Тема уроку. Проблеми моральності героїв у комедіях Мольєра “Міщанин-шляхтич” та Карпенка-Карого “Мартин Боруля”

Тип уроку: інтегрований.

Мета уроку: поглиблювати знання учнів про творчість Мольєра та Карпенка-Карого, французького й українських драматургів; розвивати навички порівняльного аналізу творів зарубіжної та української літератур у контексті загальнолюдських проблем; сприяти вихованню високих моральних якостей учнів.

Обладнання: виставка творів Мольєра та Карпенка-Карого; ілюстрації до них.

Хід уроку

1.                    Слово вчителя.

Життя нелегка й примхлива річ. Одним воно усміхається успіхами й перемогами, інших  переслідують невдачі й випробування.

І, можливо, найскладніше – витримати все, що посилає доля, і не втратити найголовнішого – власного “я”. Складне філософське питання – як не загубитися у цьому світі, не втратити найцінішого – себе як особистості – неодноразово ставилося у світовій літературі. Зверталися до нього і французький та український драматурги – Мольєр і Карпенко-Карий у комедіях “Міщанин-шляхтич” і Мартин Боруля”.

Драматурги, створюючи комедії, орієнтувалися на конкретні історичні реалії. Які саме? – дізнаємось з розповіді учня-історика.

2.                    Індивідуальне повідомлення.

За часів Мольєра панівним класом було дворянство. Хоча буржуазія набирала силу, все ж вона була слабкіша в порівнянні з дворянством, коли мова йшла про загальний культурний розвиток, хороші манери, галантність. Крім того їй були властиві чванство, скнарість, егоїзм, заздрість. Усі ці негативні риси давали благодатний матеріал для критики і висміювання буржуазії в сатиричній комедії. Мольєр виступає проти станової нерівності, так і проти впертого намагання деяких буржуа перейти у вищий клас, що супроводжувалося недолугими хитрощами.

Епоха, в якій жив і творив Карпенко-Карий, характеризувалася значним розвитком капіталізму і феєричним збагаченням буржуазії, частина якої почала пнутись у дворянство. Особливо виразно проявилася ця тенденція серед тих соціальних груп селянства, які намагались за будь-яку ціну знаходитись на поверхні суспільно-економічних відносин. Карпенко-Карий сміється над недолугими бажаннями буржуазії одержати дворянський титул.

• Визначіть головну думку обох пєс.

(Заперечення авторами зусиль міської і сільської буржуазії поріднитися  за будь-яку ціну з дворянством).

3.                    Робота в групах.

1-а група- літературно-дослідницька.

Завдання: зробити порівняльний аналіз образів пана Журдена та Мартина Борулі.

План роботи

1. Що відомо про героїв?

2. Наука, в розумінні героїв, - один із шляхів до дворянства.

3. Ставлення Журдена і Борулі до родини.
4. Впровадження героями благородних дворянських манер у життя.
5. Ставлення дружин до затій чоловіків.
6. Дії господарів в оцінці слуг.

Орієнтовні відповіді учнів

Пан Журден постає перед нами як малокультурний, самовпевнений міщанин (буржуа), засліплений бажанням увійти до аристократичного світу. Мріючи бути таким, як дворянин, він ладен багато заплатити за те, щоб люди ставилися до нього як до благородно-народженого. Журден, наслідуючи аристократів: натягає вузькі панчохи, влазить в червоні тісні штанці, зелений оксамитовий камзол, виряджається у халат з квіточками, наймає лакеїв, запрошує цілий загін вчителів, щоб на старості навчитися музики, танців, фехтування, заводить навіть коханку. Невже все це не є доказом того, що мрія буржуа здійснюється?

Журден прагне знань, і саме по собі це добра риса, якби не його безглузде марнословство. Намагаючись про щось дізнатися, він дбає про обмежені цілі. Уроки танців йому потрібні для того, щоб вишукано вклонитися маркізі, а фехтування гарне тим, що “й боягуз може вбити свого супротивника, а сам завжди зостанеться цілим. “Музики пан Журден навчається лише тому, що “вельможне панство теж вчиться музики”. А вся “філософія” зводиться майже до одного: як краще написати записочку одній великосвітській дамі. Вчителі навчають його не лише премудрості різних наук, але і добрим манерам. Проте пан Журден, сперечаючись з дружиною, кравцем, служницею забуває “великосвітські” уроки. “Ох, який же я лютий! Щоб йому добра не було! Щоб його лихоманка замучила, того розбійника кравця! Щоб його чорти вхопили! Щоб його чума задавила, того кравця!…” Проаналізувавши твір, ми вважаємо, що головною рисою характеру пана Журдена є манія, пристрасть до всього дворянського. Цей бюргер, чиї батьки були торговцями, соромиться свого походження та способу життя. На слова пані Журден “Хіба ми з тобою самі з діда-прадіда не чесні міщани?відповідає так: ”Якщо твій батько і був крамар, – тим гірше для нього; що ж до мого, то так його може тільки лихий язик назвати”.

Подібно до того, як Журден Мольєра, охоплений манією дворянства, Мартин Боруля, персонаж п’єси Карпенка-Карого, робить усе для того, щоб вийти на дворянську лінію. Мартин Боруля – це заможній селянин, який хоче домогтися втрачених дворянських прав. Задумавши стати дворянином, він не хоче бути схожим на “мужиків”. Мартин Боруля – живий, реальний тип з низкою позитивних рис, яких немає у Журдена. Так, Мартин Боруля, на відміну від пана Журдена, більш поважає свою дружину: він хоче, щоб і вона була справжньою дворянкою, тому відправляє її по науку до благородної куми Сидоровички. “От вже другий день ходжу до Сидоровички, вчуся дворянським звичаям…”, – каже дружина Мартина Борулі. Порівнявши героїв, ми можемо стверджувати, що вони заможні люди. Правда, багатство до кожного із них прийшло по-різному. Журден отримує спадщину своїх батьків та батьків дружини, а Мартин Боруля – багатство здобуває власною працею та працею власної сім’ї. Про це він каже: “… всякий чоловік на світі живе затим, щоб робить, і що тільки той має право їсти, хто їжу заробляє”.

Піклується Боруля і про майбутнє своїх дітей. Сина свого він “опреділив у земський суд”, бо “мовляв така служба підхожа для дворянина”. Відправляючи на службу, дає настанови: ”Ти, сину, не дружи з нерівнею, краще з вищими, ніж з нижчими”.

Хоче дочку “пристроїть за благородного чоловіка”. Коли прийшов до нього Гервасій, батько Миколи, щоб посватати Марисю, то Мартин йому відповідає: “Дочка моя дворянка, а твій син… ні дворянин, ні чиновник… так не приходиться дворянці йти за простого хлібороба, я тепер на такій лінії…” Коли ж Марися говорить, що любить Миколу, то батько відповідає: “Чина, дворянства треба любить, а другої любові нема на світі”.

Пан Журден також деспотично забороняє шлюб своєї дочки з її коханим Клеонтом на тій підставі, що той “не дворянин”. “Ви не шляхетний – ви не матимете моєї дочки”. Свою дочку Люсіль він хоче зробити щонайменше маркізою.

“Досить балачок! А таки наперекір вам усім дочка моя буде маркіза! А як розлютуєш мене ще дужче, то я й з неї герцогиню зроблю!” – грозиться пан Журден.

Мартин Боруля, так як і пан Журден, прагне поріднитися зі справжніми дворянськими родинами. Він навіть заздалегідь думає про те, кого б взяти за кумів, щоб охрестити “первого внука”. “Кумів завше треба вибирать значних і благородних!… кумом візьму полковника Лясковського, а за куму – генеральшу Яловську”.

Дітям своїм заборонив називати батьків “по-мужичі”: “мамо”, “тато”, а “папінька”, “мамінька”. “Марисю, не кажи так, по-мужичі: мамо, тато… Ти цими словами мов батогом, по уху мене хльоскаєш. Треба так казать, як дворянські діти кажуть. Привчайся, ти на такій лінії.” Щоб бути справжнім дворянином, Мартин мріє розвести мисливських собак, їздити на полювання, грати в карти – робити все, що на його думку, годиться робити дворянам. Він довго вранці залежується в ліжку, перевертається з боку на бік, нудиться. Болять з незвички боки, але треба лежати, бо цього вимагає “дворянська лінія”.

І дочці своїй Мартин забороняє працювати: ”Я тебе постираю! Страмить мене хочеш? Дворянська дочка сама стирає!” На слова Марисі, що вона занудьгує без роботи, відповідає: “Глупство! Наглядай, щоб другі робили, а сама надінь мені зараз нове плаття, помий гарненько руки та й сиди, як панночці слід…” Але врешті – решт згадує, що в куми Сидоровички бачив п’яльця, а кума вже стара “… не бачить, то віддасть для Марисі, для своєї хрещениці, і покаже, як на них вишивать… Ох, поки-то все поставиш на дворянську ногу, то й чуб тобі свердлом стане”.

 Наймитам Боруля звелів себе величати “паном”. Всі ті “атрибути” дворянського побуту насаджуються примусово і не в’яжуться з традиційними порядками сім’ї Мартина. Марися говорить про це так: “Щось чудне у нас робиться, хоч з хати тікай! Чую я, що батько все про дворянство балакають, а ніяк не розберу, чого то дворянці стидно робить.”

Пану Журдену теж подобається, коли його називають “ваша світлість”, “ясновельможний пане”. Для впевненості, що лакеї вірно служать йому, гукає їх по черзі. І коли лакей запитує, чого бажає пан, то відповідає: ”Нічого. Я хотів лише перевірити, чи ви мене добре чуєте”.

2-а група – актори.

Інсценування окремих фрагментів пєс.

3-я група – художники-ілюстратори.

Герої пєс очима юних художників.

Підсумкова бесіда за запитаннями

• Чому повчають сучасного читача драматурги минулого?
• Як ви вважаєте, чи можна запобігти духовному зубожінню сучасників?
• У чому, на вашу думку, полягає актуальність творів Мольєра і Карпенка-Карого?

4.Узагальнююче слово вчителя.

У комедії «Міщанин-шляхтич» і в комедії «Мартин Боруля» герої зображені у гонитві за примарним дворянством, в честолюбному прагненні перейти у вищий стан, гублять той добрий і чесний набуток, який передали їм предки. Рідні, спостерігаючи зміну в їх поведінці, навіть не гніваються, а дивуються, чудуються, бо бачать усю неприродність нових манер і поведінки глав сімей.

У сучасному житті постійно відбуваються зміни. Але найголовніше й, мабуть, найважче не піддатися чужим впливам, модним течіям, залишатися вірним своїй сімї, родові, землі, що тебе народила.

4. Домашнє завдання.

Написати твір-роздум: »Моральні уроки, що я виніс (винесла) з прочитаних творів Мольєра та Карпенка-Карого.