Урок "Практичне заняття «Традиції та побут української сім’ї”

Практичне заняття «Традиції та побут української сім’ї”

1. Завдання на розвиток інформаційної компетентності.

  На основі картин тогочасних художників опиши та зроби висновок про побут українців даного періоду. Оформи записи у таблицю.

  Для опису картини використай пам’ятку «Аналіз візуального джерела» (Практичне занятт №3).

С. Васильківський. Весна в Україні

М. Пимоненко. З базару

М. Пимоненко. Жнива

М. Пимоненко. Сінокіс

М. Пимоненко. Свати

М. Пимоненко. Великодня утреня

М. Пимоненко. Весілля в Україні

К. Костанді. В люди  

 М. Пимоненко. Дівчина з граблями

М. Пимоненко. Святочне ворожіння

                           М. Пимоненко. Молодиця

М. Пимоненко. Брід

М. Пимоненко. Суперниці біля криниці

2. Завдання на розвиток логічної компетентності.

  На основі праці кандидата економічних наук, провідного наукового співробітника Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи НАН України досліди інститут української сім’і на початку ХХ ст.     Порівняй з сучасною українською родиною (скористайся Сімейним кодексом України) за поданою таблицею.

Л. І. Слюсар.  Еволюція шлюбу в Україні: ХVІІ – початок ХХ століття.

  «Вже у середині ХІХ ст. найпоширенішою формою сім’ї в Україні була нуклеарна сім’я. За даними В. В. Тарновського, в цей період не тільки далекі родичі не зберігали господарської єдності, а й жонатий син звичайно відділяється від батьків, будує окрему хату і запроваджує окреме господарство. Два жонаті брати майже ніколи не жили разом. Закони, окремі положення яких почали діяти з кінця ХVІІ – у ХVІІІ ст., у ХІХ ст. вже повністю регулювали шлюбно-сімейні стосунки населення країни, у тому числі і України як складової імперії, і діяли до жовтневого перевороту 1917 р.

  Держава визнавала законним лише церковний шлюб, тобто взятий у церкві, за церковним обрядом, при двох свідках, а поза церквою – лише у місцях, де вінчання було неможливим. Головним доказом шлюбного союзу був запис у приходській (метричній) книзі. Відповідно до закону дозволялось брати шлюб чоловікам з 18 років, а жінкам з 16 років, і лише в окремих випадках – до цього віку, але не раніше ніж за півроку до шлюбного віку.  

  Шлюб укладався за взаємної згоди осіб, які одружувалися. Закон навіть забороняв батькам чи опікунам примушувати до шлюбу. Разом з тим заборонялось брати шлюб без згоди батьків або опікунів. Були й інші обмеження щодо шлюбу: це заборона вступу до шлюбу особам старшим за 80 років; заборона брати 4-ий шлюб; заборона шлюбу між близькими родичами. Закон визнавав недійсними шлюби: укладені із застосуванням насильства, а також якщо особи були визнані божевільними (один чи обидва); шлюб між близькими родичами (за церковними правилами); якщо особа на даний час перебувала у шлюбі; якщо молодята не досягли шлюбного віку або були старші 80 років; шлюби православних з нехристиянами.

  Шлюб припинявся лише у разі смерті одного з подружжя, тоді дозволявся вступ у новий шлюб. Щодо можливості розірвання шлюбу, то її умови були настільки обмежені, що це була майже заборона. Шлюб міг бути розірваний тільки духовним судом на прохання одного з подружжя у випадках: доказу перелюбства або нездатності до шлюбного співжиття; один із подружжя засуджений до покарання з позбавленням всіх прав, або засланий у Сибір з позбавленням прав і майна; безвісна відсутність одного з членів подружжя. Крім того, зізнання одного з осіб, які бажали розлучитись, у подружній зраді не приймалось, якщо не супроводжувалось доказами і не узгоджувалось з обставинами справи. Позов про розірвання шлюбу через нездатність одного з подружжя до шлюбного співжиття приймали тільки через три роки після укладання шлюбу. Дозволялось просити про розірвання шлюбу та вступ у новий шлюб, якщо один із подружжя був відсутній 5 і більше років. Слід підкреслити, що дуже мала вірогідність розірвання шлюбу (розлучення) у ті роки була обумовлена не тільки «жорстким» законодавством, а і різким осудом церкви, громади, всього сімейного і соціального оточення. Вважалось, що розлучення є відхиленням від соціально прийнятних норм поведінки. Тому розірвати шлюб могли дозволити собі лише представники вищих соціальних верств населення, які були економічно і со- ціально захищені.

  Відповідно до закону, подружжя зобов’язано було жити разом, і при зміні місця проживання чоловіка з якоїсь причини (переселення, нове місце «служби» тощо) дружина повинна була слідувати за ним. Чоловік зобов’язаний (і це прямо вказано у положеннях закону) любити свою дружину, жити з нею у згоді, прощати її недоліки, допомагати, забезпечувати дружині прожиток і утримання по можливості. Обов’язок дружини - коритися чоловіку як голові сім’ї, жити з ним у любові, шануванні, в необмеженій слухняності, догоджати та виконувати обов’язки хазяйки дому. Разом з тим навіть після заміжжя жінка зберігала певну економічну самостійність: придане дружини, а також власність (маєток), придбана на її ім’я під час шлюбу, вважали її окремою власністю.

  Згідно з наявними статистичними даними, у другій половині ХІХ ст. щороку на території України реєструвалось 160 - 200 тис. шлюбів, а на початку ХХ сторіччя до початку Першої світової війни (1914 р.) - 200 - 250 тис. шлюбів. Рівень шлюбності визначався шлюбною поведінкою сільського населення, оскільки значна більшість жителів губерній України на той час проживала у сільській місцевості (за даними перепису 1897 р. – 86,8%). На міські поселення припадало дещо більше десятої частини шлюбів, і за 1871 - 1910 рр. частка шлюбів у містах в їх загальній кількості зросла лише з 10,2% до 15,4%. За твердженням цих дослідників, Україна на той час належала до групи країн з найвищою інтенсивністю шлюбності поряд з Європейською Росією, Сербією, Болгарією, Угорщиною та Японією. Детальний аналіз розподілу шлюбів за місяцями дав змогу зробити висновок, що на нього впливають два головних чинники: господарчий та релігійний. Перший спричиняє максимум шлюбів у жовтні – по закінченні сільськогосподарських робіт, другий - їх мінімум в березні та грудні, тобто в період посту, коли не вінчають. Щодо вікових характеристик шлюбності, то, за нашими розрахунками, середній вік заміжжя жінок у 1886 - 1910 рр. дорівнював 21,5 - 22 роки, медіанний вік - 20,8, одруження чоловіків -відповідно 25,5 і 24,3 року. У кожному другому шлюбі наречена була не старше 20 років, і в кожному п’ятому - наречений цього віку».

3. Завдання на розвиток аксіологічної компетентності.

  Проаналізуй наведені історичні джерела, оціни та зроби висновки про тенденції, які панували в українських сім’ях на початку ХХ століття.

Документ 1

  «Громадянські права і правила укладення шлюбу кін. ХІХ - поч. ХХ ст. у Російській імперії»

«Книга 1. «Про права і сімейні обов’язки».

Розділ 1. «Про шлюбний союз».

Глава 1. «Про шлюб між особами православного віросповідання».

1. Особи Православного віросповідання всіх без винятку станів можуть вступати між собою в шлюб не питаючи на це особливого від уряду дозволу, та не будуть виключені при цьому зі своїх суспільних станів і спільнот. На цій же підставі допускається шлюб іноземця Православного віросповідання з російською підданою того ж віросповідання.

6. Забороняється вступати в шлюб без дозволу батьків, опікунів та піклувальників.

9. Забороняється особам, що перебувають на службі, як військовій, так і цивільній, одружуватися без письмово засвідченого дозволу їхнього начальства.

Глава 3. «Про шлюби нехристиян між собою і з християнами».

80. Якщо дружина або одна з дружин магометанина або іншої особи нехристиянського віросповідання прийме св. хрещення, то шлюб її може залишатися у своїй силі без затвердження його вінчанням за правилами Православної Церкви, але тоді лише, коли чоловік, який залишається у своїй вірі, дасть зобов’язання:

1) дітей, які мають народитися від них з того часу і хрещені в Православну віру, ні спокусами, ні погрозами, ні іншими якимись способами, не приводити у свій закон, і дружині своїй, за дотримання Православної віри, зневаги і докору не завдавати;

2) із жінкою, яка прийняла св. хрещення, пожиттєво чи доти, доки триватиме шлюб, перебувати в одношлюбному співжитті, відмовившись від інших дружин, якщо таких має.

81. Якщо хтось з подружжя, що належать до юдейського закону, навернеться до Православ’я, а інший залишиться в колишньому законі, але з наверненим жити побажає, то, залишивши їх у подружжі без розірвання, зобов’язати під- писками: першого в тому, щоб він ретельно піклувався про приведення іншого умовлянням до прийняття Православної віри, а цього в тому, щоб народжуваних в цьому шлюбі дітей ні спокусами, ні погрозами, ні іншими якимись способами не навертав до закону юдейського, і наверненій у Православну віру дружині за її віру зневаги і докору не завдавав. Якщо ж новонавернена дружина або чоловік жити в колишньому шлюбі не побажають, то шлюб розривається і дається дозвіл одружитися з особою Православною. Але у випадку, якщо шлюб не розірвано, ні чоловікові, ні дружині не дозволяється постійне проживання в губерніях, де євреям осілість заборонена».

Документ 2

  «Свідчення очевидців про значення майнової нерівності у створенні сім’ї на початку ХХ ст.»

  «Вибирали більш-менш по цензу і на своєму рівні. Тоді якось не так, що по любові, а часто було так, що просто насильно оддавали. Батька не могли ослухатися. Як батько сказав - це все. Було, що і сперечалися, і противилися. Якщо не по добрій волі, то звикне і живе - чи любе, чи не любе» (Масло Михайло Павлович).

«Намагалися одружуватись з багатими, щоб земля була. Хай вона буде й погана, аби тільки земля булла» (Осадча Устина Юхимівна).

 «Женилися  - хто кого вподобає, хай бідна, аби сподобалася. Було таке, що й багатих брали, і бідних брали» (Смола Параска Федотівна).

«Багаті нашими дівчатами не цікавилися і разом не співали, вони собі окремо. А бідняки й середняки разом гуляли. Відрізнялися. Такі гарні дівчата бідніші, то все рівно хлопці до багатої, бо в неї є воли, коні, може, корівка є» (Безкоровайна Параска Митрофанівна).

4. Завдання на розвиток мовленнєвої компетентності.

  Перед тобою фрагмент художнього твору Григорія Квітки-Основ’яненко « Сватання на Гончарівці». Склади та розіграй діалог або сценарій вистави,  який буде відображати традиції та побут української сім’і на початку ХХ століття.

Григорій Квітка - Основ’яненко «Сватання на Гончарівці».

«Одарка: Та що це ти узяла у голову? Чи він же тобі рівня? Правда, він хлопець добрий, коваль мудрий, усячину зробить, не п’є, з бурлаками не гуля, як на мене звичайний; усе правда. Так що ж? Кріпак!

Уляна: Що нужди, мамо, що кріпак. Пани у нього добрі, про них усюди така чутка іде.

Одарка: Та хоч вони і добрі, та пани! Як-таки це можна, щоб тобі з волі та у неволю; була казенна [прим.: кріпачка, що належала не поміщикові, а казні (державі)], та підеш у підданство; була городянка, та станеш селянкою!

Уляна: Де б я ні була, чим би я ні стала, то мені і байдуже. Мені за ним буде усюди добре, бо я люблю його!

Одарка: А того і не подумаєш, як тебе поженуть на панщину?.. Ох, мені лихо! Мою Улясю та на панщину! Уляна: А чим панщина страшна? Так зате не знатимемо ні подушних, ні десяцьких, ні ліхтарних; усе то пани за своїх людей платять».