Урок "Повсякденне життя в умовах фронту і тилу. Практичне заняття №1."

                                                                                 Розробка уроку №4

                                                                                 Всесвітня історія 10 клас

                                                                                 вчитель   Падалко М.А.

 

Тема уроку: Повсякденне життя в умовах фронту і тилу

                    Практичне заняття №1.                                        .

Мета уроку: з’ясувати, як Перша світова війна змінила звички і вдачу людей; як змінилася роль жінки в ході війни, як взагалі змінилось повсякденне життя  людей; сприяти формуванню інформаційних компетентностей, мовленнєвих, розвивати критичне мислення, вдосконалювати вміння учнів формулювати власну думку; розвивати інтерес школярів до історії; вчити поважати і пам’ятати загальнолюдські цінності, минуле народу.

Тип уроку: практичне заняття                                                                                   Обладнання: презентація, роздатковий матеріал.

 Хід уроку.                                                                                                                             І. Організаційний момент                                                                                 Повідомлення мети, теми заняття

   ІІ. Виконання Практичного заняття

1.Повсякденне життя в умовах фронту

Завдання1(С. 42)

На підставі історичних джерел(фотографій) зробіть висновок про умови перебування військових на передовій.

Завдання 2.(С. 43)                                                                                                     Опрацювати історичні джерела і дайте відповідь: який рівень розвитку медицини існував в роки війни, хто допомагав солдатам, які зміни відбулись?

Скільки з них загинуло в бою?

 Додатковий матеріал.

     Інтерв’ю з  медичним радником  Міжнародного військового штабу  при штаб-квартирі НАТО  Вінандом Кортерінком.

«Отже, Вінанд, скажіть мені: наскільки небезпечними  були інфекції і хвороби як причина смерті під час Першої світової війни?

-  Коли вони починали Першу світову війну,вони не думали  про охорону здоров'я чи медицину. Вимоги до гігієни були слабкими.А лікування пацієнтів було застарілим. Рани легко вражалися інфекцією, тому що в них часто залишалися осколки, а поранені були в брудних одностроях і брудних окопах.

Антибіотиків ще не винайшли, що ставило перед військовими лікарями надзвичайно складне завдання.

Анестезія  також була величезною проблемою. Вони застосовували маски з хлороформом та інші види анестезії, але часто солдати прокидалися під час операції, інших убивали випадково.

Переливання крові було дуже складною справою.Кров треба було взяти з однієї людини і дати іншій. Це було чисто гігієнічне питання. Також погана їжа.   Потім ще й інфекційні хвороби. Фактично, грип  1918 року забрав більше людей  ніж Перша світова війна.

       Знання основних медичних процедур було слабким  порівняно із сучасною медициною, але війна, що спалахнула,  створила величезні можливості для перевірки  нових методик лікування. Можна сказати, що поля битв  були величезною лабораторією  для медичної галузі, де найкращі фахівці могли спробувати нові підходи.

         Марі Кюрі зі своєю донькою Ірен  відправилась уздовж лінії фронту і встановлювала рентгенівські апарати  уздовж усього фронту. Ця методика була відома,але ніколи не застосовувалась в такому масштабі.

            Проте не лише медична практика часто не відповідала умовам,  Часу на практику лікарям  не було.  Отримавши диплом, людина йшла на фронт. Навіть якщо не було диплома,інколи доводилося йти,

тому що ви були потрібні. Отже, це були некваліфіковані лікарі,

які лікували фізично і психологічно некваліфікованих солдатів.

              Більшість людей в галузі охорони здоров'я були фактично волонтерами. Організації Червого Хреста, а також місцеві волонтери, сестри з монастирів... усі прийшли на допомогу солдатам.

          Одним із найпоширеніших уражень була контузія, але хоча від цього явища страждали війська з усіх боків, вони дуже по-різному з ним боролися. Контузія як така була величезною військовою проблемою. Як розпізнається контузія? Як переконатися, що її не симулюють? Були деякі психіатри, деякі лікарі, які були більш прогресивними, але навіть у 1925 році військовий лікар, який описував офіційну історію медичної служби армії Канади, писав, що контузія - це певна істерія, і що проти неї ліків немає. Психологічно травмовані були "слабаками". А як може психологічно  травмований солдат довести, що йому вже покращало, ніж знову відправитися на фронт? Отже, німці дивилися на психологічно травмованихз точки зору економіки. Вони були як фабричні робітники, що страйкують. Це означало, що загалом німецьких лікарів задовольняло, коли вони відправляли своїх психологічно травмованих пацієнтів на збройний завод. Вони вже не воювали,але вони робили свій внесок у війну.На фронті страждали неймовірно,але це було і вдома.Не лише тому, що більшість основних продуктів харчування і ліків надходили не до них,а відправлялись на фронт.

               Під час війни цивільна охорона здоров'япотерпала неймовірно.

Наприклад, у Франції до війни був один лікар на,я думаю, 2 500 цивільних мешканців.Під час війни він був один на 14 тисяч. якщо лікар і був,у нього не було ліків,тому що вони також відправлялися на фронт.Якщо ми повернемось назад на сто років до тих знань, які вони мали,чи робили вони найкраще все що можливо?

З військової точки зору вони робили вражаючу роботу.

                 Медицина на війні не лише рятувала життя, вона і коштувала життів.Величезна кількість поранень і специфічний характер ранозначали, що обидві сторони мали переглянути   своє ставлення до поранених солдатів.  Це привело до змін,особливо в тому, як солдати доставлялися з поля бою до лікарняного ліжка.

          З військового боку,уся система евакуаціїі як евакуація була організована,отримала спеціалізацію під час Першої світової.На початку війни вони усвідомили,що необхідно змінити охорону здоров'я,

і всю логістику, але особливо охорону здоров'я.Наприклад,були потрібні мобільні шпиталіі лікарі, і санітари, які носили б ношіна фронті, щоб відправляти пацієнтів у тил,тому що вони лежали пораненіна полі бою по декілька діб.Потрібна була послідовність евакуації. Поранення в живіт малиоперуватися якомога швидше і якомога ближчедо лінії фронту.

Отже, передові хірургічні пункти відкривалисяна відстані лише у півтори-двімилі від лінії фронту.Швидкість надання солдатам допомогистала ключовим питанням в Першій світовій війні.Чотири з п'яти померлих на полі боюпомирали в першу годинупісля поранення.Це стало відоме як "золота година",а сьогодні навіть удосконалилось доперших "платинових" десяти хвилин.»

 

Завдання 3.

Який висновок про долю військовополонених Ви можете зробити на підставі аналізу документів і фотографій?(С. 44 ) Проаналізуйте діаграму. Чому, на Вашу думку, кількість військовополонених у різних країнах суттєво відрізнялася?(С. 45)

2.Повсякденне  життя в умовах тилу

Робота з поняттями.

Інтернування — примусове затримання однією воюючою державою громадян іншої воюючої держави, які проживають на її території, до закінчення війни.

Інтерновані. З початком війни уряди деяких країн запровадили практику інтернування. Наприклад, до спеціальних таборів були інтерновані німці, які проживали у Франції та Австралії. Не оминула лиха доля й українців, які проживали в Канаді — британському домініоні. У 2005 р. уряд Канади офіційно вибачився перед тими, хто був інтернований під час Першої світової війни, за драматичну сторінку минулого й виділив кошти на вшанування їхньої пам’яті.

• Ознайомтеся з висловлюванням Л. Луцюка. Як Ви вважаєте, чи можна застосувати визначення «безвинно обвинувачені» до інтернованих?                                                         «Більшість із приблизно 170 тис. українців, яких привабили до Канади обіцянками вільної землі та свободи... приїхала з габсбурзьких підавстрійських Галичини й Буковини. Їхнє громадянство (а не їхня національність) офіційно визначалося як “австрійське” або “австро-угорське”. Ті, хто належав до цих категорій, підпадали під дію Закону про військові заходи (1914) і… мали бути направлені до ... “концентраційних таборів” або принаймні підлягали реєстрації як “ворожі чужинці”… У період з 1914 по 1920 р. було інтерновано 8579 таких “ворожих чужинців”, зокрема 81 жінку та 156 дітей…» Любомир Луцюк, канадський історик і географ (Luciuk Lubomyr. In Fear of the Barbed Wire Fence: Canada’s First National Internment Operations and the Ukrainian Canadians, 1914–1920 / Kashtan Press, in cooperation with the Ukrainian Canadian Civil Liberties Association, 2001. — Р. 5–6)

Доля цивільного населення. Війна зруйнувала стереотип про її винятково «чоловічий» характер. Жінки брали участь у бойових діях, були медсестрами, кухарями, водіями, перекладачами. Вони тяжко працювали в сільському госпо дарстві та на військових заводах. У прифронтовій зоні жінки потрапляли під артилерійські обстріли й бомбардування. У родинах оплакували загиблих, доглядали скалічених війною, чекали на повернення полонених і зниклих безвісти. Турбота про дітей і хворих також лягла на плечі жінок.

 

Біженці. До Першої світової війни історія не знала такої кількості біженців. Тільки в Європі 12 млн осіб скуштували гіркого хліба біженців. На початку війни свої домівки залишили майже третина жителів Бельгії; у Франції біженцями стали приблизно 2 млн осіб. Влада розселила їх по всій території країни й навіть у північноафриканських колоніях. Висновок. Перша світова війна (1914–1918) стала тяжким випробуванням для мільйонів жінок і чоловіків, дітей і літніх людей. Її руйнівний вплив на життя, здоров’я, матеріальні статки, психологічний стан десятків мільйонів людей як на фронті, так і в тилу.

Завдання 4.

Яких страждань зазнавали мешканці різних країн в умовах тилу? Характер страждань співвіднести зі статусами.

Презентація роботи учнів за випереджальним завданням « Зміна статусу жінки в період Першої світової війни»(за бажанням, за часом заняття)

 

ІV.Домашнє завдання

Повторити  пар. 1-3, С 41-50 підготуватися до Тематичної роботи.

 

 

 

 

 

 

 

 

Додатковий матеріал

Вони є не меншими героями, ніж ті, кого вони врятували і чиї імена є в підручниках і мемуарах. Історії жінок, які стали сестрами милосердя в армії, на флоті, в Європі, у Сибіру, Сполучених Штатах та Канаді. Вічним пам'ятником "голубкам" є гора Едіт Кевелл у Скелястих горах.

Є в Скелястих горах Альберти (Канада) гора, яку індіанці колись називали "Білою примарою". Воно й не дивно: круті схили її, вкриті снігом, несуть у собі якусь могутню таїну, змушуючи кожного на мить завмерти, перш ніж клацнути фотоапаратом.

З часів Першої світової війни (1914-1918) гору стали звати "Едіт Кевелл" – на пошану сестри-жалібниці британського походження, розстріляної німцями.

Едіт Кевелл

Едіт Кевелл (Еdith Cavell) належала до тих жінок, які не тільки ненавиділи війну. Вони намагалися внести в її криваву жорстокість хоч трішки комфорту, турботливої жіночності, поставивши під сумнів несумісність таких понять, як "війна" й "жінка".

Маючи за плечима шляхетне виховання в сім‘ї вікарія англіканської церкви (Норфолк, Англія), добре володіючи французькою та навичками медсестри, Едіт на початку війни вже опікувалась, як старша медсестра, пацієнтами школи-госпіталю в Брюсселі.

Всі матеріали за темою "Перша світова війна"

Коли під осінь 1914 року війна підступила до столиці Бельгії, в школі облаштували госпіталь міжнародного комітету Червоного Хреста, де лікували і "кайзерівців", і солдатів країн, що воювали з Німеччиною та Австро-Угорщиною.

З однаковою для всіх своїх пацієнтів увагою – незалежно від національності, релігійних та політичних переконань, а також особистих симпатій – вихованки Едіт Кевелл робили свою справу в кращих традиціях воєнної медицини британського вишколу.

Флоренс Найтінгейл

Хіба могло бути інакше? Адже в них, британців, уже була Флоренс Найтінгейл – легендарна сестра-жалібниця, зачинателька медсестринського руху в часи Кримської війни (1853-1856).

Але для самої Едіт, вихованої на засадах гуманізму й милосердя, цього було мало. Отож жінка стає серцевиною підпілля, яке фінансує та переправляє в нейтральні Нідерланди тих видужуючих, які вже могли пересуватися без сторонньої допомоги. Забезпечуючи щасливчиків документами та провідниками, не вбереглося підпілля від зрадника.

        У серпні 1915-го медсестру-сміливицю схопили. Її судив військово-польовий трибунал за "зраду", зігнорувавши негативним міжнародним резонансом, в якому помітну роль грали США з Іспанією.

Присудом був розстріл. 12 жовтня 1915 року відділення з 16-ти стрільців виконало присуд, не здригнувшись.

Плакат, який повідомляв про страту медсестри

Шляхетна жінка, медсестра не за вишколом – за покликанням, Едіт до останньої хвилини була впевнена, що чинила благородно. Загалом же патріоткою було врятовано від перспективи бути розстріляними відразу ж після госпіталю понад 200 військовиків.

Ось так "війна" й "милосердя" змагалися на шпагах: хто ж і справді лицар? Як правило, справжні лицарі гинули, часто – зі словами всепрощення на вустах, як Едіт Кевелл.

           Як службовець-невійськовик, вона була захищена Женевською конвенцією, але оскільки допомагала стати на ноги солдатам, які, за версією Німеччини, не сьогодні-завтра мали поповнити армії воюючих з Німеччиною країн (в основному це були солдати Британії, Франції та Бельгії), військовий трибунал розглядав її дії як сприяння ворожим силам.

Хоча, з іншого боку, для Едіт, яка зі своїми вихованками буквально виняньчувала пацієнтів, перспектива віддавання їх на поталу окупантам не ув‘язувалась ні з етикою, ні з християнською мораллю – "возлюби ближнього" – і тому здавалась дикою.

Один з плакатів на пошану шляхетної жалібниці

Та історія розсудила по-своєму. Жертовність британської медсестри була гідно оцінена світом: від Англії і до Бельгії, від Франції і до Австралії, в Канаді й Сполучених Штатах її іменем названі вулиці, школи, лікарні й парки, знято дві кінострічки, написано книжки.

Французька співачка Едіт Піаф, яка народилася через два з лишком місяці після страти Едіт Кевелл, була названа в її честь. Але ніщо, на мою думку, так не вражає, як гора в Альберті – вся сива, як і пам‘ять про британську сестру-жалібницю… горда своєю величчю, мов само милосердя.

Та сама гора у національному парку Джаспер у канадській провінції Альберта

Страта Едіт Кевелл прокотилася відлунням, яке розглядається сьогодні істориками (як і затоплений німцями британський пасажирський лайнер "Лузитанія" з 124-ма громадянами США серед 1198 загиблих та "телеграмою Ціммермана") як одна з рушійних сил, що спонукали Вашингтон підтримати в Першій світовій війні Антанту, тобто Англію, Францію та Росію.

До слова, в історії Першої світової війни є медсестра, якою однаково можуть пишатися і Штати, і Канада. Це – Ліна Гіґбі (Lenah H. Sutcliffe Higbee), яка пішла служити на флот – всупереч поширеному тоді упередженню, що жінка на судні приносить нещастя.

Ліна Гіґбі  (у центрі) з подругами-медсестрами

Ліна Гіґбі народилася і виросла в канадському Нью-Брансвіку у 1874 році. 9-річна Едіт Кевелл на той час уже об‘їжджала разом з матір‘ю всіх немічних парафіян батькової церкви – пізнавала, так би мовити, азбуку "любові до ближнього".

Ліна ж, коли настає час обирати професію, опиняється в США, де в Нью-Йорку у всіх на вустах була медична школа-госпіталь (New York Post-graduate Hospital). Випускний бал і весілля стають для дівчини щасливими подіями 1899 року.

Реклама того самого шпиталю, де вчилась Ліна

Виходить заміж за лейтенанта-полковника Корпусу морської піхоти США Джона Генлі Гіґбі, який був старшим від неї на 36 років. Але він встиг передати коханій жінці його любов у море, в людей, для яких флот – це цілий всесвіт.

Коли чоловік помирає у Баффало в 1908 році (до слова, саме на її день народження), Ліна Гіґбі вдосконалює свої навики медсестри у госпіталі Фордгем вНью-Йорку. Того ж таки року її зараховують у знамениту "двадцятку медсестер", яка першою в історії Америки починає службу на флоті.

Лейтенант американського флоту Рамона Ламберт

Карколомна кар‘єра характерна не тільки для кінозірок…

Уже в квітні 1909-го вона стає головною медсестрою флоту з призначенням на роботу в Норфолк – головну базу Військово-Морських Сил США. Кілька років по тому Ліна Гіґбі стає завідуючою – другою особою в медсестринському корпусі флоту США, успішно утримуючи цей статус до 1922 року.

Перша світова війна втиснулася в цей проміжок часу згустком жалю та безсонними ночами, проведенимим біля ліжок поранених, вертикальною зморшкою на її чолі – від чужих смертей на її очах, від чиєїсь некомпетентності й безнадії в очах важкопоранених, а також злості – на тих, хто розпочав цю криваву бійню.

І все ж такі, як Ліна Гіґбі, не тільки внесли у флотське будення ласку "голубок" та "ластівок". Вони, мов морські чайки, прижилися в буднях моряків і звели нанівець прикмету сумнівної репутації – "жінка на судні – до нещастя".

Ліна Гіґбі

Якби це було не так, чи була б ця відчайдушна жінка нагороджена медаллю Перемоги та Військово-Морським хрестом США (першою серед жінок Америки!), що поступається статусом тільки медалі Честі (Medal of Honour)?

Коли Ліна помирає в 1941-ому, країна вирішує ще раз віддати данину шани цій неординарній жінці, назвавши її ім‘ям один з ескадрених міноносців; "USS Higbee" вкрив себе славою вже в іншій світовій війні – 1939-1945 рр.

Ім'я жінки не завадило цьому кораблю мати героїчну історію

Хоча і без медалей жінкам вдавалося знаходити для поранених ту "живу воду", що ставила їх на ноги.

Як ось і Ельза Брендстром (Elsa Brandstrom), донька шведського посла в царській Росії. З першого ж дня війни вона пропонує російській армії свої вміння сестри-жалібниці, а згодом, як представниця міжнародного комітету Червоного Хреста, прибуває до Сибіру доглядати полонених "кайзерівців".

Ельза Брендстром

Навіть коли царська охранка відбирає у неї дозвіл на роботу, Ельза вирушає до Сибіру нелегально, тягнучи із собою валізи з перекисом водню та бинтами. Мимоволі напрошується порівняння з жінками-"декабристками", які розділили сувору дійсність зі своїми чоловіками, засудженими в 1825 році за "вільнодумство".

Шведську громадянку привели до Сибіру також порив жертовності та почуття жалю, але – до чужих чоловіків, наречених, братів та батьків… Однак хто зараз знає її ім‘я так, як знають імена Катерини Трубецької чи Марії Волконської?

За нею закріпилося ласкаве ймення – "сибірський ангел". Однак і на рятувальницю знайшлася тоді управа – 1920 року її таки заарештовують в Омську. Їй пощастило вислизнути з-за грат і вона повертається на батьківщину, де не полишає своєї справи: допомагає полоненим, пораненим, сиротам. Відтак, вже в Америці, продовжує перейматися проблемами німецьких та австрійських біженців...

Можна називати ще багато славних імен, їх сотні. Вічним пам'ятником сестричкам, "голубкам" є гора Едіт Кевелл. Як пощастить бути в тих місцях, заверніть до Джасперу, вклоніться пам‘яті жалібниць, які ціною власного життя утвердили у віках поняття милосердя.

 

Використані джерела:

1.Чи принесла Перша світова війна користь медицині? /» НАТО –Ревю»

2. 1. Радіо свобода, сайт

3.П Полянський,  Всесвітня історія 2018р.

4. Медсестри Першої світової. Навіть гора прийшла до них з поклоном...