Нематеріальна  культурна  спадщина  українців

під  охороною  ЮНЕСКО

Петряєва Т.С., методист КНМУ «П’ятихатський РМК»

ЮНЕСКО стоїть на захисті не тільки матеріальної, а й нематеріальної культурної спадщини людства – спадщини, що передається від покоління до покоління, постійно відтворюється людьми залежно від середовища, що їх оточує, від їх взаємодії з природою та історією і формує в них почуття самобутності та спадкоємності. В Конвенції  із захисту нематеріальної культурної спадщини, прийнятій у 2003 р. і підписаній 171 країнами, указані конкретні прояви нематеріальної культурної спадщини. Це:

• усна народна творчість (казки, епічні пісні, епічні сказання, билини, фольклорна проза, ін.);
• виконавські мистецтва (пісенне мистецтво, танцювальне мистецтво, музично-інструментальне мистецтво, театральне мистецтво (народний театр, народний цирк і т. п.), сказительства, ін.);
• святково-обрядова культура (свята, обряди, ритуали, ін.);
• техніки і технології (пов’язані з традиційними ремеслами, народними музичними інструментами, традиційним народним костюмом, традиційної господарської та побутовою культурою, ін.).

Список нематеріальної культурної спадщини людства на сьогодні налічує 336 елементів, з них 2 елементи української культури, що потребують термінової охорони: Петриківський розпис (05.12.2013) та українські козацькі пісні Дніпропетровщини (29.11.2016).

Петриківський розпис – українське декоративно-орнаментальне народне малярство, що сформувалося на Дніпропетровщині в селищі Петриківка – першим отримав високий статус елементу нематеріальної культурної спадщини людства. Він бере початок з ХVІІІ ст., з настінного хатнього розпису. Розпис прикрашав не лише хати, а й клуні та речі побуту, віддзеркалюючи єдність  жителів Придніпров’я з його лагідною природою. Класичними елементами розпису є гілки калини та польові квіти, основними сюжетами – «вазон», «букет», «гілочка» і «фриз». Цікавою є символіка розпису: букет-вазон – це образ квітучого дерева життя; лиштва (фриз) – безкінечність; квітка – вершина краси природи; калина – символ дівочої вроди, а мальва – козацької доблесті; дуб – вияв сили та мужності; птах – символ гармонії, світла, щастя; півник – знак пробудження, відродження; зозуля уособлює таємницю вічного плину часу.

Сьогодні у Петриківці працює понад сорок провідних майстрів розпису. На жаль, мистецтвознавці констатують: на зміну наївному народному малярству прийшов високий професіоналізм, водночас розпис почав втрачати притаманну йому простодушність і теплоту. Дається взнаки і комерціалізація цього мистецтва. За ті роки, що «Петриківка» має охоронний статус ЮНЕСКО, якісного перетворення з нею не сталося.  «Вона собі як була таким примітивним мистецтвом із кітчевими сувенірами, так ним і залишається. Деякі проекти з розписом можна назвати цікавими, – пропозиція зробити «Петриківку» символом «Євробачення», вона була дуже позитивно сприйнята (але не затверджена – прим. автора)…

Можна сказати, що у нас все тримається на волонтерах», – вважає  Ігор Лісний, арт-менеджер, засновник проекту petrykivka.dp.ua.

https://www.youtube.com/watch?v=1-kBLT0O2ag

Надбанням Світової нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО оголошено й українські козацькі пісні Дніпропетровщини. «Козацькими піснями» вважаються ті пісні, в яких змальовуються козацькі походи («Ой, гук, мати, гук» тощо), пісні про козацьких ватажків (пісня про козацького полковника Данила Нечая «Ой, з-за гори та ще й з-за лиману» і т. ін.), козацька лірика («Із-за гір, з-за гір» і т.д.), козацький романс («Ішов козак з Дону» і под.). У цих піснях текст іде від невизначеного розповідача або від самого козака. Їх музичній мові властиві розлогість мелодії, протяжність кожної музичної фрази. Виконуються такі пісні без музичного супроводу, гуртом.

Існує реальна загроза зникнення козацьких пісень, адже міжпоколінний процес передачі цієї спадщини практично відсутній: козацтво як окремий стан не зберігся, вік виконавців пісень – 70-80 років. У межах діючих фольклорних ансамблів відбувається горизонтальний процес передачі – молодші учасники цих колективів учать пісні від старших учасників, проте їх кількість вкрай мала та вони вже й самі досягли пенсійного віку. Незатребуваність справжніх, протяжних козацьких пісень у побуті та під час сценічних виступів також негативно позначається на їх збереженні.

Міжурядовим комітетом ЮНЕСКО на Дніпропетровщині виділено три фольклорно-етнічні аматорські гурти, учасники яких співають козацькі пісні: «Криниця» (м. Підгородне), «Богуславочка» (с. Богуслав Павлоградського р-ну) та «Першоцвіт» (с. Кочережки Павлоградського р-ну). Так, наприклад, бабусі з хору «Криниця», які зустрічаються вже 28 років поспіль двічі на тиждень, зібрали десятки унікальних пісень, що їх об’єднали. Аплодували аматорам в Угорщині, Польщі, Білорусі. Вони – лауреати та дипломанти міжнародних, Всеукраїнських, обласних фестивалів. Та сьогодні наймолодшій співунці гурту вже за 50, а найстаршій – за 80 років.

Щоб повернути виконавцям любов до цього багатоголосого співу, розроблено план дієвих заходів, розрахований на 5-7 років. Це текстові й студійні записи, передачі, фестивалі, семінари, майстер-класи, а головне – це експедиційна робота. «Ми записували жінку з Межівського району, їй було 94 роки, вона пригадувала козацькі пісні, в яких 18-22 куплети. Зараз це рідкість, жодна людина, до якої ми приїздили, вже не наспіває такого обсягу. Зараз народна пісня тяжіє до зменшення в обсязі. І я вже не кажу про те, що розспівна манера – це довга манера дихання, це складна манера, не кожна людина зможе так співати, навіть фізіологічно – ми цю здатність втрачаємо», – говорить музикознавець Вікторія Карпович.

Нині до переліку об’єктів нематеріальної культурної спадщини України, що також претендують на включення до списку Світової спадщини, входять:

•    Опішнянська кераміка – техніка виготовлення розпису (ареал – Полтавська обл., Зіньківський район, смт. Опішне; носій – ПП «Гончарний круг»);
•    Косівська кераміка як традиційне ремесло Карпатського регіону XVI-XXI ст. (ареал – Івано-Франківська обл., Косівський район, м. Косів; носій – Косівський інститут декоративно-прикладного мистецтва Львівської національної академії мистецтв);
•    Кролевецькі ткані рушники – використання традиційної техніки перебору з ремізно-човниковим ткацтвом, поєднання червоно-білих кольорів, орнаментика (ареал – Сумська обл., Кролевецький район, м. Кролевець; носій – КП «Кролевецьке художнє ткацтво»);
•    Культура хліба – хлібна культура і традиції.

Охоронний статус від ЮНЕСКО гарантує збереження унікальних елементів нематеріальної культури народів, підвищує престиж територій і установ, які ними опікуються, сприяє популяризації включених до Списку елементів, забезпечує пріоритетність у залученні коштів для їх підтримки, у першу чергу з Фонду Світової спадщини (внесків країн-учасниць). Проте всі ці гарантії дієві лише тоді, коли сам народ –  носій культури – стоїть на захисті життєздатності своєї нематеріальної спадщини.

https://www.youtube.com/watch?v=bHTCn1ag4Mw