Урок "Проблема підміни особистісних етнокультурних цінностей становою належністю ( криза ідентичності ) в трагікомедії «Мартин Боруля» Івана Карпенка-Карого."

Мітрохова Олена Миколаївна,

учитель української мови і літератури

 спеціалізованої школи 1 – 3 ступенів №5 м.Маріуполь,

вища категорія

Григоренко Ганна Миколаївна,

учитель історії

спеціалізованої школи 1 – 3 ступенів №5 м.Маріуполь,

вища категорія, учитель-методист.

Конспект бінарного уроку з української літератури, історії України та громадянської освіти.

10 клас

Проблема підміни особистісних етнокультурних цінностей становою належністю ( криза ідентичності ) в трагікомедії «Мартин Боруля» Івана Карпенка-Карого.

Мета:сприяти ознайомленню учнів з історією написання й проблематикою п’єси  «Мартин Боруля», формуванню компетентності обізнаності та самовираження у сфері культури через уміння ідентифікувати себе як представника певної культури , компетентності громадянської відповідальності  через уміння висловлювати ставлення до порушених проблем, твердо, але толерантно обстоювати свої погляди в дискусії, працювати в групі;

розвивати мовну інтуїцію, уміння вчитися впродовж життя через користування різними джерелами інформації, постійного поповнення власного словникового запасу, застосування комунікативної стратегії відповідно до мети й ситуації спілкування, готовність удосконалювати власне мовлення впродовж життя, розуміння ролі читання для власного інтелектуального зростання;

сприяти вихованню почуття власної гідності, усвідомлення негативних наслідків прагнення людини будь-що вивищитися над оточенням, усвідомлення  важливості активної громадянської позиції, готовності брати на себе відповідальність.

Тип уроку:урок формування та вдосконалення ключових та предметних компетентностей.

Обладнання:підручник, буктрейлер до п’єси Івана Карпенка-Карого «Мартин Боруля», картка-блискавка образу Мартина Борулі

Методи, прийоми і форми роботи:літературний диктант, робота з текстом,

Перебіг уроку

1. Оргмомент.

1. Створення емоційного настрою уроку.

Учитель. Усміхніться одне одному, ви найкращі! Усмішка й гарний настрій – запорука успіху в будь-якій справі. У нас сьогодні урок незвичайний, бо ми, по-перше, поєднали два предмети – українську літературу, історію й громадянську освіту, по-друге, два століття – 19 і 21. Отже, почнімо працювати.

2.  Мотивація навчальної діяльності.

2.1. Перегляд буктрейлера «Мартин Боруля».

2.2. Робота з епіграфом

Не дивись, хто вище і хто нижче, хто видніше й знатніше, багатше й убогіше, але дивись на те, що з тобою споріднене…

Григорій Сковорода

Чи можна це висловлювання взяти за епіграф до нашого уроку? Чому?

3. Опрацювання навчального матеріалу. Формування  та вдосконалення компетентностей.

Учитель. Хто ж такий Мартин Боруля?  Спробуємо ближче познайомитися з героєм трагікомедії через призму 21 століття – відкриємо його персональну сторінку в соціальних мережах.

3.1.  Презентація персональної сторінки Мартина Борулі. Група «Блогери».

3.2. Бесіда.

Учитель. У якому році було написано п’єсу? Доведіть, що твір має гостре соціальне спрямування й віддзеркалює паростки промислового перевороту в сільському господарстві України середини 30-х років 19 ст., та еволюційні зміни в соціальній сфері суспільства? ? Літературознавці, дайте літературну довідку. А історики –  історичну.

3.3. Група «Історики».

     У п’єсі відображено зміни, які відбувалися в українському селі в першій половині 19 ст., тобто ще в пореформений період:повільна руйнація натурального господарства та еволюційний його перехід на рейки товарності та підприємництва. Поступово в товарне виробництво втягувались і селянські господарства. Розширюється сфера застосування вільної праці, формується заможна селянська верхівка, яка накопичує капітали, готуючись до крупної підприємницької діяльності.

     До цієї верстви селянства й належить Мартин Боруля. Він шляхтич-чиншовик .

А хто ж такі шляхтичі-чиншовики?

 Чиншовик – категорія сільського населення, яка за користування землями держави або приватного власника ( князя, магната, шляхтича ) сплачувала відповідний грошовий податок – чинш, а також відбувала інші повинності. Спеціальним указом від 31 грудня 1831 року всі шляхтичі-чиншовики в Росії були зобов’язані подати документи, які підтверджували їхнє дворянське походження. Ті, що не подадуть відповідних документів, позбавлялися шляхетських прав і прирівнювались у місті до міщан, у селі – до селян. Отже, будучи нащадками дворян, чиншовики не користувалися наданими привілеями. Саме тому у відповідні правові й законодавчі інстанції від чиншовиків посипалися прошення, заяви, чолобитні з проханням відновити їх рід у дворянстві. У потоці було й клопотання Карпа Адамовича Тобілевича – батька Карпенка-Карого. Цей факт послужив поштовхом до написання ним комедії «Мартин Боруля».

Дворяни, як видно з твору, у суспільстві залишаються привілейованим класом, хоча селяни типу Борулі не поступаються їм у статках. Отож із п’єси перед нами постала Україна 1 половини 19 століття.

3.4. Група «Літературознавці».

     Ось як про цей  факт згадує Софія Віталіївна, дружина Івана Карпенка-Карого.

      Історія дворянства мала місце в нашій родині. Батько чоловіка затіяв судову тяганину про визнання роду Тобілевичів дворянським. І все, здається, було вже зовсім готове, коли раптом хтось із писарів довідався, що в давніх паперах Тобілевич, а в нових Тобелевич, - і в дворянстві відмовили. Батько мало не заслаб із горя. Зібрав докупи всі права, герб, грамоту, зв’язав наглухо мотузкою і заховав на самий спід скрині. А через багато літ, коли давня залежність і бідність згадувались як тяжкий сон, прочитав Іван батькові свою комедію «Мартин Боруля», старий слухав, а врешті з німим докором погрозив синові пальцем, а в очах було повно сліз. У цій комедії він пізнав себе, своє колишнє горе.

Учитель.  Як нам відомо з уроків історії, вузько станові інтереси, пов’язані з родинними претензіями на дворянство, призвели до появи приватних архівів – накопичення власної кількості джерел з історії козацької доби, що почали вивчатися й були поштовхом до українського національного відродження. На вашу думку, чи велика частка освіченої козацької старшини була патріотично налаштована, щоб долучитися до процесу пробудження національної свідомості українського народу?  

3.5. Група «Історики».

       Переважна частина нащадків українського панства, отримавши звання російських дворян і підтвердження шляхетських прав, пішла прислуговувати царській владі. «Заради користі, заради чинів вони відреклися від рідних братів», - так навіки затаврувала цих зрадників національних інтересів народна дума.

     Новоспечених українських дворян, що відреклись від мови, звичаїв, культурних традицій своїх батьків, дідів і прадідів заклеймив у поемі «Сон» і Тарас Григорович Шевченко:

От і братія сипнула

У сенат писати

Та підписувать – та драти

І з батька, і з брата.

А меж ними і землячки

Де-де проглядають.

По-московській так і ріжуть,

Сміються та лають

Батьків своїх, що змалечку

Цвенькать не навчили

По-німецькій, а то тепер

І кисни в чорнилах!

     Українське панство навіть у побуті переходило на вживання російської мови, а українську почали називати «мужицькою», бо говорили нею селяни.

     Зрікалися своєї рідної мови, свідомо забуваючи багатства української духовної культури, як заможні мешканці міст, духівництво, так і чиновники-українці.

     А яких же рис вони набували, сповідуючи чужі цінності, яскраво показав Карпенко-Карий в образах сина Борулі Степана – канцеляриста земського суду,  повіреного Трандалєва й регістратора з ратуші Націєвського.

3.6. Група «Актори».

1 сцена.

Микола. Здрастуй, Степане! Сьогодні вже їдеш? А до нас не зайшов. Може, гордуєш?

Степан. Та, того …  якось часу не було – короткий отпуск. Отпустили мене на малий строк з родителями повідаться … А тут бумаги про дворянство… А ти як поживаєш?

Микола. Нам що? Вдень наробишся, а ввечері разом з соловейком щебечемо по садках! От у вас, мабуть, скучно там, у городі?

Степан. Чого нам скучно? У нас є біліярд, бульвар чудесний, панночок скільки хочеш; у неділю бульвар ними цвіте, мов маком всіяний… А то збереться компанія, та поїдемо на Сугаклей, варимо кашу, ловимо рибу, печеруємо раки, ілі запиваємо трьох пробною і співаємо крам бамбулі!

Микола. Що ж воно таке?

Степан. Ха-ха-ха! Трьохпробная – водка, а крамбамбулі – романс! І скучать нам немє часу:у нас щодня бумаг приносять з почти по мішку.

Микола. Що ж ви з ними робите?

Степан. Записуємо у діжурну, а потім у вступающу, пишемо копії… Напам’ять заучую.

Микола. …Я б скорій рови копав, ніж таку роботу робить.

Степан. Да, єто правда – важко. Умственная робота – висшего порядка предмет! 

2 сцена.

Націєвський. З добрим утром, Марина Мартинівна, як спалось-спочивалось?

Марися. Лягли легко, встали ще легше; а ви як? Здається, і лягли важко, і встали тяжко…

Націєвський ( набік ).  Одразу збрила! ( До Марисі ). О, яка ви гострая і строгая!  ( Бере гітару і побренькує ). Нам з привички. Інший раз, як вернишся од Шулемки, так ще тяжче ляжеш, - одначе діла за нас ніхто не робе!.. А ви вишиваєте?

Марися. Ні, я не вмію, так сидю, батько веліли вас піджидать за п’яльцями, щоб ви подумали, що я баришня…

Націєвський. А хіба ви не баришня?

Марися. Не знаю, як вам здається… Я проста дівчина, мужичка, нічого не вмію; я вмію жать у полі, громадить, мазать, корів доїти, свиней годувать… Подивіться, які в мене руки.

Націєвський. І разпрекрасно! А як вийдете за мене заміж – ібо ми вже з папінькою вашим сіє діло покончили, не знаю, як ви, - тоді не будете жать, найдеться другая робота, боліє благородная … і руки побілюють. А по вечорам я буду вам грать на гітарі. Буде весело, у мене знайомих доволі…

Марися. Я за вас заміж не хочу, то татко мене силують, а я вас не люблю…

Націєвський. Як поженемося, тоді полюбите!.. Любов – ета  злодійка приходить зря, сьогодні нєт єйо, а завтра – вот она. Та  ви ще мене не знаєте. У нас многії баришні од мене тають, і ви розтаїте.

Марися. А я чого буду таять, я не сніг.

Націєвський. Ну, розтопитись.

Марися. Борони Боже! Хіба я смалець?

Націєвський. Ха-ха-ха! Остроумно! Одно слово, полюбите мене – ручаюсь.

Марися. О ні! Ви мені противні..

Націєвський. Обідно, ібо я всегда нравілся женщинам.

Марися. Я вас не люблю і прямо вам кажу, а ви таки лізете у вічі, от через це ви мені противні.

Найієвський. Та нєт , єто ви шуткуєте. Вийдете заміж, присмотрітесь, опробуєте – тога другоє скажете. А тепер заключимо наш розговор поцілуєм как жених і невєста. Жажду я одного поцелуя!...Позвольте.

Марися. Цього ніколи не буде! Мене легше випить оливи з мухами, ніж вас поцілувати. Душа моя  до вас не лежить, і очі мої не зустрінуться з вашими, а коли ви й після цього все-таки хочете, щоб мене присилували за вас заміж, то знайте:я люблю давно другого, чуєте? Люблю другого, йому слово подала, і не розлучить нас ніхто – хіба могила, а я за вас тоді заміж вийду, як у Спасівку соловейко заспіває!. От вам вся моя правда. І нічого вам балакать, розміркуйте гарненько і більше до нас не приїздить; а тепер – прощайте. 

( Учні роблять висновок після сцен ).

Учитель. Аналізуючи зміст обох сцен, зробіть висновок щодо набутих нашими героями нових рис.

Учні.  Нечесність, невігластво, морально-побутовий розлад, розумова убогість, меркантильність.

3.7.Бесіда. Учитель. Що ж особливого шукає Мартин Боруля у дворянстві?

  Учні. Він прагне утвердитись у власних очах і порівнятися з Красовським, довести всім,  що він належить до найвищого прошарку суспільства.

Учитель. А якщо придивитись глибше та згадати загальнолюдські цінності, які ж почуття Мартина Борулі , на думку Карпенка-Карого, зачепила образа Красовського?

       Майже завжди, коли Мартин Боруля говорить про дворянство, він у різних варіаціях повторює фразу: «Я не бидло, і син мій не теля!». Карпенко-Карий дає зрозуміти, що в основі спроб головного героя досягти дворянства лежить не марнославне прагнення потішити свою пиху, а відстоювання людської гідності й честі – своєї, своїх дітей, майбутніх онуків.

Учитель. Пригадайте, що про  людську гідність вам  відомо з уроків «Громадянської освіти»?

     Загальноприйнятого визначення людської гідності на сьогодні не існує. Утім, кожна людина може відчути й зрозуміти суть гідності, коли на неї чиниться тиск, коли її ображають та принижують.

     Людська гідність – це цінність, яка визначає самодостатність людини, можливість реалізувати власний потенціал. Вона пов’язана із самою сутністю людяності, випливає із самого факту, що хтось є людиною. «Людську гідність потрібно відрізняти від особистої гідності, яка є поняттям, близьким до честі, – таку гідність треба «заробити»., вона росте, коли ми поводимося благородно й порядно, але можна її втратити, якщо чинимо підло». Так говорив правозахисник Марек Новицький.

Учитель. А хто, на вашу думку, у п’єсі втрачає особисту гідність?

     Кривдник Борулі – Красовський, який обізвав Борулю «бидлом» , а сина – «телям», свою особисту гідність втратив. Мабуть, учений-лікар, одружившись із донькою пана Шадурського, інтегрувавши в нову для себе спільноту – дворянство, забув про етнокультурну ідентичність і почав вчиняти не по-людськи.

Учитель. Яким був Боруля до того часу, коли він вирішив жити дворянським життям? Як планує влаштувати майбутнє своїх дітей? Чи думає про їхнє щастя, коли вирішує їхню долю? Які порядки впроваджує герой у своєму домі, щоб відповідати дворянському званню? Як близьке оточення ставиться до прагнення Борулі жити дворянським життям?

( Учні підтверджують відповіді цитатами ).

Учитель. Доведіть, що Мартин Боруля від природи досить-таки непогана людина, якій важко позбавитись окремих рис свого гуманізму.

Учні. Головний герой із дитинства вважає працю джерелом добробуту, його батько «все дбав про хазяйство», Мартин став заможним господарем завдяки праці: «Перше батько казали, що всякий чоловік на світі живе затим, щоб робить, і що тілько той має право істи, хто їжу заробляє». Він добрий чоловік і турботливий батько. До дружини звертається «Палазю», «душко», часто радиться з нею, поважає, мріє про щастя дітей, не шкодує для цього грошей, Мартина поважають у селі тощо. Зрештою Мартин здатен, про свідчить фінал твору, тверезо оцінити ситуацію і відродитися до нового життя, правильно розставити пріоритети.

Учитель. Навіщо ж був цей експеримент, наруга над собою та іншими.

3.8.  Група «Психологи».

Основою соціальною причиною прагнення Борулі стати дворянином є недосконалість суспільства, в якому людину цінують не за її якості, а за соціальний статус, належність. Психологічних причин кілька:по-перше,Боруля – особистість, яка прагне завжди бути в русі, чогось досягати. розвиватися, і йому це вдається, тому він не може зупинитися у своїх прагненнях отримати те, що задумав; по-друге, Боруля – людина із загостреним почуттям власної гідності, і це не дозволяє змиритися зі становищем «мужика» й «бидла».

3.9. Група «Літературознавці».

Учитель. Що вам відомо про те, як сприйняли п’єсу глядачі-сучасники Карпенка-Карого?

Зважаючи на те, що це був один із перших творів письменника на сучасному матеріалі, то, безперечно, «Мартина Борулю» з інтересом сприйняли перші його глядачі ( прем’єра відбулася того ж 1886 року ).

Секрет же твору в наповненні загальнолюдськими , так званими вічними проблемами.

***проблема людської гідності й усвідомлення того, що щастя не в чині або посаді;

***проблема праці як духовної потреби й джерела матеріального статку;

***проблема батьків і дітей;

***проблема кохання й сімейного щастя.

Учитель.  На вашу думку, які чинники вплинули на формування етнокультурної приналежності Борулі?

Учні. Мартин Боруля виріс в українському культурному середовищі й рідна мова, традиції, виховання батьків сформували його етнічнокультурну приналежність. Слід зазначити, що вона   є сталим, незмінним елементом ідентичності.

     Під впливом українського етнічно культурного середовища сформувалися його інтереси, уподобання, особистісні якості:статечність, працьовитість, чесність, щирість, простодушність, довірливість, наївність. Саме вони зумовлюють його унікальність як людини.

Унаслідок боротьби за дворянство Мартин Боруля набуває інших рис:непрактичності, марності, непотрібності та безглуздості вчинків.

Учитель. У чому, ви вважаєте, причина хвороби Мартина Борулі?

    Його прагнення вивищуватись над оточенням, нехтувати родовими традиціями, нормами народної моралі призвели до тимчасової втрати особистісних орієнтирів. Цей феномен дослідники називають кризою ідентичності, що тісно пов’язана з кризою сенсу життя.

Учитель. Хто ж допоміг йому подолати цю кризу-хворобу? Спонукав до розуміння своєї унікальності, інтересів і здібностей, допоміг відчути свої цінність  й обмеження?

Учні.  Товариші, друзі, з якими Мартин Боруля виріс в одному українському етнокультурному середовищі. і перш за все Гервасій, який є виразником авторської позиції:не дворянство, а особистісні якості людини визначають її роль і місце в суспільстві: « … хто вчену голову має, то дворянин, а вже як неграмотні дворяне, то …»; «Дворянство без розуму і без науки хліба не дасть».

Учитель. На ваш погляд, що засвідчує зроблений вами аналіз кризи-хвороби Мартина Борулі?

     Отже, інтеграція в нову спільноту не повинна призводити до втрати особистісної етнокультурної ідентичності, а люди, які цінують рідну культуру, пишаються своїм походженням, бережуть рідну мову, пам’ятають свою історію, завжди в пошані. Ідентичність є не лише усвідомленням людиною самої себе, а й того, якою її сприймають інші.

4. Рефлексія.

Учитель.  А чи ваші батьки не схожі на Мартина Борулю , піклуючись про ваше майбутнє?

                  Як вони це роблять?

                  Які шляхи досягнення добробуту вам пропонують?

                   Чи завжди ви з ними погоджуєтеся?

На уроках української літератури ми вже обговорювали проблему батьків і дітей, а  з «Громадянської освіти» ви маєте можливість, дискутуючи, продовжити цю тему.