"УРОК-ПОДОРОЖ. «ЧАРИ ВЕСНЯНОГО ЛІСУ»"

УРОК-ПОДОРОЖ. «ЧАРИ ВЕСНЯНОГО ЛІСУ»

Мета: виховувати в учнів любов до рідної природи, до всього живого; вчити берегти світ, який нас оточує; розширювати світогляд учнів; розвивати зв'язне мовлення, образне мислення.

Хід уроку

Ведучий. Мабуть, найбільшу насолоду і радість, найпалкішу любов до рідного краю, до життя викликає спілкування з природою. Вона завжди чарувала і чарує, хвилювала і хвилює людину. Шепіт голубої води, зелених дібров, спів дзвінкоголосих пташок, запах і розмаїття квітів — усе це дороге серцю, ні з чим не зрівняна природа рідного краю.

Учениця. Природа і Вітчизна — невіддільні. У кожного з нас залишився в серці дорогий куточок, де минало дитинство: зелена левада, луки з пахучою скошеною травою, сонячний сосновий бір або тінявий гай з суничними галявинами; широке поле, де так легко й солодко дихати, стежина, обіч якої ростуть волошки й маки, по якій, здається, не йдеш, а летиш, неначе птах...

Учень 

Безмежно з дитинства кохаю Красу свого рідного краю — Дніпра голубінь неозору, Сосну в надвечір’ї прозорім.

Учениця

У ліс завітаю я знову На тиху сердечну розмову. Як пахне достигла суниця І сонцем пропалена глиця!

І місяць у хмарках сріблистих, I свіжість весняного листя,

І синій промінчик волошок В пшеничному морі колосся.

Я чую зозулі кування,

Берізок тремтливих зітхання. Тонкі білокорі сестриці Сплели свої віти в косиці. 

Учень. Здавна люди вірили в богів — покровителів усього живого на землі. Такою покровителькою рослин була богиня Флора, покровителькою тварин богиня Фауна. Тому рослинний світ називають флорою, а тваринний — фауною.

Учениця 

Були у матері-Природи Дві донечки такої вроди:

Хто їх побачить хоч на мить,— Не міг забути й розлюбить. Голубооку звали Флора.

У неї очі, наче зорі,

Завжди замріяна, тендітна, Ласкава, ніжна та привітна,

А Фауна — швидка, як вітер, Могла за птахами летіти,

І за оленями стрибати

Та з білочками пустувати. Обидві світ живий любили, Відтак його боготворили.

Тож вирішила мудра мати В придане їм дарунки дати. Грайливій Флорі — світ рослин, А жвавій Фауні — тваринний, Щоб берегли і доглядали,

Від всього злого захищали. Живуть в легендах і понині Живого світу дві богині. 

Учень. Зазирни у природу. Ще біліє сніг, з відлигами чергуються морози, а під сніговою ковдрою пробуджується нове життя. І ось з’являються перші посланці зеленоокої Весни. Здається, ґрунт у весняному лісі прикритий тонкою мереживною скатертиною, зітканою з безлічі дзвоникоподібних сніжно-білих квіток.

Ведучий (до дітей у залі). Ви знаєте, які це квіти?

Діти. Знаємо! Підсніжники.

Учень. Квіти підсніжника — провісники тепла, символ сподівань на краще майбутнє. У народі їх називають квітами надії. Завдяки своїй красі і тому, що вони одними з перших відкривають карнавал цвітіння, проліски майже повністю винищені. Вони занесені до Червоної книги і потребують охорони. 

Звучить мелодія П. І. Чайковського «Пори року» — «Весняні мотиви».

Учениця

Ще земля в зимових шатах білих,Ще зимові віхоли літають,

Та з-під снігу, майже непомітний,Та весни розгін не зупинити.

Виглянув зненацька, серцю милий,І дзвінкі краплини починають

Соромливий пролісок блакитний.У промінні сонячнім бриніти.

Мелодія стихає.

Ведучий (до дітей). Діти, а яка відмінність між підсніжником і проліском? (Відповідь: різняться лише кольором.)

Діти відповідають, ведучий демонструє намальовані дітьми підсніжник і пролісок.

Ведучий. Правильно, це два брати, які відрізняються лише кольором: підсніжник — білий, а пролісок — блакитний.

Учениця. Та ось юна Весна ніби подорослішала і перетворилася на зрілу неповторну красуню. За підсніжником з’являється королева весняної флори, одна з найкращих весняних квіток — сон. Інколи в народі її за красу і кели- хоподібність називають ще диким тюльпаном. (Демонструє дітям гербарні квіти сону або картину). Ось вони — великі темно-фіолетові або бузково-сині, а часом білі квіти.

У погану погоду та на ніч квітки сону закриваються; враження таке, наче вони справді засинають. А може, назва пов’язана із стародавнім слов’янським повір’ям, яке говорить, що коли покласти сон-траву на ніч під голову, то уві сні побачиш своє майбутнє.

Учень

Ці квіти, малі та ласкаві,Сходити треба в надвечір’я

Мені всміхаються й тобі,У ліс, щоб сон-трави нарвать.

Їх цвіт рясний в зелених травах —Я не зірву вас, прощавайте,

Мов озеречка голубі.Без вас я бачу милі сни,

В народі є таке повір’я:Ростіть собі, та завітайте

Якщо ти хочеш міцно спать,До нас наступної вести.

Учениця. Ви знаєте, що ці квіти занесені до Червоної книги. Бережіть красу природи — сапфірові квіти сон-трави. А ще краще розведіть їх на грядках, клумбах.

Учень. Травень у лісі — святкова пора. Зацвітають конвалії. Український фольклор розповідає, що ці квіточки подібні до перлин і є застиглим щасливим сміхом лісової русалки Мавки, яка вперше відчула радість кохання. У Франції в першу неділю травня збирали конвалії, прикрашали ними житла. Запрошуючи дівчину до танцю, хлопець дарував їй букетик конвалій. Обмін букетиками навіть означав згоду на одруження. Якщо дівчина була незгодна, вона кидала букетик на землю. Ця чудова квітка, яку називають «лілія долин», на межі зникнення і занесена до Червоної книги.

Учениця

Сестра нарцисів, лілій ніжних,Мов наречена, з тонким станом

І неповторна серед них,Стоїть, всміхається мені,

Цвіте прекрасна, білосніжна,А запах ніжний, незрівнянний,

Конвалія в лісах моїх.П’янкий, мов чари весняні.

Учень

Її зірвать — зганьбити вроду.А потім нишком, мов злодії,

На жаль, знаходяться й такі —В мішках красу на торг везуть.

Бездумно нівечать природу,З пучком конвалій, лиходії,

Пакують квіти у мішки,Свою ж і совість продадуть.

Учитель. Дорогі діти! Любіть природу! Шануйте її, оберігайте. Нехай ніколи не підніметься ваша рука, щоб знищити цю неповторну красу