Тема: Замки і палаци України. Генуезька та Камянець - Поділська фортеці. Бахчисарайський та Маріїнський палаци.

 Мета: Визначити особливості розвитку української культури; дізнатися про основні здобутки української доби; розглянути особливості розвитку культури; удосконалювати набуті знання і уміння; за допомогою ілюстрацій та презентації характеризувати Замки і палаци України.

Обладнання: презентація Microsoft PowerPoint, ілюстрації.

Тип уроку:Комбінований.

Хід уроку.

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація опорних знань і вмінь учнів:

Бесіда за запитаннями:

1. Що таке історичні джерела ?

2. Як вони поділяються ?

3. Які історичні пам’ятки України ми вивчили на минулому уроці.

План уроку

1. Замки і палаци.
2. Генуезька та Камянець-Подільська фортеця.
3. Бахчисарайський та Маріїнський палаци.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу:

1. Замки і палаци.

 Розповідь учителя:

Сьогодні на уроці ми починаємо вивчати нову тему. Перш за все нам треба визначити що таке замок та палац.

Замок -  укріплена будівля, що використовується для захисту від ворога.

2. Генуезька та Камянець-Подільська фортеця. 

Генуезька фортеця — фортеця в місті Судак (Крим, Україна), побудована генуезцями з 1371 по 1460 рік.

Фортеця розташована на стародавньому кораловому рифі, що є конусоподібною горою (Киз-Кулле-Бурун або Кріпосна), біля Судацької бухти Чорного моря. Площа фортеці майже 30 гектарів. Перші фортечні споруди побудували тут візантійці у 6-7 століттях. Потім фортецею заволоділи хазари, в 10-12 століттях — знову візантійці. В 13 столітті Сугдея стає центром венеціанської колонії, але поступово генуезці витіснили своїх суперників із Криму. В 1365 році вони захопили Солдайю (генуезька назва Судака), а потім і весь південний берег. Більшість будівель Судацької фортеці, що збереглись до наших днів, належать генуезькому періоду, тому її іменують «генуезькою».У 1475 році на  побережжя біля фортеці висадились війська турецького султана. Оскільки вони розуміли, що фортеця неприступна, вони вдались до хитрощів. За допомогою катапульт вони закидали через стіни фортеці трупи замасковані під померлих від чуми. Ніхто не насмілювався їх прибирати і в місті почалася паніка. Консул з найманим військом утік морем, а мешканці фортеці вирішили здатися на милість завойовників і відкрили ворота. Того ж дня все населення міста-фортеці було вирізане. Після падіння фортеці Судак і частина Криму ввійшли до складу Оттоманської Порти і керувались турецьким намісником султана.  Після приєднання Криму до Росії тут був розквартирований Кирилівський полк і за наказом Потьомкіна побудовані дві казарми (7, 27), руїни яких збереглися. Перед однією залишилось дві чавунні гармати, покинуті російськими військами як непотріб. Фортеця стояла століттями. Вона була непідвладна природним стихіям, оскільки камені будівель були скріплені спеціальним розчином, який мав еластичність і тому її стінам не були страшні землетруси. Зруйнували її люди, розтягнувши як будматеріал для своїх будівель.  В 1960-х роках була спроба відновити первісний вигляд фортеці. Було пророблено багато роботи, проте вона не була закінчена. З часом одна зі стін, побудованих радянськими будівельниками, рухнула.

Устрій. Зі сходу і півдня цитадель була неприступна, із заходу — важкодоступна, з північного сходу доступ перегороджував глибокий рів. Фортеця має два яруси оборони між яки розташовувалось місто. За межами кріпосних стін розташована ще одна башта — Фредеріко Астаґверра (Портова). За часів генуезців вона з'єднувалася стіною з Кутовою баштою фортеці і з баштою, що стояла на горі Палвані-оба. Ця оборонна лінія захищала територію старого порту Солдайі.

Нижній (захисний) ярус. Нижній оборонний пояс протяжністю біля кілометра є масивною зовнішньою стіною заввишки 6—8 метрів і завтовшки 1,5—2 метри. Стіна була укріплена чотирнадцятьма бойовими 15-метровими баштами і комплексом Головних воріт. Більшість башт були названі іменами генуезьких консулів, при яких вони споруджувалися. Про це повідомляють вмонтовані в стінах башт плити з написами на середньовічній латині і геральдичною символікою: герб Генуї, зліва — герб правлячого дожа, справа — герб консула Солдайі. Всі башти нижнього ярусу, крім однієї, арсенальної, трьохстінні. Не вистачає внутрішньої стіни. Це має декілька поясненнь:

• В цілях економії коштів і часу. Консул призначався з Генуї на один рік і за цей час він мав побудувати чи башту чи частину укріпленої стіни;
• В цілях контролю за будівництвом. З Консульської башти було добре видно чим займаються будівельники через відкриту стіну;
• В цілях безпеки. Якщо ворогу вдалося захопити башту, то через відкриту стіну його можна було легко знищити обстрілом з території міста.

Вхід у фортецю — Головні ворота — захищений двома баштами (2,3). Перед воротами відновлений барбакан (1) — напівкругла стіна. Територія між стінами барбакану та Головними воротами слугувала митницею, де з заїзжих торговців брали мито за ввезений товар. До побудови барбакану перед воротами був рів і вхідна брама слугувала мостом через нього, що закривалася після заходу сонця, а після його будівництва зробили вертикально підйомну браму. Барарбакан споруджений і декілька разів перебудовувався в 15 столітті. Над входом до нього зображення Богоматері Одигитрії і напис латиною

«

1469 р. цю споруду повелів побудувати благородний пан Бернардо ді Аміко вельмишановний консул Солдайі.

»

Верхній ярус складається з Консульського замку (15) і башт, сполучених з ним стіною, що йде по самому гребеню, а також комплексу Дозорної башти (20) на вершині гори. Двоповерхова Дозорна башта в плані утворює неправильний чотирикутник. Від башти залишилися тільки три стіни — четверта рухнула в море. Збереглися сліди каміна, ніші, кам'яні сходи. Ще в кінці XIX століття на одній зі стін чітко вимальовувалася фреска, що зображала католицьку мадонну, серце якої пронизано сіма мечами. Судячи з усього, це була домашня капела, присвячена святій Діві Марії. Поряд з Дозорною розташована Кутова башта (21). Напис на плиті, вмурованій у стіну, дозволяє точно датувати споруду 1386 роком. У стіну башти вправлено ще 27 плит з хрестами різної форми. Обабіч неї вирубано в скелі два басейни, які наповнювалися водою з невеликого струмка.

Консульський замок — це комплекс споруд, що складається з головної башти, — донжона, і башти в північно-східному кутку замку. Обидві башти сполучено товстими стінами, між якими знаходиться внутрішній двір. На першому поверсі цієї башти є ніша з округлим верхом. Невелику плиту над нею колись прикрашало барельєфне зображення Георгія Переможця, звідки і йде назва башти — Георгіївська. Під час воєн консул Солдайі не мав права покидати замок, тому в ньому були і житлові приміщення. В місті знаходилися житлові будинки, склади зброї, храми, таверни, офіційні установи. Усередині самої фортеці збереглося декілька споруд різних історичних періодів. Це прямокутна цистерна і круглий басейн  — поглиблені в землю сховища для води, склад провізії, храм із аркадою: прямокутна цистерна — будівля для зберігання води на випадок засухи чи облоги. Ємність 185 м³. Вода в цистерну надходила водоводами  (керамічними трубами) із джерел на схилах гори Перчем за 3 км на північ від фортеці. Побудована в 1375 році при генуезькому консулові Лодісіо ді Монтальдо. Стіни цистерни встановлені на фундаменті, спорудженому в хазарський період в 9 столітті; мечеть Падишах Джамі — розташована у східній частині фортеці. Імовірно, побудована турками-сельджуками в 20-і роки XIII століття. Потім вона була перебудована в православний храм, а після цього генуезцями — в храм католицький. Після взяття Судака турками вона знову перетворилася на мечеть. Після приєднання Криму до Росії тут послідовно були православна військова церква, німецька кирха, вірмено-католицький храм. Зараз там розташований історико-археологічний музей.Сьгодні це головна визначна пам'ятка Судака, яка щоденно приймає сотні туристів. Крім того, тут проводяться різні культурні акції, серед яких турніри з фехтування, театралізовані фестивалі, постановчі битви: бої на мечах, штурм фортеці. Також на території фортеці знімалося багато історичних художніх фільмів.

Генуезька фортеця (Феодосія).  Генуезька фортеця — фортеця в місті Феодосія (Крим, Україна), побудована генуезцями в 14 столітті. Розташована на березі Феодосійської затоки в південній частині міста, була цитаделлю середньовічної Кафи. Зараз залишки фортеці є історико-архітектурним заповідником.

Історія. Цитадель зведена навколо Карантинного пагорба, на крутих в сторону моря схилах, що могли служити первинною перешкодою для ворога. Будівництво велося з 1340 по 1343 рік, повна добудова тривала ще на протязі десяти років. Складена з вапняка на вапняному розчині з ретельною затертими швами. Спеціальних каменоломень Кафа не мала — будівельні матеріали для фортеці добувалися зазвичай в місцях виходу на поверхню скельних порід на схилах навколишніх гір або з дна моря. Укріплення складалося з фортечних стін, посилених дванадцятьма баштами. Стіни досягали по висоті 11 м і 2 м завширшки. Досередини вели шість брам. Довжина стін цитаделі складала 718 м. Фортеця також мала декілька пристаней. Під кріпосними стінами пролягав глибокий рів, наповнений водою. Це була не тільки оборонна споруда — канал також відсікав Кафу від схилів гір і відводив зливові стоки в море. У цитаделі розміщувалися консульський палац, казначейство, резиденція латинського єпископа, будівля суду з балконом для оголошення консульських ухвал, контори для перевірки вагів, склади і магазини особливо цінних товарів — коштовних каменів, хутра, шовків.

В 19 столітті більшість споруд були розібрані. До наших днів збереглася південна (з двома баштами — святого Климента і Кріско) і частина західної стіни цитаделі, а також пілони головних воріт. Загальна довжина збережених стін — 469 м.

Кам'яне́ць-Поді́льська форте́ця (пол. Twierdza w Kamieńcu Podolskim) — фортеця в місті Кам'янець-Подільський (нині Хмельницької області України). Кам'янець, колишня столиця Подільського воєводства XIV—XVIII в., а далі столиця Подільської губернії (1793—1924 pp.). Відколи засновано Кам'янець — замок разом з містом стає першорядною фортецею русько-литовської держави, а потім польської, коли в половині XV ст. західне Поділля відійшло до Польщі. Особливого значення набула Кам'янецька фортеця, коли збільшилися напади татар на Україну, коли Туреччина стала організувати татарські сили, твердою ногою ставши на Босфорі.

Географічне положення. Річка Смотрич, що коло неї лежить Кам'янець, тече глибоким річищем, що його боки часто виглядають наче сторчові стіни. У тій місцевості, де стоїть Кам'янець, Смотрич своєю течією утворює дивну ключку, мало не кільце: обтікає навкруги високої гори і, не доходячи до свого річища на кілька метрів, повертає і тече далі, щоб увілляти свої води до Дністра. На тому острові стоїть так званий "город” — старовинна частина Кам'янця. У тім місці, де Смотрич, обійшовши острів, ніби сходиться з своїм річищем, стоїть на розі, що утворюється двома ярами, Кам'янецький замок. З'єднується він з містом вузенькою смугою скелі, що на ній вимуруваний так званий Турецький міст подібний до стіни. Смотрицьке річище завширшки тут 150—250 метрів. І замок і місто захищені глибокими ярами, боки котрих, утворювали природну фортецю.

Проблема датування. Довгий час вважалося, що Стару фортецю збудовано в другій половині 14 століття. Адже першу в історії згадку про Кам'янецький замок маємо в грамоті від 7(15) січня 1374 року литовсько-руського князя Юрія Коріатовича, де цей князь за згодою свого брата Олександра Коріатовича надає кам'янчанам право на кшталт магдебурзького та прямо зазначає, що грамота дається «на замку» в Кам'янці. Цю позицію щодо литовських першопочатків замку, зафіксовану в популярних монографіях Євтима Сіцінського (1895), Олександра Прусевича (1915), повторили й радянські дослідники Петро Юрченко (1950), Тамара Будянська (1961). Комплексні архітектурні дослідження Євгенії Пламеницької та Анатолія Тюпича у 1964—1982 роках, дослідження археологів на чолі з Іоном Винокуром у 1964—1969 роках дозволили значно поглибити історію кам'янецької фортеці та датувати її першопочатки 11—12 століттями (в обережніших версіях — кінцем 12 століття). Якщо наявність давньоруського періоду в історії Кам'янецької фортеці не викликає сьогодні жодних заперечень у дослідників, то концепція Євгенії Пламеницької, яку нині розвиває та пропагує її донька Ольга Пламеницька, про дако-римські першопочатки замку, Замкового мосту та міста взагалі в 2—3 століттях наштовхнулася на досить сильну протидію істориків і археологів, зокрема Іона Винокура, Миколи Петрова. Найважливішими документами, які дозволяють досить рельєфно уявити, яким був замок у 15-16 століттях, є два його описи — 1494 року, коли замок передавали новому старості, та 1544 року, коли белзький каштелян Войцех Старжеховський перевіряв роботи, які виконав у замку військовий інженер і архітектор Іов Претвич. Ці надзвичайно важливі документи виявив Олександр Яблоновський і оприлюднив 1880 року перший опис, а 1882 року і другий. Замок має солідну будівельну історію. Навіть без дискусійного дако-римського періоду набігає, згідно з викладками Євгенії Пламеницької, аж 14 будівельних періодів (від 11 століття до початку 19 століття). Але, якщо говорити про час, коли замок набув вигляду, близького до звичного нам нині, то це середина 16 століття. Саме величезна робота, виконана під керівництвом Іова Претвича, надала замку того вигляду, якого він, попри всі перипетії, не загубив упродовж майже півтисячоліття. Саме опис 1544 року фіксує це вдало віднайдене обличчя замку — зрілої фортифікаційної одиниці.

Кам'янецький замок. Опис давнішої Кам'янецької фортеці. Всі укріплення Кам'янця, поділяються на дві категорії: замок і міські фортифікації. Самий замок складається з двох частин: старого замку з мурами та баштами і нового замку з земляними валами та ровами.Фортеця була збудована ще до часів вогнепальної зброї, тому башти замку та міста були повністю кам'яними та мали кам'яні кронштейни і верхи, а не сучасні дахи, які були ймовірно вже за російських часів прилаштовані.

Старий замок План старого замку не має форми якоїсь правильної геометричної фігури; в загальному вигляді — це довгастий чотирикутник, що простягся на краю високого рогу гори від південного сходу до північного заходу. Ширина цього старого замку приблизно 50 метр., довжина від півночі 135 м., від півдня 160, а посередині 180 м. Площа замкового подвір'я коло ¾ гектар., а всієї площі з прибудуваннями 1,5 г. Новий замок значно більший; план його в загальному вигляді ніби трапеція з широким боком на північний захід. Ширина його з валами сягає 250 м., а довжина, в напрямку довжини старого замку, коло 220 м. Площа земляного замку з усіма валами мав приблизно 3 гект. А ввесь замок — і старий і новий — займає площу приблизно 4,5 гект.Старий мурований замок ( 1544 ) має навкруги високі мури і 11 мурованих башт. В'їзд до замку з сходу, з боку міста. Башти розставлено так: по довжині замку з одного боку 4, з другого 4, на західньому боці на кінці дві з'єднані башти і одна ніби-то окремо з півночи коло річки.

 Башти Нову ,Малу і Рожанку оточував подвійний рів.   Башта п'ятиповерхова стоїть на південно-східньому розі замку, над скелею, де внизу туляться хатки передмістя Карвасар. Ця башта внизу чотирибока; по середині восьмибока, а на самім вершку кругла, покрита конусовим ґонтовим дахом, (зробленим літ 35 тому). Наверху тої башти з боку міста вставлено кам'яну таблицю з гербом і інсигніями папськими. Кажуть, що то герб римського папи Юлія II (1503— 1513 pp.), що призначив був на ремонт Кам'янецького замку "данину св. Петра" (święto-pietrze, податок костьолів папі). В XVI ст. цю башту називали Папською, або Юлія. На цій башні були в 19 ст. сліди великого гербу ,на якому була папська тіара.  Над входом з подвіря замку в підземеля на камяному арцабі був невелий герб ,який зображав на полі вершника,над щитом була корона,а по боках можна було прочитати букви :

Під час археологічних розкопок, які проводились у фортеці в 1959-1960 pp., під будинком який поєднував Чорну та Папську, була виявлена кімната пушкаря, а поруч 57 кам'яних ядер. Через декілька метрів виявлено гробницю князів Коріатовичів XIV ст., глибиною 8 метрів, яка була видовбана в скелі. Коло цих башт — збоку скелі йшла стіна, якої фундамент виведено було на скелі; висотою вона сягала до внутрішніх замкових стін, що були між цими баштами. Ця зовнішня стіна тоді ( 1544 р.) будувалася; вона повинна була забезпечувати підступ до тих башт і взагалі до замку. На першому поверсі башти, діє гончарна майстерня. Колпак башта така, як і Тенчинська: вона кругла з невеликими амбра­зурами в деяких місцях, але кронштейнів нагорі нема. Покриття, як і на всіх південних баштах, конусове, ґонтове. З південного боку цієї башти на верху вставлена кам'яна таблиця з гербом, яким —важко розібрати, бо камінь вивітрився.На цій Башті був герб,що мав в полі герб " Абданк" ,зверху біскупська шапка,по боках стрічка,желз і куля. В XVI ст. цю башту називали "Колпак". Друга башта з південного боку замку звалася "Колпак"; вона також, як каже опис 1544 p., добре збудована на міцному фундаменті. Коло тої башти була над самою скелею давня й дуже попсована мала башта, призначувана для сторожі, щоб, коли нападатимуть вороги, охороняти дорогу, яка йшла тут з Хотеня.

Тенчинська башта кругла, має кілька амбразур. Нагорі збереглися кам'яні кронштейни; це показує, що на цій башті був такий зубчастий верх та може і покриття, як на Рожанці та Лянцкоронській баштах.Ця башта називалася в XVI ст. (опис 1544 р.) Тенчинською.Тенчинська башта звалася "Тенчинська", теж міцна, і від свого фундаменту, закладеного на скелі, до половини своєї висоти здавна обшита муром. ( опис 1544 р.)

Башта Рожанка. ( Біла ) Перша по цій лінії башта кругла з білим старовинним тинком. У XVI в. називали її Ляцькою, або "Кораб (Ковчег) арцибіскупський". З південного боку башти на горі вставлено кам'яну плиту з гербом.В полі був ковчег ( чаша ) ,зверху біскупська шапка і хрест ,поєднані стрічкою,з лівої сторони була кольчуга,а з правої меч. З подвір'я замку над входом до тієї башти на кам'яних гарно оброблених арцабах вибито напис:

До цієї " Нової " великої башти припирає ніби підтримує друга башта вища, кругла (не зовсім правильної форми); в XVI в. вона звалася "Денною". У цій башті була колись римо-кат. каплиця св. архангела Михаїла, що її будував кам'янецький староста Микола Бреський р. 1575, про що свідчить напис на внутрішній стіні башти.Зверху над написом була ще одна камяна стела з гербом,але її було спеціально вийнято зі стіни. Той напис Прездецький прочитав так:Накриття на цій Денн-ій башті, як і на Нов-ій, немає.В західньому боці замку, коло башти Денної були чотири порохові льохи, забезпечені міцними залізними дверима.

Нова Далі на західньому кінці замкових мурів стоїть велика башта, що значно виступає з ліній стін півкругом. У ній є кілька амбразур на значній висоті, а на самій горі, де мур попсувався бо на башті нема покриття, видно стрільниці. В опису замку 1544 р. цю башту названо Новою, побудовано її в 1542 р. Коли р. 1672 замок обложили турки, вони зруйнували його вибухом пороху, як це зазначено на плані 1672 р. Турки скоро тільки здобули замок, зараз-же заходилися відновлювати цю башту

"Мала". ( не збереглася ) Далі за круглою великою баштою Рожанкою лінія стін повертає на північний захід. Тут був довгий високий будинок. Зовнішня стіна того будинку завдовжки 45 м. По середині тої стіни виступає мур півкружжям: тут була башта, що називалася, за описом 1544 р. "Мала". Тепер цієї башти нема.  Далі від наріжної (Нової) башти в напрямку до міста стояло дві башти "Мала" і "Рожанська". Ці башти, а також Ляцька й Нова виходили до місцевости рівної, де не було ні скель, ні ярів, і через це коло тих башт були викопані широкі два рови, на захист цього боку замку від ворожих нападів. Коло Рожанської башти була брама т. зв. Пільна з мостом (певне з таким, що піднімався). Браму збудовано давно. Тоді-ж, коли складався опис замку ( 1544 p.), архітект Іов Прет будував нову браму; коло тієї нової брами стояла башта Т. зв. "Стара Рожанська", дуже підупала; на ній не було жодної бійниці. Башту ту мали реставрувати, щоб вона захищала нову браму; у ній мав бути потайний хід до криниці.Далі за четвертою баштою була п'ята, що звалася "Нова", бо була збудована р. 1542. Ця башта стояла в західньому куті замку й була з'єднана з другою баштою, що ніби підпирала її з боку замку і звалася Денною (Denna wieza ). Ті башти з'єднувалися коридором з склепінням. На Денній башті на самій горі збудовано дерев'яну будку-сторожівню з 4-ма віконцями, — це була обсерваційна стійка, бо з цього пункту далеко було видно в бік Басарабії. Коли вороги підступали, ту будку легко було скинути. Також у баштах бійниці були заложені тонкими стінками, які можна було легко знищити, коли-б треба було стріляти.( опис замку 1544 ) Рожанка башта на зовнішній вигляд зовсім така, як і Ляцкоронська : теж кругла, з таким верхом. З боку міста, з сходу, над вікном, обробленим тесаним камінням, вставлено кам'яну таблицю з таким написом.

TVRIS CRESLAI ЕРІ VLADISLAVI ENSIS HVIVS СА STRI FVNDATO RIS IMPENSSIS EST FINITA 1505Цей напис дослідники кам'янецької старовини пояснювали так, що фун­датором цієї башти був Креслав з Курозвенок, біскуп Вроцлавський або Куявський (1503 p.). Опис 1544 р. говорить, що цю башту збудовано давно й називано її тоді "Рожанка". Може бути, що збудовано її коштом епіскопа Креслава в кінці XV або на початку XVI ст. і реставровано в 1707 р. Брами замку Сам замок мав дві Брами: Польну та Скальську на шляху до Скали ( Подільської ) і Міську (зі сторони міста).

Брама Станіслава Августа — Замкові ворота (Зруйнована російським урядом).Проти Рожанки стояла поперек дороги мурована брама з трьома арками реставрована в 1771 р. На південному боці брами, з боку міста над середньою аркою було витесано з каменю королівську корону з шифром короля Станіслава Августа: S. A. R. P., а нижче був такий напис:

OPTIMVS PRINCEPS IN PACE BELLO PROSPICIENS SECVRITATI PVBLICAE MDCCLXXI Мудрий господар серед миру забезпечує від війни громадський спокій, 1771 р.

На другім боці брами був напис, а під ним на вирізано:

 Основні історичні події. За деякими теоріями дакське місто - Клепідава .В XII ст. входив до складу Галицького князівства.

В 1196 Мстислав Мстиславович (син Мстислава Хороброго) і Володимир Галицький воювали з волинським князем Ростиславом Мстиславовичем взяли в полон багато людей в околицях Кам'янця.

В 1199 Кам'янець був взятий в облогу союзниками половецького хана Котяна: чернігівського, сіверського, пінського i туровського і венгерського королевича Андріяна. Завдяки Данилу Романовичу вони відступили від міста.

1220 Кам'янець належав Данилу Романовичу.

1374 — перша письмова згадка про фортецю. Замок разом з обнесеним мурами та башнями містом отримав Магдебурзьке право за часу його засновника Юрія Коріатовича, що був через короткий час отруєний молдавськими боярами в своїй столиці Сучаві.

Фортеця в усі часи була неприступною.

1393 Вітовт взяв фортецю, тільки завдяки суперечкам серед кам'янецької залоги.

1621 замок був в облозі Султаном Османом.

18.08.1672 турки в кількості 300 000 під доводом Великого Візира взяли Кам'янець в облогу.

29.08.1672 За невідомих обставим була висаджена в повітря Нова Башта замку. Замок за невідомих обставин капітулював, комендант фортеці Геклінг, як протест тому, що сталося висадив себе в повітря разом з 800 ін., серед них був і Володийовський. Після цього було розпочато суд у справі здання фортеці туркам, який невідомо чим закінчився. Разом з турками був i Дорошенко з козаками. Король Ян Казимір після отримання цієї прикрої новини помер у Франції. Турки вивезли з міста цінних речей на 100 возах до Істамбулу. В тому числі архіви міста, які пізніше вдалося відкупити та спроваджено їх в Львів, де вони до сьогодні перебувають. В місті були закриті всі церкви та костели, головні з них обернені на мечеті.

15.05.1699 роззорене місто з замком було повернуто.

  1812 за указом російського уряду фортеця була скасована і ніхто більше не дбав про її підтримання.

  1840 царським урядом був введений податок в Подільській губернії, за рахунок якого замок мав бути перебудований під тюрму. 1876 царським урядом знищено Браму для вигіднішого проїзду.01 серпня 2011 обвалилася частина Нової (Великої) вежи — найбільшої башти Кам'янецької фортеці. ^[1]Нову вежу у 1544 до зовнішнього боку Старого замку добудував український військовий інженер і будівничий Йокуб Бретфус (Іов Претвич). Була зруйнована 1672 під час турецької облоги і реставрована швидкими темпами турками.

Бахчисарайський та Маріїнський палаци.  Ханський палац у Бахчисараї (крим. Han Saray) — родова резиденція династії Ґераїв — правителів Кримського ханства у 1532—1783 р. Центр політичного, духовного й культурного життя кримських татар. Засновником Хансарая був Сахіб I Ґерай.

Бахчисарайський палац — пам'ятка історії та культури всесвітнього значення, єдиний у світі зразок кримськотатарської палацової архітектури^[1]. Палац входить до складу Бахчисарайського історико-культурного заповідника. В приміщеннях палацу розташовані музей історії та культури кримських татар, художній музей^[2], виставка холодної та вогнепальної зброї. Територія палацового комплексу займає 4,3 гектари, раніше площа комплексу становила 18 гектарів^[3].

Палац розташований на лівому березі річки Чурук-Су. До складу комплексу входять північні та південні ворота, Свитський корпус, палацова площа, головний корпус, гарем, ханська кухня і стайня, бібліотечний корпус, соколина вежа, ханська мечеть, Персидський сад, ханський цвинтар, гробниця (дюрбе) Диляри-бікеч, гробниці Північне і Південне дюрбе, надгробна ротонда, баня «Сари-Гюзель», набережна з трьома мостами, сади і паркові споруди, Єкатерининьска миля, «Фонтан Сліз» та інші об'єкти.

Архітектурний стиль палацу продовжує традиції османської архітектури XVI—XVII столітть. Головна архітектурна ідея — втілення мусульманського уявлення про райський сад на землі. «Бахчисарай» перекладається з кримськотатарської мови як «палац-сад» (bağça — сад, saray — палац).

Маріїнський палац у Києві зведений у 1750—1755 рр. за зразком палацу, який проектував Б.Растреллі для Гетьмана Розумовського. 1744 року імператриця Єлизавета Петрівна під час відвідувань Києва, сама вибрала для нього місце.

Історія

Спорудженням палацу керував видатний російський зодчий Іван Федорович Мічурін. Йому допомагали відомі архітектори М. Васильєв, П. Нейолов, Ф. Нейолов, М. Сальников та інші.

Головний фасад Маріїнського палацу «дивиться» на Маріїнський парк, закладений 1874 в пейзажному стилі. Алеї цього парку — звивисті, наче «вписані» в ландшафт. З протилежного боку палацу — Міський (Царський) Сад, закладений 1743 р. на основі старовинного Регулярного саду (заснованого ще Петром I). Його стиль — класичний регулярний: мережа прямих алей, що перехрещуються під прямим кутом.

Палацовий комплекс має строго симетричну композицію. Головний двоповерховий корпус і одноповерхові бокові флігелі утворюють широке подвір'я. Архітектура палацу вирішена у стилі бароко: чітке планування, виразне компонування об'ємів, багата пластика фасадів, що проявилася в пишних формах коринфського ордера, рустуванні стін, розкреповці карнизів, ажурному парапеті і ліпленні наличників вікон. У фарбуванні палацу використані типові для російського бароко кольори: бірюзовий для стін, світло-жовтий для колон та карнизів, білий для ліплення і балюстрад. Все це надає споруді святкового й урочистого вигляду.

Протягом своєї багаторічної історії палац неодноразово реконструювався. Найзначнішу реконструкцію було здійснено у 1868—1870 роках після великої пожежі, що знищила дерев'яний другий поверх і всі парадні приміщення. При відновленні палацу надбудували цегляний поверх, фасади наситили новими пластичними деталями, а інтер'єри переробили в формах класицизму з елементами бароко і ренесансу. Роботи проводились під керівництвом академіка архітектури К.Маєвського. Рік їхнього закінчення (1870) викарбуваний у картуші на фасаді, зверненому в парк.

До Жовтневої революції палац був резиденцією царської родини. В період подорожі по Україні тут разом зі своїм почтом зупинялась імператриця Катерина II. У палаці жили також військовий губернатор, полководець М.Голенищев-Кутузов і герой Вітчизняної війни 1812 року М.Раєвський.

Білий зал

Палац дуже потерпав у період Німецько-радянської війни: бомба, що влучила в нього, зруйнувала центральну частину будівлі. У 1945—1949 роках палац відбудували під керівництвом українського архітектора П.Альошина, і з цього часу він став місцем урочистих прийомів.

У 1979—1982 роках, після ретельних дослідницьких робіт, палац реставровано переважно у формах архітектури кінця XIX століття. Упорядкування території виконано на основі креслення, схваленого свого часу Б.Растреллі. Форма фонтанів, рисунок зелених насаджень мають традиційний для XVIII століття характер. Фонтани прикрашено парними скульптурними композиціями — копіями скульптур середини XVIII століття, які зберігаються у музеях країни. З вестибюля палацу на другий поверх, де розташовані парадні зали, ведуть мармурові сходи. Темно-червоний килим, що устеляє їх, підкреслює атмосферу особливої урочистості.

У центральній частині палацу міститься великий Білий зал, поєднаний з вестибюлем високими арочними прорізами. З двох боків до нього примикають Зелена вітальня та Бенкетний зал. Центральну частину будівлі, що звернена на парадний двір, пронизує анфілада невеликих затишних залів.

Інтер'єри кожного приміщення Маріїнського палацу мають свій неповторний вигляд, створюваний цілим комплексом засобів художньої виразності, серед яких особлива роль належить колірному вирішенню. Колорит Білого та Бенкетного залів, Зеленої та Блакитної віталень побудований на домінуючій ролі одного кольору. Решта приміщень вирішена у складних і несподіваних поєднаннях кольорів.

Загальний вид палацу. Один із залів — Зал бароко — реставратори відновили у характерних для інтер'єрів Растреллі формах. Обрамований вигадливими позолоченими орнаментами штучний мармур у поєднанні зі світло-коричневими площинами стін, орнаменти карниза й облямування дверних прорізів, щедро оздоблений камін з великим дзеркалом над ним створюють враження вишуканості.

Важливими елементами художнього оформлення палацу є предмети декоративно-прикладного мистецтва, що належать переважно до другої половини XIX століття, а також меблі і люстри (старовинні й виконані сучасними майстрами в дусі XVIII—XIX століть), картини відомих майстрів живопису, створені як у минулому, так і в наш час. У деяких залах збереглися невеликі фрагменти настінного живопису, виконаного художником К.Алліауді в 2-й половині XIX століття, і реставровані у 1982 році.

Чудова паркетна підлога палацу створена під час останньої реставрації. Складена з цінних порід дерева, вона вражає красою малюнка і досконалою майстерністю виконання.

Сьогодні ця історична споруда презентує нашу країну у світі як державна резиденція. Її називають Президентським палацом. У ньому проходять урочисті державні події — нагородження, прийоми, вручення вірчих грамот Послами іноземних держав, саміти і зустрічі офіційних делегацій на найвищому рівні.

У червні 2007 року розпочалася реконструкція палацу, яка триватиме щонайменше до 2011 року.^[1]

Цікаві факти

• 14 лютого 1787 року Катерина II приймала у Києві в Маріїнському палаці венесуельского політичного діяча Франсіско Міранду, майбутнього визволителя Південноамериканського континенту від іспанського панування.^[2]
• 1889 — У Царському саду міста Києва при Маріїнському палаці Д.Моррис ідентифікував новий в ботаніці вид Кокаїнового куща — Erythroxylum novogranatense^[3], так звана Колумбійська або Трухільська кока. ^[4]
• Окремі сцени, зняті на тлі південного фасаду Маріїнського палацу, є в художньому кінофільмі «Дні Турбіних» (1976, режисер В. Басов), де його подано як резиденцію гетьмана (насправді резиденція П. Скоропадського містилася в палаці генерал-губернатора, що відображено і в романі М. Булгакова «Біла гвардія»).

ІV. Висновки уроку.

Отже на цьому уроці ми з вами дізналися про архітектурні пам’ятки минулого України які збереглися до нашого часу. А деякі з них ще й досі експлуатуються в нашому суспільстві

V. Домашнє завдання

Прочитати конспект

Скласти розповідь про важливість вивчення архітектурних памяток.

Намалювати один із замків України