Урок прес-конференція за романом М.Булгакова "Майстер і Маргарита"

Про матеріал
Конспект уроку прес-конференції за романом М.Булгакова "Майстер і Маргарита" входить до складу методичної збірки "Організація групової роботи на уроках зарубіжної літератури" (2019 рік). Автор - Савастеєнко В.В., вчитель Миргородської гімназії імені Т.Г.Шевченка.
Перегляд файлу

Урок №8

 Урок прес – конференція за романом М.О.Булгакова «Майстер і Маргарита».

11 клас

 

Тема. Роман «Майстер і Маргарита» як вершина творчості письменника. Урок прес-конференція.

Мета: познайомитись з проблематикою роману, схарактеризувати головних діючих осіб; сприяти розвитку абстрактного мислення; виховувати високі моральні якості, відповідальність за свої вчинки.

Тип уроку: урок - презентація

Метод: метод проектів, рольова гра.

Форма проведення: урок – рольова гра (прес – конференція).

Обладнання: портрет письменника, матеріали до біографії, київські краєвиди,, текст роману.

Джерела:  Методична розробка уроку зарубіжної літератури. Урок прес – конференція за романом М. О. Булгакова «Майстер і Маргарита». - [Електронний ресурс]. Режим доступу:  https://vseosvita.ua/library/metodicna-rozrobka-uroku-zarubiznoi-literaturi-urok-pres-konferencia-za-romanom-m-o-bulgakova-majster-i-margarita-6744.html

 

                    Гоголь, учитель, вкрий мене своєю чавунною шинеллю...

                                           М.Булгаков

Етапи роботи:

1. Створення творчих груп.

2. Розробка завдань та планів роботи над проблемою.    

3. Збір матеріалу.

4. Консультації викладача.

5. Узагальнення та створення сценарію.

6. Захист проекту. Рольова гра «Прес – конференція за романом М.О.Булгакова «Майстер і Маргарита».

 

До захисту проекту причетні групи:

1.Ведучі.

2. Читці.

3. Знавці.

4. Журналісти.

 

ХІД УРОКУ

 

І. Мотивація навчальної діяльності учнів.

Слово вчителя.

 «...Цей роман у романі, психологічний — усередині фантастичного, це розкішна проза... Цей роман, як на мене, є найкращим твором Булгакова, а якщо говорити про історію Христа й Пілата, то це взагалі одна з найкращих сторінок російської літератури XX століття»,— писав відомий російський письменник К.Симонов. Цю думку про роман М.Булгакова «Майстер і Маргарита» підтверджує літературознавець В. Лакшин: «Тінь загадки, небезпечна гра з нечистою силою на межі віри й безвір'я, романтичне кохання, гумор, що показує язика догматиці й «здоровому глузду», влучні слова, які готові розсипатися по життю афоризмами,— усе це звабливі спокуси для молодого, та й будь-якого, не позбавленого безпосередності читача».

Сьогодні ми будемо говорити про видатний твір – роман М.О.Булгакова «Майстер і Маргарита». Майже 12 років – з 1928 по 1940 рр. автор працював над ним. Все, що пережив на своєму віку письменник, всі свої головні думки і одкровення, усю душу і талант віддав він цьому романові. І народився твір незвичайний.

 

II. Оголошення теми й мети уроку.

 

IІІ. Прес-конференція за романом «Майстер і Маргарита».

 

Сторінка перша: «Моральна відповідальність людини за свої вчинки».

Ведучий: ми відкриваємо першу сторінку прес – конференції, яка називається «Моральна відповідальність людини за свої вчинки».

Вчитель: книга М.Булгакова – про моральну відповідальність людини за свої вчинки. Багатий життєвий досвід Понтія Пілата допомагає йому зрозуміти Ієшуа як людину, він симпатизує йому, намагається умовити його піти на компроміс. Образ Пілата демонструє внутрішню боротьбу особистості, і тому він драматичний. Але в людині зіткнулися дві сили: особиста воля і воля обставин. Ієшуа духовно переміг останню. Пілат це неспроможний зробити. Саме страх, народжений залежністю від держави, необхідністю слідувати її інтересам, а не істині, і визначає вибір Понтія Пілата. Прокуратор для автора не просто боягуз, відступник. Він і звинувачувач, і жертва. Відступившись від Ієшуа, він губить і себе, і свою душу. Він гине разом з Ієшуа, гине як вільна особистість.

Читець: зачитує уривок з розділу «Понтій Пілат»: «Так, примарилося йому, що голова арештанта відпливла кудись, а замість неї з’явилась інша. На цій гирявій голові сидів рідкозубий золотий вінець. На лобі видніла густо намащена кругла виразка, що роз’їдала шкіру. Запалий беззубий рот з обвислою нижньою примхливою губою. Пілатові видалося, ніби пощезали рожеві колони балкона і покрівлі Єршалаїма вдалині, внизу за садоне, і все потонуло навкруг у густющій зелені капрейських садів. Та й зі слухом сталося щось дивне — наче звіддалік програли негучно, але грізно сурми і вельми виразно почувся гундосий голос, який бундючно розтягував слова: "Закон про образу величності..."

Думки застрибали короткі, роз’єднані й незвичайні.

"Пропав!", потім — "Пропали!.." І якась зовсім недоладна серед них гадка про якесь безсмертя, до того ж це безсмертя чомусь викликало нестерпну тугу».

Ведучий: Які будуть запитання по першій сторінці нашої прес – конференції?

Група журналістів: Що лежить в основі людської поведінки – збіг обставин, випадковість, знаки долі, слідування ідеалам?

Група знавців: Відповідь на це запитання можна знайти в зав`язці роману – суперечці Івана Бездомного, Михайла Берліоза з незнайомцем на Патріарших ставках. На твердження літераторів, що бога немає, Воланд суперечить: якщо немає бога, то «хто ж управляє людським життям і взагалі розпорядком на землі?». Іван Бездомний відповідає: «Сама людина і управляє». Але подальший розвиток сюжету перекреслює це твердження, показує відносність людських знань, залежність людини від тисячі випадковостей (наприклад, смерть Берліоза) і якщо так, то неможна бути впевненим у своєму майбутньому. Що ж є істиною у цьому світі? Із книги, з образу Ієшуа ми бачимо, що моральна відповідальність людини за свої вчинки, слідування вибраним ідеям і визначають майбутнє.

Група журналістів: Хто ж такий булгаковський Ієшуа?

Група знавців:  Ієшуа Га-Ноцрі – є повелителем сил Світла і антиподом Воланда. Так же як Христос, Ієшуа був зраджений Іудою, а потім розіп’ятий. Однак на відміну від біблійного персонажа, він не був оповитий ореолом містицизму і виступав звичайною людиною, він відчував страх перед фізичною розправою. Ієшуа наділений небожественною, а звичайною зовнішністю. На початку роману він постає перед прокуратором Іудеї Понтієм Пілатом і розповідає про своє походження. Він був бідним філософом, не мав постійного місця проживання. Батьків своїх Ієшуа не пам’ятав, але знав, що батько був сирійцем. Будучи доброю і грамотною людиною, він мав велику силу, за допомогою якої вилікував Пілата від головного болю. Він вірить, що кожна людина добра, і не буде на світі незабаром ніякої влади, крім божої. Прочитавши роман Майстра, Ієшуа посилає до Воланда Левія Матвія з проханням нагородити Майстра і Маргариту спокоєм. Один з глибинних смислів цієї сцени – послідовно проведене в романі (починаючи з епіграфа) протиставлення пасивного Добра і активного Зла, які спільно і незалежно беруть участь в єдиному історичному процесі.

 

Сторінка друга:«Я частина тієї сили, що вічно хоче зла і вічно здійснює блага».

 

Ведучий: Ми відкриваємо наступну сторінку прес – конференції. Її назва – «Я частина тієї сили, що вічно хоче зла і вічно здійснює блага». («Фауст» І. В. Ґете). Мова піде про протилежність Ієшуа – Воланда. Ваші запитання?

Група журналістів: Яка роль Воланда в романі?

Група знавців: Воланд – втілення Сатани, глава світу потойбічних сил. Ім’я персонажа взято з ґетівського «Фауста» і орієнтоване на Мефістофеля – духа зла і біса. Однак назвати Воланда абсолютним злом не виходить. Автор уточнює, що він приїхав до Москви, щоб судити. В ході сюжету жоден невинний не постраждав від його діянь. Цей персонаж досить мудрий і має цікаву філософію. Здавалося б, він не творить зло, а скоріше вершить справедливість, тільки за допомогою своїх диявольських способів. Саме він допомагає Маргариті знову знайти майстра. Він же відправляє їх туди, де немає дрібних, нікчемних людей. Якщо ця пара не заслужила, як Ієшуа світла, то спокій вони точно заслужили. А спокій може дарувати і Сатана. На думку Воланда, тьма і світло нероздільні. Одне не може існувати без іншого. Булгаков створив образ дуже чарівного й мудрого Сатани. Люди, чия совість чиста, могли його не побоюватися. Підопічні Воланда називають його мессір (почесне звання і звернення до знатного феодалу).

Група журналістів: Чим булгаківський диявол схожий і несхожий на своїх попередників?

Група знавців: хоча ім`я faland у німецькій мові служило для позначення диявола, персонаж Булгакова не можна звести тільки до цього середньовічного поняття. Він увібрав у себе риси інших духів зла: Сатани, Асмодея, Люцифера, Вельзевула. Більше за все він пов`язаний з Мефістофелем. Їх « духовне рідство» уже закріплене епіграфом до роману. Але на відміну від Мефістофеля, Воланд не сіє безпричинне зло.

Читець: зачитує уривок з розділу  12 «Чорна магія та її викриття» «Буркаючи, пухкими лапами кіт вчепився в ріденьку шевелюру конферансьє і, дико ревнувши, за два оберти зірвав цю голову з товстої шиї…

— Ради бога, не мучте його! — раптом, перекриваючи гамір, пролунав з ложі жіночий голос, і маг повернувся на цей голос.

— Так що, громадяни, простити його, чи що? — спитав Фагот, звертаючись до зали.

— Простити! Простити! — залунали спершу окремі й переважно жіночі голоси, що згодом злилися в один хор з чоловічими.

— Як накажете, мессіре? — спитав Фагот у замаскованого.

— Ну що ж, — задумливо відізвався той, — вони — люди як люди. Люблять гроші, але ж це завжди було... Людство любить гроші, хоч би з чого ті не були зроблені, зі шкіри чи з паперу, з бронзи чи золота. Ну, легковажні... ну, що ж... і милосердя інколи достукується в їхні серця... звичайні люди... загалом нагадують колишніх... квартирне питання лише зіпсувало їх...».

 

Сторінка третя: «Протистояння істинної свободи і несвободи».

 

Ведучий: третя сторінка називається «Протистояння істинної свободи і несвободи».

Вчитель: У московських розділах більшість персонажів – люди невільні, пов′язані інструкціями, догмами, установками. Трамвайна кондукторка так пройнялася звичними «можна – неможна», що, коли кіт сідав у трамвай, вбачає у цьому тільки порушення порядку: «Котам неможна!» Конферансьє у вар`єте, службовці управління видовищ, загнані начальством у хоровий гурток, літературні критики, які говорять «не те, що хочуть сказати». Усі ці невільники – діти свого часу, жильці «нехорошої квартири». Булгаков і Воланд із свитою досить поблажливі до тих, хто позбавлений свободи не з своєї волі, і безжальні до тих, хто сам себе загнав у темницю. Наприклад, буфетник вар`єте, Берліоз.

Група журналістів: Чи є в булгаківський Москві місце, де людина може лишатися сама собою?

Група знавців: Так, це клініка Стравінського. Лише тут звільняються від загальної несвободи і хоровики, і конферансьє, і поет Бездомний.

Група журналістів: Чи можна сказати, що в авторській оцінці героїв  переважає іронія, яка переходить у сарказм?

Група знавців: Це герої, людська сутність яких зводиться до будь - якої мізерної пристрасті. Наприклад, літераторів відрізняє лише те, що один пише прозою, а інший – «літній з бородою». Інколи авторська іронія переростає в гротеск. Герой не тільки втрачає обличчя – маску, але і підміняється якоюсь річчю. Наприклад, костюм Прохора Петровича підмінив свого хазяїна.

Читець зачитує уривок з розділу  17 «Неспокійний день»

 «За величезним письмовим столом з масивною чорнильницею сидів порожній костюм і неумоченим у чорнило сухим пером водив по аркушу. Костюм був при краватці, з кишеньки костюма стриміла самописка, але над коміром не було ані шиї, ані голови, так само як з манжетів не виглядали кисті рук. Костюм поринув у роботу і зовсім не помічав тієї круговерті, яка панувала довкола. Почувши, що хтось зайшов, костюм відкинувсь у кріслі, й над комірцем пролунав добре знайомий бухгалтерові голос Прохора Петровича:

— У чому справа? Адже на дверях написано, що я не приймаю».

 

Сторінка четверта: «Тема вічного кохання».

 

Ведучий: остання сторінка прес – конференції має назву «Тема вічного кохання».

Група журналістів: Що може протистояти «стихії життя

Група знавців: На це питання автор відповідає, розвиваючи сюжетну лінію Майстра і Маргарити. Героїня – вільна, як птах. До зустрічі з Майстром у неї був гарний будинок, чоловік, який її обожнював, гроші: «Вона була щасливою? Жодної миті! Що ж потрібно було цій жінці?... їй потрібен був він... майстер, а не готичний особняк, не сад і не гроші. Вона упізнала його серед тисяч людей, а він упізнав її. І в маленькій квартирі на Арбаті запанувало щастя: свобода, творчість, кохання.

Група журналістів: Хто ж розрушив їх щастя?

Група знавців: Щастя було розрушене, коли близькі побачили, що Майстер не схожий на інших: не так мислить, не так відчуває. І от спалений рукопис роману. До його автора у жовтні «постукали». А коли в січні він повернувся «у тому ж пальто, тільки з обірваними ґудзиками», у його квартирі проживав Алозій Могарич, провокатор і донощик. І більше нічого не залишилося Майстру, як піти в будинок для божевільних. Несвобода перемогла свободу, але виявилася безсилою знищити те, чим були заповнені душі Майстра і Маргарити. На уклін до душителів вони не пішли, вони віддали перевагу іншому. Потойбічна сила дозволяє героям не тільки зберегти свободу, а і відчути її з особливою, недоступною у реальному житті повнотою.

 

Заключне слово вчителя: людську долю і сам історичний процес визначають безперервний пошук істини, слідування високим ідеалам добра й краси. Їх осягнення неможливе без терпіння, мужності, кохання, духовного творення. Таким чином, роман Булгакова – це книга про відповідальність людини за все добро і зло на землі, за власний вибір життєвого шляху, який веде або до істини і свободи, або до рабства і зради. Він – про переможну силу кохання і творчості,яка підносить душу до гірських висот істинної людяності.

 

docx
Додано
23 червня
Переглядів
184
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку