Урок пам'яті "Горить свіча... А може, то Душа..."

Тема: Горить свіча… А може, то Душа…»

«Згадайте нас, бо ми колись жили.
Зроніть сльозу і хай не згасне свічка!
Ми в цій землі житами проросли,
Щоб голоду не знали люди вічно"

2. Мета: ознайомити учнів з подіями 1932-1933 років в Україні; використовуючи різні форми навчально-виховної роботи висвітлити причини і наслідки Голодомору 30-х років ХХ ст.; виховувати в учнів етнонаціональні, загальнолюдські цінності, почуття патріотизму, усвідомлення відповідальності кожного за долю країни.

3. Завдання:

1. Історичний пошук

Знайдіть у підручниках або в інтернет-джерелах факти про причини та наслідки Голодомору 1932–1933 років. Складіть коротку довідку (5–6 речень).

2. Робота з документами

Прочитайте свідчення очевидців Голодомору. Випишіть 2–3 цитати, які найбільше вразили. Обговоріть у групах, які почуття вони викликають.

3. Творче завдання

Уявіть, що ви журналісти сучасного видання. Складіть статтю «Чому ми маємо пам’ятати про Голодомор?» (5–7 речень).

4. Дискусійне питання

Обговоріть: «Чому пам'ять про Голодомор є важливою для українців сьогодні?»

Висловіть власну думку одним реченням.

7. Інтерактивна вправа

Запаліть символічну «свічку пам’яті» (можна справжню або віртуальну картинку) і хвилиною мовчання вшанувати жертв Голодомору.

4. Проблематика:

Страшні 30-ті роки ХХ століття. Скільки горя та страждань принесли вони нашому народові! Житницею називали Україну протягом багатьох століть. 1933 рік став найчорнішим у літописі багатостраждальної української землі у світовій історії не зафіксовано голоду подібного, до того, що випав тоді на долю України – однієї з найродючіших країн світу.

Ще зовсім недавно про Голодомор не можна було згадувати. В Україні та в Поволжі, на Дону і Кубані в могилах ховали, а точніше скидали туди поспіхом покотом трупи людей, які загинули найстрашнішою – голодною смертю. Хрестів не ставили – не встигали. У цвинтарну книгу – імен не заносили – не мали сил. Поминальні свічки там ще запалювали крадькома. Дивом уцілілі від голоду люди скорботно доживали свої дні наодинці з пам’яттю, страшною пам’яттю тих восьми місяців голоду тридцять другого – тридцять третього року.

Неймовірно важко усвідомити трагедію мого українського народу, що став для більшовицьких супостатів з Росії своєрідним бранцем страхітливого нищення голодною смертю. Знищення мільйонів, котрих і сьогодні поіменно не перераховано. Дослідники визнають, що штучний голод на наших даних Богом чорноземах забрав більше людських життів, ніж перша світова війна.

5. Цільова аудиторія: захід розрахований на учнів 8-11 класів.

6. Тривалість: 45 хвилин.

7. Стислий сценарій (розробка):

Ведучий. (Горить свічка)

Пам'ять – нескінченна книга, в якій записано все: і  життя людини, і життя країни. До страшних сторінок належать події голодоморів 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947  років. Щороку наприкінці листопада ми відчуваємо холод і мороз по шкірі. Незалежно від погодних умов і нашого місця перебування. Холод усередині наших сердець, коли всіх нас об’єднує важка дата – четверта субота листопада - День пам’яті жертв голодоморів. Коли ми відчуваємо великий біль і гнів водночас. Від неможливості забути, зрозуміти й тим паче пробачити винуватцям жахливі злочини геноциду, який пережив український народ у ХХ столітті.

     Особливою жорстокістю, цинізмом та віроломством характеризується голодомор 1932-1933 років,  якому присвячена наш виховний захід.

Ведучий. Голодомор – це не тільки смерть, а й духовна руїна, знищення здорової народної моралі, втрата ідеалів, занепад культури, рідної мови, традицій українського народу.

На столі розламана хлібина, кетяг калини, дідух, перев’язаний чорною стрічкою, «Чорна книга України». (Звучить фонограма пісні «Зеленеє жито» без слів, музика стихає, тихо звучить «Реквієм» А. Моцарта, виходить учень).

Учитель. Сьогодні ми знаємо правду про голод і можемо її говорити, але були такі часи, коли сам факт Голодомору приховувався та заперечувався. Тому, знову звертаючись до цієї теми, ми повинні в ході історичного дослідження відповісти на  головне проблемне запитання: «Голодомор 1932-1933рр.: штучно організований злочин (геноцид) проти українського народу чи випадковий збіг обставин?»

Учень.

Свічка-пам’ять
Пам’яті жертв голодомору

Знов прокинулись ранки холодні.
Дощ хрестами в сніжинках застиг.
Поминаючи мертвих сьогодні,
Ми рятуєм майбутнє живих.

День жалю… День скорботи, печалі
Запалив нашу пам’ять. Свічки –
Це ті душі, листочки опалі,
Хто став тінню в голодні роки.

Без притулку у храмі Господнім,
Поміж хвилями Лети-ріки
Стогнуть душі, бо в серці народнім
Проросли забуття колючки.

Полікуймо свічею-зорею
День минулий. Згадаймо усіх,
Хто любов’ю живою своєю
Поділитися з нами не встиг…

Щоб у ранки і теплі, й холодні
Не ішли шикуватись хрести,
Щоб не плакали душі голодні,
Свічку-пам’ять свою захисти. Н. Погребняк

 (Учень зникає, з’являється дівчина)

Дівчина. ...1932—1933 рр. в Україні був великий голод. Не було ні війни, ні посухи. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки безневинних людей зійшло у могилу… Голодомор 1932-1933 років став національною трагедією. У світі не зафіксовано такого голоду, як той, що випав на долю народу найродючішої і найблагодатнішої землі. (Виходять чотири учні)

 1-й учень:

Пекельні цифри і слова

У серце б'ють, неначе молот.

Немов прокляття ожива

Рік 32-й. Голод. Голод.

У люті сталінській страшній

Тінь смерті шастала

по стінах.

Восьми мільйонів (Боже мій!)

Не долічилась Україна.

2-й учень: Жахливим випробуванням для підлітків став 1932 р., протягом якого вони масово гинули в містах і селах, тихо помирали, не дочекавшись допомоги. Кожен лист-скарга, що надходив до приймальні Г. Петровського, був сповнений відчаю за подальше життя людей, особливо дітей. А скільки їх не народилося, було фізично і духовно понівечено? Селян довели до такого стану фізичного виснаження, що батьки убивали своїх дітей, аби прогодувати людським м'ясом інших, які зосталися.

Завдання учням: спрогнозуйте можливі причини голоду. Аналіз «Закону про п’ять колосків».

Ведучий. Те, що відбувалось в Україні у 1932 – 1933 роках, не знайшло жодного відображення в офіційних документах. Сталін наказав ставитися до проблеми голоду як до ворожої провокації.

Не підлягає сумніву, що до загибелі мільйонів селян призвело холоднокровне рішення Сталіна вилучити в українських селян усе зерно, а відтак заборонити будь-яку допомогу з боку міжнародної спільноти. Радянський уряд твердив, що чутки про голод поширюють вороги СРСР в той час, коли просто на вулицях, від голоду падали з ніг люди, під  деревами пухли діти, великою чорною рікою текли материнські сльози від горя. Надія залишалась лише на одного Господа Бога.

Ведучий. У 1932 році погодні умови були сприятливими і хліб вродив. Українці, працьовиті люди, зібрали його. У липні 1932 року влада ухвалила завідомо нереальні до виконання плани хлібозаготівель.

Секретарі сільських районних комітетів були виконавцями жорстоких директив центру. Хліб шукали  спеціальні бригади: у печах, стінах, під стріхою, копали сади і городи, розкидали скирти соломи. За не здачу зерна селянина позбавляли волі на 10 років.    

Ведучий. Поступово насувався голод. Люди ходили по стерні, шукали нірки мишей, розкопували їх, і коли знаходили хоча би жменьку зерна – це було велике щастя.
       У  серпні 1932р. – ухвалено так званий закон «Про 5 колосків», за яким засуджували навіть дітей, які збирали колоски пшениці   на полях.

В  листопаді 1932р. запроваджено натуральні штрафи, що означало вилучення всіх харчів у селян. Забирали не тільки зерно, а й худобу, птицю, картоплю, сухарі, буряки, сало, соління, сушки, квасолю та інше. Конфіскація подавалась, як кара за «куркульський саботаж хлібозаготівель».

Ведучий. Запроваджується система голодних гетто – «чорних дощок». Занесення на «чорні дошки» колгоспів, сіл і цілих районів означало їх повну ізоляцію, вилучення всього продовольства, заборону ввезення, будь-яких товарів та інші жорстокі репресії, що було рівнозначним смертному вироку їх мешканцям. Всього на «чорну дошку» було занесено до третини сіл України.

В грудні 1932р. – примусово вивезено із колгоспів усі фонди, зокрема насіннєві. Згодом було заборонено  виїзд за межі України і Кубані в той час переважно заселеної українцями.

В кінці 1932 на початку 1933 рр. в селах  почався масовий голодомор.

Ведучий. Закінчилися всі крихти зерна. Першими, як правило, гинули чоловіки, пізніше – діти, і останніми – жінки. Люди їли все, що можливо було жувати.  Варили цвіт акації, зелену лободу змішували з товченими качанами кукурудзи, і щасливим був той, хто міг додати жменьку висівок. Від такої їжі пухли ноги, тріскалася шкіра.

Ведучий. Люди тихо вмирали, а живим було байдуже, вони божеволіли і дичавіли від голоду. Батьки несли на цвинтар мертвих дітей у мішках, везли  на візках, у кого була ще хоч якась сила. Вимирали цілі родини, особливо, де було багато дітей. У 1933 році померлих від голоду по селах стало стільки багато, що труни лежали на вулицях, дорогах, в хатах по кілька діб. Влада на місцях призначала окремих людей, котрі збирали трупи і відвозили їх на кладовища возами, одержуючи за свою працю продовольчий пайок. Вони здебільшого ховали людей у неглибоких ямах, земля в яких ще довго ворушилась, бо серед мертвих нерідко траплялись і напівживі! Почалося людоїдство.

Перегляд відеосюжету «Голодний дух». Запитання до учнів: Як ви гадаєте, чому відеоролик має саме таку назву «Голодний дух»?

Випереджальне завдання «Моя скарбничка» (спогади сумчан які пережили Голодомор).

Спогади Сергія Леонтійовича, с. Бранцівка, Сумський район, Сумської області.

У дні Голодомору йому було 5 років. Жив у Краснопільському районі, с. Бранцівка, Сумської області, записано випускниками КУ СЗОШ № 24, м. Суми.

«… На стінах залу висять плакати,

А люди біднії в селі,

Неначе злякані ягнята,

Позамикалися у хатах

Та й мруть…

Сумують комени без диму,

А за городами за тином

Могили чорниє ростуть.

Ой добре браття

Чужих дітей вбивати.

А ні лається,

А ні змагається,

Вишитим рукавцем утирається.

А він новий… з яких доріг

Привів нам тридцять третій рік?

Понад селом як бурелом,

Пройшов Великий- Перелом…

Максим ще, кажуть, просився:

•          Куди Ви мене, дядьку тягнете?
•          До Польки, кажуть. _ До Польки…

… Так і закопали їх як пару голуб’ят.»

Спогади Литвиненка Анатолія Миколайовича (с. Дубов’язівка, Конотопського району, Сумської області). Записала Олена Литвиненко, випусниця КУ СЗОШ №24 м. Суми.

… Страшні то були часи… 1932-1933 роки згадуються жахливими… Люди вимирали цілими родинами. Їсти не було чого. До зернини, до крихти забирала влада.

Приходилося їсти гнилу, зелену картоплю, мерзлий буряк, листя та коріння дерев, ще…

Маленьким ще був, та пам’ятаю, як мама принесла додому шматок м’яса, зварила, розділивши його на шість частинок (шестеро дітей було в нашій родині). І коли ми допиталися в мами, де вона взяла їжу, у відповідь почули: «Із мертвого…».

Ось так виживали… Жахливо згадувати… Боляче… А мама не витримала померла з голоду…

Спогади Блюз Марії Прокопівни, яка проживала за адресою вул. С. Табали, 30, кв. 230. Записали випускники школи КУ СЗОШ № 24, м. Суми, Сумської області.

Народилася 19 червня 1924 року. Проживала в с. Розкопи (зараз Ясенове) Охтирського району, Сумської області.

«… Почали розкуркулювати. Брат матері відвіз у колгосп коня, корову, плуг і почав там працювати. Одяг міняли на їжу. Одного разу він пішов дістати нам їжі, а коли повертався назад, сів обезсилений під забором відпочити, так і вмер.

Люди так голодували, що завозили дітей в Охтирку і кидали на станції. Думали, що там хтось допоможе їм вижити.

Щоб не знайшли і не забрали сушені груші, мати змішувала їх з половою і зберігала на горищі. Їжу також закопували в землю. Якщо доводилося дістати молоко, кидали гарбузи, які розмокали – це і їли. Товкли в дерев’яній ступі груші, ячмінь, листя з липи і ліщини – пекли оладки.

Вранці голодних людей гнали на роботу. Були постійні обшуки людей, якщо в печі були глечики з їжею, то їх розбивали, або перевертали.

Марія Прокопівна пам’ятала, як люди напівмертві сидять біля заборів. Їх спеціальні бригади забирають на візок, завозять у яму і напівживих засипають землею…

Символ пам’яті невинних жертв Гододомору  - незабудка розроблений у 1986 році учителями цілоденної школи св. Софії в Миссиссоґа в Канаді. Це були часи, коли влада Радянського Союзу активно заперечувала мільйони жертв, замучених штучно створеним голодом на території України зимою 1932 – 1933рр. Учителі цієї державної школи в Канаді постановили щорічно відзначати разом з дітьми пам'ять жертв Голодомору, який в той час називали Великим Голодом (The Great Famine).

Учні вирізають квітку незабудку та прикріплюють їх на ватман.

Учитель. Мало знайдеться в історії не тільки України, а й світу таких трагедій, як Голодомор 1932-1933 рр. Він став національною катастрофою, за один рік загинула п’ята частина сільського населення України. Штучний голод забрав від 4 до 10 млн українців, люди вимирали цілими селами.

28 листопада 2006 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», перша стаття якого констатувала факт геноциду українського народу.

Наш найсвятіший обов'язок сьогодні – зберегти пам'ять про всіх невинно закатованих під більшовицькою владою. Ніхто не має права про це забувати. Запрошуємо всіх присутніх приєднатись четвертої суботи листопада до всеукраїнської акції «Запали свічку», яка відбувається о 16 годині. Хай кожен з вас запалить свічку пам’яті, в знак вшанування невинно замученого голодом українського народу.

Хай світло від свічки у небо летить

Хоча б одну душу зігріє в цю мить

Щоб душа ця загублена спокій знайшла

І у вічність до Бога вона відійшла.

8. Очікувані результати:

Учень/учениця

•          визначає причини, масштаби і наслідки Голодомору 1932-1933рр.;
•          критично оцінює джерела, події та діяльність людей того часу;
•          називає, аналізує та пояснює основні дати та поняття;
•          усвідомлює трагедію народу, трагедію окремої людини та родини.