Урок "Основні норми сучасної літературної вимови."

[а], [і], [у] 

вимовляються чітко і виразно у будь- якій позиції у слові: [а]рмія, б[а]шт[а]н, р[а]д[а]; [з'ір], [т'існо]; д[у]б, к[у]ди

[о]

вимовляється чітко на початку слова і в наголошеній позиції після твердих і м’яких приголосних ([о]браз, м[о]л[о]к[о], ль[о]х). Ненаголошений [о] в позиції перед постійно наголошеним [у] вимовляється з наближенням до [у] — [о^у]: [го^улубка], [зо^узул'а]

[і]

іноді наближається до [и] — [і^и]: [і^инколи], [і^инод'і], [і^ин'ії]

ненаголошений [у]

вимовляється як нескладотворчий [у] — [ӯ]:

[виучау]. Таке [ӯ] на письмі передається як в: вивчав

[е]

чітко й виразно вимовляється тільки в наголошеній позиції: [ден'], [горобец'], а також на початку слова: [епоха], [елег’ійа]. Ненаголошений [е] вимовляється наближено до [и] — [и^е]: [ни^есу], [ми^ен'і]. Перед складом з наголошеним [у], [і], [и] він майже переходить в [и], перед складом з [а], [о] — вимовляється як звук середній між [е] та [и] — [е^и]: [се^ило], [ве^исна]; перед складом з [е] — вимовляється з незначним наближенням до [и]: [ме^ине], [не^исе], [бе^иреза]

[и]

вимовляється виразно в позиції під наголосом: [вишн'а], [лине] та перед [й]: [ви^есокиї]. Вимова ненаголошеного [и] наближається до [е]: перед складом з наголошеним [е] вимовляється як [еи]: [жи^еве], [ти^ехен'кий], перед складами з іншими голосними наближення до [е] мало помітне: [жи^евий], [ди^ев’іц':а], [ди^евуйус']

 дзвінкі приголосні 

не втрачають дзвінкості в кінці слова та в позиції перед глухими приголосними (крім [г], [з]): [горб], [пох’ід], [наказ], [н'іжка], але [н'іхт'і], [ле^ихкий], [ш:умом] (з шумом); у префіксі без- [з] не оглушується

глухі перед дзвінкими

вимовляються дзвінко внаслідок асиміляції за дзвінкістю: [бород'ба], [проз'ба], [воґзал], [фудбол]

губні [б], [п], [в], [м], [ф] 

у кінці слова вимовляються твердо: [с'ім], [др'іб], а перед [і] — напівпом’якшено: [б’іл'], [в’ік], [м’іж], [п’ід], [ф’ігура], у словах іншомовного походження зберігають пом’якшення перед голосними заднього ряду ([у], [о], [а]): [б’уро].

Шиплячі

в кінці слова і складу, а також перед голосними [а], [о], [у], [е], [и] завжди вимовляються твердо: [п’іч], [курча], [чес'т'], [чаша]. Лише у позиції перед [і] ці звуки вимовляються напівпом’якшено: [нож’і], [груш’і], [оч’і]

[ц] у кінці слова 

завжди вимовляємо [ц']: [к’інец'], [хл'ібец'], [сиенйц'а]; крім слів іншомовного походження та вигуків: [палац], [бац]

буквосполучення дж, дз

передають одну фонему в межах морфеми: [дже^ирело], [дзеркало]; або дві різні на межі морфем: [надзвуковий]

щілинний [г]

проривний [ґ]

вимовляється як гортанний: [гай], [гор'іх], [гора], [гуси], [сн'іг], [агроном], а проривний [ґ] звучить у небагатьох словах: [аґрус], [ґанок] та інших