Урок "Проблема митця і мистецтва в новелах М. Коцюбинського «Цвіт яблуні» та «Intermezzo»"

Вишневецький В.О., учитель української мови і літератури Приморського українсько-болгарського багатопрофільного ліцею

 

Т е м а: Проблема митця і мистецтва в новелах М. Коцюбинського «Цвіт яблуні» та «Intermezzo»

Урок розвитку творчої особистості учня  в 10 класі на матеріалі творів М.Коцюбинського

 

Мета: вироблення вмінь і навичок дослідження проблеми образу митця та мистецтва у прозовому творі; виховувати свідому життєву позицію старшокласників.

Цілі:

Учні знатимуть: імпресіоністичну поетику: роль пейзажу, звукових образів, символів.

Учні вмітимуть: розкривати образотворчі засоби: внутрішній монолог, прийом контрасту; визначати проблематику, пояснювати глибокий психологізм та особливості композиції; висвітлювати співвідношення моралі та мистецтва.

Тип  у р о к у: урок засвоєння нових знань і роз­витку на основі їхніх умінь і навичок.

Методи, прийоми і форми роботи: розповідь учителя, випереджувальні завдання, виразне читання (вчителем і учнями), аналіз поезій, бесіда, заповнення таблиці, робота у групах, "Мікрофон".

Обладнання: комп'ютерний клас; портрет Т.Шевченка; роздавальні матеріали (цілі уроку, схема аналізу ліричного твору); тексти віршів, запи­тання до них; критична література (див. список).

Випереджувальні завдання.

1. Підготу­ватися до декламування поезій про Т.Шевченка (за бажанням).

2. Групі "літературознавців" на основі розвідки О.Янчевої, учениці 10-го класу, скласти опис творчої лабораторії Корнієнка-поета.

Епіграф: Поет не дає й не бере. Тільки міняє кров свою - на нашу кров, за краплину краплина.

Йозеф Ганзлік, чеський поет

Хід уроку

І. Мотивація навчальної діяльності.

1. Забезпечення емоційної готовності учнів до сприймання нового матеріалу. (Означити свій настрій за допомогою 2-3 прикметників.)

2. Актуалізація суб'єктного досвіду.

Учні за бажанням декламують поезії Г.Бідняка «Тарасова порада», П.Ребра «Очі Тараса», «Видіння», П. Сумарокова «Побратими», В.Корнієнка «Роздуми»; однокласники висловлюють свої міркування щодо почутою.

II. Цілевизначення і планування навчальної діяльності.

1. Повідомлення теми уроку.

2. Визначення цілей і планування діяльності. Учні отримують бланки з цілями уроку, допису­ють власні.

III. Опрацювання навчального матеріалу.

Розповідь учителя. Т.Шевченко – центральна постать в українській літературі, у всій українській духовності. Його творчість -  виняткове, абсолютне неповторне явище в історії світової культури. Ще І.Франко у «Присвяті» говорив про митця: «Він був сином мужика, і став володарем в царстві духа. Він був кріпаком, і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим. Десять літ він томився під вагою солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять непереможних армій. Доля переслідувала його в житті, скільки могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі у ржу, ані його любові до людей у ненависть і погорду, а віри в Бога – у зневіру і песимізм. Доля не шкодувала йому страждань, але не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя. Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу і все розквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори.

 Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко».

 Наш сучасник, І.Дзюба писав: «Уже для багатьох українців – і не тільки українців – Шевченко значить так багато, що сама собою створюється ілюзія, ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо, і він завжди з нами, в нас. Та це лише ілюзія. Шевченко як явище велике і вічне – невичерпний і нескінченний. Волею історії він ототожнений з Україною, і разом з її буттям продовжується його буття, вбираючи в себе нові дні і новий досвід народу, відзиваючись на нові болі й думи, стаючи до нових скрижалів долі. Він росте і розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення…

 Тараса Шевченка розуміємо настільки, наскільки розуміємо себе – свій час і Україну в ньому. Але щоб краще зрозуміти його як нашого сучасника, треба повніше осягнути його як сучасника людей, проблем, суспільства XIX століття. Шевченко сам приходить у наш день…»

 Ще в далекому 1939 р. словами «Нам треба голосу Тараса…» П.Тичина розпочинав вірш «В ім’я людини». То був заклик до нашого народу вчитися у великого Шевченка патріотизму. Не втратив він своєї ваги і нині, бо не завжди вдається нам розв’язувати сьо8гочасні проблеми, не маючи перед собою образу нашого Пророка, не прислухаючись до його глосу. І хоч майже півтора сторіччя відділяє нас від того дня, коли Кобзар пішов у вічність, не зменшилася потреба зрозуміти феномен його особистості, відчувати силу і чарівність його слова.

 Цю потребу прагнуло в минулому і прагне нині задовольнити наше українське письменство. Не вдаючись до переліку всього того, що є в активі поетів, прозаїків, драматургів, зазначимо, що лише за останні кілька років художня Шевченкіана поповнилася новими творами: повістями Валентина Чемериса «Я любила Шевченка» (1999), Наталії Околітенко «Рось-Марія», Вадима Пеунова «Гіркі ліки від кохання» (2002), поемою Миколи Бучка «Пророк, або остання ніч Тараса Шевченка» (2001), драматургічною поемою-тетралогією Богдана Стельмаха «Тарас» та драмою-хронікою Олександра Денисенка «Оксана» (2002) та іншими.

 З’являються час від часу твори про Шевченка і на Запорізькій землі, які друкуються у часописі «Хортиця», у місцевих періодичних виданнях. Це твори П.Ребра, А.Рекубрацького, В.Білогуба, В.Мужилко, Л.Геньби, П.Сумарокова, нашого земляка В.Корнієнка, Г.Бідняка, Ф Кулика, М.Бутенка.

2. С к л а д а н н я  о п и с у  т в о р ч о ї  л а б о р а т о р і ї  поетів.

Група "літературознавців" під портретом Т.Шевченка на дошці записує роки його життя (1814-1861) й епіграф уроку.

У процесі сприймання матеріалу учні заповню­ють таблицю.

№

Ім'я і прізвище поета

Цікава теза / думка

Назва джерела

І-й "літературознавець".«До Т.Шевченка треба підходити, як до Везувію…», «Дорости до Шевченка…», «Шевченко для нас – і Глагол, і Закон!». Наведені слова варто, мабуть, виділити шрифтом, не називаючи авторів, адже багато хто з сучасників-українців думають щось подібне. Справді, вулкан шевченківської поезії, на відміну від погаслих, продовжує клекотати, викликаючи в багатьох із нас страх, бо стільки вогню та болю, що де вже зрозуміти «все до титли».

Сучасна поезія, доростаючи до Генія, намагається і дотепер зрозуміти його, стає на котурни, щоб зрівнятися з ним, піднімається на сходинки, коли захоче бути його милостивим суддею.

2-й "літературознавець. На нашу думку, найпримітнішими творами є поезії П.Ребра «Очі Тараса», «Видіння», у яких ліричний герой звертається до образу Шевченка як своєрідного узагальнення мудрості життя, підносячи постать Кобзаря до висот громадянської свідомості українського народу.:

Воскрес Кобзар. Довкола погляд кинув –

І ледь не вмер. Стоїть ні в сих ні в тих:

Узрів зненацька доньку Україну

Між жебраків – старих і молодих.

Ой, скільки їх! Не тисяча – тьма-тьмуща.

А серед них із костуром – вона:

Похмура, сива, згорблена, худюща,

Зажурена, затюкана, сумна.

              Суспільні проблеми сьогодення українського народу автор розглядає з погляду громадянської позиції Шевченка, його світобачення. Його боротьби за долю народу:

Не впізнає він доньку чорноброву:

Який мороз прибив цей ніжний квіт?

А ще – ганьба! – забула рідну мову,

Щось по-московськи цвенькає в одвіт.

3-й "л і т е р а т у р о з н а в е ц ь".  Лірика – це насамперед чуттєва стихія, тому характер в ліриці найповніше розкривається саме через внутрішні стани і переживання героя, уособленням якого найчастіше є сам автор. Саме вони (мрії, переживання, роздуми) є його основною рушійною силою, саме вони відіграють основну роль у розкритті характеру в ліричному творі. Вчинки і дії із зрозумілих причин є найбільш поширеним засобом характеристики героїв і змалювання їх характерів в епічних творах. Оскільки структура ліричного твору багато в чому відрізняється від внутрішнього складу і співвідношення частин в епічних або драматичних творах, то основу побудови ліричного твору складає не система подій, не чергування їх і не розташування персонажів. А художня організація уявних і чуттєвих компонентів – послідовність викладу думок і настроїв, вираження емоцій і вражень, послідовність переходу від одного враження чи спогаду до іншого, від одного чуттєвого образу до іншого. Найважливішою закономірністю композиції ліричних творів є динаміка думок і почуттів, вражень і образів. Але і в ліриці іноді характер ліричного героя розкривається через дії та вчинки. Так, у поезії П.Ребра «Видіння» Т.Шевченко, побачивши сучасну Україну:

Він на коліно опустивсь на згірку

І раптом стогін звився до небес –

То в розпачі Кобзар заплакав гірко,

Бо дуже пожалів, що він воскрес.

              Важливе місце в розкритті характеру Т.Шевченка посідає і пряма характеристика, яка подається в різних формах. Найчастіше зустрічається пряма характеристика, яку дає сам автор:

Він пильний, сміливий, стоокий,

Ніщо від нього не втече,

Минулі і майбутні роки

Він підіймає на плече.

              Дуже часто в процесі створення характеру має опис зовнішності особи, так званий літературний портрет. Звісно, що в лірики порівняно з епосом небагато можливостей для створення літературного портрету. Поет може зобразити тільки деталі, риси. Якісь невловимі штрихи зовнішності, які, проте, виразно і промовисто допомагають нам осягнути характер, краще ніж десяток сторінок оповіді:

Голубі? То ніжна синь Славути

Увійшла в зіниці на віки,

Щоб не міг Тарас на мить забути

І красу, і шир, і тлум ріки.

З сивиною? То за щастям туга

На очах поета запеклась.

То царева нелюдська наруга

Не розтала – кригою взялась.

(П.Ребро. «Очі Тараса»)

Учитель. Хочеться ще раз наголосити, що в усьому процесі творчості велика роль належить особистості поета. Через призму авторського бачення світу, через його сприйняття конкретних явищ життя створюється характер ліричного героя. Якщо поетові близький сам об’єкт зображення, йому глибше пощастить окреслити характер. Особисті якості поета втілюються в цей характер, роблять його живим, багатогранним.

3. Аналіз поезії Г.Бідняка «Тарасова порада».

План аналізу

1.               Виразне читання поезії.

2.Короткі відомості про автора (насамперед ті, що допоможуть краще зрозуміти специфіку твору).

3.Історія написання поезії (за потреби).

4.Жанр твору (громадянська, інтимна, релігійна, пейзажна, філософська лірика тощо).

5.Провідний мотив вірша, його зв'язок з іншими по­езіями у збірці й у всій творчості митця.

6.Композиція твору.

7.Ключові образи.

8.Які мовні засоби сприяють емоційному наснажен­ню твору (лексика, тропи, фігури, фоніка)? як саме?

9.Віршування (види рим, спосіб римування, віршо­вий розмір, вид строфи), його роль у розкритті провідного мотиву поезії.

10. Підсумок (почуття і роздуми, викликані твором) [9; 284, 285].

Підготовлений учень виразно читає поезію

Приклад аналізу. Твором-звертанням до образу Кобзаря є поезія Г.Бідняка «Тарасова порада»:

Ходив сьогодні знову до Дніпра

Побачитися з ним, погомоніти.

Бо вже життя омріяти пора,

Нову сторінку в ньому розповити.

Немає вдач, немає і боргів, а якщо є,

То долею забуті.

Та дивиться Тарас з-під чорних брів:

«Не піддавайсь зневірі і спокуті».

Розвій журу і наміри сумні,

Забудь образи, зраду й пересуди.

Не всі пізнав ще радощі земні,

Коли з тобою є хороші люди.

Впадати в ниць ще не прийшла пора.

Свого шляху приступно не зрікайся.

Якщо почав його ти від Дніпра,

В порив іди й на мить не зупиняйся.

              Ліричний герой поезії йде до пам’ятника Шевченкові, що височіє на берегах Дніпра, персоніфікуючи образ пам’ятника у живого митця з метою знайти відповіді на найпотаємніші питання. Вірш «Тарасова порада» Г.Бідняка належить до філософської лірики з мотивами громадянського звучання, оскільки автор сприймає образ Т.Шевченка через осмислення власного життя. Досліджуючи архітектоніку поезії, ми з’ясували, що автор невипадково на початку і в кінці твору вводить образ Дніпра, тому що Дніпро для ліричного героя, як і для кожного українця, - архетип. К.- Г.Юнг тлумачить архетип як образ, котрий постійно повторюється протягом історичного розвитку народу скрізь, де виявляється творча уява. Архетип сформувався під впливом довготривалого пошуку наших пращурів, тобто є психічним залишком їхнього досвіду. Отже, Дніпро у поезії «Тарасова порада» - справді архетип; якщо ця річка стане для нас просто рідиною. Ми перестанемо бути нацією.

              Тема вірша Г.Бідняка – визначення особистістю власної позиції в сучасному житті, власної ролі у вирішенні актуальних проблем суспільства і осмислення спектра моральних і соціальних проблем:

Бо вже життя омріяти пора,

Нову сторінку в ньому розповити

              Ідея поезії полягає в тому, що справжній громадянин як особистість, патріот не може зректися рідної землі, повинен жити і творити заради неї, не зупиняючись ні на мить:

Свого шляху приступно не зрікайся.

Якщо почав його ти від Дніпра,

В порив іди й на мить не зупиняйся

              Ліричний герой як особистість прагне творити своє життя, збагачуючи, зреалізовуючи власні можливості. У важку хвилину, стоячи на роздоріжжі, він іде за порадою до Шевченка, який, напевно, є для нього наставником, учителем, і сподівається почути мудре слово.

              Художня цінність поезії полягає у майстерності і повноцінності створення автором образу ліричного героя; у тому, що твір написано цікаво і доступно. Суспільна цінність – у тому, що поет за торкнув актуальну у всі часи проблему вибору особистістю життєвого шляху. Цим твором Г.Бідняк допомагає формувати духовність читача і цілого суспільства. Естетична цінність поезії полягає в тому, що вона формує чіткі уявлення про ідеал; автор своїм твором стверджує, що особистість постійно прагне до реалізації своїх завдань, цілей, планів, намагається визначити свій людський масштаб у житті.

Бесіда

• Яке враження справив на вас вірш? Чому?
• Як змальовано в тексті образ Шевченка?
• Чи сприймаєте ви вірш песимістично?

Визначте, до якого різновиду лірики належить «Тарасова порада»? Це поезія про природу чи твір філософського звучання? Поміркуйте над словами поета Та дивиться Тарас з-під чорних брів: «Не піддавайсь зневірі і спокуті».

• Обґрунтуйте свої думки.
• Яке художнє полотно намалювали б ви до цього твору? Які кольори на вашій картині переважали б?

4. Аналіз мовних особливостей.

Робота у групах

•              Відшукайте в поезіях П.Ребра «Очі Тараса» художні засоби й заповніть таблицю:

І група «Очі Тараса»		II група «Тарасова порада»
Метафори	Епітети	Порівняння	Авторські неологізми

IV. Рефлексивно-оцінювальний етап.

1. Бесіда

• Чи досягнули ми з вами поставлених цілей?

• Що на уроці було для вас новим? Яке відкриття для себе зробили?

• До яких роздумів вас спонукала сьогоднішня тема?

• Поети Запорізького краю у своїх поетичних дискурсах поста­вили багато питань людині, соціумові. Вони актуальні і для нас. А які питання ви поставите собі після завершен­ня уроку? ("М і к р о ф о н".)

• Чого навчила вас творчість поетів Запоріжжя?

2. Самооцінювання навчальної діяльності.

3. Підсумкове слово вчителя.  Поезії Шевченка рано входять у нашу свідомість, а сторінки життя вражають трагізмом, величчю, правдоборством і жертовністю.

              Шевченко для України – не просто народний поет, геніальний митець, якого доля обдарувала багатьма талантами. Значення його слова для нас особливе. Т.Шевченко – національний пророк, апостол правди, заступник усіх знедолених, провидець – і в цьому немає перебільшення.

              Ми живемо у вільній і незалежній державі, яку Т.Шевченко вимріяв, заради якої «карався, мучився», трудився не тільки за життя, а й після смерті. Україна йому зобов’язана волею.

              Але мусимо визнати: збулася й пересторога Кобзаря про те, що «Україну злії люди присплять, лукавії, і в огні її, окраденую, збудять». Бачимо, що з імперської неволі ми вийшли справді окраденими й духовно збіднілими. Багато українців не відчувають себе ними, не любить української мови. Ми здебільшого не знаємо своїх національних героїв. Замало в наших душах почуття патріотизму, а багатьом громадянам України воно просто чуже. Бачимо падіння моралі, нечесність, цинізм, обман. Дехто, втративши самоповагу, піддається на провокації недовчених перевертнів, які паплюжать і Україну, і її геніїв, і все, що для багатьох поколінь завжди було святим.

              Не такою бажав бачити Україну Т.Шевченко. він і досі своїм словом закликає любити рідний край, брататися сильному зі слабким, бути справедливими й чесними, працювати на благо України.

              Ось чому сьогодні так багато звертань до образу Кобзаря у красному слові і, зокрема, у ліриці поетів Запорізького краю. У віршах наших поетів Т.Шевченко постає однією з найвищих вершин духу світового, одним з найбільших мислителів світу і водночас нашою українською совістю, нашим порадником, нашою найбільшою правдою.

              У творчості поетів Подніпров’я Тарас Шевченко постає справжнім патріотом, борцем, доля якого – це доля рідної України, це незнищенний дух народу, його свободи, полум’я якого не згасає попри всі негаразди долі, бо правда життя – кредо поета-борця.

              Б.Лепкий говорив, що Кобзар дав нам «історичну правду» на всі віки. Говорячи про Т.Шевченка, ми думаємо про самих себе. Він і досі є нашим дзеркалом, ми, хочемо того чи ні, змушені питати себе, хто ми є і які ми є.

 Кожне покоління, кожна людина осмислює образ Кобзаря по-своєму, і висновки, зроблені в результаті нашого дослідження, залишаться не просто словами, а стануть керівництвом до дії, до осмислення власної громадянської позиції.

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Барка В. Правда Кобзаря. – Рівне, 2002.
2. Вічний як народ. Сторінки до біографії Т.Шевченка / Упоряд. О.Руденко, Н.Петренко. – К., 1998.
3. Грабович Г. Шевченко, якого ми не знаємо. – К., 2000.
4. Дзюба І. З криниці літ. – К., 2001.
5. Зайцев П. Життя Тараса Шевченка. – К., 1994.
6. Івакін Ю. Нотатки шевченкознавця. – К., 1986.
7. Клочек Г. Поезія Тараса Шевченка: сучасна інтерпретація. – К., 1998.
8. Кониський О. Тарас Шевченко-Грушівський: хроніка його життя. – К., 1991.
9. Коцюбинська М. Етюди про поетику Шевченка. – К., 1990.
10.  Лепкий Б. Про життя і твори Тараса Шевченка. – К., 1994.
11.  Маланюк Є. Книга спостережень. – К., 1997.
12.  Огієнко І. Тарас Шевченко. – К., 2002.
13.  Сверстюк Є. Шевченко і час. – К., 1996.
14. Пилипович П. Шевченкознавчі студії. – Черкаси, 2002.
15. Шерех Ю. Поза книжками і з книжок. – К., 1998.