Конспект уроку
з історії України
для 5-го класу
на тему «Практичне заняття.
Ігри і дозвілля мої та моїх близьких»
учитель історії
Вистороп Тетяна Василівна
Тема. Практичне заняття. Ігри і дозвілля мої та моїх близьких
Мета: проаналізувати гру як спосіб набуття досвіду, рівновартісного праці та навчанню; охарактеризувати відмінності між іграми й дозвіллям поколінь; визначити чинники, що впливають на ці зміни; розвивати увагу, логічне мислення, вміння аналізувати та робити висновки, висловлювати власні судження; удосконалювати навички працювати в парах та малих групах; формувати повагу до історії українського народу та його культурних традицій.
Очікувані результати. Після уроку учні/учениці зможуть:
Тип уроку: практичне заняття
Обладнання: підручник, мультимедійна презентація, роздатковий матеріал, комп’ютер, проектор, ілюстрації до теми уроку, іграшки.
Хід уроку
(Іграшка, гра)
І́грашка, ця́цька, за́бавка — предмет, що використовується у грі. Іграшки зазвичай пов'язуються із дітьми та домашніми улюбленцями, однак іграшки звичні і для дорослих людей чи диких тварин.
Гра — діяльність людини з моделювання іншого виду діяльності з розважальною чи навчальною метою.
Кожна пара отримує завдання на аркушах паперу записати якості, які необхідні для ідеальної іграшки.
Після цього учні обмінюються результатами та знаходять спільні якості. Аркуші мають побувати у кожної пари. В підсумку діти створюють «портрет» ідеальної іграшки на дошці.
Приклад карток:
Вправа проводиться в малих групах. Групи отримують картки з зображеннями ігор та правилами гри. Завдання – утворити пари. Група, що виграє, отримує право провести рухливу гру на вибір.
Гра «Подоляночка» Діти беруться за руки і стають у коло. Вибирають «подоляночку». Всі інші співають, «подоляночка» зображує все те, про що співається: Десь тут була подоляночка, Десь тут була молодесенька. Тут вона стала, до землі припала, личка не вмивала, бо води не мала. Ой встань, встань, подоляночко, Обмий личко, як ту скляночку, Візьмися в боки, - За свої скоки, Підскочи до раю, Бери сестру скраю «Подоляночка» вибирає когось із кола, і той стає на її місце.
|
|
Гравці вибирають «квача». Всі стоять у колі, «квач» рахує до п’яти і діти розбігаються з криком: Квач, квач, лови мишей, а не нас! Квачу, квачу, їсти хочу! А я квача не боюся, за гаряче ухоплюся! Якщо домовились грати в «дерев’яного» чи «залізного» або ще там якогось, то, втікаючи, в останню мить хапаються за дерево, залізо, чи щось інше, й того «квач» облишить, поженеться за другим, якщо торкне – той «квач». |
|
Діти вибирають матір і вовка. Всі інші – гуси. Мати жене гусей у поле, а сама сидить на певній відстані за лінією, яка називається «городом». Між нею та гусенятами відбувається такий діалог: Гуси, гуси, додому! Задля чого? Вовк за горою. Що він робить? Гуси скубе. Які? Сірі, білі, волохаті. Тікайте, гуси, просто до моєї хати! В цей час гуси біжать в «город», а вовк перебігає їм дорогу й намагається когось зловити. Піймане за лінією гусеня вовк не бере до себе, а забирає пійманих на шляху до «города». Гра триває доти, поки вовк переловить всіх гусей. |
|
Діти стають у коло і беруться за руки. З-поміж себе вибирають одного за «котика», а другого за «мишку». «Мишка» стоїть у колі, «кіт» – поза колом. «Кіт» бігає поза колом, намагаючись проникнути у коло і піймати «мишку». Учасники в колі то підіймають, то опускають руки, не пускають «кота» у коло, тим самим даючи змогу «мишці» втекти від нього. Коли «кіт» піймає «мишку», то «мишка» вибуває з гри, тобто стає на чиєсь місце у колі, а той учасник стає «котом». Перший «кіт» стає «мишкою». Гра починається знову.
|
|
Гра «Горобчики - стрибунчики» Вибирають з – поміж гравців «кішку»; всі інші будуть «горобчиками». На майданчику накресліть коло, посередині якого хай стане «кішка». А всі інші «горобчики» стають за межами кола. «Горобчики» стрибають у коло і вистрибують із нього. «Кішка» намагається спіймати того, хто затримується в колі. Кого вона спіймає, той стає «кішкою» |
|
Гра «Голуб» Один з гравців, за бажанням, або вибором за лічилкою, стає «шулікою», другий – «хазяїном», третій «вороною», решта – «голубами». «Шуліка»й «ворона» відходять у бік. «Голуби» роблять «гнізда» із сухих гілок чи соломи і сідають у них. «Хазяїн» кидає в голубів палицею , кричить «Киш!», і вони розбігаються. Потім «голуби» сідають трохи далі і «клюють» (стукають пальцями по землі, що нагадує клювання). У цей час несподівано прилітає «шуліка», хапає когось із «голубів». Потім прилітає «ворона» з криком «карр!». «Шуліка» женеться за нею, а «голуб»відлітає. Кого «шуліка» упіймає, той стає «шулікою» |
|
Гра «Сніжками по м’ячу» Гравці поділяються на дві команди. Відстань між ними – 20 -30 кроків. Посередині лежить м’яч. За сигналом вчителя команди кидають у м’яч сніжками, намагаючись перекотити його на бік суперника. Виграє та команда, яка далі закотить м’яч |
|
Дитячі ігри, 1560, Пітер Брейгель Старший
Учитель формує кілька малих груп. Кожна група отримує завдання.
Записати зміни, що відбулися в іграшках та іграх.
1-й варіант – «іграшка»
2-й варіант – «гра»