Урок пам'яті «Героям Крут присвячується» ( до 100-річчя битви під Крутами)

Урок пам'яті «Героям Крут присвячується»

( до 100-річчя битви під Крутами)

Мета: ознайомити учнів із трагічною сторінкою історії України – битвою під Крутами; розкрити значущість події; виховувати небайдужість до минулого українського народу.

ХІД ЗАХОДУ

Вступне слово викладача ( СЛАЙД 1)

Ще юнаки, ще майже діти,
А навкруги і смерть, і кров.
“На порох стерти, перебити!” —
Іде на Київ Муравйов.
Полків його не зупинити,
Та рано тішаться кати:
Коли стають до зброї діти,
Народ цей — не перемогти!

 Ці рядки український поет Микола Луків присвятив подвигу української молоді – студентам і гімназистам – які 29 січня 1918 року прийняли нерівний бій з більшовицькою навалою біля станції Крути та поклали найдорожче на вівтар свободи – власні життя.

Сто років тому відбулась одна з найтрагічніших подій в історії нашої країни. Українські студенти віддали своє життя, аби захистити Київ від наступу більшовиків. Сьогодні складається враження, що історія повторюється. Принаймні так вважає більшість українців. Однак факт залишається фактом, цей бій залишив неабиякий слід в нашій національній пам’яті.

Учень читає вірш ( СЛАЙД 2)

Учасник Крутянського бою
У думці — знову тліє — бій у Крутах...
О, неповторний часе золотий!..
Ми всі були зелені ще, як рута,
Але в душі палав огонь святий.

І хоч навколо вир вогню шалено
Стогнав, як грім, і жах смертельний ніс;
Ми не схилили сонячне знамено
І бій важкий не видавив нам сліз.

Ми перед світом свідчили потугу
І довели, ми — лицарські сини,
Хоч не змогли розбити люту хугу
Та ще раз вчули пахощі весни.

За ту невдачу, що зазнали Крути...
Ні, не дарма пече серця наш гнів,
За ті могили, навіть без хрестів,
Що стогін їх щоночі й досі чути.

Хай виє знов зима поривом лютим...
Та ми — дорогу знаєм до мети;
Лицарство Крут! О, нам вас не забути.
Ваш чуєм зов — невтомно далі йти!

Учень: 22 січня 1918 року була проголошена незалежність Української Народної республіки. Це був рішучий крок протистояння тогочасного органу владу – Центральної Ради на чолі із М. Грушевським, яка прагнула вирвати молоду Українську державу з-під влади більшовиків, які правили Росією із листопада 1917 року. Але УНР не мала армії, яка протистояла би « червоноармійцям» Радянської Росії.

20-тисячний загін під керівництвом  Антонова-Овсієнка вирушив з боку Ростова на Східну Україну. На північному сході розгортався 6-тисячний «Східний фронт» Михайла Муравйова. До кінця грудня 1917 року більшовики встановили владу на більшій частині Сходу України та почали наступ на Київ. УНР ледве нараховувала 15-тисячну армію, яка була послаблена боями під час першої світової війни, яка ще тривала.

Учень: В цей же час військовий потенціал більшовиків в Україні продовжував примножуватися. У січні 1918 року чисельність формувань червоногвардійців становила близько 120 000 чоловік. Хоча бойова міць цих загонів не йшла ні в яке порівняння з регулярними військами, вони відтягували на себе сили противника, сковуючи їх.     З початком наступу більшовиків на Київ в умовах загальної розгубленості здатними на самовідданий порух виявилися, мабуть, тільки київські студенти та гімназисти. 5 січня 1918 року було проведено збори студентів молодших курсів Київського університету Святого Володимира і нещодавно створеного Українського народного університету. На зборах було прийнято рішення створити студентський курінь Січових стрільців. Підкреслювалося, що до лав формування «під загрозою бойкоту й виключення з української студентської сім’ї мали вступити всі студенти-українці». До складу куреня, який налічував 200 осіб, входили також учні двох старших класів української гімназії     ім. Кирило-Мефодіївського братства. Командування новим об’єднанням взяв на себе старшина (сотник) Омельченко, який на той час значився студентом Українського народного університету.

Учень: Керівництво УНР прагнуло морально та ідейно підтримати патріотичний рух молоді. 11 січня 1918 газета українських соціалістів-федералістів «Нова рада» опублікувала звернення Української фракції центру університету Святого Володимира «До українського студентства». «Прийшов грізний час для нашої Батьківщини. Як чорне вороння, обсіла нашу Україну російсько-більшовицька (яка нічого спільного не має з ідейним більшовизмом) грабіжницька орда, яка майже кожен день виробляла в нас нові захвати, і Україна може нарешті опинитися в дуже скрутному становищі … Ми закликаємо студентів-українців усіх вищих шкіл негайно прийти на допомогу своєму краю і народу, одностайно ставши під прапор борців за волю України проти ворогів … Нехай кожен студент-українець пам’ятає, що в даний час злочинно бути байдужим». У цьому ж номері газети містився заклик до всіх записатися в курінь і негайно з’явитися в казарми. Подібні матеріали друкувалися й іншими газетами.

Учень: Тривалий час найбільш боєздатною частиною був бойовий відділ 1-ї Української військової юнацької школи під командою сотника А. Гончаренка. Але кількатижневе перебування на позиції й відсутність підкріплень негативно вплинули на бойовий дух юнаків і 23 січня школа самочинно повернулася на відпочинок до Києва (саме це й змусило Ф. Тимченка без бою залишити Бахмач). Відтак, під командою сотника               Ф. Тимченка залишилося не більше 300 бійців: жменька глухівських вільних козаків, рештки куреня Смерті й 13-го Січового полку, бронепотяг під командою сотника             М. Ярцева й бойовий потяг сотника С. Лощенка.

У цих умовах стати на захист Києва були здатні, мабуть, лише  гімназисти та студенти. 5 січня 1918 року було створено студентський курінь Січових стрільців. Він нараховував дві сотні добровольців, в основному студентів київських університетів. Керівництво загоном взяв на себе старшина Андрій Омельченко.

Добровольці почали тренування, які продовжувались не більше тижня, до 26 січня. Звісно, про жодну адекватну військову підготовку не могло йти й мови. У той же день загін підпорядковується Аверкію Гончаренку, переправляється під Бахмач, де разом з чотирма сотнями курсантів 1-ї Київської юнкерської школи імені Богдана Хмельницького має стати на захист Києва.

( СЛАЙД 3) Учень: Вранці 28 січня сотні студентського куреня прибули на станцію Крути та почали рити окопи, займаючи позиції. Озброєння катастрофічно бракувало. Загалом, за різними підрахунками, у Крутах 29 січня 1918 року перебувало від 420 до 520 українських вояків, юнаків та студентiв, якi мали на озброєнні до 16 кулеметів та одну гармату на залiзничнiй платформi.

Бій під Крутами розпочався 29 січня о дев’ятій ранку з бойового зіткнення захисників з передовим загоном матросів, які намагалися взяти станцію одним ударом. Більшовики мали значну чисельну перевагу, їхній трьохтисячний загін намагався взяти захисників в кільце. З тилу крутян підтримував бронепоїзд з гарматою, який обстрілював нападників.

( СЛАЙД 4) Учень: У запеклому п’ятигодинному бою захисники понесли значні втрати, але змогли відбити перші атаки ворога. Омельченко запросив підтримки, але штаб не відповів. Як з’ясувалося потім, штабісти кинули бійців напризволяще, втікаючи на потязі назад до Києва.

У цій ситуації юнкери та студенти почали відступати. У бійців Омельченка позаду була відкрита місцевість, тож старшина прийняв рішення багнетною атакою деморалізувати ворога, щоб мати змогу відступити з меншими втратами. Зіткнувшись у рукопашному бою з професійними військовими, крутяни понесли великі втрати, загинув і старшина Омельченко. Тільки резерв, який вчасно прийшов на допомогу, зашкодив більшовикам взяти бійців у полон.

( СЛАЙД 5) Приблизно о 17 годині розрізнені частини захисників зібралися разом. З’ясувалося, що немає  однієї чоти. Розвідувальний загін, 28 студентів і гімназистів, загубив орієнтир та потрапив у полон. За розповідями очевидців, «червоні» жорстоко знущалися над полоненими, потім усіх розстріляли. Ідучи на страту, Григорій Піпський, учень сьомого класу, почав співати «Ще не вмерла Україна», решта його підтримали.Згодом їх поховали на Аскольдовій могилі у Києві.

( СЛАЙД 6) Учень: Так закінчилася битва під Крутами. За різними джерелами, українська сторона втратила вбитими до 300 чоловік, серед них – 37–39 вбитих у бою та розстріляних студентів i гімназистів. На сьогодні вiдомi прізвища 20 з них. Це студенти Народного університету Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сiрик, Омельченко (сотник); студенти університету Св. Володимира Олександр Попович, Володимир Шульгін, Микола Лизогуб, Божко-Божинський, Дмитренко, Андрiїв; гімназисти 2-ї Кирило-Мефодiївської гiмназiї Андрiй Соколовський, Євген Тернавський, Володимир Гнаткевич (з 6-го класу), Григiр Пiпський (галичанин), Іван Сорокевич (з 7-го класу), Павло Кольченко (прапорщик), Микола Ганкевич (з 8-го класу).

Втрати бiльшовицьких військ під Крутами були значними, сягали тільки вбитими 300 вояків.

Затримавши ворога на чотири дні, київські юнаки дали змогу укласти Брест-Литовський мир, що de-facto означав міжнародне визнання української незалежності. 

Вчитель: І хоча досі в наукових колах точаться дискусії з приводу важливих питань: чисельність і склад учасників бою з української сторони, кількісні втрати з обох сторін - все це залишається темою для подальших досліджень. Але бій під Крутами є неспростовним фактом героїзму і жертовності молодого покоління в боротьбі за незалежність своєї держави.

Перегляд відео https://www.youtube.com/watch?v=Bd3t87R4Cd8&t=37s

Учень читає вірш ( СЛАЙД 7)

Крути – наша гордість і слава,
Там соколи юні у вічність пішли.
На клич молодої держави,
Піднялися вірні сини.

Грудьми у нерівному бої,
Спинили червону орду,
З честю впали герої,
За Україну свою.

На жертовню поклали,
Свої молодії життя.
Приклад відваги подали,
Слава героїв жива!

Заключне слово вчителя. Історія повторюється. Сьогодні, через 100 років, нашим воїнам знову прийшов час відстоювати незалежність нашої Батьківщни у війні з тим же ворогом. Щодня гинуть чоловіки, юнаки – чиїсь сини, брати, чоловіки. Давайте вшануємо героїв України вивольних змагань усіх часів хвилиною мовчання ( СЛАЙД 8)

ІТИ І НАУКИ,УГАНСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ ь к и й   п р о ф е с і й н и й    л і ц е й