Урок "Роман «Майстер і Маргарита», як вершина творчості М.Булгаков"

Тема заняття: Роман «Майстер і Маргарита», як вершина творчості М.Булгаков

Час  90 хв.

Вид заняття [тип уроку] комбінований

Мета заняття: допомогти студентам осмислити ідейно-художні осо­бливості твору, новаторський підхід письменника до вирішення філософсько-етичних проблем; розвивати навички аналізу художнього твору, художніх образів, усне мовлення, уміння виділяти головне й деталі, ви­словлювати свої враження та думки, обґрунтовувати їх; виховувати прагнення до добра й гуманізму.

 

 

Зміст і хід заняття

 

Організаційний момент.

 

Актуалізація опорних знань.

Перевірка домашнього завдання

• Життєвий та творчий шлях Михайла Булгакова. (додаток №1)
• Київ у житті та творчості М.Булгакова. (додаток №2)
• Історія створення та джерела роману М.Булгакова «Майстер і Маргарита». (додаток №3)

 

2. Створення психологічного портрету письменника.

Завдання № 1

За допомогою чистого листа аркушу та кольорових фломастерів ви маєте графічно змалювати образ М.Булгакова і пояснити чому саме так ви його собі уявляєте.

Завдання № 2

Спираючись на той образ який у Вас вийшов підберіть різноманітні епітети які б змогли розкрити та охарактеризувати образ видатного письменника.

Завдання № 3

Спираючись на отриманні знання визначте, чим для Булгакова було м. Київ у житті та  творчості.

Київ у житті М.Булгакова

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Київ у житті М.Булгакова

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мотивація навчальної діяльності учнів

Роман «Майстер і Маргарита» - є вершиною творчості М.Булгакова. Це твір, глибину якого не можна вичерпати.  Роман не має аналогів у європейській літературі. Він викликав справжній ажіотаж. Його не просто читали, за ним жили.

Анна Ахматова назвала автора роману «генієм», Виноградов і Чудакова вважали роман винятковим, якому вдалось поєднати воєдине сатиричний побут і романтичний сюжет; безстрашну об’єктивність в зображенні й іронію, сарказм; фантастику і реальність.

На сьогоднішньому уроці ми з вами поговоримо про джерела та композицію роману, розберемося, чому його жанр можна визначити як роман-міф, докладно зупинимося на комплексі моральних проблем, які піднімає автор, таких як взаємовідносини особистості і влади, проблема морального вчинку і відповідальності за цей вчинок, врешті-решт, проблема взаємовідносин добра і зла.

  

 

…тож хто ти, нарешті?

— Я — частина тієї сили, що вічно хоче

зла і вічно творить благо.

Й. Ґете

 

Формулювання теми та мети уроку

Тема заняття «Майстер і Маргарита» Булгакова, як роман-міф, його джерела, мотиви, поєднання реальності та фантастики в романі.

ПЛАН:

1..Жанр та тематика роману «Майстер і Маргарита».

2. Проблематика роману «Майстер і Маргарита».

3.Композиційна своєрідність роману «Майстер і Маргарита». 4. Система образів твору.

5.Художня майстерність автора у романі «Майстер і Маргарита»

 

Сприйняття та засвоєнню нового навчального матеріалу

 

Коментар викладача за планом уроку

Проблемне питання

Під час нашого уроку нам необхідно буде з’ясувати: чому вважають, що «Майстер і Маргарита» - це «роман у романі»?

 

Шановні студенти під час уроку не забувайте працювати з зошитом (занотовуючи основні тези уроку)

Жанр роману «Майстер і маргарита»

Отже жанр роману Михайла Опанасовича Булгакова «Майстер і Маргарита» визначити доволі складно. Це сатиричний та соціально-філософський роман-міф.

З одного боку в романі використані біблійські сюжети і мотиви: мотиви кінця світу, страшного суду, розплати за діла свої, які невіруючими людьми прирівнюються до міфу. З іншого боку роман зображується в сатиричному ключі , а саме соціальні та моральні пороки сучасного Булгакову суспільства. Також письменник піднімає філософсько-етичну проблему добра і зла, як дві складові одного цілого.

Тематика роману «Майстер і маргарита»

В романі розкриваються наступні теми:

• Добра;
• Істини;
• Свободи;
• Творчості;
• Любові;
• Вірності;
• Особистої відповідальності;
• Брехні;
• Покарання.

Проблематика роману

Тематика твору співвідноситься з його проблемами:

• Як співвідноситься добро і зло?
• Що таке істина?
• Що важливіше: справедливість чи всепрощення?
• Чи потрібне в цьому світі милосердя?
• Для чого потрібна свобода людині та митцю?
• Яку роль в житті людини відіграє влада?

Ці та багато інших проблем ми знаходимо в романі «Майстер і Маргарита».

 

Композиція роману

Складність та широта тематики і проблематики роману зумовили композиційну своєрідність твору.

«Майстер і Маргарита» - це «роман у романі» і при цьому «роман про роман». Твір побудований за принципом контрапункту (тобто поєднання різних, відносно незалежних сюжетних ліній). Московські глави та Єршелаїмські мають лише зовнішню відмінність. Незважаючи на те, що події цих частин роману відстають одна від одної на багато століть і відбуваються в різних частинах світу у Московській та Єршелаїмській частинах багато спільного.

У Москві так само як і в Єршелаїмі переслідується вільнодумство, від ім’я народу та за його проханням здійснюється беззаконня, підлягають переслідуванню талановиті люди. Так само перемагає страх перед владою, люди, схильні до зрадництва, корисливості та честолюбства. Так само рідко зустрічається мужність, віра, любов. Місцем перехрестя або зіткнення єршелаїмського та московського світів є майстер. Він належить двом світам -  як творець єршелаїмського світу і як мешканець Москви 20-30 років ХХ століття.

Але існує в романі і третій світ. Світ позачасовий. Світ вічності, в якому знаходиться засуджений на довічні муки сумління Понтій Пілат, де він же, пробачений прокуратор іудей, йде разом з філософом Ієшуа в гору по місячній стежці. Світ в якому знайшов спокій майстер.

Цей світ зв’язує з двома іншими світами Маргарита. Вона, рятуючи майстра своєю любов’ю, стає господинею на балу Сатани. Вона влаштовує зустріч майстра з Воландом.

Отже у художню організацію твору входять три просторово-часові світи:

І – біблійний (історичний);

ІІ – сатиричний (земний);

ІІІ – фантастичний (космічний);

 

Система образів твору

Система образів роману також побудована на основі симетрії.  В кожному з двох світів діють як повні двійники, наприклад, зрадники і провокатори Іуда та Алоїзій Магарич, так і не повні двійники, наприклад, майстер та Понтій Пілат. Майстер, який злякався та відрікся від істини, жбурнувши у полум’я свій рукопис, зраджує лише себе, а Понтій Пілат через своє боягузтво перед імператором Тиберієм, відступає від істини, тим самим сприяючи страті Ієшуа, зраджує не лише себе, а і іншу людину.

Неповна подвійність простежується між образами Маргарити та Левія Матвія. Обидва вони віддані, готові до самопожертвування: Маргарита заради Майстра, Левій Матвій – заради вчителя. Але Левій Матвій на відміну від Маргарити, не розуміє сенсу вчення, перекручує його. В той самий час, як Маргарита допомагає майстру створити його роман. Вона – перший читач його твору.

Головним принципом побудови системи образів також є антитеза. Акомпозиційним стрижнем роману, стає заочна суперечка про добро і зло, про істину та брехню.

Воланд та Ієшуа Га-ноцрі – ці герої не один раз зустрічаються на сторінках роману, це саме вони є героями антоганістами. Вони складають основну опозицію у системі діючих героїв.

Воланд та його світа жодного з покараних не зробили кращими.

На відміну від Воланда Ієшуа не карає, а навпаки, пробачає. Силою своєї віри він впливає на Левія Матвія та інших людей. Своїм милосердям він лікує душу Понтія Пілата, дарує йому прощення, винагороджує спокоєм майстра і Маргариту. Під впливом Ієшуа, який несе в романі символ добра, люди стають кращими, досконалішими. Так, в одвічній суперечці добра і зла, добро виявляється сильнішим.

Протистояння добра і зла, в образах Ієшуа і  Воланда  основуються на антитезі внутрішньої і зовнішньої свободи. Мандруючий філософ, не дивлячись на своє беззахисне, залежне становище, внутрішнє є вільною людиною. Цього не можна сказати про  Понтія Пілата, який, вільний зовнішньо, але в середині нього засів переляк – переляк загубити свою посаду, переляк перед гнівом імператора. Невипадково Понтій Пілат скаже: «Трусость, самый страшный порок».

 

 

 

 

Художня майстерність автора у романі «Майстер і Маргарита»

В Московських главах Булгаков з великою майстерністю  змальовує сучасний йому  побут. Світ мистецтва 20-30 років. При цьому письменник не ховає їдкий, злісний, сарказм, він зображує комічні ситуації, використовуючи такі прийоми сатиричного зображення, як   гротеск, іронія, пародія, гіпербола, мовлені імена ( які говорять самі за себе).

Мова твору також багата на афоризми. Так в нашу повсякденну мову увійшли філософсько-глибокі та  дотепні, серйозні та жартівливі висловлювання з сторінок роману: «Рукописи не горят», «Каждому воздастся по его вере», «Люди как люди, квартирный вопрос только испортил их», «Тот кто любит, должен разделить участь того, кого он любит», «Правду говорить легко и приятно».

Михайло Опанасович закінчував свій роман, будучи смертельно хворою людиною. На одній з сторінок рукопису він запише: «Дописати, перш ніж померти». Йому вдалося завершити багаторічну працю, але письменник не підозрював яким успіхом буде користуватися його роман. Якось на питання своєї дружини про майбутнє роману  письменник з сумнівом відповів: «Что будет не знаю, вероятно, ты уложишь его в бюро или в шкаф, где лежат убитые мои пьесы, и иногда будешь вспоминать о нём. Впрочем, мы не знаем нашего будущего».

 

Узагальнення пройденого матеріалу

Завдання №1

Конкурс «Упізнай героя»

1

«…Плечистый, рыжеватый, вихрастый молодой человек в заломленной на затылок клетчатой кепке был в ковбойке, жёваных белых брюках и в черных тапочках». (Иван Бездомный).

2

«…Росту был не маленького и не громадного, а просто высокого. Что касается зубов, то с левой стороны у него были платиновые коронки, а с правой – золотые. Он был в дорогом сером костюме, в заграничных, в цвет костюма, туфлях. Серый берет он лихо заломил на ухо, под мышкой нес трость с чёрным набалдашником в виде головы пуделя. По виду – лет сорока с лишним. Рот какой-то кривой. Выбрит гладко. Брюнет. Правый глаз чёрный,  левый почему-то зеленый. Брови черные, но одна выше другой». (Воланд).

3

«…И в начинающихся сумерках Берлиоз отчётливо разглядел, что усишки у него, как куриные перья, глазки маленькие, иронические и полупьяные, а брючки клетчатые, подтянутые настолько, что видны грязные белые носки». (Фагот-Коровьев).

4

«…Человека лет двадцати семи. Этот человек был одет в старенький и разорванный голубой хитон. Голова его была прикрыта белой повязкой с ремешком вокруг лба, а руки связаны за спиной. Под левым  глазом у человека был большой синяк, в углу рта – ссадина с запекшейся кровью». (Иешуа Га-Ноцри).

5

«…Маленький, но необыкновенно широкоплечий, в котелке на голове и с торчащим изо рта клыком, безобразящим и без того невиданно мерзкую физиономию. И при этом еще огненно-рыжий».

«Сосед этот оказался маленького роста, пламенно-рыжий, с клыком, в крахмальном белье, в полосатом добротном костюме, в лакированных туфлях и с котелком на голове. Галстук был яркий. Удивительно было то, что из кармашка, где обычно мужчины носят платочек или самопишущее перо, у этого гражданина торчала обглоданная куриная кость». (Азазелло).

6

«…Бритый, темноволосый, с острым носом, встревоженными глазами и со свешивающимся на лоб клоком волос человек примерно лет тридцати восьми». (Мастер).

7

«…Теперь, сидя на камне, этот чернобородый, с гноящимися от солнца и бессонницы глазами человек тосковал. Он то вздыхал, открывая свой истасканный в скитаниях, из голубого  превратившийся  в грязно-серый таллиф, и обнажал ушибленную копьем грудь,  по  которой стекал грязный пот, то в  невыносимой муке  поднимал глаза в небо, следя за тремя стервятниками, давно уже плававшими в вышине большими кругами в предчувствии скорого пира, то вперял безнадежный взор в жёлтую землю и видел на ней полуразрушенный собачий череп и бегающих вокруг него ящериц».

«…Человек, лет под сорок, был чёрен, оборван, покрыт засохшей грязью, смотрел по-волчьи, исподлобья. Словом, он был очень непригляден и скорее всего походил на городского нищего». (Левий Матвей).

8

«…Какой-то малюсенький пожилой человечек с необыкновенно печальным лицом, в  чесучовом старинном костюме и твердой соломенной шляпе с зеленой лентой, подымаясь вверх по лестнице, остановился возле Поплавского». (Андрей Фокич Соков).

9

«Сложением девица отличалась безукоризненным, и единственным дефектом в её внешности можно было считать багровый шрам на шее». (Гелла).

10

«…Она была красива и умна <…> Бездетная тридцатилетняя она была женою очень крупного специалиста, к тому же  сделавшего важнейшее открытие государственного значения». (Маргарита).

11

«…Сухонькая женщина с бидоном и сумкой в руках. <…> Никто не знал, да, наверное, и никогда не узнает, чем занималась в Москве эта женщина и на какие средства она существовала. Известно о ней было лишь то, что видеть ее можно  было ежедневно то с бидоном, то с сумкой, а то и с сумкой  и с бидоном  вместе – или в нефтелавке, или на рынке,  или  под воротами дома, или  на лестнице, а чаще всего  в  кухне квартиры N 48 <…>. Кроме того и более всего было известно, что где бы ни находилась или  ни появлялась она – тотчас же в этом месте начинался скандал, и кроме того, что она носила прозвище "Чума"». (Аннушка).

12

«…Молодой, с аккуратно подстриженной бородой человек в белом чистом кефи, ниспадавшем на плечи, в новом праздничном голубом таллифе с кисточками внизу и в новеньких скрипящих сандалиях. Горбоносый красавец, принарядившийся для великого праздника, шёл бодро, обгоняя прохожих, спешащих домой к праздничной трапезе, смотрел, как загоралось одно окно за другим». (Иуда из Кириафа).

 

Відповіді

1. Іван Бездомний

2. Воланд

3. Коров’єв-Фагот (демон зі свити Воланда)

4. Ієшуа Га-Ноцрі

5. Азазелло (демон зі свити Воланда)

6. Майстер

7. Левій Матвій (збирач податей, учень Ієшуа)

8. Андрій Фокович Соков (буфетник Вар’єте)

9. Гелла (відьма, служниця Воланда)

10. Маргарита

11. Аннушка

12. Іуда з Кіріафа

Завдання №2

Розподіліть літературних героїв твору за трьома світами.

Герої роману: Берліоз, Майстер, Воланд, Римський , Маргарита, Азазело, Варенуха, Коров’єв, Фагот, Гелла, Ієшуа Га – Ноцрі, Понтій Пилат, кіт Бегемот, Левій Матвій, Іудо, Бездомний.

«Майстер і Маргарита»

 

 

 

 

 

 

 

Завдання №3

Обговорення питань дискусійного характеру.

Кожна з груп студентів отримує проблемні питання:

1. «Митець і влада»

• У чому трагедія майстра?
• Яку роль відіграє в романі образ Івана Бездомного?
• Що уособлює в собі Берліоз? Чому його життя має трагічний кінець?

2. «Проблема вибору істинних і фальшивих цінностей»

• Які життєві цінності автор вважає фальшивими?
• Які герої вибирають для себе фальшиві цінності?
• Які цінності автор вважає істинними?
• Які герої їх уособлюють?

3. «Проблема добра і зла»

• Які герої уособлюють у собі зло?
• Що таке зло?( за Булгаковим)
• Які герої уособлюють в собі добро?
• Що таке добро? (за Булгаковим)

Висновки викладача:

Допоки існує на землі людина, буде існувати добро і зло. Завдяки злу ми розуміємо, що таке добро. А добро в свою чергу виявляє зло, висвітлюючи людині шлях до істини. Вони існують, постійно протиборствуючи. Їх боротьба вічна, тому немає на Землі людини, що жодного разу за своє життя не згрішила, і не існує такої людини, яка б повністю втратила здатність вершити добро. Але куди перехиляться важелі?

Моральний вибір.

 

Добро              ?                 Зло

 

Підбиття підсумків уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон»

Якими ви хочете бути, бачити себе?

Яка ваша мета у житті? Як її реалізувати? (Самовдосконалюватися)

Продовжте речення:

• Проблеми роману «Майстер і Маргарита» близькі нашому ча­сові тим...

 

Домашнє завдання.

Вдома, ви повинні підготувати контрольний домашній твір на тему: «Тема добра і зла в романі М.Булгакова «Майстер і Маргарита».

Додаток № 1

Життєвий та творчий шлях Михайла Булгакова.

Головне не втрачати почуття власної гідності.

М. Булгаков

Саме у Києві, біля Дніпра, 15 травня 1891 р. Михайло народився і виріс. Саме тут, на Андріївському узвозі знаходиться будинок Булгакових, де нині розташований музей-квартира письменника.

Батько Михайла, Опанас Іванович, походив із родини священика й закінчив духовну семінарію в Орлі. На час народження сина він уже був магістром богослов’я і професором Київської духовної академії, читав курс історії західних віросповідань. Він був знаним фахівцем із демонології, тож ця тематика та образна специфіка, які знайшли втілення в багатьох творах письменника («Дияволіада», «Майстер і Маргарита» та ін.), могли зацікавити Михайла ще в батьківському домі. Мати майбутнього письменника, Варвара Михайлівна, теж була людиною високоосвіченою. Донька соборного протоієрея з Орловщини, вона до заміжжя працювала вчителькою.

Народився маленький Михайло в будинку на Воздвіженській № 10, але у пошуках житла родина Булгакових майже щорічно змінювала квартири, допоки не зупинилася на будинку № 13 на Андріївському узвозі. Михайло прожив тут із перервами 12 років до 1919 р. разом із численною гамірливою ріднею, риси якої притаманні родині Турбіних (п’єса «Дні Турбіних»), Саме тут молодий Михайло з дружиною Тетяною винаймав свою першу кімнату, а згодом і практикував як лікар.

У веселій дружній родині Булгакових було семеро дітей: три сини та чотири доньки. «У нас у будинку переважали інтелектуальні інтереси, згадувала сестра письменника, Надія Булгакова-Земська. Дуже багато читали. Чудово знали літературу. Вивчали іноземні мови. І дуже любили музику... Нашим головним захопленням була все-таки опера. Улюбленими письменниками Михайла були М. Гоголь (його Булгаков шанував особливо), М. Салтиков-Щедрін, А. Чехов, Ч. Діккенс. У родині Булгакових читали також популярних тоді Максима Горького, Л. Андреєва, О. Купріна, І. Буніна.

Михайло здобув початкову домашню освіту, закінчив у Києві чоловічу Олександрівську гімназію, а згодом — медичний факультет Київського університету (1916). Не можна не сказати і про перше захоплення М.Булгакова Тетяною Лапа, яке переросло у шлюб з нею. Після закінчення медичного університету починається його медична практика, пізніше вступив до Червоного Хреста й добровільно поїхав на Південно-Західний фронт (тривала Перша світова війна), де працював у військових шпиталях Західної України.

На початку 1919 р. він оселився в Києві і, як написав в одній з анкет, «призивався на службу як лікар поспіль усіма урядами, які займали місто. Коли в 1919 р. до Києва ввійшли денікінці, Булгаков також був мобілізований як військовий лікар. Далеко від рідного Києва, у Владикавказі він починає писати знаменитий роман «Біла гвардія» (опублікований 1925 р.), за мотивами якого створив і п’єсу «Дні Турбіних» (1926).

Восени 1921 р. М. Булгаков виїхав до Москви, аби присвятити себе літературній творчості. Спочатку він працював секретарем у Головлітпросвіті, потім — конферансьє в якомусь заштатному театрику на околиці... Нарешті його літературний хист помітили, і він став працювати хронікером і фейлетоністом у кількох московських газетах. У редакції газети «Гудок» М. Булгаков співпрацював із такими талановитими письменниками, як І. 1льф і Є. Петров (автори романів «Дванадцять стільців» і «Золоте теля»), В. Катаєв, І. Бабель, Ю. Олеша. Усі вони були пов’язані з Україною, зокрема з Одесою. Протягом 1920 1922 рр. М. Булгаков також співпрацював із російською газетою «Напередодні», що видавалася в Німеччині. У 1925 р. у журналі «Росія» вийшли друком дві частини першого булгаковського роману «Біла гвардія» (повністю був опублікований за кордоном, у СРСР — у 1966 р.).

В 1924 році він знайомиться з Любов Євгенівною Білозерською, яка тільки-но повернулась із-за кордону і яка незабаром стає його новоюдружиною. Любов Євгенівна Білозерська, друга дружина М. Булгакова, згадувала: «Ми часто запізнювалися і завжди поспішали. Іноді бігли за транспортом. Проте Михайло Опанасович завжди примовляв: «Головне — не втрачати почуття власної гідності!»» Це було життєве кредо письменника, і він не зрадив йому навіть під час знаменитої телефонної розмови з «вождем народів» Сталіним.

У щоденниках М. Булгакова за 1925 р. є такий запис: «Сьогодні в «Гудку» уперше я з жахом відчув, що писати фейлетонів більше не можу — фізично не можу». З цього зізнання почався Булгаков-письменник, хоча в альманасі «Надра» уже були надруковані його твори «Дияволіада» (1924) сатира на радянську бюрократію та «Фатальні яйця» (1925) — про наукове відкриття «променя життя», який у руках неосвічених представників нової влади перетворився на «промінь смерті».

Створена в 1925 р., блискуча філософсько-сатирична повість «Собаче серце» не була опублікована (вона вийшла друком лише в 1987 р.). «Це гострий памфлет на сучасність, друкувати в жодному разі не можна» таку нищівну «партійно-класову» оцінку твору дав тодішній заступник голови Раднаркому Л. Каменєв. Під час обшуку в 1926 р. органи ОДНУ вилучили повість разом із щоденниками письменника. Проте «спрацювала» знаменита фраза Воланда з «Майстра і Маргарити»: «Рукописи не горять!» Через два роки за клопотанням Максима Горького М. Булгакову повернули рукопис «Собачого серця» та щоденники, які він негайно спалив. Протягом тривалого часу щоденники вважалися втраченими назавжди. Несподівано наприкінці 1980-х років КДБ передав до Центрального державного архіву літератури і мистецтва машинописну та фотографічну копії щоденників письменника. А 1997 р. вони були видані окремою книжкою й висвітлили чимало «темних плям» у його біографії та творчості. Отже, рукописи таки не горять, принаймні важливі.

Прем’єра п’єси «Дні Турбіних» відбулася 5 жовтня 1926 р. в славнозвісному Московському художньому академічному театрі. Вистава мала шалений успіх у глядачів, хоча радянська критика звинуватила автора в оспівуванні білого руху і назвала його «внутрішнім емігрантом», тобто людиною, яка не виїхала за кордон, але стала чужою у своїй країні. Урятувало п’єсу, як не дивно, ім’я Сталіна, який подивився виставу 17  разів.

Період з 1925 по 1929 р. у творчості М. Булгакова був найпродуктивнішим. «Дні Турбіних» увели його до кола провідних драматургів, інші п’єси ставились у кращих театрах столиці: у Театрі ім. Вахтангова «Зойчина квартира» (1926), у Камерному театрі — «Багряний острів» (1928).

Однак життя письменника наприкінці 1920-х років було складним: постійна критика в пресі, зняття п’єс із репертуару театрів, відмови публікувати прозу. Булгаков збирав усі рецензії на свої твори та вклеював їх до альбому. Якось він підрахував, що серед них було аж 298 негативних і лише три позитивні рецензії; тобто майже сто проти одної! У подібній ситуації опинився згодом і його Майстер. Тож яке треба було мати самовладання, аби в таких умовах не занепасти духом, а продовжувати творити.

У 1931-1932 рр. до М. Булгакова прийшло нове натхнення, що пов’язано з коханням до Олени Сергіївни Шиловської. Стосунки в них були складними й неоднозначними, проте кохання перемогло життєві обставини.

Письменник був приречений на мовчання та безгрошів’я й невідомо, що переживав важче. Він неодноразово звертався до радянських можновладців із клопотанням відпустити його з дружиною за кордон (цього разу в справжню еміграцію), проте відповіді так і не отримав.

28 березня 1930 р., у хвилину відчаю, письменник написав лист до уряду СРСР, що звучав як палка сповідь. Невдовзі після цього пролунав телефонний дзвінок у квартирі письменника: «А може, справді відпустити вас за кордон?» Митець несподівано відповів: «Останнім часом я дуже багато думав, чи може російський письменник жити за межами батьківщини, мені здається, що не може». Отже, «стовідсотковим» емігрантом М. Булгаков так і не став.

Останній прихисток і вічний спокій Михайло Опанасович Булгаков знайшов на Новодівичому цвинтарі. Помер письменник 10 березня 1940 року. До початку 1950-х років на його могилі не було ані хреста, ані пам’ятника.

Дружина неодноразово заходила до ритуальної майстерні при цвинтарі, аби замовити надгробну плиту, але ніяк не могла знайти потрібний матеріал. Якось вона помітила серед уламків мармуру величезний чорний камінь. «Що не таке?» поцікавилася жінка в робітників. «А це ж «Голгофа»...» — відповіли ті. Цей чорний камінь нібито придбав у Криму письменник І. Аксаков і привіз до Москви кіньми. «Голгофа» з хрестом стояла на могилі М. Гоголя, аж доки до ювілею не встановили новий пам’ятник. «Купую!» — не роздумуючи сказала Олена Сергіївна. Гоголівська «Голгофа» стала надгробним пам’ятником М. Булгакова.

 

 

 

 

 

Додаток № 2

Київ у житті та творчості М.Булгакова.

Місце, де народилась людина  - є найдорожчим для неї. Будь яке місто, село назавжди залишиться у серці людини. Оскільки це маленька батьківщина, де пройшли найщасливіші дні твого життя. Завжди з любов’ю ми пригадуємо цей милий серцю куток. Ті мотузки, які зв’язують людину з родиною, можуть лиши ослабнути, але вони ніколи не рвуться.

Над красотою здешних мест,

Как в прежние века,

Сжимает свой священный крест

Владимира рука.

И Город Бог благословил

Рассветной тишиной.

Отсюда начал Михаил

Свой трудный путь земной.

В густом тумане вижу вновь

Я блеск горящих глаз:

Здесь встретил первую любовь,

Женился в первый раз.

И всё впервые. А в груди -

Упрямый сердца стук.

Как много было впереди

Несчастий и разлук.

Ось і Михайло Опанасович Булгаков був тією людиною, яка всім своїм серцем любила свою родину. Письменник народився у Києві у 1891 році. Його батьки орендували дім на тихій Воздвіженській вулиці. Неподалік знаходилась Воздвіженська церква, де і був хрещений маленький Булгаков. Майбутній письменник був наречений в честь архангела Михайла, покровителя Києва.

Батьки Михайла переїхали з Воздвіженської вулиці, коли йому було лише рік. У зв’язку з цим чарівна Воздвіженська вулиця не знайшла свого відображення у творах письменника.

Родина переїжджає на Андріївський спуск. Як часто ця назва буде зустрічатися в творах Булгакова. Дім № 13 на Володимирівській гірці буде дуже дорогим для Булгакова. Саме тут мешкали його батьки, саме тут молоді Михайло і Тетяна знімали свою першу кімнату. В них була кімната з двома великими вікнами.

Булгаков декілька разів буде від’їзжати  з Києва і знову сюди повертатися. Київ завжди надихав Михайла Опанасовича Булгакова, даючи йому нові теми для його творів.

Саме в Києві у Булгакова з’явиться бажання  зайнятися літературою і навіть перебуваючи у Москві він постійно пише листи матері, де розповідає про свої мрії. Письменник мріє повернутися в Київ, пройтись по його вулицях, які заспокоювали його, коли йому було погано. Своє місто Булгаков не тільки любив, він його знав. Все було йому знайомо тут він знав кожний поворот Андріївського схилу.

Коли він вчився в гімназії, вчителя часто водили своїх учнів на екскурсії по Києву. Завдяки цим екскурсіям Булгаков, будучи ще гімназистом, побував на Аскольдовій могилі, Києво-Печерській лаврі, в церкві Спаса та у Золотих воріт, Царському саду, здійснили екскурсію пароплавом на Дніпровські пороги. Хлопчика вразила сила, яку несла в собі вода Дніпра. В «Білій гвардії» Булгаков дуже точно передає ту картину, яка на завжди залишилась в його пам’яті: «Отвесные стены... переходили в береговые рощи... вьющиеся по берегу великой реки, которая уходила туда, куда даже с городских высот не хватает глаз, где седые пороги, Запорожская Сечь, и Херсонес, и дальше море»

 

Це дивовижне місто відобразилось в його творах. Особливо подобався Булгакову Київ у взимку.   Він міг милуватися деревами покритими снігом, димом з пічних труб. В «Білій гвардії»  Булгаков пише: «Сады стояли безмолвные и спокойные, отягченные белым, нетронутым снегом. И было садов в городе так много, как ни в одном городе мира». Письменник завжди знаходив шось особливе в Києві. Щось таке, чого не було не в якому іншому місті.

"Белая гвардия"

Погаснет день, утихнут разговоры,

И белый снег засыплет мир земной

Пускай на окнах кремовые шторы

Навеки охранят души покой.

Пускай согреют царственные вина,

Прогонят прочь тревогу и печаль.

Пускай усну на кресле у камина,

Укутавшись в сиреневую шаль.

Пускай одна безмолвная фигура

Уйдёт из мира скорби и могил -

Приснится мне, что здесь, у абажура,

Читает что-то юный Михаил.

Особливе місто в творчості Булгакова займає дім № 13, що на Андріївському узвозі. Саме тут оселились на завжди тіні його героїв. Цей дім письменник збереже в оповіданні «Дім Ельпіт Рабкомуна»,  в романі «Майстер і Маргарита», і в «Білій гвардії». В своєму романі «Біла гвардія» він з такою точністю передає опис будинку № 13, що навіть описує таку дрібницю, як простий електричний ліхтар: «Как драгоценные камни, сияли электрические шары, высоко подвешенные на закорючках серых длинных столбов».

Булгаков любив Київ так ніжно і пристрасно, якою буває тільки перша світла любов. Почуття любові до Києва не змогли затьмарити   інші прекрасні міста та екзотичні кутки на землі: «Ах, какие звезды на Украине. Вот семь лет почти живу в Москве, а все-таки тянет меня на родину. Сердце щемит, хочется иногда мучительно в поезд... и туда. Опять увидеть обрывы, занесенные снегом, Днепр... Нет красивее города на свете, чем Киев. Эх, жемчужина-Киев!» - скаже він в нарисі «Київ-місто».

Додаток № 3

Історія створення роману М.Булгакова «Майстер і Маргарита».

Подібно багатьом великим творам світової класики, таким як поеми Гомера, «Фауст» Гете, твори Гоголя, Достоєвського та інших, роман Булгакова «Майстер і Маргарита»  по праву може вважатись справжньою енциклопедією сучасної йому епохи. В ній, як у дзеркалі, відобразився побут та звичаї нової Радянської Росії, галерея Людських типів та характерів.

І сьогодні роман Булгакова «Майстер і Маргарита» - один з самих відомих романів у світі. Ще більшої слави та популярності приніс роману художній фільм режисера В.Бортко, який вийшов на екран у 2005 році. Але разом з тим не всі глядачі та читачі змогли зрозуміти глибинний смисл цього твору.

Письменник, який з співчуттям зображував офіцерів білої гвардії, дореволюційну інтелігенцію та не жалів сатиричних красок зображуючи радянське суспільство, не міг не викликати гніву нової влади. Шлях до читача для нього був зачинений. Але не дивлячись на це, проявляючи стоїцизм та наполегливість, М.Булгаков продовжував наполегливо працювати, пробиваючись до читача. Він все більше «шифрує» свої твори. Після публікації роману «Майстер і Маргарита» (а повний текст був надрукований лише у 1967 році в Парижі і лише у 1973 році – в Радянському Союзі) виникла проблема його «дешифровки».

Відомий літературознавець А.Зеркалов писав: «У нас немає щоденників письменника, але є роман про Воланда, Майстра, та Ієшуа Га-Ноцрі. Там все сказано, тільки треба вміти це все прочитати, оскільки роман – це величезна криптограма, зашифрований текст, адресований майбутньому читачу. Або – я часто міркую про це – минилому».

Свій роман «Майстер і Маргарита» М.Булгаков розпочав писати приблизно1928 році (достовірна дата не відома). Спершу М. Булгаков хотів написати "роман про диявола" — сатиричну фантасмагорію із вставною новелою про Христа і Пілата.

18 березня 1930 років М.Булгаков спалює свій роман. Це відбулося після того, як він дізнався про заборону його п’єси «Кабала святош». Про це Булгаков сповістив у своєму листі до Уряду: «І я особисто, своїми руками, жбурнув у пічку чернетку роману про диявола».  Від нього залишаються лише попередні чернетки це – два загальних зошита з розірваними листами і невелика кипа листків (вірніше, половинок розірваних по вертикалі листків) третього зошита.

Відомо шість редакцій роману. Існувало і багато варіантів назв роману.

Перша редакція - "Чорний маг", "Копито інженера", "Жонглер з копитом", "Син В(...)", "Гастроль (Воланда)", "Інженер з копитом" тощо.

У 1931 році письменник ненадовго повертається до полишеного роману і переписую деякі глави.

У 1932 р. у роман увійшли образи майстра і Маргарити.

Друга редакція створювалась до 1936 року і мала підзаголовок «Фантастичний роман» і такі варіанти назв:  «Великий канцлер», «Сатана», «Ось і я», «Чорний маг», «Капито інженера».

Третя редакція була розпочата у 2-й половині 1936 року і мала назву «Князь тьми», але вже у 1937—1938 рр. з'явилася остаточна назва роману — "Майстер і Маргарита".

25 червня 1938 року повний текст твору вперше був передрукований

Останні сторінки свого роману Булгаков дописував вже будучи важко хворим (доречи рукою його дружини), саме тому весь твір, а особливо фінал, сприймаються як духовний заповіт великого Майстра своїм нащадкам.  Письменник помирав зі словами: «Щоб знали, щоб знали…». Може він хотів, щоб ми знали не тільки про  його життя, але і розгадали духовні тайни, які він полишив нам у спадок.

Але ця напружена праця не була даремною: твір створений М.Булгаковим вражає своїм розмахом, естетичною глибиною і філософською складністю, про що, крім історії написання роману і самого роману як художнього твору, незаперечно свідчать числені джерела, з якими він пов'язаний

Основними джерелами роману Булгакова «Майстер і Маргарита» є: 

 • реальні факти життя письменника та історії СРСР 1920-1930-х рр.: а саме життя в СРСР у 1920-1930 роках, мистецькі організації, побут городян, репресії, долі митців, історія кохання з Оленою Сергіївною Булгаковою (Шиловською), яка стала прообразом Маргарити;

• книжні або творчість письменників М. Гоголя, Ф. Достоєвського, філософа В. Соловйова, Г. Сенкевича («Камо грядеши» («Куди йдемо»)), Й. Ґете («Фауст»), Данте Аліґ’єрі («Божественна комедія»), Е. Т. А. Гофмана («Малюк Цахес»);

 • окрему нішу займають міфологічні джерела, а саме такі твори як євангельські легенди про Ісуса Христа, Понтія Пилата, Іуду та ін., біблійні міфи про диявола, європейські, слов’янські міфи, апокрифи.

Отже роман «Майстер і Маргарита» є вершиною прози М.Булгакова. він увібрав художні здобутки попередніх етапів творчості письменника та інтегрував провідні теми і лейтмотиви написаних раніше творів.

У процесі синтезування набутків попередньої творчої праці письменником були зроблені геніальні художні відкриття, що надали його заповітному витвору масштабу одного з найвизначніших явищ модерністської літератури ХХ століття.