Урок позакласного читання "Тартюф" Мольєр 8 клас

Зарубіжна література

 

Мольєр «Тартюф».

(урок позакласного читання в 8 класі).

 

Мета:

формування предметних компетентностей: ознайомити зі змістом твору, дослідити розвиток характеру Тартюфа, формувати розуміння проблематики, значення системи образів для розкриття ідейного задуму твору; уміння аналізувати провідні образи твору; удосконалювати  навички виразного читання, вміння висловлювати свої думки;

формування ключових компетентностей:

уміння вчитися: удосконалювати навички самостійної роботи; розвивати постійне прагнення до пізнавальної активності;

комунікативну: розвивати навички роботи в колективі, формувати толерантне ставлення до думок і почуттів оточуючих;

інформаційну: формувати уміння визначати деталі в тексті; удосконалювати навички роботи з книгою; 

загальнокультурну: виховувати повагу до загальнолюдських цінностей, почуття гідності, людяності; читацькі інтереси; гуманістичний погляд.

Тип уроку:  урок опанування нових знань і формування на їхній основі вмінь та навичок (урок позакласного читання).

Міжпредметні зв’язки: всесвітня історія, українська література.

Обладнання: опорні схеми, текст, ілюстрації.

Основні терміни й поняття:  комедія, гумор, сатира.

 

                                                             Епіграф: - Государю! Мольєр помер!

                                                                              І Людовік ХІУ, знімаючи капелюха, промовляє:

                                                                              - Мольєр безсмертний!

                                                                              Що тут можна заперечити? Людина, яка живе

                                                                              вже четверте століття, таки безсмертна?

                                                                    М.Булгаков

 

Хід уроку

І. Організаційний момент.

 

ІІ. Мотивація теми та навчальної діяльності учнів.

      1. Повідомлення теми і мети уроку.

    Учитель. Сміх – це зброя. Сміх – це здоров’я.  Мольєр це добре усвідомлював та використовував цей прийом комічного у своїй творчості. Таким чином він вирішив боротися з вадами людей і суспільства. У його героях вельможі  впізнавали себе і, почуваючись осміяними, люто ненавиділи автора. Проте проста  публіка отримувала величезне задоволення й уславлювала письменника. Сьогодні ми познайомимося ще з одним твором драматурга – «Тартюф».

      2. Визначення очікуваних результатів.

 

ІІІ. Сприйняття та усвідомлення теми. Аналіз тексту літературного твору.

       1. Повідомлення учня  про історію створення п’єси (за випереджальним домашнім завданням). Орієнтовне повідомлення. За жодну свою п'єсу Мольєр не боровся так, як за «Тартюфа». Задум її почав складатися в Мольєра в 1663 році, «коли письменник мав чимало випадків випробувати на собі різноманітні прояви самого дикого святенництва».

         Історія створення цього твору по-своєму унікальна і цікава. У першій редакції комедії, поставленої на Версальських святах в травні 1664, головний герой п’єси був духовною особою. Театральна постановка називалася «Тартюф», складалася з трьох дій і будувалася навколо взаємовідносин Тартюфа, Оргона, Ельміри і Даміса.

         Дійшов до нас «Тартюф» зовсім не той, яким він був раніше.  Маріана, Валер, судовий пристав і королівський офіцер з’явилися в комедії в 1667 році, коли, під впливом релігійної організації «Товариства святих дарів» і королеви-матері Анни Австрійської, Мольєр був змушений зняти з Тартюфа рясу, з тим, щоб припинити образу церкви і релігії. У другій редакції головний герой був перейменований в Панюльфа, став світською людиною, а сама комедія отримала назву «Ошуканець» і розширилася до п’яти дій. П’єса закінчувалася розвінчанням лицеміра благородним монархом і була схвалена Людовіком XIV.

      Від’їзд французького короля в армію і усний дозвіл на постановку п’єси дозволили президенту парламенту Ламуаньону заборонити «Ошуканця» на сцені. Мольєр направив Людовику XIV прохання, в якому обіцяв припинити писати, якщо нападки на його твори і надалі продовжуватимуться. Тим часом «Ошуканець» розійшовся по країні і отримав неймовірну популярність в приватних будинках, де нерідко ставилися в рамках домашніх вистав.

      Після смерті в 1666 році королеви-матері і настання в 1668 році примирення між католиками і янсеністами постановка багатостраждальної комедії знову була дозволена. П’єса отримала подвійну назву – «Тартюф», головному героєві було повернуто його первинне ім’я, але він так і залишився світським лицеміром, що прикривається уявної святістю. Релігійна терпимість, що наступила до цього часу в суспільстві, остаточно припинила нападки на комедію таємного «Товариства святих дарів», що дозволило представити п’єсу на суд публіки в лютому 1669 і забезпечити їй довге сценічне життя.

       Говорячи про історію створення «Тартюф», не можна не відзначити і той факт, що в основу художнього образу головного героя лягли реальні дії, що здійснюються членами «Товариства святих дарів». Останні, прикриваючись релігією і будучи по суті таємною поліцією, проникали в приватні будинки, збирали відомості про мешканців  і здавали їх як за скоєні, так і вигадані злочини.  

       Показ «Тартюфа», у якій, за словами Бєлінського, страшно вразив «перед лицем лицемірного суспільства отруйну гідру святенності», Мольєр вступив у відкритий бій з релігією, викривши її руйнівну, реакційну соціальну суть. Знатна публіка була вражена й обурена. У комедії бралися на глум релігія і благочестя. Королева-мати демонстративно залишила Версаль. «Товариство святих дарів» тільки про те й говорило, що Мольєр дуже небезпечна людина.

       Наполегливість, з якою Мольєр бореться за «Тартюфа», свідчить, що цій комедії він надавав великого значення. Справді, п’єса нищівно викривала не тільки церкву, але й релігію, яка руйнує сім’ю,  одурманює свідомість людини, обертаючи її в маніяка, тирана, просто дурня. Тричі Мольєр перероблював «Тартюфа», до нас дійшла лише третя, пом’якшена  редакція, але і в ній п’єса не втратила свого викривального значення.

        2. Самостійна робота.  У зошитах скласти анкету комедії.

Анкета комедії Мольєра «Тартюф»

Жанр:  комедія з елементами фарсу,  інтриги.

Тема:  показ лицемірства, одягненого в релігійний одяг.

Ідея: критика людських вад: лицемірства, спрага наживи, підлість, дурість, егоїзм, нищівне викриття церкви, яка руйнує сім’ю.

Проблематика: 

•               протиріччя між явним і удаваним, між маскою та особою;
•               дурість і моральне невігластво;
•               повна відмова від світу і презирство всіх земних задоволень.

Герої твору: Оргон, Тартюф, Пані Пернель, Ельміра, Даміс, Мар’яна, Клеант, Доріна, Валер.

 

3. Бесіда за змістом твору.

- Перелічіть персонажів комедії? Хто є головним і чому? (Усі події відбуваються навколо Тартюфа, всі герої так чи інакше взаємодіють з ним, висловлюють своє ставлення до нього).

- Що означає його ім’я? (Це ім’я створив Мольєр, а походить від старофранцузького  слова «truffer», що означає «дурити», «брехати»).

- Чому саме так автор назвав свого героя? (Лицемірство –  основна, але, також, далеко не єдина риса характеру Тартюфа).

- Тартюф з’являється лише в 3 акті. Чому тоді автор назвав комедію його ім’ям?  (Всупереч правилам класичної драматургії, Тартюф з’являється  у 3 акті, але в 1 і 2 персонажі говорять про нього).

- Як відноситься Оргон до Тартюфа?

- Хто з персонажів зрозумів справжню сутність Тартюфа?

4. Прийом «Займи позицію».

     Поява Тартюфа в будинку Оргона порушує в родині гармонію і розбиває її на два ворогуючи табори: одні – щиро  вірять у святість Тартюфа,  інші – розвінчують його святенність. На чий бік стали б ви? Аргументуйте свій вибір.

5. Робота в парах. Характеристика образів.

1 пара – Образ Оргона (Можливий варіант відповіді. Оргон – багатий буржуа, чесний християнин. Він немолодий і явно не дурний чоловік, з твердою волею і крутим норовом.  Виховувався герой матір'ю, пані Пернель,  в суворих правилах. Бога боявся. Консерватизм  поглядів і мислення заважають йому  «здраво» судити про речі і давати їм більш-менш об'єктивну оцінку. Тому він  потрапив під вплив таємничого  персонажа – Тартюфа, якого зустрів одного разу в церкві, і був засліплений надзвичайною побожністю і благочестям останнього. Осліплення Оргона настільки сильно, що навіть грубі промахи в словах і поведінці Тартюфа, які виразно суперечать самому поняттю про праведність (ненажерливість,  хвастощі, жадібність), не здатні заплямувати того аніскільки. Оргон всьому знаходить пояснення і всіляко «оббіляє» свого «святого».

       Щоб пелена спала з його очей, Оргону треба було на власні очі переконатися в правоті всіх домашніх. Він «прозрів» так само стрімко, як раніше попався в розставлені Тартюфом тенета. Ілюзія зникла – не  повірити своїм власним вухам і очам Оргон не міг. І якщо він після цього знаходить тверезий погляд на світ, то його матері знадобилося ще більше потрясіння, щоб побачити справжнє обличчя підлого шахрая.

     Оргон потрібен у комедії для того, щоб на його тлі став ще чіткіше і різкіше образ головного героя, а точніше – його  провідна риса характеру. В Оргоні Мольєр висвітлив риси характеру: убогість, недалекий розум, обмеженість людини, одурманеної екстремістською  мораллю та філософією, головною ідеєю яких є повна відмова від світу і презирство всіх земних задоволень.

    Оргон – втілення легковір’я і засліплення. Риса ця комічно загострена в його поведінці в п’єсі. В його особі ясно змальований тип обмеженого, малокультурного і відсталого французького заможного городянина тієї епохи. Типовий і його патріархальний деспотизм в сімейному побуті.

  2 пара – образ Ельміри. Образ Ельміри складніше образу Оргона або Тартюфа, хоча б тому що вона – жінка. У п'єсах Мольєр особливо підкреслює незрозумілу, загадкову сторону жіночого образу, і в цьому плані Ельміра – безсумнівно вершина творіння драматурга. Першу оцінку її характеру ми чуємо з вуст обуреної пані Пернель: «Ви марнотратні. Одягнені, як принцеса». Вона не задоволена тим, що молода господиня, користуючись своїм впливом на чоловіка, змінила в будинку рішуче все – починаючи від обстановки і закінчуючи старим, звичним укладом життя. Тепер тут панує атмосфера свята і веселощів, будинок гуде від безперервних балів і напливу гостей. Може бути, Ельміра трохи легковажна і небайдужа до красивих нарядів і до таких радощів життя, як бали і гучне суспільство, але це не заважає домашнім любити її, поважати і розділяти її ставлення до життя. У своїй  легковажності вона не перевищує міру і завжди веде себе з розумом і спокійною гідністю. Коли над спокоєм і щастям її сім'ї нависне загроза в особі Тартюфа, саме Ельміра візьметься відвести її, пустивши в хід усе своє уміння чарувати.

       Її образ виходить на перший план у третьому акті. Ні з ким не порадившись  і нікого не попередивши, Ельміра призначає Тартюфу побачення. Вона прекрасно знає, що підлий пройдисвіт в неї закоханий, вона також цілком усвідомлює владу, яку дає їй ця любов. Ельміра збирається зіграти на ній – тобто використовувати проти обманщика його ж зброю. Віртуозна кокетка, вона блискуче виконує свою роль, і Тартюф, не відчувши підступу, трапляється на її вудку. З його вуст злітають слова, повні пристрасті. Інша заміжня дама була б ображена, обурена до глибини душі, навіть налякана ними. Але Ельміра «зроблена з іншого тіста». Спокійним, злегка глузливим тоном вона змушує Тартюфа скинути маску: «Який я не побожний, але все ж я – чоловік». Ельміра домоглася свого. Без маски він нікчемний, він повністю під  її владою.

3 пара – Образ Доріни. Демократизм і народність комедії особливо яскраво виявилися в чудовому образі покоївки Доріни. Доріна не просто весела і дотепна, вона прониклива – її не обдурити показною праведністю. Вона чудово розбирається в людській натурі, і відразу побачила справжнє обличчя святенника. Гостра на язичок, дівчина звикла вільно, не надто підбираючи вирази, висловлюватися про те, що її займає. Доріна першою розкриває глядачам потворний характер головного героя, причому робить це настільки жваво і яскраво, що ні в кого більше не залишається жодних сумнівів на його рахунок, незважаючи на палку промову пані Пернель.

     Доріна – найбільш непримиренний ворог Тартюфа. Вона зухвало, у глузливо-уїдливому тоні нападає і на самого святенника, і на всіх, хто йому потурає. У її промовах звучить здоровий людський розум, замішаний на багатому життєвому досвіді. Але Доріна не тільки говорить, вона активно допомагає протидіяти каверзам  пройдисвіта, втручається в назріваючі недоречні конфлікти і направляє їх у потрібне русло. За деякими натяками в п'єсі можна припустити, що саме вона є автором ідеї, яку незабаром здійснює Ельміра. Природна стриманість і виховання не дозволяють іншим персонажам висловити вголос певні речі так само вільно і безпосередньо, як це робить служниця. А тим часом ці речі повинні бути сказані, бо в них закладена істина, та й просто тому, що вони смішні.

4 пара – образ Клеанта. Клеант – брат Ельміри. Його називають «рупором ідей автора»: вважається, що за допомогою нього Мольєр вдається до авторської оцінки освітлюваної проблеми.  Герой «з почуттям страху шукає способів примирення з донощиком у Христі, а у фіналі висловлює побажання, «щоб він виправився, зрозумівши свій гріх великий». Незважаючи на це, він, як і Доріна, намагається викрити Тартюфа. Клеант терпиміший, ніж Доріна або Даміс. Він готовий піти на компроміс зі святенником, щоб відвести небезпеку, що нависла над Оргоном, немов дамоклів меч, через злощасну скриньку. У активності він, безперечно, поступається Доріні – він в основному волає до розуму Оргона і совісті Тартюфа, красномовно викриває всіх, хто «пристосував меч віри для розбою, з молитвою вершить злочинні справи». Тут можна швидше погодитися з тим, що устами Клеанта дійсно говорить сам Мольєр. У комедії Клеант виступає в ролі недіючого резонера, правдолюба і захисника гуманістичних ідей. Його монологи, звернені до Оргона та Тартюфа, сповнені такого обурення і протесту, такої іронії і філософської глибини, що Клеант виявляється найбільш глибокомислячим і освіченим персонажем комедії. Він широко дивиться на життя і цінує, перш за все, вчинки людей, а не лицемірні слова.

5 пара – образ Тартюфа. Головний герой Тартюф – постає перед читачем істотою, позбавленою яких би то не було людських чеснот. Уявний священик є вмістилищем цілого сонму пороків: він палає пристрастю до дружини свого благодійника, він не гребує пограбувати того, хто дав йому стіл і дах, нарешті, він не боїться ні земної влади, ні небесного суду, грішачи і перед людьми, і перед Богом . Життєвий девіз Тартюфа: «Гріши тихо, і все зійде тобі з рук!»

       Святенник Тартюф, приховавшись за маскою благочестя, мов павутиною, обліплює господаря будинку – буржуа  Оргона і перетворює його на покірливе знаряддя у здійсненні своїх підлих задумів. Мольєр показує, що релігія – зручне знаряддя для прикриття підлості, корисливих розрахунків та розпусти. В усіх своїх негідних вчинках Тартюф ховається за неї, мов за надійний щит: загарбавши гроші Даміса, цей святенник виправдовує свій вчинок тим, що пустить гроші на справи благочестя, дочку Оргона, Мар’яну, він обіцяє повести шляхом доброчестя, а Ельміру оберегти від спокус.

      Тартюф – тонкий психолог; раз заманивши жертву в поставлену для неї пастку, він пускає в хід всі відомі йому прийоми, щоб утримувати її в своєрідному гіпнотичному стані. Ці прийоми дозволяють негідникові спритно маніпулювати Оргоном, створюючи для нього видимість вільної волі в прийнятті рішень. Насправді Тартюф лише акуратно підштовхує свого благодійника до таких рішень, які повністю відповідають його тартюфським підступним задумам: намовляє його проти сина Даміса, якого Оргон виганяє з дому і позбавляє спадщини; перешкоджає заручинам Маріан і Валера з тим, щоб самому одружитися з нею і заволодіти її приданим; нарешті, граючи на довірливості і страху Оргона, Тартюф отримує дарчу на весь його стан, а також скриньку з важливими політичними паперами. Йому слід віддати належне – він вміє зрозуміти чужу душу, відчуває слабкості тих, кого обманює, і за рахунок цього досягає чималих результатів.

Проте не слід і помилятися на його рахунок. Тартюф може бути майстерним маніпулятором.

 

ІУ. Систематизація та узагальнення знань.

1. Прийом «Порушена послідовність». Робота з картками. Установити правильну послідовність подій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Відповідь: 1-А; 2-Г; з-Е; 4-З; 5-В; 6-Б; 7-Є; 8-Ж; 9-Д.

 

2. Інсценізація комедії дія 5 ява 7 (випереджальне домашнє завдання).

            3. Гронування.

           Глузує з членів сім’ї Оргона        безвірний  лицемір        пройдисвіт

 

 

 

         прикривається                                                                                розпусник

                   релігією

 

 

                                          вдає з себе святенника

 

У. Підсумок. Рефлексія.

Учитель. У «Тартюфі» Мольєр карає обман, який уособлює головний герой, а також дурість і моральне невігластво, представлене в особі Оргона і пані Пернель. Саме протиріччя між явним і удаваним, між маскою та особою, що саме це протиставлення, на якому так наполягав Мольєр, є основним джерелом комізму в п'єсі, оскільки завдяки йому обманщик і простак змушують глядача сміятися від душі.

            1. Бесіда.

- Чи сподобалася вам п’єса Мольєра?

- Проти чого спрямована сатира у комедії?

- Якою є проблематика твору?

  2. Інтерактивна вправа «Мікрофон».

- Чи варто сліпо вірити людям?

- Твір «Тартюф»  примушує замислитися…

3. Робота з епіграфом.

Прочитайте епіграф. Як ви зрозуміли слова М.Булгакова?

4. Заключне слово вчителя. Комедія «Тартюф» займає особливе місце в творчості Мольєра. Його сатира була спрямована проти манірної і вигадливої аристократії, лікарів, шарлатанів, скупості, дурості, хвастощів і чванливості. Настала черга святенництва, причому не того, яке зустрічається повсюди в світському суспільстві, а святенництва релігійного.

      У комедії драматург в образі святенника зобразив святенництво, лицемірство, розпусту сучасного йому духівництва і клерикалів. Інтрига розгортається на тлі побуту і звичаїв французької буржуазної родини. Тартюф – індивідуальний і соціально-узагальнений тип, що втілює в собі характерне явище суспільства Франції ХVІІ ст. Провідна риса його характеру навмисно гіперболізована. Ця його риса  не дана відразу у всій повноті, вона виявляє себе поступово і тим більше, чим ближче до фіналу. У ній немає еволюції, риса змінюється, але не якісно, а кількісно – у фіналі вона максимально згущена і розгорнута.

     Головна ідея комедії «Тартюф» не лише не втратила своєї актуальності, сьогодні вона більш злободенна, ніж коли-небудь: варто звернути увагу на високу ступінь довіри людей, якою користуються шахраї і шарлатани з метою матеріальної наживи. Множаться і процвітають різні секти, отруйні своїми божевільними навчаннями здоровий глузд громадян, підпорядковуючи собі їхню волю і свідомість знову ж таки з метою відібрати у них добробут. Ця проблема була під час Мольєра, вона є і зараз. З цього приводу висловив цікаву думку С. Артамонов: «Він [Мольєр] сконцентрував у своєму сценічному герої всі відмінні риси лицеміра, показав  крупним планом, кинув на них промінь прожектора і змусив глядачів запам'ятати їх назавжди і потім вже безпомилково впізнавати в  їх словах і вчинках громадських діячів у житті, у поведінці оточуючих людей, іноді і в своїх знайомих, може бути, навіть в друзях ». Цінність п'єси полягає в тому, що в ній сміливо і яскраво викрито реакційна роль духовенства, створено узагальнюючий образ Тартюфа, що став прозивним виразом святенництва і лицемірства.

 

VІ. Домашнє завдання. Приготуватися до контрольної роботи з теми «Бароко і класицизм»

 

 

Використані джерела.

1.                Артамонов С. Д. Історія зарубіжної літератури XVII - XVIII ст. - М.: Просвещение, 1978. - 608 с.
2.                Булгаков М. А. Життя пана де Мольєра. Театральний роман: Романи. - Уфа: Башка. кн. вид-во, 1991. - 320 с.
3.                Глікман І. Д. Мольєр: критико-біографічний нарис. - М: Худ. літ-ра, 1966. - 280 с.
4.                Жан Батіст Мольєр. Комедії. Видавництво ЦК ЛКСМУ «МОЛОДЬ», Київ 1970.