Урок рідного краю. 7 клас. «Тої слави козацької повік не забудем» Легенди та перекази про Берестецьку битву і Козацькі могили

Література рідного краю

7 клас

«Тої слави козацької повік не забудем» 

Легенди та перекази про Берестецьку битву і Козацькі могили

Мета: формувати загальнокультурну компетентність, зацікавити школярів бувальщинами нашої епохи, легендами, переказами і спогадами, пов’язаними з героїчними подіями Берестецької битви; вчити шанувати історію і гордитися своїми предками;спрямовувати самовиховання на єдність індивідуальних, національних і

загальнолюдських цінностей, виховувати духовні та національні почуття, небайдужість до майбутньої долі України.

Обладнання: відеофрагменти про Берестецьку битву 1651р., пісня «Ой чого ти почорніло», книга «Національний пантеон «Козацькі могили».

Тип заняття: урок-засідання «круглого столу»

Перебіг заняття

• Оргмомент. Повідомлення теми, мети заняття.
• Звучить пісня «Ой чого ти почорніло»…
• Слово вчителя.

Тут почиває вічний біль народу

І слави нашої Висока Суть…

  (Є. Лещук)

Минають роки, минають століття… Змінюється життя, змінюються ідеали. Зарубцювалися рани на освяченій козацькою кров’ю землі. Та душу кожного, кому довелося побувати на тих святих місцях хоча б раз, бентежать героїчні і трагічні епізоди Берестецької битви. Сьогодні про події, які відбувались тут влітку 1651 року нам нагадують острів Журавлиха, козацький цвинтар в урочищі Монастирщина, озерце Козакова Яма, острів Гайок – наші рідні священні місця, оспівані в творчості нашого народу, освячені в наших душах. Гордімось тим, що ходимо по землі, що знаходиться під пильним оком душ наших предків. Збагатімо ж наші серця співчуттям та чуйністю.

Бачив я усякі перли

І коштовні самоцвіти,

Але єсть одна перлина,

Що з усіх найкраща в світі…

Одібрать її не зможе

Ніяка злоба несита,

Перла та – сльоза святая,

За нещасний люд пролита.

В. Самійленко 

       4. Перегляд фрагментів відеофільму про Берестецьку битву (Див.додаток)

       5. Слово вчителя

   Невід’ємною складовою національної культури є народна творчість. Казки, пісні, ігри, загадки, легенди, притчі є носієм потужного заряду духовної енергії. Від покоління до покоління вони передають загальнолюдські та національні цінності, збагачують наш внутрішній світ. Щоб пісні, легенди, казки не забулися, талановиті люди, письменники, композитори почали збирати і записувати усну народну мудрість. Це робили Леся Українка, Іван Франко, Павло Чубинський і всі, хто розумів цінність і мудрість народних творів. Отже, сьогодні ми з вами почуємо легенди та перекази про Берестецьку битву і Козацькі могили.

6. Розповіді учнів. Звучать легенди та перекази про Берестецьку битву і Козацькі могили.

- Учень 1.

• Про Івана Нечая

Дуже сміливий козак був у війську Богдана Хмельницького. Коли відбувалася битва, то два ворожі вояки підпливли і затопили його човна, а тоді замучили того козака, бо живим він не хотів здаватися: оборонявся довго однією шаблею.

За річкою, яка тоді звалася Пашева, до сеї пори є озеро Козак. Там, як розказують старі люди, і загинув Нечай. А збоку тягнеться горб, засаджений ялинами. То там ті повстанці й поховані. З тих давніх часів ще два кам'яні хрести зосталися: вони за фосою, на виспі.

Записано 1969 р. у с. Острів  Радивилівського р-ну

Рівненської обл. від Івана Зіновійовича Кучми, 1911 р. н.

 - Учень 2.

Про Івана Нечая розказували й таке. Іван Нечай віз козацький скарб – військові гроші. Озеро було глибоке й велике, і його, Нечая, оточили на тому озері поляки. Проте ніяк не могли його взяти живим, кричали йому:

- Здавайся!

Врешті-решт якийсь один з тих жовнірів польських підплив до нього ззаду, - бо оточили кругом, - і косою штиркнув його в плечі, він перекинувся і втопився разом з тим скарбом.

То був Іван Нечай…

Записано 1997 р. у с. Острів  Радивилівського району

Рівненської обл. від Оксани Антонівни

Камінської-Юрчук, 1922 р. н.

 - Учень 3.

Нечаєва криниця

 За річкою Пляшівкою, зразу ж під сосновою посадкою, до сеї пори, хоча всі болота-драговини давно вже висохли, - є невеличке озерце, зовсім мале, але дуже глибоке, його називають Нечаєва криниця. Колись вон обуло з'єднане з річкою. Кажуть, що козак Нечай, коли побачив, що погано вже, взяв на човен вкинув скарб козацький – бочку золота і хотів з ним втікати. Штаб Хмельницького був на острівку Журавлиха, де тепер Козацькі могили. Виплив Нечай до острова, до тої ями і тут його окружили поляки, хотіли зловити. Він відбивався, був багато разів поранений, якийсь поляк під водою ззаду доплив до нього і косою вдарив. Човен перекинувся і Нечай разом з бочкою пішов під воду.

 Такі завжди були балачки…

 Щороку був опуст на Козащині і завжди хтось пускав на воду тої ями на дошці стоячий хрестик, уквітчаний віночком і жовто-блакитною стрічечкою. І якось ухитрялись посередині озерця його поставити. Польська поліція, якої в ті дні завжди було повно на Козащині, завжди старалась всякими тичками дістати той хрестик, але не могла.

Записано 31 липня1999 р. у с. Острів Рівненської обл.,

від Богдани Антонівни Кецері, 1924 р. н.

• Учень 4.

Те місце, видно, козаки вибрали…

  Тато розказували нам: «Тут, дітки, таке місце історичне. Як поляки гнали козаків, то тут була страшна драговина, непроходимі місця. То як їх нагнали, то вони з возами, з кіньми – всі в те багно, топилися. І одні по других їхали і топилися».

 Так розказували тато. Вони то й те знали, чому церкву поставили на тому місці. Говорили так: «Ще як ми водили колись коні пасти на ніч за Козащиною, на Рудці, то як ляжем спати, то вчувається – упряж брязкотить, коні іржуть, козаки говорять… То ми прокидаємось – нема нічого. Нема сну. Значить, нас будять якісь-то люди».

 Те місце, видно, козаки вибрали, щоб то про них пам’ятка була. І ото та чутка пішла така – той тому, той тому.

 Там такий горбок є, де сідали журавлі і корчі були, і він називається острів Журавлиха. І ото на тому місці було таке, що не давало їм спати. 

Зап. 31 липня 1997 р. у с. Пляшева Рівненської обл.,

від Валентини Володимирівни Григор'євої, 1928 р.н.

• Учень 5.

Вогники на Рудці

Наше поле було за Козащиною – на Рудці. І тепер там поле… Але там колись хоронили людей. Був цвинтар. І колишні козацькі могили були. І як монахи ще жили при монастирі тут, на Козащині, то там теж хоронили. Те я пам'ятаю. На Рудці.

 Якось ввечорі тато ведуть коні на нічліг і кажуть:

• Там страшно… Вогонь ходить.
• Тату, покажіть нам той вогонь,  - просимо.

Вони кажуть:

• Діти, як буде темна ніч і не буде місяця, то я вам покажу.

То нас тато водили…  І той вогонь то там покажеться, то там. Біжить, біжить і загасне. То знов покажеться і знов загасне.

Зап. 9 жовтня 1999 р. у с. Пляшева Рівненської обл.

від Оксани Володимирівни Залевської, 1930 р.н. 

Учень 6.

Дівоча гребелька

 То ще було, розказують, за Богдана Хмельницького. Де тепер Козащина, то там була така драговина, що не можна було перейти. То тепер вже осушили болота… Коло Стира є Дівоча гребелька. То як татари були при Хмельницькому, а потім його зрадили, то вони тут вимордували дівчат, замостили ними ту гребельку. То й дотепер те місце так і зветься – Дівоча гребля.

Зап. 21 травня 1999 р. у с. Пляшева Рівненської обл.

Від Якуба Якимовича Борисюка, 1914 р. н.

Учень 7.

Благодійниця Тетяна

 Про Козацькі могили я вперше почув від своєї мами. Був такий звичай, що кожного року селяни йшли на прощу до Почаєва. Декого батьки підвозили фірами, але здебільш люди йшли пішки. Треба було на тую прощу два дні затратити. Першого дня люди доходили до Пляшевої і там просилися на ніч ночувати. Там був монастир.

 Оповідала моя мама про те, як будувався той монастир, про одну жінку – благодійницю Тетяну, яка дуже шанувала козацьку пам’ять. Ото все ходила вона, збирала козацькі кості, які знаходила на полях, на лугах, і приносила туди – у Пляшевський монастир. Та Тетяна була бездомна, жила з милостині людей. Десь коло тих Козацьких могил, розказують, вона і скінчила своє життя.

Зап. 27 листопада 1997 р. у с. Буяні Луцького р-ну

Волинської обл. від Миколи Павловича Куделі, 1914 р.н. 

7. Підсумкове слово вчителя.

 - Дорогі діти! Не будьмо байдужими до минулого рідної землі, козацької слави та безсмертя. Любімо цей героїчний край! Гордімось тим, що виросли тут, тут живемо. Наші «Козацькі могили» постійно живили і продовжують живити націю духовно. Цей меморіал є унікальною пам’яткою нашої історії. Це невичерпне джерело національного духу, наша національно-духовна Святиня. Наш український Пантеон. Шануймо  і бережімо наш місцевий фольклор. Вивчаймо і популяризуймо козацьку славу, нашу Пляшеву, наші «Козацькі могили!