Урок "Що таке щастя?" - за п'єсою "Хазяїн"

План-конспект уроку

з української літератури у 10 класі

Що таке щастя

і в чому суть людського існування?

(за п’єсою Івана Карпенка-Карого „Хазяїн”)

Мета уроку: осмислити сутність людського існування на прикладі персонажів п’єси „Хазяїн” – Пузиря, Феногена, Ліхтаренка, Золотницького, Соні; замислитися над проблемою щастя цих персонажів; поглиблювати моральні позиції десятикласників, формувати в них свідоме несприйняття аморальності таких персонажів, як Пузир, Ліхтаренко, Феноген, Маюфес тощо; сприяти активному виявленню кожним учнем власних морально-етичних переконань.

Тип уроку: диспут.

Обладнання: тексти п’єси І.Карпенка-Карого „Хазяїн”, портрет письменника, запис мелодії „Так сказав Заратустра” Штрауса, презентація „Що таке щастя?”, вислови Олеся Волі про щастя, комп’ютер, проектор та екран, мікрофони.

Перед уроком – Карпенко-Карий (фотомонтаж)

ПЕРЕБІГ  УРОКУ:

І. Вступна частина.

Звучить мелодія Штрауса „Так сказав Заратустра” (програвач – на весь екран)

Після музики – на екран ТЕМА УРОКУ.

Учитель. Я вітаю вас у дискусійному клубі і пропоную сьогодні обговорити тему „Що таке щастя, або у чому суть людського існування?” Відправною точкою для нас буде сатирична комедія Івана Карпенка-Карого „Хазяїн”.

Після цих слів – на екран  МЕТА УРОКУ

Хто учився в школі у радянські часи, пам’ятає, яке ставлення було до цього твору, адже нас весь час  підводили до думки: – Ось, дивіться, які багатії погані, нічого доброго у них нема й на копійку… Так це чи ні – оце й буде головним завданням нашої зустрічі. І, звичайно, спробуємо відповісти на питання про щастя і про суть людського життя. Але будемо робити це через призму бачення персонажів п’єси.

Після цих слів – знову ТЕМА УРОКУ

До дискусійного клубу запрошено:

автора п’єси – його представлятиме Ірина Кривоконь;

Терентія Гавриловича Пузиря представлятиме Олексій Сікорин;

його дочку Соню – Вікторія Новосельська;

мільйонера Золотницького – Василина Костун;

Ліхтаренка – Діана Кушнір;

Феногена представлятиме Таня Кізан.

Є у нас також уважні читачі – Люба Довганюк та Марійка Ошуркевич. Вони, надіюсь, теж долучатимуться до дискусії… І, безумовно, глядацька аудиторія – розраховую, що ви своїми репліками і запитаннями зробите дискусію більш цікавою і жвавою. Тільки, будь ласка, сигналізуйте рукою, щоб асистенти подавали вам вчасно мікрофони.

Асистенти – Олег Дем’янів та Максим Олішевський.

За комп’ютером – Ігор Москвин.

ІІ. Розминка

Ну, що ж,  аудиторія представлена, – тож приступаємо до роботи.

Звучить фрагмент „Так сказав Заратустра” (програвач на весь екран)

Після музики фотомонтаж – Карпенко-Карий

Насамперед – розминка.

Наскільки я знаю, у глядачів є питання до учасників диспуту. Прошу, хто перший?

Можливі запитання:

1. Рік написання п’єси?
2. Яка п’єса є наче прологом до „Хазяїна”?
3. Де відбуваються події?
4. Як звали дружину Пузиря?
5. Який навчальний заклад закінчила Соня?
6. Ким працює Калинович?
7. Якої нації Куртц?
8. Якої нації Маюфес?
9. Скільки насправді коштував новий халат?
10. Чому Пузир підрізав бороду?
11. Який орден він отримав?
12. На чий пам’ятник збирали кошти?
13. Чим є поети – за словами Золотницького?
14. Яка класична птиця згадана?
15. Що собі пошкодив Пузир, падаючи?  (нирки)
16. Як звали Калиновича?  (Ів Микол.)
17. Скільки дітей у Пузиря?
18. Яка разюча різниця між Пузирем і Золотницьким?
19. Від кого Пузир, за його словами, тікав би щосили?  (від старців)
20. Ким працює брат Калиновича?
21. Скільки років Пузир вибивався у пани?
22. Як навчалася у гімназії Соня?
23. Чому гуси – це класична птиця?
24. Чим образив Калинович Пузиря?
25. Що було вишито на новому халаті?
26. Який відомий цар згадується у п’єсі?  (Крез)
27. Девіз Пузиря? (Хазяйство або смерть!)

ІІІ. Робота у дискусійному клубі

Ось так ми трохи торкнулися змісту п’єси. А тепер перейдемо до самої суті нашої теми. Хто ж розпочне дискусію?

На екран ТЕМА УРОКУ

Пузир. Думаю, коли вже Іван Карпович зобразив мене головним персонажем, то розпочну я… Для мене щастя – це земля. І чим більше її, тим я щасливішим себе відчуваю. Справді: їдеш день і питаєш: –Чия земля? –Терентія Гавриловича. –Їдеш другий – теж моя! Хіба це не щастя відчувати себе таким заможним?! Наче князь чи герцог.

Із залу. А яким чином та земля діставалася вам?! Аби дохід, бариші, – все можна: обман, підкуп, наклеп.

Уважний читач. Можна для прикладу навести слова Марії Іванівни до Соні у ІІ-ій дії ява 8. – Ми, дочко, ніколи не знали, що можна, а чого не можна; аби бариш, то все можна!.. Тридцять п’ять літ працювали.

Із залу. Так, і довели Зозулю до самогубства, а робітників до бунту…

Ліхтаренко. А я от думаю, що щастя – це коли маєш роботу і від неї неабиякий дохід. Тільки треба вміти користатися моментом. Кажуть, я краду. Але ж, люди добрі, це не так… От розсудіть гарненько. Ви мені дасте великий шматок сала, щоб я його одніс у комору. Я візьму те сало голими руками, і однесу сало в комору, і покладу; сало ваше ціле, а тим жиром, що у мене на руках зостався, я помастю голову – яка ж вам від цього шкода?

Із залу. Це тільки гарні слова. Ліхтаренко хитрий, як лисиця, а слизький, як в’юн. Хіба не він довів людей до зубожіння,  хіба не він із Феногеном довів Зозулю до самогубства?!

Феноген. А що Феноген?! Щастя – це брати участь у великих ділах і мати від цього зиск – ось, як я!

Уважний читач. Це коли вас ніхто не знає. А згадайте розмову із Ліхтаренком:

(ІІ ява ХІ кінець): Що б ви не почули: кому і скілько я дав одступного на торгах за оброчну землю, за скілько я підкупив полномочених і всю громаду віддать свої наділи в оренду, – не ваше діло! – Я сліпий, і глухий, і німий: роби, як хочеш, та мене не забувай…

Тобто, Феноген ладен п’яти лизати – і лиже, коли треба! – лиш аби вигоду мати!

Соня. Не знаю, Бог їм суддя – і Феногену й Ліхтаренкові… На мою думку, щастя – це щось значуще, велике, за що не соромно перед людьми. От відкрились мені очі, що робітників годують погано, і захотілося їм допомогти. Ну, нехай будуть суперечки із татом, але знатиму, що люди подякують мені. А ще коли Іван Миколайович допоможе розібратися, що і по чому.

Автор. Виводячи образ Соні, я хотів, аби читач звернув увагу: одного бажання мало. Якщо ви зауважили, Соня при першому ж запереченні опускає руки... Ні, за щастя треба боротися. Та і Калинович не здатен боротися і пузирями. Але вже те похвально, що вони бачать зло і не примножують його.

Соня. Може, хтось про мене так і подумав, але я справді думала без дозволу тата побратися із Калиновичем. Я не дозволю, аби на шляху до мого щастя хтось стояв – навіть тато.

Учитель. Це похвально, бо добро, яке не вміє захищатися і наступати, – це не добро, а кисіль якийсь чи холодець. Мабуть, Соні треба бути більш упевненою в боротьбі за своє щастя.

Пузир. Тут я з вами згіден: з усього треба користь витягати, хоч би й зубами. От Чобіт банкрутує – це ж щастя, можна поживитися на дармовщину, не копійки, а мільйони до рук течуть.

Феноген. Мільйони має, мільйони загрібає, а ходить у драному халаті, аж торохтить, аж смердить.

Пузир. Ну-ну. Не в халаті щастя. Хіба забув, як швейцар у банку руки цілував, коли помилився і прийняв мене за старця!

Соня. Тату, і чим ви хизуєтесь?!

Злотницький. Та чим? Жертвує на притулок, але хіба для того, аби допомогти? – Аби орден дали, щоб про нього говорили.

Із залу. Хіба не Пузир каже: –Котляревський мені без надобності… Я на степах Гоголя не бував. – Це тупа, зовсім неосвічена людина, для якої тільки нажива, нажива, нажива! Страшно, бо він володіє мільйонами, і хтозна на що вони можуть піти!

Пузир. Як на що?! А на придбання землі, на випас овець, на конюшину, якою треба засіяти поля, аби було чим випасати овець.

Із залу. Терентію Гавриловичу. От ви говорите про щастя, а ні разу не сказали, що хочете свою дочку Соню бачити щасливою. У вас все земля, вівці, конюшина, а про дочку навіть не заїкнулися.

Дія ІІІ ява Х.

Пузир. Захочу і віддам її за сина Петра Чобота – це ж мільйонер.

Соня. Я раніше мовчала, а тепер скажу вам, що за нього не піду.

Пузир. А за Калиновича я тебе не видам. Ти мене так у труну покладеш.

Соня. Хіба моє щастя для вас, тату, – труна? Я цього не знала.

Пузир. Так, знай! Щастя, якого тобі заманулося, – мені труна. Ти ж Чоботенка не бачила – Бова Королевич. Росту – о! Плечі – о!

Злотницький. А голова (показує кулак) – о! Софія Терентіївна вибрала собі людину в подружжя, а ти їй радиш першерона!

Соня. Тату, багатство душі не має… а я маю живу душу, котрій натурально бажати буть щасливою з тим, кого любиш! Віддайте ж мене за Івана Миколайовича, і ми будемо щасливі!

Пузир. Ні, так не буде. Скоріше вогонь зійдеться з водою, ніж я дам своє благословення на такий шлюб.

Автор. Воістину – овечий генерал! Овечок йому шкода, а рідної дочки – ні. Моя п’єса „Хазяїн” – це зла сатира на чоловічу любов до стяжання без жодної іншої мети. Багатство ради багатства. Пригадуєте, Пузир навіть при смерті не стільки думає про власне здоров’я і одруження дочки, як про те, щоб був прибуток, щоб нажитися на чужому горі, він навіть лікаря не хоче, а фельдшера, бо так дешевше. Нещасна безводна хмара.

Учитель. Усі начебто хочуть щастя, є щасливими, а разом з тим і нещасними.

А що ж таке щастя? У чому суть людського існування? Може, нам допоможе зрозуміти презентація Діани КУШНІР на цю тему?

Учитель. Наш урок завершується., і, мабуть, треба підводити підсумки дискусії.

„Так сказав Заратустра”

Після музики – на екран ТЕМА УРОКУ.

Злотницький. Дозвольте мені слово мовити?

Напевне, пам’ятаєте наш діалог з Терентієм Гавриловичем про гроші на пам’ятник Котляревському у кінці І-ї дії.

На мою думку, такі люди – справді нещасна, безводна хмара! Прожене її вітер над рідною землею, розвіє, не проливши і краплі цілющої води на рідні ниви. При таких хазяїнах засохне наука, поезія і благо народа!

Учитель. А ще можна сказати таке: в українців є багатії, але вони, на жаль, справді як та безводна хмара. Хотілось би, щоб хоч дещицю коштів, нажитих за рахунок народу, вони віддавали для загального добра – охорону довкілля, освіту, передові технології, культуру. Щоби збагачення не було тільки заради збагачення. От тоді будуть щасливі не поодинокі люди, а весь народ.

І на завершення перегляньмо цікаві вислови про ЩАСТЯ Олеся Волі. Може, вони також допоможуть нам.

Оцінки.

Я мав би поставити оцінки, адже у нас все-таки урок. Чесно кажучи, не є прихильником оцінки заради оцінки. Мені хочеться, щоб ви мали знання. Думаю, чим більше серед вас буде багатих людей, тим краще. Але ще краще, коли ви не будете схожими на Пузиря. Оце й буде найкраща оцінка.

Домашнє завдання.

Зміст п’єси „Сава Чалий”.

Інд. – Пузир помирає. У вигляді тез написати, що стається із його хазяйством.

Запитання, думки для активізації дискусії (так, на всякий випадок):

1. Чи має значення національність на поведінку Куртца, Маюфеса, Пузиря?
2. У п’єсі „Сто тисяч” згадується Пузир. Чи можна передбачити, яким він буде через 11 років?
3. дехто говорить, що прототипом Пузиря був мільйонер-цукрозаводчик Терещенко або Ханенко. Вам відомо щось про це?
4. Чи є Пузир типовим персонажем?
5. Сім’я Пузирів. Як ви думаєте, чи підходять один одному Терентій Гаврилович та Марія Іванівна?

(Пузир її зовсім не слухає, вона як була 35 років назад простою селянкою, так і залишилася: –Піду поштопаю, полатаю… Навіть про халат не може переконати чоловіка, це робить Соня).