у 1622 році. У 1637 році Хмельницький займає високу посаду серед старшин – стає військовим генеральним писарем і не тільки керує військовою канцелярією, а й виконує важливі політично-дипломатичні завдання і веде переговори з іноземними послами. У 1638 році Богдан Хмельницький став одним із сотників.

  Вчитель.  Авторитет Хмельницького був настільки високим, що у 1644 році до Богдана звертається посол французького короля з проханням допомогти Франції у війні з Іспанією. Хмельницький очолює 2400 охочих козаків і бере участь у Тридцятилітній війні, де запорожці допомогли французам здобути фортецю Дюнкерн. Про цей епізод з біографії гетьмана є книжка Ю. Косача (племінника Лесі Українки) «Рубікон Хмельницького».

Історик 2. Після повернення в Україну Хмельницький знову стає військовим писарем. Перебуваючи на цій посаді, він разом з Барабашем та Ілляшем був запрошений королем до Варшави. Король вирішив за допомогою козаків "роздратувати турків морськими  походами так, щоб ті самі проголосили війну Польщі". Умовляючи козаків, Владислав подарував грамоту, згідно з якою кількість реєстровців збільшувалась до 20 тис., а головне – Війську Запорозькому поверталися всі його давні права. А в цей час у Варшаві польські урядовці, стали наполягати, щоб Владислав ІV відмовився від усього. У Хмельницького з'явилася думка, як використати скасовану королівську грамоту для відродження козаччини. Він хитрощами виманив у Барабаша грамоту і почав поміж козаками поширювати чутки про її існування. Здійснення намірів Хмельницького прискорилося через важку особисту кривду, яку він зазнав від поляків.

Літописець . «На той час (1646) саме скоїлась сварка у Хмельницького з підстаростою Чаплинським з-за якоїсь ляхівки, що узяв до себе Хмель­ницький і жив з нею, як із жінкою, після смерті своєї жінки Ганни. Чаплинський з дозволу Конецпольського (чигиринського старости) напав на хутір Хмельницького Суботів, а його не було тоді вдома, — забрав  хутір собі, узяв ту ляшку і повінчався з нею, а найменшого сина Хмель­ницького, хлопця 10 год, за якісь незвичайні слова, що він йому проказав, звелів так бити різ­ками, що хлопець на другий день помер».

«...Хмельницький кинувся до Конецпольського і став жалітись йому, а той одказав йому, що ця річ йому не належить і спровадив Хмель­ницького, щоб він позивався на Чаплинського у суді... Судді пораяли йому жалітись королеві. Тоді Хмельницький, бачучи, що з суду того ні­чого не вийде, викликав Чаплинського на поє­динок, сам-на-сам, але цей сам не пішов, а узяв із собою трьох збройних людей і з ними напав на Хмельницького. Хмельницький вихопив шаб­лю із піхви і гукнув: «Маю шаблю у руці, — ще не вмерла козацька мати!» Кинувся на ворогів і попрогонив їх, але за ці слова Богдана вхопили і закинули у тюрму. Нащастя Хмельницького старшим у в'язниці був його давній приятель полковник Кричевський, який випустив його з в'язниці, і Хмельницький разом з сином своїм Тимошем втік на Запорожжя.

Вчитель. (підсумовуючи ) цитує уривок з твору Т. Хоткевича «Два гетьмани»: «...своє горе було для Хмельницького відчуттям народного. Тож треба було собі уявити сю подорож осміяного, ограбленого козака з далекої Варшави че­рез усю Україну, треба уявити собі, якою розкритою була його душа на всі зовнішні вражіння людських нещасть і скільки він міг бачити безправства, на­сильства, мерзоти...»

1648 рік... Незабаром по Водохреща Богдан Хмельницький був обраний геть­маном війська Запорозького.

Кошовий на раді передав йому корог­ву, булаву і срібну військову печать.

Музична пауза("Марш Хмельницького").

Вчитель (підкреслює декілька мо­ментів):  По-перше - союз козацтва і «черні» (селянства).

По-друге — він стояв за звільнення селян від кріпацтва і перехід до віль­нонайманої праці. Цитує універсал Б. Хмельницького 1651 р.: «Доводжу до відома всіх підданих Польської Корони, що  коли  з  Божого  благословення  я підкорю під нашу силу і владу землі Польської Корони, обіцяю звільнити вас усіх від повинностей і робіт. Платитимете тільки чинш і матимете вільності, як шляхта».

По-третє — унікальне поєднання спільності всіх соціальних груп (коза­цтва, селян, міщан, духовенства) у прагненні звільнитися від польсько-шляхетського панування. Консолідація всіх різних груп і станів під проводом Б. Хмельницького є єдина, унікальна і, на жаль, в подальшій історії неповторна.

Учень.  «Все на світі, і добре, і лихе, діється з волі Божої, визначене Божим проведінням», - писав гетьман в одному зі своїх універсалів.

Б. Хмельницький добре знав минуле України, тяжко переживав поневолення її шляхетською Польщею. У своїх доку­ментах Б. Хмельницький не раз згаду­вав київського князя Володимира, кня­зя   Всеволода Ярославича, події з давньо­руської історії, про землі, що входили до складу Київського і Галицько-Волинського князівства. Він говорив про те, щоб Русь була такою, як у давні ча­си; називав події, що відбувалися на Ук­раїні, з того часу як вона була у складі Великого князівства Литовського, в Речі Посполитій, про козацькі повстан­ня, війни, високо цінив діяльність геть­мана Петра Сагайдачного.

Керівник повсталого народу Богдан Хмельницький вважав визволення ук­раїнського народу основною метою війни. В одному зі своїх листів він пи­сав: «Бачу, що це сама Божа воля, щоб руський народ став вільним від польсь­кої неволі».

Хмельницький поставив своїм першо­черговим завданням визволити ук­раїнський народ з-під гніту шляхетської Польщі і на цю мету спрямував усі військові та дипломатичні заходи.

Вчитель (доповнює). Богдан зайнявся будівництвом нової держави, де утверд­жувалися традиції і звичаї козацької рес­публіки. Про неї знали в Європі. Посли з Бранденбурга, Венеціанської республіки, Валахії, Литви, Трансильванії, Семигороддю, Молдови, Туреччини, Московсь­кого царства, лист від Олівера Кромвеля. Все це говорить про визнання молодої держави. Це яскраво підтверджує і одна з найбільш відо­мих картин Т. Шевченка «Дари в Чиги­рині 1649 року Богдану і українському народу» (демонструє її дітям), де зоб­ражені турецький, польський, московсь­кий посли, що чекають на аудієнцію в гетьмана.

Учень. Великий стратег був Хмель­ницький, але ще більший організатор: у війську був порядок, міцна дисципліна, а на це витрачені колосальна сила, уміння і енергія гетьмана.

Ти зняв меча за віру пресвяту.

За рідний люд, знеможений у муках,

-І по церквах знов дзвони загули,

І люд ожив, повеселів, одягся.

Вся Русь тобі низенько б'є чолом. ...

Тобі до рук Господь дав грізний меч.

Так не зверни ж з високої дороги

Ні ради добра, ні ради втіх:

А пам'ятай, що лиш свята потреба

Здала за мить пролиту людську кров.

Увесь народ надію поклади.

Що визволиш від рабства і неволі.

(М. Старицький «Б. Хмельницький»)

Краєзнавець.  Відразу ж після початку визвольної війни бойові дії поширилися і на територію сучасної Житомирщини. Підрахунки показують, що мешканці більш як 45 міст і сіл пішли в загони Б.Хмельницького. У 1648 році Хмельницький разом із  селянсько-козацьким військом прибув до міста Паволоч, де видає ряд універсалів, приймає послів. Пізніше став табором під Янушполем. 

 

Вчитель.  Результат битви під Пилявцями на Поділлі перевершив усі сподівання:  40-тисячне військо вороже вщент розгром­лене. Упав Високий Замок під Львовом, вся Галичина охоплена народним повс­танням. Здавалося, ще один рішучий крок, і Річ Посполита перестане існува­ти. Але... Хмельницький. От тут ми ба­чимо вже звичайну людину зі всіма її помилками і пересторогами. Він чекає. Бо вступити у польські землі — це вже зовсім інше відношення, і він повертає назад  на  Подніпров'я.   Хід  зроблено. У грудні 1648 року повертаючись після облоги Львова і Замостя до Києва, Хмельницький проходив через Бердичів, Паволоч, інші населені пункти нашої Житомирщини.

Грудневий Київ зустрічав переможців салютами, переливами дзвонів.

Вчитель (демонструє картину М. Івасюка «В'їзд Б. Хмельницького в Київ»). Назустріч йому вийшла делегація на чолі з митрополитом С. Косовим, київські спудеї вітали його як «ук­раїнського Мойсея», що звільнив свій народ від польського рабства.

Але за цим ще були три роки довгої війни. Знову лилася кров. Були поразки під Берестечком, незавершені перемоги під Зборовим і Жванцем, був високий тріумф під Батогом (яку сучасники порівнювали зі славнозвісною перемогою в 216 р. до н. е. карфагенського полковод­ця Ганнібала над римською армією під Каннами ).

(Детальніше ці події вивчалися на по­передніх уроках).

Лихоліття, безсилля, безправність, безкінечні війни і колотнечі, згарища, руїни, необроблені поля - все це не раз змушувало Хмельницького озиратися навколо і шукати захисту та підтримки.

Постало питання: Як бути? З ким бу­ти? Це був час роздумів гетьмана над до­лею України, її майбутнім.

Учениця.  Ой, боязко з тим спільником... А з ким?

З католиком чи знову з бусурманом?

А тут скріпла єдина грецька віра.

За котру люд кістками полягає...

Доволі вже руїн, пожежі й крові.

(М. Старицький «Б. Хмельницький» )

Вчитель. Невже він думав, що союз з Москвою - найкращий крок для блага України? Ні, він шукав союзу з Моск­вою так само, як і союзу з Туреччиною, Швецією, Кримом. Він шукав перепо­чинку для молодої держави і сподівав­ся, що Переяславська рада 1654 року дасть таку можливість. «Мир душі твоїй, Богдане, не так воно сталось, мос­калики, що уздріли, то все очукрали», — напише пізніше Т. Шевченко в поемі «Стоїть в селі Суботові». Але в останні роки життя Б. Хмельницький говорить: «Нема чого сподіватися добра від Моск­ви» і в 1657 році укладає договір між Швецією, Трансильванією про поділ Польщі. За ним Україна не брала нічо­го, тільки землю, що людським і Божим правом їй належала, землю, котру по­том і кров'ю обробляла. Згідно з цією угодою Україну визнавали назавжди не­залежною від Польщі державою.

Бог задумав інакше.

Не встиг гетьман завершити цю справу...

27 липня 1657 року його не стало.

Учениця.

...Тужать дзвони, розмовляють.

Плаче Україна,

Що найкращого зряджає

В домовину сина...

Що зостались після нього

Тільки немовлята,

І нема кому нової

Доглядати хати...

Добре хата будувалась,

Кошту не жалілось,

Кожна трісочка ціною

Голови платилась...

Ті сусідські злії очі

Косо поглядають.

Десь недобрі в думці мислі

Та сусіди мають...

Спить Богдан... і плачуть дзвони

Сумно на дзвіниці,

І ревуть важкі гармати,

Стонуть чарівниці.

Потемніло ясне сонце

Скрізь по Україні,

Повила всіх чорна дума: «Путь лихій годині!»

(М. Черновський «Суботівське подзвіння» )

Вчитель.  З висоти початку XXI ст. можна судити про те, чого не зробив Хмельницький головне дітище - Ук­раїнську державу. Вона мала свої  пере­ваги і свої недоліки, сильні сторони і слабкі. Але найважливіше було те, що вона існувала.

Можливо, він зумів би створити осно­ви її незалежності, якщо б дійшов до влади більш молодим або ж передав її не менш досвідченому керівникові. Але не вина його в тому. Чудово про це сказав Г. Хоткевич у книжці «Два гетьмани»: «Життя - то незмірна сила; і не віднімуть у Хмельницького слави його помилки. Не стане нам його ім'я менше дорогим від того, що й він чоловік, а не безплотний дух ідеї та її зреалізування. Ні!.. Вище й вище ставитиметься пам'ятник народний в душах українсь­кого народу тому, хто так давно, в темні часи середньовіччя, під серцем виносив ту ідею, яка тепер стрясає передовими умами сучасних синів України. Досі ми занадто мало знали свою історію: досі нас занадто багато вчено хронологічних таблиць панування польських королів і російських царів. Скоро вже народяться плеяди молодих істориків, історичних белетристів, малярів, скоро свідомість величі своєї минувшини поллється в суспільність сотнями, тисячами малень­ких струмків - і тоді поставить ук­раїнський нарід пам'ятник своєму Хмельницькому у Києві на площі, а на  ньому напише:

«Єдина і неділима Україна». Такий пам'ятник Хмельниць­кому на народні кошти роботи скульпто­ра Михайла Микешина був встановлений на Софіївській площі в Києві у 1898 році. А «єдина і неділима Україна» українсь­кий народ твердо сказав 24 серпня 1991 року — уже навіки.

На закінчення уроку хочу звернути увагу на повідомлення сучасників  про особистість Б. Хмельницького:

Сучасник.  «На думку дослідників, його зовнішність найбільш вірно передано А. ван Вестерорельдом придворним маляром литовського гетьмана Я. Радзивіма на малюнку 1651 р. На ній бачимо чо­ловіка похилого віку з високим чолом і втомленим виразом обличчя. Тонкі бро­ви підкреслюють відкритий і водночас владний погляд темних очей. Тонкий, задовгий ніс, трохи закручені до низу «казацькі вуса»,  міцно стулені тонкі губи, неважке, але круто зрізане підборіддя. Як засвідчують джерела, хо­леричний темперамент часто проявляв­ся у рисах характеру, вчинках, діях. Різкість у судженнях і запальність поєднувалися з м'якістю, привітністю, дотепність із мовчазністю; простота і щирість з лукавством і мстивістю; доб­рота з суворою вимогливістю і навіть жорстокістю. Не виключено, гетьман був чудовим актором і, залежно від обс­тавин, грав ту чи іншу роль. Сучасники відзначали тонкий розум, ерудицію, уміння передбачити розвиток подій, пе­реконаність у своїй правоті, сталеву во­лю. У нього дивовижно поєднувалися відчайдушна сміливість і холоднокровна обачність, принциповість, що межувала з впертістю, і готовність до компромісу, поступливості. Поза сумнівом, це була цілісна і разом з тим суперечлива нату­ра.

Сучасник 2.  Гетьман був невибагливою і скром­ною людиною у повсякденному житті, побуті. Будучи володарем країни, не привласнив собі жодного маєтку. Про­довжував жити у родинних садибах у Чигирині та Суботові. Як правило, но­сив звичайний козацький одяг і лише в особливо урочистих випадках одягав коштовне вбрання. Садиба у Чигирині нічим не відрізнялася від житла замож­них козаків.

Кімната, де приймав посольства, за свідченням Альберто Віміна, не мала роз­кошів. Тут стояли «грубі дерев'яні лав­ки, вкриті шкіряними подушками». Не відзначалися пишністю й організовані ним банкети.

Очевидно, кохався в голу­бах, яких «держав безліч», любив сма­кувати каву, у вільний час інколи грав на цитрі (можливо, бандурі) чи курив турецьку люльку.

З першою дружиною Ганною Сомко мав семеро дітей - з дочок відомі Кате­рина і Степанида, з синів Тиміш, Юрась, Остап (?). Нашумілий роман з Оленою (Мотроною) мав сумний кінець. Значний вплив на чоловіка мала третя дружина Ганна Золотаренко, якій навіть писала польська королева. Всі дружини мали незаперечний вплив на гетьмана. Велич Б. Хмельницького по­лягає в тому, що він розумів інтереси і прагнення українського народу.

Богдан Хмельницький був і зали­шиться національним героєм і пам'ять про нього свято береже український народ.

VІ. Домашнє завдання.

Скласти твір-роздум «Місце Б. Хмель­ницького в історії українського народу».