Урок "Сенсорні системи рівноваги, руху, болю, дотику, температури".

ТЕМА:СЕНСОРНІ СИСТЕМИ РІВНОВАГИ, РУХУ, ДОТИКУ,

ТЕМПЕРАТУРИ, БОЛЮ.

Мета:

•                 навчальна:сформувати загальне уявлення про сенсорні системи рівноваги, руху, дотику, температури, болю.
•                 виховна: продовжувати виховувати в учнів бережливе ставлення до власного організму, розвивати вміння працювати самостійно та використовувати різні джерела інформації, сприяти формуванню етичних взаємовідносин у колективі; виховувати в учнів уміння слухати, культуру мови та спілкування.
•                 розвиваюча: продовжувати розвивати в учнів творчу активність, логічне мислення, пізнавальні інтереси учнів (самостійно працювати з додатковою літературою, прилучати необхідну інформацію); формувати в учнів уміння працювати з опорно-інформаційними схемами, таблицями, малюнками, виділяти головне, пояснювати їх зміст на основі біологічних закономірностей; навчитись робити висновки.

Тип уроку:  вивчення нового матеріалу.

Обладнання: таблиці зі схемами будови вестибулярної та інших досліджуваних сенсорних систем.

Основні терміни та поняття: вестибулярний апарат, напівкружні канали, отоліти, отолітова мембрана, ендолімфа, морська хвороба, біль, дотик, температурна чутливість.

Хід уроку

І. Організаційний етап

ІІ. Актуалізація опорних знань

Питання до учнів

1.               Яка будова смакового аналізатора людини?
2.               Як влаштований нюховий аналізатор людини?
3.               Де розташовані нюхові рецептори?
4.               Де розташовані смакові рецептори?
5.               У чому полягає механізм сприйняття запахів?
6.               У чому полягає механізм сприйняття смаків?

2.2. Тестове завдання.

1. Кислий смак їжі сприймають рецептори, що розташовані:

а) на кінчику язика;

б) з країв язика.

2. Смак солодкого розрізняють рецептори язика, розташовані:

а) на кінчику;

б) на корені;

в) з країв;

г) на кінчику і по коренях.

3. Орган смаку реагує лише на речовини:

а) газоподібні;

б) розчинені;

в) тверді.

4. До хеморецепторних належать сенсорні системи:

а) зору;

б) нюху;

в) слуху;

г) смаку;

д) рівноваги.

5. Нюхова сенсорна система складається з:

а) хеморецепторів → нюхового нерва → нюхового центру;

б) нюхового центру → нюхового нерва → хеморецепторів.

6. Рецептори смаку містяться:

а) у слині;

б) на язиці;

в) у слизовій оболонці внутрішньої поверхні щік і піднебіння.

III. Мотивація навчальної діяльності

Бесіда

Заплющте очі.

1.               Визначте, де в цей момент знаходиться ваша права рука. За допомогою якого відчуття ви це визначили?
2.               Тепло чи холодно у вашому класі?
3.               Що допомагає вам відповісти на це питання?
4.               Як ви гадаєте, що буде відбуватися з людиною, в якої відсутні больові відчуття? Чи буде їй краще, ніж нам із вами, адже вона не відчуває болю?

Обговорюючи ці питання, підводжу учнів до розуміння, що інформацію про навколишній світ людина отримує також за допомо­гою низки інших аналізаторів: рівноваги, руху, температури, болю.

ІV. Повідомлення теми, мети і завдань уроку.

V. Вивчення нового матеріалу

1. Соматосенсорна система: шкірна, температурна й больова чутливість

Розповідь учителя

До соматосенсорноїсистеми.включають систему шкірної чутливості й чутливу систему скелетно-м'язового апарата.

Шкірна рецепція. Рецепторна поверхня шкіри дуже велика (1,4-2,1 м²). У шкірі зосереджено безліч рецепторів, чутливих до дотику, тиску, вібрації, тепла й холоду, а також до больових подразнень. їхня будова дуже різна.

Вони локалізуються на різній глибині шкіри й розподілені нерівномірно по її поверхні. Найбільше таких рецепторів у шкірі пальців рук, долонь, підошов, губ і статевих органів. Відчуття дотику й тиску на шкіру досить точно локалізується, тобто відноситься людиною до певної ділянки шкірної поверхні. Ця локалізація виробляється й закріплюється в онтогенезі за участю зору та пропріорецепції.

 Абсолютна тактильна чутливість істотно розрізняється в різних частинах шкіри. Просторове розрізнення на шкірній поверхні, тобто здатність людини відокремлено сприймати дотик до двох сусідніх точок шкіри, також сильно відрізняється на різних її ділянках. На слизовій оболонці язика поріг просторового розходження дорівнює 0,5 мм, а на шкірі спини — більше 60 мм. Ці відмінності зумовлені головним чином різними розмірами шкірних рецептивних полів і ступенем їхнього перекриття.

Температурна рецепція. емпература тіла людини коливається в порівняно вузьких межах, тому інформація про температуру навколишнього середовища, необхідна для діяльності механізмів терморегуляції, має особливо важливе значення. Терморецептори містяться в шкірі, рогівці ока, слизових оболонках, а також у ЦНС (у гіпоталамусі). Вони поділяються на два види: холодові й теплові (останніх набагато менше, і в шкірі вони лежать глибше, ніж холодові). Найбільше терморецепторів у шкірі обличчя й шиї.

Терморецептори можна розділити на специфічні й неспецифі­чні. Перші збуджуються лише температурними впливами, другі відповідають і на механічне подразнення. Рецептивні поля більшо­сті терморецепторів локальні. Терморецептори реагують на зміну температури підвищенням частоти генерованих імпульсів, що стійко тривають увесь час дії стимулу. Диференціальна чутливість терморецепторів велика: досить змінити температуру на 0,2 °С, щоб викликати тривалі зміни їхньої імпульсації. За деяких умов холодові рецептори можуть бути збуджені й теплом (вищим від 45 °С). Цим пояснюється виникнення гострого відчуття холоду при швидкому зануренні в гарячу ванну.

Теорії шкірної чутливості численні й багато в чому суперечливі. Одним із найбільш розповсюджених є уявлення про наявність специ­фічних рецепторів для чотирьох основних видів шкірної чутливості: тактильної, теплової, холодової та больової. Згідно з цією теорією, в основі різного характеру шкірних відчуттів лежать розходження в просторовому й часовому розподілі імпульсів в аферентних волокнах, збуджуваних при різних видах шкірних подразнень.

Больова чутливість має особливе значення для виживання орга­нізму, тому що сигналізує про небезпеку при дії будь-яких надміру сильнихі шкідливих агентів. У симптомокомплексі багатьох захво­рювань біль є одним із перших, а іноді й єдиним виявом патології Й важливим показником для діагностики. Однак кореляція між сту­пенем больових відчуттів і тяжкістю патологічного процесу відзна­чається не завжди. Незважаючи на інтенсивні дослідження, дотепер не вдається вирішити питання про існування специфічних больових рецепторів і адекватних їм больових подразників. Сформульовано дві гіпотези про організацію больового сприйняття:

1) існують специфічні больові рецептори (вільні нервові закінчення з високим порогом реакції);

2) специфічних больових рецепторів не існує, і біль викликає надсильне подразнення будь-яких рецепторів.

Можлива адаптація больових рецепторів: відчуття уколу від гол­ки, яка продовжує залишатися в шкірі, швидко минає. Однак у дуже багатьох випадках больові рецептори не виявляють істотної адапта­ції, що робить страждання хворого особливо тривалими й болісними та вимагає застосування анальгетиків.

Больові подразнення викликають ряд рефлекторних соматичних і вегетативних реакцій. За помірної вираженості ці реакції мають пристосувальне значення, але можуть призвести до тяжких патоло­гічних ефектів, наприклад до шоку. Серед цих реакцій відзначають підвищення м'язового тонусу, частоти серцевих скорочень і дихання, тиску, звуження зіниць, збільшення вмісту глюкози в крові тощо. Для зменшення або зняття больових відчуттів у клініці використовують чимало спеціальних речовин — анальгетичних, анестетичних і наркотичних. За локалізацією дії їх поділяють на речовини місцевої та загальної дії. Анестетичні речовини місцевої дії (наприклад новокаїн) блокують виникнення й проведення больових сигналів від рецепторів до спинного мозку або структури стовбура мозку. Анестетичні речовини загальної дії (наприклад ефір) знімають відчуття болю, блокуючи передачу імпульсів між нейронами кори великого мозку й ретикулярною формацією мозку (занурюють людину в наркотичний сон).

2. М 'язова й суглобова рецепція (пропріорецепція)

Розповідьучителя

У м'язах ссавців і людини містяться три типи спеціалізованих рецепторів: первинні закінчення м'язових веретен, вторинні закінчення м'язових веретен і сухожильні рецептори Ґольджі. Ці рецептори реагують на механічні подразнення й беруть участь у координації рухів, є джерелом інформації про стан рухового апарата організму.

3.Вісцеральна система

Розповідь учителя

Велика роль у життєдіяльності організму належить вісцеральній, або інтерорецептивній, сенсорній системі. Вона сприймає змін, внутрішнього середовища організму й постачає нервовій системі іц формацію, необхідну для рефлекторної регуляції роботи всіх внутрішніх органів. Типовим щодо цього є рефлекс Герінґа (саморегуляція дихання), рефлекторне виділення шлункового соку, рефлекторні акти сечовипускання й дефекації, рефлекторні кашель і блювота тощо. Збудження деяких інтерорецепторів призводить до виникнен­ня чітких, локалізованих відчуттів (сприйняття), як при розтяганні стінок сечового міхура чи прямої кишки. У той же час збудження інтерорецепторів серця й судин, печінки, нирок, селезінки, матки й ряду інших органів не викликає чітко усвідомлюваних відчуттів. Сигнали, які виникають у цих випадках, часто мають підпороговий характер. І. М. Сєченов указував на «темний, неясний» характер цих відчуттів. Тільки при вираженому патологічному процесі в тому чи іншому внутрішньому органі ці сигнали доходять до свідомості й часто супроводжуються больовими відчуттями.

Зміна стану внутрішніх органів, що реєструється вісцеральною сенсорною системою, навіть якщо вона не усвідомлюється людиною, може значно впливати на її настрій, самопочуття й поведінку. Це пов'язане з тим, що інтерорецептивні сигнали доходять до високих рівнів ЦНС (аж до кори великого мозку), що може призводити до змін активності багатьох нервових центрів, вироблення нових умо­вно-рефлекторних зв'язків.

5.               Вестибулярна система

Розповідь учителя

Вестибулярна система відіграє поряд із зоровою та соматосенсорною системами провідну роль у просторовому орієнтуванні людини. Вона одержує, передає й аналізує інформацію про прискорення або сповільнення, що виникають у процесі прямолінійного чи обертального руху, а також при зміні положення голови в просторі. При рівномірному русі або в умовах спокою рецептори вестибулярної сенсорної системи не збуджуються. Імпульси від вестибулорецепторів викликають перерозподіл тонусу скелетної мускулатури, що забезпечує збереження рівноваги тіла. Ці впливи здійснюються рефлекторним шляхом через ряд відділів ЦНС.

Будова й функції рецепторів вестибулярної системи.

Периферичним відділом вестибулярної системи є її вестибулярний апарат, розташований у лабіринті піраміди скроневої кістки, він складається з переддвер'я та трьох напівкружних каналів. Крім вестибулярного апарата, до лабіринту входить завитка, в якій містяться слухові рецептори. Напівкружні канали розташовуються в трьох взаємно перпендикулярних площинах. Вестибулярний апарат містить у собі також два мішечки. Перший із них лежить ближче до завитки, а другий — до напівкружних каналів. У мішечках переддвер'я знаходиться отолітовий апарат: скупчення рецепторних клітин 'вторинно чутливі механорецептори).

До вестибуловегетативних реакцій залучаються серцево-судинна система, травний тракт та інші внутрішні органи. За сильних і тривалих навантажень на вестибулярний апарат виникає патологічний симптомокомплекс, названий хворобою руху, наприклад морська хвороба. Вона виявляється у зміні серцевого ритму (частішанні, а потім сповільненні), звуженні, а потім розширенні судин, посиленні скорочень шлунка, запамороченні, нудоті й блювоті. Підвищена схильність до хвороби руху може бути зменшена спеціальним тренуванням (обертання, гойдалка) і застосуванням ряду лікарських 'засобів.

Функції вестибулярної системи.

Вестибулярна система допомагає організму орієнтуватися в просторі при активному й пасивному русі. При пасивному русі коркові відділи системи запам'ятовують напрямок руху, повороти й пройдену відстань. Варто підкреслити, що в нормальних умовах просторове орієнтування забезпечується спільною діяльністю зорової та вестибулярної систем.

VІ. Узагальнення та систематизація знань

6.1. Встановіть захворювання, його причини та способи профілактики.

Жінка не може їздити на автомобілі. Після деякого часу перебування в авто, що рухається, з’являється нудота, запаморочення, вона блідне, спостерігається м’язова слабкість, головний біль.

2. Вправа закінчіть речення

3. Дати відповіді на запитання:

- Космонавтам, які опинилися в умовах невагомості, спочатку здається, що вони перевернулися донизу головою. Поясніть чому?

- Чому в китів півколові канали недорозвинені?

6.2.Завдання учням

Дати відповіді на питання:

1) Які прояви морської хвороби? Чи можна її уникнути?

2) Як працює вестибулярний апарат у космонавтів, котрі перебувають на космічному кораблі?

3) Чи може людина звикнути до больових відчуттів?

VІІ. Підсумки уроку.

VІІІ. Домашнє завдання