Урок "ПОЗАКЛАСНЕ ЧИТАННЯ. І. КРИП'ЯКЕВИЧ «МАЛІ КОЗАКИ»

ПОЗАКЛАСНЕ ЧИТАННЯ.

І. КРИП'ЯКЕВИЧ «МАЛІ КОЗАКИ»

Тип уроку:      засвоєння нових знань.

ХІД УРОКУ

1. Організаційний момент
2. Актуалізація опорних знань у формі бесіди за питаннями

• Хто такі козаки?
• Твори яких письменників оповідають про козацтво, його прагнення, особливості життя, побуту тощо? (/. Нечуй-Левицький «Запорожці», О. Сенатович «Малий Віз»...)
• Яким повинен бути козак?
• Чому багато хто з простого люду намагався потрапити до козацького війська?
• Чи хотіли б ви стати козаком? Чому?

III. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

/. П. Крип'якевич прагне навчити юного читача

по-державному мислити, ставити добробут

Вітчизни вище особистих користей та амбіцій,

закликає сталити розум, характер і тіло,

здобувати знання, виховувати в собі громадянина.

Р. Крип'якевич

1. Життєвий і творчий шлях І. Крип'якевича (матеріал для вчителя)

ІВАН ПЕТРОВИЧ КРИП'ЯКЕВИЧ (25.06.1886р.—21.04.1967р.) народився у м. Львові у сім'ї священика. Буває, поталанить дитині, і оте благодатне зерно засіють їй у душу батьки, чи школа, чи старші товари­ші, чи випадкові люди. До таких щасливих зараховував себе й І. Крип'я­кевич. Щоправда, школа (польська гімназія) аж ніяк не могла вико­нати такої програми, тому роль вихователя взяв на себе його батько, вчений-теолог. До того ж, один із старших товаришів, Степан Гасюк, завів якось його, учня 6-го класу, до бібліотеки Наукового товариства імені Т. Г. Шевченка. «Бібліотекар, Михайло Павлик (відомий громад­ський діяч і письменник), добряча людина,— згадує у своїх мемуарах І. Крип'якевич,— позичив мені без будь-якої поруки том Записок НТШ, де була стаття І. Франка «Козак Плахта». Це наукове видання справило на мене велике враження, і я рішив стати істориком України.»

З 1904-1909 рік навчався на філологічному факультеті Львівського університету. В студентські роки брав активну участь у боротьбі за укра­їнський університет, займався культурно-освітньою діяльністю.

Уже в гімназійному віці І. Крип'якевич, поруч із студіями історії, займався й белетристикою. Перші школярські й студентські спроби він ревниво приховував, відчуваючи, що особливо хвалитися нічим; лише вряди-годи з'являлися його дрібні оповідання і п'єси в дитячому жур­налі «Дзвінок» (1905—1906) без підпису або під криптонімом.

У 1908р. організував «Просвітній кружок», тісно співпрацював з «Просвітою».

У 1912р. визріває потреба перейти на українську історичну темати­ку, тож «Руське товариство педагогічне» публікує історичне оповідання з часів Хмельниччини «Малі козаки», яке вміщене у цій книзі. Оповідан­ня було зустріте сучасниками із захопленням, про що свідчить рецензія в газеті «Неділя» (1912).

Усі художні твори І. Крип'якевича публікувалися під псевдоніма­ми («Петренко» — це данина батькові Петрові Крип'якевичу, Горишівський — пов'язаний з Горишевом на Холмщині, де дід Івана Крип'яке­вича, О. Михайло, був парохом).

Крип'якевич вважав своїм життєвим покликанням наукову роботу, він радо брався і за популяризацію історії, усвідомлюючи, що це потріб­но для суспільства. «В рекордовому часі, протягом одного місяця, я скла­дав підручник для початкової школи і перших класів середньої школи: «Коротку історію України».

1939р. разом зі своїми колишніми читачами І. Крип'якевич пере­йшов у підпілля, щоб забезпечити вже не шкільне навчання, а таємну самоосвіту.

Він боляче сприймав той факт, що українці в порівнянні з сусідніми народами не мають достатньої кількості популярної історичної літератури, тому він є автором чи співавтором так званої «Історичної бібліотеки».

Він добре знав, що саме в наймолодшому віці дитину треба зацікави­ти історією рідного краю, прищепити їй почуття національної гордості, бо без цього неможливе становлення майбутнього громадянина.

Помер і похований І. Крип'якевич у Львові. Найважливіші історичні праці присвятив періоду козаччини і Хмельниччини.

Із тріади функцій художньої літератури (перша функція — розва­жальна: приємно провести час; друга — естетична: дати задоволення від прекрасного; третя — пізнавально-дидактична: інформувати, вчити, ви­ховувати) — І. Крип'якевич віддав перевагу останній.

Він намагався засобами художньої літератури, розважаючи й за­хоплюючи юного читача цікавим сюжетом та в деякій мірі художньою формою, передати йому якомога більше знань з історії і завдяки цьому сприяти не тільки розвиткові його ерудиції, але й підвищенню націо­нальної свідомості.

2. Робота над змістом твору «Малі козаки»

1.    Тема: зображення часів боротьби українського козацтва з польськи­ми паничами на чолі з Б.Хмельницьким; мрія малих хлопців стати ко­заками, присвятити своє життя, навіть віддати його, якщо потрібно, за визволення України від загарбників, за вільне життя.
2.    Ідея: уславлення прагнень хлопців, малих козаків, служити народові, його інтересам; Б. Хмельницького, який уболівав за долю рідного краю.
3.    Основна думка: ніхто не знаходиться осторонь, коли Україні загро­жує небезпека, поневолення; навіть мале козацтво намагається до­вести власну значимість. «Ми молоді, але готові віддати на службу вітчизні все наше життя, а як буде треба, то, й смерть приймемо для добра України...»

3.    Жанр: історичне оповідання.
4.    Композиція.

Твір складається з чотирьох частин:

I. Знайомство з хлопцями; їх прагнення стати козаками; промова
козацтва до селян

II. Опис козацького війська, задум хлопців організувати козацтво

3. Озброєність малих козаків, бажання хлопців боронити волю України
4.                      Обирання Василька отаманом малих козаків; раптова зустріч хлопців із Б. Хмельницьким

Експозиція: випасаючи власну худорбу, хлопці намагаються побачити козацтво, яке йшло повз село Нова Воля.

Зав'язка: промова козаків до селян від імені Б. Хмельницького;

Кульмінація: утворення малого козацтва, прагнення козаків борони­ти Україну від будь-якого ворога, поневолювання.

Розв'язка: зустріч малих козаків із Б. Хмельницьким, його промова до них: «Приймаємо вас, малі козаки, до запорозького війська».

6.    Герої твору: Василько Романів, Лесь Береза, Остапко Варениця, Грицуньо Петрів, Михайло Олійник, Іванко Чорний, Степан Великий, Пет­русь Карпенко, Михалко Дяченко, дід Стефан, Б. Хмельницький.
7.    Обговорення змісту оповідання у формі бесіди із застосуванням за­пропонованих питань:

• Яка історична епоха відображена в оповіданні? (Хмельниччина, бо­ротьба українського народу з ляхами.)
• Чим зацікавився гурт хлопців? {Проїздом повз села козацького вій­ська.) Як ви гадаєте, чому?
• Як І. Крип'якевич змальовує козаків? Опишіть їх зовнішність. («Наші лицарі сиділи на рослих конях, прибрані були в сині жупани, підпоясані жовто-золотими поясами, на головах мали високі шапки, че­рез плече рушниці, при боках висіли довгі криві шаблюки, а при поясі ще якесь знаряддя. Сідло в одного було дивної роботи, вкрите оксамитом чи якоюсь іншою дорогою матерією, а уздечка хіба посаджена само­цвітом, так світилася». «Попереду їхали козацькі музики. Всі на ко­нях з інструментами, аж дивно було глядіти. Інструментів було без числа, а такі незвичайні, що у нас ніколи не відали. Одні грали на тру­бах і сурмах; труби були то великі, то маленькі. Довгі і короткі, де­які кручені, дивної форми, а всі світилися, як золото. Інші козаки били в бубни, а бубни також були різної величини: деякі дуже великі і голос­ні, а інші маленькі, що дрібонько торохкотіли. їхали на конях і банду­ристи з великими бандурами перед собою, а пальцями водили по стру­нах то швиденько, то спроквола. Се була дивна музика». «їхали козаки в рядах, різними відділами зі старшиною. Десять козаків — то був де­сяток, а коло них їхав отаман. Сто козаків — се була сотня, а стар­шим був сотник, і він їхав перед своїм відділом. Тисяча козаків — се був полк, а старшиною був полковник; але в деяких полках було їй більше козаків, певно, по кілька тисяч. Кожний старшина мав відзнаку своєї власті: полковники мали золочені булави, сотники тримали в руках менші булави, пірначі, а отамани мали прості палиці, тільки деякі були з булавами. Кожен відділ козаків мав свій знак: десятки мали малі пра­порці, а називали їх «значками»; сотні мали більші прапори; а найбільші і найгарніші були полкові хоругви. Козацькі прапори були різної краски: деякі червоні, інші сині, ще інші — жовті. На кожнім прапорі був інший знак: тут ангел з мечем у руці, там хрест, там знов хрест над півміся­цем; деінше намальовано козака з рушницею через плече; то знов руки з мечем, або якогось звіра, або птицю. Говорили люди, що се знаки різ­них міст і повітів, з яких прийшли козаки. Козаки були в різних одягах, найбільше мали на собі сині і червоні жупани, а на головах великі шап­ки. Але деякі були в залізних збруях, панцирах, а як їхали, залізо дзве­ніло глухим голосом. Оружжя мали всілякі: стрільби і рушниці, шаблі, пістолети; деякі відділи мали в руках довгі списи, дерев'яні із залізними кінцями, інші були з луками через плечі. Позаду за кожним полком везли військові гармати. Се були тяжкі, великі штуки з широкими чорними гирлами. За гарматами їхали довгі вози з військовими припасами; везли кулі, порох у залізних скринях, всякі харчі — муку, сухарі, сушене м'ясо і рибу і всякі інші потрібні речі». Для чого козацьке військо прибуло до села? Як про це зазначено у грамоті, прочитайте. («Богдан Хмельницький, гетьман, з усім вій­ськом запорозьким усім взагалі і кожному з осібна, кому про се знати належить, доносимо, що ми вийшли з великою силою із запорозької землі і йдемо до вас, щоб висвободити вас з давньої неволі і зробити вольними. Довгі роки терпіли ми вже кривду і насильства. Цілому світові відо­мо, як нищили нас польські пани. Накладали на нас невольницькі тягарі і панщизняні роботи, руйнували наше добро, кривдили наші діти. Хто ішов з жалобою і шукав справедливості, той знаходив тільки сміх і зне­вагу. Коли ми домагалися наших прав, називали нас бунтівниками. За­були про се, що ми нашими грудьми боронили Польщу перед татарами. Поляки бажають знищити весь козацький рід. На всі ті кривди нема ін­шого способу, лише зламати поляків силою. Нехай козаки і селяни разом кинуться на ворогів. Хоч ворожа сила велика, ми не вступимося перед ними,— покладемо перед ними мертві трупи, застелимо дорогу моги­лами. Мусимо добути давню свободу, яку мали батьки наші...»)

• Хто, на думку хлопців, міг вступити до козацького війська? («...до козацького війська кожному можна йти; козаки — се такі самі люди, як в нашім селі, тільки не хочуть слухати пана і не роблять панщини. До війська приймають кожного, хто захоче до них приступити. Па­рубки з нашого села говорили, що підуть з козаками...»)
• Як цю пропозицію Василька прийняли хлопці?
• Кого ви вважаєте козаком? Які риси характеру повинні бути присут­ні у нього? (Завзятість, мужність, винахідливість, спритність, рішу­чість, ненависть до ворога тощо.)
• Про яку пригоду з шаблею розповів Василеві дідусь Стефан? Пере­кажіть її. Як ця розповідь характеризує прадіда хлопця?
• Якою зброєю знарядилися хлопці для створення власного козаць­кого війська? (У Стефанка — старий лук; у Іванка — довгий спис; у Леся — велика, тяжка рушниця; інші хлопці принесли топір; вила; добрий дрючок, оковалий залізом; бучки; палиця (у Грицуньо); у Остапка — гармата; моздір.)
• Чим Остапко Варениця здивував хлопців — організаторів козацько­го війська? Власну розповідь підтвердіть словами з тексту.
• Що у творі І. Крип'якевича «Малі козаки» здалося вам кумедним? Наведіть приклади з твору.
• Про що свідчить клятва Василя перед хлопцями — малими козака­ми, і хлопців перед Василем? («— Отся шабля буде добрим на нагоро­ду, а лихим — на кару. А я не зложу її, поки не помстимо нашої крив­ди і не здобудемо волі України.— Ми всі підемо з тобою, всі положимо голови за нашу вітчизну! — однодушно загомоніли хлопці»)

• Які посади визначалися серед козацтва? (Отаман, писар, хорунжий (носить прапор), трубач, довгобуги, обозний, суддя, осавули, старши­ни, пушкар, чура)
• Чим пов'язана несподівана зустріч малих козаків з Б. Хмельницьким?
• А чим власне ви змогли б допомогти рідному краю у скрутний для нього час?

IV. Закріплення вивченого матеріалу

1. Проведення тестового опитування. (Додаток)
2. Робота на картках. (Додаток)

V. Підсумок уроку

Сьогодні, коли ми намагаємося наповнити реальним змістом про­голошену незалежність України, дидактика скромного белетристичного доробку І. Крип'якевича здається дуже актуальною, бо, будуючи віль­ну державу, юні громадяни повинні пам'ятати, що вони мають усі під­стави пишатися героїчним минулим своїх предків і знати правду про те, що і як «було колись в Україні»

VI. Оголошення результатів роботи школярів

VII. Домашнє завдання

Дібрати цікавий матеріал з життя і творчості Т. Г. Шевченка; вивчити його вірш «За сонцем хмаронька пливе».

Тема: І. Крип'якевич «Малі козаки».

Тести

1. Події, які зображені у творі І. Крип'якевича, відбувалися:

а) восени 1848р.; 

б) у минулому столітті;

в) влітку 1864 р.

а) випасали худобу і не могли її залишити самотньою;

б) боялися озброєних вояків;

в) батьки заборонили їм це робити.

  3.Серед гурту хлопців шепелявив і не вмів добре говорити:

     а) Василько Романів; 

     б) Лесь Береза;

     в) Грицуньо Петрів.

 4.Козаки боролися за визволення рідного краю з:

а) з татарами; 

б) з поляками;       

в) з німцями.

5. Як мешканці села зустрічали козаків?

а) Без великої радості і бажання;

б) виявили байдужість;

в) у святковому одязі, немов на велике свято.

6. Народ, побачивши козаків, голосно вигукував:

а) «Слава, слава нашим лицарям, слава освободителям»;

б) «Боже, що ж це буде! Знову поневолення!»;

в) «Вітаємо нову владу! Може, жити буде краще!».

7. Яким чином козацтво припинило шум, крики селян?

а) Вчинили стрілянину;

б) заторохтіли у барабани;

в) перекрикували галас народу.

8. Дивлячись на козацьке військо, Василько був вражений:

а) музиками козаків;

б) організованістю і завзятістю військових;

в) їхнім дорогим вбранням.

а) десяток; 

б) полк; 

в) загін.

10.                                                               Про яку зброю не згадується у знарядді козацькому?

     а) Луки; 

     б) пістолети; 

     в) кинджали.

11.          Козацьке військо, лишаючи село, вирушило:

а) під Львів; 

б) до Новгорода;  

в) під Київ.

12. Хлопцям запропонував стати козаками:

а) Іван Чорний; 

б) Степан Великий;

в) Василь Романів.

13. Василько Романів був у віці:

а) тринадцятирічному; 

б) чотирнадцятирічному;

в) двадцятирічному.

14. Де зробив Василько шаблю?

а) Викрав у військового поляка;

б) знайшов, копаючи на гумнірів;

в) вона залишилася у спадок від діда.

15. Чим здивував Остапко хлопців — організаторів козацтва?

а) Притягнув залізну гармату;

б) військовим одягом;

в) величезним луком.

16. Яку кількість військових налічувало мале козацтво?

а) Трохи не півсотні;

б) більше як тридцять хлопців;

в) майже сотню.

а) Василькові; 

б) Остапові;

в) Грицуньо.

а) отаманом; 

б) полковником;

в) сотенним.

19. Серед малих козаків ледве не зчинилась сварка через те, що:

а) кожний хотів бути отаманом або полковником;

в) всі хлопці хотіли «мати якийсь уряд».

20. ]з якою метою хлопці організували мале козацтво:

а) для боротьби з ворогами українського народу;

б) виявити власні здібності до військової справи;

в) забезпечити дозвілля грою.

21. Богдана Хмельницького в народі називали:

а) червоним сонечком; 

б) козацьким батьком;

в) визволителем народу.

22. Чим закінчилася зустріч Б. Хмельницького з малими козаками?

а) Хлопців було висміяно за їх дитячу забаву;

б) мале козацтво було прийнято до запорозького війська;

в) він не звернув уваги на малих козаків.

24. Писарем малі козаки обрали Михайла Дяченка, бо він:

а) має здібності грамотно висловлювати власну думку;

б) порядна, чесна, добра людина;

в) гарно пише.

Примітка. За кожну правильну відповідь встановлюється 0,5 бала.

Картки

Картка № 1

1. Вмотивуйте, яке значення мало те, що хлопці вирішили стати коза­ками і прагнули боронити волю рідного краю,
2. Висловлюючи власну думку, прокоментуйте слова Василька Романі-ва: «Ми готові віддати наше життя, щоб здобути волю України!».
3. Яку думку висловлював Б. Хмельницький хлопцям стосовно їх ве­ликого бажання стати козаками?

а) «... побідить Україна, як матиме таких хлопців»;

в) «... ми пишаємося вами, хлопці, ви — наше майбутнє!».

Картка № 2

1.           Доведіть, що хлопці дуже намагалися стати козаками, вдаючись до всіляких зусиль? Власну думку обґрунтуйте.
2.           Що мав на увазі дід Стефан, висловлюючи наступне: «Козаки не дба­ють за одіж, вони такі самі люди, як ми». Міркування щодо цього вмотивуйте.

3.           «Малі козаки» І. Крип'якевича за жанровою спрямованістю — це:

а) соціальне оповідання;

б) історичне оповідання;

в) казка про Б. Хмельницького.

Картка № З

1. Як пояснити те, що мешканці села святково зустріли козаків? Влас­ну відповідь доведіть, посилаючись на текст твору.
2. Переконайте в тому, що козацьке військо на чолі з Б. Хмельницьким намагалося покращити життя українського села. Особисті міркуван­ня обґрунтуйте на підставі оповідання.
3. Зі скількох частин складається твір І. Крип'якевича «Малі ко­заки»?

а) П'ятьох; 

б) трьох; 

в) чотирьох.

Для вибіркового ознайомлення із змістом твору:

Як І. Крип'якевич змальовує козаків?

 «Наші лицарі сиділи на рослих конях, прибрані були в сині жупани, підпоясані жовто-золотими поясами, на головах мали високі шапки, че­рез плече рушниці, при боках висіли довгі криві шаблюки, а при поясі ще якесь знаряддя. Сідло в одного було дивної роботи, вкрите оксамитом чи якоюсь іншою дорогою матерією, а уздечка хіба посаджена само­цвітом, так світилася». «Попереду їхали козацькі музики. Всі на ко­нях з інструментами, аж дивно було глядіти. Інструментів було без числа, а такі незвичайні, що у нас ніколи не відали. Одні грали на тру­бах і сурмах; труби були то великі, то маленькі. Довгі і короткі, де­які кручені, дивної форми, а всі світилися, як золото. Інші козаки били в бубни, а бубни також були різної величини: деякі дуже великі і голос­ні, а інші маленькі, що дрібонько торохкотіли. їхали на конях і банду­ристи з великими бандурами перед собою, а пальцями водили по стру­нах то швиденько, то спроквола. Се була дивна музика». «їхали козаки в рядах, різними відділами зі старшиною. Десять козаків — то був де­сяток, а коло них їхав отаман. Сто козаків — се була сотня, а стар­шим був сотник, і він їхав перед своїм відділом. Тисяча козаків — се був полк, а старшиною був полковник; але в деяких полках було їй більше козаків, певно, по кілька тисяч. Кожний старшина мав відзнаку своєї власті: полковники мали золочені булави, сотники тримали в руках менші булави, пірначі, а отамани мали прості палиці, тільки деякі були з булавами. Кожен відділ козаків мав свій знак: десятки мали малі пра­порці, а називали їх «значками»; сотні мали більші прапори; а найбільші і найгарніші були полкові хоругви. Козацькі прапори були різної краски: деякі червоні, інші сині, ще інші — жовті. На кожнім прапорі був інший знак: тут ангел з мечем у руці, там хрест, там знов хрест над півміся­цем; деінше намальовано козака з рушницею через плече; то знов руки з мечем, або якогось звіра, або птицю. Говорили люди, що се знаки різ­них міст і повітів, з яких прийшли козаки. Козаки були в різних одягах, найбільше мали на собі сині і червоні жупани, а на головах великі шап­ки. Але деякі були в залізних збруях, панцирах, а як їхали, залізо дзве­ніло глухим голосом. Оружжя мали всілякі: стрільби і рушниці, шаблі, пістолети; деякі відділи мали в руках довгі списи, дерев'яні із залізними кінцями, інші були з луками через плечі. Позаду за кожним полком везли військові гармати. Се були тяжкі, великі штуки з широкими чорними гирлами. За гарматами їхали довгі вози з військовими припасами; везли кулі, порох у залізних скринях, всякі харчі — муку, сухарі, сушене м'ясо і рибу і всякі інші потрібні речі».

Для чого козацьке військо прибуло до села?

 «Богдан Хмельницький, гетьман, з усім вій­ськом запорозьким усім взагалі і кожному з осібна, кому про се знати належить, доносимо, що ми вийшли з великою силою із запорозької землі і йдемо до вас, щоб висвободити вас з давньої неволі і зробити вольними. Довгі роки терпіли ми вже кривду і насильства. Цілому світові відо­мо, як нищили нас польські пани. Накладали на нас невольницькі тягарі і панщизняні роботи, руйнували наше добро, кривдили наші діти. Хто ішов з жалобою і шукав справедливості, той знаходив тільки сміх і зне­вагу. Коли ми домагалися наших прав, називали нас бунтівниками. За­були про се, що ми нашими грудьми боронили Польщу перед татарами. Поляки бажають знищити весь козацький рід. На всі ті кривди нема ін­шого способу, лише зламати поляків силою. Нехай козаки і селяни разом кинуться на ворогів. Хоч ворожа сила велика, ми не вступимося перед ними,— покладемо перед ними мертві трупи, застелимо дорогу моги­лами. Мусимо добути давню свободу, яку мали батьки наші...»)