Урок на тему: Сатирична комедія Миколи Куліша «Мина Мазайло»

Урок на тему: Сатирична комедія Миколи Куліша «Мина Мазайло»

Мета уроку: 

• допомогти здобувачам освіти по-новому поглянути на актуальну проблему сьогодення: чи готове українське суспільство бути власне українським, чи усвідомлюємо ми, наскільки важливою є позиція кожного в цьому питанні;
• вчити розрізняти форму і суть речей у розкритті характерів героїв твору, зокрема, головного героя Мини Мазайла та дикої шовіністки  тьоті Моті;
• звернути особливу увагу на те, що літературознавці, як і сам автор, називають комедію «Мина Мазайло» філологічною: про що це свідчить;
• виховувати у здобувачів освіти чітку позицію і розуміння важливості в будь-якій ситуації залишатись українцями в повному сенсі цього слова.

                                                      Хід уроку

 Вступне слово учителя

Шановні здобувачі освіти! Так склалось життя відомого драматурга Миколи Куліша, що за одну ніч він став знаменитим: коли Г.Юра поставив на сцені Харківського драматичного театру його драму «97». Але якщо проаналізувати всю творчість митця, то приходить розуміння, що характери його героїв розкриваються через їхнє ставлення до долі України, розуміння її історичного буття.

Чому так? Думаю, все просто: сам автор, його погляди і позиція стоять за цим. Адже Куліш завжди залишався прихильником всього українського, він важко переживав розчарування в діях влади, його пригнічувало переслідування української інтелігенції. Мотив безнадії, тривоги за світ і людину пронизує його твори. Не дивно, що саме з такими думками він пише сатиричну комедію «Мина Мазайло», в якій на прикладі поведінки, позиції дійових осіб показав, якою мірою українське суспільство готове бути власне українським, чи усвідомлюємо ми, наскільки є «третім сортом». Погодьтесь, задум сміливий і досі залишається актуальним.

Тож пропоную ближче підійти до розуміння важливості питань, піднятих у творі. Запрошую до слова мого помічника-активного літературознавця Богдана.

І. Літературознавець

Головний герой комедії службовець Мина Мазайло хоче змінити своє прізвище на «благородне» російське Мазєнін. Мина вважає, що через своє українське (для нього – мужицьке) прізвище він не може підніматися кар’єрними щаблями. Усе б нічого, якби його син Мокій не був таким відвертим шанувальником всього українського, тому намагається протистояти батькові. Мене приємно вразили епізоди, де Мокій виступає справжнім фанатом «укрмови»: він розкриває синонімічне багатство й милозвучність української мови; Мокій страшенно потерпає від неграмотно написаних афіш: «Як стане коло української афіші – читає-читає, думає-думає, чи справжньою написано мовою, чи фальшивою».

Але, як на мене, цей образ, попри усі його позитивні наміри, важко назвати позитивним, це просто маска, яка вирізняє цього персонажа між іншими.

Учитель

Але давайте повернемось до образу головного героя: його ідея змінити прізвище на більш благозвучне стає просто-таки нав’язливою ідеєю. Він, як це не смішно виглядає, наймає вчительку «правильних проізношеній», і вражаючими є сцени занять, коли, використовуючи прийоми міжмовної омонімії та фонетичних відмінностей української й російської мов, автор переплітає словесну гру Мини й Бароново-Козиної, Мокія й Улі. Літературознавці називають комедію «Мина Мазайло» філологічною. Чому?

ІІ Літературознавець

Тому що в ній порушено мовні проблеми – устами Мокія автор розкриває синонімічне багатство й милозвучність української мови. Вивчаючи твір, складається враження, що ти читаєш довідник з культури українського мовлення. Хоча…це не стало аргументом для Мини, його дружини й дочки. Втішає лише фінал комедії – коли головний герой дізнається з газети про своє звільнення з посади через …опір українізації. Для нього вона трагічна, однак виглядає смішно.

 Хочу додати, що справді характер кожного героя твору розкривається через його бачення України й української мови. Візьмемо хоча б колоритну постать тьоті Моті, яка насправді має дуже просте ім`я – Мотрона Розторгуєва, і живе вона в Курську біля ринку. Дикий шовінізм виявляється в багатьох репліках тьоті, яка твердо переконана, що ніяких українців у світі не існує, що українці й українська мова – це «австріяцька видумка». Для цієї відвертої шовіністки українізація – більше зло, ніж зґвалтування. Тобто вона бачить лише зовнішню форму речей, а не їх суть. Тому вже з перших реплік ця героїня викликає негативні емоції.

Учитель:

І все ж, проблема «українськості» суспільства була і залишається актуальною в усі часи, а надто нині, коли ми зазнали повномасштабного вторгнення росії, яка нищить наші прекрасні міста і села, для якої не існує кордонів в її планах держави-агресорки. Хотіла б почути ваші думки і ваше бачення проблеми спілкування та існування нині.

Давайте запишемо наші очікування та озвучимо їх. (здобувачі освіти зачитують написане)

Учитель: Так, згодна з вашими думками, хоча вони різні та суперечливі. Сьогодні, як ніколи, важливо, щоб ми цінували рідну мову, традиції і звичаї, щоб ми наповнювали наше життя всім українським і викорінювали з нього російське, яке несе зло, біль і страждання. Адже заради майбутнього України наші захисники кожної миті ризикують життям, багато з них  вже ніколи не повернеться до рідної домівки. Як ви гадаєте, чи варто заради цього відстоювати українське слово, з якого для кожного починається Батьківщина? Звісно, варто! Нині ми стоїмо на шляху утвердження себе як нації. Цей шлях починається з кожного з нас, а надто з вас, бо вам відбудовувати і зміцнювати Україну майбутнього. Тож нехай ніякі тьоті Моті та Мини не стануть перепоною  у нашому русі вперед, до перемоги. Вірмо у це, і наша мрія неодмінно  здійсниться!

Дякую усім за активну роботу на уроці. До зустрічі!