Урок "Срібна доба" російської поезії"

Сторінка 1.
“ Срібна  доба”
російської  поезії
кінець XIX – початок XX століття

 Початок XX ст. - цікавий час в історії Росії. Люди жили на зламі століть і чекали чогось нового,  незвіданого.  Час  змін,  час  контрастів…  І серед  усього  цього  живим залишалося  слово,   слово  поетів.   Воно  летіло  поряд  з  вихором  грандіозних подій, залишивши  для  нас  чудові  рядки  їх  прекрасних  творів.   
 Початок  століття  –  початок  нової  ери  російської  поезії.  Змінюються естетичні орієнтири,  кардинально  оновлюються  літературні  прийоми,  зявляються  групи, напрями,  течії:  символісти  стають обєктом  нападу  футуристів, з одного боку,  і акмеїстів  –  з іншого.  Але  у  поезії, яка  народжувалася,  було  і  спільне: визначення змісту життя, відкриття таємниць природи, тонке вираження своїх почуттів і бачення світу.

Термін «срібна доба» є досить умовним.  Так почали   називати  90-ті  роки  XIX  століття  та 10-ті  роки  XX  століття.     Вперше   цей  термін було запропоновано  Б. Зайцевим  та  М. Бердяєвим одночасно в еміграції та в Росії, але офіційним  він  став  лише в 60- ті роки XX століття.

Поезія цього періоду відрізняється містицизмом, кризою віри та духовності. Віршовані рядки віддзеркалювали душевні муки, внутрішній хаос і тривогу. Пройшла глобальна переоцінка цінностей, але в світлі нової епохи, на противагу тій, яку вона змінила, національні, літературні й фольклорні традиції заграли новими яскравими барвами. Це було сонячне сяйво творчого простору, воно прагнуло краси та самоствердження. І хоча ми називаємо цей час “срібним “, а не “золотим”, саме він став найяскравішим в російській поезії.

 Ніколи   в   російській   літературі   не   існувало   одночасно    стільки різноманітних течій,  шкіл,   як на межі XIX та  XX ст. З  40-х  років  і  до  кінця XIX століття  основним  літературним  напрямом  був реалізм. Але на початку 90-х років XX століття виникає  модерністична література.

Розквіт російської  літератури  на межі століть супроводжувався стрімким  розвитком  інших  явищ  духовного  життя:
музики, живопису, театру.
Тому унікальність літератури стає ще очевиднішою.

Поряд  з   В. Серовим  та  В. Васнецовим    -   майстрами класичного напрямку,  з'являються  художники,  які змінюють  характер  живопису  XX століття.

       Виникають нові театри

Музеї

Багато зробили для розвитку культури меценати - Морозови, Мамонтови, Рябушинські та інші, які вклали свої кошти в російське мистецтво.

    “Срібне  століття” стало якісно новим етапом розвитку духовного життя Росії,  справді новаторським періодом в російській літературі. Саме в цей час було опановано величезний пласт культурного спадку – від античності до сучасності. І в тому, що культура минулого заграла в XX  столітті новими барвам, - величезна заслуга                   “СРІБНОЇ    ДОБИ”   

 

 

 

 

                  

Сторінка 2.
Літературні напрямки

Символізм  Александр Александрович Блок – крупнейший поэт – символист

  «Если вы любите мои стихи, преодолейте их яд, прочтите в них о будущем»

   (А. Блок)
Три этапа
процесса «вочеловечения»:
1. «Теза»-первое поклонение идеалу.
2. «Антитеза»-связанное с утратой идеала.
3. «Синтез»-обретение новых положительных ценностей.

 Поэзия А. Блока - единая лирическая трилогия, уникальный роман в стихах, повествующий о духовном пути поэта. Блок назвал свое творчество  «трилогией вочеловечения» :

 «от мгновения слишком яркого света – через необходимый болотистый лес – к отчаянию, проклятиям, возмездию, к рождению человека общественного».
«Теза» - 1 книга  стихов (1898г.-1904г.)
О ней А.Блок писал так: «Ранняя утренняя заря, сны и туманы, одиночество, мгла, тишина…

Циклы стихов:
«Ante Lucem»,

«До света»,

«Стихи о Прекрасной Даме»,

«Распутья».

В 1902 г. А.Блок входит в круг поэтов-символистов во главе с Д.Мережковским и З.Гиппиус.

«Антитеза» -2 книга стихов (1904 – 1908 г.г.). Отход от мистицизма,  от идеала мировой гармонии, устремленность к обыденности и повседневности,  погружение в мир людских страстей, борьбы и страданий.

Циклы стихов:«Пузыри земли»,«Разные стихотворения»,«Город», «Снежная маска», «Фаина».Начинает звучать одна из главных проблем- народ и интеллигенция.

«Стихотворение «Незнакомка», вошедшее в цикл «Город»,  не только одно из лучших стихотворений поэта, но и одно из совершеннейших созданий всей русской лирики»
                                                                                            А.В.Терновский
    Лирический герой стихотворения отчужден и одинок. Мир, рожденный его фантазией, - это его «сокровище», дающее возможность остаться самим собой. И этот  мир одухотворен образом прекрасной Незнакомки. Именно она вселяет веру в светлое начало жизни.

 «Синтез» - 3 книга (1909г.-1916г.) «Страшный мир»-это обличение буржуазного существования, дисгармония окружающей действительности; мир замкнут, но поэт верит в победу света и жизни

Циклы:

«Страшный мир»

«Пляски смерти»

«Возмездие»

«Кармен»

«Родина»

О, я хочу безумно жить,

Все сущее – увековечить,

Безличное – вочеловечить,

Несбывшееся – воплотить!

      1918 -1921 гг. Как поэт после революции замолкает. Много работает в учреждениях культуры, созданных новой властью. Пишет статьи «Интеллигенция и революция» (1918г.), «Крушение гуманизма» (1919г.), стихотворения

       «Без божества, без вдохновенья» (1921г.), «О назначении поэта» (1921г.).

       Последнее стихотворение  «Пушкинскому дому» обращено (как и статья «О назначении поэта») к пушкинской теме.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Акмеїзм

«Мистецтво світлом
своїм рятує людей
від темряви,
яка в них є».

              А. Ахматова

Анна Ахматова

(Анна Андріївна Горенко)

народилася

11 червня 1889 р.

під Одесою в родині відставного інженера-механіка флоту.

1912 р. вийшла у світ

перша поетична збірка «Вечір».

Упродовж десятиліття були створені й надруковані поетичні збірки:

1914 - «Чотки»;

1917 - «Біла зграя»;

1921 - «Подорожник»;

1922 - «Anno Domini».

Творчість А.Ахматової продовжувала й розвивала традиції російської класики XIX ст. – О.Пушкіна, І.Гончарова, І.Тургенева, Л.Толстого, Ф.Достоєвського.

На ранньому етапі творчість Ахматової була «любовним щоденником», у якому тема кохання розроблялася під кутом зображення драматичних надламів і розривів взаємин.

Засадничим принципом ахматовської лірики є настанова на «пізнання світу через біль».

Значну роль у становленні її поетики відіграла естетична програма акмеїзму.

В 1925 році на твори Анни Ахматової була накладена неофіційна заборона, їх не друкували 15 років.

Восени цього ж року у поетеси загострюється  хвороба – туберкульоз.

     В 1935 році були арештовані син поетеси Лев Гумільов та Микола Пунін. Незабаром їх звільнили, та це було лише трагічним початком.

     В 1938 році Льва Гумільова знову арештували. Слідство тривало17 місяців. Льва засудили до смертної кари. Але вирок замінили на заслання.

Після багатьох випробувань Ахматова все ж таки дістала можливість виїжджати за кордон. У 1964 р. їй була присуджена в Італії міжнародна поетична премія "Етна-таорміна", а в 1965 за її наукові роботи в області пушкінознавства Оксфордський університет присвоїв їй почесний ступінь доктора літератури.

    Митець важкої долі, Ахматова впродовж свого життя пройшла через шалений успіх перших книжок, що уславили її як “російську Сапфо”, та багаторічний період писання віршів без надії, цькування та знаки міжнародного визнання її таланту.

Футуризм

      Російський футуризм (від лат. означає «майбутнє») виник у 1910-х роках. Його розвиток відбувався за умов складної взаємодії чотирьох угруповань:

     «Гілея» (кубофутуристи) - В.Хлєбников, брати

      Д. і М. Бурлюки, О. Кручених, В.Маяковський та інші; «Асоціація егофутуристів» - І.Сєверянін, К.Олімпов та інші;

     «Мезонін поезії» - В.Шершеневич, Р.Івлєв та інші, «Центрифуга» - С.Бобров, Б.Пастернак, М.Асєєв та інші.

      Загальною основою футуристичного руху в Росії було передчуття краху старого світу й передчуття майбутнього «світового перевороту»

Борис Пастернак

(приблизно до 1920 г. —

Бори́с Исакович Пастерна́к;

(1890 — 1960) —

російський поет і прозаїк, перекладач,

лауреат Нобелівської премії

з літератури (1958)

Борис Пастернак

       Найбільш важливими для духовного становлення майбутнього поета були три події: залучення до християнства, захоплення музикою і філософією.. Батьки сповідували Старий Завіт, а російська няня таємно від них водила хлопчика в православну церкву.

Борис Пастернак

У 1914 Пастернак примкнув до співдружності футуристів «Центрифуга» . У цьому ж році близько знайомиться з іншим футуристом — Володимиром Маяковським, чия творчість зробила на нього певний вплив.

Пізніше, в 1920-х, Пастернак підтримував зв'язки з групою Маяковського «Леф», але в цілому після революції займав незалежну позицію, не входивши ні в які об'єднання.

Борис Пастернак

У 1922 році Пастернак одружується з художницею Євгенією Лурьє.

 У тому ж 1922 року виходить програмна книга поета «Сестра моя — життя».

На кінець 20-х — початок 30-х років припадає короткий період офіційного радянського визнання творчості Пастернака.

Він бере активну участь в діяльності Союзу письменників СРСР і в 1934 році виступає з промовою на його першому з'їзді, на якому Н. І. Бухарін закликав офіційно назвати Пастернака кращим поетом Радянського Союзу.

Борис Пастернак

Розлучившись з дружиною, в 1932 році Пастернак одружується на З. М.Нейгауз. У тому ж році виходить його книга «Друге народження» — спроба Пастернака влитися в дух того часу.

 

У 1935 році Пастернак бере участь в роботі Міжнародного конгресу письменників на захист миру, що проходить в Парижі, де з ним трапляється нервовий зрив (остання його поїздка за кордон).

Борис Пастернак

У січні 1936 року Пастернак публікує два вірші, обернені із словами захоплення на адресу І.В.Сталіна, проте вже до середини 1936 року ставлення влади до нього змінюється — йому докоряють не лише в «відчуженості від життя», але і в «світогляді, не відповідному епосі», і беззастережно вимагають тематичної і ідейної перебудови. Це приводить до першої тривалої смуги відчуження Пастернака від офіційної літератури.

По мірі слабнучого інтересу до радянської влади, вірші Пастернака набувають більш особистого і трагічного відтінку.

До кінця 30-х років він звертається до прози і перекладів, які в 40-х роках стають основним джерелом його заробітку. У той період Пастернаком створюються переклади багатьох трагедій Шекспіра, що стали класичними, «Фауста» Гете, «Марії Стюарт» Ф. Шиллера.

Борис Пастернак
“Доктор Живаго”

Зимою 1945/46 р. Пастернак почав реалізацію свого головного задуму - роману "Доктор Живаго“.

Роман створювався протягом десяти років, з 1945 по 1955 рік. Будучи, за оцінкою самого письменника, вершиною його творчості як прозаїка, роман являє собою широке полотно життя російської інтелігенції на тлі драматичного періоду від початку століття до Громадянської війни.

Роман пронизаний високою поетикою, супроводжується віршами головного героя — Юрія Андрійовича Живаго.

Роман був різко негативно зустрінутий радянським літературним середовищем, знехтуваний до друку через неоднозначне ставлення автора до жовтневого перевороту і подальших змін в житті країни.

Борис Пастернак
“Доктор Живаго”

З 1946 по 1950 рр. Пастернак щорік висувався на здобуття Нобелівської премії з літературі. У 1958 році його кандидатура була запропонована торішнім лауреатом Альбером Камю, і Пастернак став другим письменником з Росії (після І. A. Буніна), удостоєним цієї винагороди. 

Присудження премії сприймалося радянською пропагандою як привід підсилити цькування.

Борис Пастернак

Поза Росією Пастернак себе не мислив, що і спонукало його відмовитися від Нобелівської премії. В телеграмі, посланій на адресу Шведської академії, Пастернак писав : «Через те значення, яке отримала присуджена мені винагорода в суспільстві, до якого я належу, я повинен від неї відмовитися. Не вважайте за образу мою добровільну відмову».

Борис Пастернак

 Нобелевская премия

Я пропал, как зверь в загоне.

Где-то люди, воля, свет,

А за мною шум погони,

Мне наружу ходу нет.

Темный лес и берег пруда,

Ели сваленной бревно.

Путь отрезан отовсюду.

Будь что будет, все равно.

Что же сделал я за пакость,

Я убийца и злодей?

Я весь мир заставил плакать

Над красой земли моей.

Но и так, почти у гроба,

Верю я, придет пора –

Силу подлости и злобы

Одолеет дух добра.

         1959

Борис Пастернак

Влітку 1959 років Пастернак починає роботу над п'єсою «Сліпа красуня», але виявлена незабаром хвороба (рак легенів) в останні місяці життя приковує його до ліжка. 

Дмитро Биков, біограф Пастернака, вважає, що хвороба розвинулася на нервовому грунті під час цькування, і покладає на владу відповідальність за смерть Бориса Леонідовича. 

Пастернак помер від раку легенів 30 травня 1960 в Пєрєдєлкіно. Сотні людей (серед них Б.Окуджава, А.Вознесенський) прийшли 2 червня 1960 року на його похорони, не дивлячись на опалу поета. Похований в селищі Пєрєдєлкіно Московської області.

Імажинізм

Імажиністи вперше заявили про себе 1919 року. Появу цієї течії в російській поезії спричинив модерністський напрямок імажизм (від франц. «образ»), який виник в Англії напередодні Першої світової війни і проіснував до середини 20-х років XX ст. Імажисти та імажиністи проголосили образ самоціллю творчості. Вони до певної міри нехтували змістом твору. Не можна стверджувати, що його зовсім нема, він є, але часто затьмарений каскадом дивовижних художніх засобів. Імажиністи вважали вірш «каталогом образів», вишуканим сплетінням метафор, епітетів, порівнянь та інших тропів. Теоретик російського імажинізму В.Шершеневич стверджував: «Вірш - не організм, а хвиля образів, з нього можна витягнути один образ, вставити десять». Імажиністи дозволяли собі також порушувати граматичні норми, деформувати розмір метричними перебоями, відмовлялися від звиклих строф, зверталися до вільного вірша - верлібру.

Сергій Єсенін

Єсенін Сергій Олександрович

Народився у селі Константинові (тепер Єсеніно) Рязанської області 3 жовтня 1895 року у селянській родині. Дитинство Сергія пройшло в діда та баби (по матері). Їх виховання було переважно релігійним, що у значній мірі відбилося на ранній творчості поета. «Вірші — з 8 років. Учився багато, але нічого не закінчив», — писав пізніше про себе.

«Родился я с песнями в травном одеяле,
Зори меня вешние в радугу свивали.»

Батьки Сергія Єсеніна –

    Олександр Микитич и Тетяна Федорівна

Дім Микити Осиповича Єсеніна, діда поета, в якому народився С.О.Єсенін

Ще в юнацьких віршах (у збірнику “Радуниця”) автор предстає перед нами як патріот. Так, у вірші“Гой ты, Русь моя родная!”, написаному в стилі російської народної залихватської пісні, поет кричить на всю країну:    

                                           Если крикнет рать святая:

                                           «Кинь ты Русь, живи в раю!»

                                            Я скажу: «Не надо рая,

                                            Дайте родину мою».

Єсенін та Україна

Цікава сторінка у творчості С.Єсеніна пов'язана з його любов'ю до української літератури, до творів Тараса Шевченка. Відвідавши у 1922 році Харків, Сергій Єсенін, напевно, добре ознайомився з «Кобзарем» і захопився ним. Про це свідчить його вільний переклад російською мовою уривка з шевченкової поеми «Княжна»:

       Село! В душе моей покой,
Село в Украйне дорогой.
И полный сказок и чудес.
Кругом села зеленый лес
         Цветут сады, белеют хаты,
   А на горе стоят палаты.
   И перед крашеным окном
     В зеленых листьях тополя,
А там все лес и все поля,
       И степь, и горы за Днепром,
И в небе темно-голубом
     Сам Бог витает над селом.

Роман поэта и танцовщицы

Сергій Єсенін и Айседора Дункан 1922 р.

Трагический финал

       В черговий раз Єсенін намагається налагодити сімейне життя, але його знов переслідує невдача. 

      В кінці листопада 1925року знесилений  поет потрапляє в психоневрологічну клінику.

      Одним з останніх його творів  стала поема «Черный человек», в якій минуле життя здається часткою нічного жаху.

 

   

Інші напрямки
Марина Цвєтаєва
(1892-1941)

Початок творчої діяльності

• У 6 років Марина почала писати вірші, не лише російською, а й французькою та німецькою. У 18 років Цвєтаєва видає свою першу збірку «Вечірній альбом», до якої включено вірші, написані поетесою з 1907 по 1910 роки. На цю збірку одразу ж відгукнувся суворий критик Валерій Брюсов, а також Максиміліан Волошин. Того ж року Цвєтаєва написала свою першу критичну статтю «Чарівність у віршах Брюсова». А за два роки потому було видано її другу збірку — «Чарівний ліхтар».

 

 1911 року М. Цвєтаєва зустрілася зі своїм майбутнім чоловіком Сергієм Ефроном; у січні 1912 року вона вийшла заміж. Того ж року у них народилася донька Аріадна (Аля).А 1925 р. Народжується син.
 

Дочка Аріадна та син Мур

У 1913 році виходить третя
її збірка — «З двох книг».

Творчість

    М. Цвєтаєва – російський поет, автор поетичних драм, есе й спогадів, перекладач. Її лірику відзначає сповідальний пафос, романтичний розмах почуттів, достовірна передача стихії внутрішнього життя, зв’язок з фольклорною традицією, мовні експерименти (із синтаксисом, морфемами тощо).У центрі поетичного світу Цвєтаєвої – “я” ліричної героїні, що прагне поєднати  “життєтворчість” з поетичним ремеслом, висловити свою “безмірність” “у світі мір”, виявити в художньому слові, яке наділяється магічною силою, потаємну сутністю буття.

Сум за Батьківщиною…

В 1922 році Марина Цвєтаєва разом з дочкою виїзджає  за кордон до чоловіка, Сергія Эфрона, який опиниався в рядах білої еміграції…

Русской ржи от меня поклон,

Ниве, где баба застится…

Друг! Дожди за моим окном,

Беды и блажи на сердце…

Ты, в погудке дождей и бед –

То ж, что Гомер в гекзаметре.

Дай мне руку – на весь тот свет!

Здесь – мои обе заняты.

   «Я здесь никому не нужна…Все меня выталкивают в Россию, в которую я ехать не могу. Здесь я не нужна, там я невозможна…»

Повернення…

У 1939 році Марина Цвєтаєва повернулася, нарешті, на рідну землю…

Але надії, пов`язані з  поверненням, не виправдалися…

Записка сыну: «Мурлыга! Прости меня, но дальше было бы хуже. Я тяжело больна, это уже не я. Люблю тебя безумно. Пойми, что я больше не могла жить.  Передай папе и Але – если увидишь – что любила их до последней минуты и обьясни, что попала в тупик.»

31 серпня 1941 року Марина Цвєтаєва покінчила життя сумогубством

На високому березі Оки, в її улюбленому місті Таруса, згідно останнього бажання Цветаєвої, встановлено камінь (таруський доломит) з надписом: «Здесь хотела бы лежать Марина Цветаева»

вірші Марини Цвєтаєвої мелодійні, задушевні й чаруючі, до них постійно звертаються композитори, й тоді вони претворюються в чарівні романси

«Поезія - це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі».
                                   Ліна Костенко

А що поезія для вас?  

“Поет в Росії – більше ніж поет…”

Я вважаю, що…

Тому, що…

Отже,…

   

    Поети того періоду вражають розмаїттям своїх творів. Інколи дивуєшся, наскільки вони різні, але їх об`єднує “срібне століття”.

Сторінка 3.

“Поет в Росії – більше ніж поет…”