Урок "Оздоблення дитячої сорочечки українською вишивкою"

   

                                                        Студенянський ліцей

 

 

                        

 

                      Урок

   з обслуговуючої праці на  тему:

 «Оздоблення дитячої сорочки

    українською вишивкою »

                                     ( 9клас)

 

                                                        

 

 

 

 

                                    

 

 

 

 

 

 

 

                        Учитель  Кучер  М.А.

                

                      

                         

                       2023- 2024 н. р

 

 

 

 

    Мета: ознайомити учнів із народними тради­ціями України, пов'язаними з народженням та ви­хованням дитини в сім'ї - виховувати повагу до на­родних звичаїв та обрядів, любов і шану до батьків, до рідної землі; ознайомити учнів із тех­нологією виготовлення дитячого слинявчика, со­рочки, чепчика, їх оздобленням, вимогами до якості готового виробу; навчити учнів виготовля­ти й оздоблювати одяг; виховувати художній смак, акуратність у роботі.

         Наочність: зразки дитячого одягу, фотови­ставка «Мати з дитиною», презентація

        Обладнання, інструменти та матеріали: швейні машини, інструмент для шиття, тканина, матеріали для оздоблення виробів.

       Тип уроку: комбінований.

         Випереджальне завдання: підготувати повідомлення про повір'я, пов'язані з поклонінням вагітній жінці, народженням дитини.

                                                                       

                                                                  ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань та вмінь
         Слово вчителя. Сьогодні ми поговоримо про традиції українського народу, пов'язані з народженням та вихованням дитини в сім'ї, ознайоми­мося з технологією виготовлення  і оздоблення вишивкою одягу для дитини. Епіграфом до нашого уроку є слова Т. Шевченка:

                                     У нашім раї на землі

                                     Нічого кращого немає,

                                    Як тая мати молодая

                                    З своїм дитяточком малим.

— Мати й дитя... Цей образ — святий у сприйнятті нашого народу. На вагітну жінку завжди дивилися з повагою, її шанували. Мама — це те слово, яке найчастіше повторює людина у хвилини страж­дання і горя. Матерів — мільйони і кожна несе у і серці любов.

      В Україні існувало багато повір'їв, пов'язаних з поклонінням вагітній жінці, народженням ди­тини та доглядом за нею. Давайте послухаємо  деякі з них.

Повідомлення учениць

        Майбутній матері не можна було ні в чому відмов­ляти. А щоб нечиста сила не зашкодила їй, із настан­ням пологів у постіль породіллі клали сокиру або ніж І із кістяним руків’ям, ножиці, старі ключі та інші металеві предмети, які буцімто відганяли злих духів.        

 

        І до цього часу збереглося таке повір'я: як ве­зуть вагітну жінку до пологового будинку, то

на­магаються зробити це так, щоб якнайменше лю­дей бачило її. Так жінку оберігають від лихих очей і від тих, хто може зашкодити своїми злими думками.             

 

         У ті часи, коли лікарів у селах майже не було, жінки народжували дітей у домашніх умовах. А до­помагала їм у цьому баба-повитуха, яка володіла акушерським мистецтвом.

           Коли наближалися пологи, чоловік звертався до повитухи з хлібом і чистим рушником, просив її завітати до хати. Повитуха «чаклувала» над дити­ною: зав'язувала пуповину, купала в травах.

       Якщо народжувалась дівчинка то баба загорта­ла її в жіночу сорочку, а хлопчика— в чоловічу, і клала на кожух — символ .добробуту, багатства. Пуповину зав'язували з побажаннями: хлопцеві повитуха бажала, щоб той дрова рубав і книжку читав, а дівчинці — «аби хліб жала і на сорочку пряла».

         Найперші магічні дії, коли дитина бачила світ, були спрямовані на те, щоб прищепити їй праце­любність. Так, хлопчику, «аби був майстровитим», відтинали пуповину на сокирі, а дівчинці, «щоб була пряха», — на гребені

        Надзвичайно важливим моментом у житті но­вонародженого вважалося перше купання. Щоб за­безпечити дитині щасливу долю, у купіль клали любисток м’яту та інші трави, які мали заспокійли­ві, протизапальна властивості.

        В Україні з давніх-давен вшановували матір і но­вонародженого. Це традиційне свято називали  «родинами».  Провідували породіллю лише жінки, бо чо­ловіча присутність могла зашкодити. Згідно з віруванням селян, маленька дитина дуже вразлива і відповідно реагує на появу  чужих людей. Отже, існу­вали правила спілкування: триматися на відстані від немовляти, не зловживати надмірною увагою, по­хвальбою.

         Зайшовши в хату, промовляли: «Нівроку!». При цьому, щоб не наврочити на немовля, мали подивитися на кінчики своїх нігтів або на стелю.

Із народженням дитини пов'язаний обряд церковного хрещення. Передувало йому оби­рання хрещених батьків — кумів. Інколи батько запрошував кумів, а часом це робила пови­туха. Просила кумів обов'язково з хлібом чи ка­лачем.

     Згода висловлювалася тим, що господар при­ймав хліб, дякував. Була й своя форма відмови від кумування — неприйняття  хліба. Вед кумування, як і від хліба, відмовлялися лише великі грішники, тому це траплялося дуже рідко.

     Не можна було запрошувати кумувати дівчину, тим більше; якщо немовля теж дівчинка. Аналогіч­но—парубка, коли народився  хлопчик.

Заборонялось кумувати вагітним жінкам. 

Обирали одну або кілька пар кумів.

     Кум ішов на хрестини з хлібом, кума — із відрізом полотна, яке називалося «крижмою». Куми на крижмі тримали дитину в церкві під час хрещення. Але перед тим як вирушати з нею до церкви, клали в хаті кожух, і присутні кидали в нього гроші, щоб дитя було здорове і багате. Дитину сповивали, а зверху пов'язували крайкою — паском, який віді­гравав роль оберега.

      В окремих районах Полісся і Волині перед вихо­дом з хати до церкви клали на поріг ніж із жарина­ми. Старша кума з немовлям переступала через ніж і жар, а тоді всі йшли за нею. Мотивували в народі цю дію тим, що до немовляти не зможе приступити нечиста сила і вона не помре. Після хрещення в домі новонародженого справляли гостину з наго­ди цієї події — хрестини. Веселилися, частувалися медом, горілкою. Їли кашу, жартували з кумами, ви­сміювали їхні вади.

       Чимало повір’їв пов'язано з доглядом малої дитини.

•             Коли в хаті є немовля, не можна заглядати у вікно ввечері.
•             Не варто давати позику з хати після заходу  сонця, щоб не плакало дитя вночі.

•      Не  можна   залишати   надворі   на   ніч мокрі пелюшки, а також виливати на стежку ку­
піль, щоб по долі дитини не проходили лихі люди.

•      Не можна гойдати порожню колиску, бо дити­на може померти.

 

          Якщо маля часто плакало, то мати чи бабуся брали його на руки і йшли до смітника, а потім дев'ять разів промовляли:

        Лісовий діду і лісова бабо,

        Прийдіть до мене і посватайтесь,

        І побратайтесь.

        У вас є дочка безіменничка,

        А в мене синок — Петричок.

        Візьміть од нього крисаньці,

        Нуданиці й плаксиці,

        І понесіть на пухові гори, на лицьові лози.

        Проказавши замовляння, жінка тричі здмухува­ла і тричі спльовувала, несла дитину до хати, клала в колиску і співала пісеньки.

        Коли дитині виповнюється рік, відбувається об­ряд постриження. Дитя садовили на подушку чи кожух. А кум, тричі перехрестивши малюка, ви­стригав навхрест пучок волосся, яке віддавали на пам'ять матері. Стежили, щоб волоссячко хтось не викинув і не потрапило воно до пташиного гнізда. Це віщувало головний біль. Іноді під кожух клали книжку, щоб дитя добре вчилося. Волоссячко з го­лівки хлопчика закопували під грушею, щоб був кучерявий, а дівоче — під вербою, щоб довгі коси росли.

Пізніше, коли одягали на хлопчика перші штанці, мати неодмінно шила їх за один раз, не відкладаючи справу. Це допомагало дитині в по­дальшому житті в усіх її добрих починаннях. Та найголовніше те, що обираючи суджену, хло­пець не знатиме відмови. Поразки при сватанні до дівчини пояснювали тим, що мати відкладала шиття.

Від народження дитини до кінця свого життя матері над усе турбуються про долю дітей. Про це говориться в піснях, прислів'ях та при­казках:

• У дитини заболить пальчик, а в матері —серце.
• Мати сильно замахне, та легенько вдарить.
• Як мати рідненька, то сорочка біленька.

 

3.   Оголошення теми та мети уроку
4. Вивчення нового матеріалу
   1. Яким має бути дитячий одяг

Дитячий одяг повинен бути зручним, його слід виготовляти з гігієнічних тканин. Одяг часто прикрашають мереживом, тасьмою, ви­шивкою, аплікацією. Не варто використовувати тканину з великим малюнком, широкою смуж­кою або темних тонів. Привабливий вигляд має дитячий одяг з тканини яскравих ко­льорів.

2. Вимоги до дитячого одягу

Увесь одяг для дітей має бути виготовлений якісно та з якісних матеріалів. Дуже багато одягу потрапляє на наші ринки та в магазини від китай­ських виробників через свою невисоку ціну. У ре­зультаті досліджень встановлено, що приблизно половина всього одягу небезпечна для здоров'я дітей. Тому проектований одяг повинен мати хорошу зносостійкість, витримувати часті прання, бути з цікавим дизайном та зручним для дитини.

3. Шви для обробки дитячого одягу

Для обробки дитячого одягу використовують такі шви: «обкантувальний», «упідгин із закритим зрізом», «подвійний»а для вишивки: стебловий ,штапівка, оксамитовий, хрестик, гладь, петельний.

Перегляд презентації.

Учениця. 
Доріжки білі ненька вишивала,
А заполоч блакитну з хвилі брала, 
З клубочка свого серця жар – червону,
Із пасма ночі та із смутку – чорну…
П’ять ниточок на голку,
П’ять – під голку,
Ой білий шовку, непокірний шовку!
Швидкі роки ковзнули п’ятірнею
За матір’ю ласкавою моєю.
Та в’є із хмелю радощі зелені,
Бо вірю я у вишивання нені.
Хто сам малюнок долі вибирає,
Той пустоцвіту у житті не має.

Учитель. З народженням немовляти приходила в родину і нова радість. І вже маленькій дитинці шилася перша сорочечка.

Учениця. Мені бабуся розповідала, що першу сорочечку дитині шили з крижми, відрізу полотна, в якому було немовля охрещене.

Учитель. Так, і цю сорочечку обов’язково коло пазушки вишивали синім шовчиком кілька хрестиків – на чисте, щасливе, присвячене Богу життя.

Учениця. Перші сорочки називали льолями. Їх дитина носила до дев’ятирічного віку. На льолі по долині вишивали білими нитками ялини, щоб дитя добре росло, силу мало. Льолю не можна було підперізувати, щоб не боліло всередині. Льоля ніколи не мала комірця, щоб не була роздвоєна дорога. Від дев’яти до дванадцяти років носили сорочки з невисоким комірцем-стойочкою, який обов’язково був вишитий, щоб “швидше до людей дорости та люди поміж себе приймали”.

    У давні часи сорочка була як натільним, так верхнім одягом. Вона ще й мала магічну силу, приховану в людині, тому що безпосередньо об­лягала її тіло, оберігала від злого ока. Вишивка, що з'явилася пізніше, також оберігала. Вишива­ли комір, манжети рукавів і поділ сорочки, щоб людина була захищена з усіх боків.                                                                                                                              Відома леген­да про те, як на землі лютувала страшна пошесть. Вимирали сім'ї і навіть цілі села. І ось одна жін­ка,  утративши всю сім'ю, крім одного найменшо­го синочка, молила Бога, щоб він зберіг хоч  цю її дитину. І Бог відкрив їй таємницю:                                                                                                     — Виший дитині й собі на сорочці хрести — знак для ангелів, бо на кому нема хреста, той за­гине. Але нікому не розповідай про це, бо загинеш сама і твій син. Жінка зробила все так, як було велено, але не могла дивитися на те, як помирали інші. І ось роз­повіла вона всім про обереги, та люди не повірили їй. Тоді вона зірвала сорочку із сина, і він помер на очах у всіх. Із того часу люди вишивають сорочки, які обе­рігають від усілякого зла. А чорний й червоний кольори, які здебільшого переплітаються у візе­рунках, символізують радість і горе.                                                             Сорочка, вишита матір'ю, оберігала від зла, нагадувала про рідний дім, тепло материнських рук і любов матері, яку, зона вкладала в кожен візерунок, вишиваючи довгими вечорами.

Учитель. Ось тепер ми можемо пояснити ви­слів: «Народитись у сорочці» — минути небезпе­ку. Про значення кольорів нам розповість «довід­кове бюро».

Учениця.

Червоний колір — це вогонь і кров.

Чорний — земля.

Білий — світ, чистота.

Зелений — рослинність, життя.

Золотий — сонце.

Синій — небо, вода.

Орнаменти мали свою оберегову символіку:

•      калина — символ роду;
•     хміль — знак розвитку, молодість;
•     виноград — символ створення сім'ї;
•     мак — продовження роду;
•     троянда — символ сонця, всесвіту;
•     лілія — символ дівочої краси;
•     дуб — символ життя, розвитку, енергії;
•     пави — символ сімейного щастя;
•     ластівка — символ міцної сім'ї та господарства

 

 

Учениця декламує вірш Є. Лещук “Вишиванка”.

Вишиванку вишивала
Навесні твою,
В нитку мрію укладала
І любов свою.
Ніжну мрію, що шепоче
Дивну казку в сні,
Що цілує твої очі
І співа пісні.
Все найкраще в ній зібрала
Із долин, із гір
І в мережку повкладала
У хрещатий взір.
Хай на серце тобі ляже,
Наче цвіт в маю,
І душі твоїй розкаже
Про любов мою.

     V. Практична робота.

                            Послідовність виконання  практичної роботи

Учитель. Практичну роботу нам дозволять розпочати інструктори з техніки безпечної праці. Послухаймо їхні поради.

Інструктори

1. Кімната, у якій вишивають, має бути світлою,провітреною.

2. Слід старанно вимити руки перед роботою.

3. Сидіти потрібно рівно.

4. Слід робити відпочинок для очей.

5. Треба користуватися п'яльцями.

6. Дотримувати правил безпечної роботи з ножи­цями та голками.

 Інструктаж із правил безпечної праці на швейній машині:

• бути обережним і уважним під час роботи на швейній машині;
• стежити за положенням рук у процесі ро­боти;
• не відволікатися під час роботи.

                             

 

 

                                          Послідовність виконання  практичної роботи

•        Підготовити тканину і викрійки  до розкроювання.
•        Викроїти деталі сорочки за готовою  викрійкою.

 

 

 

• На окремому полотні вишити купони для передніх пілок, стійки та манжетів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

• Після закінчення вишивку випрасувати зі зворотної сторони та нашити на деталі сорочки.
• Зшити виріб.
• Зробити кутасики й пришити їх до стійки.
• Готову сорочку випрати в теплій воді, злегка підкрохмалити.
• Випрасувати з вивороту.

•        Остаточна обробка виробів.

 

VI. Підсумок уроку

Рефлексія

Учитель. Сьогоднішній урок добігає кінця. Зараз кожен із вас подумає над таким питанням: «Що з матеріалу сьогоднішнього уроку я знаю; умію, ціную»?

 (Знаю: про вишивку українських со­рочок різних регіонів, оберегову символіку орнаментів, значення кольорів у вишивці. Умію: вишивати хрести­ком, давати оцінку виробам. Ціную: набуті знання)

Аналіз робіт учнів, виставлення оцінок.

   Коли сорочку цю вдягаєш,

То чуєш, як душа співає…

Таке  тепло немає меж, -

З середини ж бо зігріває.

 

І запах того полотна,

Що мати ткала аж до рання,

Навіє спогади з села,

Пробудить думки хвилювання.

 

Посіє в серці те зерно,

Яке любов'ю проростає,

Й давно забуте ремесло

Яскравим сяйвом знов заграє…

 

            Кравець Софія