Урок "Ольга Кобилянська. Повість "Земля"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНБАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ КОЛЕДЖ ТЕХНОЛОГІЙ ТА УПРАВЛІННЯ

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

відкритого заняття

«Ольга Кобилянська. Характеристика образів повісті «Земля»

з предмету «Українська література»

для студентів спеціальності 141

«Електроенергетика,електротехніка та електромеханіка»

2017

   Методична розробка відкритого заняття з предмету «Українська література» для студентів спеціальності  141«Електроенергетика, електротехніка та електромеханіка».

   Підготувала : Литовченко Юлія Анатоліївна – викладач Донбаського державного коледжу технологій та управління. – Торецьк , 2017

   Методичну розробку створено на підставі «Положення про освітній процес  ДонДКТУ»  для викладачів української мови та літератури  ВНЗ   І рівня акредитації, студентів.

Рецензент :                                                  І. М. Щербакова, методист коледжу,

                                                  спеціаліст  вищої категорії, викладач-методист

Розглянуто та ухвалено

на засіданні циклової комісії

гуманітарних дисциплін

Протокол №                 від

Голова комісії                             І. В. Служенко

Зміст

1. Вступ

2. План заняття

3. Зміст та хід заняття

4. Додаток А

5. Додаток Б

Вступ

     Формування соціально активної особистості вимагає використання нестандартних форм педагогічної взаємодії. Однією з таких форм є гра як засіб розвитку творчого по­тенціалу майбутнього фахівця.

    Завдяки ігровій діяльності краще розвиваються інди­відуальні здібності студентів, оскільки вони не відчувають психологічного тиску відповідальності, який властивий звичайній навчальній діяльності. У процесі гри відбува­ється навчання дії за допомогою самої дії. Засвоєння знань здійснюється в контексті певної діяльності, що створює си­туацію необхідності знання. Гра дає змогу позбутися шаб­лонів і стереотипів, здатна змінити ставлення студентів до будь-якого явища, факту, проблеми. Вона стимулює інте­лектуальну діяльність студентів, вчить прогнозувати, до­сліджувати та перевіряти правильність прийнятих рішень і гіпотез, виховує культуру спілкування, формує вміння працювати в колективі та з колективом. Все це визначає функції навчальної гри як засобу психологічного, соціаль­но-психологічного та педагогічного впливу на особистість. Педагогічне і психологічно продумане використання гри стимулює розумову діяльність. А це підвищує інтелектуаль­ну активність, пізнавальну самостійність та ініціативність студентів.

       Соціально-психологічний вплив гри виявляється в по­доланні студентом страху говоріння, у формуванні культу­ри спілкування, особливо культури ведення діалогу. Гра формує здатність приймати самостійні рішення, оцінюва­ти свої дії та дії інших, сприяє активізації знань.

       Ігровий підхід не є визначальним способом засвоєння навчального матеріалу, але він значно збагачує педагогіч­ну практику і розширює можливості студентів.

Рецензія

на методичну розробку

відкритого заняття

з предмету «Українська література»

Методична розробка відкритого заняття на тему «Ольга Кобилянська. Характеристика образів повісті «Земля» відповідає навчальній і робочій програмам з предмету «Українська література», містить всі елементи, необхідні для якісного проведення заняття: актуальну тему, мотивацію навчання і актуалізацію опорних знань, викладання нового матеріалу з використанням сучасних ігрових технологій, узагальнення та систематизацію знань студентів.

Запропонована форма проведення практичного заняття з використанням ігрових технологій навчання, а саме – ток-шоу, дозволяє   залучити до роботи всіх студентів групи, сприяє розвитку у них зв’язного мовлення, вміння аналізувати й узагальнювати факти, навички порівняння образів; грамотно висловлювати власні думки. Завдяки ігровій діяльності краще розвиваються індивідуальні здібності студентів, оскільки вони не відчувають психологічного тиску відповідальності, який властивий звичайній навчальній діяльності.  Вона стимулює інтелектуальну діяльність студентів, вчить прогнозувати, досліджувати та перевіряти правильність прийнятих рішень і гіпотез, виховує культуру спілкування, формує вміння працювати в колективі та з колективом. Педагогічне і психологічно продумане використання гри стимулює розумову діяльність. А це підвищує інтелектуальну активність, пізнавальну самостійність та ініціативність студентів.

Методична розробка відповідає сучасним вимогам і може бути використана викладачами предмету «Українська література» у ВНЗ 1-2 рівня акредитації.

Спеціаліст вищої категорії,

викладач-методист Дон ДКТУ                                                І.М. Щербакова

ПЛАН ЗАНЯТТЯ

Дисципліна:   «Українська література»

Група : ЕТ-17

Кількість студентів за списком:  25

Аудиторія:  12

Тема заняття: «Ольга Кобилянська. Характеристика образів повісті «Земля» »

Мета заняття:

Методична: впроваджувати розвиваючі(театралізовані) технології навчання (ток-шоу);

Навчальна:  спираючись на знання тексту, розкрити образи повісті, формувати у студентів уміння аналізувати характеристики героїв, навички визначення ролі кожного персонажу у розкритті ідеї твору; 

Розвиваюча: розвивати зв’язне  мовлення, вміння аналізувати й узагальнювати факти, навички порівняння образів; грамотно висловлювати власні думки;

Виховна : виховувати загальнолюдські моральні цінності, усвідомлення того, що злочин – хибний шлях до щастя.

Вид заняття: комбіноване                                       

Тип заняття:  формування та вдосконалення практичних умінь та навичок

Форми й методи роботи: ток-шоу , узагальнюючо-систематизуючий Міжпредметні зв’ язки:                                                                                             Забезпечуючі:  «Українська мова»                                                                                Забезпечувані:  «Культурологія», «Основи філософських знань» , «Основи правознавства»                                                                                                                  Методичне забезпечення: портрет письменниці, видання повісті «Земля», ілюстрації до твору.                                                                                                     Література:                                                                                                                              1. Кобилянська О. Слова зворушеного серця. — К., 1982.                                                      2. Лещенко М. П. Ольга Кобилянська: Літературний портрет. — К., 1973                       3. Филипович П. П. О. Кобилянська в літературному оточенні // Филипович П. П. Літературно-критичні статті. — К., 1991.

ЗМІСТ ТА ХІД ЗАНЯТТЯ

1. Організаційна частина                                                                         1 хв.

Привітання;

Перевірка наявності студентів

2. Ознайомлення з темою, метою, планом проведення заняття      1 хв.

Тема заняття: «Ольга Кобилянська. Характеристика образів повісті «Земля»

Мета заняття: спираючись на знання тексту, розкрити образи повісті, формувати у студентів уміння аналізувати характеристики героїв, навички визначення ролі кожного персонажу у розкритті ідеї твору.

        3 . Мотивація навчання                                                                          3 хв.

    Доброго дня! Ми раді вітати всіх присутніх сьогодні. В ефірі ток-шоу «Говорять герої літературних творів». Тема нашої зустрічі : «Витоки злочину братовбивства за повістю Ольги Кобилянської «Земля».  Сьогодні до студії ми запросили головних  героїв твору.  Це голова родини Федорчуків, поважний господар – Івоніка та його дружина Марійка, їхні сини — Сава та  Михайло, а також  наречені хлопців – Рахіра та Анна.

    З нами обговорювати проблеми будуть гості, яких ми запросили  жителі села , які були свідками усіх подій.

 Ми спробуємо разом з ними знайти відповіді на питання:

- Чому ж у сім’ї добропорядного господаря з’явився злодій?                                        - Чи варта земля того, щоб через неї брат убивав брата?

- Чи справді заздалегідь невідворотним був злочин і чи не можна було його відвернути ?

- До якого майбутнього прагнули герої «Землі» і яким воно виявилось насправді?

4. Актуалізація опорних знань                                                                      8 хв.   

Актуалізація здійснюється шляхом проведення літературного диктанту  за повістю  Ольги Кобилянської «Земля». За кожну правильну відповідь студенти отримують 0,5 бали.

Питання літературного диктанту:

4.1 Хто з українських письменників звертався до теми землі й людини ?

    ( І. С. Нечуй-Левицький «Кайдашева сім’я», М. Коцюбинський

«Fata morgana», Панас Мирний «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»,

І. Карпенко-Карий «Хазяїн», «Сто тисяч»)

4.2 В основу  повісті «Земля» Ольга Кобилянська поклала реальні чи вигадані події?

(В основу твору лягла трагічна подія, яка сталася восени 1894 року в селі Димки на Буковині, в сім’ї селянина, у якій брат убив брата. Ольга Кобилянська мала родичів у  цьому селі і особисто знала старого Костянтина Жижіяна та його синів Михайла і Саву. Була знайома письменниця й з коханкою молодшого брата Маріукою Магас (у творі Рахіра), а образ Анни був взятий з наймички, яка довгий час працювала у Кобилянських.)

 4.3 В якому році  була надрукована повість «Земля»?

( Повість, над якою письменниця працювала протягом 1898 – 1901 року, була надрукована в «Літературно – науковому віснику» за 1902 рік .)

4.4 Кому присвятила твір Ольга Кобилянська?

( Повість присвячена батькові письменниці).

4.5 Визначте жанр повісті.

(За жанром цей твір -- соціально – психологічна повість, а це означає, що всі вчинки та дії героїв ґрунтуються на психологічних факторах.)

4.6 Визначте композицію твору.

(Композиційно твір складається з тридцяти двох розділів, різних за обсягом.)

4.7 Про який час ідеться у творі О. Кобилянської «Земля»?

        (ХІХ століття)

4.8 У якому краї відбуваються події твору?  До якої держави належав цей край?

 (Події відбуваються на Буковині, яка в ті часи належала до Австро – Угорської  імперії.)

4.9 Які сюжетні лінії простежуються у творі?

( І -- лінія життя старих Федорчуків;  ІІ -- лінія Сави і Рахіри;  ІІІ -- лінія Михайла і Анни. У кожній з сюжетних ліній основною причиною

конфлікту є земля.)

4.10 Який символічний образ проходить через увесь твір?

 (Земля)

5. Викладання  нового матеріалу                                                               50 хв.                                                      

   Ведучий (викладач). У селі Д. на Буковині в родині хлібороба Івоніки Федорчука сталася трагедія – через землю молодший брат убив старшого. Жах трагедії вражає насамперед тому, що сталася вона в родині чесних, порядних, працьовитих господарів. Для того , щоб з’ясувати причини та обставини  вбивства запрошуємо  до студії  першого гостя, голову родини --  Івоніку Федорчука.  Зустрічайте!

 (Заходить та займає відповідне місце Івоніка Федорчук).

   Ведучий (викладач). Доброго Вам дня! Івоніко, я знаю , що ви поважний господар, чесна людина, будь ласка, розкажіть про себе і родину. Яким чином Ви стали заможним селянином?

   Івоніка Федорчук . «Свій статок я не вкрав і не придбав оманою . Я й моя Марійка – ми обоє доробилися землі , оцими  нашими руками дороблялися її... Кожна грудка, кожний ступінь може посвідчити , як часто голодом і холодом ми годувалися, аби зароблене не йшло на кусник хліба, але на неї , на грудочки її! Та про се знає ціле село. Почавши від самого пана, що знає мене хлопцем, аж до кожного ґазди й робітника в селі!» Запитайте у людей, хай самі скажуть!

   Сусід. Правду каже Івоніка! Не маючи ще і 17 років  він «… служив по чужих людях, був бідний зарібник і клонився низько перед людьми й богом».

   Сусід. «Понад Івоніку  нема в селі нікого, такий добрий та ретельний!»

   Сусід.  «…А очі у Івоніки , подивіться, вони є  дзеркалом самої доброти серця й чесноти... , а  його сильні, залізні руки, чорні та тверді ніколи не знали спочинку».

Івоніка Федорчук . Разом з  Марійкою ми  працювали на залізниці, «…як мала будуватися  колія  в нашім краю, то ми наймалися носити каміння, пісок і гравій. Оце все ми носили, а і більше ще! Землю, і дрова, й вугілля…і бог зна що ще… Марійка погребла там своє здоров’ я».

   Ведучий (викладач) Давайте познайомимося з вашою дружиною. Запрошуємо до студії Марійку Федорчук.

 (Заходить та займає відповідне місце Марійка Федорчук).

Ведучий (викладач).  Ви, Марійко,  невтомна трудівниця , все своє життя поклали , щоб заробити землю і передати її у надійні руки . Які у вас стосунки із чоловіком?

Марійка Федорчук. «Зі своїм чоловіком Івонікою  я живу у згоді, поважаю його у всіх його вчинках , завжди говорю до нього «ви» і сповняю всі його накази й бажання без опору. Тяжкою працею дісталася нам земля…. Ви не знаєте, а тоді жалували ми собі кусника м’ яса. Ніколи я курки не зарізала, ніколи яйця одного не зварила, краплі молока не напилася. Все обертали ми в гріш, аж, врешті, доробилися сього, що маємо». Є в нас і поле, окрім хати, маємо ще два бурдеї, пасіку, стайню, тік, невеликий лісок, пару молоденьких бичків, дві корови, кілька теляток, пару пишних червоних тірольських волів, декілька кабанчиків, кури та гуси, індички. Не буду вихвалятися, хай ліпше за мене люди скажуть!

Сусід. Марійка «…добра  ґаздиня і має дома все, що повинно бути в кожній хаті і у кожної доброї ґаздині. Ніхто навіть точно не знає , скільки полотна, напрятано її власними руками, ховається у скрині… Скільки подушок  у неї, скільки рушників і білля, скільки киптарів…».

Сусід.  «Ніхто ніколи не бачив Марійку у корчмі».

Сусід. Марійка «…не тратила часу так, як інші жінки за балаканиною , сього або того без намислу з хати не давала, надто не роздаровувала» . Хочу сказати, що скупа вона!

Сусід. «Пошлеш по що-небудь до неї, по що найменше, кажу, то все вона того «не має» . А  в неї всього доволі. Лише вічно  пряче все в скриню та ховає перед людьми, так як би люди хотіли їй усе забрати….  Така скупа та погана!»

Марійка Федорчук. Кажете , що скупа? Скажіть, люди, «… чи можна так легко випускати з рук те, чого так тяжко дороблялося? А що найчастіше їмо борщ і мамалигу, фасолю і бараболі, - се не має нікого обходити…». Чи се скупарство , коли я все дбала для своїх дітей, за які була би віддала душу?

Ведучий (викладач). Свою землю, яка була зароблена важкою працею , ви хотіли передати у спадок своїм синам?  Розкажіть нам про  них.

(Запрошуються Михайло та Сава)

Івоніка Федорчук . Наш старший син Михайло «… змалку вичитував волю батьків з очей, заходився коло господарства, мов дорослий, працював, тяжко працював , був притім  добрим та лагідним, мов шовк».  Коли Михайло мав 17 років , то був уже моєю правою рукою.

Марійка Федорчук.  А коли подорослішав, то всю роботу на свої плечі взяв. У всьому нам поміч : і в полі, і біля худоби, і на пасіку не забуває заглянути. А землю так гарно обробляє, справляється  завзято . «Сміючись виходить із дому і сміючись вертається назад».

Ведучий (викладач). А що скажуть сусіди? Може батьки вихваляють Михайла?

Сусід.  Чому б і не вихвалятися таким сином? «Михайло працьовитий та чесний. По всіх селах навкруги немає йому пари – такий добрий».

Сусід. Михайло «….походить на батька, з очей витятий  …мов образець!» Погляньте на нього ! «І не саме великий, але плечистий і сильний, а з лиця  мов у якої дівчини…».

Сусід. «Дівчата в селі знають добре, який він є , одначе держиться від усіх так далеко,  соромливий  і замкнений, що ніхто не може  про нього сказати, щоб гледів за одною довше, ніж за другою…».

Сусід. « Другого Михайла нема в селі. Багач, і гарний, і чемний, і робучий!»

Марійка Федорчук. Михайлик «….неустанно шукає собі роботи. Ба сеє візьме в руки, ба тає. Ба йде в поле, ба вештається коло товарини, коло бджіл… в неділю або на свята , коли на дворі сльота, витягав сопівку  і грав годинами…».

Сава. Тільки того і вміє, що грати на сопівці та по господарству поратися!  «Михайло наче баба, хоч сильний, як ведмідь, і плечі у нього, як у великана, садив на них мішки, як ніщо; хоч, щоправда, до роботи здатний, як рідко хто перший –ліпший. Але серце у нього м’ яке, як тісто! Стріляти ти зовсім не вмієш! Береш стрільбу до рук так, як її хіба бере жінка! Ну, се буде файний жовнір!Як ти будеш раз у війні на людей стріляти, коли не вмієш застрілити навіть зайця?»

Михайло. «Мені не треба ні пороху, ні шроту ! Я таки зроду не любив стрільби! Стрільби чи там пістоля уникав з дитинства . Воно скрите й небезпечне, мов нечисте».

Ведучий (викладач). А що ж нічого не кажете про молодшого сина, Саву? Сподіваюсь, такий же працьовитий і добрий, як Михайло?

Івоніка Федорчук . « Сава… Сава вже не  Михайло! І він мій син! Тут приріс мені до серця змалку, як грудка! Я люблю його, бо що – і він мій син! Але він – то вже інша галузь . Росте і горнеться кудись… та не до доброго й не до нас. Він роботи боїться, йому танець у голові. З рушницею ходив би день і ніч по полі й по лісі,  а про хату думає лише тоді, коли мамалига на кружок вивернеться. Йому однакова, чи худоба  напоєна, чи ні, -- коби йому спрага не допікала».

Марійка Федорчук. Саві 19 років. «Ну, а маю надію, що як він зросте в літах, зросте й розумом, бо розумний він уже й тепер… Ой, іще й який розумний!.. Який молодий, а він перехитрить вам хоч би й якого заводіяку».

Сусід. Сава  зовсім не схожий на брата. Якщо Михайло схожий на батька, то Сава «… ніжно збудований, як мати. З лиця подобав також  на неї і гарний був би, коли б не його безустанно заблуканий погляд, що має у собі щось зимного й несупокійного…».

Сусід. «Сава лінивий  і впертий , твердий, мов камінь, у роті має на кожну  хвилю повно лихих слів, чим доводить родичів до роздразнення».

Сусід. «Ніколи не може при одній роботі довго видержати, все горить йому земля під ногами. Наймиліше для Сави, коли може закинути стрільбу на плечі і брести лісом чи полем і вбивати  птахів чи зайців...».

Михайло.  «Якби  мав  розум , не тратив би часу, плентаючись зі стрільбою цілими днями по полі і в лісі, а приложив би руки до землі, яка його годує, і сидів би на місці». До того слухає  Рахіру,  яка підмовляє його до зла й всякої пустоти.

Ведучий (викладач). А хто така Рахіра ? Розкажіть нам про цю дівчину.

Сава. Рахіра моя кохана дівчина.  «Симпатія взяла початок у гульбі. Жартами і сміхом , штовханцями, а відтак перемінилася в грізну , поважну силу. …Мабуть , ні одна дівчина на світі не вміє так любити, як вона! Рахіра богиня та княгиня  моя!»

Івоніка Федорчук. Саво, опам’ ятайся! Рахіра же це сестра твоя двоюрідна! Вона близька своячка твоя. Твоєї мами рідної сестри донька, -- гріх!

Сава. «Я люблю іі і ніколи не покину! Хай  хто інший таких гріхів боїться, мені не страшно перед ними…».

Івоніка Федорчук.  «Кинь Рахіру! Се гріх, що ти її любиш! Вона тобі сестра! Я не позволю, аби ти взяв її за жінку! А як не послухаєш мене, то не слухай! Лише аби ти того не жалував!»

Марійка Федорчук. «І так мені соромно, що з сорому не раз у землю запалась би, що мій син вибрав собі дівчину, яка сорому не має, доньку чоловіка , що сидів у криміналі, що славиться злодієм на ціле село й що твойого тата хотів  до криміналу упхати. Його донька така, як він, ба навіть ще гірша, а  ти лізеш до неї, бігаєш за нею! Стидайся , Саво!»

Сава. « Мамо,  я люблю вас більше, як тата і брата, але бувають хвилі, що ненавиджу вас  з цілої душі своєї, коли нарікаєте на Рахіру і прискаєте зневагою, як отрутою».

Михайло. «Сором нам робиш, Саво! Ти любиш дівчину пусту, що на неї ні один порядний хлопець у селі не глядить, що її ніхто порядний за жінку не візьме. Вона погана волошка, циганка. Чи вона чим причарувала тебе? Дивися, яка вона погана! Чоло волоссям заросло, а очі, як у чортиці або у голодної собаки!»

Сава.  Не чіпай мене, Михайле! «Я не дивлюся в той бік, де ти парубочиш! Не дивлюся, з ким ти любишся! Ти думаєш, що як ти старший, а я – молодший – маю тебе зараз у всім слухати! О ні,се таки не так!»

Ведучий (викладач). Сусіди, що ви  скажете про Рахіру?

Сусід. « Рахіра лінива до розпуки , плентається цілими днями бездільно по селу, балакаючи та оглядаючи все, що впадає їй в очі, особливо ж дріб, або стає там , де ґаздині білять свої полотна, щоб опісля, при відповідній нагоді затягнути незамітно під пахву». Сама курить та й Саву навчила!

Сусід. А родина яка  непутяща! Батько Рахіри – Григорій Чункач за походженням циган. Злодій та вбивця! «Одного разу так впився, що побив одного старого так сильно, що той помер. За те просидів у криміналі довгий час, однак, коли вийшов на волю, не став ні на волосок ліпший».

Сусід. «Рахіра цілком у нього вдалася, і він любить її , мов свою душу».

Сусід . «Одружився Григорій з сестрою Марійки, на одне око сліпою Тетяною, бо мала кілька пражин грунту, а коли пропив усе, то мусив  винаймати землю  й ходити на щоденні зарібки…».

Сусід. Рахіра старша від Саву, тому верховодить над ним, що не має ні одної майже точки між ними, в котрій він не згоджувався б з нею і не піддавався б насліпо її видумкам або напівдиким химерам. Держить його при собі, мов магічною силою.

Ведучий (викладач).  Саво, чи це дійсно правда що ви більше часу проводити  в Рахіри, ніж удома?

Сава. Правда! Дядько та тітка хоч люди і бідні , але обдаровують мене чим можуть та не трусяться над крейцером, як тато і мама. Дядько Григорій завжди купує  мені тютюн, горілкою пригощає. В тата я пив лиш 3-4 рази на рік, а тут частують мене  по кілька разів на тиждень. І не допікають мене як батьки.

Ведучий (викладач).  Запрошуємо до студії  Рахіру.  ( Заходить і займає відповідне місце ) Рахіро, чи це правда, що ви налаштовуєте Саву проти батьків, підтримуєте у всіх поганих задумах, навіть штовхаєте його на крадіжки?

Рахіра.  Очі розкривала Саві на правду! Чого це батьки більше люблять Михайла? Тітка Марійка та дядько Івоніка  постійно погрожують залишити Саву без землі та хіба він їм не такий син як і Михайло? « Вони ненавидять Саву і жалкують для нього кусник хліба. Вони хочуть тільки його праці, а більше нічого, нічого!..»  А те, що курей вдома вкрав та борошно, та сиру нічого страшного! Сам приніс і ми разом з’ їли! А тітка Марійка така скупа, що снігу  взимку не випросиш!

Марійка Федорчук. Рахіра намовляє Саву до всього лихого! «Недавно зустріла її по дорозі, а вона несе пляшку горілки і думаєте, що сказала мені хоч «добрий день»? Де там! Дивиться, як вовчиця. В неї нечисте сумління, бо ходить і намовляє хлопця до злого. Вона продає мій дріб у Мендля й купує горілку та тютюн… Як не кинеш Рахіру, то не дістанеш ані грудки землі! Оце я тобі кажу! А що ти варт без землі? Га? Ми тяжко працювали, заки доробилися сеї землі….».

Рахіра. «Ти будеш мати землю, Саво! Вас лише двоє й тата й мами. Ти і Михайло. Тато не сміє одному все дати, а другому не дати нічого! Не бійся! Я тобі кажу, Саво, що не маєш чого боятися! Покажи їм кулак , одному  і другому».

Івоніка Федорчук.   «Хто не любить землі, той її не потребує мати! Що значить чоловік без землі?»

Рахіра.  «А я  держатиму умисне Саву  при собі, вам на злість. Буде Сава мене любити, візьме мене за жінку, на злість, на злість… Старій, скупій вороні на злість й Михайлові, що вдає такого святого…».

Марійка Федорчук. «Доки він  буде держатися сеї гадини, доти буде триматися його зло й лихо. У нього тверде, недобре серце…».

Івоніка Федорчук.   «Не проклинай його , Маріє! Він так само наша дитина, як Михайло.  Чи Сава не є так твоя дитина, як Михайло? І чи ти його менше любиш? Чи ти його не вродила?»

Марійка Федорчук. «Вже змалку був такий упертий і злосливий! Лінивий і  непослушний та  робив своїй мамі все наперекір…».

Ведучий (викладач). Михайло,  я знаю, що ви також маєте дівчину. Познайомте нас з нею. ( Заходить Анна і займає відповідне місце )

Михайло. Мою дівчину звуть Анна.  Вона бідна панська наймичка. Я закохався  в неї потайки від батьків. Ні мати, ні батько не здогадувалися про наші стосунки. «У неї нема ні поля, ні худоби, ні грошей, але я її кохаю». Я здогадувався  , що батькам не сподобається така бідна дівчина, особливо матері. Проте я мав серйозний намір з нею одружитися.

Анна. «З 14 років я на службі у дворі, але не маю ні землі, ні грошей. Землі не мала ніколи, бо мої родичі були найдрібніші зарібники, а гроші, коли були у мене хоч і найдрібніші, то відносила до матері і брата, а вони били мене і казали, що мало заробила, а потім пропивали всі до останньої копієчки…».

Ведучий (викладач). А що скажуть про Анну односельці?

Сусід. «Дівчина як золото, та й добра! Чесна, про неї  й одна душа злого не скаже. Знає стільки прерізних робіт, про які іншим дівчатам в селі й не снилося…».

Сусід. «Панна говорила з нею, мов з рівною собі. А сором’ язлива яка! На танці ніколи не ходила. Не мала й жодних товаришок між сільськими дівчатами».

Сусід. «В неділю ходила до церкви,  але й тут не лишалося  багато часу до бесіди. Дівчата вважали її гордою, а хлопці не звертали уваги, бо була убога, та й тому не мала для них ніякої вартості».

Анна. Я «…не вмію читати й писати, але навчилася в дворі багато—вигладжувати білля, наперстком шити, варити та багато чого. Руки маю здорові, то сподіваюсь зароблю собі землі. На землю Михайла навіть не розраховую, сама до всього дороблюся…».

Ведучий (викладач). Як бачимо в родині Федорчуків назрівав конфлікт, а тут ще й Михайла забрали до війська на 3 роки. Згорьовані батьки віддали всі свої заощадження (300 ринських) , щоб відкупити сина від війська. Все було марно! Михайло змушений був служити, а Саві прийшлося заступити брата по господарству.

Михайле, розкажіть про той час, коли ви перебували у війську.

Михайло. Тяжко було, бо я не звик до солдатської муштри і руки мої звикли до землі. До стрільби мав відразу ще з дитинства, а вона щоденно при мені. А як знущалися над нами офіцери, то й згадувати не хочеться. Для них мужик нічого не вартий от і муштрували нас до полусмерті. Я мав намір , навіть, дезертирувати.

Ведучий (викладач). Марійка та Івоніка розкажіть,  що ви  відчували, коли забрали до війська старшого сина, як ви справлялися по господарству без Михайла. Чи допомагав вам Сава?

Івоніка Федорчук.   «Я, стара мати й земля –осиротіли… без Михайла». Я підтримував сина, як тільки міг: приносив йому найкращі харчі, передавав гроші, як дізнався, що він хоче здезертирувати, то умовляв покинути цю думку і терпіти не зважаючи ні на що! Щоб Михайлові не було так самотньо, приходив до нього в місто щонеділі із гостинцями та розповідав про усі сільські новини.

Марійка Федорчук. «Сава помагав при роботі, але  чинив се трохи злінива й мовчки, все-таки не доставало Михайлових рук…». Ми з батьком вже старі та не можемо так завзято поратися біля землі, як Михайло.  А Сава не  встигне роботу закінчити, як біжить до тієї відьми чорноокої! «Ані я, ані тато не допустимо того, щоб Рахіра годувалася кривавою працею нашої землі! Оцими руками задавила б я її на місці, якби вона поваживалася ступити на ту землю. Пам ’ятай, Саво, -- ніколи!»

Сава. «Чи я жадаю від вас землі? Я не жадаю від вас ані крихітки землі! Держіться вашої землі, а я зароблю, що мені схочеться!»

Рахіра. «Ціле село знає, що ґрунти Івоніки чи не найліпші тут у селі. І від панських , мабуть, ліпші!  Як не будеш мати землі , то не зможемо побратися! З чого ж ми будемо жити, Саво? Я хочу бути ґаздинею на Івонікових ґрунтах! Батько все віддасть Михайлові, а  як уже дасть, то захоче, аби ти мене покинув…».

Марійка Федорчук. «Два роки тягнеться ця лиха година і немає  їй кінця!  Тобі , синку, миліша циганка-відьма від тата й мамки і від землі, що тебе вигодувала! Гадину зростила моя сестра, замість дитини; а вона затроїла мою дитину, затроїла її душу, і оглушила, й осліпила її...».

Івоніка Федорчук.  «Рахіра – або земля.!»

Сава. «Покинути тебе, Рахіро, мені навіть на думку не спадає!Я радше відречуся землі, чим покину тебе.  От якби я був одним сином! Рахіра – або земля? А чому не одно й друге? Вирішено : І одно, й друге!»

Ведучий (викладач). Михайло і Анна  розкажіть як розвивалися ваші стосунки.

Анна. Коли Михайла забрали до війська, я дуже сумувала. Нікому  ми не розказували про свої наміри одружитися, тільки один Сава здогадувався. За порадою Михайла, я перебралася служити у попових паннів до міста, щоб бути ближче до коханого.  В очікуванні Михайла пройшло два роки. Він не наважувався розказати матері та батькові про свої наміри. Все відкладував до кращого моменту. 

Михайло. У  війську я зрозумів, що можна вижити і у місті. І якби батьки не дозволили одружитися з Анною, я б відмовився від землі і знайшов роботу в місті, але не покинув би кохану. «Я вже обглянувся трохи по світі і знаю, що чоловік, який має добру волю до праці і здорові руки, не згине з голоду. В місті живуть люди і без землі. Тяжко живуть вони, се правда, але все-таки живуть, а часто й не гірше від нас…».

Ведучий (викладач). Михайле, коли ж ви мали розповісти батькам про свої наміри одружитися з Анною? На скільки я знаю,  Анна завагітніла. То чого ж ви чекали?

Михайло. Залишилося мені служити декілька місяців і був би цілком вільний. Незадовго до того , прийшов я у відпустку додому. Ми домовилися з Анною почекати ще трохи і сповістити батька «… на день святого Михайла». Але не судилося….

Ведучий (викладач).  За два дні до свята святого Михайла брати пішли уночі в панський ліс, щоб набрати трохи деревини аби полагодити паркан. Пішли удвох , а повернувся тільки Сава. Страшну звістку про загибель Михайла родині приніс старий Онуфрій Лопата. Хто ж наважився так підступно застелити Михайла, адже у нього не було ворогів?

Анна.  Сава його вбив!  «Ти  боявся, що не дістанеш землі, і вбив його…. Ти його застрілив , а мене в сміх пустив, а дитину його осиротив … Убійнику, убійнику!»

Марійка Федорчук.  «Іди геть, забирайся! Сава тепер моя одинока, остання дитина.  Я не смію його втратити. Ні за що в світі. Лучче сповню оцими руками десять убивств, чим його втратити. Ніколи , ніколи! Мій син убивця… братовбивця? Се не може бути правдою!»

Івоніка Федорчук.  «Великий гріх, якого все боявся, впав уже на мій дім , і цей гріх походить від Сави. За землю підняв Сава руку на свого брата, лиш за землю! Що іншого не могло тут бути, а чужий не сповнив сього страшного злочину! Мені не треба доказів, як суддям, щоби переконатися , хто се вчинив. Само серце назвало його ім ’я убійника—Сава!»

Ведучий (викладач). На похороні сина Марійка дізналася, що  бідна наймичка Анна мала стати її невісткою і до того ж чекає дитину від Михайла, але  не могла прийняти  убогої дівчини і вигнала її.

Марійка Федорчук.  «На моїй гірко заробленій землі маю жебрацькі діти годувати? Не прийму Анну до себе за те, що назвала Саву убійником!»

Ведучий (викладач). Невже не було жодного свідка вбивства, невже ніхто нічого не чув і не бачив?

Сусід.  Тієї ночі пішла бідна вдовиця в панський ліс збирати хворосник та сухе листя. Зачула вистріл і один-однісінький голос кричав так страшно, що волосся дубом ставало. Вона подумала, що то лісник підстрелив якогось злодія, та з переляку втекла. А то Сава застрелив Михайла. Стікаючи кров ’ю,

він кликав про допомогу, а стара не наважилася покликати на допомогу.

Сусід. Наш односелець  «… вертався пізно з міста і здибав обох. Один із них мав рушницю на плечах.  Не може він присягнути на те, що один брат убив другого. Ніхто не хоче на свою душу брати каменя!»

Сусід. « Я , однісінький свідок, і можу на те присягнути, що один брат убив другого, бо я їх здибав. Мав би я оце татові зробити? Чи у мене нема  душі? Хто б це татові зробив, хто б забрав у нього  останню дитину?»

Сусід. Всі здогадуються чиїх рук справа, але мовчать, бо не хочуть відібрати у батьків єдиного сина.

Ведучий (викладач). Івоніка не виказав Саву навіть тоді, коли на власні очі побачив речовий доказ (із грудей Михайла випала куля і Івоніка впізнав, що вона з їхньої рушниці). Приховав доказ і від слідчих , і від Марійки. « Страх і любов, любов і страх напереміну мучили його душу. Плакав духовними, невидимими сльозами, згадуючи Саву. Плакав і за померлим. Здавалося, ніколи не любив Сави більше, як тепер, як грозила небезпека втратити його…».

Чому так сталося? Чи винні в цьому батьки?

Марійка Федорчук.  «Чи не працювала я для обох , відколи світ побачили, чи не жила лише для них? Не годувала їх однаково, не убирала? Як малим, так тепер великим змивала власними руками їх волосся і білля; цілою душею рада була видіти їх добрими ґаздами, щоби люди шанували їх у селі, щоб шанував їх світ…».

Івоніка Федорчук.  «Чому, чому так сталося? Чи бог так осудив? Чому бог так хотів? Мабуть тому, що бог також чогось доброго потребував. А Михайло був добрий».

Сусід. У Сави  був важкий характер і любити його було важче. Мати та батько постійно ставили Михайла за приклад, чим тільки дратували Саву.

Сусід. Постійні погрози батьків залишити Саву без землі,  ненависть  родичів до Рахіри підштовхнули хлопця на вбивство.

Сусід. Більшою мірою  у загибелі Михайла, винна Марійка. Вона постійно обзивала Рахіру лихими словами, ніколи не підтримувала Саву, а завжди порівнювала його з Михайлом.

Сусід. Витоки злочину слід шукати в дитинстві. Згадайте,  коли Сава  був малий  одного разу хлопець відібрав у нього сопілку. Сава не сказав нічого. Через 4 тижні зловив  великого джмеля і упхав хлопцеві за комір. Через декілька днів хлопчина помер. А Сава навіть не перепросив у матері, стояв мов закам’янілий. Найгірше те, що Марійка не покарала Саву за злочин, пожаліла. Безкарність – найбільше заохочення до злочину.

Сусід. Пристрасть до полювання, пролиття живої крові заради своєї втіхи  з дитинства приносило задоволення Саві. Йому ніколи не було шкода ні птахів, ні зайців, ні будь-яку іншу тварину, бо вбивав їх заради розваги.

Ведучий (викладач). Скажіть , будь ласка, чи поніс Сава покарання за скоєний злочин?

Сусід. Суд визнав Саву невинним, через нестачу доказів. Повернувшись у село, він першим ділом пішов до Рахіри, а не до батьків. Дізнавшись про це, Марійка «… відчула, що в неї не стало другого сина» і зненавиділа його до кінця життя.

Сусід. «І відтак розсипувалися прокльони з уст нещасної матері на голову сина, так що волосся дубом ставало й тілом мороз пробігав».

Сусід. Врешті-решт Сава одружився з Рахірою, але спокою та щастя з нею не зазнав.  «Вона випила з нього душевну благородність до останньої краплі, а втративши це – стратив і самого себе…».

Сусід. «Немає спокою Сава, хоч і Рахіра при ньому. Тепер , коли має її , шукає чогось іншого».

Сусід. Батько  все-таки не дав Саві землі, а наділив його невеликим городом та хатою. « Се його дуже занепокоїло; але він не має сміливості зблизитися до батька й просити…».

Сусід. «Коли хтось згадував  ім’я Михайла при Саві, то він ставав глухий і німий, мов мур. Лише очі його миготіли  боязко, грудь дихала тяжко, несподівано блід, а уста його болісно кривилися….». Сумління все-таки мучило Саву і це для нього найбільше покарання.

Сава. Я нічого не хочу слухати! Суд мене виправдав, а ви доведіть , що то я убив Михайла! Ніхто не дав проти мене свідчень, значить невинний я! До матері та батька я байдужий, а Рахіру став любити в два рази більше. « Ви гадаєте, що я стою о вашу землю? Я вашої землі не потрібую! Я собі піду з Рахірою до Молдови на заробітки, якщо схочу…»  І’мя Михайла я навіть не згадую, неначе б  не мав ніколи брата.

6. Закріплення й узагальнення знань                                                        12хв.

Порівняльна характеристика братів

7. Підведення підсумків                                                                                 3 хв.

Всі переконані в тому, що Сава скоїв злочин. У творі він не одержує покарання, яке передбачено законом.  Злочин обов’язково буде покараний,  і найчастіше, це покарання іде через докори сумління самого злочинця, через нещастя з близькими для нього людьми, через відсутність душевного спокою і щастя. Письменниця кожним своїм словом застерігає, що вбивство – непрощенний гріх. Немає у світі нічого ціннішого від людського життя. Ніщо не може виправдати злочин Сави. Сава Федорчук – утілення духовної деградації.                                                                                                                                        8.  Домашнє завдання                                                                                      2 хв.   

Зробити порівняльну характеристику Анни та Рахіри                                                                              

Додаток 1

Критерії оцінювання