Урок присвячений вивченню життєвого і творчого шляху М. Коцюбинського, зокрема повісті "Дорогою ціною"

Про матеріал

Розробка на тему "Михайло Коцюбинський. Коротко про письменника. Пригодницький, романтичний сюжет повісті «Дорогою ціною». Робота з текстом твору" розрахована на два спарених уроки. За допомогою міні-лекції та бесіди за запитаннями школярі знайомляться із життєвим і творчим шляхом Михайла Коцюбинського, з'ясовують історичну основу, побудову пригодницького, романтичного сюжету твору; за допомогою бесіди про людські цінності, відповіді на проблемне запитання, пошуку відповідей на запитання, що стосуються змісту твору, розвивають культуру зв'язного мовлення, логічне мислення, пам'ять.

Перегляд файлу

Тема. Михайло Коцюбинський. Коротко про письменника. Пригодницький, романтичний сюжет повісті «Дорогою ціною». Робота з текстом твору (2 год.).

Мета: за допомогою міні-лекції та бесіди за запитаннями ознайомити школярів із життєвим і творчим шляхом Михайла Коцюбинського, з’ясувати історичну основу, побудову пригодницького, романтичного сюжету твору; за допомогою бесіди про людські цінності, відповіді на проблемне запитання, пошуку відповіді на запитання, що стосуються змісту твору, розвивати культуру зв’язного мовлення, логічне мислення, пам’ять, спостережливість; за допомогою озвучення цитат удосконалювати навички виразного читання прозового твору; за допомогою виконання проблемного завдання удосконалювати уміння визначати тему та ідею твору;  за допомогою всіх форм і методів, використаних під час уроку, викликати в дітей інтерес до творчості М. Коцюбинського та історичного минулого рідного народу.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Епіграф: «Все життя моє – в літературі» (Михайло Коцюбинський).

ПЕРЕБІГ УРОКУ

I. Організаційний момент.

II. Актуалізація опорних знань.

Бесіда за питаннями

- Що таке цінність? Які людські цінності ви знаєте? Назвіть кілька. Вмотивуйте свій вибір.

Коментар учителя

Цінність – це будь-яке матеріальне або ідеальне явище, яке має значення для людини чи суспільства, заради якого вона діє, витрачає сили, час, гроші, здоров’я тощо, те, заради чого вона живе. Вивченню людських цінностей присвячений розділ філософії аксіологія.

Цінності духовні – це  соціально схвалювані уявлення більшості людей про те, що таке добро, справедливість, патріотизм, любов, дружба тощо.

- Яким чином, на вашу думку,  поняття «цінність» і «воля» пов’язані між собою?

- Згадайте з історії події, коли українці виборювали волю заради щасливого життя у рідному краю.

- Хто такі кріпаки? Яких страждань вони зазнавали, перебуваючи у неволі?

- Чому боротьба за життя, волю – це одвічні проблеми людства?

- Який твір називається пригодницьким? Наведіть приклади пригодницьких творів, що вивчали.

- Як романтичний твір може бути пов’язаний з пригодницьким?

- Яким творам ви надаєте перевагу? Чому?

III. Оголошення теми, мети уроку.

Мотивація навчальної діяльності

Сьогодні ми починаємо вивчення творчості надзвичайно цікавого письменника. Чим саме цікавого? Думаю, кожен із вас самостійно знайде відповідь на це запитання, адже кожного може зацікавити щось «своє».

Упродовж десятиліть творчість М. Коцюбинського хвилювала й продовжує хвилювати читачів. У чому ж секрет популярності його творів? По-перше, у тому, що звертався він до своїх читачів зі зрозумілими для всіх проблемами. По-друге, його герої завжди живуть серед нас, і часто нас самих хвилює те, що тривожило їхні душі майже сто років тому. По-третє, у тому, що автор мав своєрідний індивідуальний стиль і не боявся звернутися до нових літературних напрямів.

Отже, вирушаємо у подорож шляхами життя і творчості М. Коцюбинського.

IV. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу.

Міні-лекція вчителя

     1. Життя і творчість Михайла  Коцюбинського

     Познайомитися з письменником, перш за все, нам допоможе його портрет та слова людини, що  була  з ним знайома.

     «Найбільше враження зробили на мене його великі, замріяні, глибоко проникливі очі. Він мав статну, вище середнього зросту фігуру, красивої форми, чисто, до блиску виголену голову, прекрасні вуса, які йому дуже йшли і прикрашали його обличчя. Одягнутий був у білий, елегантно пошитий костюм. Взагалі в його постаті, одязі і манерах було стільки простоти, скромності і в той же час відбивались якесь внутрішнє благородство і привабливість. Рухи його були скупі, жодного зайвого жесту, голос проникливий, прекрасного баритонового тембру, який запам’ятовувався і глибоко западав у серце. Від першої зустрічі з Михайлом Михайловичем у мене залишилось враження про нього як про надзвичайно розумну, культурну, виховану людину», – такі спогади залишив нам про Коцюбинського Михайло Венедиктович Микіша, який зустрічався з письменником у свого вчителя композитора Миколи Лисенка.   

     Народився Михайло Коцюбинський 17 вересня 1864 року у місті Вінниці, у родині дрібного службовця. Дитячі роки письменника проходили, як він сам писав, «дуже щасливо, в атмосфері теплих сердечних відносин», хоч бідність ніколи не залишала родину. Його батько Михайло Матвійович, був людиною доброю, чесною, «з вічними фантазіями, які ніколи не здійснялися», не терпів підлабузництва і навіть конфліктував із начальством. Йому частенько доводилось міняти роботу, а сім’я змушена була переїжджати слідом за ним з місця на місце. Згодом у своїй автобіографії письменник згадуватиме, що до дев’яти років він перебував у Вінниці, а потім довгий час довелося жити «то на селі, то знов у місті, все на тім же багатім природою, теплім прекраснім Поділлі».

     Своїм вихованням Коцюбинський зобов’язаний матері. Походила вона  з молдавського роду Абазів. Ликера Максимівна, була на одинадцять років молодша за чоловіка. Заміж  вийшла всупереч волі своїх батьків (бо Михайло Матвійович був вдівцем із двома дітьми). З особливою теплотою згадував її Коцюбинський: «Мати…з тонкою і глибокою душевною організацією, добра, надзвичайно любляча, здатна на самопожертву, особливо для мене, якого дуже любить. Має добрий смак, благородні погляди, любить літературу… Я ріс під впливом матері, до якої завжди був ближчим, ніж до батька. Всі кажуть, що ми подібні до себе не тільки з обличчя, але й характером і уподобаннями». Спочатку родина жила більш-менш  заможно. Коцюбинські мали свою хату (материн посаг), садок, город. Малого Михайлика доглядала сільська жінка Хима, саме від неї хлопець почув українську народну пісню, казку. А ще, як згадував Михайло Михайлович, любив ходити на ярмарки і слухати лірників. Розповіді й народні пісні сліпого діда Купріяна, який певний час мешкав у Коцюбинських, хвилювали чутливе серце хлопчини. Тому не дивно, що одного разу з підсвідомості виринув той нестримний полум’яний потяг до українського художнього слова, який не згасав уже ніколи до самого кінця його життя.

     Коли сім’я переїхала в м. Бар, Михайлик пішов у школу. Вчився він добре, був серйозним не на свої роки, але в дитячих іграх і витівках був хорошим компаньйоном.

     Улюбленець матері і пестун родини, на дванадцятому році Михайлик був змушений вперше відірватися від рідної домівки. Закінчивши дворічну народну школу в  Барі, де вони жили, хлопець їде в Шаргород, щоб продовжити навчання в духовній семінарії, так званій,  бурсі.

     Михайло Коцюбинський народився в той лиховісний час, коли офіційною мовою на Україні була російська. Як стверджує дослідник творчості письменника академік Сергій Єфремов, у сім’ї Коцюбинських теж розмовляли по-російськи. Українську мову хлопчик вивчив від челяді. «Занедужавши на дев’ятому році на запалення в легенях,– писав пізніше митець в автобіографії, – я в гарячці почав говорити по-українському, чим немало здивував батьків». Після цього випадку хлопчик сам почав складати українські пісні на взірець народних.

     Після реформи освіти 1866–1867 рр. у школах було скасовано «волосодраніє», «вуходраніє» і вистоювання голими коліньми на гречці. Проте Шаргородська бурса часів навчання Коцюбинського ще мало чим відрізнялась від давніх часів. Лекції обмежувались самими запитаннями і відповідями. А від учня вимагалось лише зазубрювання текстів підручників. Інших книжок не було. Науки – арифметику і географію, грецьку, російську, церковнослов’янську мови та інші – учні бачили крізь вузеньке «віконце» підручника, який змушені були завчати майже напам’ять. З-поміж інших учнів, сільських поповичів Михайло відрізнявся не лише зовнішнім виглядом, начитаністю, а й відразою до брехні, доносів, які були поширені серед бурсаків.

     На вечорах він декламував Шевченка, у вільний час захоплювався малюванням. На канікулах хлопець багато читає, відчуває нестримний потяг до пера. Та й взагалі вплив книги на письменника важко оцінити, адже все в житті він досяг завдяки самоосвіті.

     Варто сказати,  коли Коцюбинському було 11 років (сім’я тоді мешкала в якомусь селі), він по-дитячому  закохався в шістнадцятирічну дівчину, яка не звертала на нього найменшої уваги. Поклавши будь-що стати великою людиною і тим завоювати серце своєї коханої, він накинувся на книжки. Михайлові пощастило натрапити на гарну бібліотеку, яка належала місцевому священику – людині розумній і, як на свій час, прогресивній. Невідомо, чи вдалося Михайлу справити враження на дівчину почерпнутими з книжок думками, але цілком зрозуміло, що прочитані тоді твори відіграли велику роль у його житті. Цими книжками були безсмертні «Кобзар» Т. Шевченка і твори Марка Вовчка. Саме вони, як потім згадував  Коцюбинський, остаточно направили його на український шлях.

     Після закінчення Шаргородської духовної школи Коцюбинський їде у Кам’янець-Подільський і вступати до семінарії, але через важкі матеріальні умови сім’ї вчитися йому не довелося.

     У якийсь рік-два Коцюбинський раптом швидко подорослішав і замкнувся в собі. Спричинилися до цього дві сумні події. На сім’ю Михайла Михайловича навалюються нещастя. Сліпне мати, батько втрачає посаду і вже ніколи не зможе дістати путящої роботи, щоб забезпечити сім’ю. Родина повертається у Вінницю. Щоб мати гроші на переїзд, змушені були продати частину майна. Та й тут було не легше. Коцюбинські не мали змоги пригостити гостей навіть чаєм. Михайло став основним годувальником у сім’ї. Він дає приватні уроки, але заробітки були мізерними.

     Друга подія – «політичний прогрес», як гучно назвав Коцюбинський невеличку пригоду – сутичку з поліцією, яка справила на нього, очевидно, неабияке враження і поклала початок постійних зіткнень із цим департаментом.

     У 1891 р. Михайло Михайлович склав іспит на народного вчителя і став учителювати по селах. Його завжди можна було побачити там, де збиралися люди: біля криниці, біля ставка, у полі. Він був приємним співрозмовником, добрим порадником. Потім понад п’ять років письменник працював у філоксерній комісії, яка вела боротьбу з виноградними шкідниками в Бессарабії та в Криму. Нові враження послужили матеріалом для майбутніх творів. Робота в філоксерній комісії позначилася на його здоров’ї, і  Коцюбинському доводилося лікуватися за межами України, зокрема в Італії, на острові Капрі. Тут він познайомився з відомим російським письменником Максимом Горьким. Часто бував у селі Криворівня на Прикарпатті, де зустрічався з Іваном Франком, Лесею Українкою,  Стефаником,  Гнатюком.

     Відомо, що  Коцюбинський був закоханий у квіти. Його щира любов до України допомагала відчувати запах чебрецю навіть там, де його не було. А одного разу під час чергової поїздки до Італії під білою стіною рибальської хати письменник побачив блідо-рожеві мальви. Обличчя його засяяло усмішкою, і, скинувши перед квітами капелюха, Михайло Михайлович сказав: «Здоровенькі були! Як вам живеться на чужині?». А на одній вечірці його назвали соняхом, на що він відповів: «Дійсно, я сонях. Люблю сонячне повітря і, як сонях, тягнуся до сонця!». «Сонцелюб, сонцепоклонник» – так називали письменника.

     На початку 1912 року Михайло Михайлович тяжко захворів. Жив він у той час у Чернігові. Важкі умови життя, виснажлива праця, бідність підірвали його здоров’я. 25 квітня 1913 року письменник помер. Поховано Коцюбинського  на Болдиній горі, його улюбленому місці відпочинку.

     Похорон Коцюбинського перетворився в народну демонстрацію, хоч поліція і церква намагалися зірвати її. Було заборонено співати хору, виголошувати на похороні промови, нести вінки. Але люди, які знали і поважали письменники, прийшли, щоб попрощатися з ним…

       Твори Коцюбинського ще за його життя були широко відомі як на Україні, так і за її межами. Вони неодноразово видавалися українською, польською, чеською, молдавською, шведською, німецькою, французькою та іншими мовами. У містах Вінниці і Чернігові відкрито музеї  Коцюбинського, його іменем названо один із районів Чернігівської області, школи, бібліотеки, вулиці. Герої Коцюбинського промовляють до нас з екрана, вони продовжують жити й сьогодні, хвилюють наших сучасників глибиною переживань, гостротою почуттів, складністю в підході до розв’язання тих проблем, які висунула перед ними історія. Надзвичайний талант письменника вражає глибиною осягнення людської душі, живописністю, музичністю слова, що дає можливість читачеві і сьогодні одержувати насолоду від цих вічно живих квіток. Твір, який ми вивчатимемо, називається «Дорогою ціною», він має пригодницький, романтичний сюжет.

     2. Пригодницький,  романтичний сюжет твору «Дорогою ціною»

     Перш ніж говорити про сам твір, потрібно згадати  історичний матеріал, що зумовив його написання. Одним із секретів твору є його час. Час незвичайний. Події укладаються в невеличкі межі кількох тижнів, але за своїм змістом твір охоплює великий історичний відрізок – близько двох століть. Відкриваючи кожну нову часову площину, відображену у творі, читач усе глибше проникає в історію українського народу, її славетні й трагічні сторінки.

     Літературний паспорт твору

Твір «Дорогою ціною» написаний у 1901 р. і надрукований у 1902 р. Тому не випадково  Коцюбинський з першого ж речення («Діялося се в тридцятих роках минулого століття») настроює читача на те, що розповідь ітиме про минувшину. Часова проекція спрямовує погляд в історію, її далеке й незриме. Що ж вимальовується на цьому живописному полотні? Початок ХІХ ст. позначений небувалим зростанням антикріпосницької, антифеодальної боротьби. Кріпаки і селяни, які віками страждали від надзвичайних економічних і політичних утисків, починають піднімати голову, протестуючи проти існуючих умов життя. Антикріпосницькі протести селян виявлялися в різних формах. Кріпаки спалювали садиби панів, псували знаряддя праці, вбивали панів, їх управителів, відмовлялися відробляти панові, навіть виступали із зброєю проти царських військ. Це був час Устима Кармалюка. Це була велика битва, що наближувала скасування кріпацтва, що й сталося в 1861 році.

     Однією з форм протесту проти кріпаччини була втеча від свого пана. На початку ХІХ ст. це явище набуло масового характеру. Так, тільки в Київській губернії на березень 1816 р. налічувалось 25 тисяч селян-утікачів, які ховалися на території Донського та Чорноморського війська. У результаті таких утеч у деяких селах кількість кріпаків зменшилась удвічі, а то й більше. Царський уряд вживав усіх заходів для розшуку втікачів і жорстоко карав їх. Упійманим бунтівникам призначали від 1000 до 12000 ударів шпіцрутенами (Довга гнучка палиця або прут, що застосовувались при тілесному покаранні). Більшість не витримувала і гинула. А того, хто вижив, міг чекати ще й Сибір. Тільки в 1822–1833 рр. за втечу було заарештовано і вислано в Сибір 12428 чоловік. Саме про такі події і розповідає  Коцюбинський у творі «Дорогою ціною», отже, вони мають історичний ґрунт.

     Є у творі ще одна часова площина. І про неї письменник також говорить у вступній частині: «Ще недавно, вмившись в Умані власною кров’ю і накидавши в Кодні стіжок гайдамацьких голів, пан смакував перемогу, пильно обороняючи свої права на живий робочий інвентар – хлопа». Мова йде, безперечно, про героїчну сторінку визвольної боротьби українського народу – Коліївщину (або гайдамаччину). Повстання гайдамаків, яке налякало і царський уряд, було придушене в 1798 р. У селі Кодня на Волині, про яке згадує  Коцюбинський у творі, розміщувався спеціальний суд, що засудив на смерть сотні гайдамаків. Згадуючи дитинство, Остап уявляє січових емісарів, що приїжджали до його діда вербувати нові гайдамацькі загони. Пам’ять про Коліївщину надихає Остапа і на втечу від пана, і на подолання тих перешкод, які виникають на його шляху.

     Проблемне запитання

- Чому ж письменник у 1901 р. звертається до подій столітньої і двохсотлітньої давності? (Орієнтовна відповідь учнів. Наближалися грізні роки першої російської революції 1905–1907 рр. Поширювалися селянські повстання за землю, за волю. У вихорі цих історичних подій знов оживали спогади про героїчну минувшину – Коліївщину, гайдамаччину, коли селянам, хоч і ненадовго вдалося здобути собі волю).

     Так, селяни і робітники на початку ХХ ст. знову вирішили боротися за волю. Хоч і знали трагічні сторінки історії. В усі часи дорогою ціною діставалась вона, люди гинули або втрачали рідних, але від цього їхнє бажання бути вільними не зникало. Самою назвою твору Коцюбинський наголошує на тому, що боротьба за соціальну справедливість ніколи не була легкою.

     Проблемне завдання

     Користуючись щойно почутою інформаціє, а також знанням змісту твору, який ви повинні були прочитати ще влітку, спробуйте сформулювати тему та ідею твору.

     Тема: зображення героїчної боротьби українського народу проти кріпацтва, непереможного прагнення селян-кріпаків до вільного життя (втеча Остапа і Соломії від пана як вияв протесту проти кріпацтва).

     Ідея: оспівування волелюбності українського трудового народу, утвердження непримиренності інтересів багатих і бідних, заклик здобувати волю, хоча б і дорогою ціною.

     Основна думка: боротьба трудящих зі своїми гнобителями точитиметься доти, доки існуватимуть класи, доки не переможуть трудящі.

     Окремо слід поговорити про жанр твору. У 1906 р., через чотири роки після опублікування оповідання «Дорогою ціною», Л. Старицька-Черняхівська в журналі «Киевская старина», де, до речі, вперше і з’явився твір, назвала його пригодницьким. З того часу і до сьогодні суперечки навколо визначення жанру «Дорогою ціною» не вщухають. Критики називають твір і повістю, і оповіданням, і психологічним, і пригодницьким. На чиєму ж боці істина?

     Бесіда за запитаннями

- Назвіть ознаки пригодницького твору? Чи присутні вони у творі Коцюбинського?

- Чи є у творі розповідь про романтичні стосунки героїв?

- Назвіть спільне і відмінне між оповіданням і повістю.

- Зробіть висновок про жанр твору (Всі ознаки дають підставу відносити твір до жанру повісті).

      3. Робота  з  текстом твору

     Пошук відповіді на запитання (вступ)

     Відповідаючи на питання вчителя, учні спираються на текст твору і зачитують за необхідності цитати.

- У яку історичну епоху відбувалися події у творі? (у 30-ті роки ХІХ ст.)

- Яким чином письменник намагається на прикладі уярмленої худоби відтворити життя народу в часи кріпаччини? («То не віл був у ярмі, звичайний господарський віл, якого паша і спочинок могли зробити щасливим: ярмо було накладене на шию дикому турові, загнаному, знесиленому, але овіяному ще степовим вітром, із не втраченим іще смаком волі, широких просторів»).

- Що свідчить про готовність народу піднятись на боротьбу з гнобителями? (Про те, що народ у будь-яку хвилину був готовий піднятися на боротьбу: «Вільний дух народу ще тлів під попелом неволі. Свіжі традиції волі, такі свіжі, що часом трудно було відрізнити сьогодні від вчора, підтримували жевріючу під попелом іскру»)

- Звідки молодь знала  про героїчне минуле свого народу? (Від старшого покоління, яке було свідком далеких подій)

- Яким чином люди намагалися здобути собі волю? (Люди тікали від панів на вільні землі: «…Тікало від пана і панщини все, що не заплішило в неволі, не втратило ще живої душі, тікало, щоб здобути собі те, за що предки виймали шаблі з піхов або ставали до бою з кіллями та вилами…»)

- Як пани ставились до того, що від них тікали кріпаки, та що робили для того, щоб повернути їх?  («Власники душ, повернених у робоче бидло» боялися, щоб не повернулися часи гайдамаччини, і тому організовували своєрідні лови: «На вільних землях зорганізовані були на втікачів лови, справжні облави, як на вовка або ведмедя. По всій Бессарабії ганяли дозорці, вистежуючи скрізь по ровах, стогах сіна, комишах болотяних річок збіднених, змордованих людей»)

- Як карали тих, хто тікав від пана, а потім був спійманим? («Лиха доля чекала втікача: його оддано в некрути, засилано в Сибір, катовано канчуками, тавровано, мов худобу, або з оголеною напівголовою, збитого, збасаманеного, одсилано в кайданах назад до пана, знов в неволю, на панщину…»)

- Чи є у творі пояснення назви? (Так, є: «…Дорогою ціною можна здобути бажану волю, а ні – то полягати кістками на вічний спочинок…»)

- Хто є головним героєм? До чого від прагне? (Остап – головний герой твору, який прагне волі)

- Які художні засоби використав письменник для зображення волелюбного українського селянства? 

(Учні виписують у зошити кілька прикладів художніх засобів. Наприклад: «То не віл був у ярмі… ярмо було накладене на шию дикому турові» – заперечне порівняння, що стосується кріпаків (алегорія); «паша і спочинок могли зробити щасливим» – метафора; «дикому турові, загнаному, знесиленому» – порівняння тощо).

 І частина

- Хто така Соломія і про яке своє рішення Остап її повідомив? (Соломія – кохана Остапа він сказав, що вирішив тікати від пана: «Хай воно загориться без вогню й диму… Втечу… Піду за Дунай, може, ще там люди не пособачились…»)

- Як Соломія зреагувала на рішення Остапа? («Тікаєш… покидаєш мене… І отсе я лишуся сама з тим осоружним чоловіком… Ні, тікай, тікай, Остапе…Коли б ти знав, що робиться у горницях: пан біга по хаті, мов скажений. «Бунтар, кричить, гайдамака! Він мені людей баламутить!» Покликав осавулу: «Веди мені зараз Остапа Мандрику…»)

- Що пан нахвалявся зробити Остапові? («З живого шкуру здеру, чисто оббілую… Я ж йому пригадаю, гайдамаці, Кодню…»)

- Чого боялася пані? (Вона боялася розправи кріпаків: «тікаймо звідси, бо ті хлопи заб’ють нас, як мого дідуся в Умані…»)

- Якої думки був Остап про байдужість народу до своєї тяжкої долі? («Не так мені страшно ляха, як злість бере на наших людей: застромив віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що…»)

- Чому, на ваш погляд, Остап залишаючи своє рідне село, зупинився і озирнувся на нього? Про що він шкодував? (Йому шкода було залишати батьківщину, дідуся, він знав, що, може, вже ніколи сюди не повернеться).

- Чому був збентежений Остап, згадуючи  кріпацьке життя? (Він розумів, що не лише він був кріпаком, панською худобою, А й інші люди, рідні і близькі йому, долями яких пан розпоряджався на власний роздум: «Та й хіба він сам за весь свій двадцятилітній вік не був лишень панською худобою? Хіба його батько, мати, Соломія, навіть дідусь його, що ходив у Січ, а потім різав панів в Умані, – хіба ж вони не стали такою худобою?.. Коли б вони не були панським товаром, то не міг би так пан розлучити його з Соломією та силою оддати її за свого хурмана, не міг би сивого дідуся катувати на стайні нагаями… не похвалявся б оббілувати Остапа за сміливе слово»)

- Хто вплинув на формування бунтарського характеру Остапа? (Дідусь, який розповідав йому про давні часи).

- Чим була зумовлена втеча героя? (Втеча Остапа була зумовлена тим, що хтось доніс панові про те, що Остап часто заводив «річ про те, що пора вже висунути шию з панського ярма»)

- Якими були попередні уявлення Остапа про Січ та козацтво під час втечі? (Він уявляв себе серед козаків, які із шаблями, на конях їдуть захищати рідний народ)

- Що подумав Остап, побачивши, що його хтось наздоганяє? («Остап зміркував, що пан, дізнавшись про його втіку, міг послати за ним навздогін. Краще було звернути з дороги в якийсь ярок чи видолинок. Там, навіть, можна переспати спеку і смерком знов у путь»)

- Зачитайте опис  Соломії, яка вирішила втікати разом із коханим. («Був то молодий безвусий парубок, міцно збудований, у високій сивій кучмі, короткій чугаїнці і з довгим ціпком»)

- Чим пояснила Соломія  своє рішення теж утікати? («Далі прокинулася і чую, що все мені противне, все гидке: і чоловік, і панщина, й життя моє безщасне… Пропадай воно все пропадом… Піду і я світ за очі… Вже ж за тобою хоч серцеві легше буде»)

- З приводу чого Остап висміяв свою кохану? (У Соломії з-під шапки виглядало волосся) 

- Що Соломія вирішує зробити? Як вона це сприйняла? (Вона сказала, щоб Остап відрізав їй коси. «Як тільки ніж шурнув по волоссю, і до ніг Соломіїних упало перше пасмо кіс, вона почула якийсь біль у грудях, щось стисло за серце, і на очі набігли сльози»)

- Як ви гадаєте, чому така реакція була в Соломії на своє ж власне рішення? (Коса – це дівоча краса. Українки завжди пишалися своїми довгими косами. Тому Соломія і заплакала)

V. Закріплення вивченого матеріалу.

Рефлексія

- Коли відбувалися події, описані у творі? (У 30-х роках ХІХ ст.)

- З ким порівнює автор кріпаків? (З диким туром)

- Хто є героями твору? (Остап і Соломія)

- Чому автор так назвав свій твір? (Тому, що отримавши волю, можна було втратити життя, що є найдорожчим для людини)

- Про що думав Остап,  згадуючи   кріпацьке життя? (Про те, що не тільки він був  «панською худобою»)

- Чому Соломія теж вирішила тікати?  (Їй не хотілося залишатися з чоловіком, якого вона не кохала)

VI. Підсумок уроку.

Незакінчене речення

«На сьогоднішньому уроці я…

«Для мене найбільш важливим відкриттям було...» 

VII. Оголошення результатів навчальної діяльності.

VIII. Домашнє завдання.

Знати основні дати життя Коцюбинського. Прочитати твір, уміти переказувати і відповідати на запитання (усім); скласти  план до ІІ-V частин і підготувати запитання для однокласників (завдання групам).

docx
Додано
27 квітня 2018
Переглядів
421
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку