Урок позакласного читання. "Де живуть книги?" (Бібліотечний урок)

Тема: Де живуть книги? (Бібліотечний урок)

 

Мета: вдосконалювати вміння правильного свідомого читання; розширювати знання учнів про бібліотеку; збагачувати мовлення дітей бібліографічними термінами; розвивати вміння орієнтуватися в структурі тексту; розвивати пам’ять, уміння розповідати за малюнками; виховувати інтерес до читання, до книги.

 

Хід уроку

І.Організаційний момент

 Психологічний настрій учнів на урок.

 

ІІ. Мовленнєва розминка

1. Читання та обговорення вірша.

Л. Глібов

«Вічна подруга»

Бачить — не бачить, 
Чути — не чує, 
Мовчки говорить, 
Добре мудрує. 
Часом захоче — 
Правил навчає, 
Часом жартує, 
Всіх звеселяє. 
Люба розмово, — 
Будемо діти 
З нею довіку 
Жити-дружити! 
Хто ж то такая 
В світі щаслива? 
Стану в пригоді: 
Річ коротенька — 
Книжка та й годі.

 

2. Робота над загадкою. (Слайд 2)

Дуже я потрібна всім:

І дорослим, і малим.

Всіх я розуму навчу,

А сама завжди мовчу.  Книга.

 

3. Народна мудрість про книгу. (Слайд 3)

Пояснення значень прислів’їв:

Мудрим ніхто не вродився, а навчився.

Одна книга тисячі людей навчає.

Книгу читають не очима, а розумом.

Книга для розуму, що теплий дощ для зерна.

Поки ледачий байдики б’є, розумний з книжок знання бере.

ІІІ. Повідомлення теми та мети уроку.

Девіз уроку. (Слайд 4)

Міркуємо – швидко!

Відповідаємо – точно!

Читаємо – виразно!

Працюємо – активно!

 

IV. Узагальнення і систематизація вивченого матеріалу.

1. Словникова робота. (Слайд 5)

• Бібліотека – сховище для книг. Саме слово бібліотека примандрувало до нас із Греції. Це складне слово, у якому дві частини. Перша бібліон – означає книга, а друга тека – сховище для паперів, для книг.
• Читач – той, хто бере книги в бібліотеці і читає їх.
• Абонемент – відділ бібліотеки, де читач може взяти книжку додому.
• Формуляр – документ, у якому бібліотекар записує книжку, яку можна взяти додому.
• Читальний зал – приміщення бібліотеки, в якому читач може працювати з рідкісними книгами.

 

2. Екскурсія в минуле. (Слайд 6, 7)

Бібліотеки як сховища писемних пам’яток та рукописних книг були відомі ще в стародавньому світі – Ассирії, Єгипті, Китаї, Греції, Римі. Найбільша з них – Олександрійська бібліотека, заснована в ІІІ ст. до н.е.

На території України найдавнішими були бібліотека Софійського собору в Києві (заснована 1037 р.) та бібліотека Києво-Печерської Лаври (заснована в ХІ ст.).

Першу відому на Русі бібліотеку заснував київський князь Ярослав Мудрий у 1037 році при Софійському соборі. Тут же було відкрито й книгописну майстерню – скрипторій, де перекладалися та переписувалися книги, привезені з Греції та Болгарії. Зважаючи на саме цю обставину, Софійський собор став релігійним та ідеологічним центром усієї держави. А Ярослав і його сподвижники добре розуміли значення книги, зосереджуючи тут як церковні твори, так і літературу з питань світової історії, географії, астрономії, філософії та юридичні трактати. Саме в бібліотеці Київської Софії було складено, на думку відомого знавця давньоруських літописів О.О.Шахматова, літописний звід 1037-1039 рр. У Софії (приблизно між 1037-1051 рр.) було написано митрополитом Іларіоном знамените “Слово про закон і благодать”. Тут розроблялися і складалися основи першого збірника законів “Руська правда”, створено “Ізборники Святослава” (1073, 1076 рр.), “Остромирове Євангеліє” диякона Григорія (1056-1057 рр.).

У бібліотеці Софійського собору могли зберігатись і слов’янські книги більш раннього періоду – початку Х ст., про що свідчить відкрита вченими ранньослов’янська азбука, написана на стіні Софійського собору.

У Ярославовій бібліотеці, що налічувала понад 950 томів, було чимало історичних творів візантійських авторів: хроніки Іоанна Малали, Георгія Амартола та інші, де описано події всесвітньої історії. Ними охоче користувалися складачі давньоруських літописів. Популярними були на Русі збірники “Александрія” про життя Алексанра Македонського та різні збірники притч з церковних житій і твори давньогрецьких авторів (Плутарха, Ксенофонта, Аристотеля, Еврипіда, Геродота, Демосфена та інших).

Та чи не найбільша заслуга Ярославової бібліотеки та переписувальної майстерні при ній в тому, що книги, які вийшли звідти стали основою для інших бібліотек, послужили справі поширення писемності на Русі. Було створено велику бібліотеку Печерського монастиря, який з кінця ХІ ст. стає центром руської книжності. У різних куточках великої держави виникають бібліотеки, створюються літописні ізводи, літературні твори.

Важко переоцінити тогочасне значення Ярославової бібліотеки, але після 1037 р. вітчизняна історія жодного разу про неї не згадує. Що ж сталося з нею? У відповіді на це запитання вчені розділилися.

Одні з них вважають, що після віроломної ханської навали 1240 року її сховали у підземельних лабіринтах – і саме в підземних галереях Софійського собору її й можна відшукати. На чому ґрунтується ця думка?

У 1916 році неподалік від Софійського собору провалилася земля і було виявлено підземний хід. Дослідники київської старовини провели невеликі розкопки цього ходу й на земляній підлозі знайшли шматок березової кори з таким написом: “А ще хто знайде сей ход, той знайде великий скарб Ярославов”. Проте наступне дослідження цього шматка довело марність сподівань на його історичну цінність. Зокрема, вчені звернули увагу, що напис зроблений літерами характерними для кінця ХVІІ – початку ХVІІІ ст. Хоча, з іншого боку, він, зокрема, свідчить, що інтерес до бібліотеки Ярослава Мудрого існував вже в той час.

Отже, на жаль, вагомих доказів перебування бібліотеки саме в підземеллі святої Софії на сьогодні немає.

Вірогіднішим здається припущення, що книги з бібліотеки Ярослава Мудрого розійшлися по бібліотеках різних соборів та монастирів, перейшли до рук його нащадків, їхні сліди ведуть до інших значних на той час книгосховищ – наприклад, до книгозбірні сина Ярослава Мудрого чернігівського князя Святослава, який згодом став великим князем київським (1073-1076 рр.)

У писемних джерелах є відомості, що Святослав охоче збирав книги. Звичайно, до нього потрапила частина батькової бібліотеки, про що свідчить, хоча б, його “Ізборник” (1076 р.).

Коли Святослав став київським князем, він перевіз книги до Києва, де продовжувала працювати книгописну майстерня. І саме на основі матеріалів бібліотеки Київської Софії було складено “Ізборник”

Заслуговують на увагу твердження вчених про те, що про бібліотеку Ярослава Мудрого згадують близько 20 рукописних книг ХІ ст. І хоча на жодній з них не позначено місця написання, факт виходу принаймні більшості з них в книгопосній майстерні не викликає сумніву. Крім того, до нас дійшли твори середини ХІ ст., розмноженні згодом багатьма поколіннями переписувачів. Їх тексти походять від оригіналів, що зберігались у княжій бібліотеці в Києві.

Книги з бібліотеки та книгописної майстерні Софійського собору тривалий час зберігалися в інших церквах і монастирях, про що свідчать згадки наступних століть – вони служили цілям освіти і розходились по всій Русі, сіючи добро, розповідаючи про велику й могутню державу наших предків.

 

3. Робота над твором. Михайло Слабошпицький «Перша книжка»

(Слайд 8)

1. Яку книжку Данилко отримав від тата?
2. Коли в хлопчика виникло бажання прочитати подаровану книжку?
3. Яке із прислів’їв відповідає змісту оповідання:

• Що голова, то розум.
• Хто більше читає, той більше знає.
• Людина без книги – як риба без води.

4. Що відчув Данилко, навчившись читати?

 

 

4. Робота над твором. Григорій Усач «Непосидлива абетка» (Слайд 9)

1. Де шукав букви братик?
2. Чому його абетка непосидлива?
3. Про які літери ви б розказали на жартівливих уроках у веселій школі?

 

5. Робота над твором. Григорій Усач «Важка наука» (Слайд 10)

1. Розкажіть, хто і як може навчити дітей розмовляти?
2. Яка тваринка із зображених не згадується в творі?
3. Чому малюкам важко дається мова?
4. Хто вам допомагає вивчати мову?

 

6. Робота над твором. Леся Мовчун «Поведінка тварин – це їхня мова» (Слайд 11)

1. Агама – дивовижна ящірка. Родина об'єднує понад 30 родів з більше як 290 видами. Агамові дуже різноманітні за розмірами (від кількох см майже до 1 м) і зовнішнім виглядом, але всі мають добре розвинені ноги і неламкий хвіст. У наземних агамових тіло сплюснуте, у деревних — стиснуте з боків. Характерними є прирослі до щелепних кісток зверху (акродонтні) зуби.

Серед агамових багато пустельних видів та жителів тропічних лісів. Є гірські форми агамових, що піднімаються вище 5000 м над рівнем моря.

Живляться комахами та іншими безхребетними, деякі — рослиноїдні.

Деякі види мають химерний вигляд (молох, шипохвіст, парусна ящірка,літаючий дракон) або набирають його у збудженому стані, роздуваючи горло, складки шкіри в кутах рота тощо (бородата і плащоносна ящірки, круглоголовкита ін.). Багато агамових можуть швидко змінювати забарвлення.

Поширені в Південно-Східній Європі, Африці (окрім Мадагаскару), Центральній та Південній Азії, Австралії, на Новій Гвінеї та багатьох островах Тихого океану.

2. «Мова»  інших тварин. (Слайд 12)

• Бджола.

Коли робоча бджола знаходить квітку з нектаром, як вона повідомляє про це інших? Як вона передає їм, що це за квітка, як далеко вона знаходиться і в якому напрямі?

Спосіб, яким бджоли передають цю інформацію,  – це одне з найбільш вражаючих чудес природи.

Спершу скажемо, що мова бджіл – це інстинкт. Вони не вчаться йому, а просто, досягнувши певного віку, автоматично володіють ним.

Бджолина мова – це мова запахів і танців. Коли бджола знаходить нектар або пилок, вона повертається додому і починає танцювати, описуючи одну за іншою правильні кола. Танець привертає увагу інших бджіл і розказує їм, де був знайдений нектар або пилок. Інші бджоли по запаху цієї бджоли можуть взнати, що та знайшла.

Якщо бджола жваво танцює, то це означає, що знайдена велика кількість їжі, і багато бджіл відлітає на пошук. Таким чином, бджола може повідомити про декілька речей. По танцю можна визначити, нектар або пилок були знайдені. По запаху самої бджоли можна сказати, яку квітку слід шукати. Сповільненість танцю говорить про кількості знайденої їжі.

Але все це відноситься тільки до квітів, розташованих в межах 100 метрів від вулика. Коли бджола знаходить потрібну рослину далі, при поверненні додому вона показує інший вид танцю. Замість опису кругів вона рухається по вісімці, сполучаючи дві петлі прямою лінією, одночасно розгойдуючи черевцем з одного боку в інший.

Крім попередньої інформації, цей танець пояснює бджолам, як далеко і в якому напрямі летіти. Кількість поворотів в хвилину означає дистанцію. Дедалі менше описується вісімок. Наприклад, 11 поворотів в хвилину рівносильні дистанції в 2700 м. Лінія, по якій йде бджола між двома петлями вісімки, показує точний напрям. Лінія визначається по положенню сонця на небі, так що інші бджоли можуть негайно визначити правильний кут!

• Мурашка.

Серед них є мурашині "примати", які будують мурашники заввишки до півтора метрів, з мільйонним населенням, і є дуже велика кількість видів, у яких гніздо є скромний земляний горбик, а то й зовсім нірку, а чисельність сім'ї у них від декількох десятків до декількох сотень особин. Щоб забезпечити таку сім'ю, немає необхідності віддалятися від гнізда далі, ніж на 2-3 метри, а на такій відстані чудово діє і пахучий слід. У таких видів розвідники, знайшовши їжу, мобілізують з гнізда цілу "натовп" так званих пасивних фуражирів, які можуть бігти до мети по пахучої стежці. Такий процес називається масової мобілізацією. Крім масової мобілізації, існують і інші способи залучення членів родини до потрібного місця, наприклад, мурашині "тандеми": один з фуражирів прилаштовується "у хвіст" іншому і так, не втрачаючи контакту, постійно торкаючись антенами черевця що йде попереду, доходить з ним до самої мети. Є варіант одиночної фуражіровка: нечисленні активні фуражири швидко бігають і збирають їжу з досить великої території навколо гнізда. 
У науковій літературі описано безліч варіантів комунікації у мурашок. Вони відображають різноманітність екологічних умов, в яких ці комахи вирішують різні пошукові завдання. Проте чи є у мурашок "мова", піддається розшифровці, як у медоносної бджоли? Чи здатні мурахи, подібно бджолам, до символічної передачі абстрактної інформації? Чи є у них дистанційне наведення? 
До недавнього часу не було жодного прямої відповіді на жодне з цих питань. Були висловлені лише припущення про те, що процес обміну інформацією у багатьох видів мурашок може бути пов'язаний з тактильним, або антеннальние, кодом: мурашки подовгу обмінюються ударами антен, нижньощелепних щупиків і передніх ніг. Часто антеннальние контакти супроводжуються передачею від одного мурашки до іншого краплі рідкої їжі -такий процес називається трофаллаксісом. Ще в 1899 р . німецький зоолог Е. Васманн запропонував гіпотезу антеннальние коду - своеобpазного мови жестів, заснованого на швидких рухах антенн мурах. 
Перші спроби розшифрувати антеннальние код мурах належать П.І. Мариковський (1958), який описав і замалював 14 окремих сигналів і дав їм поведінкове обгрунтування. Він спробував виділити "слова", такі як "прошу дати поїсти", "тривога" і т.п. Розвиток техніки кінозйомки призвело до появи великої кількості робіт, головним чином, французьких і німецьких дослідників, присвячених антеннальние коду. Проте спроби скласти щось на зразок словника жестової мови мурах зазнали невдачі. До початку 1990-х років інтерес до дослідження комплексів рухів мурах під час передбачуваної передачі інформації згас, так як стало ясно, що якщо у мурашок і є "мова", то він не містить таких чітко виражених структурних одиниць, які б відповідали фіксується ситуацій, як це мало місце у бджіл. Іншими словами, прямий розшифровку "антеннальние код" мурах не піддається. 
Звернемо увагу на те, що дослідники намагалися розшифрувати антеннальние код, не маючи уявлення про те, чи можуть взагалі мурашки передавати інформацію дистанційним шляхом. Між тим, як вже говорилося вище, мурахи у своєму житті часто стикаються з неможливістю використовувати такі порівняно прості способи комунікації як пахучий слід або привід фуражирів до знайденого джерела їжі. Такі ситуації можуть виникнути, якщо джерело їжі знайдений далеко від гнізда або перебуває в досить складно організованому середовищі - наприклад, в кроні дерева. 
Існування дистанційного наведення у мурашок було вперше виявлено автором у серії лабораторних експериментів, проведених в 1970 р . (Рєзнікова, 1979, 1983) з мурахами-червицями. Мурашки жили в штучному гнізді на лабораторній арені, розділеної на дві частини: меншою поміщалося гніздо, а більшою, прихованої від мурашок високою загородою, - 10 однакових штучних "дерев", кожне з яких мало 12 "гілок", укріплених в горизонтальній площині віялом на одному "стовбурі". 
На кінці кожної "гілки" містилася годівниця, але тільки одна з 120 містила сироп. Передати інформацію про координати цієї єдиної "правильної гілки" можна було тільки шляхом дистанційного наведення. Дія пахучого сліду виключали, протираючи спиртом всі "гілки", які відвідували мурашки. Спочатку на робочу частину арени пропускали першу групу мурашок, а інших не допускали, прибираючи містки, що з'єднують житлову і робочу частині арени. Потім до пошуків допускали тільки тих мурашок, які контактували з першими "розвідниками", але самі на установках раніше не були. Для того щоб дізнаватися мурах "в обличчя", їх мітили за допомогою крапель фарби. Досліди, повторені багато разів з різними мурахами й варіюванням положення "гілки" з годівницею, показали, що мурахи можуть здійснювати дистанційне наведення. Так був продемонстрований сам факт можливості передачі мурахами інформації абстрактного характеру дистанційним шляхом.

• Собака.

Злий собака.

• Котик.

Добрий котик.

 

7. Робота над твором. Галина Малик «Розумна Мавпочка» (Слайд 13)

1. Хто з героїв допускав помилки у мовленні?
2. Знайдіть ці помилки і скажіть правильно.

 

8. Екскурсія в минуле. (Слайд 14)

1. Ієрогліфіка і клинопис використовували піктограми (ідеографічне письмо) і фонетичні символи, розташовані поруч. Так влаштована сучасна китайська писемність. Складове письмо, наприклад, японське, виникло з постійного використання знака для представлення звучання короткого слова.

Найдавніші пам'ятки писемності — записи віком близько 8 тис. років, виявлені на кістках тварин і панцирах черепах у провінції Хенань, Китай, в неолітичному поселенні. Їх вважають першими знаками писемності, на 2,5 тис. років древнішими, ніж клинописні записи знайдені в Месопотамії (біля 3,5 тис. до н. е.). Найбільш прадавнє прото-кіпу (що складається з 12 звисаючих ниток, деякі з вузликами, і обмотані навколо паличок) виявлене при розкопках герметичної кімнати однієї з великих пірамід на археологічному об'єкті Караль^[1] (долина Супі, Перу) археологом Рут Марта Шейді Соліс (Ruth Martha Shady Solís), датується воно за стратиграфічним шаром приблизно 3000 роком до н. е.^[2], у зв'язку із чим може вважатися одним із найпрадавніших (після шумерського клинопису і єгипетських ієрогліфів) засобів комунікації в людства та архівним документом^[3].

Спочатку люди не володіли ніякою писемністю. Тому було досить важко передавати інформацію на великі відстані. Відома легенда (яку розповів Геродот) про персидського царя Дарія I свідчить, що одного разу він отримав послання відскіфів. Послання включало наступні чотири предмети: птаха, мишу, жабу і стріли. Гонець, що доставив послання, повідомив, що більш ніщо повідомляти йому не веліли, і з тим розпрощався з царем. Встало питання, як же інтерпретувати це послання скіфів. Цар Дарій вирішив, що скіфи віддають себе в його владу і на знак покірності принесли йому землю, воду і небо, бо миша означає землю, жаба - воду, птах - небо, а стріли означають, що скіфи відмовляються від опору. Проте один з мудреців заперечив Дарію. Він тлумачив послання скіфів досконало інакше: «Якщо ви, перси, як птахи, не відлетите в небо, або, як миші, не зариєтеся в землю, або, як жаби, не пострибаєте в болото, то не повернетеся назад, уражені цими стрілами». Як виявився надалі, цей мудрець виявився правий.

Переказана легенда розкриває той факт, що спочатку люди намагалися передавати інформацію за допомогою різних предметів. Відомими історичними прикладами наочного листа також є вампум (ірокезьке письмо, представлене різноколірними черепашками, нанизаними на мотузок) і кіпу (перуанське письмо, в якому інформація передавалася кольором і кількістю вузликів на мотузці). Звичайно, предметне письмо не було найзручнішим засобом передачі інформації і з часом люди придумали більш універсальні інструменти.

Наступним етапом на шляху формування писемності став лист на основі зображень (піктограм). Можна пригадати, що зародження образотворчого мистецтва відбулося ще в часи стародавніх людей раніше появи державності. Проте ці ранні спроби все ж таки не доходили до рівня систематично використовуваного для передачі інформації інструменту. Суть піктографічного письма полягає в тому, що за допомогою певного знаку виражається деяке поняття. Наприклад, поняття «людина» може бути передане зображенням людини. Поступово спрощуючись, піктограми все більш віддаляються від початкових зображень, починають набувати множинних значень. Проте піктографія не могла виконувати всі потреби письма, що виникають з розвитком понять і абстрактного мислення, і тоді народжуєтьсяідеографія («письмо поняттями»). Вона використовується для передачі того, що не володіє наочністю. Наприклад, для позначення поняття «зіркість», яке намалювати неможливо, зображали той орган, через який воно виявляється, тобто - око. Таким чином, малюнок ока як піктограма означає «око» і як ідеограма - «зіркість». Отже, малюнок міг мати пряме і переносне значення.

У ієрогліфічному листі часто важко розрізнити початкове зображення, що лежить в його основі. У ієрогліфах з'являються типові конструктивні елементи, що повторюються в різних знаках. Ймовірно, причиною цього було прагнення людини спростити запис письмового тексту, спростити навчання письму. Проте, ієрогліфічне письмо як і раніше зберігало істотний недолік: воно не мало ніякого зв'язку з вимовою слова. В результаті письмова і усна мова існували ніби окремо. Крім того, в мовах, для яких характерна зміна форми слова залежно від його синтаксичної ролі, доводилося доповнювати ієрогліфи спеціальними позначеннями для форм слів.

Значним кроком на шляху зближення усної і письмової мови стало формування складової писемності. Найбільш відомими складовими писемностями є клинописні (давньоперська, аккадська і інші спадкоємці шумерського письма), західносемітські (фінікійська, арабська і інші спадкоємці давньоєгипетської ієрогліфіки) і японські складові системи(катакана і хірагана). Фінікійське письмо зіграло в житті людства дуже важливу роль. Саме воно лягло в основугрецького письма, від якого походять латиниця, кирилиця і відповідно більшість сучасних писемностей.

Коли фінікійським письмом почали користуватися греки, вони зіткнулися з проблемою повноцінної передачі звучання слів за допомогою складової фінікійської системи. Річ у тому, що у фінікійському письмі, по суті, були відсутні букви для позначення голосних звуків. Для греків через специфіку утворення форм слів це виявилося незручним. Тому з'явилися спеціальні символи для позначення голосних. В результаті лист перейшов на ще більш універсальний рівень. Тепер, використовуючи близько 30 знаків, які з легкістю могла вивчити будь-яка людина, можна було передати практично будь-які слова усної мови. Алфавітне письмо через свою простоту швидко розповсюдилося по всьому світу (хоча в деяких цивілізаціях перехід до нього не відбувся).

2. Сотні мов обслуговують 10 алфавітів. (Слайд 15)

 

V. Виконання тестових завдань у зошиті з позакласного читання.

 

VІ. Підсумок уроку. (Слайд 16)

• Які відкриття зробили для себе?
• Чому потрібно дружити з книгою?

 

VІІ. Домашнє завдання. (Слайд 17)

Розділ 2. Кличе вересень до школи, с. 22 – 42.