Урок"ОЛЬГА КОБИЛЯНСЬКА. ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ. ФОРМУВАННЯ СВІТОГЛЯДУ. ЇЇ ПРОЗА – НАЙЯСКРАВІША МОДЕЛЬ РАННЬОГО УКРАЇНСЬКОГО МОДЕРНІЗМУ. ЖАНРОВІ ОСОБЛИВОСТІ, ПРОВІДНІ ТЕМИ ТА ІДЕЇ ПРОЗИ"

Про матеріал

Даний матеріал допоможе зрозуміти своєрідність життєвого та творчого шляху Ольги Кобилянської на уроках української літератури. З'ясувати внесок письменниці в українську та світову скарбницю літератури.

Перегляд файлу

ОЛЬГА КОБИЛЯНСЬКА. ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ. ФОРМУВАННЯ СВІТОГЛЯДУ. ЇЇ ПРОЗА – НАЙЯСКРАВІША МОДЕЛЬ РАННЬОГО УКРАЇНСЬКОГО МОДЕРНІЗМУ. ЖАНРОВІ ОСОБЛИВОСТІ, ПРОВІДНІ ТЕМИ ТА ІДЕЇ ПРОЗИ

Мета: домогтися розуміння учнями своєрідності життєвого і творчого шляху письменниці; з'ясувати роль О. Кобилянської в розвитку української літератури; учити добирати необхідний матеріал з літератури; розвивати активне мовлення, на прикладі життя письменниці виховувати старшокласників свідомими громадянами.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: портрет письменниці, фотовиставка (портрети видатних людей, пов'язаних із життям і творчістю 0. Кобилянської, фото «Родина Кобилянських», «Ольга Кобилянська і Леся Українка» (1901р.), кадри з фільму «Царівна».

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Мотиваційний етап

З'ясування емоційної готовності до уроку

Відчуймо себе часточками колективу, краю, держави, Всесвіту і скажімо собі:

Я прийшов до школи вчитися…
Треба бути спокійним…
Зі мною друзі…
Вони мене люблять…
Я легко дихаю…
Я готовий добре попрацювати…

Слово вчителя про Ольгу Юліанівну Кобилянську

ІІІ. Оголошення теми, мети, завдань уроку.

ІV. Сприймання й засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Слово вчителя

Ольга Кобилянська належить до тих митців, хто своєю творчістю увійшов в історію вітчизняної белетристики назавжди. Сучасне літературознавство справедливо відводить їй місце одного з перших українських авторів- модерністів, художні здобутки якого засвідчили європейський рівень української літератури кінця XIX — початку XX ст.

Її називали гірською орлицею за горде серце, пишною трояндою в саду української літератури за неповторну шляхетну жіночність у змалюванні дійсності, яскраву метафоричність художнього бачення. Сама ж вона називала себе скромно й просто — «робітницею свого народу».

2. Презентація проекту «Ольга Кобилянська — «робітниця свого народу», «пишна троянда в саду української літератури»

(Групи учнів презентують результати своєї роботи, супроводжуючи показом відповідних слайдів, відео.)

Учні складають тези почутого або найбільш яскраві, як вони вважають, думки.

1-й міні-проект. Родина. Дитинство

Прихід в українську літературу талановитої письменниці був своєрідним подвигом її високого духу. Дитинство і юність вона провела в досить обмеженому спілкуванні з українським світом. Коли зрідка зринало «руське» слово в гурті дітвори, то ровесники з німецьких, румунських і польських родин сприймали його як мужицьке, з насмішкою.

Про свою національну приналежність дівчина мала уявлення від батька, бо зростала в маленькому містечку Гура-Гумора, Кімполунзького повіту, яке зараз знаходиться на території Румунії. Саме тут, 27 листопада 1863 року, в родині урядовця із середнім достатком Юліана Кобилянського народилася майбутня письменниця.

Ольга була четвертою дитиною в сім'ї, після неї народилися ще два брати

й сестра. Звичайно, така багатодітна сім'я вимагала коштів, і батькові доводилося багато працювати.

Ольга закінчила чотири класи початкової школи, в якій навчання велося виключно німецькою мовою. Щоб дитина володіла рідною мовою, батько ви- найняв приватну вчительку, яка за шість місяців навчила дівчинку «писати, читати, граматики небагато».

Сім'я Юліана Кобилянського часто переїжджала через переведення його по службі. Довелося жити в кількох містечках карпатського Передгір'я — Сучаві, Садгорі, а згодом у Кімполунзі.

Ольга Кобилянська згадує, що глибокий слід у дитячих душах залишила «любов батька до рідного слова, до свого народу, своєї пісні, знання рідної мови, яку все-таки шанували в хаті».

Мати Ольги була надзвичайно доброю і делікатною жінкою. Пізніше Леся Українка називала її «святою Анною».

2-й міні-проект

«Читання книги — отрута?

Кохання — сором? Фантазія?»

Середовище, в якому виросла Ольга, виховувало дівчину лише для того, щоб вигідно одружитися.

Уважалося, що початкової школи, трохи фортепіано, трохи «добрих манер» для дівчини вистачить.

Розумні книжки — «трійло» (отрута), а думки про справжнє кохання -маячня. Про такі погляди тогочасного суспільства розповіла Ольга Кобилянська, вустами тітки Павлини, персонажа повісті «Царівна», у якій порушує проблеми становища жінки в родині й суспільстві.

(Перегляд уривка з фільму «Царівна», де тітка дорікає Наталці: «І ти не соромишся такі слова говорити?.. Я вийшла заміж, не хоруючи ані трохи на ту поетичну недугу. Я вела порядно своє господарство, виховувала як слід при Божій помочі дітей, доглядала мужа_, але о любові щось маячити, зітхати за любов’ю? Мені видиться, що я мусила б тепер того й соромиться. Це чиста фантазія. Коли б я не вийшла за твого вуйка, то була б вийшла за другого».)

Змиритися з майбутнім, у якому є тільки господарство, народжені без любові діти, немилий чоловік, не відчути жіночого щастя? Ні! Цього допустити вона, Ольга, не може.

Природа справді щедро обдарувала її душу (пристрасно читала, малювала, співала, тонко розуміла музику, брала участь в аматорських виставах). Але талановитість Ольги була незрозумілою для батька, від якого залежало її подальше майбутнє. «Ет, що там дівчина... В мене хлопці! Ось що!»- відповів якось Юліан Кобилянський на зауваження, що донька виділяється з-поміж інших розумом, серйозністю, обдарованістю.

Тиха й скромна за своєю натурою, Ольга заради братів і злагоди в родині мовчала про своє бажання вчитися. Вона працює над собою, займається самоосвітою.

В автобіографії 1903 р. вона пише, що в 14-15 років «почала крадькома писати стихи, а відтак видумувати новели», а згодом вести щоденник, який сьогодні є для нас свідченням шляхетності душі, красивих мрій і гірких розчарувань.

Хотілося читати. Книжок, які давали брати, не вистачало. І Ольга вишиває скатертину, щоб продати, а на виручені гроші купити книжок.

У щоденнику і листах Ольги Кобилянської проривається гірка мука від неможливості вчитися й творити, скільки бажає душа: «...Замітаю, варю, ґаздую, а по обіді, як не заберуть часу гості, то пишу або читаю... бувають хвилини, бувають години, коли мені здається, що я божеволію. Я мушу відкласти всяку духовну працю і, мов служниця, варити, тільки варити».

Душа прагнула творчості.

3-й міні-проект. На шляху до рідного слова

Першим прозовим твором О. Кобилянської була повість «Гортенза» (1880). Згодом з'явилися «Доля чи недоля», «Привид», «Вона вийшла заміж». Кожен із наступних творів виявлявся кращим і правдивішим від попереднього. Та всі вони писалися німецькою мовою.

У Кімполунзі Ольга Юліанівна знайомиться із феноменальною для свого часу особистістю — Софією Окуневською — гімназисткою, яка згодом закінчила університет у Швейцарії і стала першою в Австро-Угорщині жінкою- лікарем з вищою освітою. Ерудицією й талантом С. Окуневської захоплювався

І. Франко, В. Стефаник та інші митці. В автобіографії «Про себе саму» (1922)

О. Кобилянська залишила таке щиросердне зізнання про свою старшу подругу: «Від неї пішло мені те світло, за яким я тужила, невиразно мліла. Вона заговорила до мене українською мовою, переконуючи мене, що мені треба писати не по-німецьки, а для свого народу — по-українськи, навчила фонетикою писати, надавала українських книжок».

С. Окуневська відіграла значну роль у становленні О. Кобилянської, онімеченої обставинами життя, як української письменниці, у прилученні її до передової літератури рідного народу. Вона одна з перших читала ранні твори молодої белетристки.

О. Кобилянська знайомиться з Н. Кобринською, М. Павличком, І. Франком. Вони допомогли їй утвердитися в літературі як українській письменниці.

4-й міні-проект.

«Я не дамся добровільно кинути себе в пітьму».

Проблема емансипації жінки у творчості О. Кобилянської

Творчість О.Кобилянської раннього періоду охоплює роки її літературного навчання (1880-1887), коли були написані оповідання «Гортенза або картина з життя однієї дівчини», «Доля чи воля?», «Видиво», «Вона вийшла заміж», в другій, досконалій редакції, відома під назвою «Людина». Усі вони, як і деякі пізніші твори письменниці, написані німецькою мовою, відбивають початок її творчого шляху, внутрішній період розвитку, що входить у нову фазу з появою українського варіанту повісті «Людина». Цей період творчості

О Кобилянської, хоча й не позначений помітними здобутками, все ж був важливим і плідним у житті молодої письменниці.

Згадані твори засвідчують, що їх авторка, переборюючи впливи сентименталізму, поступово розширювала коло своїх життєвих спостережень, прагнула відобразити картини тогочасної дійсності, змалювати життєві, реальні образи, зокрема, жіночі. Так, в її «Образкові з життя Буковини» відчуваємо задушливу атмосферу малого містечка К. (Кімполунга), бачимо його мешканців - багатих і бідних, протилежність їхніх соціальних інтересів, зустрічаємо представників того обмеженого «культурного» середовища, яке погрузло в сірій буденщині. "Їсти, спати і пити - це був життєвий девіз цих щасливих людей", - говорить про них О.Кобилянська.

По-різному, але переважно нещасливо складається доля героїнь ранніх творів письменниці, які, шукаючи щастя, часто зазнають розчарувань. У деяких творах цього періоду, щоправда, пробиваються і мотиви невдоволення соціальною дійсністю, утверджується думка про необхідність боротися за ідеали свободи, за духовне розкріпачення людини з народу. "Хіба це не обурливо, щоб людина сильної волі, перейнята ідеєю свободи, носила кайдани?" - запитує О. Кобилянська в алегоричному малюнку «Видиво». І хоч на руках героїв цього твору, чоловіка і жінки, кайдани - символ не тільки політичного, а й духовного поневолення, та все ж вони прагнуть позбутися оков, шукають волі. "Далеко ще до ясного дня, проте перша зоря вже засіяла". Цими прикінцевими словами, вкладеними у вуста жінки з кайданами на руках, письменниця, може, ще несвідомо інтуїтивно стверджує неминучість перемоги світла над темрявою, правди над кривдою.

У згаданих вище творах, як і пізніший («Царівна», «Він і вона»),

О. Кобилянська порушує цілий ряд проблем, пов'язаних із емансипацією жінки. У кінці 80-х років письменниця брала активну участь у феміністичному русі на Буковині. Як течія буржуазна цей рух не ставив перед собою завдань боротьби за докорінні соціальні зміни. Та, не зважаючи на ідейну обмеженість, він викликав широкий резонанс у ряді країн, в тому числі й в Австро-Угорщині, звернув увагу на нерівноправне становище жінки в тогочасному суспільстві, на її уповільненій духовній ході, на необхідності активної боротьби проти заскорузлості і ретроградності тогочасних норм соціальної етики й моралі.

Свій погляд на рух жінок за свої права О. Кобилянська висвітила у доповіді, виголошеній 1894 році на відкритті «Товариства руських жінок на Буковині". Цей виступ дає ключ до розуміння світогляду ранньої Кобилянської, допомагає збагнути ту духовну атмосферу, якою сповнений цілий ряд творів письменниці — в першу чергу, повісті «Людина», «Царівна».

Рольова гра «Я – героїня О. Кобилянської»

Наталка Верковичівна (героїня твору О. Кобилянської «Царівна»)

Я зазнала багато болючих випробувань, терпіла від несприятливих обставин, але не занепала духом. Я вірила у високе випробування й призначення людини, прагнула до якнайщирішого вияву своїх багатих духовних сил, висловлювала сміливі – як на той час думки про призначення та обов'язок людини, зокрема жінки. Я відчувала, що не підкладу "...ніколи голови під колеса буденної потуги, котра своєю милостинею зневажає Женщину і понижає". Свої думки і почуття я найчастіше довіряла своїм щоденниковим записам. Я не могла миритися з філістерськими поглядами на жінку, прагнула вирватися з духовної зневаги сірої буденщини, мала відвагу відстоювати свої погляди, стверджувати думку: "Свобідний, чоловік розумом—се мій ідеал".

Щоправда, мій ідеал був дещо абстрактний, не до кінця ясний. Я міркувала про час суспільного й національного відродження народу, але плану втілення моїх думок не мала. Та я змогла знайти своє місце у житті, усвідомивши мій кровний зв'язок з народом, з боротьбою його за кращу долю. Було ще далеко до ясного дня, проте "перша зоря вже засіяла",- цими словами я стверджувала неминучість перемоги світла над темрявою, правди над кривдою. Я, як моя авторка, брала активну участь у феміністичному русі. Хоча я захоплювалася німецькою ідеологією Ніцше, однак зверталася і до інших духовних джерел. Тому і мріяла про розквіт духовних сил народу, про його "полудень", про якнайповніше виявлення скарбів душі. Але подалі мрій я, на жаль, не пішла. У цьому і була слабкість моєї програми.

Олена Ляуфлер - героїня ранньої повісті О.Кобилянської «Людина».

У своїх мріях і пориваннях я не вийшла за рамки особистих інтересів і, зрештою, потерпіла життєвий крах. Як могла, так я і обстоювала своє право бути людиною, мати право на саморозвиток і зростання, на особистий вибір. А також мати змогу здійснювати це своє право. Мої намагання протистояти обивательській моралі, зберегти свою людську гідність не мали успіху. Світ, якому я протистояла, був надто сильним, і я змушена була під тягарем . суспільних та родинних обставин скоритися. Щоб урятувати батьків від повного розорення і знайти хоч якусь опору в житті, я виходжу заміж за духовно убогу, чужу мені людину. Мій зідеалізований порив стикається з рутинністю повсякдення і зазнає поразки в нерівному двобої.

Софія Дорошенко - героїня твору О. Кобилянської «Valse melancoligue».

Дійсно, людині вільній тяжко носити кайдани несвободи. Я жила у світі музики, в світі мистецтва, прагнула стати піаністкою. Найкращим другом для мене був мій інструмент – фортепіано. Йому, тільки йому, я могла передати свої переживання. А він відповідав мені прекрасним звуком. І коли я грала, то «очі зверталися туди, мов притягані таємною силою, розсвічуючи яскраво, мов душа розсвічувала без найменшої опори елементові сильнішому». Я мріяла учитися у Відні. Але не судилося цьому здійснитися. Після смерті батька мати була на утриманні дядька, я також мала від нього підтримку матеріальну. Та помирає мати, «вуйко одружується». Мені відмовлено у допомозі грошовій. Хоча я давала приватні уроки музики, та цього було замало, щоб навчатися за кордоном. Коли почула про те, що дядько мене не буде утримувати, до мене прийшов відчай. Я не мала сил опиратися обставинам.

Марта, товаришка Софії.

Так, так, Софієчко. Ти не мала сил жити далі: «Май забрав тебе до себе». Але перед цим ти «Грала свій вальс, але так, як ніколи. Мабуть, ніколи не заслуговував він більше на назву «Valse melancoligue», як тепер. Перша часть‒повна веселості і грації, повна визову до танцю, а друга... О, та гама! Та нам добре знана гама! Збігала шаленим летом від ясних звуків до глибоких, а там -неспокій, глядання, розпучливе нишпорення раз коло разу, топлення тонів, бій, - і знов збіг звуків у долину… відтак саме посередині гами смутний акорд... закінчення». Невдовзі по цьому урвалася струна, як рветься життя.

Параска - героїня новели О. Кобилянської «Некультурна»

Я слухала розповіді жінок інтелігентних, освічених. А я трудівниця з простонароддя, проте хотіла бути «свобідною людиною». Мене називали некультурною. Але авторка твору про мене писала так: «Якою гарною вона мусила бути! І не лише лицем, що свідчило ще тепер о колишній, майже інтелігентній, між тим простим народом, надзвичайної краси, але ще якоюсь іншою, внутрішньою красою, повною дикого, невиробленого артистизму і вічної молодості...».

Я мала чоловічу натуру. Тому на запитання пані про те, як можу бути одна, відповідала: «Гей, гей. самісінька жінка! Або я в парі прийшла на світ, щоб сама боялася?» Я добре розуміла, що душа людини сама, без людської допомоги, приходить на світ і сама йде. Різного я зазнала. Любов чабана, якому не відповіла взаємністю, наміри сестри і Малининого сина зжити мене зі світу не зробили мене жорстокою до людей. Я любила сусідів, і вони шанували мене за спокійну вдачу, гарну руку, бо все гарно росло, що я давала господиням. Згадуючи складні повороти долі, в яких я вистояла, не втратила людської гідності, оптимізму, не шкодую ні за чим. Може, лише шкода хустки, прекрасної, червоної. Усю історію мого життя, мою боротьбу проти насильства над жінкою я розповіла пані, моїй добрій слухачці. Перед смертю теж хотіла ще раз її побачити, але не судилося.

Ольга Кобилянська дійсно знала героїню свого твору "Некультурна". В «Автобіографії» (1903) письменниця наголошує: «З новел утримую за найлуччу «Некультурну», де виводжу з життя вибраний тип малоруської гірської людини-себто гуцулку». У пізніших автобіографічних листах «Про саму себе» Ольга Кобилянська доповнила характеристику цього твору цікавими деталями: «Некультурну знала я особисто і ніяк не могла побороти охоти написати про ту чудову жінку, вірну, чисту дитину природи, що, мов сестра смерік, поміж котрими проживала, жила, розвивалася. Коли вмирала, бажала собі мене бачити…та, на жаль, я жила тоді в Чернівцях і не знала, що моя гірська квітка згасла». «Valse melancoligue», як і багато інших творів Ольги Кобилянської, має значною мірою автобіографічний характер. Письменниця порівнювала своє життя з життям однієї з героїнь твору Софії Дорошенко. У листі до О. Маковея від 17 лютого 1898 року вона писала: «Прочитали «Valse melancoligue» і знаєте історію мого життя. Се моя історія. Більше нічого не кажу».

А от про твір «Царівна» Ольга Кобилянська зазначає: «…писана кровією мого серця!». Вона вважала, що Наталка – «се новітній тип, випроваджений в салон руської літератури». Героїня твору думає над собою і над іншими. Отже, свої думки про роль жінки в суспільстві, бажання бути вільною Ольга Кобилянська передала своїм героїням, стверджуючи цим свою світоглядну позицію.

Міні-проект 5.

«Я любила народ,

і люблю його до сьогоднішньої хвилі...

Я хотіла би, щоби всі українці були орлами»

У 1899 році у Львові вийшла перша збірка творів О. Кобилянської «Покора», яка засвідчила прихід в українську літературу чудового прозаїка.

Цього ж року відвідала письменниця Київ, зустрілася з М. Лисенком,

М. Старицьким, М. Коцюбинським.

Незабутнє враження справила на неї поїздка до Канева, де вклонилася могилі Великого Кобзаря. На запрошення родини Косачів гостювала на їхньому хуторі Зелений Гай, поблизу м. Гадяч на Полтавщині, щиро здружилася з Лесею Українкою.

Із цього часу образ «великої, пишної», але «пригнобленої, скованої» України назавжди увійшов у серце письменниці.

Початок XX ст. в житті О. Кобилянської відзначився напруженою творчою працею. У 1901 році була написана повість «Земля», потім «Ніоба», «В неділю рано зілля копала», «Через кладку», «За ситуаціями».

У роки Першої світової війни письменниця створила глибоко реалістичні твори про страждання народу. Новели «Юда» та «Лист засудженого вояка до своєї жінки» є антивоєнними, а їхній художній рівень не поступається європейському стандартові.

У 1923 році почала працювати над романом «Апостол черні» — твором, забороненим за радянських часів. О. Кобилянська важко переживає посилення національного гніту, насильницьку румунізацію краю. У 1922 р. були закриті кафедри української філології в Чернівецькому університеті, українські гімназії, учительські семінарії. «Нема сонця в наших вікнах, нема і в душі»,— пише О. Кобилянська.

У 1940 році тяжко хвору письменницю прийняли до Спілки радянських письменників. А от про евакуацію Ольги Кобилянської в роки Другої світової війни ніхто з «турботливих» радянських чиновників не подумав.

У Чернівці вступили німці. О. Кобилянська для них була радянською письменницею. Її справу було подано на розгляд трибуналу, який ухвалив смертний вирок. Але розстріляти талановиту українку німці не встигли:

21 березня 1942р. вона померла. Власті заборонили влаштовувати масовий похорон, промови над могилою українською мовою.

V.Узагальнення і систематизація знань

- Чим оригінальна творчість О.Кобилянської? Яке її місце в літературному процесі доби?

Відповідь на запитання коротко сформулюємо як тези (робота в зошитах).

Естетичні смаки О. Кобилянської сформувалися під впливом творчості європейських літераторів, зокрема Ібсена, Метерлінка, Гамсуна. Через обставини, які склалися, почала писати німецькою мовою.
З філософії Ніцше О. Кобилянська запозичила ідею сильної і творчої індивідуальності, а також його естетику. Проте письменниця поділяла не всі ідеї філософа.
Захопившись феміністичними ідеями, О. Кобилянська вперше в українській літературі порушує тему емансипації жінки. У центрі її творчості стояла проблема людського характеру, людської особистості.
«Характерна прикмета творчості Кобилянської, яка має особливий смисл в історико - літературному процесі кінця ХІХ - початку ХХ ст., - це прагнення виразити нові духовні суспільно-культурні потреби дійсності в адекватному стильовому оформленні» (Т. Гундорова). Ця дослідниця називає це «стильове оформлення» - неоромантизм.
Більшість дослідників уважають О. Кобилянську фундатором символізму в українській літературі.
Для стилю письменниці характерні глибокі психологічні спостереження за внутрішнім світом героїв, ліричні відступи, музичні інтонації.
«Серед українських письменниць вона не має собі рівної на ниві новели і повісті»(І. Франко), писала поезії у прозі; експериментувала з формою творів (лист, щоденник).
Тематика прози: життя інтелігенції; жіноча тематика; життя селянства; жовнірство та Перша світова війна; екологія.

Складання анкети письменниці

Прізвище, ім′я по батькові при народженні:	Ольга Юліанівна Кобилянська
Дата народження:	27 листопада 1863 року
Місце народження:	містечко Гура-Гумора на півдні Буковини (тепер Румунія)
Дата смерті:	21 березня 1942 року
Місце смерті:	м. Чернівці
Національність:	українка
Громадянство:	австро – угорське, румунське, радянське
Мова творів:	українська, німецька
Рік діяльності:	прозаїк
Жанр:	оповідання, повість