22 серпня о 18:00Вебінар: Як зробити урок цікавим: перевірені лайфхаки

Пам'ятаємо, шануємо, дякуємо...

Про матеріал

У 2002 р. в нашій державі засновано національне державне свято - День миру, що відзначається 21 вересня. Згадаємо у цей день поіменно земляків, які полягли за мир в Україні на Східному фронті неоголошеної війни. Тих, хто не зміг насолодитись мирним життям, подарувавши цю можливість нам. Пам'ятаємо і шануємо полеглих воїнів-земляків, дякуємо їм за мужність і самопожертву! А мир обов'язково повернеться в Україну!

Електронна Книга пам'яті жителів району, загиблих за Україну, складена за матеріалами http://memorybook.org.ua/2/burec.htm та інших інтернет-ресурсів

Перегляд файлу

Пам'ятаємо,  шануємо,  дякуємо...

Книга  памяті  рАЙОну

 

Петряєва Т.С., методист КНМУ «П’ятихатський РМК»

 

У квітні 2018C:\Documents and Settings\petryaeva\Мои документы\0_12a689_4c2c2341_M.gif р. в зоні військового конфлікту на Донбасі офіційно завершилася антитерористична операція, Україна перейшла до нового формату оборони – Операції Об’єднаних сил (ООС).  Уже п’ятий рік українська влада неспроможна назвати війну війною. Поки навколо реінтеграції Донбасу палахкотять політичні баталії, згадаємо поіменно наших земляків, які полягли за Україну на Східному фронті цієї неоголошеної війни. Тих, хто не зміг насолодитись мирним життям, подарувавши цю можливість нам.

«Кажуть, що спогади з часом тьмяніють та вигоряють. Кажуть, що з часом може померти навіть память. Та ні. Те, про що люди будуть згадувати через роки, наближається до безсмертя.» (Ян Осока, волонтер 200)

Пам’ятаємо і шануємо полеглих воїнів-земляків, дякуємо їм за мужність і самопожертву!

 

2014

 

Голополосов Юрій ОлексійовичГолополосов Юрій Олексійович

(16.03.1972 – 19.06.2014)

 

Дата та місце народження: 16 березня 1972 р., м. Пятихатки, Дніпропетровська область.

Дата та місце загибелі: 19 червня 2014 р., смт Ямпіль, Краснолиманський район, Донецька область.

Звання: Старший прапорщик.

Посада: Головний сержант-командир бойової машини.

Підрозділ: 25-а окрема Дніпропетровська десантно-повітряна бригада ВДВ.

Обставини загибелі: Загинув у бою під Красним Лиманом.

Місце поховання: м. Новомосковськ, Дніпропетровська обл.

Нагороди: Орден «За мужність» III ступеня (посмертно) – Указ Президента України            № 593/2014 від 15 липня 2014 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України»

Народився у місті П’ятихатки. Закінчив П’ятихатську ЗШ № 1, занімався також у музичній школі.

Протягом 1990-1992 років проходив строкову службу, після чого залишився в армії і  прослужив понад 20 років. У грудні 2013 звільнився у звязку із виходом на пенсію за вислугою років. Мешкав у Новомосковську, планував працювати у сфері охорони.

З початком російської збройної агресії проти України у березні 2014 р. повернувся до своєї бригади за частковою мобілізацією. Брав участь в антитерористичній операції в районі Лисичанська та Лиману, під час бойових дій був двічі поранений.

19 червня о 4:00 почалась військова операція, метою якої було висування в глибину території, знищення укріплень бойовиків в районі смт Ямпіль та звільнення населених пунктів. З Красного Лиману вирушили підрозділи десантників, яким було поставлене завдання взяти штурмом укріплений блокпост «Марс» російсько-терористичних угруповань, провести «зачистку» в передмісті Ямполя, захопити та утримувати ключові точки, зокрема міст через Сіверський Донець. На світанку сили зведеного штурмового загону десантників вийшли виконувати завдання за підтримки артилерії. Перший штурм був невдалим,   десантники потрапили у засідку. Було підірвано на керованому фугасі машину управління «Реостат», втрачено дві БМД-1, командир батареї дістав поранення у шию, двоє бійців загинули. Старший прапорщик Голополосов, прикривши собою молодого бійця, дістав поранення у голову, була розтрощена нога нижче коліна. Його евакуювали з поля бою до бригадних медиків, які стояли поблизу, але реанімаційні заходи не допомогли, помер на руках лікарів медроти. Після півторагодинного бою довелось відступити. На допомогу вилетіла пара Су-25. Перегрупувавшись, поповнивши боєкомплект, десантники знову пішли на штурм. Спільними зусиллями блокпост був взятий. У бою загинули шість бійців 25-ї бригади.

Звільнення населених пунктів Лиманського району (на той час  Краснолиманський район) і взяття під контроль мосту дозволило перекрити останній шлях постачання зброї та боєприпасів до угруповання російського терориста Гіркіна («Стрєлка») у Словянськ.

 

 

Колотвін Олександр ВікторовичКолотвін Олександр Вікторович («Саха»)

(18.11.1984 – 16.08.2014)

 

Дата та місце народження: 18 листопада 1984 р., м. Пятихатки, Дніпропетровська область.

Дата та місце загибелі: 16 серпня 2014 р., с. Хрящувате, Краснодонський район, Луганська область.

Звання: Солдат.

Посада: Оператор.

Підрозділ: 24-й батальйон територіальної оборони «Айдар».

Обставини загибелі: Під час виконання бойового завдання під Хрящуватим потрапив під обстріл «Граду» та отримав смертельне поранення в серце.

Місце поховання: м. П’ятихатки, Дніпропетровська обл.

Нагороди: Орден «За мужність» III ступеня (посмертно) – Указ Президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі»;

     нагрудний знак «За оборону Луганського аеропорту» (посмертно);

     відзнака Київської міської Спілки ветеранів Афганістану «Орден 3-го ступеня „Слава і честь“» (за вагомий внесок у звільнення Луганщини від сепаратистів, 28 липня 2014);

     відзнака Всеукраїнської громадської організації «Спілка ветеранів та працівників силових структур України «ЗВИТЯГА» Орден «За вірність присязі» (3 квітня 2015, посмертно);

     відзнака «Зірка „Герой козацтва“» (посмертно) за вагомий внесок у звільнення Луганщини від сепаратистів.

Стрімкий та рішучий з дитинства, Олександр рано став на шлях самостійного життя. Працював поваром, був майстром з приготування піци тісто грало в його руках. Мріяв попрацювати в Італії та Америці. Фанат «Дніпра», знавець страйкболу і пейнтболу. Завжди вирував енергією, був товариським, мав багато друзів.

Брав активну участь у подіях Революції Гідності. На Майдан спочатку їздив після роботи, потім звільнився і стояв на барикадах. У часи війни з травня 2014-го доброволець, оператор 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар». Про перебування в АТО рідним нічого не розповідав. Був розвідником, завжди першим йшов у бій. Брав участь у визволенні міста Щастя, селища Металіст, Лутугиного. Під селом Георгіївка зазнав кульового поранення ноги.

От і на останнє завдання пішов, маючи поранення ноги. Ніхто не міг примусити його залишитися – рішення Олександр завжди приймав сам. Уламок від «Граду» вразив воїна в серце. Всього в той день «Айдар» втратив 4-х бійців.

 

Ємельяненко Ігор ВолодимировичЄмельяненко Ігор Володимирович («Ємеля»)

(25.14.1989 – 21.08.2014)

 

Дата та місце народження: 25 квітня 1989 р., с. Саксагань, Пятихатський район, Дніпропетровська область.

Дата та місце загибелі: 21 серпня 2014 р., сел. Грабське, Амвросіївський район, Донецька область (47°54'08.4"N 38°08' 44.9"E).

Звання: Старший солдат.

Посада: Гранатометник.

Підрозділ: 93-я окрема механізована бригада.

Обставини загибелі: Загинув внаслідок мінометного обстрілу.

Місце поховання: м. Новомосковськ, Дніпропетровська обл.

Нагороди: Орден «За мужність» III ступеня (посмертно) – Указ Президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі».

Був звичайним  хлопцем – зі своїми мріями про майбутнє, з гітарою в руках. Звичайно ж, ніколи він не мріяв опинитися на війні, залишивши вдома рідну матір та маленького сина.  Ігор був лише справжнім патріотом своєї країни та справжньою Людиною, тож у червні 2014 р. відправився виконувати військовий обов’язок у зоні проведення антитерористичної операції. Вже за два місяці його не стало. У чорному пеклі війни безжально згоріли його мрії, його майбутнє, його пісні, його життя…

 

 

Коваленко Олег МиколайовичКоваленко Олег Миколайович

(16.08.1984 – 29.08.2014)

 

Дата та місце народження: 16 серпня 1984 р., с. Лозуватка, Пятихатський район, Дніпропетровська область.

Дата та місце загибелі: 29 серпня 2014 р., с. Новокатеринівка, Старобешівський район, Донецька область.

Звання: Солдат.

Посада: Кулеметник.

Підрозділ: 40-й батальйон територіальної оборони «Кривбас».

Обставини загибелі: Загинув під час виходу з Іловайського котла.

Місце поховання: с. Лозуватка, П’ятихатський р-н, Дніпропетровська обл.

Нагороди: – Орден «За мужність» III ступеня (посмертно) – Указ Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 р., «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі»;

– «Іловайський хрест» (посмертно).

Був убитий російсько-терористичними військами під час виходу з Іловайського котла. Солдат-кулеметник зустрів смерть на дорозі поміж селом Новокатеринівка  та хутором Горбатенко, коли наші бійці виходили «зеленим коридором» і були підло розстріляні ворогом. 3 вересня 2014 р. тіло Коваленка Олега разом з тілами 96 інших загиблих було перевезено до дніпропетровського моргу. Був упізнаний бойовими товаришами і родичами.

Похований у рідному селі Лозуватка.

 

 

 

 

 

Комісар Володимир ЮрійовичКомісар Володимир Юрійович

(01.01.1978 – 29.08.2014)

 

Дата та місце народження: 1 січня 1978 р., м. Пятихатки, Дніпропетровська область.

Дата та місце загибелі: 29 серпня 2014 р., с. Чумаки, Старобешівський район, Донецька область.

Звання: Рядовий міліції.

Посада: Міліціонер.

Підрозділ: Батальйон патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-1».

Обставини загибелі: Під час виходу з «Іловайського котла» загинув поблизу с. Чумаки.

Місце поховання: м. П’ятихатки, Дніпропетровська обл.

Нагороди: Орден «За мужність» III ступеня (посмертно) – Указ Президента України № 318/2017 від 11 жовтня 2017 р., «за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов’язку».

Востаннє Володимира бачили в районі урочища Червона Поляна  він відступав у «зеленку» й відстрілювався. Вважався зниклим безвісти. 3 вересня 2014 р. тіло Володимира Комісара разом з тілами 96 інших загиблих у Іловайському котлі було привезено до дніпропетровського моргу.

16 жовтня 2014 р. тимчасово похований на Краснопільському цвинтарі Дніпропетровська як невпізнаний Герой. Ідентифікований за експертизою ДНК серед загиблих, похованих на Краснопільському цвинтарі. 29 вересня 2016 р. воїна перепоховали в м. Пятихатки.

 

 

Баранов Роман ОлександровичБаранов Роман Олександрович

(11.01.1978 – 29.08.2014)

 

Дата та місце народження: 11 січня 1978 р., смт Лихівка, Пятихатський район, Дніпропетровська область.

Дата та місце загибелі: 29 серпня 2014 р., с. Новокатеринівка, Старобешівський район, Донецька область.

Звання: Солдат.

Посада: Стрілець-помічник гранатометника.

Підрозділ: 93-тя окрема механізована бригада.

Обставини загибелі: Загинув під час виходу з «Іловайського котла».

Місце поховання: смт. Лихівка, П’ятихаткий р-н, Дніпропетровська обл.

Нагороди: Орден «За мужність» III ступеня (посмертно) – Указ Президента України № 663/2015 від 25 листопада 2015 р., «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі».

За свідченням очевидців, загинув разом із значною частиною бійців 93-ї окремої механізованої бригади, рятуючи пораненого поруч із машиною, в якій їхав, на перехресті доріг з с. Побєда до с. Новокатеринівка.

3 вересня 2014 р. тіло Романа разом із тілами 96 інших загиблих було доставлене до Дніпропетровська. Ексгумований пошуковцями Місії «Евакуація-200» («Чорний тюльпан») 11 вересня 2014 р. Упізнаний за експертизою ДНК серед похованих на Краснопільському кладовищі невідомих Героїв, перепохований в смт Лихівка.

 

 

 

C:\Documents and Settings\petryaeva\Мои документы\Ткачук С.А..jpgТкачук Сергій Андрійович

(26.03.1986 – 29.08.2014)

 

Дата та місце народження: 26 березня 1986 р., м. Пятихатки, Дніпропетровська область.

Дата та місце загибелі: 29 серпня 2014 р., с. Новокатеринівка, Старобешівський район, Донецька область.

Звання: Солдат.

Посада: Снайпер.

Підрозділ: 93-я окрема механізована бригада.

Обставини загибелі: Загинув під час виходу з оточення поблизу м. Іловайськ.

Місце поховання: м. П’ятихатки, Дніпропетровська обл.

Нагороди: Орден «За мужність» III ступеня (посмертно) – Указ Президента України № 9/2016 від 16 січня 2016 р., «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі».

Закінчив П’ятихатську ЗШ № 2, Криворізький педагогічний університет. Занімався у спортивній секції.

Пішов на війну добровольцем. Останнє повідомлення рідним надійшло 28 серпня: «живий-здоровий, завтра подзвоню».

Загинув під Іловайськом під час прориву з оточення «зеленим коридором» на дорозі поблизу села Новокатеринівка неподалік ставка. Поліг разом із багатьма бійцями 93-ї механізованої бригади.

Ексгумований пошуковцями Місії «Евакуація-200» («Чорний тюльпан») 11 вересня 2014 р. Упізнаний за експертизою ДНК.

 

 

C:\Documents and Settings\petryaeva\Мои документы\Цибенко В.М..jpgЦибенко Віктор Миколайович

(28.01.1967 – 29.08.2014)

 

Дата та місце народження: 28 січня 1967 р., м. Пятихатки, Дніпропетровська область.

Дата та місце загибелі: 28 серпня 2014 р., с. Новокатеринівка, Старобешівський район, Донецька область.

Звання: Солдат.

Посада: Снайпер.

Підрозділ: 93-я окрема механізована бригада.

Обставини загибелі: Загинув під час виходу з оточення поблизу м. Іловайськ.

Місце поховання: м. Дніпропетровськ, Краснопільське кладовище.

Нагороди: Орден «За мужність» III ступеня (посмертно) – Указ Президента України № 9/2016 від 16 січня 2016 р., «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі».

Закінчив П’ятихатську ЗШ № 3. Працював залізничником. Під час другої хвилі мобілізації добровольцем пішов захищати Батьківщину.

Зв’язок із Віктором обірвався 28 серпня. Загинув на перехресті доріг із с. Побєда до Новокатеринівки поруч зі ставком, поліг разом із значною частиною бійців 93-ї механізованої бригади. 

Ексгумований пошуковцями Місії «Евакуація-200» («Чорний тюльпан») 11 вересня 2014 р. Після упізнання за експертизою ДНК 6 лютого 2015 р. похований на Краснопільському кладовищі невідомих Героїв у м. Дніпропетровську.

 

Габінет Олег МиколайовичГабінет Олег Миколайович

(05.03.1989 – 14.09.2014)

 

Дата та місце народження: 5 березня 1989 р., с. Вільне, Пятихатський район, Дніпропетровська область.

Дата та місце загибелі: 14 вересня 2014 р., с. Первомайське, Ясинуватський район, Донецька область (48°05'24.2"N 37°36' 06.4"E).

Звання: Солдат.

Посада: Навідник-оператор.

Підрозділ: 17-а окрема танкова бригада.

Обставини загибелі: Загинув у бою з російською диверсійною групою біля с. Первомайське.

Місце поховання: с. Сасівка, Компаніївський р-н, Кіровоградська обл.

Нагороди: Орден «За мужність» III ступеня (посмертно) – Указ Президента України № 9/2016 від 16 січня 2016 р «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі».

1990 року родина переїхала до с. Сасівка Компаніївського району Кіровоградської обл.

Під час оборони українськими воїнами підходів до Донецького аеропорту снаряд російських бойовиків потрапив у танк. Разом з Олегом загинули 4 бійці БПСМОП «Дніпро-1». Похований в с. Сасівка з військовими почестями 23 вересня 2014 р.

 

 

C:\Documents and Settings\petryaeva\Мои документы\Алексєєнко В.М..jpgАлексєєнко Вадим Миколайович

(28.10.1975 – 20.09.2014)

 

Дата та місце народження: 28 жовтня 1975 р., с. Лозуватка, П’ятихатський р-н, Дніпропетровська обл.

Дата та місце загибелі: 20 вересня 2014 р. (помер від поранень).

Звання: Солдат.

Посада: Снайпер.

Підрозділ: 40-й батальйон територіальної оборони «Кривбас».

Обставини загибелі: Помер 20 вересня 2014 р. в лікарні ім. Мечникова м. Дніпропетровська від ран, отриманих 29 серпня 2014 р. під час виходу з оточення під м. Іловайськ.

Місце поховання: с. Лозуватка, П’ятихатський р-н, Дніпропетровська обл.

Нагороди: – Орден «За мужність» III ступеня (посмертно) – Указ Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 р., «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі»;

– «Іловайський хрест» (посмертно).

Брав участь у боях за Іловайськ. Зазнав важких поранень при виході з оточення 29 серпня 2014 року, внаслідок яких помер у лікарні.

 

C:\Documents and Settings\petryaeva\Мои документы\Василенко М.М..jpgВасиленко Микола Миколайович

(07.06.1986 – 23.10.2014)

 

Дата та місце народження: 7 червня 1986 р., с. Лозуватка, Пятихатський район, Дніпропетровська область.

Дата та місце загибелі: 23 жовтня 2014 р., м. Маріуполь, Донецька обл.

Звання: Солдат.

Посада: Радіотелефоніст

Підрозділ: 17-а окрема танкова бригада.

Обставини загибелі: 22 жовтня під час зайняття бойової позиції отримав вогнепальне поранення, від якого наступного дня помер в лікарні  м. Маріуполя.

Місце поховання: с. Лозуватка, Пятихатський район, Дніпропетровська область.

Нагороди: Орден «За мужність» III ступеня (посмертно) – Указ Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 р., «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі».

2015

Войцеховський Віктор ВікторовичВойцеховський Віктор Вікторович

(03.05.1987 – 27.01.2015)

 

Дата та місце народження: 3 травня 1987 р., м. Пятихатки, Дніпропетровська область.

Дата та місце загибелі: 27 січня 2015 р., м. Дебальцеве, Донецька область.

Звання: Солдат.

Посада: Стрілець-радіотелефоніст.

Підрозділ: 40-й окремий мотопіхотний батальйон «Кривбас» 17-ї окремої танкової бригади.

Обставини загибелі: Загинув у бою з російськими збройними формуваннями, утримуючи позиції в районі Дебальцеве.

Місце поховання: м. Пятихатки, Дніпропетровська область.

Нагороди: – Орден «За мужність» III ступеня (посмертно) – Указ Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 р., «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі»;

– «Іловайський хрест» (посмертно).

Закінчив Саксаганське ПТУ-77, механізатор. Працював охоронцем.

Загинув у бою з російськими збройними формуваннями при утримуванні позицій під Дебальцевом, не відступивши з лінії вогню.

 

Мироненко Віктор МиколайовичМироненко Віктор Миколайович

(22.09.1989 – 17.02.2015)

 

Дата та місце народження: 22 вересня 1989 р., смт Вишневе, Пятихатський район, Дніпропетровська область.

Дата та місце загибелі: 17 лютого 2015 р., м. Дебальцеве, Донецька область.

Звання: Солдат.

Посада: Стрілець.

Підрозділ: 17-а окрема танкова бригада.

Обставини загибелі: Загинув під час відходу з м. Дебальцеве.

Місце поховання: смт Вишневе, Пятихатський р-н, Дніпропетровська область.

Нагороди:   Орден «За мужність» III ступеня (посмертно) – Указ Президента України № 103/2016 від 21 березня 2016 р., «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі»;

  відзнака «Народний Герой України» (посмертно) – Указ № 5 від 15 липня 2015 р.

У 2005 р. закінчив 9 класів Вишнівської ЗШ, а згодом – Ерастівський коледж ім. Е.К. Бродського. Пройшов строкову військову службу в 17-й окремій танковій бригаді. Після демобілізації працював у місцевому карєроуправлінні.

У час війни мобілізований, навідник танку Т-64 танкового батальйону, 17-та окрема танкова бригада.

 У бою за Дебальцеве підбив 2 танки та 1 БМП терористів. Під час відходу з Дебальцевого його танк терористи підбили прямим попаданням снаряду, вибухом відірвало танкову башту. Віктор згорів заживо у палаючому танку.

4 вересня 2015-го на будівлі Вишнівської ЗШ відкрито меморіальну дошку Віктору Мироненку.

 

Саранча Максим РостиславовичСаранча Максим Ростиславович

(12.09.1988 – 27.02.2015)

 

Дата та місце народження: 12 вересня 1988 р., смт Вишневе, Пятихатський район, Дніпропетровська область.

Дата та місце загибелі: 27 лютого 2015 р., с. Піски, Ясинуватський район, Донецька область.

Звання: Солдат.

Посада: Стрілець.

Підрозділ: 93-я окрема механізована бригада.

Обставини загибелі: загинув під час мінометного обстрілу взводного опорного пункту в районі с. Піски Донецької області

Місце поховання: смт Вишневе, Пятихатський район, Дніпропетровська область.

Нагороди: Орден «За мужність» III ступеня (посмертно) – Указ Президента України № 473/2015 від 13 серпня 2015 р., «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі».

Закінчив Вишнівську ЗШ у 2006 р. У школі встановлено памятну дошку на пошанування Максима.

 

C:\Documents and Settings\petryaeva\Мои документы\Гузієнко Ф.М..jpgГузієнко Федір Михайлович

(28.11.1986 – 30.05.2015)

 

Дата та місце народження: 28 листопада 1986 р., м. Пятихатки, Дніпропетровська область.

Дата та місце загибелі: 30 травня 2015 р., с. Троїцьке, Попаснянський район, Луганська область.

Звання: Солдат.

Посада: Стрілець.

Підрозділ: 17-а окрема танкова бригада 

Обставини загибелі: Загинув під час бойового зіткнення на взводному опорному пункті поблизу с. Троїцьке, Луганська область.

Місце поховання: м. Пятихатки, Дніпропетровська область.

Нагороди: Орден «За мужність» III ступеня (посмертно) – Указ Президента України № 9/2016 від 16 січня 2016 р., «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі».

 

Жук Юрій СергійовичЖук Юрій Сергійович («Звіробій»)

(02.03.1981 – 17.06.2015)

 

Дата та місце народження: 2 березня 1981 р., с. Лозуватка, Пятихатський район, Дніпропетровська область.

Дата та місце загибелі: 17 червня 2015 р., смт. Верхньоторецьке, Ясинуватський район, Донецька область.

Звання: Солдат.

Посада:  Кулеметник.

Підрозділ: 53-я окрема механізована бригада.

Обставини загибелі: Загинув внаслідок підриву на розтяжці поблизу взводно-опорного пункту № 5311.

Місце поховання: с. Лозуватка, Пятихатський район, Дніпропетровська область.

Нагороди: Орден «За мужність» III ступеня (посмертно) – Указ Президента України № 37/2016 від 4 лютого 2016 р., «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі».

У дитинстві працював у лісі  допомагав єгерям. Закінчив Лозуватську ЗШ, Олександрійський сільськогосподарський технікум, здобув фах ветеринарного фельдшера. По закінченні навчання працював за фахом. Проходив строкову службу в 11-й окремій бригаді армійської аіації. Демобілізувавшись, працював водієм на дослідній станції, слюсарем, грохотником 3-го розряду.

У час війни до військкомату пішов добровольцем, ніс службу на блок-посту «Сталінград» під Станицею Луганською.

Внаслідок підриву на розтяжці в районі взводно-опорного пункту загинув.

 

 

2016

Вовченко Володимир МиколайовичВовченко Володимир Миколайович

(19.10.1980 – 18.07.2016)

 

Дата та місце народження: 19 жовтня 1980 р., с. Малинівка, Володарський р-н, Донецька обл.

Дата та місце загибелі: 18 липня 2016 р., смт Зайцеве, Горлівська міська рада, Донецька обл.

Звання: Молодший лейтенант.

Посада: Заступник командира мінометної батареї.

Підрозділ: 53-ї окрема механізована бригада.

Обставини загибелі: Загинув внаслідок прямого влучання ворожої міни у бліндаж під час обстрілу позицій бригади в райні смт Зайцеве – Майорськ під Горлівкою.

Місце поховання: м. Пятихатки, Дніпропетровська область.

Нагороди: Орден «За мужність» III ступеня (посмертно) – Указ Президента України № 476/2016 від 27 жовтня 2016 р., «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі».

Ще в дитинстві разом з батьками переїхав до м. П’ятихатки Дніпропетровської області, де у 1998 р. закінчив П’ятихатську ЗШ № 1, потім – Криворізький державний педагогічний університет. Деякий час  викладав історію у Мар’янівській ЗШ, перед війною працював в «АТБ-Маркет»  охоронцем.

З березня 2014 року до весни 2015 року проходив військову службу по частковій мобілізації, після чого залишився служити в ЗСУ за контрактом. З 2015 року брав участь в антитерористичній операції на сході України. Весною 2016 р. був переведений до 53-ї ОМБр, отримав звання молодшого лейтенанта.

18 липня 2016 року близько 03:00 під час мінометного обстрілу російсько-терористичними угрупованнями позицій бригади в районі смт Зайцеве Горлівської міської ради (нині – Бахмутського району) Донецької області одна з мін влучила у бліндаж, де перебував молодший лейтенант Володимир Вовченко. У результаті вибуху офіцер загинув на місці.

Залишились дружина та син.

 

 

2017

Бурець Олег ВасильовичБурець Олег Васильович

(22.09.1990 – 29.01.2017)

 

Дата та місце народження: 22 вересня 1990 р., м. Пятихатки, Дніпропетровська область.

Дата та місце загибелі: 29 січня 2017 р., м. Авдіївка, Донецька область.

Звання: Солдат.

Посада: Гранатометник.

Підрозділ: 72-а окрема механізована бригада.

Обставини загибелі: Загинув у районі промзони м. Авдіївка внаслідок попадання ворожої міни в окоп.

Місце поховання: м. Пятихатки, Дніпропетровська область.

Нагороди: Орден «За мужність» III ступеня (посмертно) – Указ Президента України № 22/2017 від 1 лютого 2017 р., «за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі».

У 2005 р. закінчив 9 класів П’ятихатської ЗШ № 2, після чого вступив до Ерастівського коледжу імені Е.К. Бродського Дніпропетровського державного аграрного університету, де отримав у 2009 р. диплом молодшого спеціаліста за фахом «Агрономія», здобувши кваліфікацію агротехніка.

Комунікабельний, товариський, напористий і активний, чоловік відрізнявся схильністю до лідерства, самостійністю, енергійністю та винахідливістю.

Працював різноробочим.

У січні 2016 р. підписав із ЗСУ контракт на три роки.

Вранці 29 січня 2017 р. штурмова група 1-го механізованого батальйону під командуванням капітана Андрія Кизила під час контратаки зайняла взводний опорний пункт (ВОП) противника і тримала оборону до підходу основних сил 1-го батальйону. Військовики відбили ворожу атаку, після чого зі сторони терористів розпочався артилерійський і мінометний обстріл. О 9:40 внаслідок прямого влучення міни в окоп загинув капітан Кизило та двоє бійців. Противник намагався вибити українських вояків із зайнятих позицій. Обстріли тривали весь день і всю ніч. Відбиваючи атаки терористів, у бою загинув солдат Бурець Олег.

1 лютого на Майдані Незалежності у Києві сотні людей прощались із сімома воїнами 72-ї ОМБр, які 29 та 30 січня загинули в боях за Авдіївку. 2 лютого Олега поховали на кладовищі у Пятихатках.

 

 

http://memorybook.org.ua/kia4000/serchenkobig.jpgСерченко Володимир Леонідович («Апельсин»)

(26.09.1983 – 03.09.2017)

 

Дата та місце народження: 26 вересня 1983 р., с. Новоіванівка, Пятихатський район, Дніпропетровська область.

Дата та місце загибелі: 3 вересня 2017 р., м. Авдіївка, Донецька область.

Звання: Старший солдат.

Посада: Зв’язківець.

Підрозділ: 39-й окремий мотопіхотний батальйон територіальної оборони («Дніпро-2») 55-ї окремої артилерійської бригади.

Обставини загибелі: Загинув під час несення служби в районі м. Авдіївка.

Місце поховання: м.  Жовті Води, Дніпропетровська обл.

Закінчив Жовтоводське ВПУ-70 у 2001 р. і з 2007 р. мешкав разом із сім’єю у Жовтих Водах. Працював на ТОВ «Восток-Руда», ТОВ «ЗОВ», ТОВ «Тортус».

Призваний до лав Збройних сил України в другій хвилі мобілізації та проходив службу із 28 серпня 2014 року по 15 вересня 2015 року у взводі технічного забезпечення розвідки розвідувальної роти 17-ої окремої танкової бригади. У липні 2016-го підписав контракт із ЗСУ.

Володимир Леонідович не дарма отримав позивний «Апельсин», адже був таким же яскравим, а ще добрим, людяним, працьовитим, справжнім патріотом, вірним другом.

 

 

http://memorybook.org.ua/kia4000/danilovrostbig.jpgДанілов Ростислав Олексійович

(19.06.1990 – 08.11.2017)

 

Дата та місце народження: 19 червня 1990 р., с. Велижани, Тюменська область, РРФСР.

Дата та місце загибелі: 8 листопада 2017 р., м. Авдіївка, Донецька область.

Звання: Солдат.

Посада: Кулеметник.

Підрозділ: 25-а окрема повітряно-десантна бригада.

Обставини загибелі: 8 листопада 2017 р. близько опівдня дістав смертельне поранення у живіт від кулі снайпера калібром 12,7 мм під час вогневого протистояння з противником в районі шахти «Бутівки», що неподалік м. Авдіївка.

Місце поховання: м. Дніпро, Шевченківське кладовище.

Нагороди: Орден «За мужність» III ступеня (посмертно) – Указ Президента України № 42/2018 від 26 лютого 2018 р., «за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов’язку».

Ще в дитинстві переїхав з Росії разом із матір’ю до П’ятихаток, а в 2016 році – до Дніпра. Закінчивши 9 класів П’ятихатської ЗШ № 1, Ростислав вступив до професійного училища у Жовтих Водах, де отримав фах «токар». Спочатку працював за спеціальністю у Дніпрі, а потім перейшов до локомотивного депо у Пятихатках, де працював зварювальником. Захоплювався авто та мототехнікою, історичною літературою, бойовими породами собак.

Його дитячою мрією було стати десантником. Спочатку Ростислав відслужив строкову. Добровільно пішов до П’ятихатського військомату та півтори роки проходив службу на навчальному полігоні «Десна». 1 листопада 2016 р. підписав із ЗСУ контракт, а вже 9 листопада був доправлений до зони бойових дій.

Повернувшись з фронту після першої ротації у червні 2017 р., Ростислав одружився на дівчині, яку дуже кохав. Ця дівчина народить дитину вже без батька. 22 жовтня він знову опинився на Сході, щоб боронити наш із вами спокій. Побратими згадують Ростислава Олексійовича як надійного бойового товариша, з яким можна було спокійно йти у бій, знаючи, що він не злякається та завжди буде прикривати спину.

Загинув внаслідок вогневого протистояння з противником: куля ворожого снайпера влучила у живіт, боєць помер дорогою до лікарні.

 

http://memorybook.org.ua/kia4000/chopenkobig.jpg2018

Чопенко Олександр Анатолійович («Колдун»)

(30.10.1969 – 17.01.2018)

 

Дата та місце народження: 30 жовтня 1969 р., с. Саївка, Пятихатський район, Дніпропетровська область.

Дата та місце загибелі: 17 січня 2018 р., с. Гранітне, Волноваський район, Донецька область.

Звання: Старший сержант.

Посада: Командир відділення.

Підрозділ: 93-а окрема механізована бригада.

Обставини загибелі: загинув 17.01.2018 р. близько 21:00 від кульового поранення під час обстрілу зі стрілецької зброї.

Місце поховання: с. Саївка, Пятихатський район, Дніпропетровська область.

Нагороди: Орден «За мужність» III ступеня (посмертно) – Указ Президента України № 98/2018 від 6 квітня 2018 р., «за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов’язку».

«Таких людей одиниці, і він не повинен бути забутим.

Рік добровольцем та чотири контракти мав за плечима цей чоловік за період російської агресії. Це і є спражнє уособлення щирого бажання боронити свою рідну країну, мабуть, що саме так виглядає відзеркалення відваги та патріотизму, шляхетного сенсу відомого вислову: «якщо не я, то хто?».

А він міг не йти, у нього була стовідсоткова бронь, але інколи люди переступають через усі броні, захисти та гарантії, та кидаються туди, куди завітало лихо, аби встати на його подальшому шляху, щоб зупинити його розповсюдження.

Таким людям треба ставити памятники. Своїм прикладом нескореного українського козака він на це заслужив.

Олександр Анатолійович Чопенко (позивний Колдун) народився 30.10.1969 року у селі Саївка П'ятихатського району Дніпропетровської області.

1986 року закінчив 10 класів сільської школи, після чого вступив до СПТУ№ 77 села Саксагань, у якому здобув фах «тракторист-машиніст». Також закінчив школу ДОСААФ у Жовтих Водах, де став водієм.

По тому Олександра Анатолійовича призвали на строкову, яку він проходив в Афганістані на посаді командира відділення 340-го окремого ремонтно-відновлювального батальйону, що дислокувався у місті Кундуз та займався ремонтом й евакуацією пошкодженої техніки. В Афгані чоловік отримав поранення, у нього були прострелені легені, але після лікування у шпиталі він знову повернувся до своїх та дослужив до кінця.

Після демобілізації працював трактористом у ТОВ «Дія», у Пятихатському лісництві та водієм бензовоза.

Олександр Анатолійович завжди був великим оптимістом та любив життя, не пасував перед труднощами, брався за будь-яку роботу, знаходив для кожного окрему частку своєї посмішки та підтримки. Він випромінював потужну та добру силу, за ним тягнувся шлейф яскравого та надійного спокою, який відчували усі, хто був поруч.

Але він також був козаком у душі, а який козак ховається від бою? І коли Росія напала на Схід, він не роздумував жодної секунди.

Добровольцем вирушив на війну у 2014 році. Його не призивали за мобілізацією, оскільки у нього багато дітей, проте Олександр Анатолійович наполегливо йшов до мети стати на захист України.

З 21.08.2014 року по серпень 2015-го проходив службу у зоні війни у складі 21-ї окремої бригади охорони громадського порядку Національної Гвардії України, яка дислокувалась у секторі М (в районі с. Широкине).

Повернувшись, він не багато часу пробув вдома, та знову вирушив на фронт. Спочатку 28.02.2016-го підписав контракт на 6 місяців із 93-ю окремою механізованою бригадою, а з 29.10.2016-го півроку служив у 54-ї окремій механізованій бригаді, у складі якої перебував на Світлодарській дузі, брав участь у важких боях грудня того року.

Але і цього не було досить для людини, яка прагнула стояти на захисті нашої із вами землі до кінця. Після 54-ї ОМБр Олександр Анатолійович 26 червня минулого року знову підписав контракт із рідною 93-ю, а у грудні його продовжив.

Старший сержант, командир відділення кулеметного взводу 93-ї окремої механізованої бригади.

Загинув цей відданий своєму народові воїн 17 січня у Донецькій області внаслідок кульового поранення, отриманого під час обстрілу наших позицій.

Похований 21 січня у Саївці. У нього залишились мати, сестра, дружина та пятеро дітей.

Таких, як він, мало. Людей, яких без усіляких перебільшень можна називати Героями. І він для цього нічого надскладного не зробив. Не брав самотужки штурмом міста, не винайшов формулу безсмертя, не намалював світових шедеврів.

Він просто знав, що є найголовнішим, і у часи лиха завжди перебував у потрібному місці в потрібний час.» (Ян Осока, волонтер 200)

 

C:\Documents and Settings\petryaeva\Мои документы\Рященко І.В.jpgРященко Іван Вікторович («Скіф»)

(24.03.1983 – 08.03.2018)

 

Дата та місце народження: 24 березня 1983 р., м. Вільногірськ, Дніпропетровська область.

Дата та місце загибелі: 8 березня 2018 р., смт Луганське, Бахмутський район, Донецька область.

Звання: Молодший сержант.

Посада: Командир бойової машини-командир відділення.

Підрозділ: 54-а окрема механізована бригада.

Обставини загибелі: загинув 8 березня 2018 р. від кульового поранення під час кулеметного обстрілу позицій ЗСУ поблизу смт Луганське на Світлодарській дузі.

Місце поховання: смт Вишневе, Пятихатський район, Дніпропетровська область.

Нагороди: Орден «За мужність» III ступеня (посмертно) – Указ Президента України № 189/2018 від 27 червня 2018 р., «за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України».

Іван Вікторович з 1995 р. жив у смт Вишневе. Закінчив Саксаганське професійно-технічне училище № 77, у якому отримав спеціальності «тракторист» і «водій», працював на Вільногірському гірничо-металургійному комбінаті та на підприємстві «Вільнігорське скло».

Служив за мобілізацією в 28-й окремій механізованій бригаді, а у вересні 2016 підписав із ЗСУ контракт. Брав участь у бойових діях на Світлодарській дузі, в Троїцькому, промзоні Авдіївки. На війні отримав контузію, після якої повернувся на передову на початку березня 2018.

«Веселий, безвідмовний, справжній мужик, улюблений роздовбай, символ нашої роти, пробивний, світла людина, яких можна на пальцях порахувати» – відгукуються про Івана Рященка колеги по роті. Жартівник Скіф був одним із тих військових, яких наприкінці грудня 2017 року записали працівники фонду «Повернись живим» для відеосюжету «ЗСУ проти рейтерів» (https://styler.rbc.ua/ukr/zhizn/vsu-protiv-heyterov-reaktsiya-atoshnikov-1514571158.html) : Іван давав дотепні оцінки коментарям скептиків у Фейсбуці щодо армії та війни.

У нього залишилися батько, дружина і троє синів.

 

C:\Documents and Settings\petryaeva\Мои документы\_память Вечная -Героя,-защищающие-Украину- (2).gif

 

За матеріалами http://memorybook.org.ua/2/burec.htm та інших інтернет-ресурсів

 

 

 

 

 

Дата та місце народження:

Дата та місце загибелі:

Звання:

Посада:

Підрозділ:

Обставини загибелі:

Місце поховання:

Нагороди:

docx
Додано
13 вересня 2018
Переглядів
266
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку