Урок на тему: «Мир нам дістався нелегкою ціною, пам'ять про це завжди зі мною»

Урок пам'яті  «Мир нам дістався нелегкою ціною, пам'ять про це завжди зі мною»

Мета: формувати історичну пам'ять учнів про трагічні сторінки історії голодомору на Україні; виховувати співчуття до людей, шанобливе ставлення до хліборобської праці; розкрити сутність ключових понять: трагедія, голодомор, геноцид, голокост, панахида, пам'ять.

Тип уроку: урок пам'яті

Хід заходу

Надійшли. Придивляюсь: Вкраїна, XX століття

І не рік, а криваве клеймо — «33».

Вчитель:       Кожна людина, як і все свідоме людство, живе в трьох вимірах: учора, сьогодні і завтра. Вчора – це наша історія, а кожен урок історії – це урок знань про минуле, сучасне нашого народу, можливість зазирнути краєчком ока у майбутнє. Минуле було різним: радісним і сумним, а було ще й трагічним. Сьогодні година пам’яті «Мир нам дістався нелегкою ціною, пам'ять про це завжди зі мною»  присвячена Голодомору 1932-1933 років. Учні-дослідники, журналісти та пошукова група розкриють велику трагедію на Україні – Голодомору 1932-1933 років.

Як же так сталося, що на багатій українській землі без війни, без стихійного лиха почали вмирати хлібороби?

 

Відкриваємо перше дослідження –  «Трагедія України 1932-1933 років»

Вчитель. Пам'ять – нескінченна книга, у якій записано все: і життя людини, і життя країни. Та багато сторінок у нашу історію вписано кривавим і чорним. Особливо вражаючі сторінки, де смертельним шрифтом викарбовано  слова: голод, голодомор.

 

Дослідник 2. На східній території України, де була встановлена радянська влада, будували нове життя. Наприкінці 20-х років у сільській місцевості почали організовувати колгоспи. Вступаючи до них, господар віддавав для загального користування землю, реманент, а в деяких випадках навіть худобу і птицю. Українські селяни не звикли до таких колективних господарств.

              З діда-прадіда кожен намагався працювати з сім’єю на власній землі. Земля була основою життя селянською сім’ї. Від батька до сина передавалась у спадок земельна ділянка, а з нею і любов до хліборобської праці.

 

Дослідник 1.   З болем і страхом вступали селяни в колгоспи. Тих, хто не хотів іти суворо карали. Їх висилали з рідних місць, називали куркулями, ворогами народу.  Вирвані з корінням, вивезені товарняками до Сибіру, на Урал гинули люди в нужді і злиднях. Мільйони не повернулися в Україну.                

Дослідник 2. Садок вишневий коло хати,

                   Хрущі над вишнями гудуть

                   Плугатарі з плугами йдуть

                   Співають ідучи дівчата

             І дійсно, осінь 1932 року, як говорять очевидці,  для селян видалася щедрою. Врожай був не гірший, ніж у попередні роки, а навіть краще. Селяни здали державі запланований податок. Та раптом за першим податком оголосили другий, потім третій. Спеціальні продовольчі загони їздили по селах і забирали все до нитки. То ж не судилося того року ані йти плугатарям, ані співати дівчатам, та й вишні не зацвіли.

 

Дослідник 1 . Чимало різних лих

Спіткало наш народ.

Та найстрашніший з них

Був штучний голод

             Постачання хліба на користь держави здійснювалось внаслідок додаткової хлібозаготівлі. Голодні люди ночами ножицями зрізали  колоски пшениці, залишені на полях, щоб прогодувати дітей. Цих нещасних безземельних селян чиновники глумливо називали «перукарями». Згодом явище набуло масового характеру. На колгоспних полях будувалися «сторожові вишки» - на 3-4 стовпах настил дощок. Там сторожував вартовий з гвинтівкою.

 

Дослідник 2. Переконуючись, що держава забирає в них увесь хліб, селяни почали працювати  в громадському господарстві недбало. Але замість відмовитися від створених виробничих умов, влада обрала шлях репресій. 

 

Дослідник 1. 7 серпня 1932 року з’явилася Постанова ВЦВК і РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та зміцнення громадської (соціалістичної власності)». У народі цей закон здобув назву «закон про п’ять колосків», адже саме за стільки необхідно було, аби влада могла покарати «крадіїв майна колгоспників» і засудити їх на смертний вирок – розстріл, або ж за пом’якшувальних обставин позбавленням волі терміном не менше 10 років. За цією постановою засуджували навіть дітей, що досягли 12 років.

 

Дослідник 2. 55 тисяч осіб було засуджено за «колоски». З них до вищої міри покарання 2 тисячі осіб.

 

Дослідник 1. В Україну для виконання плану хлібозаготівлі було направлено комісію на чолі з Вячеславом Молотовим. Дії комісії були жорстокими: у селах конфісковували продовольчі та посівні фонди, проводили масові репресії, припинялося постачання товарів. Запроваджувалися натуральні штрафи. Якщо селянин не виконав план здачі зерна, у нього забирали усе: від усіх запасів картоплі, зерна до корови чи навіть хати.

Ти кажеш, не було голодомору?

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерно вимели до тла?

 

Дослідник 2. Листопад 1932 р. – в Україні запроваджується система голодних гетто – ”чорних дощок”. Занесення на «чорні дошки” колгоспів, сіл і цілих районів означало їх повну ізоляцію, вилучення всього продовольства, заборону ввезення, будь-яких товарів. Окрім того, збройними силами контролювався можливість переміщення мешканців із села до села, або у місто, де голод менше лютував і була можливість вижити.  Всього на ”чорну дошку” було занесено до третини сіл України

 

Дослідник 1. Але тим, кому вдавалося проникнути до міста, також було не солодко. Керівництво ввівши у 1932 році паспортну систему в місті, швидко знаходила небажаючих у містах «гостей».

 

Дослідник 2.22 січня 1933 року спеціальною директивою забороняється виїзд за межі України «за хлібом» в інші регіони (хліб на той час був у сусідів Росії та Білорусії). Кордони були оточені збройними загонами для блокування виїзду селян. 

 

Вчитель. Так був створений штучний голод в Україні, який забрав життя мільйони невинних людей. Дотепер ми не знаємо імен всіх, хто загинув від голодної смерті. Їх не називали героями. Їм не ставили пам’ятників чи обелісків. Ми повинні пам'ятати страшні муки і переживання українського народу в трагічні роки голодомору.

 

Наступне дослідження–  «І мертвим, і живим, і ненародженим»

 

Сталося це літа Божого 1932-го.
Сталося це літа Божого,
Яке запам’ятається кожному
Навічно, важко, гірко. 

 

Журналіст 1. Україну назвали житницею, але, грабуючи її по-справжньому, не давали їй жити. Через те й була наша Україна вбогою та знедоленою як Шевченкова наймичка.

Ще довго – з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам ті спогади.

 

Журналіст 2. Слова, які навічно будуть вкарбовані в нашу пам'ять

– трагедія (велике горе, нещастя);

– голодомор (штучний голод, організований у величезних масштабах, злочинною владою проти населення власної країни);

– геноцид (винищення окремих груп населення за расовими, національними,

релігійними мотивами);

– Панахида (церковна відправа по померлому).

 

 Журналіст 1. Найтяжчий хрест Української голгофи несли діти. На вид вони були мовби і не діти, а привиди якість. І ніжки й ручки тонкі, шкіра мовби з павутинки натягнута.

 

Журналіст 2. Як згадують очевидці, шкіра у зголоднілої людини робилася якась тьмяна, бралася бриджами і мовби аж покривалася лускою чи грибковим нальотом. Нерухомими, але ще живими люди лежали попід тином по кілька днів. І так доки не зупиниться серце. Від голодування божеволіли матері, божеволіли діти. Як калічились дитячі душі, коли одурілі з голоду матері вкидали дітей в розчинені вікна вагонів і крізь тужіння та сльози кричали: «Візьміть людоньки і врятуйте і мене їх ще семеро, і всі вмирають».

 

Вчитель. Безперечно, пережите ніколи не забудеться. Хоча воно вперто замовчувалося довгий час. Тільки наприкінці 80-х у 90-х роках ХХ століття про голодомор з'явилися наукові статті, спогади очевидців, про нього заговорили в пресі вустами поезії.

 

«Голодомор на Лебединщині»

Вчитель.      «Муки ваші

незміряні

Пам'ять про вас

не знищена.

З біллю у серці

словом молитви

згадує вас

Лебедин».

Слово надаємо пошуковій групі, яка збирала свідчення голодомору 1932-1933 роках на Лебединщині.

 

Дослідник 1. Згідно досліджень нашого земляка, відомого письменника і патріот України, історика, краєзнавця  Бориса Івановича Ткаченка в Сумській області найбільше постраждали від Голодомору 1932-1933 років Лебединський і Липоводолинські райони. За свідченнями старожилів-очевидців у Лебединському, від голоду померло близько 45% населення, в місті Лебедині понад 30%. Саме він у книзі «Під чорним тавром» зібрав спогади очевидців трагедії, навів факти штучного Голодомору 1932-1933 років.

 

 Дослідник 2. Становище в місті було катастрофічним. Незважаючи на небачену жорстокість, виконати план хлібозаготівлі у 1932 р. не вдалося. Уповноважений по розкуркуленню в місті Маркіян Дем’янович Шевченко наказав застосувати по місту Лебедин тверді заходи.

 

Дослідник 1. У пошуках зерна партійні активісти обшукували кожну хату, зривали підлогу, залазили в колодязі. У селян відбирали не тільки знайдені зернові, а й інші харчові припаси: картоплю, сало, буряки, соління й навіть сухарі. Конфіскація призвела до випадків голодної смерті у багатьох селянських родинах. Але всі документи засвідчують, що масове вимирання почалося фактично на початку березня 1933 р.

 

Дослідник 2.  Залишившись без хліба, голодуючі селянські сім’ї вживали у їжу різні сурогати: кукурудзяні качани і стебла, просіяне лушпиння, сушену солому, гнилі кавуни і буряки, картопляне лушпиння, стручки акації, товчену кору і листя дерев тощо. Зареєстровано факти вживання в їжу м’яса котів, собак, щурів і дохлих коней. Люди часто втрачали розум (божеволіли) і переставали бути людьми, органи державного контролю реєстрували навіть випадки канібалізму.

 

Дослідник 1. Припсьолські села виручала річка, багата на молюски. Їх витягували граблями з-під криги, варили і їли. Саме  молюски зменшили смертність в Лебединському районі в таких селах як Ворожба, Бишкінь, Михайлівка, Токарі, Пристайлові, Боборовому, Кам’яному. Степові хутори та села перейшли на ховрашків. Хто ближче жив до болота того харчувало болото (шпичаками рогози та молодого очерету), навколо міста три болотисті озера: Семиверсне, Горбате, Лебединське. Навколишні ліси були багаті на птаство. Дітвора видирала гнізда і випивала пташині яйця.

 

Учні зачитують спогади лебединців про голодомор 1932-1933 рр. із книги Бориса Ткаченка «Під чорним тавром»

 

Дослідник 2. У 1993 році в Лебедині було встановлено пам’ятник жертвам Голодомору, кожного року ми, лебединці вшановуємо пам'ять померлим під час Голодомору 1932-1933 року. Беремо участь у акції «Запали свічку».

 

Дослідження « Пекельні цифри та слова, у серці б'ють, неначе молот,

немов проклятий оживе, рік тридцять третій.  Голод...Голод

 

Вчитель. Те, що відбувалося в Україні в 1933 році, не знайшло жодного відображення в документах офіційних установ.

 

Журналіст 2. Навіть саме слово «голод» заборонялося вживати в офіційних документах. Але мільйони людей, які загинули від голоду в 1933 році не можуть безслідно зникнути у часі. Про них пам’ятають їхні діти й онуки, всі, хто вижив у той страшний час. Крім того, 26 держав світу визнали голодомор актом геноциду проти українського народу. ”Великий голод 1932-1933 років в Україні забрав життя від 7 до 10 мільйонів невинних людей…”Такою була спільна заява делегацій 65 держав-членів ООН 7 листопада 2003 року.

 

Журналіст 1. Пік голодомору прийшовся на весну 1933 року. В Україні тоді від голоду вмирало 17 людей щохвилини, 1000 - щогодини, майже 25 тисяч - щодня...

Дослідники називають різні цифри загиблих під час голодомору: 5, 7, 9 та 10 мільйонів. Але, в будь-якому випадку, мова йде про МІЛЬОЙНИ безневинних жертв.

 

Журналіст 2. 28 листопада 2006 року Верховна Рада прийняла Закон «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», яким Голодомор визнано геноцидом українського народу. Кожного року в останню неділлю листопада наша держава вшановуємо пам'ять жертв Голодомору та політичних репресій

 

Вчитель. Схилимо голови у каятті перед світлою пам'яттю тих, хто загинув. Вони згасали як зорі. З давніх часів люди очищувались вогнем. Запалювали свічку і мовчки клялися, що пам’ятають, що не забудуть. І тягар із душі спадав.

(хвилина мовчання)

Учні запалюють свічки(звучить пісня О Білозір «Свіча»)

Учень

Час пройшов, проминули літа,

Вже зітерлись у пам’яті нашій

Тих жахливих часів гіркота

І обличчя від голоду павших.

 

Але пам’ять не вмерла, жива.

Хоч ми всі й заслуговуєм докір.

І на душах хай крига скресає,

І ніколи хай свічка в серцях не згасає.

 

Вчитель. Ось і перегорнули ми останню сторінку нашої трагічної історії.  (відео Історія Гідності - Голодомор)

 

  Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилюватиме серця людей. Чи можна було врятувати стільки здорових, сильних фізично і сильних духом людей. Ми думаємо, так, потрібно було дати хліба.

Нині доля Батьківщини в руках ваших батьків, завтра – у ваших. І щоб ніколи не повторилися трагедії народу, щоб ваші руки були міцними, надійними, голови – світлими, а серця – благородними. Щоб знали, якими кривавим був шлях до свободи, й дорожили нею. Дякую за увагу.