23 липня о 18:00Вебінар: STEM-освіта без гендерних стереотипів – запорука успішного майбутнього школярів

урок на тему: Храми та ікони. Софіївський собор і Києво- Печерська лавра.

Про матеріал

Матеріали з історії містять розробку уроку та навчальну презентацію по темі: Храми та ікони. Софіївський собор і Києво- Печерська лавра.

Будуть цікавими для вч. історії які працюють з 5 класом .

Матеріали відповідають новій програмі затверженою мон

Зміст слайдів
Номер слайду 1

Мета: Визначити особливості розвитку української культури; дізнатися про основні здобутки української доби; розглянути особливості розвитку культури; удосконалювати набуті знання і уміння. Тема: Храми та ікони. Софіївський собор і Києво-Печерська лавра.

Номер слайду 2

Софія Київська

Номер слайду 3

В. Верещагін. «Велика церква Києво-Печерської Лаври» (тобто Свято-Успенський собор) у XIX ст.

Номер слайду 4

Реконструкція (макет) первісного вигляду Софійського Собору

Номер слайду 5

1. Вид на Лавру згори2. Успенський Собор

Номер слайду 6

1. Велика Лаврська дзвінниця2. Софія Київська

Номер слайду 7

Межі охоронної (буферної) зони об'єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Свята Софія»

Номер слайду 8

Схема заповідника Софійський собор

Номер слайду 9

1. Мозаїка в центральному куполі — Архангел2. Мозаїка в центральному куполі — Христос

Номер слайду 10

Богоматір Оранта (мозаїчний з використанням смальти образ з собору Київської Софії)

Номер слайду 11

1. Марк Євангеліст (фрагмент)2. Свята Євдокія. Фреска XI ст.

Номер слайду 12

1. Княжий портрет, південна половина. Фреска ХІ століття2. Іконостас Софійського Собору 1747 року

Номер слайду 13

Автограф Володимира Мономаха

Номер слайду 14

1. Пам'ятна монета НБУ, присвячена Києво-Печерській Лаврі (аверс)2. Ювілейна монета НБУ присвячена 1000-річчю заснування Софії Київської

Номер слайду 15

Знаменита Скіфська пектораль експонується у Музеї історичних коштовностей України

Перегляд файлу

Розробка уроку з історії України. 5 – клас

Тема: Храми та ікони. Софіївський собор і Києво- Печерська лавра.

Мета: Визначити особливості розвитку української культури; дізнатися про основні здобутки української доби; розглянути особливості розвитку культури; удосконалювати набуті знання і уміння.

Обладнання: презентація Microsoft PowerPoint, ілюстрації.

Тип уроку: Вивчення нового матеріалу.

Хід уроку.

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація опорних знань і вмінь учнів:

Бесіда за запитаннями:

1. Що таке історичні джерела ?

2. Як вони поділяються ?

ІІІ. Вивчення нового матеріалу:

                                                          План уроку:

                                                          1.Софіївський собор.

                                                          2. Києво- Печерська лавра.

                                                          3. Ікони та мозаїка.

Розповідь учителя:

1 . Собор святої Софії — Премудрості Божої, Софія Київська або Софійський Собор християнський собор в центрі Києва, пам'ятка української архітектури та монументального живопису 1118 століть, одна з небагатьох уцілілих споруд часів Київської Русі. Одна з найголовніших християнських святинь Східної Європи, історичний центр Київської митрополії.

Міститься на території Софійського монастиря i є складовою Національного заповідника «Софія Київська» (крім собору, до цього заповідника належать Золоті Ворота, Андріївська церква, Кирилівська церква в Києві та Судацька фортеця).

Собор як головний храм держави відігравав роль духовного, політичного та культурного центру. Під склепінням Св. Софії відбувалися урочисті «посадження» на великокняжий престол, церковні собори, прийоми послів, затвердження політичних угод. При соборі.

У «Повісті минулих літ» заснування Софійського собору значиться під 1037 роком. Натомість в Новгородському літописі ця подія позначена 1017 роком. У всякому разі, засновником собору історичні джерела визначають київського князя Ярослава Володимировича (Мудрого). Сучасник будівництва собору митрополит Іларіон Київський у своєму «Слові про Закон і Благодать», згадуючи Софійський собор, говорить, що в його створенні Ярослав завершив справу свого батька Володимира, а німецький єпископ Тітмар Мерзебурзький (пом.1018) згадує під 1017/18 рр. функціонуючий Софійський монастир у Києві. Останніми роками набула популярності гіпотеза про заснування Софії Київської князем Володимиром. Доктор історичних наук Надія Нікітенко, підтримана кандидатом історичних наук Вячеславом Корнієнком, висунула гіпотезу, що храм закладено 4 листопада 1011, а освячено 11 травня 1018, тобто його спорудження розпочав Володимир Великий, а завершив Ярослав Мудрий. Ця концепція побудована на підставі нової інтерпретації світських фресок та знайдених на фресках собору графіті, датованих 1018/21, 1019, 1022, 1023, 1028, 1033 і 1036 роками, а також на підставі свідчень Іларіона та Тітмара[1].

Ця гіпотеза дискутується  але її знайшли достатньо переконливою для святкування у 2011 р. 1000-річчя заснування Софійського собору[4]. Цей ювілей відзначили на міжнародному і загальнодержавному рівнях за рішенням ЮНЕСКО і за Указом Президента України[5].

Храм присвячено Софії — Премудрості Божій. Це одна з найскладніших абстрактних категорій християнського богослів'я, що має багато тлумачень. За апостолом Павлом, Софії символічно відповідає іпостась Христа — втіленого Слова Божого. Тільки пізніше, коли поширилося ототожнення Софії з Божою Матір'ю, храмове свято київського собору перенесли на 8 (21) вересня — день Різдва Богородиці. Художній образ Софійського собору мав втілити багатогранний зміст, вкладений у цей символ. Це пояснює його грандіозні розміри та надзвичайно ускладнена структура. Загально кажучи, інтер'єр Софії відтворює середньовічну модель Всесвіту, а зовнішній вигляд — образ Граду Божого — Небесного Єрусалима.

За багатовікову історію собор пережив навали ворогів, пограбування, часткові руйнування, ремонти і перебудови.

Київський Софійський собор був однією з найбільших будівель свого часу. Загальна ширина храму — 54,6 м, довжина — 41,7 м, висота до зеніту центральної бані — 28,6 м. Собор має 5 нав, завершених на сході апсидами. Він увінчаний 13 верхами з банями, покритими свинцевими листами, що утворюють ступінчастий пірамідальний силует, і оточений з трьох боків двома рядами відкритих галерей, з яких внутрішній має два яруси. Довгий час вважали, що галереї прибудовані до собору пізніше, але дослідження останнього часу довели, що вони пов'язані єдиним задумом і виникли водночас. Тільки хрестильня, вбудована у західну галерею, належить до середини XII ст.

Стіни викладені з великих природних каменів — граніту й рожевого кварциту, ряди яких розділені рядами пласкої цегли — плінфи. Мурування виконували на рожевому вапняно-цем'янковому розчині. Первісно собор не був зовні потинькований і побілений.

1051 - на київський престол в соборі висвячений митрополит Іларіон.

1054 - в соборі похований Київський князь Ярослав Мудрий.

10551062 - собор розбудовував Великий князь Київський Ізяслав Ярославич.

1093 - в соборі поховали князя Всеволода І.

1113 - в соборі коронували Великого князя Київського Володимира ІІ Мономаха

1125 - в соборі поховали Володимира ІІ Мономаха

1154 - в соборі відбувся похорон князя В`ячеслава.

1169 - Київ захопив і зруйнував владимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський, який забрав із Софії всі золоті речі та церковні реліквії, зокрема, ікону Пресвятої Богородиці.

1240 - під час зруйнування Києва ханом Батиєм Софіївський собор встояв, але був пошкоджений і пограбований.

1375 - собор ремонтував митрополит Кипріян.

1416 - Київ розграбував і спалив хан Едігей, у 1482 — кримський хан Менглі-Гірей.

14971577 - собор залишався без догляду.

1577 - Богуш Гулькевич-Глібовський своїм коштом відремонтував собор.

Нове відродження Софії Київської пов'язане з київським митрополитом Петром Могилою. У 16331647 він провів капітальний ремонт собору та оздобив його. Навколо собору спорудили дерев'яні монастирські будівлі, а всю територію обнесли високою дерев'яною огорожею. До робіт у соборі Петро Могила залучив італійського архітектора Октавіано Манчіні. Основним будівельним матеріалом була цегла і вапняно-піщаний розчин. Причому цеглу часто застосовували не лише для мурування стін і склепінь, але й для фундаментів. Внаслідок нерівномірності випалювання цегла мала різні відтінки — від темно-червоного до світло-жовтого. Зазвичай всі внутрішні приміщення будинків мали склепінчасті перекриття. У житлових приміщеннях стояли печі, оздоблені візерунчастими полив'яними кахлями, що надавало інтер'єрам особливого колориту.

1638 - при соборі засновано чоловічий монастир.

1651 - позолочено верхні малі куполи. 

1654 - кияни затвердили у Софійському соборі рішення Переяславської ради про союз із Московією.

16901707 - митрополит Варлаам Ясинський провів капітальний ремонт собору (при матеріальній допомозі гетьмана І.Мазепи). У галереях надбудовано поверхи, встановлено 4 нові куполи, перебудовано на бароковий стиль верхи старих веж. Спорудили нову муровану дзвіницю, звану мешканцями Києва «Тріумфальна дзвіниця». Гетьман І.Мазепа позолотив головний купол своїм коштом.

1697 - велика пожежа знищила дерев'яні будівлі Софійського монастиря.

1699 - почалося спорудження нових кам'яних будівель навколо собору (тривало по 1767). Збудовано дзвіницю, трапезну, хлібню (пекарню), палати митрополита, західні ворота (Браму Заборовського), монастирський мур, південну в'їзну башту, Братський корпус, бурсу. В архітектурі цих будівель і в зовнішньому вигляді Софіївського собору після реконструкції знаходимо характерні риси української барокової архітектури XVII–XVIII століть.

1786 - монастир скасовано, а його землі секуляризовано.

18431853 - позолочено іконостаси. Надбудовано 4-й поверх дзвіниці.

18511852 - реконструйовано дзвіницю.

1917 — Комітет охорони старовини та мистецтва почав дослідження Софії.

29 квітня 1918 — у соборі єпископ Никодим (Кротков) миропомазав Павла Скоропадського на гетьмана всієї України.

1921 - у Софії Всеукраїнський церковний собор висвятив протоєрея Василя Липківського на Митрополита Київського і всієї України УАПЦ.

Згодом Всеукраїнська академія наук створила Софійську комісію, яка врятувала собор від знищення більшовиками (у 1928-1930 секретар комісії - Барвінок Володимир Іванович).

1934 - територію Софійського монастиря оголосили Державним історико-архітектурним заповідником.

Комуністичний уряд заборонив служіння в соборі. Всі золоті та срібні речі (царські ворота, ікони, срібні кадила, свічники, церковні ризи, книги) забрано, позолочені іконостаси розібрано, золото здерто, а решту - спалено.

У вересні 1941, за свідченням колишнього завідувача Софійського заповідника Олексія Повстенка, більшовики намагалися замінувати та підірвати собор, але німецькі сапери запобігли цьому.

1943 - за німецької окупації Києва експонати Софіївського архітектурно-історичного музею розграбовано, частину дорогих ікон і фотоархівів вивезли до Німеччини.

1950-ті рр. - у соборі провели реставрацію, під час якої виявили та відкрили фрески 11 століття (фрагментарно, там, де вони збереглися) та відновили фрески 18 століття.

1990 - ансамбль Софійського монастиря занесено до Переліку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

2. Успе́нська Ки́єво-Пече́рська ла́вра  — одна з найбільших православних святинь України, визначна пам'ятка історії та архітектури, а також діючий монастир Української православної церкви Московського патріархату зі статусом лаври.

З часу свого заснування як печерного монастиря у 1051 році[1] Києво-Печерська лавра була постійним центром православ'я на Русі. Разом із Софіївським собором вона занесена до Світової спадщини ЮНЕСКО. На території Верхньої Лаври діє «Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник», якому було надано статус національного у 1996 році.[2] Монастирське життя зосереджене на території Нижньої лаври. Обидві частини Лаври відкриті для відвідувачів. Києво-Печерську лавру занесено до Семи Чудес України у 2007 році за результатами голосування експертів та користувачів Інтернету.

В теперішній час пам'ятка знаходиться під юрисдикцією Національного заповідника, Державних музеїв і Української Православної церкви Московського патріархату.

Монастир заснований у 1051 році за князя Ярослава Володимировича монахом Антонієм, як печерний монастир. Вважається одним з перших монастирів на Русі, що поклав початок руському чернецтву. Співзасновником монастиря вважається один з перших учнів Антонія Феодосій. В 1058 році, попросивши благословіння преподоб­ного Антонія, преподобний Варлаам побудував над печерою дерев'яну цер­кву в честь Успіння Пресвятої Богородиці.

В 11 столітті монастир став центром розповсюдження і затвердження християнства в Київській Русі. У XII столітті монастир отримав статус «лаври» — головного великого монастиря. У XVIII столітті Києво-Печерська лавра стала найбільшим церковним феодалом в Україні: їй належали три міста, сім містечок, біля двохсот сіл і хуторів, більше семидесяти тисяч кріпаків, дві паперові фабрики, одинадцять цеглових і шість скляних заводів, більше ста шестидесяти винокурень і вітряків, біля двохсот шинків, два кінних заводи.

Києво-Печерській лаврі було підпорядковано багато дрібних монастирів і так звані пу́стелі (зокрема, Китаєвська, Микільська та інші під Києвом) з їхніми угіддями і кріпаками в Україні, Росії і Білорусі. Києво-Печерська лавра зіграла важливу роль у розвитку давньоруської культури, була центром літописання. Тут перекладалися на церковно-слов'янську мову і переписувалися твори іноземних авторів. У лаврі працювали відомі літописці Нестор (автор «Повісті минулих літ»), Нікон, Сільвестр. У XIII столітті було складено «Києво-Печерський патерик» — важливе джерело історії Києва.

З 1592 по 1688 роки монастир був ставропігією Константинопольського патріарха, з 1688 року Московського патріарха, з 1786 Київського митрополита.

Трагічні події після 1917 року послужили поштовхом до тотального винищування православного духівництва і всього, що було зв'язано з Православною Церквою. 25 січня 1918 року в стінах Лаври був закатований митрополит Київський і Галицький Володимир, а в 1920 році Лавру закрили. 4 серпня 1929 року комуністична влада завершила роботи по перетворенню Києво-Печерської Лаври на Всеукраїнське музейне містечко, головне призначення якого – бути центром антирелігійної пропаганди в республіці. Перед наркоматом внутрішніх справ УСРР порушено клопотання про негайне виселення з території містечка осіб духовного життя, які до того часу в ньому проживали.

Під час Другої світової війни у 1941 році радянські війська підірвали Свято Успенський собор. Під час німецької окупації Києва, монастир на деякий час був відроджений, але у 1961 був знову закритий радянською владою.

Відродження

Після вибуху храм був залишений в руїнах як свідчення злочинів нацистів. Не були здійснені плани відтворити його в початкових середньовічних формах до святкування 1000-річчя хрещення Русі. Чернецьке життя і богослужіння в Києво-Печерській лаврі відновлено з 1988 року. 2000 році було відбудовано Свято-Успенський собор. Тільки 9 грудня 1995 Президентом України Л. Кучмою видано Указ про відновлення Успенського собору. Храм був відтворений у великому поспіху, практично за два роки, без серйозної наукової підготовки, з використанням сучасних матеріалів. Перед будівельниками стояла задача встигнути до 950-річчя лаври. Відразу за завершенням будівництва храм був розписаний; освятили його 24 серпня 2000 року. Тривають роботи його розпису. Трапезний храм Києво-Печерської лаври в ім'я святих Антонія і Феодосія де-факто є кафедральним собором Української православної церкви (Московського патріархату), оскільки в ньому проводить богослужіння предстоятель Церкви митрополит Володимир.

Головна дзвіниця лаври побудована у 1731—1744 роках. Має висоту 96,52 метра і органічно вписується до ансамблю монастиря й усього Печерська. Її видно здалеку, за 25-30 кілометрів від міста. Аби піднятися на її верхівку необхідно зійти на 374 сходинки.

Трапезна церква Св. Антонія і Феодосія

Наймолодший храм Києво-Печерського монастиря. Перша Трапезна палата монастиря, побудована у XII столітті, не зберігалась і про її архітектуру нічого не відомо. Друга Трапезна палата із церквою Св. Петра і Павла була відбудована в стилі українського бароко, але у 1893 році її також зруйнували. Сучасна Трапезна палата з церквою побудована у 1895 році, з 1990 року в церкві регулярно проводяться богослужіння.

Некрополь Києво-Печерської лаври

На території Лаври поховано багато видатних осіб, зокрема, біля трапезної — генеральний суддя українського війська Кочубей Василь і полтавський полковник І.Іскра. У церкві Спаса на Берестові — засновник Москви Юрій Долгорукий.

3. Храми та ікони.

Особливу цінність становлять мозаїки ХІ ст., які прикрашають головні частини храму — центральну баню і головний вівтар. Тут зображені основні персонажі християнського віровчення. Вони розташовані в строгому порядку згідно з «небесною ієрархією».

Шедевром мистецтва мозаїки вважається зображення Оранти- розміщеної в центральному апсиді — фігури Святої Діви Марії, руки якої підняті в молитві. Мозаїка має 6 метрів в вишину. Унікальність зображення полягає в тому, що воно виконане на внутрішній поверхні куполу Собору, і з різних точок Оранта виглядає зображеною у різних позах — стоячи, схилившись у молитві чи на колінах.

Усі мозаїки собору виконані на сяючому золотому фоні. Їм притаманні багатство барв, яскравість і насиченість тонів. При всій кольоровій різноманітності мозаїк переважними тонами є синій і сіро-білий у поєднанні з пурпуровим.

Кожний колір має багато відтінків: синій-21, зелений-34, червоно-рожевий-19, золотий-25 та ін. Це свідчить про високий розвиток у Стародавній Русі скловарної справи і техніки виготовлення смальти. Всього палітра мозаїк собору налічує 177 відтінків кольорів. Наразі сучасні майстри, використовуючи методи 11 сторіччя, не в змозі виготовити таку різноманітність кольорів мозаїки.

Смальта виготовлена зі скла, забарвленого в різні кольори додаванням солей і окислів металів. Зображення виконані безпосередньо на стіні шляхом вдавлювання у вогку штукатурку кубиків смальти, розміри яких у середньому близько 1 см³. У наборі облич часто зустрічаються дрібніші кубики — близько 0,25 см³. Ґрунт під мозаїками тришаровий, загальна товщина його 4 — 6 см. Крім смальти, використано кубики з природного каміння.

У зеніті центральної бані зображений Христос Пантократор (Вседержитель), який царює над усім простором.

Навколо Христа-Вседержителя — чотири архангели, з яких лише один — мозаїчний, а інших в кінці XIX ст. домалював олією М.О.Врубель.

У простінках між вікнами барабана зображені дванадцять апостолів, з них мозаїчною збереглася лише верхня частина постаті Павла.

З чотирьох зображень євангелістів на парусах, що підтримують баню, цілком залишилась постать Марка на південно-західному парусі.

На північній і південній підпружних арках розташовано п'ятнадцять мозаїчних медальйонів із зображенням мучеників. На стовпах передвівтарної арки — мозаїчна сцена «Благовіщення»

Фреска — це розпис мінеральною фарбою на вологому тиньку.

Фрески, що збереглися в Софійському соборі, датуються ХІ століттям — вони були виконані під час будівництва собору. В XIX столітті, під час реконструкції собору, фрески були поновлені олійними фарбами, які, як правило, повторювали контури старих зображень.

В ХХ столітті, під час чергової реставрації вченими було виявлено, що велика частина фресок ХІ століття збереглася під шаром тиньку та олійних фарб, і, де це було можливо, старі фрески були відкриті.

ІV. Узагальнення.

V. Домашнє  завдання.

zip
Додано
11 вересня 2018
Переглядів
309
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку