Урок "ПЧ №1. «Історія русів»."

ПЧ №1.  «Історія русів».

Мета: ознайомити учнів зі змістом, жанрами та ідейно-художніми особливостями історично-мемуарної прози; розвивати навички аналізу та узагальнення навчального матеріалу, вміння використовувати міжпредметні зв’язки; виховувати повагу до історичного минулого нашого народу, почуття патріотизму.

Обладнання: різні видання козацьких літописів, відповідні розділи історії України, ілюстрації до них, текст «Історії русів».

Теорія літератури: літопис, анонім.

І. Мотивація навчальної діяльності школярів

Вступне слово вчителя.

Козаччина, Хмельниччина… Чи не найгероїчніша, найслав-ніша доба в історії українського народу! До нас дійшли не лише документи цієї доби, а й літописи, які представляють події очима очевидців, оспівують козацькі подвиги, невдачі, думи та сподівання. Дивом зберігся й анонімний твір «Історія русів», який називають «вічною книгою незалежності українського народу». Думаю, що на сьогоднішньому уроці козацькі часи стануть для вас ближчими й зрозумілішими.

ІІ. Оголошення теми й мети уроку

«Хвилинка мудрості».

ІІІ. Актуалізація опорних знань учнів

1. Розповідь про добу ренесансу та бароко.

(Учні розповідають за планом «ланцюжком».)

3. Повідомлення учнів.

(Учні розповідають про самостійно знайдені цікаві факти щодо української літератури цього періоду, історичні обставини.)

4. Складання «асоціативного куща».

• Складіть «асоціативний кущ» із ключовим словом «бароко» (риси, особистості).

Б — барвистість, багатоманітність стилів

А — авантюрність

Р — релігійність, рухливість

О — образність мови

К — культ «сильної та вищої людини» для служби Богу

О — оригінальність форми

ІV. Cприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Слово вчителя.

Козацька доба в історії України та Європи до цього часу дивує не лише вчених-дослідників, а й усіх, хто про неї знає. Саме в цей період закладалися основи демократичного ладу. З козаками намагалися подружитися королі й царі, вони наймали їх у свої війська, для виконання особливих доручень. Є версія, за якою прототипами трьох мушкетерів були саме запоріжці. Тим паче нам буде цікаво доторкнутися до власної творчості козацьких письменників-самовидців. До речі, іноземні мандрівники залишили спогади, описи України, в яких дивувалися, що в нашому краї так багато грамотних людей, навіть серед жінок і дітей, а козаки знали аж по кілька мов.

«Хто читав цю «Історію», той на все життя залишиться під впливом блискучого, вібруючого стилю автора «Історії», такого чужого травоїдно-народолюбному темпераментові нашого XIX віку; той не може не подивляти внутрішнього горіння, з яким писалася та, така «біблійна» книга; той, не може не поставитися з респектом до гарячо-пульсуючого патріотизму «Історії», органічного, беззастережного, самодовліючого, яким він був на Україні, заки злетіла на неї сарана «вселюдських ідеологій»»,— так писав про анонімний твір «Історію русів» Дмитро Донцов.

Відомо кілька списків «Історії русів». Систематизував їх і видав О. Бодянський, вчений родом із Полтавщини, професор Московського університету.

Вихід «Історії русів» з друку був закономірним та історично зумовленим — в епоху занепаду національної свідомості треба було нагадати українцям про їхні історичні корені, героїчні діяння, розповісти сучасникам, що їхні пращури-козаки прагнули звільнитися від «рабства і презренія», які тяжіють над поневоленим українським народом, і повернутися «во первую степень свобод» старої України; що вони боролися за те, аби «не бути рабами неключними і скотом несмисленним», яким, на думку автора «Історії русів», завжди є позбавлена своєї влади нація. Українці мали зупинити масовий відплив своєї інтелектуальної сили в чужу культуру. Як ніколи, ці ідеї дуже актуальні нині, у XXI столітті.

2. Виразне читання уривків з «Історії русів».

ІСТОРІЯ РУСІВ 
(Уривки) 
     Гетьман Хмельницький, чуючи свою близьку кончину, зібрав у себе в Чигирині урядників од війська і урядів і товариство з найзначнішими козаками. Він віддав належне їхній мужності і злагоді, які допомогли йому здолати всі напасті, перемогти у тяжких війнах. 
     На порозі смерті гетьман радив своїм соратникам триматися одностайної згоди і братерства. Висловивши подяку їм за послух до нього у війнах, за своє гетьманство та за довір'я, яким його вшанували, він повертав свої клейноди та інші знаки гетьманської влади і просив пробачити йому, якщо комусь завинив. Адже він завше мав щирі наміри і не жалів для вітчизни ні здоров'я свого, ні самого життя. 
     Наостанку Хмельницький звернувся до всіх з проханням «зробити йому останню приємність»: обрати собі ще за його життя гетьмана, якому б він міг передати всі свої справи і дати потрібні поради. Гетьман запропонував на вибір трьох чоловік: полковників переяславського Тетерю та полтавського Пушкаренка і генерального писаря Виговського. 
     Урядники й козаки гірко заридали, вражені словами Хмельницького про близьку смерть його та своє сирітство, і просили гетьмана: «Син твій Юрій нехай наслідує місце і гідність твою!..» Він же, подякувавши їм за таку до нього пошану, сказав, що син його надто молодий, щоб взяти на себе важку державну справу. Присутні всі запевнили недужогоу безпідставності його побоювань: адже Юрію допомагатимуть добрі радники, яких гетьман може вибрати сам. 
     Хмельницький, «з упертого наполягання присутніх, погодився на їх волю». Запросивши до себе Юрія, він вручив його під охорону Божу та їхню опіку. Батько заповідав синові «служити отчизні вірно й щиро, пильнувати її, яко зіниці ока». Разом з тим він заклинав своїх товаришів і однодумців «скріпляти його [Юрія]добрими порадами і постійною мужністю». Хмельницький передав Юрію клейноди, печать з усіма документами. 7 серпня 1657 року молодий Хмельниченко був урочисто проголошений гетьманом. 
     Старий гетьман мав ще нараду з урядниками й товариством, де було обрано радників і опікунів Юрія — Виговського та Пушкаренка. 15 серпня, пробувши кілька годин наодинці з сином та його радниками, він помер. 
     Вся Україна оплакувала Хмельницького, як батька рідного. Люди кричали: «Хто ж тепер пожене ворогів наших і захистить нас од них? Згасло сонце наше, і ми зосталися в темряві на поталу вовкам ненажерливим!..» 
     Похорон славетному гетьманові було влаштовано з усіма військовими та громадськими почестями. В супроводі великого війська і народу тіло його перевезли до власного гетьманського містечка Суботова і поховали в монастирській церкві з належними написами та епітафіями. 

3. Словникова робота за питаннями учнів, обмін враженнями щодо прочитаного.

4. Повідомлення учнів

1. Авторство літопису.

Існує багато припущень щодо автора твору.

У передмові до «Історії Русів» В. Шевчук висловлює думку про авторство Архипа Худорби, адже існують свідчення про те, що в його маєтку була якась історія «супроти уряду написана». Це припущення є одним із найвірогідніших.

Таким чином, автор жив у 2-й пол. XVIII ст., навчався у Київській академії, належав до старшини, жив на Чернігівщині, відзначався вільнодумством, патріотизмом, мав широкий політичний світогляд, негативно ставився до російського самодержавства. О. Пушкін так висловився про автора літопису: «Шляхетне серце у нього в грудях під чернечою рясою».

2. Аналіз

Тема: розповідь про історичний розвиток України від давнини до другої половини XVIII ст., зображення центральної події твору — національно-визвольної війни 1648-1654 рр.

Ідея: засудження польської шляхти, що чинила постійні утиски, нещадно грабувала український народ; колонізаторської політики російського самодержавства, сваволі царських чиновників, посилення кріпацтва.

Жанр: твір написаний у традиціях козацьких літописів. Цей зразок історико-мемуарної прози, який балансує на межі белетристичної оповіді й історичного літопису. Припускають, що «Історія Русів» — політичний памфлет, політичний трактат, промова. Але безперечним є те, що цей історичний твір має могутній художній потенціал, тому вивчається і на уроках історії, і на уроках літератури.

3. Сюжет твору (оглядово).

Дуже ретельно в літописі розглядається питання походження східних слов'ян, спростовується «норманська теорія», зате стверджується спорідненість слов'ян зі скіфами, варягами, хозарами. Але головним рушієм прогресивного руху і становлення українців як нації є козацтво. Козаки — головні хранителі й захисники політичних, релігійних та культурних прав і свобод українців. Перемоги Визвольної війни 1648-1654 рр. справедливо вважаються найбільшим здобутком і досягненням козацтва. Оспівано в літописі й рішення Б. Хмельницького про об'єднання з Росією на Переяславській Раді. Мудрий полководець і політик розраховує укласти угоду на рівних правах рівних народів. Осуду піддаються дії порушників з обох боків: українських політиків І. Мазепи й І. Виговського та російських воєвод, що з жорстокістю ставилися до українців.

4. Історія розвитку української нації для автора — це історія боротьби за свободу. Різко засуджено також релігійну нетерпимість уряду Речі Посполитої до православ'я, бо диктат і тиранія завжди породжують народний опір. Із суворим осудом у творі зазначено про порушення людських свобод у Російській імперії. Це цілком відповідає тим побоюванням, що виказувала щодо росіян козацька старшина (листи І. Богуна). Навпаки, у творі з похвалою зображено подвиги видатних козацьких полководців І. Богуна, С. Наливайка, І. Підкови, Т. Трясила, Б. Хмельницького.

Ставлення автора твору до Російського імперіалізму і монархії відповідає духу поміркованого просвітництва. Автор схвалює абсолютну монархію, але освічену. Зате ворожо ставиться до тиранії, тому дії Петра І та його помічника О. Меншикова викликають деякий осуд. Усе ж весь тягар вини за катування і вбивства українців лягає на плечі О. Меншикова.

5. Висловлювання про літопис «Історія русів».

• «Історія Русів» є предтечею «Кобзаря» (М. Драгоманов).

• «Ця книга для нас і про нас. Вона приходить до українців у вирішальні часи» (/. Драч).

• «Історія русів» була гострою сокирою, що в темниці українського народу прорубувала вікно до волі, світла (В. Шевчук).

• «Історія русів» — найліпший з усіх інших творів української літератури XVIII ст. (М. Драгоманов).

5. Евристична бесіда.

— Про кого з видатних діячів ідеться у творі? (Б. Хмельницького та І. Мазепу.)

— Що є ідейним центром, кульмінацією твору? (Промова гетьмана Полуботка.)

— Що вам відомо про таємницю гетьмана Павла Полуботка? (Ніби він передав кілька бочок золота в англійський банк і заповідав багатство незалежній Україні, але код банківського рахунку загубився.)

V. Закріплення знань, умінь та навичок

1. Складання кросворда.

• Складіть питання до кросворда, виходячи з матеріалів теми; ключове слово — прізвище центральної постаті козацьких літописів та «Історії русів».

2. Проведення тестового опитування «Історія Русів»

1.  «Правдешній Малої Росії син та слуга»,— так називає себе:

 а) С. Величко;

б) Б. Хмельницький;

 в) І. Мазепа;

г) Г. Грабянка.

2. О. Пушкін, висловлюючись про «Історію Русів», звернув увагу на:

а) жанр твору;

б) його автора;

в) дискусію навколо образу І. Мазепи;

г) час написання літопису.

3. На думку М. Драгоманова, літопис сприяв виникненню:

а) «Слова о полку Ігоревім»;

 б) «Велесової книги»;

в) «Кобзаря»',

г) «Псалтиря».

4. Основна увага в «Історії русів» приділяється:

а) діяльності Б. Хмельницького;

б) сучасним авторові подіям на землях України;

в) посиленню кріпацтва;

г) просвітницькій діяльності І. Мазепи.

VI. Підбиття підсумків уроку. Оцінювання

Інтерактивна вправа «Мікрофон».

• Продовжіть речення: «Я пишаюся, що…»

«Козацькі літописи…»

«Для мене новим було…»

VII. Домашнє завдання

Опрацювати тему, підготуватися до ПЧ №2.    Г. Квітка-Основ’яненко. «Конотопська відьма».