Урок-презентація "Війни росії проти України, хто кого перемагав за тисячу років"

«Історичний досвід переконливо повчає нас, що Росія при всіх внутрішніх перемінах ніколи не зміняла, ні не послаблювала свого імперіялізму – гону загарбувати, визискувати й нищити інші народи, зокрема український». Степан Бандера «З москалями немає спільної мови» 1952 рік.

«Не можна домовлятися з тим, хто прийшов тебе вбивати». Голда Меїр

Хто першим в історії розорив Київ ?

Хронологія російсько-українських протистоянь

То скільки було російсько-українських війн ?Окремі історики виокремлюють 22 війни (з XII століття), президент України Віктор Ющенко (2005-2010) вважав ,що протистоянь було аж 24. Окремі дослідники вважають, що збройних конфліктів було аж 30 (враховуючи короткі протистояння, наприклад, пов'язані з Чорноморським флотом на початку на початку нашої Незалежності.

Юрій Долгорукий у боротьбі за київський престол. Після розділення Київської Русі між синами Володимира Мономаха у 1125 році Юрій Володимирович Долгорукий отримав у володіння північно-східну Русь. Осів у місті Суздаль і зробив його столицею окремого князівства, де у 1147 році заснував москву. Після смерті князя Всеволода Ольговича кияни запросили на княжіння Ізяслава Мстиславовича. Але це не сподобалося іншим претендентам, а найперше — суздальському князю Юрію Долгорукому, який ще у 1142 році намагався організувати похід на південь.24 липня 1149 року Юрій Долгорукий із суздальським військом виступив на Київ. Бойові дії тривали з поперемінним успіхом — столиця переходила з рук у руки.

Ключовим епізодом війни стала оборона Києва у травні 1151 року. Князь провів блискучий маневр: облаштував фальшивий табір і пішов нічним форсованим маршем на Київ. Зупинивши ворогів біля річки Либідь, кияни відтіснили їх на південний захід. У запеклому вирішальному бою на Перепетовому полі загинуло дуже багато суздальців, чимало їх потонуло під час втечі в річці Руть. Після бою Ізяслава Мстиславовича кияни «підхопили на руки з радості, «яко царя і князя свого», «і крикнули всі полки: кіріе елеїсон, тішачи ся, що ворогів переможено, а князя свого бачать живим». Війська Юрія Долгорукого та його союзників були розгромлені й суздальський князь перестав претендувати на Велике князівство Київське до смерті Ізяслава Мстиславича. Війська Юрія Долгорукого та його союзників були розгромлені й суздальський князь перестав претендувати на Велике князівство Київське до смерті Ізяслава Мстиславича. Навіть зайнявши Київ потому ще раз, він залишився для киян чужинцем. Ненависть киян була направлена не лише на нього особисто, а й на його військо, яке прийшло із Суздальської землі.

Розорення Києва Володимирським князем Андрієм Боголюбським 12 березня 1169 року

Літопис про розорення Києва Андрієм Боголюбським «І грабували вони два дні все місто – Поділ, і Гору, і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю. І не було помилування нікому і нізвідки: церкви горіли, християн вбивали, а інших в’язали, дружин вели в полон, силоміць розлучаючи з чоловіками їх, діти ридали, дивлячись на матерів своїх. І узяли вони майна багато, і церкви оголили від ікон, і книг, і риз, і дзвони з церков познімали… І був у Києві серед всіх людей стогін, і туга, і скорбота…»

Копія Вишгородської ікони Божої Матері в Історичному музеї Вишгорода. Оригінал перебуває нині на території Росії, який був вивезений, за переказами, після походу на Київ Андрія Боголюбського.

Битва під Оршею. 1514 рік8 вересня 1514 року 15-тисячне військо під командуванням князя Костянтина Івановича Острозького, на той час Гетьмана Великого князівства Литовського, Руського, Жемайтійського і Королівства Польського розгромило московське військо на чолі з воєводою Іваном Челядніним. Перемога під Оршею прославила князя Костянтина Острозького на всю Європу. У київському літописі написано: "Того ж року бій був Костянтина Івановича Острозького з москвою під Оршею, за Дніпром на Кропивні річці. І побив князь москву".

Битва під Оршею 1514 року – прекрасний приклад, коли 15-тисячне військо Великого Князівства Литовського під проводом гетьмана Костянтина Острозького розгромило 80-тисячну московську армію, яка прагнула захопити землі сучасної України та Білорусі. Використовуючи суперечності між московськими воєводами, волинський князь Костянтин Острозький нападав на них порізно, а ті, за свідченнями літописів, із заздрості видавали один одного. Під натиском важка московська кіннота відступила на багнистий берег річки Кропивни між Оршею та Дубровною і там майже всю її знищили.

Портрет Костянтина Острозького (XIX ст) Пам’ятні монети до 500-ліття битви під Оршею

Похід Запорозьких козаків на москву (!) 1618 рік. У 1618 році під час польсько-московської війни українські козаки на чолі з гетьманом Війська Запорозького Петром Конашевич-Сагайдачним, здійснили похід та взяли в облогу москву. 20 тисяч козаків ішли воювати разом із польським військом, яке очолив королевич Владислав. Як результат, до Речі Посполитої відійшли Смоленськ, Новгород-Сіверськ та Чернігівські землі, які до того були загарбані москвою. 

11 жовтня 1618 року військо королевича Владислава та козаки Петра Сагайдачного розпочали наступ на Москву. Штурм тривав протягом кількох годин з третьої ночі й до світанку. Нападникам вдалося увірватись до міста зі сторони Арбатських воріт, проте, не отримавши належну підтримку, атака зупинилася. Польські підрозділи з невеликими втратами відступили від міста, а московіти, щоб виграти час, пішли на переговори.

1659

У 1659 році козацьке військо на чолі із гетьманом Іваном Виговським (за підтримки Кримського ханату) здобули блискучу перемогу над московським військом під керівництвом Олексія Трубецького. Ця битва – один із ключових епізодів московсько-української війни (1658—1659 рр.)Гетьману Виговському вдалося заманити московське військо в болотисту місцину під Конотопом. Московську армію було розбито, а головні сили змушені відступити з українських земель до Путивля. План військової кампанії московського царства проти Гетьманщини провалився. За підрахунками істориків, у бою загинуло близько 30 тисяч московського війська, а 15 тисяч потрапили в полон. Втрати козаків були втричі меншими. У вересні 1659 року проти Виговського виступили полковники Василь Золотаренко, Яким Сомко та Тиміш Цицюра. Це змусило гетьмана зректися гетьманської булави на користь Юрія Хмельницького.

Хід Конотопської битви

Ліквідація Запорозької Січі. 1775 рік. Внутрішні передумови ліквідації Вольностей Війська Запорозького Низового склалися в російській імперії ще з кінця 1730-х рр., зовнішньополітичні передумови остаточно сформувалися на початку 1775 р., внаслідок успішної для Росії війни з Туреччиною (1768-1774), укладення Кючук-Кайнарджійського миру 1774 р. і посилення позицій Росії у причорноморському та центральноєвропейському регіонах. Серед причин скасування Запорозьких Вольностей : небажання терпіти “державу в державі”; побоювання Катерини ІІ щодо можливого союзу Січі з Кримським ханством, спрямованого проти росії; прагнення російських вельмож захопити родючі землі і природні багатства Запорожжя; здійснення ліквідації осередку антикріпосницької боротьби.

1775 р., серпня 3. Маніфест імператриці Катерини ІІ про ліквідацію Запорозької Січі.ф. 220, оп. 1, спр. 630, арк. 1–2зв.

«Так с должным вниманием ко всему вышесказанному мы считаем сейчас своим долгом перед богом, перед нашей империей и вообще пред самим разрушить Запорожскую Сечь и имя казаков, позаимствованное у от неё», - Катерина ІІ.

Бій, що відбувся 29 січня 1918 року на станції Крути, стоїть у ряді з багатьма кривавими трагедіями української нації. Ця історична подія вкотре доводить силу духу українського народу, його витривалість, мужність й готовність українців за будь-яку ціну відстояти свою державу у загарбника. Точна кількість загиблих не відома досі. Деякі дослідники кажуть, що загинули близько 250 бійців, сучасні оцінки – 70-100 осіб. При цьому більшовиків загинуло щонайменше 300. За рішенням Української Центральної Ради, 19 березня 1918 року тіла студентів перевезли до Києва та урочисто поховали на Аскольдовій могилі.

Схема бою під Крутами.

Берестейський мир 1918 року. Війна виграна дипломатієюа не на полі бою.

Берестейський або Брест-Литовський мирний договір від 9 лютого 1918 року — мирна угода між Українською Народною Республікою з одного боку та Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією з іншого, підписана у Бресті (Брест-Литовську). Це перший мирний договір у Великій війні. Його укладення означало фактичне визнання УНР як незалежної держави — сторони-підписанта. На це змушено погодилась і більшовицька делегація, яка вела власні мирні переговори у Брест-Литовську. Однак, формально визнавши незалежність УНР та офіційно підписавшись під ним 3 березня 1918-го, вже за рік більшовики перейшли в наступ, і період першої української незалежності закінчився.

З БЕРЕСТЕЙСЬКОГО МИРНОГО ДОГОВОРУ (позиція більшовиків)«Визнати Народну Українську Республіку, її право повністю відокремитися від Росії або вступити в договір з Російською Республікою про федеративні або їм подібні взаємини між ними. Все, що стосується національних прав і національної незалежності українського народу, визнається нами, Радою Народних Комісарів, відразу ж, без обмежень і безумовно…»

Кримська операція. Квітень 1918 рік.

Петра Болбочана призначили командиром Кримської групи Армії УНР. Він отримав таємний наказ уряду УНР випередити німецькі війська і захопити Крим. Метою Кримської операції 1918 р. було встановлення на півострові української влади та взяття під контроль Чорноморського флоту. Під керівництвом П. Болбочана 22 квітня українські війська форсували Сиваш й розгорнули наступ на Сімферополь.24 квітня 1918 р. вранці загін П. Болбочана майже без опору оволодів Сімферополем, а також Бахчисараєм. Німецькі війська генерала фон Коша оточили війська Болбочана в Криму і вимагали від нього скласти зброю. П. Болбочан відмовився, але намагався уникнути військового зіткнення з німцями, усвідомлюючи, що його програє.

Більшовицький наступ на Сімферополь у квітні 1918 р. змінив ситуацію, змусивши німців звернутися за допомогою до П. Болбочана. Наприкінці квітня 1918 р. міністр військових справ УНР віддав наказ про виведення з Криму групи Петра Болбочана. Не отримавши вказівок, куди саме відходити, полковник спрямував свою частину до Мелітополя, де й отримав повідомлення про гетьманський переворот у Києві. Під впливом Кримської операції П. Болбочана 29 квітня 1918 р. Чорноморський флот у Севастополі підняв українські національні прапори й оголосив про підпорядкування владі у Києві.

«БІЙ ПІД АПЛОДИСМЕНТИ»

Битва за Вознесенськ. 1920 рік15 квітня 1920 року в бою за вузлову станцію Вознесенськ на Миколаївщині військо УНР захопило численні склади з боєприпасами, що дало змогу українським військовим набити кишені бойовими патронами й продовжити Перший зимовий похід. Уночі малоозброєні воїни армії УНР змогли протистояти чисельнішому противнику та захопити воєнну базу. Ця перемога дозволила нашим воїнам поновити боєприпаси та повернути віру у власні сили. Бій за Вознесенськ, що увійшов в історію як «бій під аплодисменти», мав визначальну роль для армії УНР у Першому зимовому поході. Українці мали по кілька патронів у своїх рушницях. Щоб економити набої, вони плескали в долоні, так імітували постріли й тиснули на ворога психологічно.