5 жовтня о 18:00Вебінар: Використання дитячого фольклору на уроках іноземної мови

Урок. Рослини - символи та обереги.

Про матеріал

Мета цього уроку познайомити учнів з рослинами-символами, їх значеннями в обрядах, віруваннях, житті людей, а також фольклором про них. Виховувати любов до природи, бережливе ставлення до всього живого, любов до рідної землі.

Перегляд файлу

Урок 1

Тема: Рослини - символи та обереги.

Мета: Познайомити учнів з рослинами-символами, їх значеннями в обрядах,  віруваннях, житті людей, а також фольклором про них. Виховувати любов до природи, бережливе ставлення до всього живого, любов до рідної землі.

Обладнання: записи пісень «Чорнобривці», «Мамина вишня», «Хата моя, біла хата», «Виростеш ти, сину» (на сл. В. Симоненка); плакати: «Без верби й калини нема України», «Рослини-символи»; повний український віночок (12 квіток), букет з квітами, які є символами та оберегами.

Тип уроку: інтегрований (українська література народознавство).

Хід уроку

(Звучить пісня «Чорнобривці»).

Учитель: У кожного народу є свої улюблені рослини: для канадця – це клен, для росіянина – берізка, а для українця – верба і калина, чорнобривці, любисток, м’ята. Неможливо уявити собі українське село без верби і тополі над шляхом, без чорнобривців і м’яти під вікном. Ці рослини супроводжують людину від народження і до смерті. Народилась дівчинка – у першу купіль кладуть гілочки калина, щоб була вродливою, хлопчик – листя дуба або ясеня; висаджують біля хати калину або дуб чи ясен. Помирає людина – знову є на могилі червоніє стиглими ягодами калина, як символ пам’яті, стелиться зелений барвінок – символ безсмертя людської душі.

Любов кожного українця до рослини має дуже глибоке коріння. Колись наші предки вірили, що кожне природне явище, кожна рослина мають душу, і тому з такою пошаною ставилися до них. Без потреби ніхто не зривав квітів та недозрілих плодів, а щоб зірвати рослину для лікування, потрібно було прочитати певну молитву-заклинання, щоб квітка сама віддалась у руки і принесла користь. Зірвані квіти приносили на могили померлих, щоб вшанувати їх пам’ять.

Наші предки поклонялися деревам та кущам. Під деревами вони виконували свої таємничі обряди. Священним у слов’ян вважалися дуб, липа, береза. Звичай вшановувати дерева зберігся до нашого часу в обряді Зелених свят, коли дівчата водили «Тополю» або «Вільху» (прибирали дівчину або гілку вільхи і водили навкруг хороводи). Залишки древніх вірувань ми бачимо у клечанні хат широколистими деревами, обсипані долівки травами. Все це, як вважали наші предки, мало захистити людину від злих сил.

Тобто, рослини в українців були своєрідними символами-оберегами. І недаремно наш народ склав про свої улюблені рослини стільки пісень, легенд, казок.

Тож давайте помандруємо з вами у давній світ уявлень наших предків і розкриємо таємничу історію кожної рослини. А для того, щоб краще зрозуміти цей чарівний світ, кожен учень став сьогодні якоюсь символічною рослиною, а кожна дівчина – квіткою.

Дівчина: співає пісню «Зацвіла у лузі калина» на сл.. Т. Шевченка.

Калина – це символ України. Про це співається у пісні «Ой у лузі червона калина похилилася», яка стала гімном січових стрільців, що боролися за волю і незалежність України. А червоні плоди калини стали символом мужності людей, які віддали своє життя і кров за рідний край.

Насінина калини нагадує собою полум’яне серце. Існує безліч легенд про сміливих дівчат, які заводили у нетрі монголо-татарські загони і там гинули від шабель ворогів, рятуючи рідні оселі. Легенди оповідають, що саме з крові цих самовідданих дочок нашого народу проросли калинові кущі. З того часу пишаються вони біля кожної хати.

Калина у піснях – то символ української дівчини. Недаремно кажуть у народі: «Гарна дівчина, як калина». І в щедрівці співається: «Ой рясна красна в лузі калина, а ще краща у Йвана дочка».

Учитель: Ви, напевне, знаєте багато пісень, казок, прислів’їв, загадок про це чарівне дерево. Назвіть їх, будь ласка.

(Діти називають: казка «Калинова сопілка», пісні «Ой у лузі калина стояла», « Ой у лісі калина»; загадують загадки: «Стоїть півень над водою, трясе бородою», «Серед лісу-лісу червоне плаття висить», «У вінку зеленолистім, у червоному намисті видивляється у воду на свою хорошу вроду»).

Учитель: У народі кажуть: «Без верби й калини нема України».

Верба – також одне з найпоширеніших і найулюбленіших дерев у нашому народі.

Дівчинка (в костюмі вербички: зелене плаття, вербовий віночок на голові): Наші пращури – древні слов’яни вважали вербу священним деревом. Вона уособлювала собою бога Ярила. Верба була символом родинного вогнища. На Вербну неділю вербу освячували в церкві, а потім несли додому і били нею всіх, примовляючи: «Не я б’ю, верба б’є, за тиждень Великдень. Недалечко червоне яєчко». Освячену вербу зберігали за образами і використовували при різних захворюваннях.

Верба оспівана у народних піснях, у веснянках, купальських піснях. Купайла дівчата робили також з вербової гілки і співали:

Наше Купайло з верби, з верби

А ти, Іванку, прийди, прийди…

Дівчата на Великдень коло церкви водили гаївки. Одна з гаївок «Вербовая дощечка».

(Дівчата виконують гаївку «Вербовая дощечка», сплітають з рук пліт і ведуть маленьку дівчинку).

Учитель: Вербовая дощечка у гаївці – це символ місточка, який з’єднує дівчину з її майбутнім щастям.

А тепер послухайте пісню про дерево, яке є символом материнської любові та відданості.

(звучить пісня «Мамина вишня»).

Дівчинка (у костюмі вишні): Багато пісень та легенд склав народ про вишню. Дна з легенд розповідає, як на нашу землю напали вороги. Одна сім’я стала на захист своєї домівки: 5 братів, мати і батько – всі загинули, а доньку мати заховала. І ось коли пішли вороги, донька вийшла зі схованки і поховала в саду матір. І виросло на тому місці деревце: вкрилося воно білим цвітом, а потім зачервоніло ягодами. З’їла донька одну ягідку і заснула. І сниться їй мати й шепоче до неї: «Видиш ня, доню, видиш ня? Вишня?» І з того часу назвали дерево вишнею.

З вишнею часто в народних піснях порівнюється дівчина:

Ой як вишня, як черешня ягідками рясна,

Молоденька дівчинонька на личенько красна.

Учитель: На свято Катерини дівчата ворожили на долю. Зрізали гілочку вишні і ставили у воду. Якщо зацвіте до 13 січня (Меланки), то й доля буде цвісти, зів’яне – доля нещаслива. Для того, щоб привернути когось до себе, використовували одолінь-траву – латаття біле.

Дівчинка (в білому платті і у вінку з білих лілей): Наші предки називали цю рослину русалчиним цвітом, вважаючи, що білі квіти символізують красу русалок, а кореневище – хвіст. Кореневищу латаття приписували здатність охороняти від біди людей, які йшли у чужі землі. Його вкладали у ладанку і носили біля серця як амулет.

Учитель: Своєрідним оберегом на Україні завжди був віночок. Плетіння віночка – то своєрідна наука: потрібно було знати, з яких квітів і коли плести, яке зілля з яким впліталося поруч. А всього у повному українському віночку дванадцять квіток, і кожна з них є своєрідним лікарем та оберегом.

Особливе місце у віночку займали мальви, ружа та півонії, які символізують собою віру, надію та любов.

Розповідає легенда, що ці квіти були колись сестрами.

(Виходить три дівчинки в костюмах мальви, ружі та півонії та хлопчик – у костюмі вітру).

Автор: Жили собі три сестри, які лікували людей. Проте допомагали вони лише тим людям, які не вчинили нікому зла. Ось одного разу постукав до хати хтось.

Мальва: Хто там?

Вітер: А чи тут живуть дівчата красуні, які всіх лікують?

Ружа: Тут. А хто ти будеш?

Вітер: Вітер я. Зимовий Вітер.

Півонія: То заходь. На що скаржишся?

Вітер: Сили втрачаю. Не можу з морозом змагатися.

Мальва: А чи добре серце маєш?

Вітер: А що таке серце?

Ружа: Чи зробив ти щось добре людям?

Вітер: А що таке робити добро?

(Дівчата перезирнулися).

Мальва: Ми не можемо лікувати твою хворобу. Ми лікуємо лише добрих людей.

Автор: Розсердився Вітер, дмухнув на сестер, і впали вони замороженими квітами. А навесні висадили їх люди під вікном та біля криниці. З того часу милують вони всіх своєю вродою

Учитель: Не менш важливе місце у віночку належало барвінку. Він є символом життя і безсмертя людської душі. 

Хлопчик (Барвінок): А звідки походить ця квітка, про це розповідає давня легенда. Жили колись чоловік із жінкою і був у них синок-одинак на ім’я Бар. Ось виріс він і став дуже гарним парубком. Покохав він дівчину на ім’я Вінка. А Бара покохала ще одна дівчина, у якої мати була відьма. Хотіла вона причарувати хлопця, та ніякі чари не допомогли їй. Бар та Вінка мали одружитися. І ось у день весілля ішли вони до церкви, щоб взяти шлюб. Раптом з’явилася зла відьма, окропила їх якимось відваром зілля і проголосила прокляття. За мить на місці, де стояли молодята, нікого не було. Впала Барова матінка на те місце і скропила землю слізьми. Сталося диво: зазеленіли дрібні листочки, уквітчані голубим цвітом. А назвали його Барвінок. З того часу тягнеться він до людської осель, до батьківських могил. І дівчата вплітають його у свій весільний вінок.

Учитель: Ромашка у віночку – це символ дівочої чистоти і цноти. Її вплітають у вінок поруч з цвітом калини, яблуні і вишні. А поміж ромашками вплітають вусики хмелю – символу гнучкості і розуму.

Хлопчик (Хміль): Ця рослина здавна улюблена в нашому народі. Вона оспівана в піснях та легендах. Парубок часто порівнюється з хмелем.

Учитель: Ви знаєте, напевне, пісню про хміль «Ой хмелю ж мій, хмелю». Давайте заспіваємо її всі разом. (Співають українську народну пісню «Ой хмелю ж мій, хмелю»). А дівчата грали весною у гру «Хміль», заплітаючи руки так, наче в’ється хміль.

(Виконують ігрову пісню «Хміль»). Співають:

Ой прорости, хмелю,

Вище мого двору.

Ой походи, милий,

Коло мого двору.

Учитель: У повному віночку сусідять любисток і волошка. А ще з цих квітів виплітають окремо віночок відданості. Його дарувала дівчина парубкові, коли він ішов у дорогу. І возив його парубок з собою біля серця, а віночок нагадував йому, що його чекають удома. А чому цей віночок називався віночком відданості, про це ми зараз дізнаємося.

Хлопчик і дівчинка (Любисток і Волошка) розповідають легенду: Колись давно в Україні жили два птахи: Любисток і Волошок.  А що були вони дуже гарні, то люди виловили їх. Залишилась у гущавині лісу одна пара птахів, і жили вони дуже дружно, і всі ставили їх за приклад, бажаючи такої злагоди й відданості, як у Любистка та Волошки. І коли померли ці птахи, то проросли двома пахучими квіточками.

Учитель: Безсмертник у віночку – символ здоров’я. Він лікує дуже багато хвороб, хоч на вигляд дуже скромний. Але кожна квіточка, хоч і скромна на вигляд, потрібна людям. Про це і розповідає давня легенда.

(Виходять усі квіти: Мальва, Ружа, Півонія, Лілея та Любисток, Волошка, Ромашка, Барвінок та Безсмертник).

Був час на землі, коли поміж квітами почалися незгоди. Запишалися Мальва, Ружа, Півонія та Лілея, що лише вони потрібні людям.

  • Навіщо засмічувати землю отим сміттям: любистком, волошками, барвінком, ромашками?
  • Ні тобі вигляду, ні запаху.
  • Вся земля має цвісти тільки нами.

Почалася справжня війна, і багато квітів пропало з лиця землі. Тоді зібралися квіти і пішли до Бога на раду.

Кожна квітка доводила Богові свою правоту. Лише одна квіточка мовчала.

  •      А ти чому мовчиш? – запитав Бог.

Безсмертник: Мені гірко слухати оту хвальбу. Раз ми є на землі, то мусить бути нам усім місце на ній. Одне лише засмучує мене, що ми короткий час даруємо людям свою красу.

  •      А як твоє ім’я? – запитав Бог.
  •      Немає в мене імені.

Троянда: Імені не має, а пхається до Бога з порадами.

  •      Буде тобі ім’я, - сказав Бог. – Віднині й довіку бути тобі безсмертником.

З того часу безсмертник дарує нам свою красу і здоров’я цілий рік.

Учитель: Символічне значення мали й інші рослини: м’ята, ряст, васильки, папороть.

Коли з’являлася перша зелень і зацвітав ряст, усі поспішали до лісу, щоб потоптати ряст. При цьому примовляли:

Топчу, топчу ряст, ряст.

Бог здоров’я дасть, дасть.

Дай, Боже, діждати,

Щоб на той рік потоптати…

Вважали, якщо людина доторкнеться до живої природи, вона набереться сил і здоров’я.

Васильки – це дуже запашні квіти, які клали за ікони, прикрашали хрести у церквах. Вінки з освячених васильків надівали на голову померлим дівчатам, їх клали в труну. Васильки є символом святості, чистоти.

А ця рослина стала символом любові до рідного краю. ЯК називається ця рослина? (Показує).

Учні: Полин.

Учитель: У народі цю рослину називають «євшан-зілля». Існує легенда про цю рослину. М. Вороний написав твір за мотивами легенди. В ньому розповідається, як князь Володимир забрав у полон з ясиром сина турецького хана. Хлопець виховувався змалку при дворі князя і забув про свій край, про домівку. Але не забув сина батько. І ось посилає він до нього посланця, щоб той нагадав синові про рідний дім. Ніщо не змогло повернути синові пам’яті про рідний край: ні розповіді, ні пісні. Але коли посланець дістав з-за пазухи пучечок євшан-зілля, то його запах примусив сина все пригадати: і рідне поле, і батьківський дім. Тоді він зірвався на рівні ноги і промовив:

Краще в ріднім милім краю

Полягти кістьми й сконати,

Ніж в землі чужій, ворожій

В славі й шані пробувати!

Найдорожча для людини та земля, той край, де вона народилася. Недаремно кажуть у народі: «Та земля мила, де мати родила».

(Звучить куплет пісні «Лебеді материнства» на сл. В.Симоненка):

Можна вибрати друга і по духу брата,

Та не можна рідну матір вибирати.

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Підсумки уроку

Учитель: Ми бачимо, діти, з якою пошаною наш народ ставився до кожної рослини: вони були оберегами, лікували, оберігали від зла. Скільки легенд, пісень склав наш народ про свої улюблені рослини. Ми повинні вчитися у своїх предків шанувати природу, адже ми також є частинкою цієї природи, яка нас оточує, і без неї ми не можемо жити на землі. Якщо людина не шанує своїх традицій, не шанує природи, вона жорстоко розплачується за свої помилки. Приклад тому – Чорнобиль, наші ріки, які висихають («Ще назва є, а річки вже немає», як пише Ліна Костенко), наша земля, отруєна хімікатами, по якій небезпечно ступати босими ногами, про що пише поетеса з Коломиї О.Бабій:

Давно хрущів над вишнями нема,

Садки вишневі сохнуть поодинці.

Відважний навіть босим по стежинці

Уже не вийде в поле край села…

Тож не загубімо, діти, його, нашого євшан-зілля, без якого немає рідної землі, милого краю; збережімо його для наступних поколінь.

Домашнє завдання: написати свою пісню, легенду про рослини-символи.

 

 

 

 

Список використаної літератури

  1. Воропай О. Звичаї нашого народу (I, II т.). – К., 1991.
  2. Закувала зозуленька. Антологія української народної творчості. – К., 1989.
  3. Кондратюк А. З вишневого саду. – К., 1991.
  4. Крищук М. Читанка з народознавства. – Тернопіль, 1992.
  5. Лозко Г. Українське народознавство. – К., 1994.
  6. Скуратівський В. Берегиня. – К., 1987.

 

1

 

docx
Додано
19 березня 2018
Переглядів
2154
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку