Урок на тему:"Творчість Дмитра Луценка у літературно-мистецькому контексті Полтавщини"

Про матеріал

Тема уроку. Творчість Дмитра Луценка у літературно-мистецькому контексті Полтавщини

Тип уроку: урок літератури рідного краю.

Мета уроку:

навчальна – ознайомити учнів з біографією та творчістю письменника-земляка;

розвивальна – розвивати читацький досвід й естетичні смаки, формувати власний естетичний світ, уміння аналізувати поезії у мистецькому контексті та сприяти усвідомленню ролі літератури як духовної, моральної, культурної цінності народу;

виховна – виховувати художнім словом національно свідомих громадян України, почуття гордості, що ми належимо до одних з найпісенніших народів світу.

Методи і прийоми:

Методи – розповідь вчителя, бесіда;

Прийоми – пояснення, аналіз, узагальнення.

Обладнання: портрет письменника, портрети відомих українських композиторів, співаків, індивідуальні картки із творами поета – пісняра.

Міжпредметні зв'язки: музика.

Перегляд файлу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Конспект уроку літератури рідного краю

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Урок №

Дата:

Клас: 11

Тема уроку. Творчість Дмитра Луценка у літературно-мистецькому контексті Полтавщини

Тип уроку: урок літератури рідного краю.

Мета уроку:

           навчальна – ознайомити учнів з біографією та творчістю письменника-земляка;

         розвивальна –  розвивати читацький досвід й естетичні смаки, формувати власний естетичний світ, уміння аналізувати поезії у мистецькому контексті та сприяти усвідомленню ролі літератури як духовної, моральної, культурної цінності народу;

         виховна – виховувати художнім словом національно свідомих громадян України, почуття гордості, що ми належимо до одних з найпісенніших народів світу.

Методи і прийоми:

            Методи – розповідь вчителя, бесіда;

            Прийоми – пояснення, аналіз, узагальнення.

Обладнання: портрет письменника, портрети відомих українських композиторів, співаків, індивідуальні картки із творами поета – пісняра.

Міжпредметні зв’язки: музика.

 

 

 

 

 

 

 

Епіграф уроку:

Дарую людям пісню

Д. Луценко

 

План уроку

I. Організаційний момент.

II.Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності.

III. Основний зміст уроку.

IV. Закріплення вивченого матеріалу.

V. Підсумок уроку.

VI. Оцінювання. Інструктаж до виконання домашнього завдання.

Хід уроку

 

I. Організаційний момент.

Учитель: заходить до класу, вітається: «Добрий день!», перевіряє присутність та готовність учнів до уроку.

 

II.Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності.

Учитель: Сьогодні ми познайомимося з відомим поетом, композитором, нашим земляком – Дмитром Луценком.  Запишіть у зошити план уроку.

План уроку

1. Життя і творчість Д. Луценка. Автобіографічні аспекти.

2. Естетика шістдесятників у контексті поезії Д. Луценка.

3. Мистецька співпраця поета із земляками.

4. Творчість Д. Луценка і сучасне мистецьке життя Полтавщини.

 

 

III. Основний зміст уроку.

Учитель: Полтавщина багата іменами визнаних самобутніх письменників: І. Котляревського, Панаса Мирного, В. Самійленка, Остапа Вишні, О. Гончара, П. Загребельного, Б. Олійника, В. Симоненка та багатьох інших.

      Чарівний світ літератури допомагає зовсім по-іншому, через призму бачення письменника, глянути на світ, замилуватися ним і відчути гордість за те, що ти народився саме на цій землі, живеш тут і тут будуть жити твої нащадки.

      Свого часу великий композитор і наш земляк М. В. Лисенко заповідав: «Беріть од люду його пісні, бо в них уся оригінальність слов’янської творчості». Цю настанову завжди пам’ятав полтавський поет – пісняр           Д. Луценко.

( Звучить пісня «Осіннє золото»)

     Вищим творчим покликанням нашого відомого поета-земляка Дмитра Луценка стала українська пісня. Кожний написаний рядок був настільки філігранним і мелодійним, ніби сам просився на музику. Дмитро Омелянович співпрацював з композиторами Платоном Майбородою, Ігорем Шамо, Левком Ревуцьким, Олександром Білашем, Володимиром Верменичем,  Анатолієм Пашкевичем, Олексієм Екімяном, К. Мясковим, І. Покладом, С. Собадашем та ін.

      Разом з ними створив багато популярних пісень – усього понад 300, серед них: «Києве мій» (І. Шамо), «Пісня про щастя» (І. Шамо), «Гуси летіли»      (А. Пашкевичем)«Мамина вишня» (А. Пашкевичем), «Осіннє золото»            (І. Шамо), «Сивина» (І. Марченко), «Мамо» (О. Екімян), «Хата моя, біла хата» (А. Пашкевич), «Ой ти, ніченько» (А. Пашкевич), «Не віддам тебе осені» (А. Кушнарьов), «Фронтовики», «Не шуми калинонько» та інші.

      Пісні на слова Дмитра Луценка співали Д. Гнатюк, А. Мокренко,             Д. Петриненко, Н. Матвієнко, Б. Сташків, хорова капела «Думка», Державний український народний хор ім. Г. Верьовки.

     Скульптор Микола Міщук увічнив поета-пісняра бронзовим барельєфом на тлі паперових аркушів: з каштановим листком, образом мами з вишнями…Нижче на граніті викарбувано вишиваний рушник з написом на ньому – «ДАРУЮ ЛЮДЯМ ПІСНЮ». Символічно і просто… Таким був його сенс його життя.

Учитель: Діти, як ви гадаєте, з яких джерел черпав творчу й життєву снагу поет? У чому секрет популярності його творів? Звідки оті безмежні щедроти? Може, це вроджений поетичний чи артистичний талант?

Учень: Не кожен талант здатний так відкритися людям, як земля небу. Доходжу думки, що секрет Дмитра Омеляновича криється у світлі того домашнього вогнища, в якому причащалася його юна душа, в маминій пісні і в батьковій волі:

 

(уривок з вірша «Мати»)

Народила мене на світ

українка – полтавська мати.

І калин білозорий цвіт,

І небес оксамитові шати,

і в запасках садів село,

і селянський скупий достаток,

і душевних пісень тепло

я одержав у вічний  спадок.

Учитель: Силу лірики черпав поет в благословенні білої вишні, яка від колиски навчила дитину дивитися на людей і на зорі через свій пречистий цвіт. І така ж свята, як вишня, стоїть у Березовій Рудці біла хата, це велике українське диво, яке виростило націю. Від селянського роботящого роду Дмитро Омелянович успадкував вдачу чесну і мужню, а душу – щиру і пісенну. Він вийшов з гущі народної, жив для праці, для творчості, для України.

      Поет народився 15 жовтня 1921 року в с. Березова Рудка Пирятинського району Полтавської області у багатодітній селянській родині. З дитинства знав багато пісень, які співали дітям мати Євдокія Оникіївна, батько Омелян Васильович та гості, котрі відвідували родинну хату. «Я вбирав у своє серце, - напише поет, - безліч сумних і веселих, мужніх і ніжних мелодій… Із піснями я виріс…».

(Вірш «Пісня» читає учень)

Як без повітря, хліба і води

Не може жити на землі людина,

Так я без тебе черствію завжди,

Жадана пісне, посестро єдина.

 

Тебе любовно й трепетно творив,

Виношував у серці кожну ноту.

В твій то сумний, то радісний мотив

Переливав і радість, і скорботу.

 

Всю таїну тобі я відкривав,

Проникливі й прості слова шукав,

Щоб заздрили твоїй пісенній вроді.

 

Повір, не засумую з горя я,

Якщо забудуть автора ім’я,

Аби жила ти в рідному народі.

Учитель: Одразу після голодомору 1932 – 1933 років в УСРР  підлітком виїхав у Донбас, працював на шахтах, навчався в гірничопромисловому технікумі. Від 1938 року став студентом Київського гідромеліоративного інституту. У 1940 році призваний до лав Червоної армії, служив прикордонником на заставі Бури на кордоні з Афганістаном. На війні сміливий і мрійливий юнак з Березової Рудки став автоматником розвідувальної роти. З першого і до останнього дня Великої Вітчизняної війни він був на фронті. Деякий час служив у дивізійній газеті «За победу». 8 травня 1945 року за день до багатостраждальної Перемоги, на косі Фріш-Нерунг у Східній Прусії його було тяжко поранено і контужено, після чого фронтовик став інвалідом другої групи. За часи війни був нагороджений орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни 1 – го  ступеня, медалями.

     Як і увесь народ, Д. Луценко на власному досвіді зміряв вагу Перемоги, а подвиг визволителів оспівав у віршах.

(учень читає уривок з поезії «Ветерани»

Давним – давно

Одбухкала війна,

лишила обеліски та кургани.

Під кулями ворожими сповна

За тишу заплатили ветерани…

Вернулися живі з полків і рот

І мир подарували рідним хатам…

За право жить завдячує народ

Полеглим і посивілим солдатам.

Учитель:  Після госпіталю повертається в інститут. Матеріальна скрута і невлаштованість, без квартиря, пошуки роботи на якій заробіток давав би хоч трохи й морального задоволення. У повоєнні роки працював у редакціях газет «Сільські вісті», «Молодь України», був кореспондентом Всесоюзного радіо по Україні. У редакції  газети «Сільські вісті» познайомився з своєю майбутньою дружиною, присвятив їй багато ліричних віршів.

     Перша збірка «Дарую людям пісню» побачила світ 1962 року, коли Дмитрові Луценкові було вже за сорок. Що й казати, як для поета – запізнілий дебют. Вихід 1-ї ластівки благословив сам В. Сосюра, який у напутті написав про «рідну землю з ароматом барвистих квітів, шепотом зарошених садів і гаїв, з вітром і хмарами, працею на її роздольних і щедрих ланах». Наступного року Дмитро Омелянович став членом Спілки письменників України, де, рекомендуючи його у письменницьку спілку, П. Тичина назвав поета-пісняра талантом багатим. На мистецьку неповторність Павла Григоровича і рівнявся Д. Луценко, який прагнув передати у поезії найзаповітніші думки і почуття.

(Вірш «Поезія – то сплав ума й краси…» читає учень)

Поезія – то сплав ума й краси, –

казав Тичина, – сила в ній чудова.

Ви так пишіть, щоб сонцем грала мова,

Добро і зло кладіть на терези.

 

Шукав яркої рими я в грози,

А в дуба й криці – міцності для слова.

Гіркої не соромився сльози,

Бо вистраждані сльози – не полова.

 

А барви брав у скреслому саду,

Любові світ засвічував наосліп.

Старався так писать, щоб в доброту

Повірили і діти, і дорослі.

Та вигранити, як учитель, мрію:

«За всіх скажу, за  всіх переболію».

Учитель: Радість і печаль ідуть поруч у житті. 1963 рік радісний – Дмитро Луценко одержав невеличку квартиру. Через місяць його прийняли до Спілки письменників. І раптом – смерть дорогої доньки Лариси – «улюблениці –  лелітки». Відгукнулося лихо інфарктом. Після одужання знову поринув у творчість. Всю силу поетичного таланту передав у численних збірках: «незакінчена соната» (1966), «Як тебе не любити» (1969), «Добрість» (1971), «Пахучий хліб» (1974), «За Березовою Рудкою» (1976), «Коли ти зі мною» (1978), «Березовий дзвін» (1980), «Вибране» (1981), «Дороги спадщини» (1984), «Усе любов’ю зміряне до дна» (1994), « А я люблю, люблю…» (1995).  За творчу діяльність був нагороджений орденом Дружби народів. Твори       Д. Луценка  перекладені білоруською, казахською, таджицькою, молдовською, англійською, німецькою, французькою та іншими мовами. У 1978 році побачила світ книга російських перекладів його віршів «Хлеб и песня».

     Помер Дмитро Омелянович 16 січня 1989 року у Києві. Похований на Байковому цвинтарі.

    Співвітчизники достойно оцінили мистецьку неповторність Д. Луценка. 1974 року поетові присвоєно звання заслуженого діяча мистецтв УРСР. А 1976 року Дмитро Омелянович та композитор І. Шамо стали лауреатами Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка.

       Помітним явищем стала поезія Д. Луценка у контексті творчості шістдесятників.

      Сучасний письменник та літературний критик Михайло Шевченко, зазначає, що місія Д. Луценка в українській культурі надзвичайна, хоча досі не вповні сформульована, (і як поет-лірик він належно не поцінований). « Я точно бачу його в ряді таких людей, як Андрій Малишко, Платон Майборода, Олександр Білаш, Олекса Коломієць, Олесь Гончар, Михайло Стельмах, Ігор Шамо, Леонід Биков, Іван Миколайчик, Борис Олійник і ще кілька постатей. Можна подивуватися цьому довільному ряду зовсім різних людей, що працювали в різних мистецтвах. Але є головне, що дозволяє цей ряд писати так. Всі вони на початку шістдесятих… відчайдушно і безоглядно віддали себе чисто національній культурі – українській з усіма її законами: задушевності, моральної чистоти, народності, глибокої любові й поваги до образу матері, почуття відповідальності за долю народу і України», –  розмірковує М. Шевченко.

     Поети-земляки самобутньо виокремлюються у когорті шістдесятників, вистражданою правдою та неонародницькими мотивами, рівновагою між реалістичним і романтичним струменями.

      Визначальним героєм художніх творів В. Симоненка,Б. Олійника, Д. Луценка стала проста людина, змальована без штучного оптимізму, з’явилися портрети земних чоловіків та жінок – достеменних носіїв художності. Така тенденція була властива і прозаїкам-полтавцям. Письменники намагалися розкрити неповторні характери у звичайнісіньких побутових ситуаціях, за якими проглядалося загальнолюдське, гуманістичне узагальнення (Г. Тютюнник «Вир», О. Гончар «Собор», Г. Тютюнник «Зав’язь».

 

IV. Закріплення вивченого матеріалу.

Учитель: Діти, які теми охопила поезія Д. Луценка?

Учень: Поезія Д. Луценка презентована:

  • Патріотичною лірикою ( «Народе мій», «Рідна мова», «Батьківська земле моя», «Пісня про отчу землю»);
  • Пейзажною («Карпатський ноктюрн», «Сади й гаї», «Серпневий ранок», «Подих осені»);
  • Інтимною  (читаючи вірші поета, можна відчути, якою ніжністю й вірністю наповнений кожний рядок, яким щедрим було поетове серце, що не стомлювалося повторювати: «А я люблю, люблю, як в юності», «Нагідка», «Де ти, де ти, любов», «Квіти кохання»);
  • Філософською («Не веди нас, світе, на Голгофу», «Кредо», «Кажуть»).

(Учні по черзі читають по 1 поезії Д. Луценка та проводять її ідейно – художній аналіз)

Учитель: Домінантною рисою поезії Д. Луценко, безперечно, є переплетення його поетичних образів із народнопісенними, звідси й легкість та народність епітетів, порівнянь, метафор. Часто поет вдається до використання анафор або рефренів. І як багата наша мова лексемами та рідна земля дивами, так і вірші Д. Луценка довершені й багатогранні у своїй мистецькій палітрі.

 V. Підсумок уроку.

Учитель: Син Полтавщини, душею Д. Луценко ніколи не полишав свого рідного краю, бачив і розумів увесь мистецький потенціал рідної землі. Близькою його серцю була творчість земляків. Серед них одна з перших – Героя України, народна артистка України – Раїса Кириченко.

VI. Оцінювання. Інструктаж до виконання домашнього завдання.

Учитель: Учитель оцінює роботу учнів на уроці, виставляє бали. Робить загальний висновок про роботу на сьогоднішньому уроці.

Домашнє завдання.

Написання твору на тему: «Мій улюблений письменник рідного краю».

C:\Users\Марина\Pictures\lucenko.jpg

docx
Додано
12 серпня 2018
Переглядів
189
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку